Постанова 4809 № 395/1111/24

ПОСТАНОВА Іменем України 15 квітня 2026 року м. Кропивницький справа № 395/1111/24 провадження № 22-ц/4809/639/26 Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого судді Єгорової С.М., суддів: Дуковського О.Л., Карпенка О.Л. секретар судового засідання Діманова Н.І., учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю «Вентура», розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Вентура», яка подана адвокатом Головатюком Сергієм Анатолійовичем, на рішення Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 26 листопада 2025 року та на додаткове рішення Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 16 грудня 2025 року у складі головуючого судді Забуранного Р. А. УСТАНОВИВ: Короткий зміст позову, відзиву на позов, рішення та додаткового рішення суду першої інстанції. У липні 2024 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вентура» (далі ТОВ «Вентура»), в якому просив усунути перешкоди у користуванні належною позивачеві на праві власності земельною ділянкою площею 4,76 га, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Коробчинської сільської ради Новомиргородського району Кіровоградської області (кадастровий номер 3523883600:02:000:0553), шляхом повернення вказаної земельної ділянки від Товариства з обмеженою відповідальністю «Вентура». В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 на праві власності належить земельна ділянка площею 4,76 га, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Коробчинської сільської ради Новомиргородського району Кіровоградської області (кадастровий номер 3523883600:02:000:0553). Право власності на вищевказану земельну ділянку позивач набув у порядку спадкування після смерті ОСОБА_2 . Позивач вказує, що земельна ділянка перебувала в оренді у ТОВ «Вентура» на підставі договору № 133 оренди землі від 01 січня 2006 року, укладеного між відповідачем та ОСОБА_2 строком на 9 років. У подальшому, згідно з додатковою угодою про зміну і доповнення Договору № 133 від 01 січня 2006 року про оренду земельної ділянки (паю) № НОМЕР_1 та Додатку № 2 до цього Договору, що датований 01 січня 2007 року, договір оренди було продовжено на 10 років. Таким чином, договір № 133 оренди землі від 01 січня 2006 року, укладений між відповідачем та ОСОБА_2 , діяв до 19 жовтня 2017 року. Разом з тим, позивачу стало відомо, що договір № 133 оренди землі від 01 січня 2006 року укладений між відповідачем та ОСОБА_2 , продовжений на строк до 31 грудня 2041 року, на підставі Додаткової угоди № 533/К про зміну і доповнення до Договору № 133 від 01 січня 2006 року про оренду земельної ділянки (паю) № НОМЕР_2 . Зазначає, що представник позивача неодноразово звертався до ТОВ «Вентура» з проханням надати копію додаткової угоди до договору № 133 оренди землі від 01 січня 2006 року, на підставі якої земельна ділянка, власником якої є ОСОБА_1 , перебуває в оренді у відповідача. Окрім цього, позивач також просив відповідача надати йому оригінал вищезазначеної Додаткової угоди. Однак жодної відповіді від ТОВ «Вентура» так і не надійшло. Позивач вважає, що вищевказана Додаткова угода не була укладеною. Зокрема, зауважив, що додаткова угода не містить підпису ОСОБА_2 та останній не виявляв свою волю до її вчинення. Вказав, що в додатковій угоді також відсутня дата її укладення, що не дає можливості встановити, коли саме її було укладено, а тим більше, не дає можливості встановити, що її було укладено саме ОСОБА_2 за його життя. Окрім цього, також зазначив, що реєстрація права оренди за цією додатковою угодою мала місце більше ніж через 10 років після смерті ОСОБА_2 . Позивач вважає, що ефективним способом захисту його права як власника земельної ділянки, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, шляхом повернення такої земельної ділянки, а тому звернувся до суду за захистом своїх порушених прав. Представник відповідача ОСОБА_3 подав відзив на позов, в якому заперечив щодо задоволення позовних вимог ОСОБА_1 . Зазначив, що доводи позивача, наведені у позові не заслуговують на увагу, не підтверджені належними та допустимими доказами, а також спростовуються наступним. Так, позивач є власником земельної ділянки ще з 2008 року. Після успадкування вказаної земельної ділянки, тобто майже протягом 16 років, не заперечував дійсність додаткової угоди. Про обізнаність в укладенні додаткової угоди і її визнанні, беззаперечно свідчать протиправні дії позивача, який за злочинною змовою разом з ОСОБА_4 підробив угоду про розірвання договору оренди земельної ділянки №533 і зареєстрували розірвання згаданого договору в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, чим порушили права ТОВ «Вентура». Неправомірність цих дій підтверджується висновком центральної Колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції, за результатами розгляду скарги ТОВ «Вентура». Стосовно позовної вимоги про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, зазначив, що норми статті 391 ЦК України щодо захисту прав власника (негаторний позов) поширюються на володіючого власника, який має право вимагати усунення перешкод у здійсненні права власності. Оскільки користування землею здійснює ТОВ «Вентура», тобто є фактичним володільцем, це виключає застосування механізму захисту права власності неволодіючого власника (позивача) шляхом пред`явлення негаторного позову (а.