Постанова 4824 № 753/5662/25

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційне провадження № 22-ц/824/1829/2026 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 24 квітня 2026 року місто Київ справа №753/5662/25 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Борисової О.В. суддів: Ратнікової В.М., Голуб С.А. за участю секретаря судового засідання - Балкової А.С. розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 10 червня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Лужецької О.Р., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Ділова преса України» про захист честі, гідності та ділової репутації, визнання інформації недостовірною та її спростування,- В С Т А Н О В И В: В березні 2025 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідачів, в якому просив: визнати недостовірною інформацію, розміщену та поширену у публікації за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_1 під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_4» в мережі Інтернет та зобов`язати головного редактора видання ІНФОРМАЦІЯ_9 ОСОБА_3 видалити публікацію, викласти спростування, про те, що факти викладені в публікації є недостовірними та не відповідають дійсності; визнати недостовірною інформацію, розміщену та поширену у публікації за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_3 під назвою: « ІНФОРМАЦІЯ_4 » в мережі Інтернет та зобов`язати власника веб-сайту ІНФОРМАЦІЯ_7 ТОВ «Ділова преса України» видалити публікацію, викласти спростування, про те, що факти викладені в публікації є недостовірними та не відповідають дійсності. В обґрунтування вимог посилався на те, що Інтернет-виданням ІНФОРМАЦІЯ_9 25 квітня 2024 року о 10:00 на веб-сайті інтернет-видання ІНФОРМАЦІЯ_6, головним редактором якого є ОСОБА_3 за відповідним посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_1 «ІНФОРМАЦІЯ_4», стосовно нього та його близьких родичів було розповсюджено інформацію, яка є недостовірною. Вказував, що вищезазначений зміст статті також було розповсюджено через інші інтернет-видання: 26 квітня 2024 року на веб-сайті інтернет-видання ІНФОРМАЦІЯ_7, власником якого є ТОВ «Ділова преса України», розміщено статтю за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_8 під назвою: «ІНФОРМАЦІЯ_4». Зазначав, що вказаними публікаціями поширено інформацію, яка не відповідає дійсності та містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі. Вважає, що спірна інформації по тексту є фактичним твердженням, оскільки вона може бути перевірена на предмет її дійсності щодо істинності фактів і вона є недостовірною з огляду на те, що фактичних доказів на підтвердження достовірності таких висловлювань стороною відповідача не надається. Посилався на те, що в інформації відповідачів використовується фотознімок позивача, яке разом із заголовком статті «ІНФОРМАЦІЯ_4» виставляє позивача у негативному світлі в якості злочинця, розкрадача державних коштів, яким він не є. Вказував, що розповсюджена інформація є негативною, стосується безпосередньо позивача, не носить оціночний характер, так як викладена у формі тверджень. Зазначав, що у даному випадку, поширена недостовірна інформація принижує статус позивача як дисциплінованого бізнеспартнера в очах суспільства, в колі друзів, знайомих, оскільки необгрунтовано ставить під сумнів дотримання позивачем у їх поведінці та веденні бізнесу вимог законів України та загальноприйнятих норм моралі. Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 10 червня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням суду першої інстанції, представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, просив рішення скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити. На обґрунтування вимог посилався на те, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що поширена відповідачами інформація є негативною, стосується безпосередньо позивача, не носить оціночний характер, так як викладена у формі тверджень, порушує майнові права позивача та негативно впливає на його репутацію. 