Постанова Київський апеляційний суд № 753/17970/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД справа №753/17970/24 Головуючий у суді І інстанції: Котвицький В.Л. провадження №22-ц/824/7515/2026 Головуючий у суді ІІ інстанції: Сушко Л.П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 квітня 2026 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого судді Сушко Л.П., суддів Музичко С.Г., Болотова Є.В., розглянувши у приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою адвоката Чутченка Сергія Олексійовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 10 липня 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, ВСТАНОВИВ: У червні 2024 року ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості в розмірі 63521,02 грн, судового збору у розмірі 2422,40 грн, витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 6000 грн. Обґрунтовуючи свої вимоги позивач зазначив, що 30.09.2021 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідач уклали кредитний договір № 269667097 у формі електронного документа з використанням електронного підпису. Відповідач підписав кредитний договір електронним підписом, створеним за допомогою одноразового персонального ідентифікатора MNV3E8Z2. 30.09.2021 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» перерахувало грошові кошти в сумі 13 870 грн на його банківську картку № НОМЕР_2, що в свою чергу, свідчить доказом того, що відповідач прийняв пропозицію кредитодавця - ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога». 28.11.2018 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» уклали договір факторингу № 28/1118-01. 23.02.2024 року між ТОВ «ТАліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено договір факторингу № 23/0224-01. 17.07.2024 року ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та позивач ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» уклали договір факторингу № 17/07/2024 відповідно до умов якого позивачу відступлено право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором. Відповідач порушив умови кредитного договору №269667097 від 30.09.2021 року, не повернув суму кредиту та не сплатив нараховані відсотки за користування кредитними коштами, у зв`язку з чим за ним рахується заборгованість в загальному розмірі 63 521,02 грн. На момент подачі позову заборгованість не погашена, а тому позивач просив стягнути з відповідача заборгованість в судовому порядку. Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 10 липня 2025 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» заборгованість за договором №269667097 від 30.09.2021 року в сумі 63 521,02 грн, а також витрати зі сплати судового збору у сумі 2422,40 грн та витрати на правничу допомогу у сумі 6000,00 грн. Не погодившись з вказаним судовим рішенням, адвокат Чутченко С.О., який діє в інтересах ОСОБА_1 , подав апеляційну скаргу, в якій просив його скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. Доводи апеляційної скарги обгрунтовані тим, що справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. У такому виді провадження право на захист реалізується виключно через подання письмових заяв по суті справи (відзиву). Неотримання відповідачем ухвали про відкриття провадження та копії позову позбавило його єдиної процесуальної можливості донести свою позицію до суду. Внаслідок цього суд розглянув справу, базуючись виключно на аргументах та розрахунках позивача, не перевіривши їх достовірність через призму заперечень відповідача (зокрема, щодо пропуску строку кредитування, відсутності первинних документів про видачу коштів, незаконності нарахування відсотків). Вважає, що суд першої інстанції помилково ототожнив надані позивачем роздруківки візуального інтерфейсу веб-сайту з доказами вчинення юридично значущих дій конкретною особою. Детальний аналіз доданих до позовної заяви роздруківок, свідчить про те, що вони не підтверджують факт укладення договору саме відповідачем ОСОБА_1 .. Суд першої інстанції помилково вважав, що сам факт наявності в матеріалах справи роздруківки тексту договору та правил свідчить про те, що відповідач був ознайомлений з їх змістом у повному обсязі в момент укладення правочину Суд першої інстанції дійшов передчасного та необґрунтованого висновку про те, що позивач виконав свої зобов`язання за договором та надав кредитні кошти відповідачу. Цей висновок ґрунтується на неналежних доказах - внутрішніх довідках зацікавленої особи, а не на об`єктивних банківських документах, що є порушенням стандартів доказування. Вказував, що сам факт підписання договору (навіть якби він був доведений) не створює обов`язку повертати кошти, якщо позивач не доведе належними первинними документами факт їх реального перерахування та отримання відповідачем. Позивач не надав суду довідки з банку-емітента або виписки по картковому рахунку, яка б підтверджувала, що платіжна картка № НОМЕР_2 станом на 30.09.2021 року була відкрита саме на ім`я ОСОБА_1 . Обгрунтовуючи доводи апеляційної скарги представник відповідача також вказував на незаконність нарахування відсотків поза межами строку кредитування, з огляду на те, що сторонами обумовлено, що дата закінчення строку кредитування (термін повернення) 30 жовтня 2021 року. Умови договору не містять положень про автоматичну пролонгацію строку кредитування на роки зі збереженням надвисокої «договірної» процентної ставки у разі прострочення. Посилався на правові висновки Верховного Суду у постанові від 12.02.2025 року у справі №679/1103/23 де суд зазначив, що вимога про нарахування надвисоких відсотків (сотні відсотків річних) поза межами строку кредитування створює істотний дисбаланс прав і обов`язків на шкоду споживачу, є несправедливою та суперечить принципам добросовісності і розумності (ст.