Ухвала КЦС ВС № 565/2770/24

УХВАЛА 27 квітня 2026 року м. Київ справа № 565/2770/24 провадження № 61-4961 ск 26 Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду ПророкаВ. В., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Бузанов Дмитро Вікторович, на рішення Кузнецовський міський суд Рівненської області від 03 березня 2025 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 19 березня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Вараського ліцею № 1 Вараської міської ради про захист особистих немайнових прав працівника шляхом визнання наказів протиправними та їх скасування, ВСТАНОВИВ:

1. У квітні 2026 рокудо Верховного Судузасобами Електронного суду надійшла вищевказана касаційна скарга, у якій заявник просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.

2. Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає пункт 1 частини першої та пункти 1, 3, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК України).

3. В обґрунтування пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України заявник зазначає, що суд апеляційної інстанції при розгляді справи не врахував висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 22 грудня 2021 року у справі № 766/1211/20, зокрема, суд апеляційної інстанції фактично прирівняв педагогічного працівника до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, посадових або службових повноважень, що суперечить усталеному підходу Верховного Суду щодо розмежування: осіб, які здійснюють владні управлінські функції; та працівників бюджетної сфери, які перебувають у трудових правовідносинах і не реалізують владних повноважень.

4. Обґрунтовуючи пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України заявник у касаційній скарзі зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду, щодо застосування частини другої статті другої статті 5 Закону України «Про захист персональних даних під час виконання трудових обов`язків особами, які не є суб`єктами владних повноважень та не віднесені до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, зокрема, педагогічними працівниками, які не є посадовими та службовими особами.

5. Посилаючись на підставу касаційного оскарження передбачену пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України, заявник зазначає пункти 1, 2 частини першої статті 411 ЦПК України, вказує, що справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду, а також в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і суд касаційної інстанції визнав підстави такого відводу обґрунтованими, якщо касаційну скаргу обґрунтовано саме цією підставою.

6. Так заявник зазначає, що Рівненський апеляційний суд у складі: Гордійчук С. О. (головуючий суддя), Боймиструк С. В., Шимків С. С., постановив ухвалу від 12 травня 2025 року, постановою від 22 жовтня 2025 року Верховний Суд зазначену ухвалу суду апеляційної інстанції скасував та передав справу до Рівненського апеляційного суду для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження. 6.1. Однак, після передачі справи до Рівненського апеляційного суду для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження , справу було передано тому самому складу суду, який постановляв вже ухвалу у цій справі. 6.2. Оскільки зазначений склад суддів не заявив самовідвід, з підстав визначених статтями 36-38 ЦПК України, представником Тєтєнєвої Ж. В. було заявлено відвід складу суду. 6.3. Заявник вказує на те, що при вирішені питання про відвід, в ухвалі Рівненського апеляційного суду від 01 грудня 2025 року помилково застосовано частину четверту статті 36 ЦПК України.

7. Перевіривши доводи касаційної скарги та оскаржувані судові рішення, Верховний Суд дійшов висновку про повернення касаційної скарги з огляду на таке.

8. Законом України № 460-IX від 15 січня 2020 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» за поданням Президента України Зеленського В. О. були суттєво обмежені повноваження Верховного Суду щодо відкриття касаційного провадження. Закон набрав чинності 08 лютого 2020 року.

9. Так, якщо до зазначених змін частина друга статті 389 ЦПК України передбачала, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, то зазначеним законом частина друга статті 389 ЦПК України викладена в новій редакції.

10. Починаючи з 08 лютого 2020 року учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, які не підлягають касаційному оскарженню, з підстави неправильного застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 10.1. якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 10.2. якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 10.3. якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 10.4. якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

11. Пункт 5 частини другої статті 392 ЦПК України вимагає, що у касаційній скарзі повинно, зокрема, бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).

12. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України, в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

13. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 ЦПК України, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

14. У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у пунктах 2 і 3 частини першої статті 389 ЦПК України, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).

15. Тобто у касаційній скарзі повинно бути зазначено конкретний (конкретні) пункт (пункти) частини другої статті 389 ЦПК України, на підставі якого (яких) подається касаційна скарга та обґрунтовано (мотивовано) наявність цієї підстави (підстав).