13 лютого 2026 року від відповідача ОСОБА_3 до апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній вказував, що апеляційна скарга є необґрунтованою, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення. Зазначав, що позивачем не надано доказів того, що він є власником веб-сайту lenta.ua., є автором публікації та перебував на посаді головного редактора веб-сайту lenta.ua на момент розміщення публікації 25 квітня 2024 року. Сторони в судове засідання не з`явилися, про день, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином. Виходячи з положень ст.13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у т.ч. правом визначити свою участь в судовому засіданні. Колегія суддів вважає за можливе розглядати справу у відсутність осіб, які не з`явилися у судове засідання на підставі ч.2 ст. 372 ЦПК України. Відповідно до ч.ч.4, 5 ст.268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Заслухавши доповідь судді-доповідача, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків. Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відмовляючи у позові, суд першої інстанції виходив з того, що позивач ініціював позов про недостовірність інформації, визнання її такою, що порушує його гідність, честь та ділову репутацію, однак за результатом дослідження змісту наведених позивачем статей судом встановлено, що такі висловлювання відповідача дійсно мали місце, однак не оприлюднювалися негативні факти, фактичні твердження, а висловлювались емоційні оціночні судження, які мали об`єктивне підґрунтя, повністю і чітко відображали зміст та тематику публікацій у засобах масової інформації, опублікованої на вебсайті, ґрунтуються на особистому трактуванні отриманої з інших джерел інформації, і не є твердженням. Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що зміст вказаних оціночних суджень не містить конкретної інформації про вчинення позивачем злочину і порушення ним законодавства та не містить відомостей про конкретне недодержання законів. Таким чином, у цій справі відсутні пропорційні підстави для обмеження, які би переважали право відповідача на свободу вираження поглядів, що гарантовано ст. 34 Конституції України, статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статтею 19 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права. Колегія суддів не в повній мірі погоджується з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного. Відповідно до частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Як вбачається з матеріалів справи, 25 квітня 2024 року о 10:00 Інтернет-видання ІНФОРМАЦІЯ_9 на веб-сайті інтернет-видання ІНФОРМАЦІЯ_6, головним редактором якого є ОСОБА_3 за відповідним посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_1 «ІНФОРМАЦІЯ_4» та 26 квітня 2024 року на веб-сайті інтернет-видання ІНФОРМАЦІЯ_7, власником якого є ТОВ «Ділова преса України», розмістило статтю за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_8 під назвою: «ІНФОРМАЦІЯ_4» наступного змісту: «Група компаній Шериф київського бізнесмена ОСОБА_1 та його родичів останнім часом намагається добре осідлати державний та місцеві бюджети, пропонуючи свої послуги. При цьому на Хмельниччині, як з`ясували журналісти, у лісах охоронці Шерифа взагалі були відсутні там, де вони мають берегти державне майно. А методи роботи групи цих охоронних компаній можуть викликати підозри у наданні фіктивних послуг або у свідомому введені в оману податківців. Як фірми з орбіти Sheriff освоюють бюджетні кошти - розповімо у матеріалі. Охоронна компанія Шериф працює в Україні з 2003 року. Заснував її підприємець з Києва ОСОБА_5 . За 21 рік роботи він разом з родичами зареєстрував понад 310 підприємств та тасує їх для роботи на різних замовників та виграшу у тендерах. Це дозволяє компаніям сім`ї ОСОБА_1 освоювати десятки мільйонів бюджетних грошей. Більшість підприємств існують на папері. Частина завищує кількість своїх співробітників для отримання коштів з бюджету, про що і розкажемо. Одне з підприємств брало кошти за захист лісів від браконьєрів, мародерів та інших зловмисників та свідомо не