Постанова 4824 № 727/10526/22-ц

справа № 727/10526/22-ц провадження № 22-ц/824/1339/2026 головуючий у суді І інстанції Головко Ю.Г. КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 10 березня 2026 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Писаної Т.О. суддів - Приходька К.П., Журби С.О. за участю секретаря судового засідання - Івкової Д.Л. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 11 вересня 2024 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів, В С Т А Н О В И В: У листопаді 2022 року позивач звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва із позовною заявою до ОСОБА_2 про стягнення коштів. Позовні вимоги мотивовано тим, що позивачем на виконання умов Договору від 30.01.2020 були передані ОСОБА_2 кошти для проведення будівельно - оздоблювальних робіт та інших робіт по комплектації чотирьох квартир у ЖК «Новопечерські Липки». Позивач вказував на те, що станом на 28.09.2022 ОСОБА_2 не виконав роботи, що обумовлені Договором від 30.01.2020, та не повернув одержані кошти, що змусило його звертатися до суду з цим позовом. Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 17.11.2022 матеріали позовної заяви передано за підсудністю до Печерського районного суду м. Києва. Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 11 вересня 2024 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів - залишено без задоволення. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу в розмірі 11 000,00 грн. Не погоджуючись із вказаним рішенням суду представник ОСОБА_1 - Панич О.В. звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити. В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що відповідач, діючи недобросовісно, намагаючись ввести суд в оману щодо фактичних обставин справи, як на підтвердження нібито часткового виконання обумовлених умовами договору від 30.01.2020 робіт, надав до суду наступні документи: копії дизайн проектів, які нібито розроблені братом відповідача - ОСОБА_3 на підставі договорів підряду НЛ7033 від 03.02.2020р., НЛ7015 від 03.02.2020р., НЛ70135 від 03.02.2020р., НЛ7063 від 03.02.2020р. та копії скріншотів переписки у мобільному застосунку і електронній пошті, які нібито засвідчують факт передачі дружиною відповідача позивачу дизайн проектів. Проте на думку позивача, надані відповідачем докази є штучно створеними і такими, що у відповідності до норм чинного законодавства, не можуть засвідчувати факт часткового виконання відповідачем своїх договірних зобов`язань. Зазначає про те, що ні умовами укладеного між сторонами договору від 30.01.2020, ні нормами чинного законодавства, не передбачено того, що факт передачі робіт за укладеним між сторонами письмовим договорам може підтверджуватися скріншотами переписки у мобільному застосунку і електронній пошті. До того ж, позивач заперечує факт такого листування та ставить під сумнів відповідність наданих відповідачем до суду першої інстанції копій роздруківок оригіналу. Разом з тим вказує на те, що оригіналів таких доказів відповідачем до суду першої інстанції надано не було і представник відповідача в суді першої інстанції визнавав, що відповідач таких оригіналів не має. Крім того, як стверджує апелянт, суд першої інстанції проігнорував доводи позивача про те, що не можуть бути належними доказами, які засвідчують факт використання авансу та передачі відповідачем позивачу робіт по договору від 30.01.2020 надані представником відповідача до матеріалів справи дизайн проекти, які нібито розроблені і виготовлені братом відповідача - ОСОБА_3 на підставі договорів підряду НЛ7033 від 03.02.2020р., НЛ7015 від 03.02.2020р„ НЛ70135 від 03.02.2020р„ НЛ7063 від 03.02.2020, так як ні акта, ні будь-якого іншого документу, який би засвідчував факт використання авансу та передачі відповідачем позивачу робіт по договору від 30.01.2020 останній не має. До того ж, представник відповідача під технічну фіксацію судового засідання, у суді першої інстанції визнавав той факт, що відповідач такі документи позивачу не передавав. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає і про те, що дані дизайн проекти не містять дати їх виготовлення, не містять відомостей про замовника та виконавця, а тому, відповідно, наявні всі обґрунтовані підстави стверджувати, що такі дизайн проекти виготовлялись відповідачем вже після того, як судом було відкрито провадження у даній справі. Тобто ці дизайн проекти, на думку апелянта, є фіктивними, штучно створеними заднім числом доказами, які спрямовані не на встановлення істини у справі, а на введення суду в оману щодо фактичних обставин справи. Крім того, на думку апелянта, для підтвердження факту використання авансу та передачі відповідачем позивачу робіт по договору від 30.01.2020 недостатньо принести до суду дизайн проекти, а необхідно надати акт, або будь-який інший документ, який би засвідчував факт саме передачі відповідачем позивачу таких робіт по договору від 30.01.2020. Разом з тим, документів, які засвідчують факт передачі відповідачем позивачу робіт не існує. В обгрунтування доводів апеляційної скарги також посилався на те, що допитаний в судовому засіданні в якості свідка позивач, повідомив суду про те, що ні відповідач, ні його дружина, не передавали позивачу дизайн проекти на виконання укладеного між сторонами договору від 30.01.2020, і він ніколи, ні в переписці у мобільному застосунку, ні в електронній пошті, не вказував про отримання цих дизайн проектів. Зазначена обставина, на думку позивача, демонструє суперечливу і недобросовісну поведінку відповідача, яка спрямована на введення суду в оману щодо фактичних обставин справи. Так, спочатку відповідач вказував про те, що саме брат відповідача - ОСОБА_3 передавав відповідачу ці дизайн проекти згідно звітів про витрати по договорам підряду НЛ7033 від 03.02.2020, НЛ7015 від 03.02.2020, НЛ70135 від 03.02.2020, НЛ7063 від 03.03.2020. А згодом відповідач зазначав про те, що дизайн проекти роздруковувались і зшивались в офісі відповідача його співробітниками ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . Також, спочатку відповідач вказував про те, що відповідач, на виконання умов укладеного між сторонами договору від 30.01.2020р. нібито здійснював перепланування у квартирах позивача. А згодом відповідач зазначав про те, що відповідач у квартирах позивача перепланування не робив. Апелянт вважає, що зазначене свідчить про суперечливу поведінку відповідача та недотримання останнім мінімальних стандартів добросовісної поведінки сторони у судовому процесі, на які вправі розраховувати як суд, так і протилежна у спорі сторона. Зазначає і про те, що дизайн-проекти, які були надані відповідачем на стадії підготовчого провадження були складені іноземною (російською) мовою, і подані відповідачем до суду без їх нотаріального перекладу українською мовою. Таким чином, дані дизайн-проекти не є належними та допустимими доказами, оскільки вони не оформлені в установленому законом порядку. Тому вважає, що докази, не перекладені з російської мови (недержавної мови) на українську мову та не засвідчені належним чином в порядку статті 79 Закону України «Про нотаріат» не є належними документами, оскільки не оформлені в установленому законом порядку. Також звертає увагу на те, що ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 21.09.2023 було закрито підготовче провадження у справі № 727/10526/22-ц та призначено дану справу до розгляду по суті. Разом з тим, відповідач лише 09.11.2023 (на стадії розгляду справи по суті) звернувся до суду з клопотанням про долучення до матеріалів справи нових доказів, а саме нових дизайн проектів на квартири. Звертаючись з таким клопотанням відповідач не навів у ньому поважних причин неподання вказаних доказів разом з відзивом на позовну заяву. Тому вважає, що долучивши до матеріалів справи, на стадії розгляду справи по суті, нові докази відповідача, суд першої інстанції грубо порушив норми процесуального права. В клопотанні про долучення нових доказів, яке подано на стадії розгляду справи по суті, відповідач не навів поважних причин, не обґрунтував неможливість його подання разом з відзивом на позовну заяву, на стадії підготовчого засідання. Окремо апелянт наголошує, що суд першої інстанції не надав належної комплексної правової оцінки умовам договору від 30.01.2020 у сукупності (у тому числі предмету, характеру