Постанова Київський апеляційний суд № 369/2291/25

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 23 квітня 2026 року м. Київ Унікальний номер справи № 369/2291/25 Апеляційне провадження № 22-ц/824/8954/2026 Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Левенця Б.Б., суддів - Євграфової Є.П., Саліхова В.В., за участю секретаря судового засідання - Марченка М.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11 лютого 2026 року, ухвалене під головуванням судді Мартиненко В.С., за участю присяжних Пантель О.П., Ямщиков В.Г., у справі за заявою ОСОБА_1 , Орган опіки і піклування - Виконавчийкомітет Боярської міської ради Київської області, про встановлення опіки над недієздатною особою, - в с т а н о в и в : У лютому 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаною заявою, в якій просив встановити опіку над недієздатним ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; призначити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , опікуном над недієздатним ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 1-3). На обґрунтування заяви зазначав, що на підставі рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12.11.2009 року у справі № 2-о-150/9 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , визнано недієздатним. Рішенням виконавчого комітету Боярської міської ради від 01.12.2009 року № 167/1, встановлено опіку над ОСОБА_2 , призначено ОСОБА_3 опікуном над недієздатним ОСОБА_2 . Однак, ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_3 померла. У зв`язку з тим, що ОСОБА_2 визнаний недієздатним та потребує опіки, а його матір-опікун померла, виникла необхідність у призначенні нового опікуна. Вказував, що відповідно до рішення виконавчого комітету Боярської міської ради від 16.01.2025 № 6/43, виконавчим комітет вирішив підготувати подання до Києво-Святошинського районного суду Київської області про призначення ОСОБА_1 опікуном ОСОБА_2 . Стверджував, що заявник та ОСОБА_2 проживають разом, заявник має можливість і бажання здійснювати опіку за ОСОБА_2 , фактично ж здійснює її наразі, оскільки останній нездатний до самообслуговування. Заявник має гарні стосунки з ОСОБА_2 , його поведінка та інтереси не суперечать інтересам останнього. Відтак, з метою забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів ОСОБА_2 , заявник звернувся до суду з відповідною заявою (а.с. 1-3). Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11 лютого 2026 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення опіки над недієздатною особою ОСОБА_2 - відмовлено. Зобов`язано Орган опіки і піклування Виконавчий комітет Боярської міської ради Київської області до встановлення опіки і призначення опікуна здійснювати опіку над ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (а.с. 165-167). Не погодившись з рішенням районного суду, 06 березня 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким встановити опіку над недієздатним ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та призначити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , опікуном над недієздатним ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 179-181). В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначав, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, прийнятим без урахування всіх дійсних обставин справи та дослідження доказів, наявних у матеріалах справи. Дійсно, відповідно до ч. 3 ст. 63 ЦК України, опікун або піклувальник призначаються переважно з осіб, які перебувають у сімейних, родинних відносинах з підопічним, з урахуванням особистих стосунків між ними, можливості особи виконувати обов`язки опікуна чи піклувальника. Втім, суд першої інстанції неправильно витлумачив положення ч. 3 ст. 63 ЦК України, зокрема у частині застосування словосполучення «переважно з осіб, які перебувають у сімейних, родинних відносинах з підопічним», яке фактично означає невиключний перелік осіб, які можуть набути статус опікуна. Зокрема, дана норма є відносно-визначеною, а не імперативною, що дає суду можливість розсуду в кожній конкретній справі обрати опікуна з числа осіб, які відповідають усім встановленим законодавчим вимогам, але не перебувають у родинних та/або сімейних відносинах з підопічним. Крім того, ні ЦК України, ні жодний інший нормативно-правовий акт не містить положень, які б забороняли бути опікунами особам, які не перебувають у родинних відносинах з підопічним. Здійснюючи системне тлумачення положень ч. 3 ст. 63 