виконувало свої обов`язки. 10 листопада 2023 року держпідприємство «Ліси України» уклало договір послуг з приватним підприємством «Шериф-Захист» на 42 мільйони 365 тисяч 472 гривні коштом бюджету. Воно за свої послуги запропонувало на декілька тисяч гривень менше, ніж державна поліція охорони. Згідно з технічним завданням послуги мають надаватися протягом 1 року на об`єктах у Хмельницькій, Рівненській та Тернопільській областях. Мова йде про 54 об`єкти лісгоспів (склади, адмінбудівлі, лісопункти, розсадники, цехи, гаражі тощо). Тут щоденні пости цілодобової охорони, і 15-годинні пости в робочі дні (ці пости у вихідні і святкові дні мають охороняти цілодобово). Мінімально для такої роботи потрібно хоча б 6 162 охоронці у штаті, і це не враховуючи директора, прибиральниці, бухгалтера. При цьому фірма у наданих для податкової відомостях на початку 2023 року зазначила, що там працює у штаті 33 людини. Це явно менше за необхідні 162 людини. А змога їх швидко набрати у цих регінах де не ведеться активна робота, викликає сумніви. Загалом мають бути залучені принаймні 212 охоронців. Робота охоронців оцінюється у 104,97 гривні на годину. У них мають бути бронежилети, гумові кийки, аерозолі, GPS-трекери (щоб знати, де знаходиться охоронець у конкретний час), рації, а груп швидкого реагування, які приїдуть на виклик - навіть зброя. Власник компанії «Шериф-Захист» ексдепутат Київради (2015-2019) ОСОБА_5 . Сам тендер викликав неабиякий ажіотаж. Наприклад, там у коментарях громадяни обурюються, що 212 гарно фізично підготовлених людей зі спецзасобами у тилових областях займаються «охороною» лісів за десятки мільйонів гривень. На думку громадян, ці гроші було б краще витратити на потреби ЗСУ. На закупівлю громадяни подали декілька скарг до Держаудитслужби, там звинувачують «Ліси України» у недоцільному використанні бюджетних коштів за завищеними цінами, поки що скарги на стадії розгляду. У тендерній документації прописана цікава вимога, що компанія, яка надає послуги, повинна мати філіали у вказаних трьох областях. Це буцімто гарантує виконання умов договору, а групи швидкого реагування будуть приїздити не з інших регіонів, а з того, де об`єкт. На практиці приватної компанії, якій довірили охорону цих об`єктів, це працює інакше. Журналісти інформагентства «ХМ-Інсайд» у своїй публікації наголошують, що їхні довірені особи перевірили декілька пунктів Хмельницького району, де за цим тендерам мали надаватися охоронні послуги. Робилося це у різний час доби та у різні дні. У місті Деражня до людей виходила одна й та ж жінка, у неї не побачили ані уніформи (яка має бути за умовами договору), ані спецзасобів, до того ж вона нічого не знала про «шерифа». Вже наступного ранку вона знала, хто її працевлаштував та сказала, що має форму та спецзасоби. Але активістам не показала. У селі Бохни на межі з Вінниччиною знаходиться інший цілодобовий пост. Як зазначають журналісти, 29 січня 2024 року жодної охорони там не побачили. На посту у Головчинцях теж не помітили присутності охорони, а двері були зачинені. У Пархомівці на пункті охорони був лише лісник, а до того активісти не помітили жодної особи. У селі Прибузьке, де знаходиться центральний офіс лісництва, теж має бути розташований цілодобовий пост охорони. За словами активістів, на яких посилаються журналісти «ХМ-Інсайд» вдень там взагалі нікого не було. Як працівників, так і охорони. Журналісти попросили у керівництва Подільського лісового офісу якось прокоментувати ситуацію. Там повідомили, що вивчають інформацію. І якщо так охоронці з «Шериф-Захист» виконують замовлення на державні кошти в одному регіоні, то, вірогідно у Чернівецькій та Тернопільській областях ситуація така ж сама. Хто захистить державне майно від зловмисників? На окремих таких постах охорони, вірогідно, ніхто. І бюджетні гроші будуть витрачені марно. У своїй тендерній документації компанія «Шериф-Захист» вказала, що має 14 автомобілів з екіпажами швидкого реагування. Але в якому регіоні вони знаходяться? Чи приїдуть запобігати злочинові, якщо про нього