прав та обов`язків сторін, результатам виконання), у зв`язку з чим дійшов до безпідставного висновку про те, що вказаний договір являється договором про спільну діяльність. Зазначає про те, що сам відповідач, виходячи зі змісту та умов укладеного між сторонами договору, не вважав його договором про спільну діяльність, адже як вбачається з відзиву на позовну заяву, відповідач вказував на те, що укладений між сторонами договір від 30.01.2020, являється договором доручення. Вказує, що оскільки ні позивач, ні відповідач, укладаючи договір від 30.01.2020 не мали на меті, що у відповідності до нього, вони будуть здійснювати спільну діяльність, так як позивач вважав, що він доручає відповідачу виконання підрядних робіт, а відповідач вважав, що на підставі договору від 30.01.2020 він виконує доручення позивача, тобто вважав укладений між сторонами договір, договором доручення, то відповідно, абсолютно безпідставним та надуманим являється висновок суду першої інстанції про те, що укладений між сторонами договір від 30.01.2020 являється договором про спільну діяльність. Вважає, що надані відповідачем роздруківки листування з мобільного додатку не є належними доказами, оскільки відсутні докази їх підписання електронним цифровим підписом відповідача. При цьому відсутність електронного цифрового підпису на електронному доказі свідчить про те, що зміст такого документа не захищений від внесення правок та викривлення інформації. Також посилається на те, що суд прийшов до безпідставного висновку про продаж позивачем двох квартир, оскільки жодного доказу, який би засвідчував цей факт, в матеріалах справи немає і це не відповідає дійсності. 12 вересня 2025 року на адресу Київського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від представника ОСОБА_2 - ОСОБА_6 , в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Представник відповідача заперечує доводи апеляційної скарги, вважає їх необґрунтованими та такими, що не відповідають обставинам справи, і зазначає, що скарга не містить жодного реального аргументу або доводу на спростування рішення суду першої інстанції, а зводиться до незгоди позивача з його висновками. Наголошує, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що вказана правова конструкція не притаманна договору будівельного підряду, а має ознаки договору спільної діяльності, оскільки визначає, що сторони діють спільно для досягнення певної мети (збільшення вартості квартир) та визначає умови та порядок отримання прибутку, його поділу в рівних частинах 50/50, що є ознакою договору спільної діяльності. Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги представник відповідача не погоджується з твердженням позивача про те, що надані до суду відповідачем дизайнерські проекти на квартири, які були предметом договору є штучно створеними після надходження позову до суду, зокрема тому, що не місять інформації про дату їх виготовлення та не місять інформації про замовника та виконавця. Вказує, що дане твердження позивача, є беззмістовним і не зрозуміло, як відсутність вищевказаної інформації може свідчити про фіктивність таких доказів. Щодо перекладу дизайнерських проектів до відзиву та прийняття таких доказів на стадії судового розгляду вказує, що те, що дизайнерські проекти були додані відповідачем до відзиву на позовну заяву, тобто у визначений законом строк. В подальшому, на виконання ухвали суду було також надано засвідчений переклад вказаних проектів. Тому вважає, що усі доводи позивача з цього приводу є безпідставними, оскільки основний доказ - дизайнерські проекти були подані у строк. Щодо листування сторін, відповідач вказує, що позивач підтвердив належність йому контактних даних (номер телефону та електронна пошта), але безпідставно заперечує зміст переписки. Також зазначає, що надані докази у своїй сукупності підтверджують факт виконання робіт та передачі дизайн-проєктів позивачу ще у 2020 році. Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу також наголошує на тому, що електронне листування є належним доказом відповідно до практики Верховного Суду, навіть без електронного підпису, якщо воно дозволяє ідентифікувати сторони та зміст повідомлень. 