та ч. 1 ст. 67 ЦК України, слід дійти до висновку, що інститут опіки у цивільному праві має на меті створення нормального життєзабезпечення підопічного зокрема через особисті приязні взаємини між опікуном і підопічним, а не формальне призначення опікуном родича, який має кровне споріднення. Втім, суд першої інстанції вищенаведеного не врахував, і відмовив у задоволенні заяви виключно з формальних міркувань. При цьому, на особливу увагу заслуговує той факт, що суд першої інстанції при застосуванні ч. 3 ст. 63 ЦК України, навіть не взяв до уваги, що ОСОБА_2 не має жодних родичів, які б могли здійснювати за ним догляд та опіку, що тільки підкреслює неможливість довільного застосування вищенаведених положень законодавства, надмірний формалізм та самоусунення від розгляду справи з боку суду першої інстанції. Крім того, обов`язковою умовою призначення судом конкретної фізичної особи опікуном над недієздатною фізичною особою є наявність подання органу опіки та піклування щодо доцільності призначення саме цієї особи опікуном. При цьому, процесуальна роль суду у вказаних категоріях справ обмежується виключно у перевірці обґрунтованості та змісту подання органу опіки та піклування, оскільки якщо у ньому призначено опікуном конкретну особу, презюмується що така особа відповідає всім встановленим вимогам та обмеженням до статусу опікуна, між ним та його підопічним наявні особисті приязні взаємини, що забезпечить нормальне життєзабезпечення підопічного (а.с. 179-181). У судовому засіданні ОСОБА_1 , його представник - адвокат Марчук В.Р. підтримали апеляційну скаргу і просили її задовольнити. Представник ОСОБА_2 - адвокат Черкес Т.А. заперечувала проти скарги і просила її відхилити. Інші особи, які беруть участь у справі до суду не прибули, про час та місце розгляду справи були сповіщені належним чином, про що у справі є докази. Представник Органу опіки і піклування виконавчогокомітету Боярської міської ради Київської області - Маруженко Л.В. подала письмову заяву в якій просила розглянути справу за її відсутності (а.с. 192-194, 200-204) Виходячи з положень ст.ст. 13, 372 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у т.ч. правом визначити свою участь в тому чи іншому судовому засіданні. Явка до суду апеляційної інстанції не є обов`язковою. Поряд з цим, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (див. рішення ЄСПЛ від 02.12.2010 у справі «Шульга проти України», № 16652/04). При цьому запобігати неналежній і такій, що затягує справу, поведінці сторін у цивільному процесі - завдання саме державних органів (див. рішення ЄСПЛ від 20.01.2011 у справі «Мусієнко проти України», № 26976/06). Зважаючи на вимоги ч.ч. 9, 11 ст. 128, ч. 5 ст. 130, ст. 131, ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів визнала повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розглядові справи. Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відмовляючи у задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив з того, що судом не встановлено факт перебування ОСОБА_1 у сімейних, родинних відносинах з підопічним, не встановлена наявність приязних особистих стосунків між ними, суд позбавлений можливості встановити, чи відповідатиме інтересам ОСОБА_2 встановлення над ним опіки ОСОБА_1 . Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, відповідно до паспорту громадянина України, копія якого долучена позивачем, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , має зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 12-16). Заявник ОСОБА_1 має зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 7-10). В акті депутата Боярської міської ради від 04.02.2025 року зазначено, що за адресою: АДРЕСА_1 , мають зареєстроване місце проживання ОСОБА_4 , 1990 р.н., ОСОБА_5 , 2019 р.н., ОСОБА_2 . З 2018 року вказані особи проживають за вказаною адресою разом із ОСОБА_1 , 1988 р.н. (а.с. 27). Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12.11.2009 року у справі № 2-о-150/9 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , визнано недієздатним (а.с. 18). Рішенням Боярської міської ради від 01.12.2009 року №167/1 над недієздатним ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , встановлено опіку та призначено опікуна ОСОБА_3 (а.с. 19). ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_3 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть НОМЕР_1 , виданим Виконавчим комітетом Боярської міської ради Фастівського району Київської області (а.