ст. 3, 509, 627 ЦК України). Така практика створює «боргову яму», з якої споживач не може вибратися, що порушує публічний порядок. Доводи апеляційної скарги обгрунтовані також тим, що позивачем не доведено відступлення права вимоги, оскільки на переконання представника відповідача відсутність у матеріалах справи платіжних доручень про оплату ціни факторингу на всіх етапах ланцюга (особливо на етапі переходу до Позивача) свідчить про недоведеність матеріально-правової вимоги. Позивач ТОВ «ФК «ЕЙС» не довів, що він купив цей борг, а отже, не має права вимагати його повернення. Це самостійна та достатня підстава для скасування рішення суду та відмови у позові, підтверджена практикою Верховного Суду (справа № 950/2468/25 від 17.11.2025 року). Також в своїй апеляційній скарзі представник відповідача посилався на неспівмірність витрат на правову допомогу, стягнутих судом першої інстанції у розмірі 6000 грн, оскільки позовна заява є типовою, справа не становить складності (розглядалась у спрощеному позовну провадженні). Вважає, що стягнення 6000 грн витрат у багато разів перевищує реальну вартість активу для позивача. 24 лютого 2026 року до Київського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від ТОВ «ФК «ЕЙС», в якому позивач просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу залишити без задоволення. 02 березня 2026 року до Київського апеляційного суду надійшла відповідь на відзив від представника відповідача, просив врахувати викладені у цій відповіді на відзив пояснення, міркування та правові позиції Верховного Суду під час апеляційного перегляду справи, а також відхилити доводи позивача викладені у відзиві на апеляційну скаргу, як такі, що є безпідставними та не грунтуються на нормах закону. 06 березня 2026 року до Київського апеляційного суду надійшли додаткові пояснення від позивача ТОВ «ФК «ЕЙС», додатково наголошував, що позивачем доведено факт виконання зобов`язання первинного кредитора та перерахування на рахунок відповідача суми у розмірі 13 870 грн. В свою чергу відповідачем жодних доказів, спростування вимог позивача не надано. Також позивач зазначав, що перехід права вимоги був спрямований на фактичне існуюче зобов`язання, що підтверджує реальність предмета передачі та узгоджується з вимогами чинного законодавства щодо допустимості та правомірності відступлення права вимоги. Отже факт підписання реєстру прав вимог після укладення кредитного договору, виключає сумніви щодо наявності у первинного кредитора прав, які могли бути передані фактору, та підтверджує, що перехід прав вимоги відбувся на законних підставах і в межах чинного договірного регулювання. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Вирішуючи даний спір та задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що у зв`язку з невиконанням відповідачем умов укладеного договору, суд першої інстанції прийшов до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню, і з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість в розмірі 63 521,02 грн. Такі висновки суду відповідають обставинам справи та вимогам закону. Відповідно до ч.ч.1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Встановлено, 30.09.2021 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №269667097 у формі електронного документу з використанням електронного підпису. Відповідно до п. 1.7. договору кредитна лінія надається строком на 30 днів від дати отримання кредиту позичальником. У випадку надання першого Траншу не в день укладення договору, строк дії кредитної лінії автоматично продовжується на ту кількість днів, на яку відрізняється дата укладення Договору по відношенню до дати надання першого траншу за Договором. Відповідно до п. 4.1. кредитного договору невід`ємною частиною цього договору є «Правила надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту продукту «Комфорт». Уклавши цей договір позичальник підтверджує, що він ознайомлений, повністю розуміє, погоджується і зобов`язується неухильно дотримуватись Правил, текст яких розміщений на сайті товариства: www.moneyveo.ua. За умовами кредитного договору, відповідач отримав кредит в розмірі 13 870,00 грн на умовах платності та строковості і зобов`язався повернути кредитні кошти, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші зобов`язання в повному обсязі у строки і на умовах, передбачених договором. 28.11.2018 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено договір факторингу №28/1118-01, відповідно до умов якого до ТОВ «Таліон Плюс» перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором №269667097 від 30.09.2021 року, що підтверджується витягом з реєстру прав вимоги №167 від 04.01.2022 року (а.с. 25-26). Відповідно до п. 2.1 договору факторингу передбачено, що згідно умов цього договору клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором. Відповідно до п. 1.2 договору визначено, що перелік кредитних договорів наводиться у відповідних додатках до договору, а саме в Реєстрах прав вимоги. Право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання сторонами реєстру прав вимог по формі, встановленій у відповідному додатку (п. 4.1 Договору). Цей договір набуває чинності та всі права та обов`язки сторін за цим договором набувають повної юридичної сили з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками (за наявності її у сторони) (п. 8.1 Договору). Строк цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 8.1 договору та закінчується 28 листопада 2019 року, але у будь-якому разі до моменту належного та повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань за цим договором (п. 8.2). Відповідно до умов Додаткової угоди № 19, укладеної між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» 28 листопада 2019 року, сторони дійшли згоди викласти п.8.2 договору в наступній редакції: «строк дії договору закінчується 31 грудня 2020 року, але в будь-якому разі до моменту належного та повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань за цим договором» (а.с. 28). Відповідно до Додаткової угоди № 26, укладеної між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» 31.12.2020 року, договір факторингу викладений у новій редакції (а.с.29-32). Відповідно до Додаткової угоди № 27, укладеної між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» 31.12.2021, сторони дійшли згоди продовжити строк дії договору до 31.12.2022 року включно (а.с. 34). Додатковою угодою № 31, укладеною між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» 31.12.2022 року, продовжити строк дії договору до 31.12.2023 року включно (а.с. 35). Відповідно до Додаткової угоди № 32, укладеної між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» 31.12.2023 року, сторони домовилися продовжити строк дії договору до 31.12.2024 року (а.с. 36). Відповідно до реєстру прав вимоги № 167 від 04.01.2022, на виконання договору факторингу № 28/1118-01, ТОВ «Таліон Плюс» набуло право вимоги до ОСОБА_2 за кредитним договором № 269667097 від 30.09.2021 року на загальну суму 42 855,02 грн, з них: 13 869,80 грн - тіло кредиту, 28 985,22 грн - нараховані відсотки (а.с.78-79). 23.02.2024 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» укладено договір факторингу №23/0224-01, строк дії якого закінчується 31 грудня 2024 року (а.с. 39-40). Відповідно до п. 4.1 договору факторингу №23/0224-01 право вимоги від клієнта до фактора переходить в момент підписання сторонами відповідного реєстру прав вимог, встановленому додатку договору. Відповідно до витягу з реєстру прав вимоги № 1 від 23.02.2024 року до договору факторингу № 23/0224-01 від 23.02.2024 року від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право вимоги до відповідача на загальну суму 63 521,02 грн, з них 13 869,80 грн - тіло кредиту, 49651,22 грн - нараховані відсотки (а.с. 42). 17.07.2024 року ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та позивач ТОВ «ФК «ЕЙС» уклали договір факторингу № 17/07/2024 відповідно до умов якого позивачу відступлено право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором (а.с. 44-45). Відповідно до п. 1.2 договору факторингу перехід від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості до боржників відбувається в момент підписання сторонами акт прийому-передачі реєстру боржників згідно з додатком № 2, після чого фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей та набуває відповідні права вимоги. Відповідно до реєстру боржників за договором факторингу № 17/07/2024 від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до позивача перейшло право вимоги до відповідача на загальну суму 63 521,02 грн, з них 13 869,80 грн - тіло кредиту, 49 651,22 грн - нараховані відсотки (а.с. 47-48). Даний факт підтверджується актом прийому-передачі реєстру боржників за договором факторингу № 17/07/2024 від 17.07.2024 року (а.с. 49). Відповідно до виписки з особового рахунку ОСОБА_1 , за кредитним договором №269667097 загальна заборгованість відповідача станом на 21.08.2024 року становить 63 521,02 грн, з них: 13869,80 грн - прострочене тіло кредиту, 49651,22 грн - прострочені відсотки (а.с. 53). Відповідно до ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Відповідно до ч. 1 ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Відповідно до ч. 2 ст. 1078 ЦК України майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається. У постанові Верховного Суду від 07 січня 2026 року у справі № 727/2790/25 (провадження № 61-13862св25) зазначено, що допускається відступлення за договором факторингу наявної вимоги та майбутньої вимоги. При цьому для розмежування прав грошової вимоги, що може відступатися на підставі договору факторингу обрано різні критерії. Зокрема, для: (а) наявної вимоги - це строк платежу; (б) майбутньої вимоги - це момент виникнення. Різність критеріїв, які покладені в виокремлення видів, створює складнощі у розумінні як наявної, так і майбутньої вимоги; наявна вимога - це право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (частина перша статті 1078 ЦК України). Втім очевидно, що строк платежу визначає не існування, а тільки можливість здійснення права грошової вимоги. І, звісно, що наявні грошові вимоги не вичерпуються тими, строк платежу яких настав. Оскільки якщо зробити протилежний висновок, то в категорію майбутніх вимог слід віднести будь-які інші права грошової вимоги, навіть ті які існують в зобов`язанні, але їх здійснення залежить від настання умови чи спливу строку. Саме тому до наявних вимог потрібно віднести й «недозрілі» грошові вимоги. «Недозріла» вимога - це різновид наявної вимоги, тобто право грошової вимоги, можливість здійснення якого залежить від настання умови чи спливу строку платежу. Як наслідок наявна та недозріла вимога існують до або в момент укладення договору факторингу; майбутня вимога - це право грошової вимоги, що виникне в майбутньому (частина перша статті 1078 ЦК України), тобто майбутніми мають кваліфікуватися такі права грошової вимоги, що «з`явилися» із тих чи інших договорів, укладених після договору факторингу; у договорі факторингу необхідно індивідуалізувати право грошової вимоги. Наявна та «недозріла» вимоги мають бути визначені в договорі факторингу з максимальним ступенем конкретності, яка б забезпечувала можливість виокремити такі вимоги від інших вимог клієнта в момент укладення договору факторингу. Для наявної та «недозрілої» вимоги, оскільки вони існують на час укладення договору факторингу, індивідуалізація може полягати, зокрема, у вказівці предмета (розміру чи обсягу вимоги), суб`єктів (як активного - кредитора, так і пасивного - боржника), підстави виникнення (наприклад, договір поставки); майбутня вимога має піддаватися індивідуалізації не пізніше, аніж в момент її виникнення. Тобто майбутня вимога повинна мати потенційну властивість для ідентифікації в момент її виникнення. До цього часу майбутня вимога хоча б якось має пов`язуватися із клієнтом. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України). Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року в справі № 759/24061/19 (провадження № 61-8593св21), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24 лютого 2025 року в справі № 183/4256/21 (провадження № 61-15813сво23)). З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що укладання договорів факторингу до виникнення кредитних правовідносин з ОСОБА_1 не свідчить про неможливість передачі прав вимоги за таким договором новому кредитору, оскільки станом на момент укладення кредитного договору договори факторингу були чинними, якими передбачено факт передачі права вимоги до боржника на підставі реєстру прав вимоги. Більш того, діючими договорами факторингу було передбачено, що право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання сторонами реєстру прав вимог, по формі встановленій у відповідному додатку. Підписанням реєстру прав вимоги сторони засвідчують передачу права вимоги до боржників в повному обсязі, за відповідним реєстром права вимоги. Отже, право вимоги до боржника від кредитора до фактора здійснюється виключно на підставі реєстру прав вимог, відповідно до чинного договору факторингу на момент підписання такого реєстру, та в такому реєстрі прав вимоги сторони погоджують права вимоги до боржників із зазначенням: прізвища, імені та по-батькові боржника, РНОКПП боржника, номеру та дати кредитного договору, заборгованість та її складові частини, а також суму фінансування. Аналогічні умови зазначено в усіх укладених договорах факторингу: між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс», між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс», між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та позивачем. Відтак, умови зазначених договорів факторингу передбачали можливість передачі права вимоги, які виникнуть в майбутньому. Такі умови договорів не суперечать нормам чинного законодавства та в установленому законом порядку судом недійсними не визнавалися, а отже, виходячи із презумпції правомірності правочину, є правомірними, тобто такими, що породжують певні цивільні права та обов`язки. Крім того, додатковими угодами строк дії договорів факторингу було продовжено, а умовами договору передбачалося, що перехід права вимоги здійснюється в момент підписання реєстру права вимоги. Реєстри прав вимоги у межах зазначеної справи були підписані під час строку дії договорів факторингу. Отже, суд апеляційної інстанції приходить висновку про доведеність позивачем факту набуття права грошової вимоги за зобов`язаннями ОСОБА_1 за кредитним договором №269667097 від 30.09.2021 року. Також апеляційний суд звертає увагу на те, що договорами факторингу визначено умову, яка полягає в тому, що клієнт передає фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги. Так, в матеріалах справи містяться витяги з реєстрів, в яких зазначена необхідна інформація щодо права вимоги, яке відступається, а також у яких сторонами погоджена ціна відступлення прав вимоги, що узгоджується з пунктом 3.1.2 договорів факторингу. Враховуючи викладене, помилковими є доводи апеляційної скарги про недоведеність позивачем факту відступлення права грошової вимоги за кредитним договором від первісного кредитора до наступних кредиторів. Щодо позовних вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ч. 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до ч. 1 статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Відповідно до статті 628 ЦК України зміст договору, який становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Відповідно до ч. 1 статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до статті 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним. Закон України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції. Відповідно до статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Відповідно до частини 3 статті 11 цього Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції визначені частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону України "Про електронну комерцію"). Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. 5 ст. 11 Закону України "Про електронну комерцію"). Згідно з частиною 6 статті 11 Закону України "Про електронну комерцію" відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. За правилами частини 8 статті 11 Закону України "Про електронну комерцію" у разі, якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору. Стаття 12 Закону визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 травня 2021 року у справі №761/35556/14 зроблено висновок, що «невід`ємною складовою правильної правової кваліфікації судами спірних договірних відносин є визначення правової природи договору, який є основою їх виникнення. Виходячи зі змісту статті 640 ЦК України, залежно від моменту виникнення цивільних прав і обов`язків у сторін договору, законодавець розрізняє договори консенсуальні і реальні. Консенсуальний договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Щодо реальних договорів, для укладення яких, крім згоди сторін, вимагається передання майна або вчинення іншої дії, частина друга статті 640 ЦК України передбачає правило, за яким договір вважається укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України кредитний договір - це договір, за яким банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір за своєю юридичною природою є консенсуальним». Встановлено, що 30.09.2021 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачем укладено договір кредитної лінії № 269667097 у формі електронного документа з використанням електронного підпису. Із змісту вказаного договору вбачається, що він підписаний ОСОБА_1 електронним підписом з використанням одноразового ідентифікатора MNV3Е8Z2. Отже, позивачем доведено факт укладення 30.09.2021 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачем договору кредитної лінії №269667097 в електронній формі, який підписаний за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Підписавши вказаний договір, відповідач добровільно погодився на визначені у ньому умови кредитування, взяв на себе відповідні зобов`язання. На виконання умов договору ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» 30.09.2021 року перерахувало на картковий рахунок № НОМЕР_2 , кошти у розмірі 13 870 грн, що підтверджується платіжним дорученням від 30.09.2021 року та наданою інформацією АТ «ПриватБанк» (а.с. 22, 23 24). Надаючи правову оцінку зазначеному, колегія суддів вважає доведеним факт укладення кредитного договору та отримання відповідачем кредитних коштів. Доказів протилежного матеріали справи не містять, як з приводу укладення договорів, так і належності відповідачу зазначеного номеру телефону чи ненадходження на нього смс-кодів, а також отримання зазначених коштів, тобто не спростовано відповідачем, що в силу положень статей 12, 81 ЦПК України є його процесуальним обов`язком. До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18; від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19; від 12 січня 2021 року у справі №524/5556/19, від 07 жовтня 2020 року у справі №127/33824/19 і від 16 грудня 2020 року у справі №561/77/19. Відповідно до п. 1.2. кредитного договору кредитодавець надає перший транш за договором у сумі 13870 грн одразу після укладення договору, який має бути повернено до 29.11.2021 року. Відповідно до п. 1.7 кредитного договору кредитна лінія надається строком на 30 днів від дати отримання кредиту позичальником, а саме до 29.11.2021 року. Відповідно до п. 1.8 кредитного договору сторони погодили, що встановлений п. 1.7 договору строк дисконтного періоду та відповідно, строк надання кредитної лінії може бути продовжено позичальником шляхом здійснення протягом дисконтного та пільгового періоду оплати всіх фактично нарахованих процентів, за умови якщо позичальником в особистому кабінеті чи в терміналах самообслуговування партнерів кредитодавця встановлено функцію продовження строку дисконтного періоду. Кількість продовжень дисконтного періоду на умовах описаних в цьому пункті, не обмежена. Відповідно до п. 1.9.1 кредитного договору виключно на період строку визначеного в п. 1.7 договору нарахування процентів за користування кредитом здійснюється щоденно за дисконтною процентною ставкою в розмірі 722,70 процентів річних, що становить 1,98 процентів від суми кредиту за кожний день користування ним. Відповідно до п. 1.9.2 кредитного договору кредитодавець, за своїм вибором, може надавати позичальнику знижки на розмір індивідуальної процентної ставки, про що останній інформується в особистому кабінеті. Отже, сторонами було досягнуто домовленості щодо усіх істотних умов кредитного договору, у тому числі щодо процентної ставки за користування кредитними коштами та строк кредитування. Водночас, визначаючи розмір цієї заборгованості за відсотками, колегія суддів зауважує про таке. Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором. Під час стягнення заявленої позивачем заборгованості необхідно керуватись чітко обумовленими між контрагентами кредитного договору умовами, а не іншими умовами, які дають змогу кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно велику суму компенсації, оскільки така непропорційно велика сума компенсації не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Отже, вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищеними, не відповідає передбаченим у частині третій статті 509, частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором. Позивач як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи із порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги чинного законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно. Необхідно зазначити, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту. Вказане узгоджується із положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року №39/248 "Керівні принципи для захисту інтересів споживачів", в якій зазначено, що, визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах. Пунктами 1, 2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН "Керівні принципи для захисту інтересів споживачів" від 09 квітня 1985 року N 39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973 року N 543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005 року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008 року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, зокрема у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди. Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005 року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов`язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином, ефективного вибору. Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року №15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг). У Рішенні від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов`язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов`язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема, щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов`язань позичальниками - фізичними особами. Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі №132/1006/19. Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Також у цій постанові зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, керуючись принципами розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних, як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання. Відсутність позову про визнання недійсним договору про відкриття кредитної лінії не є перешкодою для врахування інтересів відповідача у справі з метою дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 12 лютого 2025 року у справі № 679/1103/23. Як вбачається з виписки з особового рахунку за кредитним договором №269667097 від 30.09.2021 року, заборгованість відповідача становить 63 521,02 грн, що складається з 13 869,80 грн - сума заборгованості за тілом; 49 651,22 грн - сума заборгованості за відсотками (а.с. 53). З розрахунку заборгованості, наданого ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», вбачається, що відсотки у розмірі 31 357,02 грн були розраховані за період з 30.09.2021 року по 04.01.2022 року (а.с. 50-51). При цьому, з вказаного розрахунку вбачається, що відповідачем були здійснені проплати на погашення заборгованості, а саме: 30.10.2021 року 0,20 грн - на погашення тіла кредиту, 2371,80 грн - на погашення процентів (а.с. 50). Отже, відповідачем вчинялися дії з метою продовження дисконтного періоду та відповідно пролонгації договору. Відповідно до розрахунку заборгованості, наданого ТОВ «Таліон Плюс», вбачається, що відсотки у розмірі 49 651,22 грн були розраховані за період з 04.01.2022 року по 23.02.2024 року (а.с. 52). З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення відсотків за користування кредитними коштами, які складає 722,70% річних, у сумі 49651,22 грн, що перевищує тіло кредиту у більше ніж 3 рази, та враховуючи, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов`язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання, апеляційний суд вважає за можливе зменшити заявлений позивачем до стягнення розмір відсотків за користування кредитними коштами до розміру основного боргу та стягнути з відповідача на користь позивача відсотки у розмірі 13 869,80 грн. Інше не відповідало б принципам справедливості, розумності і пропорційності. З огляду на наведене, колегія суддів приходить до висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором № 269667097 від 30.09.2021 року у розмірі 13 869,80 грн - заборгованість по кредиту, 13 869,80 грн - заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом. Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач не отримував ухвалу про відкриття провадження та копію позову, що позбавило останнього процесуальної можливості донести свою позицію до суду на надати свої пояснення, суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки з матеріалів справи вбачається, що судом першої інстанції супровідним листом від 24.03.2025 року на поштову адреса відповідача АДРЕСА_1 надсилалась копія позову та копія ухвали про відкриття провадження (а.с. 87), вказану кореспонденцію відповідач отримав 08.04.2025 року, що підтверджується зворотнім поштовим повідомленням, в якому міститься підпис ОСОБА_1 про отримання (а.с. 88). Відповідно до ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Враховуючи викладене, апеляційну скаргу слід задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення вимог позову. Щодо судових витрат. Відповідно до ч. 1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. За подання позовної заяви позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2422,40 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 4435 від 09.08.2024 року. За подання апеляційної скарги скаржником сплачено судовий збір у розмірі 2906,88 грн, що платіжною інструкцією № 1.536406297.1 від 17.02.2026 року. Позивачем заявлено позов на суму 63521,02 грн. Апеляційним судом задоволено вимоги позивача в загальному розмірі 22 739,60 грн, що складає 35,80% від пред`явлених вимог. Оскільки позовні вимоги задоволено частково (на 35,80%), тому пропорційно до розміру задоволених позовних вимог на користь ТОВ «ФК «ЕЙС» з ОСОБА_1 підлягало стягненню 867,22 грн (2422,40 грн х 35,80%), при цьому оскільки у задоволенні вимог відмовлено (на 64,2%) з позивача на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню 1866,22 грн (2906,88 грн х 64,2%). Відтак, у силу ч. 10 ст. 141 ЦПК України з позивача на користь відповідача слід стягнути різницю судового збору у розмірі 999 грн (1866,22 грн - 867,22 грн). Щодо стягнення витрат на правову допомогу, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу та витрати, пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи. Статтею 137 ЦПК України визначено порядок відшкодування витрат на правничу допомогу. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Пунктами 3 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При подачі позовної заяви позивач ТОВ «Фінансова Компанія «Ейс» просив стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу у розмірі 6000 грн. На підтвердження понесення таких витрат представник позивача надав: копію договору про надання правничої допомоги №26/07/24-01 від 26.07.2024 року, укладеного між АБ «Тараненко та партнери» (а.с. 54-55); копію додаткової угоди №2 до вказаного договору від 26.07.2024, відповідно до яких адвокатське бюро взяло на себе зобов`язання надавати юридичну допомогу у обсязі та на умовах, передбачених даним договором по справі за позовом про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором №269667097 від 30.09.2021 року (а.с. 56-57); акт прийому-передачі наданих послуг від 26.07.2024 року до договору про надання правничої допомоги, згідно якого: адвокатом надано послуги на суму 6000,00 грн, з яких складання позовної заяви 2 год. - 5000,00 грн; вивчення матеріалів справи 1 год. - 500,00 грн; надання усної консультації стосовно складання позовної заяви ТОВ «ФК «ЕЙС» до боржника (а.с. 58); копію довіреності ТОВ «ФК «ЕЙС» на ім`я адвоката Тараненко А.І. від 30.10.2023 року (а.с. 60). Беручи до уваги ступінь складності справи, характер та обсяг наданих адвокатом позивача послуг, виходячи з принципу розумності, справедливості та пропорційності, а саме співвідношення задоволених позовних вимог (35,80%), колегія суддів дійшла до висновку щодо покладення на відповідача відшкодування позивачу судових витрат на професійну правничу допомогу в сумі 2148 грн (6000 грн х 35,80%) є співмірним та обґрунтованим. Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Таким чином, апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги частково заслуговують на увагу, висновки суду про задоволення позовних вимог в повному обсязі не відповідають обставинам справи, рішення суду першої інстанції ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права, що полягало у невірному тлумаченні закону, і підлягає скасуванню, з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог відповідно до ст. 376 ЦПК України. На підставі викладеного, керуючись ст.ст.374, 376 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу адвоката Чутченка Сергія Олексійовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 10 липня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення. Позов задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» заборгованість за кредитним договором №269667097 від 30.09.2021 року у розмірі 13 869,80 грн - заборгованість по кредиту, 13 869,80 грн - заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом. В іншій частині позовних вимог відмовити. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 999 грн. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» судові витрати на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції у розмірі 2148 грн. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків зазначених в частині 3 статті 389 ЦПК України. Реквізити сторін: Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс», код ЄДРПОУ: 42986956, адреса: 02175, м. Київ, Харківське шосе, буд. 19, офіс 2005. Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_2 . Повний текст постанови складено «22» квітня 2026 року. Головуючий суддя Л.П. Сушко Судді С.Г. Музичко Є.В. Болотов