Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 538/101/26

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 квітня 2026 р. Справа № 538/101/26 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Катунова В.В. суддів: Мінаєвої К.В. , Ральченка І.М. за участю секретаря судового засідання Колодкіної Н.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Департаменту патрульної поліції на рішення Лохвицького районного суду Полтавської області від 05.03.2026 (суддя Бондарь В.А., вул. Перемоги, 8, м. Лохвиця, Полтавська область, 37200) по справі № 538/101/26 за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції в особі Управління патрульної поліції в Полтавській області про притягнення до адміністративної відповідальності, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі по тексту позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Лохвицького міськрайонного суду Полтавської області з адміністративним позовом до Департаменту патрульної поліції в особі Управління патрульної поліції в Полтавській області (далі по тексту також відповідач), в якому просив -визнати протиправною та скасувати постанову серії ЕНА №6544361 від 21 січня 2026 року про адміністративне правопорушення та закрити справу про адміністративне правопорушення. Рішенням Лохвицького районного суду Полтавської області від 05.03.2026 позов задоволено. Постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 06544361 від 21 січня 2026 року визнано протиправною та скасувано. Справу про адміністративне правопорушення закрито. Департамент патрульної поліції, не погодившись з вказаним рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Лохвицького районного суду Полтавської області від 05.03.2026 по справі № 538/101/26 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає про помилковість висновків суду першої інстанції, що порушення п.9.8 ПДР України (керування транспортним засобом поза межами населеного пункту без увімкненого ближнього світла фар) повинно кваліфікуватися за ст. 125 КУпАП, з огляду на те, що пунктом 9.8 Правил передбачено, що на всіх механічних транспортних засобах поза населеними пунктами повинні бути ввімкнені денні ходові вогні, а в разі їх відсутності в конструкції транспортного засобу - ближнє світло фар. Тобто зазначений пункт Правил передбачає порядок користування водіями транспортних засобів зовнішніми освітлювальними приладами і невиконання зазначеного пункту є адміністративним правопорушенням, за яке передбачена відповідальність за ч.2 ст.122 КУпАП. Окрім того, враховуючи, що ближнє світло фар відноситься до зовнішніх освітлювальних приладів, це правило фактично визначає порядок їх використання протягом певного періоду на рівні із вимогами розділу 19 Правил, незважаючи на те, що згідно пп. г п.9.1 Правил, увімкнення ближнього світла фар у світлу пору доби є також попереджувальним сигналом. Таким чином наголошує, що дотримання вищевказаного правила слід тлумачити як порушення правил користування зовнішніми освітлювальними приладами, що передбачено диспозицією ч. 2 ст. 122 КУпАП, у зв`язку з чим діяння позивача за вказаною нормою інспектором поліції кваліфіковано вірно. Крім того вказує про дотримання інспектором процедури розгляду справи. У надісланому до суду апеляційної інстанції відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечував проти доводів, викладених в апеляційній скарзі, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, як законне та обґрунтоване. Заперечуючи проти доводів, викладених в апеляційній скарзі, стверджував, що пунктом 9.8 ПДР (в редакції 2024-2026 рр.) встановлено обов`язок вмикати світло поза межами населених пунктів цілий рік. Проте, відповідальність за це порушення не охоплюється статтею 122 КУпАП. Згідно з усталеною судовою практикою, такі дії кваліфікуються за ст. 125 КУпАП, яка передбачає лише попередження, а не штраф 510 грн. Відповідно до ч. 4 ст. 229, ч. 1 ст. 308 КАС України справа розглядається в межах доводів та вимог апеляційної скарги, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Судовим розглядом встановлено, що постановою серії ЕНА № 06544361 від 21.01.2026 на ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 КУпАП. Як вбачається з вказаної постанови, ОСОБА_1 21.01.2026 о 15 год. 17 хв. на 207 км а/д М03 Київ-Харків-Довжанський, керував транспортним засобом «VOLKSWAGEN POLO», д.н.з. НОМЕР_1 без ввімкненого ближнього світла фар поза населеним пунктом, чим порушив п. 9.8 ПДР України. Правомірність та обґрунтованість вказаної постанови є предметом спору, який передано на вирішення суду. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що за порушення пункту 9.8 Правил дорожнього руху (не ввімкнення за межами населеного на всіх механічних транспортних засобах поза населеними пунктами повинні бути ввімкнені денні ходові вогні, а в разі їх відсутності в конструкції транспортного засобу - ближнє світло фар) настає відповідальність передбачена ст. 125 КУпАП, а тому в діях ОСОБА_1 відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 КУпАП. Колегія суддів не може погодитися з висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне. Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно п.8 ч.1 ст.23 Закону України «Про Національну поліцію» поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання. Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух» від 30.06.1993р. №3353-ХІІ, встановлюють «Правила дорожнього руху» (затв. Постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001р. №1306 із змінами та доповненнями). У силу положень ч.5 ст.14 Закону України «Про дорожній рух» №3353-ХІІ, учасники дорожнього руху зобов`язані знати та неухильно дотримувати вимог цього Закону, ПДР України та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху. За змістом п.