Постанова Львівський апеляційний суд № 459/1437/25

Справа № 459/1437/25 Головуючий у 1 інстанції: Мельникович М. В. Провадження № 22-ц/811/4526/25 Доповідач в 2-й інстанції: Цяцяк Р. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 квітня 2026 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючий суддя Цяцяк Р.П., судді Ванівський О.М. та Шеремета Н.О., за участю секретаря Костюк С.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , представника ОСОБА_2 , на рішення Шептицького міського суду Львівської області від 11 грудня 2025 року, В С Т А Н О В И В: У травні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» (в подальшому «позивач», «ТзОВ») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 , у якому просило суд ухвалити рішення, яким стягнути зі згаданого відповідача на користь позивача заборгованість за Кредитним договором №1298-0984 від 06.11.2023 року в розмірі 100 000 гривень, з яких: 20 000 грн прострочена заборгованість за кредитом, 80 000 грн - прострочена заборгованість за нарахованими процентами, а також судові витрати. Позовні вимоги обґрунтовувалися тим, що 06.11.2023 року між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та відповідачем було укладено електронний договір про відкриття кредитної лінії №1298-0984 за допомогою веб-сайту (creditkasa.com.ua) (надалі Договір). Зазначений Договір разом із Правилами відкриття кредитної лінії (надання споживчих кредитів), Паспортом споживчого кредиту, Таблицею обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором відповідно до Методики Національного банку України складають єдиний договір, в якому визначаються всі його істотні умови, з якими позичальник був попередньо ознайомлений. Зазначалося, що відповідно до Закону України «Про споживче кредитування» кредитний договір був укладений в письмовій формі у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про електронну комерцію». Позичальнику було надано одноразовий ідентифікатор А3804 для підписання Договору, підтвердження ознайомлення з Правилами та інших супутніх документів. Зазначає, що відповідно до умов вказаного договору відповідач отримав кредит для задоволення особистих потреб у розмірі 20 000 грн. зі строком кредитування 300 днів; базовий період - 14 днів; знижена % ставка - 1,20 % в день; стандартна % ставка - 1,50 % в день. Кредитодавець виконав взяті на себе зобов`язання в повному обсязі, надавши відповідачу кредит відповідно до умов укладеного кредитного договору. Однак, відповідач порушив умови кредитного договору і не повернув кредит, а також не виконав в повному обсязі всі інші свої грошові зобов`язання за кредитним договором, в результаті чого станом на 04.04.2025 року у нього виникла заборгованість перед позивачем у загальному розмірі 112 160 грн, з яких: 20 000 грн - прострочена заборгованість за кредитом, а 89 160 грн - прострочена заборгованість за нарахованими процентами. Позивачем було прийнято рішення про можливість застосування до позичальника програми лояльності для споживачів фінансових послуг ТОВ «Укр Кредит Фінанс», а саме - часткового списання заборгованості позичальнику за нарахованими комісією та процентами у сумі 12 160 грн. за умови погашення позичальником решти заборгованості за кредитним договором в розмірі 100 000 грн. У зв`язку з чим позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за Договором в розмірі 100 000 грн, яка складається із заборгованості за кредитом у розмірі 20 000 грн. та заборгованості за нарахованими процентами у розмірі 80 000 грн. (том 1, а.с. 2-17). Оскаржуваним рішенням позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» заборгованість за Договором про відкриття кредитної лінії № 1298-0984 продукту «На Все» від 06.11.2023 року у розмірі 100 000 гривень, з яких: 20 000 грн прострочена заборгованість за кредитом, 80 000 - прострочена заборгованість за нарахованими процентами. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» 2 422 гривні 40 копійок судового збору (том 2, а.с. 8-13). Дане рішення оскаржив представник відповідача. Апелянт просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким «зменшити заборгованість по несплачених відсотках за користування кредитом з 80 000 грн. до 5 000 (п`яти тисяч) гривень» та «стягнути з відповідача на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ЕЙС" заборгованості за кредитним договором №1298-0984 від 06.11.2023 у розмірі 25 000 (двадцять п`ять тисяч) гривень, з яких: заборгованість за тілом кредиту 20 000 (двадцять тисяч) гривень; заборгованість за відсотками 5000 (п`ять тисяч) гривень», покликаючись на недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, та на порушення норм процесуального і неправильне