Постанова Сумський апеляційний суд № 587/3512/25

Справа №587/3512/25 Головуючий у суді 1-ї інстанції - Гончаренко Л. М. Номер провадження 33/816/437/26 Суддя-доповідач Рунов В. Ю. Категорія 124 КУпАП ПОСТАНОВА Іменем України 10 квітня 2026 року суддя Сумського апеляційного суду Рунов В. Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Суми справу про адміністративне правопорушення № 587/3512/25 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову судді Сумського районного суду Сумської області від 23.07.2025, якою ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканець АДРЕСА_1 визнаний винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, установив: У поданій апеляційній скарзі особа, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_3 просить скасувати постанову судді та закрити провадження в справі, оскільки він не був належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи, постанова суду не містить мотивів прийнятого рішення, докази не проаналізовані, не з`ясовано питання причинно-наслідкового зв`язку між його діями та наслідками ДТП, судом не враховано того, що інший учасник ДТП був визнаний винним за ст. 124 КУпАП, в його діях відсутнє порушення п. 12.3 ПДР. Постановою судді Сумського районного суду Сумської області від 23.07.2025 ОСОБА_4 визнаний винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, і на нього накладене стягнення у виді штрафу в розмірі 850 грн. Стягнуто з ОСОБА_4 судовий збір в розмірі 605,60 грн. Згідно постанови судді, 09.07.2025 о 14:15, дорога Р44 Суми Путивль Глухів 9 км 700 м, ОСОБА_4 керував т/з «Skoda Octavia», д. н. з. НОМЕР_1 , під час виникнення небезпеки для руху, яку об`єктивно водій спроможний виявити, не вжив заходів щодо зменшення швидкості руху аж до зупинки т/з і здійснив зіткнення з автомобілем «Iveco Iris Buss», який виїздив з прилеглої території, внаслідок чого автомобілі зазнали механічних пошкоджень, чим порушив вимоги п. 12.3 ПДР. Будучи відповідно вимог ст. 268, 277-2 і 294 КУпАП своєчасно сповіщеними у встановленому законом порядку про дату і місце розгляду апеляційної скарги, учасники провадження в судове засідання не з`явилися, при цьому від ОСОБА_4 надійшла заява про розгляд справи без його участі, тому апеляційний суд вважає за можливе здійснити розгляд апеляційної скарги у відсутності сторін провадження, що не протирічить вимогам КУпАП. Перевіривши матеріали справи і дослідивши доводи поданої апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Відповідно ч. 1 ст. 2 КУпАП, законодавство України про адміністративне правопорушення складається з цього Кодексу та інших законів України, а згідно положень ст. 9 Конституції України, ст. 19 ЗУ «Про міжнародні договори» та ст. 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» усталена судова практика Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) є частиною національного законодавства та обов`язкова до застосування судами як джерело права. Відповідно ст. 1, завданням КУпАП є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством, а згідно ст. 245 КУпАП завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом. Ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом, а провадження в справах здійснюється на основі суворого додержання законності (ч. 1 і ч. 2 ст. 7 КУпАП), а згідно ст. 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, гласність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Суддя при розгляді справи зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинене правопорушення, чи винна особа в його вчиненні, чи підлягає вона відповідальності, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (ст. 280 КУпАП). При цьому відповідно ч. 1 ст. 251 КУпАП, доказами в справі є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку суд встановлює наявність чи відсутність правопорушення, винність особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, які встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до відповідальності, свідків тощо, а згідно ч. 2 обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених ст. 255 цього Кодексу. Розглянувши протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 386431 від 09.07.2025, суддя суду першої інстанції дійшла висновку, що 09.07.2025 о 14:15, дорога Р44 Суми Путивль Глухів 9 км 700 м, ОСОБА_4 керував т/з «Skoda», д. н. з. НОМЕР_1 , під час виникнення небезпеки для руху, яку об`єктивно водій спроможний виявити, не вжив заходів щодо зменшення швидкості руху аж до зупинки т/з і здійснив зіткнення з автомобілем «Iveco», який виїздив з прилеглої території, внаслідок чого автомобілі зазнали механічних пошкоджень, чим порушив вимоги п. 12.3 ПДР і вчинив правопорушення, передбачене ст. 124 КУпАП. Разом з тим, висновки судді суду першої інстанції про винуватість ОСОБА_4 у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, за обставин, викладених у постанові, є необґрунтованими, належним чином не умотивовані та не відповідають фактичним