16. Відповідно до пункту 14 частини першої статті 92 Конституції України судоустрій та судочинство визначаються виключно законами України.

17. Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України визначає, що основними засадами судочинства, зокрема, є забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках.

18. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово підкреслював, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - ЄКПЛ) суд має бути «встановлений законом», що відбиває принцип верховенства права, який є невід`ємною складовою системи захисту, встановленої ЄКПЛ та Протоколами до неї.

19. Передусім зазначена вимога має тлумачитися буквально з точки зору наявності правової основи існування суду, адже метою її закріплення у пункті 1 статті 6 ЄКПЛ є необхідність забезпечення того, щоб організація судової системи у демократичному суспільстві регулювалася саме законом, ухваленим парламентом, особливо в державах, де право є кодифікованим. «Закон» у розумінні пункту 1 статті ЄКПЛ включає передусім законодавство, прийняте для встановлення та визначення компетенції судових органів.

20. Фраза «встановлений законом» охоплює не лише правову основу існування «суду», однак і дотримання судом правил, якими він має керуватися. Компетенційна складова «суду, встановленого законом» відбиває, зокрема використання судом при розгляді та вирішенні справ виключно повноважень, передбачених процесуальним законодавством.

21. Тож відповідно до усталеної практики ЄСПЛ вихід суду за межі повноважень, встановлених законом, порушує компетенційну складову поняття «суд, встановлений законом», гарантованого у пункті 1 статті 6 ЄКПЛ.

22. Отже виключно законом України, ухваленим Верховною Радою України, можуть визначатися випадки та підстави касаційного провадження; у Верховного Суду відсутні підстави відступати від приписів закону, крім окремих виключних випадків, коли пряме виконання приписів закону в обставинах конкретної справи не поставить під загрозу порушення саму суть права заявника на доступ до суду, яке гарантується пунктом 1 статті 6 ЄКПЛ.

23. Крім цього, частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими з чого вбачається, що коректне визначення підстав касаційного оскарження має суттєве значення.

24. Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 13 липня 2022 року у справі № 199/8324/19 визначаючи критерій подібності правовідносин вказала на те, що спільність, подібність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин, якими є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, тобто взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Тому для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вживається термін «подібні правовідносини», зокрема пункту 1 частини другої статті 389 (пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України; пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України) та пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України (пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України; пункту 5 частини першої статті 339 КАС України), таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

25. Оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників є основним, а два інші - додатковими, на що вказує, зокрема, частина дев`ята статті 10 ЦПК України щодо можливості застосування аналогії закону, якщо правовідносини подібні саме за змістом.

26. Подібність спірних правовідносин, виявлену одночасно за трьома критеріями, можна кваліфікувати як тотожність цих відносин (однакового виду суб`єкти, однаковий вид об`єкта й однакові права та обов`язки щодо нього), що не вимагає процесуальний закон.

27. Якщо вважати подібними лише ті правовідносини, у яких тотожними (однаковими) є предмети та підстави позову, встановлені судами обставини, а також матеріально-правове регулювання, то такий підхід звузив би роль Верховного Суду як найвищого суду у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики (частина третя статті 125 Конституції України, частина перша статті 36 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів»).

28. У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними, та порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій). Лише у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, установити суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

29. Разом з тим, заявник у касаційній скарзі не обґрунтовує в чому полягає подібність правовідносин у цій справі та справі № 766/1211/20, на правові висновки Верховного Суду у якій посилається скаржник, а також не зазначений сам правовий висновок. На думку ж Верховного Суду такі правовідносини не є подібними, фактичні обставини справи № 656/2770/24 та у наведеній заявниками справі не є однаковими.

30. Таким чином, заявником у касаційній скарзі не наведено стосовно яких норм права відсутні висновки Верховного Суду у подібних правовідносинах, які не брались до уваги судом апеляційної інстанції при ухвалені оскаржуваного судового рішення та належним чином не обґрунтовано, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування таких норм, яким чином вони стосуються конкретної справи та як, на думку заявника, вони мали бути застосовані.