застосування норм матеріального права. Звертає увагу на те, що «відповідно до п.5 ч.3 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором», а тому вважає, що «наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника викопувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором». Стверджує, що «позивач, як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи з порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги діючого законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно». Покликаючись на рішення Конституційного суду України від 11.07.2013 року №7-рп/2013, вважає, що «суд зобов`язаний встановити баланс між застосованим до порушника заходом відповідальності у вигляді неустойки й оцінкою дійсного, а не покладеного розміру збитків, заподіяних у результаті конкретного правопорушення». Вважає, що «матеріали справи не містять доказів того, що саме відповідач будь-яким способом застосував ідентифікатор електронного підпису, так і факту отримання саме цього одноразового ідентифікатора, а також у справі відсутні докази реєстрації саме відповідача у інформаційно-телекомунікаційній системі відповідачів, відсутні докази отримання саме позивачем коштів згідно з оспорюваними кредитними договорами, тому наявні достатні праві підстави для судового захисту прав та інтересів останнього» (том 2, а.с. 20-28). Позивач подав до суду Відзив на апеляційну скаргу, у якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін (том 2, а.с. 56-74). Відповідач (апелянт) та його представник, будучи своєчасно (30-31.01.2026 року) належним чином повідомленими про час та місце апеляційного розгляду справи (том 2, а.с. 95-98), в судове засідання не з`явилися і про причини такої неявки суд не повідомили, що (у відповідності до частини 2 статті 372 ЦПК України) не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав. ЦПК України встановлено, що: - цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін; учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом, і що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (статті 12 і 81); - суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина 1 статті 13); - доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76); - належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень (стаття 77); - обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання (частина 1 статті 82). Як вбачається з доводів апеляційної скарги (зокрема з її прохальної частини про «зменшення заборгованості по несплачених відсотках за користування кредитом» та стягнення «з відповідача на користь (позивача) заборгованості за кредитним договором №1298-0984 від 06.11.2023 у розмірі 25 000 (…) гривень, з яких: заборгованість за тілом кредиту 20 000 (…) гривень; заборгованість за відсотками 5000 (…) гривень»), апелянт визнає отримання ним від позивача кредитних коштів у розмірі 20 000 грн., а тому доводи апеляційної скарги стосовно того, що«матеріали справи не містять доказів того, що саме відповідач будь-яким способом застосував ідентифікатор електронного підпису, так і факту отримання саме цього одноразового ідентифікатора, а також у справі відсутні докази реєстрації саме відповідача у інформаційно-телекомунікаційній системі відповідачів, відсутні докази отримання саме позивачем коштів згідно з оспорюваними кредитними договорами», колегія суддів визнає такими, що не можуть прийматися до уваги. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (стаття 549 ЦК України), що аж ніяк не є процентами за користування кредитними коштами (стаття 1056-1 ЦК України). Предметом позовних вимог є стягнення з відповідача 20 000 грн. простроченої заборгованості за кредитом та простроченої заборгованості за нарахованими процентами за користування цим кредитом. Оскаржуваним рішенням з відповідача стягнуто також лише прострочену заборгованість за кредитом (у розмірі 20 000 грн.) та прострочену заборгованість за нарахованими процентами (у розмірі 80 000 грн.), однак аж ніяк не неустойку, стягнення якої взагалі не було предметом позовних вимог. За наведеного вище доводи апеляційної скарги стосовно того, що «суд зобов`язаний встановити баланс між застосованим до порушника заходом відповідальності у вигляді неустойки й оцінкою дійсного, а не покладеного розміру збитків, заподіяних у результаті конкретного правопорушення», колегія суддів визнає надуманими, а відтак такими, що також не можуть прийматися до уваги. Як вбачається з доводів позовної заяви та стверджується матеріалами справи, відповідач отримав кредит для задоволення особистих потреб у розмірі 20 000 грн. зі строком кредитування 300 днів під 1,2 % - 1,5 % в день за користування кредитними коштами: апелянт (відповідач) наведених обставин не оспорює та не заперечує, однак вважає, що «позивач, як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, … спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно». Принагідно слід зауважити, що самим апелянтом (відповідачем) до апеляційної скарги долучено цілий ряд судових рішень, з яких вбачається, що у нього є значний «досвід» по укладенню в якості позивальника кредитних договорів та договорів позики (том 2, а.