п.1.3,1.9 ПДР України, учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством. За визначенням ст.9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) є протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права та свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Згідно ч.2 ст.122 КУпАП порушення правил проїзду перехресть, зупинок транспортних засобів загального користування, проїзд на заборонний сигнал світлофора або жест регулювальника, порушення правил обгону і зустрічного роз`їзду, безпечної дистанції або інтервалу, розташування транспортних засобів на проїзній частині, порушення правил руху автомагістралями, користування зовнішніми освітлювальними приладами або попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку, використання цих приладів та їх переобладнання з порушенням вимог відповідних стандартів, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Згідно ст.251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото - і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Відповідно до ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Відповідно ч.1, ч.2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Пунктом 9.8 ПДР України, передбачено, що на всіх механічних транспортних засобах поза населеними пунктами повинні бути ввімкнені денні ходові вогні, а в разі їх відсутності в конструкції транспортного засобу ближнє світло фар. Таким чином, ближнє світло фар виступає у викладі законодавця заміною денних ходових вогнів в разі їх відсутності в конструкції транспортного засобу. Ближнє світло фар, тоді, коли воно використовується на всіх механічних транспортних засобах поза населеними пунктами, є за своєю суттю зовнішнім освітлювальним приладом. Ближнє світло фар також відноситься до зовнішніх освітлювальних приладів. Тому, ближнє світло фар є зовнішнім освітлювальним приладом та у разі його не ввімкнення відповідно до вимог ПДР України настає відповідальність за ч.2 ст. 122 КУпАП. Зазначене відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 20.06.2018р. у справі №552/1713/16-а. При цьому, слід розрізняти порушення правил користування зовнішніми освітлювальними приладами (п.п.19.1-19.9 ПДР) та порушення правил користування попереджувальними сигналами (п.п.9.1-9.12) при початку руху чи зміні його напрямку. Попереджувальні сигнали застосовуються для своєчасного інформування учасників дорожнього руху про намір виконати маневр (а), привертання уваги до транспортного засобу (б, в, г, ґ, д), виділення транспортного засобу в потоці (г, д) і попередження в небезпечних ситуаціях (б, в, г, ґ). Таким чином, увімкнення ближнього світла фар у світлу пору доби поза межами населених пунктів відноситься до попереджувальних сигналів, метою якого є привертання уваги до транспортного засобу, виділення транспортного засобу в потоці і попередження в небезпечних ситуаціях. Отже, на виконання цих вимог водій може розпочати рух автомобіля лише за наявності увімкненого ближнього світла фар у світлу пору доби, а тому порушення вимог п.9.8 ПДР, яке виявлено поза межами населеного пункту під час руху автомобіля підпадають під кваліфікацію за ч.2 ст.122 КУпАП. Так, на спростування доводів ОСОБА_1 , відповідач надав суду матеріали відеозаписів із реєстратора службового автомобіля поліції та нагрудної камери поліцейського на якому зафіксовано рух транспортного засобу марки «VOLKSWAGEN POLO», д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням позивача поза населеним пунктом без увімкнення ближнього світла фар або денних ходових вогнів. Під час розмови із патрульними після зупинки автомобіля позивача, вчинення ним порушення ПДР не заперечив, наполягав на застосуванні до нього попередження відповідно ст. 125 КУпАП. Тобто, відеофіксація, яка міститься в матеріалах справи, містить дані на підставі яких можливо встановити обставини допущеного позивачем правопорушення, а тому вказаний доказ є належним та допустимим в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України. Таким чином, апеляційний суд вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що недотримання вимог п.9.8 ПДР в описаній вище ситуації слід кваліфікувати за ст. 125 КУпАП. Також з наданого відеозапису вбачається, що під час процедури розгляду справи про адміністративне правопорушення позивачу роз`яснено його права. Додатково колегія суддів враховує, що згідно з рішенням Європейського суду з прав людини в справі «O'Halloranand Francis v. The United Kingdom» будь-хто, хто вирішив володіти чи керувати автомобілем, знав, що таким чином він піддає себе режиму регулювання, котрий застосовується, оскільки визнавалося, що володіння і користування автомобілем може потенційно завдати серйозної шкоди. Можна вважати, що ті, хто вирішив володіти та керувати автомобілями, погодилися на певну відповідальність та обов`язки. За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкових висновків про наявність підстав для задоволення позову, оскільки суб`єкт владних повноважень діяв в межах повноважень та у спосіб визначений законами та Конституцією України. Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) № 303-A, п.29). Також згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Статтею 242 КАС України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Статтею 317 КАС України передбачено, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги є суттєвими і складають підстави для висновку про неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи тому, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції слід скасувати та ухвалити нове рішення яким у позові відмовити повністю. Керуючись ст. ст. 245, 246, 250, 315, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції - задовольнити. Рішення Лохвицького районного суду Полтавської області від 05.03.2026 по справі № 538/101/26 скасувати. Ухвалити нову постанову, якою в задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовити. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий суддя В.В. Катунов Судді К.В. Мінаєва І.М. Ральченко