с. 20). ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_7 , що підтверджується свідоцтвом про смерть НОМЕР_2 , виданим Виконавчим комітетом Боярської міської ради Києво-Святошинського району Київської області (а.с. 124). ОСОБА_1 є відносно здоровим, на обліку у лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває, судимостей не має, на підтвердження чого долучив довідку про огляд сімейного лікаря від 05.12.2024 КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги Боярської міської ради», довідку від 03.12.2024, 04.12.2024 КНП «Лікарня інтенсивного лікування Боярської міської ради», витяг від 28.01.2025 Департаменту інформатизації МВС України (а.с. 23, 24, 25). Згідно з випискою із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого, складеної КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги Боярської міської ради, ОСОБА_2 з 1993 року отримував медичну допомогу, востаннє був на огляді у терапевта 19.02.2015 з діагнозом наслідки перенесеного ГПМК. ІХС. Атеросклеротичний кардіосклероз з гіпертензією (а.с. 28-30). Відповідно до акту №03-36/11 від 10.01.2025 ОСОБА_2 перебуває у спеціалізованому закладі. В квартирі АДРЕСА_3 забезпечені умови для проживання (а.с. 132). Виконавчий комітет Боярської міської ради Київської області склав подання про встановлення опікунства над ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та призначення ОСОБА_1 опікуном ОСОБА_2 , в якому зазначив, що ОСОБА_2 за станом здоров`я не може усвідомлювати своїх дій, потребує постійного стороннього догляду. Після визнання Києво-Святошинським районним судом Київської області ОСОБА_2 недієздатним йому було призначено опікуна його матір ОСОБА_3 .. Відповідно до свідоцтва про смерть НОМЕР_3 ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_4 . Зважаючи на вищевказане перешкод для встановлення опіки над ОСОБА_2 та призначення йому опікуна ОСОБА_1 не виявлено (а.с. 22). Статтею 55 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що опіка та піклування встановлюються з метою забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх осіб, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров`я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов`язки. Згідно ч. 1 ст. 300 ЦПК України суд, ухвалюючи рішення про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи (у тому числі обмеження або позбавлення права неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїми доходами) чи визнання фізичної особи недієздатною, встановлює над нею відповідно піклування або опіку і за поданням органу опіки та піклування призначає їй піклувальника чи опікуна. Згідно з частиною першою статті 60 ЦК України суд встановлює опіку над фізичною особою у разі визнання її недієздатною і призначає опікуна за поданням органу опіки та піклування. Відповідно до статті 62 ЦК України опіка або піклування встановлюється за місцем проживання фізичної особи, яка потребує опіки чи піклування, або за місцем проживання опікуна чи піклувальника. Згідно з частинами четвертою та п`ятою статті 63 ЦК України опікун або піклувальник призначаються переважно з осіб, які перебувають у сімейних, родинних відносинах з підопічним, з урахуванням особистих стосунків між ними, можливості особи виконувати обов`язки опікуна чи піклувальника. Фізичній особі може бути призначено одного або кількох опікунів чи піклувальників. Відповідно до частини першої статті 67 ЦК України опікун зобов`язаний дбати про підопічного, про створення йому необхідних побутових умов, забезпечення його доглядом та лікуванням. В постанові Верховного Суду від 07 квітня 2022 року № 712/10043/20 викладена правова позиція, згідно якої «при призначенні опікуна важливі і обов`язково повинні враховуватися особисті приязні взаємини між опікуном і підопічним, що забезпечить нормальне життєзабезпечення підопічного. Можливість особи здійснювати повноваження опікуна перевіряються органом опіки та піклування, який висловлює пропозиції про доцільність призначення опікуна. Аналогічні положення зазначені у Правилах опіки та піклування, затверджених наказом Державного комітету України у справах сім`ї та молоді Міністерства освіти України, Міністерства охорони здоров`я України, Міністерства праці та соціальної політики України 26 травня 1999 року № 34/166/131/88. Отже, призначення опікуна недієздатної особи здійснюється за поданням органу опіки та піклування, яке повинне відповідати вимогам закону щодо його обґрунтованості та