с. 36-44), а тому колегія суддів оцінює критично згадані вище твердження апелянта про «необізнаність позичальника» та про його неможливість «оцінити належно» умови «договору позики». Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (частина третя статті 215 ЦК України). Апеляційна скарга не містить доводів про недійсність Кредитного договору від 06.11.2023 року з підстав, що прямо встановлені законом, або про те, що він визнавався судом недійсним, а відтак цей договір (у відповідності до статті 204 ЦК України) є чинним, а тому підлягає виконанню. Безспірним є те, що розмір процентів (у їх гривневій формі), які підлягають до сплати за користування кредитними коштами, прямо пропорційно залежить від строку користування кредитними коштами. Як вже зазначалося вище, відповідач отримав кредит у розмірі 20 000 грн. зі строком кредитування 300 днів під 1,2 % - 1,5 % в день за користування кредитними коштами. Відповідно, розмір процентів за користування кредитними коштами протягом аж 300 днів в рази перевищує розмір тіла кредиту. У постанові від 25.05.2022 року у справі № 219/7527/16 Верховний Суд прийшов до висновку про те, що розрахунок заборгованості, разом з іншими суміжними документами, може бути належним доказом існування заборгованості. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідачем/апелянтом не було подано до суду доказів на спростування презумпції правомірності правочину у цілому, оскільки за приписами статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Згідно з ст. 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а при відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. За статтею 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Відповідачем не надано власного розрахунку заборгованості, а за висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 11.07.2018 року у справі № 753/7883/15, доводи сторони про необґрунтованість розрахунку кредитної заборгованості є безпідставними, якщо на його спростування сторона не надала власного розрахунку. Відтак, доводи апеляційної скарги про «несправедливість» умов Кредитного договору «про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором», відповідно про «спотворення» «дійсного правового призначення» процентів за користування кредитними коштами, які «перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором», також до уваги прийматися не можуть. З урахуванням наведеного вище в сукупності колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дав належну оцінку всім обставинам і доказам по справі в їх сукупності та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому приходить до висновку про те, що правові підстави для його скасування чи зміни відсутні і апеляційну скаргу на нього, доводи якої не спростовують висновків рішення суду, слід залишити без задоволення. Пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України встановлено, що судові рішення у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, касаційному оскарженню не підлягають. Згідно з частиною дев`ятою наведеної статті для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення. Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» установлено у 2026 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня 2026 року 3 328 грн. 00 коп. Предметом позову у цій справі є майнові вимоги про стягнення з відповідача 100 000 грн. 00 коп. заборгованості за Кредитним договором. Відтак, ціна позову у цій справі складає 100 000 грн. 00 коп., що станом на 01 січня 2026 року не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 328 грн. 00 коп. х 250 = 832 000, 00 грн). Урахувавши, що ціна позову у цій справі становить 100 000 грн. 00 коп., судові рішення, ухвалені у такій справі, не підлягають касаційному оскарженню відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 п.1, 375, 381, 382, 383, 384, 389 частина 3 пункт 2 ЦПК України, Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , представника ОСОБА_2 , залишити без задоволення, а рішення Шептицького міського суду Львівської області від 11 грудня 2025 року- без змін. Постанова апеляційного суду касаційному оскарженню не підлягає. Повну постанову складено 27 квітня 2026 року. Головуючий: Цяцяк Р.П. Судді: Ванівський О.М. Шеремета Н.О.