Ухвала ККС ВС № 554/18818/25

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 квітня 2026 року м. Київ справа № 554/18818/25 провадження № 51-698 ск 26 Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: головуючого ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , розглянув касаційну скаргу ОСОБА_4 на ухвалу Харківського апеляційного суду від 14 квітня 2026 року. Суть питання та встановлені судом обставини Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Полтави від 08 січня 2026 року ОСОБА_4 поновлено строк на звернення до суду зі скаргою. Відмовлено в задоволенні її скарги на бездіяльність уповноваженої особи ТУ ДБР, розташованого у м. Полтаві, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Ухвалою Харківського апеляційного суду від 14 квітня 2026 року вказану ухвалу слідчого судді залишено без зміни. До Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_4 , зі змісту якої вбачається, що скаржник не погоджується з висновками судів, зробленими за результатами розгляду її скарги на бездіяльність уповноваженої особи ТУ ДБР. Окрім перегляду рішень у касаційному порядку, ОСОБА_4 просить внести відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань, розглянути питання щодо притягнення суддів до відповідальності. Мотиви Суду Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 428 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо касаційна скарга подана на судове рішення, яке не підлягає оскарженню в касаційному порядку. Однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (ст. 129 Конституції України). За правовою позицією Конституційного Суду України обмеження прав і свобод людини і громадянина є допустимим виключно за умови, що таке обмеження є домірним (пропорційним) та суспільно необхідним (абз. 6 пп. 3.3 п. 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 19 жовтня 2009 року № 26-рп/2009). Право на суд, одним із аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним, воно може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги. Однак ці обмеження не повинні впливати на користування правом у такий спосіб і до такої міри, що саму його суть буде порушено. Вони повинні відповідати законній меті, і тут має бути розумний ступінь пропорційності між засобами, що застосовуються, та метою, якої намагаються досягнути. Наявність визначених у законі вимог щодо звернення до суду вищого рівня в разі незгоди із судовим рішенням не є тотожним обмеженню в доступі до правосуддя, а отже, не означає обмеження у праві на справедливий судовий розгляд. Положеннями ч. 4 ст. 424 КПК України визначено, що ухвала слідчого судді після її перегляду в апеляційному порядку, а також ухвала суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги на таку ухвалу оскарженню в касаційному порядку не підлягають. Таке обмеження відповідає основним засадам судочинства, що визначені Конституцією України, є пропорційним та обґрунтованим. Зі змісту касаційної скарги убачається, що ОСОБА_4 не погоджується з рішеннями, ухваленими за результатами розгляду її скарги на бездіяльність уповноваженої особи ТУ ДБР. Зазначені скаржником ухвала слідчого судді про відмову у задоволенні скарги та ухвала апеляційного суду, постановлена за результатами розгляду апеляційної скарги на це судове рішення, з урахуванням ч. 4 ст. 424 КПК України не можуть бути оскаржені до суду касаційної інстанції. Стосовно вимог скаржника щодо внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, притягнення суддів до відповідальності, то слід зауважити таке. Відповідно до Конституції України основною функцією судів є здійснення правосуддя (ст. 124). Наведене кореспондує зі ст. 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», згідно з якою суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суддя здійснює правосуддя в порядку, встановленому процесуальним законом, а також інші повноваження, визначені законом. Зокрема, до повноважень суду касаційної інстанції належить розгляд касаційних скарг на судові рішення у випадках та порядку, встановлених КПК України. Тоді як, надання органам державної влади та місцевого самоврядування вказівок щодо реалізації покладених на них завдань, повноважень, функцій, їх самостійне здійснення, загальний нагляд та контроль за діяльністю судів нижчих інстанцій, суддів, притягнення останніх до відповідальності, не є компетенцією Верховного Суду, що залишилось поза увагою ОСОБА_4 . Згідно зі ст. 131-2 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура. Суд зауважує, що з цією метою скаржник вправі звернутися до відповідних фахівців чи юридичних осіб приватного права або суб`єктів надання безоплатної правничої допомоги у випадках та порядку, визначених Законом України від 02 червня 2011 року N? 3460-VI «Про безоплатну правничу допомогу». Ураховуючи те, що ОСОБА_4 подала касаційну скаргу на судове рішення, яке не підлягає оскарженню в касаційному порядку, у відкритті касаційного провадження слід відмовити. З цих підстав та, керуючись п. 1 ч. 2 ст. 428 КПК України, Суд постановив: Відмовити ОСОБА_4 у відкритті касаційного провадження за її касаційною скаргою на ухвалу Харківського апеляційного суду від 14 квітня 2026 року. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: ОСОБА_1 ОСОБА_5 ОСОБА_3