ніхто не повідомить (хто має знаходитися на посту та контролювати ситуацію)? Точно ні. Сподіваємося, на об`єктах Подільського офісу держпідприємства «Ліси України» ситуація виправиться, а державне майно не буде вкрадено. Щоб бути чесними, після публікації журналістів та скандалу сторони домовилися зменшити вартість оплати робіт на 16 млн 565 тис. 210 грн у зв`язку зі «зменшенням обсягу робіт». Можна припустити, що охоронна компанія Sheriff не справляється з усіма об`єктами, тому ухвалили таке рішення. До слова, з 2015 року ПП «Шериф-Захист» виграло тендерів у держструктур на понад 225 млн грн, а як їх охороняли? Можна лише гадати, чи краще, ніж об`єкти лісгоспу під Хмельницьким. Надихнувшись успіхами в охороні лісового майна, компанія ОСОБА_1 вирішила охороняти й авіаційне майно. Однак тендер від «Украероруху» на майже 11 млн грн на початку 2024 року «Шериф-Захист» виграти поки не зміг. Подивимося, що буде далі. А пізніше можна буде дізнатися, чи не вкрадуть щось в аеропортах України, які тимчасово не працюють для потреб населення. Частина охоронного бізнесу зареєстрована на родичів дружини керівника охоронного холдингу «Шериф» ОСОБА_6 . Зокрема, деякі охоронні компанії зареєстровані на тещу бізнесмена. Як ми писали раніше, з наших джерел стало відомо, що вона страждає на хворобу Альцгеймера: відповідно може втрачати пам`ять, швидко щось забувати, не орієнтуватися у просторі. У такому стані людині важко зосередитися, неможливо щось планувати, важко читати та рахувати. У тому числі й планувати роботу бізнесу. Втім, жінці належать успішні компанії з оборотом у майже 143 мільйонів гривень і хвороба, схоже, не заважає ними керувати. Деякі охоронні підприємства тещі ОСОБА_1 працює під брендом «Гризлі» (або Grizzly). Мати дружини ОСОБА_6 є бенефіціаркою 49 підприємств та директоркою частини з них. Вони перемагають на тендерах та генерують 30 % доходів сімейного бізнесу. І тут виникає питання: чи не афера ця діяльність компаній? У разі виникнення будь-яких позовів чи судів до цих підприємств, вони не нестимуть жодної відповідальності через те, що директор недієздатний. Це може означати що жоден підписаний договір не має юридичної сили. Однак відмітимо, що це за умов, якщо у директорки буде довідка про хворобу від медкомісії. Хвороба Альцгеймера робить людину недієздатною. Невідомо, чи є така довідка зараз. Проте її можна буде показати правоохоронцям. Тоді будь-які порушення можна буде легко пояснити: людина не усвідомлювала, що підписує та що робить. 21 лютого 2022 року ТОВ «Ювенал-Гард» тещі ОСОБА_6 уклало договір на надання охоронних послуг з Державним підприємством обслуговування повітряного руху («Украерорух») на суму понад 10 млн. 200 тис. грн, як переможець тендеру. Строк надання послуг 730 днів (2 роки). За умовами тендеру 16 постів передбачає наявність персоналу охорони мінімум 64 особи штатних співробітників. При цьому за даними офіційної звітності на підприємстві у 2022 році працювало у штаті лише 5 працівників, а у 2024 взагалі 2 людей. Пізніше у договір внесли зміни та передбачили, що коштом бюджету компанії заплатять 7 млн 34 тис. 280 грн. Ціна 1 години охорони, згідно з договором, складала 36,50 грн, що значно нижче розміру мінімально! Заробітної плати, встановленої Законом України «Про державний бюджет України на 2022 рік» (39,26 грн/ год). І це не враховуючи податків - мінімум +41.5% нарахування та відрахування з заробітної плати. Це свідчить про те, що компанія «Ювенал-гард» для надання послуг використовує працю неоформлених працівників і заробляючи на державних підприємствах мільйони гривень, не платить в бюджет всі податки, які необхідно. На думку юристів, це можна кваліфікувати як фіктивні послуги, які по факту не надаються. На підтвердження цього, протягом жовтня - грудня 2022 року свідомі громадяни неодноразово у різний час доби робили візити на об`єкти охорони Украероруху, які були зазначені в договорі, що знаходиться в публічному доступі, і, за наданою нам інформацією, жодного разу не бачили там охоронців «Ювенал- Гард». Цікаво, чи краще охороняють інші об`єкти? 27 грудня 2023 року ТОВ «Гарант Безпеки Грізлі», яке належить тещі ОСОБА_1 охоронні послуги з Українським державним центром радіочастот на 5 млн 907 тис. 240 грн. На об`єктах УДЦР мають працювати понад 20 осіб штатних співробітників. Цікаво, що при цьому компанія повідомляла податковій на початку 2023 року, що там працюють у штаті 3 особи. А звідки взялися ще 17? За вимогою тендерної документації, за державні гроші від замовника необхідно забезпечити роботу охоронців. у Києві у комплексі замовника (по 6 охоронців, у т.