обставинам справи. Зокрема, порядок збору та процесуального закріплення доказів визначений законодавством України про адміністративні правопорушення, а тому як доказ протокол про адміністративне правопорушення може бути використаний у відповідній справі тільки в тому випадку, якщо він складений в порядку і з джерел, передбачених законом. При цьому необхідно враховувати, що у справі протокол про адміністративне правопорушення є не тільки джерелом доказів, але й виступає ще як юридичний документ акт (процесуальна дія і процесуальне рішення компетентної особи, яка уповноважена його складати), який свідчить про порушення компетентною особою Національної поліції справи про адміністративне правопорушення (ст. 254, 255 КУпАП), тому є не тільки обов`язковим процесуальним документом, але і займає ключове положення серед інших джерел (доказів). Суддя оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю (ст. 252 КУпАП). У цій справі, за версією уповноваженої особи, яка склала протокол про адміністративне правопорушення, водій ОСОБА_4 під час виникнення небезпеки для руху, яку він об`єктивно був спроможний виявити, не вжив заходів щодо зменшення швидкості руху аж до зупинки т/з і здійснив зіткнення з автомобілем «IVECO IRIS BUSS», який виїздив з прилеглої території, внаслідок чого автомобілі зазнали механічних пошкоджень. Уповноважена особа вважала, що такими діями ОСОБА_4 порушив приписи п. 12.3 ПДР, і це перебуває в причинному зв`язку з подією ДТП та наслідками, що настали. З цим висновком погодилася й суддя суду першої інстанції. Адміністративна відповідальність за ст. 124 КУпАП настає за порушення учасниками дорожнього руху правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження т/з, вантажу, автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, дорожніх споруд чи іншого майна. Зазначена норма матеріального закону є бланкетною, тобто відсилає до інших нормативно-правових чи підзаконних нормативно-правових актів, які передбачають конкретні обов`язки учасників дорожнього руху, у тому числі осіб, які керують т/з, і встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Зокрема, відповідно п. 12.3 ПДР, у разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об`єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об`їзду перешкоди. Будучи допитаним під час апеляційного розгляду, ОСОБА_4 категорично заперечив свою вину та пояснив, що 09.07.2025 близько 14:15 він керував автомобілем «Skoda» та рухався автодорогою Р-44 Суми-Путивль-Глухів в напрямку м. Путивль. Під час руху він побачив автобус, який виїжджав із прилеглої території. Намагаючись відвернути ДТП, він почав гальмувати, однак зіткнення уникнути не вдалося. З письмових пояснень ОСОБА_5 убачається, що 09.07.2025 близько 14:15 він керував автобусом «Iveco» та під час виїзду з польової дороги на головну дорогу Р-44 Суми-Путивль-Глухів переконався у безпечності маневру і в тому, що головною дорогою транспортні засоби не рухаються. Після цього він розпочав виїзд на головну дорогу. Коли майже завершив маневр, побачив, що з-за повороту на великій швидкості рухається автомобіль «Skoda». З метою уникнення зіткнення він скерував автобус до узбіччя правого краю дороги, однак водій автомобіля «Skoda» здійснив зіткнення з автобусом. Решту зібраних доказів у справі становить схема місця ДТП, на якій зафіксовано розташування транспортних засобів. Однак наведені докази не підтверджують викладені в протоколі про адміністративне правопорушення обставини, насамперед у тій частині, що ОСОБА_4 мав реальну та об`єктивну можливість завчасно виявити небезпеку для руху та вжити ефективних заходів для її уникнення, оскільки згідно положень п. 12.3 ПДР обов`язок водія зменшити швидкість руху аж до зупинки т/з виникає лише у випадку, коли небезпека для руху є такою, яку він об`єктивно спроможний виявити з урахуванням конкретної дорожньої обстановки. Тобто, для правильного вирішення справи необхідно встановити не лише сам факт виникнення небезпеки, а й момент її виникнення, відстань до неї, умови видимості та реальну можливість її своєчасного виявлення водієм. Разом з тим, у матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази, які б підтверджували: з якої саме відстані т/з «Iveco» став об`єктивно видимим для водія «Skoda»; які були геометричні характеристики ділянки дороги (наявність повороту, оглядовість, можливі перешкоди огляду); який час мав водій для реагування з моменту фактичного виникнення небезпеки; чи відповідала швидкість руху автомобіля дорожнім умовам та чи могла вона вплинути на можливість уникнення зіткнення; який був гальмівний шлях і чи був він достатнім для повної зупинки т/з в конкретних умовах. Натомість із пояснень самого водія т/з «Iveco» вбачається, що автомобіль «Skoda» з`явився «з-за повороту», що свідчить про обмежену оглядовість і, відповідно, не підтверджує наявності доказів того, що водій ОСОБА_4 мав можливість завчасно виявити небезпеку для руху на відстані, достатній для