Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 440/12618/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 квітня 2026 р. Справа № 440/12618/25 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Присяжнюк О.В., Суддів: Спаскіна О.А. , Любчич Л.В. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 29.01.2026 року (ухвалене суддею Кукоба О.О.) в справі № 440/12618/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, у якому просила: визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 30.07.2025 р. №163950034661 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на підставі ст. 26 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування з 01.08.2025 р. зарахувавши до її страхового стажу періоди роботи з 01.01.1992 р. по 01.10.1992 р., з 01.10.1992 р. по 01.06.1993 р., з 24.06.1994 р. по 12.08.1996 р., з 31.08.1999 р. по 29.03.2002 р., з 30.10.2002 р. по 07.03.2003 р., з 24.03.2003 р. по 21.06.2003 р., з 09.11.2003 р. по 25.02.2005 р., з 01.03.2005 р. по 01.06.2005 р. та час догляду непрацюючої матері за малолітньою дитиною з 13.08.1996 р. по 27.12.1997 р. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 29.01.2026 р. задоволено адміністративний позов. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просило рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", Закону України "Про пенсійне забезпечення", Кодексу адміністративного судочинства України. Апелянт зазначає, що рішення від 30.07.2025 р. №163950034661 про відмову у призначенні пенсії є обґрунтованим та правомірним, оскільки у позивачки відсутній необхідний страховий стаж. Позивачка подала до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами. Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг. Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджено копією паспорта громадянина України. 23.07.2025 р. позивачка звернулась до пенсійного органу за місцем проживання із заявою про призначення пенсії за віком. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 30.07.2025 р. №163950034661 відмовлено у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з огляду на відсутність у позивачки необхідного страхового стажу. При цьому пенсійний орган визначив, що підтверджений документально страховий стаж позивачки загалом становить 25 років 6 місяці 11 днів, тоді як необхідний страховий стаж - не менше 32 років. До страхового стажу не зараховані періоди роботи з 01.01.1992 р. по 01.10.1992 р., з 01.10.1992 р. по 12.08.1996 р., з 31.08.1999 р. по 29.03.2002 р., з 25.10.2002 р. по 07.03.2003 р., з 24.03.2003 р. по 21.06.2003 р., з 09.11.2003 р. по 25.02.2005 р., з 01.03.2005 р. по 01.06.2005 р. та час догляду непрацюючої матері за малолітньою дитиною з 13.08.1996 р. по 27.12.1997 р., оскільки зарахування до страхового стажу періодів роботи після 01.01.1992 р. за межами України у республіках колишнього срср, з якими не укладено міжнародні угоди, чинним законодавством не передбачено. Не погодившись із зазначеним рішенням, позивачка звернулась до суду з цим позовом. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з обґрунтованості позовних вимог. Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, з наступних підстав. Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду визначені Законом України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (в подальшому - Закон №1058-IV). Статтею 1 Закону № 1058-IV передбачено, що пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом; страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 8 Закону № 1058-IV, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом. Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 24 Закону № 1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. Відповідно до ч. 1 ст. 24-1 Закону №1058-IV, періоди трудової діяльності за межами України зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, якщо це передбачено цим Законом або міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Частиною 1 статті 24-1 Закону №1058-IV визначено, що періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 року за межами України у республіках колишнього Союзу РСР зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, за умови нездійснення іншою державою пенсійних виплат таким особам за зазначені періоди. Порядок підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат визначається Кабінетом Міністрів України. У разі відсутності обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та органами пенсійного забезпечення іншої держави і неможливості документального підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди особа повідомляє про це органи Пенсійного фонду в заяві про призначення, поновлення та продовження виплати пенсії. Згідно з ч. 1 ст. 26 Закону №1058-IV, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: (...) з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років. Відповідно до абз. 2 ч. 4 ст. 26 Закону №1058-IV, наявність страхового стажу, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії. У разі відсутності необхідного страхового стажу, передбаченого частинами першою - третьою статті 26 цього Закону, для визначення права на призначення пенсії за віком включаються періоди роботи особи в іншій державі (за наявності) у календарному обчисленні, за умови зарахування таких періодів роботи до страхового стажу (стажу роботи) згідно із законодавством відповідної держави. Порядок підтвердження та зарахування таких періодів роботи до страхового стажу (стажу роботи) встановлюється Кабінетом Міністрів України. (ст. 26-1 Закону №1058-IV). Згідно з ст. 44 Закону №1058-IV, заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально. Заява про призначення пенсії за віком може бути подана застрахованою особою не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку. Органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності. Відповідно до ч. 1 ст. 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 р. №1788-ХІІ (в подальшому - Закон №1788-ХІІ), до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. Статтею 62 Закону №1788-ХІІ визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Відповідно до п. 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (в подальшому - Порядок №637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Пунктом 2 Порядку №637 визначено, що у разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків. Згідно з п. 3 Порядку №637, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. Судовим розглядом встановлено, що зі змісту оскаржуваного рішення від 30.07.2025 р. №163950034661 вбачається, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області не зараховано позивачці до страхового стажу періоди роботи з 01.01.1992 р. по 01.10.1992 р., з 01.10.1992 р. по 12.08.1996 р., з 31.08.1999 р. по 29.03.2002 р., з 25.10.2002 р. по 07.03.2003 р., з 24.03.2003 р. по 21.06.2003 р., з 09.11.2003 р. по 25.02.2005 р., з 01.03.2005 р. по 01.06.2005 та час догляду непрацюючої матері за малолітньою дитиною з 13.08.1996 по 27.12.1997 р., оскільки з 01.01.2023 року російська федерація в односторонньому порядку припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежності Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року. Суд апеляційної інстанції не погоджується з висновком пенсійного органу з наступних підстав. Згідно з ст. 19 Закону України "Про міжнародні договори України", чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору. Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону № 1058-IV, якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору. 13.03.1992 р. підписана багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення, зобов`язання за якою взяли на себе дев`ять держав - учасниць СНД, в тому числі Україна та Узбекистан. Відповідно до ст. 1 Угоди пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають. Статтею 6 Угоди встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою. Згідно з ч. 2 ст. 4 Угоди "Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів" від 15.04.1994 р., підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, російська федерація, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що кожна зі Сторін визнає (без легалізації) дипломи, свідоцтва про освіту, відповідні документи про надання звання, розряду, кваліфікації та інші неодмінні для здійснення трудової діяльності документи і завірений, у встановленому на території Сторони виїзду порядку, їх переклад державною мовою Сторони працевлаштування або російською мовою. Трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами. Отже, обчислення стажу здійснюється згідно із законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність; пільговий стаж, набутий на території однієї з цих двох держав, визнається іншою державою. Таким чином, суд апеляційної інстанції зазначає, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають. При цьому в силу пункту 2 статті 13 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасників Співдружності незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 р., укладеною між Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Білорусь, Республіки Вірменії, Республіки Казахстан, Республіки Киргизстан, Республіки Молдова, російської федерації, Республіки Таджикистан, Республіки Узбекистан та України, пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають. Тож, припинення участі однієї з договірних сторін в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 р., не є підставою для відмови в зарахуванні стажу роботи позивача, адже такий стаж ним набутий до припинення участі як російської федерації, так і України. Постановою Кабінету Міністрів України № 1328 від 29.11.2022 р. «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» постановлено вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992 р. у м. москві, яка набрала законної сили 02.12.2022 р. Таким чином, суд апеляційної інстанції зазначає, що до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України № 1328 від 29.11.2022 р. Україна, як держава - учасниця Угоди виконує зобов`язання, взяті згідно Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 р. Незарахування стажу роботи чи розмірів заробітної плати в період чинності міжнародної угоди, які працювали за межами України, у зв`язку з денонсацією угоди щодо пенсійного забезпечення з державами, - є неприпустимим та порушує конституційні принципи. Так, працюючи за межами України, особа мала легітимні очікування щодо її пенсійного забезпечення. За наявності чинних у період роботи особи положень Угоди, що передбачали відповідне право, така особа не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні спірного періоду роботи до страхового стажу. Варто зауважити, що відповідно до ч. 1 ст. 70 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, якщо договором не передбачається інше або якщо учасники не погодились про інше, припинення договору відповідно до його положень або відповідно до Конвенції звільняє учасників договору від усякого зобов`язання виконувати договір у майбутньому та не впливає на права, зобов`язання або юридичне становище учасників, які виникли в результаті виконання договору до його припинення. Судовим розглядом встановлено, що відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_1 від 06.02.1984 р. позивача у період з 01.01.1992 р. по 01.10.1992 р., з 01.10.1992 р. по 01.06.1993 р., з 24.06.1994 р. по 12.08.1996 р., з 31.08.1999 р. по 29.03.2002 р., з 30.10.2002 р. по 07.03.2003 р., з 24.03.2003 р. по 21.06.2003 р., з 09.11.2003 р. по 25.02.2005 р., з 01.03.2005 р. по 01.06.2005 р.. працювала на території російської федерації на різних посадах та підприємствах. Крім того, позивачка разом із заявою про призначення пенсії надала пенсійному органу відомості з системи пенсійного страхування російської федерації (форма СЗІ-6) із зазначенням періодів роботи та відомостей про сплату страхових внесків. Суд апеляційної інстанції зазначає, що трудова книжка позивачки містить інформацію про трудовий стаж з відповідними записами про роботу позивачки у спірні періоди на території російській федерації, а також містить посилання на відповідні накази, на підставі яких зроблено записи про прийняття позивачки на роботу та звільнення з роботи. В графі щодо оспорюваних періодів записи не містять помилок, виправлень чи неточностей. Таким чином, припинення російської федерації в участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 р., не є підставами для відмови в зарахуванні до страхового стажу роботи позивачки спірного періоду роботи на території рф, адже такий стаж нею набутий до припинення російської федерації в участі в Угоді, а позивачка працювала на території російської федерації в той час, коли Угода була чинною та передбачала право на пенсію громадянам держав - учасниць Угоди з врахуванням трудового стажу, набутого на території будь-якої з цих держав. При цьому, суд зазначає, що за наявності чинних, у період роботи позивачки, положень Угоди, що передбачали відповідне право, позивачка не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні спірного періоду роботи до страхового стажу. Верховний Суд у постанові від 28.01.2025 р. в справі №620/3530/22 зазначив, що не є підставою для відмови у зарахуванні спірного стажу роботи позивача до стажу, який враховується для призначення пенсії, припинення участі російської федерації в Угоді, адже такий стаж ним набутий до прийняття відповідних нормативних актів; надана позивачем трудова книжка не може піддаватися сумніву та позбавляти особу права на зарахування відповідних періодів до стажу лише з тих міркувань, що у зв`язку з військовою агресією російської федерації припинено співробітництво з країною-агресором. Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що оскільки стаж набутий на території будь-якої з держав-учасниць, та заробіток (дохід) за періоди роботи зараховуються до трудового стажу, а тому Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області протиправно відмовило у зарахувати до страхового стажу позивачки періодів роботи її на території російської федерації з 01.01.1992 р. по 01.10.1992 р., з 01.10.1992 р. по 01.06.1993 р., з 24.06.1994 р. по 12.08.1996 р., з 31.08.1999 р. по 29.03.2002 р., з 30.10.2002 р. по 07.03.2003 р., з 24.03.2003 р. по 21.06.2003 р., з 09.11.2003 р. по 25.02.2005 р., з 01.03.2005 р. по 01.06.2005 р. Вказані висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 30.10.2025 р. в справі № 300/6020/23, яка відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, враховується судом. Стосовно зарахування періоду догляду непрацюючої матері за малолітньою дитиною з 13.08.1996 р. по 27.12.1997 р. до страхового стажу позивачки, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Відповідно до ч. 4 ст. 24 Закону №1058, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. Згідно з п. "ж" ч. 3 ст. 56 Закону №1788-XII до стажу роботи зараховується також час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку. Пунктом 11 Порядку №637 визначено, що час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми встановлюється на підставі: свідоцтва про народження дитини або паспорта громадянина України (у разі смерті дитини - свідоцтва про смерть); документів про те, що до досягнення дитиною 3-річного віку мати не працювала. Документами, які підтверджують те, що до досягнення дитиною 3-річного віку мати не працювала, і те, що до досягнення дитиною 12-річного віку один з батьків не працював, є: виписка з трудової книжки; відомості про відсутність в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців інформації про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця, отримані в порядку взаємного обміну інформацією; інформація із системи персоніфікованого обліку. Судовим розглядом встановлено, що свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 від 25.01.1995 р. засвідчено факт народження ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 , її мати ОСОБА_1 . Зі змісту трудової книжки НОМЕР_1 від 06.02.1984 р. встановлено, що позивачка у період з 13.08.1996 р. по 27.12.1997 р. не працювала, запис №18 від 12.08.1996 р. - звільнена по догляду за дитиною. Таким чином, до страхового стажу позивачки має бути зарахований період догляду непрацюючої матері за малолітньою дитиною з 13.08.1996 р. по 27.12.1997 р. Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 30.07.2025 №163950034661 прийняте відповідачем без урахування всіх обставин, що мають значення для його прийняття, у зв`язку з чим є не обґрунтованим та підлягає скасуванню. Із урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суд першої інстанції про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 30.07.2025 р. №163950034661 про відмову в призначенні пенсії та зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 01.01.1992 р. по 01.10.1992 р., з 01.10.1992 р. по 01.06.1993 р., з 24.06.1994 р. по 12.08.1996 р., з 31.08.1999 р. по 29.03.2002 р., з 30.10.2002 р. по 07.03.2003 р., з 24.03.2003 р. по 21.06.2003 р., з 09.11.2003 р. по 25.02.2005 р., з 01.03.2005 р. по 01.06.2005 р. та період догляду непрацюючої матері за малолітньою дитиною з 13.08.1996 р. по 27.12.1997 р., а також призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 01.08.2025 р. відповідно до ст. 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Відповідно до п.

30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя. При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 06.09.2005 р.; п. 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18.07.2006 р.; п. 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10.02.2010 р.; п. 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09.12.1994 р., п. 29). Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку. Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають. Таким чином, суд переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення із дотриманням вимог матеріального та процесуального права. Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 29.01.2026 р. без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області залишити без задоволення. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 29.01.2026 в справі № 440/12618/25 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду. Головуючий суддя О.В. Присяжнюк Судді О.А. Спаскін Л.В. Любчич