ч. оператор системи відео спостереження); у Дніпрі (по 1 охоронцю цілодобово); у Запоріжжі (по 1 охоронцю цілодобово); в Одесі (по 1 охоронцю цілодобово); у Кропивницькому (по 1 охоронцю цілодобово). Ще одна схожа історія з компанією ТОВ «Агентство Грізлі». Власницею є Любов ОСОБА_10 - мати дружини колишнього депутата ОСОБА_1. За даними, наданими податковій компанією, там у штаті працювала всього 1 людина. Однак це не заважає виграти тендери, де потрібно показати набагато більше штатних співробітників. 15 січня 2024 року Агентство «Грізлі» уклало договір про охорону з Центром первинної медико-санітарної допомоги № 6 у Запоріжжі на поточний рік. За послуги заплатять 761 тис. 710 грн. Але цікаво інше. У замовника 3 об`єкти, де цілодобово має бути охоронець. Згідно з законом пост охорони працює за графіком 1 доба робоча та 2 відпочивають, тобто один пост це мінімум 3 людини. Відповідно замовник вимагає наявності хоча б 10штатних охоронців (1 запасний), а у фірми - наявність відповідного досвіду. А ще один тендер Агентство «Грізлі» виграло в управління містобудування та архітектури мерії міста Рівне. За 434 тис. 720 грн потрібно буде цілодобово охороняти приміщення. Відповідно компанії потрібно ще принаймні 3 штатні охоронці. Тут послуги коштують 49,49 грн на годину. Ось і розв`яжіть задачу, коли потрібно для двох замовників 13 штатних співробітників, а є лише один. І це не все. У грудні 2023 року державний Сумський центр професійно-технічної освіти замовив Агентству «Грізлі» послуги охорони на 337 тис. 306 грн. Там платять 38,40 грн за годину. І також потрібно 3 штатні охоронці, які працюватимуть позмінно. При цьому мінімальна зарплата в Україні має становити 42,6 грн. на годину у 2024 році. Тобто охоронці не будуть отримувати навіть мінімалку. Можна припустити, що компанія буде щось доплачувати робітникам, але навіщо тоді йти на тендер та вигравати його на збиткових для себе умовах? Одна з компаній бізнес-групи ОСОБА_1 ТОВ «САТИШ» де теща ОСОБА_1 є керівницею та власницею. За інформацією з податкової на 31 грудня 2022 року, там у «штаті» працюють лише 5 людей. На тендерах держструктури вимагають наявність необхідної кількості охоронців саме у штаті. При цьому під кінець 2023 року фірма вирішила активно потендерити різних регіонах. 09 листопада 2023 року Державна інспекція енергетичного нагляду України замовила ТОВ «САТИШ» послуги з охорони своїх об`єктів за 1 млн 257 тис. 869 грн у містах Київ, Запоріжжя, Житомир, Чернігів. Загалом 4 цілодобові пости охорони, відповідно потрібно щонайменше 12 штатних охоронців у форменому одязі, з кийками та газовими балонами. 07 грудня 2023 року КДЮСШ у місті Шепетівка на Вінниччині по спрощеній процедурі замовило послуги зі спостереження за сигналізацією та реагування на виклики в ТОВ «САТИШ» на 323 тис. 549 грн. Ці роботи мають надаватися протягом всього 2024 року. 15 січня 2024 року департамент економічного розвитку мерії Рівного уклав договір з ТОВ «САТИШ» на послуги фізичної охорони протягом 2024 року. Там цілодобово буде по 1 охоронцю. Ці послуги оцінили у 42,03 грн. на годину (або понад вдвічі дешевше, ніж охорона «Шерифом» лісгоспів на Хмельниччині, Чернівеччині та Тернопольщині). За це з бюджету заплатять 337 тис. 921 грн. 19 січня 2024 року Львівський обласний центр служби крові уклав договір на охорону будівлі з ТОВ «САТИШ» на 481 тис. 978 грн. Згодом вартість робіт зменшили через те, що у січні послуги не надавалися. Тут теж 1 цілодобовий пост охорони. Але коштує дорожче, ніж у Рівному: 54,87 грн. за годину. За 11 місяців компанія отримає 441 тис. 155 грн. з бюджету за свій пункт охорони. 