Постанова Київський апеляційний суд № 372/6240/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 23 квітня 2026 року м. Київ провадження № 22-ц/824/7850/2026 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Євграфової Є. П. (суддя-доповідач), суддів: Левенця Б. Б., Саліхова В. В., при секретарі Мудрак Р. Р., за участі: представника позивача - адвоката Давиденко О. С., представника відповідача - адвоката Філоненко А. П., розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Давиденко Олександри Сергіївни, в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Обухівського районного суду Київської області у складі судді Тиханського О. Б. від 29 грудня 2025 року у цивільній справі № 372/6240/23 Обухівського районного суду Київської області за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Обухівський відділ державної реєстрації актів цивільного стану в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про виключення з актового запису відомостей про батьківство, В С Т А Н О В И В: У грудні 2023 ОСОБА_1 звернулась в суд з даним позовом, в якому просила виключити із актового запису про народження № 7 від 22.03.2002 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вчиненого відділом реєстрації актів громадянського стану Обухівського районного управління юстиції, данні про батька ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . В обґрунтування позовних вимог посилалась на те, що відповідач фактично не є біологічним батьком сина, народженого ІНФОРМАЦІЯ_1 . Зазначала, що дитина походить від позашлюбних стосунків із ОСОБА_4 , які розпочалися влітку 1998 року, а запис про відповідача як батька було вчинено виключно на підставі презумпції шлюбу, укладеного 29.10.1994. Звертає увагу на те, що відповідач був поінформований про справжнє походження дитини, не брав участі у її вихованні чи утриманні, а сторони припинили спільне проживання невдовзі після народження сина. Вказує, що з 2002 року дитина виховувалася в сім`ї біологічного батька, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 . Позивачка наголошує, що підставою звернення до суду стало зникнення сина безвісти 26.07.2022 під час виконання бойового завдання та спроби відповідача отримати призначені сім`ї грошові виплати. Стверджує, що відповідач відмовився відкликати заяву про виплати, безпідставно мотивуючи свої претензії «моральною компенсацією» за формальний статус батька. Вважає, що виключення запису необхідне для захисту її майнового права на повний обсяг соціальних виплат та запобігання спадковим претензіям відповідача у разі оголошення сина померлим. Акцентує на можливості проведення генетичної експертизи за наявним донорським матеріалом сина від січня 2022 року. Обґрунтовувала вимоги нормами Кодексу про шлюб та сім`ю України, оскільки правовідносини виникли до набрання чинності Сімейним кодексом України. Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 29 грудня 2025 року відмовлено в задоволені позову. В апеляційній скарзі адвокат Давиденко О. С., в інтересах ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі Зазначає, що суд безпідставно застосував річний строк позовної давності, оскільки Кодекс про шлюб та сім`ю України, чинний на момент народження дитини ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), не містив обмежень щодо строків оспорювання батьківства матір`ю. Звертає увагу на те, що відповідач свідомо та систематично ухилявся від проведення судово-молекулярно-генетичної експертизи, що згідно зі статтею 109 ЦПК України є підставою для визнання факту відсутності кровного споріднення. Апелянт наголошує, що актовий запис про батьківство було вчинено лише через два з половиною роки після народження сина на підставі суто юридичної презумпції, яку відповідач ніколи не підкріплював участю у вихованні чи утриманні дитини. Вказує, що відмова у позові створює триваючі перешкоди у реалізації її майнових прав як члена сім`ї зниклого безвісти військовослужбовця на отримання 100 % грошового забезпечення. Посилається на правову позицію Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі № 336/1357/16-ц про те, що жодні встановлення цивільного права не можуть скасувати права, що випливають із кровної спорідненості. Стверджує, що суд першої інстанції проігнорував показання свідків про її тривалі позашлюбні стосунки з біологічним батьком дитини ОСОБА_4 та факт визнання останнім свого батьківства за життя. Зазначає, що відповідач почав претендувати на статус батька лише після зникнення сина з метою отримання грошових виплат, що є зловживанням правом. Наполягає на тому, що оспорювання батьківства за наявності спору про право на соціальні виплати є належним та ефективним способом захисту її інтересів. Правом подачі відзиву на апеляційну скаргу відповідач не скористався. В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представника позивача - адвокат Давиденко О. С., підтримала апеляційну скаргу із викладених у ній підстав та доводів. Представник відповідача - адвокат Філоненко А. П., проти задоволення скарги заперечив. Третя особа представника у судове засідання не направила, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином. Заслухавши доповідь судді Євграфової Є. П., пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного. Судом встановлено, що ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 , перебували у зареєстрованому шлюбі з 29.10.1994, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб (дублікат) серії НОМЕР_1 виданого Відділом реєстрації актів цивільного стану Обухівського районного управління юстиції Київської області 21.11.2007. Позивач у своєму позові зазначила, що шлюб між сторонами розірвано рішенням Обухівського районного суду Київської області від 23.11.2023, проте відповідних доказів не надала, у матеріалах справи копія вказаного рішення відсутня. Відповідачем, в свою чергу не заперечується факт розірвання шлюбу, проте відповідного рішення ним також суду не надано. ІНФОРМАЦІЯ_1 народився ОСОБА_3 , батьками якого записані позивач та відповідач, що підтверджується копією свідоцтва про народження НОМЕР_2 виданого Відділом реєстрації актів громадянського стану Обухівського районного управління юстиції 22.03.2002. З копії сповіщення сім`ї № ІНФОРМАЦІЯ_4 від 29.07.2022 вбачається, що ОСОБА_1 повідомлено про те, що її син, солдат ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , під час виконання бойового завдання зник безвісти 26.07.2022. З копії листа командира в/ч НОМЕР_3 № 1439 від 09.10.2023 вбачається, що розглянуто заяву ОСОБА_1 про зупинення виплат грошового забезпечення безвісті відсутнього військовослужбовця ОСОБА_3 на користь батька ОСОБА_2 та відмовлено у задоволенні вказаної заяви. Оспорюваний позивачем актовий запис № 7 про народження ОСОБА_3 , в частині відомостей про батька дитини, вчинено Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Обухівського районного управління юстиції Київської області 22.03.2002. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми КпШС України, чинні на момент вчинення актового запису у 2002 році. Встановивши, що статтею 56 КпШС України передбачено річний припинювальний строк для оспорювання батьківства, суд дійшов висновку про неможливість його поновлення або продовження. Суд врахував, що на момент звернення до суду особа, щодо якої оспорюється батьківство, досягла повноліття і набула повної цивільної правосуб`єктності. Встановивши, що право на з`ясування походження дитини після досягнення нею повноліття належить виключно самій дитині або особі, записаній батьком, суд дійшов висновку про відсутність порушеного права позивачки. Суд зазначив, що прагнення позивачки отримати одноосібне право на грошові виплати не є достатньою правовою підставою для зміни актового запису через двадцять років після його вчинення. Дійшовши висновку про необґрунтованість позовних вимог, суд констатував відсутність підстав для застосування наслідків ухилення від експертизи чи позовної давності. Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову з наступних підстав. Згідно зі статтею 58 Конституції України та статтею 5 ЦК України, до події або факту застосовується той закон, під час дії якого вони настали або мали місце. Оскільки оспорюваний актовий запис про народження дитини було вчинено 22.03.2002, суд першої інстанції обґрунтовано застосував положення КпШС України. Статтею 56 КпШС України (в редакції на момент вчинення запису) було встановлено, що особа, записана як батько або мати дитини, має право оспорити проведений запис протягом року з того часу, коли їй стало або повинно було стати відомо про проведений запис. Вказаний річний строк за своєю правовою природою є припинювальним (преклюзивним). Як зазначив Верховний Суд у постанові від 30.11.2023 у справі № 161/10712/21, закінчення припинювальних строків, на відміну від позовної давності, припиняє саме суб`єктивне право особи. Оскільки позивачці було достеменно відомо про запис відповідача батьком дитини з моменту реєстрації народження у 2002 року (яка відбулася за її заявою), її право на оспорювання цього запису припинилося у 2003 році. Будь-яке відновлення чи поновлення цього строку законом не передбачено, що є самостійною підставою для відмови у позові (аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 17.09.2018 у справі № 757/36468/16-ц та від 21.03.2018 у справі № 543/738/16-ц). Щодо правової природи даного спору, колегія суддів зазначає наступне. Хоча у даній справі позивачкою є матір, суть вимоги про виключення відомостей про батька з актового запису є формою негативного позову, спрямованого на заперечення наявності між відповідачем та дитиною батьківських прав та обов`язків. Верховний Суд у постанові від 30.11.2023 у справі № 161/10712/21 наголосив, що провадження щодо оспорювання батьківства безпосередньо стосується «приватного життя» у розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки воно охоплює важливі аспекти особистої ідентичності. У ситуації, коли дитина ( ОСОБА_3 ) досягла повноліття (24 роки) та набула повної цивільної дієздатності, її особиста ідентичність та родинний зв`язок із відповідачем складають сферу їхнього спільного приватного життя. Позивачка (мати), ініціюючи даний позов проти волі відповідача (який визнає своє батьківство), фактично вимагає від суду примусового руйнування юридичного зв`язку між двома іншими повнолітніми особами. Колегія суддів вважає, що матір повнолітньої дитини не наділена правом втручатися в питання ідентичності свого дорослого сина та відповідача, якщо останні цей зв`язок не заперечують. За змістом статей 15, 16 ЦК України та статті 4 ЦПК України, право на звернення до суду пов`язане виключно з захистом порушеного права позивача. Наявність в актовому записі про народження 24-річного сина відомостей про відповідача як батька не порушує жодного особистого немайнового права чи охоронюваного законом інтересу позивачки. Прагнення позивачки отримати виключне право на грошові виплати за зниклим безвісти військовослужбовцем є суто майновим інтересом, який не може бути підставою для оспорювання батьківства (сімейного стану) повнолітньої особи. Верховний Суд у справі № 161/10712/21 чітко вказав, що завданням цивільного судочинства є ефективний захист, а існування відомостей про батька після повноліття дитини саме по собі не призводить до порушення прав інших осіб. Таким чином, у позивачки відсутнє як право на позов (внаслідок спливу припинювального строку), так і порушене право чи легітимний інтерес (внаслідок повноліття сина та приватності його стосунків з батьком). Посилання апелянта на статтю 109 ЦПК України (ухилення від експертизи) є безпідставними, оскільки за відсутності у позивачки права на оспорювання статусу відповідача, питання біологічного споріднення не входить до предмета доказування у цій справі. Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів апелянта по суті спору та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції. Отже оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, висновки суду відповідають встановленим обставинам, підстави для зміни чи скасування судового рішення та задоволення апеляційної скарги не встановлені. На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 369, 374, 375, 381, 383 ЦПК України суд, - П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу адвоката Давиденко Олександри Сергіївни, в інтересах ОСОБА_1 , залишити без задоволення. Рішення Обухівського районного суду Київської області від 29 грудня 2025 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складений 23 квітня 2026 року. Судді Є. П. Євграфова Б. Б. Левенець В. В. Саліхов