30 вересня 2025 року представник позивача ОСОБА_7 подав до Київського апеляційного суду заперечення на відзив, у яких не погодився з доводами, викладеними у відзиві на апеляційну скаргу, та просив скасувати рішення суду першої інстанції й ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_7 просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати. Представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_8 просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників судового засідання, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Частиною 1 статті 367 ЦК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково доданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що як вбачається з пояснень представника відповідача та з наданих сторонами доказів, дійсна природа правовідносин, що склалися між позивачем та відповідачем, зводиться до організації сторонами спільної діяльності без створення юридичної особи, а саме проведення будівельно - оздоблювальних робіт та інших робіт по комплектації квартир для збільшення їх вартості для послідуючого їх перепродажу. Суд в оскаржуваному рішенні виходив із оцінки умов договору від 30.01.2020, у якому не зазначено чи ОСОБА_2 зобов`язаний особисто виконати роботи, або має право передати цей обов`язок третій особі - субпідряднику. Договором від 30.01.2020 не визначено яким чином відповідач повинен звітувати перед позивачем за виконані будівельно - оздоблювальні роботи. Натомість суд виходив із того, що з умов договору убачається, що він укладений з метою збільшення вартості квартир та в подальшому перепродажу їх, поділу прибутку між сторонами. Вказана правова конструкція не притаманна договору будівельного підряду, а має ознаки договору спільної діяльності, оскільки визначає що сторони діють спільно для досягнення певної мети (збільшення вартості квартир) та визначає умови та порядок отримання прибутку, його поділу в рівних частинах 50/50, що є ознакою договору спільної діяльності. Суд першої інстанції також не погодився із доводами позивача про те, що відповідач не приступив до виконання Договору від 30.01.2020, оскільки даний факт не знайшов свого підтвердження під час розгляду справи. Суду надано розроблені дизайн-проєкти для чотирьох квартир, визначених договором від 30.01.2020, та звіти про витрати до договорів підряду, укладені між ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_3 від 03.02.2020 №НЛ7033, 03.02.2020 №НЛ7015, 03.02.2020 №НЛ70135, 03.02.2020 №НЛ7063 на загальну суму 500 000,00 грн. Не зазначення в цих проєктах дати їх виготовлення, відомостей про замовника та виконавця суд визнав такими, що не свідчать про їх неналежне виконання, оскільки в договорі від 30.01.2020 не обумовлено вимог щодо оформлення таких дизайн-проєктів. Суд також визнав доведеним обставину, що вказані дизайнерські проєкти направлені позивачу на його електронну пошту ІНФОРМАЦІЯ_1 і у месенджері на номер телефона НОМЕР_1 , а також отримані ним в офісі відповідача 25.11.2020, що підтверджується також листуванням в мобільному застосунку Telegram. На скриншотах з електронної пошти убачається, що 10.04.2020 та 18.09.2020 надсилались повідомлення щодо візуалізації квартир, містили прикріплені файли. Суд також встановив, що позивачем порушено умови Договору від 30.01.2020, а саме зупинення фінансування робіт згідно узгодженого графіку, а також продаж двох квартир, які є об`єктами цього договору. Колегія апеляційного суду погоджується із висновком суду першої інстанції, який встановив правильну природу договору, відтак правовідносин, які склались між сторонами. Однак колегія апеляційного суду не може погодитись із висновком суду першої інстанції щодо встановлення належного виконання відповідачем договірних зобов`язань та прострочення виконання позивачем договірних зобов`язань, оскільки такого висновку суд дійшов без урахування умов договору, відтак без повного з`ясування обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими. Перевіряючи доводи апеляційної скарги з приводу порушення судом першої інстанції норм процесуального права колегія апеляційного суду визнала їх такими, що не відповідають дійсності. Так, у доводах апеляційної скарги звернуто увагу, що ухвалою суду від 21.09.2023 року було закрито підготовче провадження у справі та призначено дану справу до розгляду по суті спору. Відтак, на переконання апелянта, суд першої інстанції грубо порушив норми процесуального права задовольнивши клопотання відповідача про залучення на стадії розгляду, а саме 09.11.2023 року до матеріалів справи нових доказів, зокрема дизайн проектів на квартири. Такі твердження не відповідають дійсності. Так, відповідно до ст. 