Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 260/2845/25

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 квітня 2026 рокуЛьвівСправа № 260/2845/25 пров. № А/857/110/26 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючий-суддя Довга О.І., суддя Запотічний І.І., суддя Шинкар Т.І. розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2025 року (головуючий суддя Іванчулинець Д.В., м.Ужгород) у справі №260/2845/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання дій протиправними і зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И В: 16.04.2025 позивач ( ОСОБА_1 ) звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (відповідач), в якому просив: визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про відмову в перерахунку пенсії щодо відмови зарахувати до стажу роботи державної служби всіх періодів роботи в митних органах з 27.01.1987 року по 13.11.2023 року, та не врахувавши довідки Закарпатської митниці про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця від 12.03.2025 №7.7-22/33-1097 та №7.7-22/33-1096, згідно рішення від 19.03.2025 року № 0717500082552, гр. ОСОБА_1 відповідно до Закону України «Про державну службу», згідно поданої заяви від 12.03.2025 року; скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 19.03.2025року № 0717500082552 про відмову в перерахунку пенсії та зобов`язати здійснити призначення, виплачувати з 12.03.2025року гр. ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до Закону України «Про державну службу», з врахуванням до стажу державної служби всіх періодів роботи в митних органах з 27.01.1987 року по 13.11.2023 року, з врахуванням довідок Закарпатської митниці про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця від 12.03.2025 №7.7-22/33-1097 та №7.7-22/33-1096. Позов обґрунтовує тим, що він отримує пенсію за віком. З метою переходу на інший вид пенсії він звернувся до органу Пенсійного фонду України із відповідною заявою, однак у задоволенні такої було відмовлено з мотивів не поширення дії Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889 на посадових осіб органів Державної митної служби України. Вказану відмову вважає протиправною та такою, що суперечить нормам Митного кодексу України, відповідно до яких пенсійне забезпечення осіб митних органів здійснюється в порядку та на умовах, передбачених Закону України «Про державну службу». Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2025 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 19 березня 2025 року №071750008255. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області перевести ОСОБА_1 з пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року №1058-ІV, на пенсію за віком відповідно до ст. 37 Закону України «Про державну службу» від 19.12.1993 року №3723-ХІІ, п.п. 10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 року №889-VIII, починаючи з 12 березня 2025 року. В задоволенні решти частини позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на порушенням норм матеріального права зазначив, що позивач отримує пенсію за віком відповідно до Закону №1058-IV. 12.03.2025 він подав заяву до ГУ ПФУ у Закарпатській області про переведення на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу». За принципом екстериторіальності заяву розглянуло ГУ ПФУ в Тернопільській області, яке рішенням від 19.03.2025 №071750008255 відмовило у переведенні. Закон №889-VIII, що набрав чинності 01.05.2016, скасував Закон №3723-ХІІ, крім статті 37, яка застосовується лише до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 розділу XI. Для збереження права на пенсію державного службовця необхідно виконання сукупності вимог щодо віку, страхового стажу та стажу державної служби, визначених ст. 37 Закону №3723-ХІІ та розділом XI Закону №889-VIII. Вказує, що згідно зі ст. 588 Митного кодексу України №4495-VI до стажу державної служби зараховується служба в митних органах лише для посадових осіб, яким присвоюється ранг державного службовця. Відповідно до записів трудової книжки НОМЕР_1 , ОСОБА_1 працював у Чопській митниці з 27.01.1987 по 13.11.2023 на посадах, де присвоювалися спеціальні звання «Радник податкової та митної справи ІІІ рангу» та «Радник митної служби ІІІ рангу». Такі періоди не підлягають зарахуванню до стажу державної служби відповідно до ст. 25 Закону №3723-ХІІ. Підтвердженим є лише період з 04.06.2013 по 11.12.2013 на посаді інспектора митного поста «Павлове», де було присвоєно 11 ранг державного службовця загалом 0 років 6 місяців 8 днів. Апелянт вважає, що оскільки підтвердженого стажу державної служби, передбаченого законодавством, позивач не має, правові підстави для призначення пенсії державного службовця відсутні. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити. 30.01.2026 позивачем до суду подано відзив на апеляційну скаргу. Доводи відзиву аналогічні доводам адміністративного позову. Просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги. Враховуючи те, що рішення суду першої інстанції не оскаржується в частині відмови в задоволенні позову, відтак, у відповідності до статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає оскаржуване рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС) суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на наступні підстави. Судом встановлені наступні обставини. ОСОБА_1 перебуває на пенсійному обліку в Головному управлінні пенсійного фонду України в Закарпатській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». 12 березня 2025 року позивач звернувся до ГУ ПФУ у Закарпатській області із заявою про перехід на пенсію відповідно до Закону України «Про державну службу», надавши документи, в т. ч. довідки Закарпатської митниці про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця від 12.03.2025 №7.7-22/33-1097 та №7.7-22/33-1096, трудову книжку, паспорт та ін. код. На підставі екстериторіальності визначено відповідача щодо розгляду заяви позивача. 19 березня 2025 року відповідач прийняв рішення №071750008255 про відмову у перерахунку пенсії - переході на пенсію відповідно до Закону № 889-VIII за відсутності необхідного стажу роботи на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби. Зазначено, що робота на посадах в митних органах де йому присвоювалися спеціальні звання «Радник податкової та митної справи ІІІ рангу не відноситься Також повідомлено у довідках від 12.03.2025 року №7.7-22/33-1096 які видані Закарпатською митницею державною митною службою України про складові заробітної плати для державного службовця, який до 01.01.2024 року працював та звільнився з державних органів, що провели класифікацію посад державної служби, або який працював у органів, що провели класифікацію посад державної служби, або який працював у держорганах, що провели класифікацію посад державної служби, посаду якого не було класифіковано, або який працював у державних органах, що не провели класифікацію посад державної служби станом на березень 2025 року (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років) значиться надбавка за спеціальне звання (Радник митної служби ІІІ рангу). Отже, зазначені довідки не можуть бути враховані при перерахунку пенсії відповідно до Закону 899, так як не відповідають законодавству. Вважаючи дії відповідача протиправними, позивач звернувся в суд першої інстанції з позовом. Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не довів ті обставини, на яких ґрунтуються його заперечення. Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком з огляду на наступне. Згідно із положеннями ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Колегія суддів зазначає, що спірні правовідносини виникли з приводу відмови органу Пенсійного фонду України перевести позивача на інший вид пенсії, зокрема, пенсію державного службовця. 01 травня 2016 року набрав чинності Закон України «Про державну службу» №889-VIII від 10.12.2015 (Закону №889), яким врегульовано, в т.ч. питання пенсійного забезпечення державних службовців. За нормами ст. 90 Закону №889 пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Разом з тим, згідно з п. 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону №889 державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців (п. 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону №889). Отже, при наявності у особи станом на 01.05.2016 певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016 на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 № 3723-ХІІ, але за такої умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Відповідна правова позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 15.12.2020 року у справі №560/2398/19. Умови пенсійного забезпечення державних службовців до 01 травня 2016 року регулювалися нормами ст. 37 Закону України «Про державну службу» №3723-XII від 16.12.1993 (Закон №3723). Так, ч. 1 зазначеної статті передбачено, що на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченому абз. 1 ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Отже, необхідною умовою для отримання вказаного виду пенсії є наявність у особи спеціального стажу на посадах державних службовців, визначених ст. 25 Закону №3723 та спеціальними актами Кабінету Міністрів України. Відповідно до відомостей трудової книжки НОМЕР_2 , ОСОБА_1 у період з 11.05.1994 (відповідно до наданої початкової сторінки трудової книжки №8) року по 13.11.2023 року проходив службу в органах Державної митної служби України, що відповідачем визнається. Отже, стаж роботи позивача на посадах у митних органах станом на 13.11.2023 року становить більше 29 років, 6 місяців, 3 дні. Разом з тим, апелянт не враховує такий період роботи до спеціального страхового стажу позивача при вирішенні питання можливості переведення його на пенсію за нормам Закону України «Про державну службу» з тих мотивів, що на працівників Державної митної служби України не поширюється дія Закону №889. Колегія суддів не погоджується з таким доводами та зазначає наступне. Статтею 37 Закону №3723 визначено, що період роботи посадових осіб в органах державної податкової та митної служб на посадах, на яких відповідно до закону присвоювалися спеціальні та/або персональні звання, зараховується до стажу державної служби, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Згідно п. 8 розділу ХІ Закону №889 стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством. Пунктом 1 Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03 травня 1994 року №283 (постанова втратила чинність на підставі Постанови Кабінету Міністрів України №229 від 25.03.2016) було регламентовано, що ним визначаються посади і органи, час роботи в яких зараховуються до стажу державної служби. Відповідно до п. 2 Порядку №283 до стажу державної служби зараховується робота (служба): на посадах державних службовців у державних органах, передбачених у статті 25 Закону України «Про державну службу», а також на посадах, віднесених Кабінетом Міністрів України до відповідної категорії посад державних службовців; на посадах керівних працівників і спеціалістів в апараті органів прокуратури, судів, нотаріату, дипломатичної служби, митного контролю, внутрішніх справ, служби безпеки, розвідувальних органів, інших органів управління військових формувань, Держспецзв`язку, Адміністрації Держспецтрансслужби, державної податкової та контрольно-ревізійної служби, Держфінінспекції, її територіальних органів. Пунктом 4 Порядку №283 закріплено, що документом для визначення стажу державної служби є трудова книжка та інші документи, які відповідно до чинного законодавства підтверджують стаж роботи. У постанові від 26.06.2018 у справі №735/939/17 у подібних правовідносинах Верховний Суд вказав, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню Порядок №283. Спеціальним законом, що визначає статус працівників митної служби в Україні, її функції та правові основи діяльності є Митний кодекс України. Стаття 154 Митного кодексу України 1991 року передбачала, що службовим особам митних органів України присвоюються персональні звання відповідно до займаних посад і стажу роботи. Статтею 430 Митного кодексу України 2002 року визначено, що пенсійне забезпечення посадових осіб митної служби України здійснюється відповідно до умов і порядку, встановлених Законом України «Про державну службу». Відповідно до абз. 1 ч. 1 пт. 588 Митного кодексу України, пенсійне забезпечення посадових осіб митних органів здійснюється в порядку та на умовах, передбачених Законом України «Про державну службу». При цьому, період роботи (служби) зазначених осіб (у тому числі тих, яким присвоєні спеціальні звання) в митних органах зараховується до стажу державної служби та до стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, що дає право на призначення пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу», незалежно від місця роботи на час досягнення віку, передбаченого зазначеним Законом. Аналізуючи наведені положення Митного кодексу України та пункту 2 Порядку №283, колегія суддів вважає, що період проходження служби посадовими особами митних органів зараховується до стажу державної служби та до стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, що дає право на призначення пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу» і в тому разі, якщо таким особам присвоювалися спеціальні звання під час проходження служби. Аналогічний підхід застосування означених норм права висловлений Верховним Судом у постанові від 03.07.2018 року (справа №586/965/16-а) та від 18.03.2021 року (справа №500/5183/17). Таким чином, апеляційний суд вважає, що позивач має право на призначення пенсії з урахуванням положень пункту 12 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889 та ст. 37 Закону №3723, а тому відповідач протиправно відмовив позивачу у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про державну службу», а тому, як вірно вказав суд першої інстанції, рішення ГУ ПФУ в Тернопільській області №071750008255 від 19.03.2025 є протиправним та таким, що підлягає скасуванню. Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя. Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи. Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об`єктивно і всебічно з`ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає. Згідно з ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Зазначене положення поширюється на доказування правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності). Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб`єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов`язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї. В розумінні ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним, обґрунтованим та відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2025 року у справі № 260/2845/25 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України. Головуючий суддя О. І. Довга судді І. І. Запотічний Т. І. Шинкар