04 лютого 2024 року Львівавтодор уклав договір з ТОВ «САТИШ» на охорону на 620 тис. 233 грн. За ці гроші на 1 об`єкті буде цілодобово чергувати охоронець та працюватиме сигналізація, а на ще 5 об`єктах - лише сигналізація. До речі, певні успіхи компаній ОСОБА_6 у Львові можуть бути пояснені його політичним минулим: у 2015-2019 роках він був вірним депутатом Київради від партії «Самопоміч», якою опікується мер Львова ОСОБА_9. 16 лютого 2024 року департамент з управління житлово-комунальним господарством мерії Запоріжжя також замовив послуги ТОВ «САТИШ». На цей раз йдеться про цілодобову охорону адмінбудівлі та прилеглої автостоянки. За це заплатять 301 тис. 476 грн. Послуги надаються з 16 лютого по 31 жовтня 2024 року. Отже, лише за згаданими договорами компанії «САТИШ» потрібно понад 20 співробітників у різних регіонах, а офіційно у неї було лише

5. У 2019 році ОСОБА_5 розповідав бізнесмену ОСОБА_8 в інтерв`ю про свій бізнес. Там він казав, що бійці (робітники груп швидкого реагування) отримують по 10-15 тис. грн, а їхня зарплата офіційна. Про звичайних охоронців голова «Шерифа» казав лише те, що вони отримують мінімалку (у 2019 році вона становила 4173 гривні на місяць мінус податки - 3 359 грн на руки). Тому у 2024 році не виглядає дивно, що не всі з охоронців компаній з групи «Шерифа» досиджують на посту на державному об`єкті, який охороняється (у 2024 році мінімалка на руки становить 5 715,5 грн). А від питання про те, чи всі отримують офіційну зарплату та чи є ФОПи (які мають платити менше податків) бізнесмен тоді ухилився. Офіційно за результатами 2022 року на 130 підприємствах групи родин ОСОБА_1-ОСОБА_10 офіційно працювало трохи більше за 300 співробітників. Хоча сам ОСОБА_5 у своїй інтерв`ю каже про 2,5 - 3 тисячі співробітників (але одне казати для реклами, а інше - для податківців). При цьому оборот був понад пів мільярда гривень. Проте і частина співробітників була влаштована не у штат, а за «підрядом», частина була ФОПами. Ще частину могли працевлаштувати фіктивно для виграшу у тендерах, а частина могла взагалі працювати неофіційно, отримуючи кошти у конвертах. Наявність такої великої кількості фірм потрібна, можливо, щоб платити менше податків та заплутати перевіряльників. А втрачає на цьому саме держава, яка збільшує дефіцит бюджету, бо бізнес не хоче законно платити всі кошти. Так і течуть мільйони гривень не всі за призначенням. Бізнес заробляє, користуючись різними схемами, а бюджету держави України на все коштів не вистачає. Цей матеріал лише вершина айсберга роботи охоронного холдингу «Шериф» та пана ОСОБА_6 . Далі - більше. За побіжними підрахунками за таку охорону з бюджету лише за згаданими епізодами держава могла переплатити та недоотримати у бюджет податками принаймні 18 млн грн. Це завдяки тому, що компанії отримували кошти за охорону, а реальної охорони на місцях у певний час не було (на об`єктах «Лісів України» на Хмельниччині та об`єктах «Украероруху»), деякі охоронці отримують зарплати менші за мінімальну (відповідно у бюджет за них сплачують не весь податок на доходи фізосіб та єдиний соціальний внесок та військовий збір). Точно вирахувати втрати бюджету неможливо. І це тільки частина того, що ми встигли роздивитися та частина того, що може бути, А ці гроші могли піти на закупівлю зброї для ЗСУ, якої зараз так не вистачає на фронті.». Так, частинами першою та другою статті 10 ЦПК України закріплено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав та основоположних свобод (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику ЄСПЛ як джерело права. Відповідно до статті 34 Конституції України, кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Згідно зі статтею 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Кожен має право на свободу вираження поглядів у розумінні статті 10 Конвенції, якою передбачено свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Беручи до уваги зазначені