змісту, має бути подано в належній процесуальній формі згідно з вимогами ЦПК України. При внесенні подання орган опіки та піклування має якнайкраще врахувати інтереси особи, над якою встановлюється опіка. Згідно п. 3.1 Правил опіки та піклування, для безпосереднього здійснення опіки та піклування органами опіки та піклування призначається опікун чи піклувальник. При призначенні опікуна (піклувальника) беруться до уваги його можливості виконувати опікунські обов`язки, стосунки між ним та підопічним. Опікун чи піклувальник призначається лише за його згодою і, як правило, з числа родичів чи близьких підопічному осіб. Опікунами (піклувальниками) не можуть бути особи, які: не досягли 18 років; визнані в установленому порядку недієздатними або обмежено дієздатними; перебувають на обліку або лікуються в психоневрологічних та наркологічних закладах; раніше були опікунами чи піклувальниками та з їх вини опіку чи піклування було припинено; позбавлені батьківських прав; інтереси яких суперечать інтересам осіб, що підлягають опіці чи піклуванню; засуджені за скоєння тяжкого злочину. Виходячи з аналізу частини першої статті 60 ЦК України та частини першої статті 300 ЦПК України обов`язковою умовою призначення судом конкретної фізичної особи опікуном над недієздатною фізичною особою є наявність подання органу опіки та піклування щодо доцільності призначення саме цієї особи опікуном. Подібний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 736/1508/17 (провадження № 61-39361св18), від 23 листопада 2021 року у справі № 751/9572/19 (провадження № 61-3053св21), від 30 червня 2022 року в справі № 552/3443/20 (провадження № 61-15239св21). Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Згідно зі ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Відповідно до частин 1, 3 статті 12, частин 1, 6 статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Обов`язок по доведенню обставин покладається на сторони. Частиною першою ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Так, наданими у справі доказами підтверджується, що згідно положень ст.ст. 41, 60, 63 ЦК України наявні підстави для встановлення над недієздатним ОСОБА_2 опіки і призначення опікуна. Виконавчий комітет Боярської міської ради Київської області склав подання про встановлення опікунства над ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та призначення ОСОБА_1 опікуном ОСОБА_2 , в якому зазначив, що ОСОБА_2 за станом здоров`я не може усвідомлювати своїх дій, потребує постійного стороннього догляду. Після визнання Києво-Святошинським районним судом Київської області ОСОБА_2 недієздатним йому було призначено опікуна його матір ОСОБА_3 . Відповідно до свідоцтва про смерть НОМЕР_3 ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_4 . Зважаючи на вищевказане перешкод для встановлення опіки над ОСОБА_2 та призначення йому опікуна ОСОБА_1 не виявлено (а.с. 22). Разом з тим, апеляційний суд звертає увагу, що вказаним поданням ніяк не обґрунтовано доцільність призначення саме ОСОБА_1 опікуном над недієздатним ОСОБА_2 , враховуючи той факт, ОСОБА_1 не перебуває з підопічним у сімейних, родинних відносинах, а також не з`ясовано, чи склалися між заявником та недієздатною особою особисті приязні взаємини, не з`ясовано, чи є у ОСОБА_2 родичі, які могли б виконувати обов`язки опікуна. Доводи апеляційної скарги про те, що в матеріалах справи міститься подання, яким погоджено кандидатуру апелянта про його призначення опікуном ОСОБА_2 , не заслуговують на увагу, оскільки подання є лише одним із доказів у справі, носить рекомендаційний характер та не може бути самостійним засобом захисту порушеного права. Вказаному документу може бути надана лише оцінка в сукупності з іншими доказами у справі при вирішенні по суті питання, для якого він був складений. Враховуючи викладене, апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі. Доводи скарги цих висновків не спростовують, не впливають на правильність ухваленого судом рішення, тому колегія суддів їх відхилила. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Керуючись ст. 367, ст. 374, ст. 375, ст.ст. 381-384 ЦПК України, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11 лютого 2026 року- залишити без змін. Постанова набирає законної сили негайно з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Дата складання повного судового рішення - 23 квітня 2026 року. Судді Київського апеляційного суду: Б.Б. Левенець Є.П. Євграфова В.В. Саліхов