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (частини 1-3,8 статті). Із матеріалів справи убачається, що клопотання сторони відповідача про долучення документів до матеріалів справи, а саме дизайн проектів на квартири, що були предметом спірного договору були подані до суду 11 травня 2023 року (а.с. 121-128), відповідно на квартиру АДРЕСА_1 на 69 аркушах, на квартиру АДРЕСА_2 на 66 аркушах, на квартиру АДРЕСА_3 на 72 аркушах та на квартиру АДРЕСА_4 на 72 аркушах. У клопотаннях стороною відповідача застережено, що оригінали дизайн проектів знаходяться і у позивача і у відповідача). 19 травня 2023 року стороною відповідача було надано відзив на позовну заяву. Лише 20.09.2023 року стороною позивача були заявлені заперечення щодо допустимості наданих стороною відповідача доказів, складених російською мовою без їх перекладу українською мовою. Під час розгляду справи в суді першої інстанції на стадії підготовчого засідання адвокат відповідача ОСОБА_8 попросила час для перекладу доказів. Як убачається із матеріалів справи, до позову стороною позивача спочатку також був наданий укладений між сторонами цього спору договір, складений російською мовою, переклад якого українською мовою був наданий до суду лише 14.07.2023 року. За таких обставин, суд першої інстанції цілком справедливо з дотриманням засад рівності сторін залучив до матеріалів справи докази сторони відповідача, які враховуючи їх значний обсяг, у перекладі українською мовою були надані 09.11.2023 року (томи 3, 4, 5, 7). При цьому наведені докази не є новими доказами, а перекладом доказів, які були указані разом з відзивом на позовну заяву. Відтак, у суду першої інстанції не було підстав для визнання недопустимим доказу, складеного мовою іноземної держави, який перекладено українською мовою із нотаріальним засвідченням справжності підпису перекладача у відповідності до ч. 2 ст. 79 Закону України "Про нотаріат". Перевіряючи доводи апеляційної скарги з приводу вирішення судом першої інстанції спору по суті, колегія визнає їх частково обґрунтованими з огляду на наступне. Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК Українизавданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободвід 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів"). Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Судом першої інстанції встановлено, що 26.12.2019 ОСОБА_1 уклав із товариством з обмеженою відповідальністю "Будспецсервіс" договори про участь у будівництві об`єктів нерухомості за номерами 33-70/19, 135/70/19, 15-70/19 та 63-70/19, предметом яких є відповідно квартири з номерами 33, 135, 15, 63, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_5 . У подальшому 30.01.2020 між позивачем та відповідачем був укладений Договір, у відповідності до умов якого, ОСОБА_1 (Сторона 1) надає ОСОБА_2 (Сторона 2) чотири квартири в ЖК «Новопечерські Липки» в м. Києві для проведення будівельно-оздоблювальних робіт та інших робіт по комплектації для збільшення їх вартості та подальшого перепродажу. Згідно з п. 2 даного Договору в квартирах мають бути виконані наступні роботи: розробка архітектурно-дизайнерської документації; перепланування квартир; поставка всіх необхідних будівельних та оздоблювальних матеріалів; будівельно-оздоблювальні роботи, включаючи комунікації; поставка та монтаж вбудованих меблів; оснащення побутовою технікою, меблями та аксесуарами. У відповідності до п. 4, п. 5 цього Договору, ОСОБА_2 виконує усі роботи за рахунок ОСОБА_9 , орієнтована вартість робіт за один квадратний метр складає 1100 доларів США. Сторона 1 зобов`язується забезпечувати фінансування робіт, що виконуються Стороною 2 згідно з графіком, який є додатком до цього договору (п. 10 Договору). Пунктом 13 Договору обумовлено, що роботи будуть розпочаті у лютому 2020 року та проведені у строк від 4 до 6 місяців. Сторона 1 зобов`язується докласти всіх зусиль для надання допомоги Стороні 2 в організації робіт (оформлення документів для доступу на об`єкти, своєчасна оплата комунальних послуг, консультації тощо). Крім того, в Договорі від 30.01.2020 визначено, що на момент укладення договору початкова ціна квартир на АДРЕСА_5 є наступною: - Квартира АДРЕСА_3 : поверх 6, площа 84,41 м?, вартість 223?687 доларів США; - Квартира АДРЕСА_4 : поверх 11, площа 85,38 м?, вартість 226?257 доларів США; - Квартира АДРЕСА_2 : поверх 3, площа 84,41 м?, вартість 223?687 доларів США; - Квартира №135: поверх 6, площа 84,64 м?, вартість 224?296 доларів США. Ціна продажу квартири з виконаними роботами розраховується за формулою: Ціна продажу = початкова ціна + вартість робіт + прибуток. Продаж квартир здійснюється обома сторонами (п. 24 Договору). Квартири не можуть бути продані за ціною, нижчою за наступну: Ціна продажу = початкова ціна + вартість робіт. Сторони зобов`язуються докладати всіх зусиль для реалізації готових об`єктів. Прибуток розподіляється між сторонами у співвідношенні: 50% - отримує Сторона 1, 50% - отримує Сторона

2. ОСОБА_1 зобов`язується фінансувати проведення робіт ОСОБА_2 і згідно Додатку до Договору від 30.01.2020, визначений Графік внесення платежів: 30.01.2020 - 20 000 доларів США; 29.02.2020 - 20 000 доларів США; 16.03.2020 - 35 000 доларів США; 01.04.2020 - 55 000 доларів США; 15.04.2020 - 55 000 доларів США; 30.04.2020 - 75 000 доларів США; 15.05.2020 - 75 000 доларів США; 01.06.2020 - 20 000 доларів США; 15.06.2020 - 17 724 доларів США. Невикористані суми з попереднього внеску, підлягають перенесенню на наступний внесок. Перевіряючи доводи апеляційної скарги щодо неправильно встановленої судом першої інстанції природи договору колегія апеляційного суду не може визнати їх обґрунтованими та доведеними з огляду на наступне. Відповідно до загальних положень про договір, якими правильно керувався суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, зокрема ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Як передбачено у ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Так, безпосередньо у ст. 6 названого Кодексу визначено, що сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погодженими, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору. Суд першої інстанції правильно керувався тим, що між сторонами укладено договір про спільну діяльність, у зв`язку з чим до правовідносин сторін мають бути застосовані норми, які регулюють відповідні правовідносини. Хоч у договорі, що є предметом цього спору, і містяться елементи, що притаманні договору підряду, такі як "проведення будівельно-оздоблювальних робіт", обов`язок оплати робіт стороною 1, якою є сторона позивача у цьому спорі, однак спірний договір не містить інших суттєвих умов, які притаманні договору підряду. Так, відповідно до ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові. Для виконання окремих видів робіт, встановлених законом, підрядник (субпідрядник) зобов`язаний одержати спеціальний дозвіл. За договором будівельного підряду відповідно до ст. 875 ЦК України підрядник зобов`язується збудувати і здати у встановлений строк об`єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов`язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов`язок не покладається на підрядника, прийняти об`єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх. Договір будівельного підряду укладається на проведення нового будівництва, капітального ремонту, реконструкції (технічного переоснащення) підприємств, будівель (зокрема житлових будинків), споруд, виконання монтажних, пусконалагоджувальних та інших робіт, нерозривно пов`язаних з місцезнаходженням об`єкта. Відтак, сторонами договору є підрядник і замовник, де замовником є сторона, яка доручає іншій стороні виконання певної роботи із визначенням обумовленого замовлення, а підрядником є сторона, яка зобов`язується виконати роботу та отримати за роботу оплату. Ціною в договорі