с.152-154 том 1). Рішенням Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 26 листопада 2025 року задоволено позовну заяву ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вентура» про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом повернення земельної ділянки. Усунуто перешкоди ОСОБА_1 у користуванні належною йому на праві власності земельною ділянкою площею 4,76 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Коробчинської сільської ради Новомиргородського району Кіровоградської області (кадастровий номер 3523883600:02:000:0553), шляхом повернення вказаної земельної ділянки від Товариства з обмеженою відповідальністю «Вентура». Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Вентура» на користь держави судовий збір у розмірі 1 211 гривень 20 копійок. Задовольняючи позовні вимоги, місцевий суд керувався тим, що на підставі висновку експерта, за результатами проведеної у справі судової почеркознавчої експертизи встановлено, що орендодавець ОСОБА_2 не підписував Додаткової угоди №553/К про зміну і доповнення до договору №133 від 01 січня 2006 року. Крім того, судом встановлено, що ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , в той час як державна реєстрація права оренди за Додатковою угодою відбулася 17 жовтня 2017 року, за відсутності цивільної правоздатності у ОСОБА_2 . Відтак суд дійшов висновків, що сторони не досягли згоди усіх істотних умов цих договорів, та вважав їх неукладеними, тобто такими, що не відбулися. Суд першої інстанції вважав, що наявні підстави для задоволення позовних вимог, оскільки обраний позивачем спосіб захисту (усунення перешкод в користуванні належною йому земельною ділянкою шляхом її повернення власнику) призведе до відновлення порушеного права позивача. Зазначаючи про належно обраний позивачем спосіб захисту, місцевий суд посилався на постанову Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі №359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21), в якій зроблено висновки, що «Зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок. Більше того, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок». За таких обставин, суд вважав, що обраний позивачем спосіб захисту призведе до відновлення його порушеного права. Додатковим рішенням Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 16 грудня 2025 року задоволено заяву представника позивача - адвоката Самойленко М. С. про розподіл судових витрат. Доповнено рішення Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 26 листопада 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вентура» про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом повернення земельної ділянки. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Вентура» на користь ОСОБА_1 судові витрати по справі, пов`язані з правничою допомогою адвоката, в сумі 41 000 гривень 00 копійок та судові витрати по справі, пов`язані з проведенням експертизи в розмірі 18 932 гривні 00 копійок, а всього стягнуто 59 932 гривні 00 копійок. Постановляючи оскаржуване додаткове судове рішення, суд першої інстанції виснував, що позивачем дійсно понесені витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, на загальну суму 41 000 гривень. Суд вважав, що вказана сума витрат є співмірною зі складністю справи та наданих адвокатом обсягом послуг, складністю послуг, кількістю судових засідань та обсягом досліджених доказів. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу. Товариство з обмеженою відповідальністю «Вентура», в інтересах якого діє адвокат Головатюк Сергій Анатолійович, подало до апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій з підстав неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ставить питання про скасування рішення Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 26 листопада 2025 року та додаткового рішення Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 16 грудня 2025 року і ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування зазначено, що позивачем при зверненні до суду обрано неналежний спосіб захисту. Представник вказує, що спосіб захисту цивільного права чи інтересу має бути ефективним, тобто призводити у конкретному спорі до того результату, на який спрямована мета позивача, - до захисту порушеного чи оспорюваного права або інтересу. Застосування способу захисту має бути об`єктивно виправданим і обґрунтованим, тобто залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа. У даній справі, позивач вважає, що у відповідача відсутнє право оренди з огляду на те, що орендодавець не підписував з відповідачем додаткової угоди. Тобто питання стосується саме визнання або невизнання за відповідачем права оренди, що по суті і є предметом спору. Відтак, вважає, що позивач мав би обрати спосіб захисту у вигляді вимоги до особи, за якою зареєстроване право оренди, про визнання відсутнім права оренди. Звертає увагу, що згідно сталої судової практики обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Щодо незгоди з додатковим рішенням суду першої інстанції, вказано, що зазначений в описі розмір витрат на послуги не відповідає принципу розумності, є необґрунтованим та явно завищеним. Так, позовні вимоги повністю базуються на договорі оренди землі та додатковій угоді до нього, об`єм яких є незначним. Представник також зазначив, що додаткове рішення підлягає скасуванню у випадку скасування основного рішення. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи. Представник позивача адвокат Слободянюк П. А. подав відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечив щодо доводів та вимог апеляційної скарги, просив рішенняНовомиргородського районного суду Кіровоградської області від 26 листопада 2025 року та додаткове рішення Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 16 грудня 2025 року, залишити без змін. Зазначив, що позивачем у цій справ обрано належний спосіб захисту, про що вірно було зазначено у судовому рішенні. Представник вважає, що у цій справі відсутні підстави для заявлення окремої позовної вимоги про скасування державної реєстрації додаткової угоди, оскільки судове рішення про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом її повернення вже є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про скасування державної реєстрації Додаткової угоди. Крім того, представник зауважив, що відсутні підстави для скасування додаткового рішення, у зв`язку з тим, що сума витрат на правничу допомогу, понесену позивачем під час розгляду справи в суді першої інстанції, є реальною та співмірною із складністю справи, підтверджується наявними у матеріалах справи доказами. Будь-які твердження відповідача про завищення суми витрат, вважає помилковими та необґрунтованими (а.с.216-221 том 2). Позиція апеляційного суду. Відповідно до ст. 367, 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. З урахуванням вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог. Заслухавши пояснення представника позивача адвоката Самойленко М. С., представника відповідача адвоката Головатюка С. А., вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах, передбачених ст. 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції та додаткове рішення суду першої інстанції скасуванню, з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову. Встановлені судом першої інстанції неоспорені обставини справи. ОСОБА_1 на праві власності належить земельна ділянка площею 4,76 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Коробчинської сільської ради Новомиргородського району Кіровоградської області (кадастровий номер 3523883600:02:000:0553), що підтверджується копією свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 24 грудня 2008 року, зареєстровано в реєстрі № 3178 (а.с.17 том 1). Право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 3523883600:02:000:0553, ОСОБА_1 набув у порядку спадкування після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , актовий запис № 19 від 26 вересня 2007 року вчинений виконкомом Коробчинської сільської ради Новомиргородського району Кіровоградської області 01 січня 2006 року між ОСОБА_2 та ТОВ «Вентура» укладено договір №133 оренди землі. Пунктом 1 договору визначено, що орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Коробчинської сільської ради Новомиргородського району. Пунктом 8 визначено, що договір укладено на 9 років. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 15 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію. Зазначений договір зареєстровано у Новомиргородському відділі ДП «Кіровоградська регіональна філія Центру державного земельного кадастру», про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 17 серпня 2006 року за № 91 (а.с.19-22 том 1). Крім того, 01 січня 2006 року сторони підписали акт приймання-передачі земельної ділянки в оренду. Згідно вказаного акту орендодавець передає, а орендар приймає в оренду земельну ділянку строком на 9 років (а.с.23 том 1). У подальшому, згідно з додатковою угодою про зміну і доповнення Договору № 133 від 01 січня 2006 року про оренду земельної ділянки (паю) № НОМЕР_1 та Додатка № 2 до цього Договору, що датована 01 січня 2007 року, договір оренди укладено на 10 років, що підтверджується копією даної додаткової угоди, яка була зареєстрована у Новомиргородському відділі Кіровоградської регіональної філії ДП «ЦДЗК», про що у державному реєстрі земель вчинено запис від 19 жовтня 2007 року за № 30 (а.с.25-26 том 1). Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 361093470 від 08 січня 2024 року, договір № 133 оренди землі від 01 січня 2006 року укладений між ТОВ «Вентура» та ОСОБА_2 , продовжено на строк до 31 грудня 2041 року відповідно до Додаткової угоди № 533/К (а.с.29-31 том 1). Ухвалою Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 16 жовтня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕНТУРА» про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом повернення земельної ділянки призначено судову почеркознавчу експертизу, на вирішення якої поставлено питання:

1. Чи виконано підпис від імені орендодавця ОСОБА_2 у Додатковій угоді № 533/К про зміну і доповнення до Договору №133 від 01.01.2006 про оренду земельної ділянки (паю) № НОМЕР_2 (без дати укладення), сторонами в якій зазначено ОСОБА_2 та ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ВЕНТУРА», на підставі якої земельна ділянка площею 4.76 га, кадастровий номер 352388600:02:000:0553, власником якої є Позивач ОСОБА_1 , перебуває в оренді у Відповідача ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ВЕНТУРА» (код за ЄДРПОУ 32155508), ОСОБА_2 , чи іншою особою? Проведення експертизи доручено Київському відділенню Національного наукового центру «Інститут судових експертиз ім. Засл. пров. М. С. Бокаріуса» (03118, м. Київ, вул. Костанайська, 6) та попереджено експерта про кримінальну відповідальність за ст. ст. 384,385 КК України. Згідно висновку експерта №1180 за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи за матеріалами цивільної справи №395/1111/24, складеного 01 квітня 2025 року, з урахуванням листа про виправлення технічних помилок від 12 травня 2025 року, підпис від імені ОСОБА_2 на другому аркуші Додаткової угоди №553/К про зміну і доповнення до договору №133 від 01 січня 2006 року в графі «Орендодавець» у рядку «______Буханець Т.Ф» виконано не ОСОБА_2 , а іншою особою (а.с.15-28, 42, 113 том 2). Мотиви, з яких виходить колегія суддів апеляційного суду. Кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України). Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див., зокрема постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справа № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21)). Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)). Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права (пункт 1 частини другої статті 16 ЦК України). Такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися для захисту (невизнання чи оспорювання) різноманітних приватних прав (зобов`язальних, речових, виключних, спадкових, права на частку в спільній частковій власності і т. д.). По своїй суті такий спосіб захисту як визнання права охоплює собою і визнання права відсутнім (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)). Тлумачення статті 20 ЦК України, з урахуванням принципу розумності свідчить, що здійснення права на захист на власний розсуд означає, що управнений суб`єкт: має можливість вибору типу поведінки - реалізовувати чи не реалізовувати своє право на захист; у випадку, якщо буде обрана реалізація права на захист - має можливість вибору форми захисту, тобто звернутися до юрисдикційного (судового чи іншого) чи неюрисдикційного захисту суб`єктивного цивільного права чи законного інтересу, а також можливість поєднання цих форм захисту; самостійно обрати спосіб захисту в межах тієї чи іншої форми захисту, а також визначає доцільність поєднання способів захисту чи заміну одного способу захисту іншим. Водночас така свобода захисту «на власний розсуд» має і зворотну сторону - обрання однієї форми чи певного засобу захисту жодним чином не перешкоджає настанню обставин, які можуть тим чи іншим чином нівелювати корисний ефект від звернення до іншої форми чи способу захисту (див. постанови Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2023 року в справі № 554/9126/20 (провадження № 61-13760сво21), від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)). Обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (пункт 8.46)). Згідно з частинами третьою, четвертою статті 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб`єкти права власності рівні перед законом. Частиною першою статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до частини другої статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом. Згідно зі статтею 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Частиною першою статті 4, частиною першою статті 5 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи. Орендарями земельних ділянок є юридичні або фізичні особи, яким на підставі договору оренди належить право володіння і користування земельною ділянкою. Отже право оренди виникає на підставі договору оренди, укладеному між орендодавцем і орендарем. Згідно зі статтею 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Укладення договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку (частина перша статті 16 Закону України "Про оренду землі". Відповідно до пункту 2 частини першої статті 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу. Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність (частина перша статті 206 ЦК України). Згідно з частиною першою статті 14 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі укладається у письмовій формі. Відповідно до абзацу першого частини першої, абзацу першого частини другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Отже підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію. У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини. Наслідком непідписання письмового правочину його стороною, за відсутності доказів фактичного вчинення такого правочину (вираження сторонами волевиявлення на його укладення, узгодження істотних умов або його виконання сторонами), є його неукладеність. У постанові від 27 листопада 2024 року в справі № 204/8017/17 (провадження № 14-29цс23) Велика Палата Верховного Суду констатувала, що відсутність підпису (чи його підроблення) сторони правочину, щодо якого передбачена обов`язкова письмова форма, за загальним правилом не свідчить про недійсність цього правочину, а вказує на дефект його форми та за відсутності підтвердження волевиявлення сторони на його укладення свідчить про неукладеність такого правочину. Тобто йдеться не про дефект волевиявлення сторони, а про його цілковиту відсутність. Таким чином, неукладеність договору у зв`язку з недотриманням встановленої