своєчасного реагування. Зазначена обставина вказує на те, що момент появи т/з «Iveco», який виїжджав із прилеглої території, був обумовлений умовами дорожньої обстановки з обмеженою видимістю. Водночас матеріали справи не містять жодних даних, які б дозволяли встановити, що небезпека для руху була для водія «Skoda» об`єктивно передбачуваною до моменту її фактичного виникнення. Таким чином, у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які б беззаперечно підтверджували, що ОСОБА_4 міг завчасно виявити небезпеку для руху, мав достатній час і технічну можливість для запобігання зіткненню та не вжив заходів, які об`єктивно могли б запобігти ДТП. При цьому, слід враховувати й те, що правопорушення, передбачене ст. 124 КУпАП, є правопорушенням із так званим матеріальним складом, і обов`язковою ознакою його об`єктивної сторони, що характеризує вчинене діяння (дію чи бездіяльність), є не будь-які з допущених особою порушень ПДР, а лише ті з них, які спричиняють (викликають, породжують) наслідки, передбачені в ст. 124 КУпАП, тобто тільки такі порушення ПДР, які є причиною настання цих наслідків і, отже, перебувають із ними у причинному зв`язку. Об`єктивна сторона даного складу правопорушення включає такі обов`язкові елементи: діяння (дія або бездіяльність); обстановку; наслідки (пошкодження т/з, вантажу, автомобільних доріг тощо); причинний зв`язок між суспільно небезпечним діянням та передбаченими законом наслідками. Діяння полягає в порушенні правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту. Воно може вчинятися шляхом дії або бездіяльності й полягати у: 1) вчиненні дій, заборонених правилами; 2) невиконанні дій, які особа може і зобов`язана вчинити відповідно до вимог правил безпеки руху й експлуатації транспорту. Обстановка вчинення правопорушення характеризується тим, що діяння вчиняється та наслідки настають в обстановці дорожнього руху. Причинний зв`язок між діянням і наслідками має місце тоді, коли порушення правил безпеки руху або експлуатації транспорту, допущене винуватою особою, неминуче зумовлює шкідливі наслідки, передбачені ст. 124 КУпАП. Допущені особою, яка керує т/з, порушення ПДР можуть бути умовно поділені на дві групи: а) порушення, які самі собою (без порушення інших правил ПДР) не здатні викликати наслідки, зазначені у ст. 124 КУпАП; б) порушення, які самі собою (навіть без будь-яких інших додаткових факторів) містять реальну можливість настання наслідків і тим самим виступають як головна, вирішальна умова, без якої наслідки не настали б і яка з неминучістю викликає (породжує) їх у конкретній ДТП, що мала місце. Під час розгляду справи суд зобов`язаний виявити, встановити і вказати в мотивувальній частині рішення порушення ПДР, які мали місце під час конкретної ДТП, але водночас він повинен чітко зазначати, які саме з цих порушень були причиною настання наслідків, передбачених ст. 124 КУпАП, тобто перебували у причинному зв`язку з ними, а які з цих порушень виконали лише функцію умов, що їм сприяли. Тільки порушення ПДР, які містять у собі реальну можливість настання наслідків і виступають безпосередньою причиною їх настання у кожному конкретному випадку ДТП, є обов`язковою ознакою об`єктивної сторони складу правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП. Тобто склад правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, утворює не будь-яке недотримання особою, яка керує т/з, вимог ПДР, а лише таке, що безпосередньо призвело до зазначених у цій статті наслідків. У контексті цього суддею суду першої інстанції не надано належної оцінки тому, що ОСОБА_4 керував т/з по головній дорозі та мав перевагу в русі, а т/з «Iveco» виїжджав із прилеглої території, що покладало на його водія обов`язок надати перевагу транспортним засобам, які рухаються головною дорогою, та переконатися у безпечності маневру. З огляду на викладене, апеляційний суд вважає, що протокол про адміністративне правопорушення складений без дотримання вимог закону, оскільки наявні в матеріалах справи докази не підтверджують ті обставини та факти, доведення яких має суттєве значення для встановлення наявності в діях ОСОБА_4 складу правопорушення, а саме, що при виникненні небезпеки для руху, яку він об`єктивно був спроможний виявити, не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки т/з, у результаті чого відбулося зіткнення та пошкодження транспортних засобів. Відповідно ст. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Норми Конституції є нормами прямої дії, а згідно ч. 2 ст. 62 Основного Закону усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться виключно на її користь, тобто суд може притягнути особу до відповідальності лише на тих доказах, які спростовують усі розумні сумніви щодо вини особи. Докази, що викликають такі сумніви, суд має вмотивовано відхилити у своїй постанові. Конституційний Суд України також зауважує, що елементом принципу презумпції невинуватості є принцип «in dubio pro reo», згідно з яким при оцінюванні доказів усі сумніви щодо вини особи тлумачаться на користь її невинуватості. Презумпція невинуватості особи передбачає, що обов`язок доведення вини особи покладається на державу (абз. 1-3 п. 4 рішення ВП КСУ щодо відповідності Конституції України (конституційності) ст. 368-2 КК від 26.02.2019 № 1-р/2019. Зазначене узгоджується і з правовою позицією ЄСПЛ, згідно якої «доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість особи доведено поза розумним сумнівом» (п. 43 рішення від 14.02.2008 у справі «Кобець проти України» (Kobets v. Ukraine), з відсиланням на п. 282 рішення у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey). Розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду усіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення. Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване правопорушення було вчинене і правопорушник є винним у його вчиненні. Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння. Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій. Обов`язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи. Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Необхідно, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред`явленим обвинуваченням. Таким чином, ретельно дослідивши та перевіривши в ході апеляційного розгляду усі наявні в справі докази, апеляційний суд приходить переконання про відсутність в діях ОСОБА_4 складу правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, за обставин, викладених як у протоколі, так і у постанові судді, оскільки належних, достовірних і допустимих доказів, яких було б достатньо для визнання його винуватим у вчиненні даного правопорушення в судовому засіданні встановлено не було. При цьому всі можливості для усунення сумнівів були вичерпані, а сукупність зібраних та проаналізованих у справі доказів не дозволяє їх спростувати у категоричній формі та зробити беззаперечний і однозначний висновок про порушення ОСОБА_4 норм ПДР. На підставі викладеного, оскаржене судове рішення не можна вважати законним, обґрунтованим та належним чином умотивованим, внаслідок чого постанова судді підлягає скасуванню через неправильне застосування суддею суду першої інстанції норми матеріального права і порушення норм процесуального права, а провадження у справі закриттю на підставі п. 1 ст. 247 і п. 3 ч. 1 ст. 284 КУпАП у зв`язку з відсутністю складу правопорушення. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_4 про те, що він не був належним чином повідомлений про час і місце судового розгляду відповідно вимог ст. 277-2 КУпАП, дійсно знайшли своє підтвердження. Відповідно приписів зазначеної норми суд зобов`язаний повідомляти особу, яка притягається до адміністративної відповідальності, про розгляд справи шляхом направлення судової повістки, що у даному випадку судом першої інстанції виконано не було, а отже мало місце недотримання вимог процесуального закону. Разом із тим, апеляційний суд виходить із того, що саме по собі формальне порушення порядку повідомлення не може автоматично свідчити про істотне порушення процесуальних прав особи, якщо з матеріалів справи вбачається, що така особа була фактично обізнана про час і місце судового розгляду та мала реальну можливість реалізувати свої процесуальні права. Як убачається з матеріалів провадження, справа була розглянута судом першої інстанції у день, прямо зазначений у протоколі про адміністративне правопорушення, а саме 23.07.2025, примірник якого був отриманий ОСОБА_4 . Таким чином, об`єктивно відсутні підстави вважати, що він не володів інформацією про судовий розгляд або перебував у стані правової невизначеності щодо подальшого руху справи. Крім того, матеріали справи не містять жодних даних про те, що ОСОБА_4 звертався до суду першої інстанції з клопотаннями про відкладення розгляду справи, про надання часу для підготовки до захисту чи про участь у судовому засіданні, що свідчить про відсутність перешкод у реалізації ним процесуальних прав. При цьому апеляційним судом у повному обсязі поновлено процесуальні права ОСОБА_4 , зокрема йому надано можливість викласти та обґрунтувати свою правову позицію, надати пояснення, доводи та заперечення у суді апеляційної інстанції. За таких умов апеляційний суд доходить висновку, що формальне недотримання судом першої інстанції вимог ст. 277-2 КУпАП у цьому конкретному випадку не спричинило обмеження права ОСОБА_4 на доступ до суду. Керуючись ст. 294 КУпАП, постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Постанову судді Сумського районного суду Сумської області від 23.07.2025 відносно ОСОБА_6 скасувати через неправильне застосування суддею суду першої інстанції норми матеріального права і порушення норм процесуального права, а провадження у справі на підставі п. 1 ст. 247 і п. 3 ч. 1 ст. 284 КУпАП закрити через відсутність складу правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП. Постанова набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя В. Ю. Рунов