конституційні положення, суди при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку (абзац 4 пункту 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи»). Статтею 201 ЦК України передбачено, що, зокрема, честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством. За змістом статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію, у такий же спосіб, у який вона була поширена. У постанові від 12 листопада 2019 року у справі № 904/4494/18 (провадження № 12-110гс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі «Інтернет» є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайту, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві. Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайта - вільним, належним відповідачем є власник веб-сайту, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації. Дані про власника веб-сайту можуть бути витребувані відповідно до положень процесуального законодавства в адміністратора системи реєстрації та обліку доменних назв та адреси українського сегмента мережі «Інтернет». Згідно зі статтею 1 Закону України «Про авторське право і суміжні права» власник веб-сайту - особа, яка є володільцем облікового запису та встановлює порядок і умови використання веб-сайту. За відсутності доказів іншого власником веб-сайту вважається реєстрант відповідного доменного імені, за яким здійснюється доступ до веб-сайту, і (або) отримувач послуг хостингу. Відповідно до частини одинадцятої статті 52-1 Закону України «Про авторське право і суміжні права» власники веб-сайтів та постачальники послуг хостингу, крім фізичних осіб, які не є суб`єктами господарювання, зобов`язані розміщувати у вільному доступі на власних веб-сайтах та (або) в публічних базах даних записів про доменні імена (WHOIS) таку достовірну інформацію про себе: а) повне ім`я або найменування власника веб-сайту та постачальника послуг хостингу; б) повну адресу місця проживання або місцезнаходження власника веб-сайту та постачальника послуг хостингу; в) контактну інформацію власника веб-сайту та постачальника послуг хостингу, у тому числі адресу електронної пошти, номер телефону, за якими з ними можливо оперативно зв`язатися. Фізичні особи, які не є суб`єктами господарювання, розміщують у вільному доступі на веб-сайтах, власниками яких вони є, або в публічних базах даних записів про доменні імена (WHOIS) контактну інформацію власника веб-сайту, передбачену пунктом «в» цієї частини. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі №523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) зроблено висновок, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження. Тобто, пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову. При зверненні з позовом ОСОБА_1 зазначив відповідачем ОСОБА_3 , вказавши на те, що недостовірна інформація була поширена у мережі інтернет на веб-сайті видання ІНФОРМАЦІЯ_9, головним редактором якого є ОСОБА_3 . Слід зазначити, що нормами законодавства не передбачена відповідальність головного редактора веб-сайту. Доказів на підтвердження того, що ОСОБА_3 є власником сайта ІНФОРМАЦІЯ_9 та/або автором публікації, матеріали справи не містять. За таких обставин, у позові до ОСОБА_3 слід було відмовити з підстав пред`явлення позову до неналежного відповідача. Щодо позовних вимог, заявлених до відповідача ТОВ «Ділова преса України», колегія суддів вважає необхідним зазначити наступне. Так, звертаючись з позовними вимогами до відповідача ТОВ «Ділова преса України», позивач посилався на те, що останній є власником інтернет - видання ІНФОРМАЦІЯ_7, що було встановлено у справі №753/338/19. Чинне законодавство не містить визначення понять гідності, честі чи ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об`єктів судового захисту. При розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі. Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). Крім цього, вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначити характер такої інформації та з`ясувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням; встановити факт поширення недостовірної інформації та, що поширена інформація стосується саме особи позивача й порушує його особисті немайнові права або перешкоджає повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Згідно зі статтею 277 ЦК України та статтею 81 ЦПК України позивач має довести факт поширення недостовірної інформації, недостовірність цієї інформації, отже, для позивача діє загальний тягар доведення. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/13556/18 зазначено, що: «у зв`язку із внесенням з 27 березня 2014 року змін до ЦК України, зокрема до статті 277, принцип презумпції добропорядності (частину третю) було виключено, а тому доказування позивачем обґрунтованості свого позову, а саме поширення інформації відповідачем та її недостовірності, має відбуватися у загальному порядку. За загальним правилом обов`язок (тягар) доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості». Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). У пункті 6.26 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2019 року у справі № 904/4494/18 (провадження № 12-110гс19) викладено правовий висновок про те, що не можна визнати інформацію такою, що має характер оціночних суджень, якщо ця інформація стосується конкретних подій, конкретної особи (позивача) та подається як установлений факт, тобто повідомляється чітко, точно та є констатацією факту. Колегія суддів звертає увагу на те, що позивач мав вказати на конкретну інформацію, яка не відповідає дійсності та надати переконливі докази її недостовірності, проте позивач обмежився лише фразами про те, що публікація містить недостовірну інформацію щодо позивача. Незгода позивача з викладеною у статті інформацією не свідчить про її недостовірність. Позивач не довів юридичний склад правопорушення. Чинним законодавством не передбачена можливість притягнення до відповідальності за висловлювання оціночних суджень. Вони, як і думки, переконання, судження, критична оцінка певних фактів і недоліків не можуть бути предметом судового захисту, оскільки будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів не можуть бути перевірені на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів). Колегія суддів наголошує, що хоча опублікована спірна інформація й містить елементи провокативного характеру, проте її не можна витлумачити як таку, що містить фактичні дані, оскільки вона є оцінкою дій і не містить ствердження про порушення позивачем законодавства чи моральних принципів, а лише дає можливість проаналізувати та сприйняти зміст інформації згідно з власними суб`єктивними переконаннями. У рішенні у справі «Ляшко проти України» ЄСПЛ також зазначив, що свобода вираження поглядів являє собою одну з важливих засад демократичного суспільства та одну з базових умов його прогресу та самореалізації кожного. Предмет пункту другого статті 10 застосовується не тільки до «інформації» чи «ідей», які були отримані зі згоди чи розглядаються як необразливі чи як малозначущі, але й до тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Такими є вимоги плюралізму, толерантності та відкритості думок, без чого неможливе «демократичне суспільство». Свобода політичних дебатів перебуває в самому серці побудови демократичного суспільства, що наскрізь пронизує Конвенцію. При цьому, повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку, що є базовою частиною права, гарантованого статтею

19. Відповідно до ч.4 ст.367 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини. Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для визнання інформації недостовірною, її видалення та спростування, проте помилився із мотивами для відмови у позові, у зв`язку з чим рішення суду підлягає зміні, з викладенням його мотивувальної частини в редакції цієї постанови. Керуючись ст.ст.268, 367, 368, 374, 376, 381-383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - задовольнити частково. Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 10 червня 2025 року - змінити, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її ухвалення. Головуючий: Судді: