Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 400/6619/25

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 27 квітня 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/6619/25 Перша інстанція: суддя Дерев`янко Л.Л., повний текст судового рішення складено 29.01.2026, м. Миколаїв П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Федусика А.Г., суддів: Семенюка Г.В., Шляхтицького О.І., розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 29 січня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) (далі ВЧ) та просив: - визнати протиправною бездіяльність ВЧ щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_2 середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплату грошового забезпечення за період з 17.08.2021 р. по 19.05.2023, а саме таких його видів як посадовий оклад та оклад за військовим званням без урахування прожиткового мінімуму станом на 01.01.2021, 01.01.2022 та на 01.01.2023 відповідно, а також інших видів грошового забезпечення, розмір яких мав обраховуватися залежно від розміру посадового окладу та окладу за військовим званням); - стягнути з ВЧ на користь ОСОБА_2 середній заробіток в розмірі 147611,46 грн (сто сорок сім тисяч шістсот одинадцять гривень сорок шість копійок) за час затримки виплати йому грошового забезпечення в повному обсязі при звільненні з військової служби. Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 29 січня 2026 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність ВЧ щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_2 середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплату грошового забезпечення за період з 17.08.2021 р. по 19.05.2023, а саме таких його видів як посадовий оклад та оклад за військовим званням без урахування прожиткового мінімуму станом на 01.01.2021, 01.01.2022 та на 01.01.2023 відповідно, а також інших видів грошового забезпечення, розмір яких мав обраховуватися залежно від розміру посадового окладу та окладу за військовим званням). Стягнуто з ВЧ на користь ОСОБА_2 середній заробіток в розмірі 106280,25 грн (сто шість тисяч двісті вісімдесят гривень 25 коп) за час затримки виплати йому грошового забезпечення в повному обсязі при звільненні з військової служби. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з даним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим апелянт просив його скасувати та ухвалити нове про відмову в позові. Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на таке. Судом першої інстанції встановлено, що позивач проходив військову службу у ВЧ з 09.08.2021 по 03.11.2023. Наказом начальника ВЧ № 270-ОС від 09.08.2021 р. ОСОБА_1 зарахований у списки особового складу та на всі види забезпечення. Наказом начальника ВЧ №618-ОС від 02.11.2023 було припинено (розірвано) контракт та звільнено з військової служби ОСОБА_1 та наказом ВЧ №622-ОС від 03.11.2023 р. ОСОБА_1 було виключено із списків особового складу загону та знято з усіх видів забезпечення. Враховуючи, що при звільненні з військової служби та виключенні із списків особового складу позивач не отримав повного розрахунку, він звернувся до суду. Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 13.01.2025 у справі №400/9221/24, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 29.04.2025, зобов`язано ВЧ перерахувати (нарахувати) та доплатити (виплатити) ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 09.08.2021 р. по 19.05.2023 р., а саме такі його види, як посадовий оклад та оклад за військовим званням, з урахуванням прожиткового мінімуму станом на 01.01.2021, 01.01.2022 та 01.01.2023 відповідно (шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт), а також інші види грошового забезпечення, розмір яких мав обраховуватися залежно від розміру посадового окладу та окладу за військовим званням. На виконання рішення суду по справі №400/9221/24 відповідач 29.05.2025 здійснив виплату грошового забезпечення у сумі 134075,35 грн. З огляду на те, що остаточний розрахунок з позивачем проведений 29.05.2025, то останній вважає, що є правові підстави для застосування положень ст.117 КЗпП України, тобто виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом. Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки відповідачем допущено протиправну затримку розрахунку при звільненні, позивач має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку у зв`язку з порушенням строків виплати за період з 04.11.2023 по 29.05.2025. Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції і вважає їх такими, що відповідають вимогам статей 2, 6, 8, 9, 73, 74, 75, 76, 77, 78 КАС України, з огляду на таке. Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Положеннями ст.2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Відповідно до ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Згідно ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-ХІІ), держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Згідно з пунктами 2, 4 статті 9 Закону №2011-ХІІ визначено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Відповідно до частини другої статті 24 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу" (в редакції на час виключення позивача зі списків) закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положенням про проходження військової служби громадянами України. Так, пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини. В свою чергу, за правилами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку. 19.07.2022 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 №2352-IX, яким внесено зміни до статті 117 КЗпП України за змістом яких роботодавець повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 за №1153/2008, встановлено, що після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини. Частиною першою статті 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму. Згідно з частиною 1 статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті (ч.2 ст.117 КЗпП України). Отже як видно, стаття 116 КЗпП оперує поняттям всі суми, що належать працівнику, а стаття 117 цього Кодексу передбачає санкцію за невиплату відповідних сум при звільненні. Чинне законодавство передбачає обов`язок виплатити військовослужбовцю, який звільняється зі служби всі належні йому суми на день виключення зі списків особового складу військової частини. Отже, грошове забезпечення належить до складу належних звільненому працівникові сум у розумінні статті 116 КЗпП України. Таким чином, застосування передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності здійснюється у разі невиплати індексації на день виключення особи зі списків особового складу військової частини. Указані висновки кореспондуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, наведеною в постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, згідно з якою під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо). Відтак, беручи до уваги вищевказане та те, що в момент звільнення позивачу не виплачено всіх сум належних до виплати, суд вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не проведення остаточного розрахунку при звільненні. Як вбачається з матеріалів справи, на виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 13.01.2025 по справі №400/9221/24 відповідач 29.05.2025 виплатив позивачу грошове забезпечення в розмірі 134075,35 грн. З огляду на статтю 117 КЗпП України максимальний період нарахування середнього заробітку обмежений шістьма місяцями. Відповідно до матеріалів справи це період: з 04.11.2023 (наступного дня після звільнення) і до 03.05.2024, і він становить 183 календарних дні. Згідно із матеріалами справи, заборгованість за період з 04.11.2023 по 29.05.2025 існувала в частині недоотриманого грошового забезпечення. Відповідно до довідки відповідача, при звільненні позивачу нараховано грошове забезпечення в сумі 52086,70 грн (виплачене в листопаді та грудні 2023 року). На виконання судового рішення по справі №400/9221/24 відповідач 29.05.2025 перерахував позивачу 134075,35 грн. Отже, загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат становить 186162,05 грн. Тож, сума недоплаченого грошового забезпечення (134075,35 грн) від загального розміру належних позивачеві при звільненні виплат (186162,05 грн) становить 72%. Згідно з довідкою відповідача середньоденний заробіток позивача складає 806,62 грн. Відтак, середній заробіток під час затримки розрахунку при звільненні дорівнює: 147611,46 грн (806,62 грн х183 дні). Застосувавши принцип співмірності і використавши формулу, викладену у постанові Касаційного адміністративного суду від 30.11.2020 у справі №480/3105/19, для визначення справедливої компенсації позивачу суд 1-ї інстанції встановив її розмір у сумі 106280,25 грн (147611,46 грн х 72%). При цьому, колегія суддів зазначає, що позивач не оскаржував судове рішення в частині розміру вказаної компенсації, а відповідачем оскаржується виключно право на отримання позивачем такої компенсації, а не її розмір. Таким чином, на підставі встановлених в ході судового розгляду обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо спірних правовідносин. Доводи апеляційної скарги, яким була дана оцінка в мотивувальній частині рішення, ґрунтуються на суб`єктивній оцінці фактичних обставин справи та доказів. Зазначені доводи не містять посилань на конкретні обставини чи факти або на нові докази, які б давали підстави для скасування рішення суду першої інстанції. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає. З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті 139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні. Керуючись статтями 308, 309, 315, 321, 322, 325 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) - залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 29 січня 2026 року без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, за винятком випадків, перелічених у пункті 2 частини 5 статті 328 КАС України. Суддя-доповідач А.Г. Федусик Судді Г.В. Семенюк О.І. Шляхтицький