для нього законом обов`язкової письмової форми, зокрема й щодо його підписання, повинна насамперед корелюватися з відсутністю у сторони правочину будь-якого волевиявлення на його укладення, тобто якщо особа фактично не є учасником договірних правовідносин, про що, зокрема, може свідчити факт непідписання договору цією особою чи підписання його від імені сторони іншою неуповноваженою особою (підроблення підпису). Відсутність або підроблення підпису сторони (яка у зв`язку із цим фактично не є учасником договірних правовідносин) на письмовому правочині створює презумпцію відсутності волевиявлення сторони на виникнення, зміну чи припинення цивільних правовідносин, яка може бути спростована письмовими доказами, засобами аудіо, відеозапису та іншими доказами, що підтверджують факт наявності волевиявлення на укладення правочину у сторони, яка заперечує проти цього. Натомість неспростування цієї презумпції свідчить про неукладеність договору, яка ґрунтується на положеннях абзацу першого частини першої статті 638 ЦК України - договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Неукладений правочин не може бути визнаний недійсним чи вважатися нікчемним (недійсним на підставі вимог закону), оскільки недійсність правочину як приватноправова категорія покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів (щодо яких було виражено волевиявлення сторін правочину) або ж їх відновлювати. У справі, що переглядається, позивач просив усунути перешкоди у користуванні належною йому на праві власності земельною ділянкою шляхом зобов`язання відповідача повернути земельну ділянку. В обґрунтування позовних вимог вказав, що право власності на належну йому земельну ділянку він набув у порядку спадкування, на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, після смерті ОСОБА_2 . Зазначив, що земельна ділянка перебувала в оренді у ТОВ «Вентура» на підставі договору № 133 оренди землі від 01 січня 2006 року, укладеного між відповідачем та ОСОБА_2 строком на 9 років. У подальшому, згідно з додатковою угодою про зміну і доповнення Договору № 133 від 01 січня 2006 року про оренду земельної ділянки (паю) № НОМЕР_1 та Додатку № 2 до цього Договору, що датований 01 січня 2007 року, договір оренди було продовжено на 10 років. Разом з тим, позивачу стало відомо, що договір № 133 оренди землі від 01 січня 2006 року укладений між відповідачем та ОСОБА_2 , продовжений на строк до 31 грудня 2041 року, відповідно до Додаткової угоди № 533/К про зміну і доповнення до Договору № 133 від 01 січня 2006 року про оренду земельної ділянки (паю) № НОМЕР_2 . Позивач вважав, що вищезазначена Додаткова угода не була укладеною, оскільки не містить підпису ОСОБА_2 , а останній не виявляв свою волю до її вчинення. Суд першої інстанції, на підставі висновку експерта за результатами проведеної у справі судової почеркознавчої експертизи встановив, що орендодавець ОСОБА_2 не підписував Додаткової угоди №553/К про зміну і доповнення до договору №133 від 01 січня 2006 року. Крім того, судом встановлено, що ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , в той час як державна реєстрація права оренди за Додатковою угодою відбулася 17 жовтня 2017 року, за відсутності цивільної правоздатності у ОСОБА_2 . Відтак суд дійшов висновків, що сторони не досягли згоди усіх істотних умов цих договорів, та вважав їх неукладеними, тобто такими, що не відбулися. Суд першої інстанції вважав, що наявні підстави для задоволення позовних вимог, оскільки обраний позивачем спосіб захисту (усунення перешкод в користуванні належною йому земельною ділянкою шляхом її повернення власнику) призведе до відновлення порушеного права позивача. Зазначаючи про належно обраний позивачем спосіб захисту, місцевий суд посилався на постанову Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі №359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21), в якій зазначено, що «Зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок. Більше того, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок». Колегія суддів не погоджується із такими висновками місцевого суду з огляду на таке. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України). Диспозитивність - один з базових принципів судочинства, керуючись яким, позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти. Суд позбавлений можливості формулювати позовні вимоги замість позивача (див. пункт 118 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року в справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21)). Державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Усталеним у судовій практиці незалежно від виду судочинства та категорії справи є підхід, згідно з яким висновки щодо застосування норм судовою палатою касаційного суду мають перевагу над висновками колегії суддів; висновки об`єднаної палати касаційного суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об`єднаної палати, палати та колегії суддів касаційного суду (див. постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду від 13 лютого 2019 року у справі № 130/1001/17, Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 18 січня 2021 року у справі № Б-23/75-02 (пункт 8.12), Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 вересня 2021 року у справі № 166/1222/20, від 20 грудня 2023 року у справі № 752/4079/16, Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 листопада 2023 року у справі № 757/42452/20, від 05 січня 2024 року у справах № 149/184/21 і № 337/2398/20, від 24 січня 2024 року у справах № 761/22446/20 і № 757/51692/19, Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 січня 2024 року у справі № 932/9029/23). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 листопада 2023 року у справі № 513/879/19 (провадження № 14-49цс22) зазначено, що рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень є підставою для внесення відомостей (записів) про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; після початку відображення таких відомостей (записів) у цьому реєстрі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень вичерпують свою дію. Тому належним способом захисту прав орендодавця, який у цих спірних правовідносинах вважає, що зареєстроване право оренди відсутнє, є його вимога до особи, за якою зареєстроване право оренди, про визнання відсутнім права оренди. Відповідно до пункту 9 частини першої статті 27 Закону № 1952-IV судове рішення про задоволення такої вимоги є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про припинення права оренди відповідача. У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23) зазначено, що «належним способом захисту прав орендодавця, який вважає, що зареєстроване право оренди відсутнє, є його вимога до особи, за якою зареєстроване право оренди, про визнання відсутнім права оренди. Судове рішення про задоволення такої вимоги є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про припинення права оренди відповідача. Тому позовні вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права оренди щодо земельної ділянки з одночасним припиненням такого права не є належним способом захисту порушеного права; ОСОБА_1 позовних вимог про визнання відсутнім права оренди не заявляла, у зв`язку із цим відсутні підстави для вирішення питання про кваліфікацію договору оренди землі та додаткової угоди до нього як неукладених. Аналогічно і доводи ТОВ «Західна агровиробнича компанія» щодо обставин добросовісності орендодавця, яка отримувала орендну плату від відповідача, належить оцінювати за умови звернення орендодавця із належною вимогою. За таких обставин в задоволенні позовних вимог про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права оренди ТОВ «Західна агровиробнича компанія» щодо спірної земельної ділянки з одночасним припиненням такого права належить відмовити з огляду на обрання позивачем неналежного способу захисту. Тому вимога про повернення позивачу спірної земельної ділянку може бути заявлена та вирішена по суті разом з вимогою про визнання відсутнім права її оренди у ТОВ «Західна агровиробнича компанія»». У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 02 червня 2025 року у справі № 144/1440/22 (провадження № 61-12561сво24) зроблено такі висновки: «як Велика Палата Верховного Суду, так і Об`єднана палата послідовно дотримуються підходу, що належним способом захисту прав орендодавця, який не підписував договір (додаткову угоду), є його вимога до особи, за якою зареєстроване право оренди, про визнання відсутнім права оренди. При цьому судове рішення про визнання відсутнім права оренди є підставою для державної реєстрації припинення права оренди. Будь-яке інше судове рішення (про скасування державної реєстрації права оренди, про зобов`язання повернути земельну ділянку) за змістом пункту 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не є підставою для державної реєстрації припинення права оренди. Разом з тим, місцевий суд не врахував, що належним способом захисту прав орендодавця, який у цих спірних правовідносинах вважає, що зареєстроване право оренди відсутнє, є його вимога до особи, за якою зареєстроване право оренди, про визнання відсутнім права оренди. При цьому судове рішення про визнання відсутнім права оренди є підставою для державної реєстрації припинення права оренди. Будь-яке інше судове рішення (про скасування державної реєстрації права оренди, про зобов`язання повернути земельну ділянку) за змістом пункту 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не є підставою для державної реєстрації припинення права оренди. Будь-яке інше судове рішення за змістом пункту 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не є підставою для державної реєстрації припинення права оренди. Проте належної позовної вимоги про визнання відсутнім права оренди позивач не заявляв, у зв`язку із цим відсутні підстави для вирішення питання про кваліфікацію додаткової угоди до договору оренди землі як неукладеної. Аналогічно і протилежні доводи відповідача щодо обізнаності позивача про укладення додаткової угоди та її визнання, слід оцінювати за умови звернення ОСОБА_1 із належною вимогою. Колегія суддів зазначає, що належним способом захисту прав орендодавця, який у цих спірних правовідносинах вважає, що зареєстроване право оренди відсутнє, є його вимога до особи, за якою зареєстроване право оренди, про визнання відсутнім права оренди. При цьому судове рішення про визнання відсутнім права оренди є підставою для державної реєстрації припинення права оренди. Слід зазначити, що судове рішення не повинне породжувати стан невизначеності у відносинах позивача з відповідачем і вимагати від них подальшого вчинення узгоджених дій для вичерпання конфлікту (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20). Спосіб захисту права або інтересу повинен бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц). Тобто, судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, забезпечувати відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. З урахуванням викладеного вище, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції під час розгляду справи та прийняття оскаржуваного рішення, не врахував релевантні правові позиції Верховного Суду, викладені у вищезазначених постановах Великої Палати Верховного Суду та Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду, не дав належної оцінки щодо обрання позивачем неефективного способу захисту, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позовних вимог. За таких обставин, доводи апеляційної скарги відповідача є обґрунтованими та підлягають задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню, з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 . Щодо оскарження додаткового рішення Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 16 грудня 2025 року. Додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов`язані з порушенням вимог щодо його повноти. Водночас, додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. У разі скасування рішення у справі, ухвалене додаткове рішення втрачає силу. Тобто додаткове рішення є невід`ємною частиною рішення у справі (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 червня 2018 року в справі № 756/4441/17 (провадження № 61-17081св18)). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 904/8884/21 (провадження № 12-39гс22) зазначено, що: «за загальним правилом у судовому рішенні повинні бути розглянуті усі заявлені вимоги, а також вирішені всі інші, зокрема й процесуальні питання. Неповнота чи невизначеність висновків суду щодо заявлених у справі вимог, а також невирішення окремих процесуальних питань, зокрема розподілу судових витрат, є правовою підставою для ухвалення додаткового судового рішення. Тобто додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов`язані з порушенням вимог щодо його повноти. Водночас додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. Тобто додаткове рішення є невід`ємною частиною рішення у справі. У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу. Подібні висновки викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 грудня 2021 року у справі № 925/81/21, від 09 лютого 2022 року у справі № 910/17345/20, від 15 лютого 2023 року у cправі № 911/956/17(361/6664/20), від 07 березня 2023 року у справі № 922/3289/21. Оскільки суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність скасування постанови Центрального апеляційного господарського суду від 27 вересня 2022 року у цій справі, то додаткову постанову Центрального апеляційного господарського суду від 18 жовтня 2022 року також слід скасувати». З урахуванням того, що рішення Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 26 листопада 2025 року підлягає скасуванню, то додаткове рішення Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 16 грудня 2025 року також належить скасувати, як невід`ємну частину основного судового рішення. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги. Відповідно до статті 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права. Таким чином, з урахуванням вимог ст. 376 ЦПК України, рішення Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 26 листопада 2025 року та додаткове рішення Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 16 грудня 2025 року підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення, про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вентура» про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом повернення земельної ділянки. Частиною 13 ст. 141 ЦПК України визначено, що суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки позивач у цій справі звільнений від сплати судового збору відповідно до пункту 10 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», а тому сума в розмірі 1 453,44 грн, сплачена відповідачем як судовий збір за подання апеляційної скарги підлягає компенсації на користьТовариство з обмеженою «Вентура» за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Керуючись ст. 367, 368, 371, 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, Кропивницький апеляційний суд УХВАЛИВ: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Вентура», яка подана адвокатом Головатюком Сергієм Анатолійовичем, задовольнити. Рішення Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 26 листопада 2025 року та додаткове рішення Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 16 грудня 2025 року скасувати. Ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вентура» про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом повернення земельної ділянки. Компенсувати Товариству з обмеженою «Вентура» (код ЄДРПОУ 32155508) за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, сплачений ним судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 1 453,44 грн. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повна постанова складена 27.04.2026. Головуючий С. М. Єгорова Судді О. Л. Дуковський О. Л. Карпенко