31. Також заявник одними і тими ж доводами обґрунтовує як підставу касаційного оскарження передбачену пунктом 1, так і підставу передбачену пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України, які є взаємовиключними, а тому заявник сам собі суперечить, зазначаючи, що судом апеляційної інстанції не враховано висновок, а потім зазначає, що такий висновок відсутній. Посилання в касаційній скарзі підставу касаційного оскарження передбачену пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України формальне та не містить належного обґрунтування.

32. Касаційна скарга, яка подана на підставі пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України, повинна містити: 1) посилання на конкретну норму права, яку суд апеляційної інстанції застосував в оскаржуваному судовому рішенні; 2) посилання на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування цієї ж норми права; 3) конкретизацію змісту правовідносин, щодо яких цей висновок відсутній; 4) обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи.

33. Щодо доводів заявника про розгляд і вирішення справи неповноважним складом суду, а також те, що в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, варто зазначити наступне.

34. Суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо: 1) він є членом сім`ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім`ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу; 2) він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання або надавав стороні чи іншим учасникам справи правничу допомогу в цій чи іншій справі; 3) він прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду справи; 4) було порушено порядок визначення судді для розгляду справи; 5) є інші обставини, що викликають сумнів в неупередженості або об`єктивності судді. Суддя підлягає відводу (самовідводу) також за наявності обставин, встановлених статтею 37 цього Кодексу. До складу суду не можуть входити особи, які є членами сім`ї, родичами між собою чи родичами подружжя (частина перша - третя статті 36 ЦПК України).

35. Відповідно до статті 37 ЦПК України суддя, який брав участь у вирішенні справи в суді першої інстанції, не може брати участі в розгляді цієї самої справи в судах апеляційної і касаційної інстанцій, а так само у новому розгляді справи судом першої інстанції після скасування рішення суду або ухвали про закриття провадження у справі. Суддя, який брав участь у врегулюванні спору у справі за участю судді, не може брати участі в розгляді цієї справи по суті або перегляді будь-якого ухваленого в ній судового рішення. Суддя, який брав участь у вирішенні справи в суді апеляційної інстанції, не може брати участі у розгляді цієї самої справи в судах касаційної або першої інстанції, а також у новому розгляді справи після скасування ухвали чи рішення суду апеляційної інстанції. Суддя, який брав участь у перегляді справи в суді касаційної інстанції, не може брати участі в розгляді цієї справи в суді першої чи апеляційної інстанції, а також у новому її розгляді після скасування ухвали чи рішення суду касаційної інстанції. Суддя, який брав участь у вирішенні справи, рішення в якій було в подальшому скасовано судом вищої інстанції, не може брати участі у розгляді заяви про перегляд за нововиявленими обставинами рішення суду у цій справі. Суддя, який брав участь у вирішенні справи в суді першої, апеляційної, касаційної інстанцій, не може брати участі у розгляді заяви про перегляд судового рішення у зв`язку з виключними обставинами у цій справі.

36. З огляду на те, що ухвалою від 12 травня 2025 року Рівненський апеляційний суд повернув апеляційну скаргу заявнику - апеляційний перегляд справи не відбувся, судом апеляційної інстанції не було прийнято рішення за результатами розгляду справи, тому відсутні підстави вважати, що справу розглянуто неповноважним складом суду, а також, що існували підстави для задоволення відводу колегії суддів.

37. Верховний Суд звертає увагу заявника на те, що належним зазначенням підстави касаційного оскарження судових рішень є посилання в касаційній скарзі на відповідний пункт (1-4) частини другої статті 389 ЦПК України, з наведенням його змісту та з викладенням належного обґрунтування відповідної підстави касаційного оскарження.

38. Пунктом 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга не приймається до розгляду та повертається судом, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

39. Таким чином, оскільки в касаційній скарзі не викладені, передбачені чинним ЦПК України, підстави касаційного оскарження, скарга підлягає поверненню особі, яка її подала.

40. Повернення касаційної скарги не перешкоджає повторному зверненню зі скаргою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для її повернення. Керуючись статтями 260, 394 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

1. Повернути касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Бузанов Дмитро Вікторович, на рішення Кузнецовський міський суд Рівненської області від 03 березня 2025 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 19 березня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Вараського ліцею № 1 Вараської міської ради про захист особистих немайнових прав працівника шляхом визнання наказів протиправними та їх скасування.

2. Копію ухвали та додані до касаційної скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. Суддя В. В. Пророк