підряду є грошова сума, яку замовник зобов`язується заплатити за прийняту згідно з актом виконаних робіт замовником роботу. Як убачається із змісту спірного договору, якому судом першої інстанції надано належну оцінку, цей договір укладений між двома сторонами з приводу виконання будівельно-оздоблювальних робіт у квартирах, які належать позивачеві. Договір не містить жодних умов щодо замовлення (задачі) щодо результату зі сторони позивача, який він бажає отримати у результаті проведених робіт у квартирах. Договір також не містить умов щодо вартості підрядних робіт та порядку передачі/приймання робіт. Мета договору, яка визначена у п. 26 договору, досягається шляхом отримання прибутку від реалізації квартир після проведення в них ремонту, унаслідок чого буде збільшено вартість квартир, розподілу такого прибутку у співвідношенні по 50% кожному учаснику договору. При цьому, розмір прибутку, з урахуванням умов п. 26 договору, визначається як різниця між ціною продажу квартири (після проведення будівельно-оздоблювальних робіт) (з урахуванням знижки), початкової ціни квартири (без ремонту) та за мінусом вартості виконаних робіт. Таким чином, як слідує з умов договору, сторони цього договору об`єднались для досягнення спільної мети - отримання і поділу прибутку у рівних частинах унаслідок вкладу зі сторони позивача майном у виді належних йому квартир та грошовими коштами для оплати робіт та зі сторони відповідача організацією проведення будівельно-оздоблювальних робіт для збільшення вартості квартир та подальшого продажу. Такі умови, мета та розподіл вкладу інвестицій відповідає умовам договору про спільну діяльність без створення юридичної особи, що правильно встановлено судом першої інстанції. Сторона відповідача, як слідує із матеріалів справи, спочатку заперечувала щодо природи спірного договору як підрядного та вважала його договором доручення, однак проти висновку суду першої інстанції щодо кваліфікації спірного договору як договору про спільну діяльність без створення юридичної особи не заперечила, та не оскаржила відповідні висновки суду шляхом подачі апеляційної скарги. У відзиві від 12 вересня 2025 року на апеляційну скаргу позивача з відповідними висновками суду сторона відповідача погодилась та рішення суду першої інстанції просила залишити без змін. Відтак, судом першої інстанції правильно застосовані норми права, що регулюють відповідні правовідносини. Згідно зі ст. 1130 ЦК України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов`язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об`єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об`єднання вкладів учасників. Частиною першою статті 1131 ЦК України передбачено, що умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності. Згідно зі статтею 1132 ЦК України за договором простого товариства сторони (учасники) беруть зобов`язання об`єднати свої вклади та спільно діяти з метою одержання прибутку або досягнення іншої мети. Частиною першою статті 1133 ЦК України визначено, що вкладом учасника вважається все те, що він вносить у спільну діяльність (спільне майно), в тому числі грошові кошти, інше майно, професійні та інші знання, навички та вміння, а також ділова репутація та ділові зв`язки. Внесене учасниками майно, яким вони володіли на праві власності, а також вироблена у результаті спільної діяльності продукція та одержані від такої діяльності плоди і доходи є спільною частковою власністю учасників, якщо інше не встановлено договором простого товариства або законом (частина перша статті 1134 ЦК України). Договір простого товариства відповідно до ч. 1 ст. 1141 ЦК України припиняється у разі, зокрема, відмови учасника від подальшої участі у договорі простого товариства або розірвання договору на вимогу одного з учасників, якщо домовленістю між учасниками не передбачено збереження договору щодо інших учасників договір простого товариства припиняється (п.4). При цьому частина друга зазначеної статті регулює порядок повернення учасникам договору простого товариства, у разі його припинення з підстав, передбачених пунктом 4 частини першої статті 1141 ЦК України, речей, переданих у спільне володіння та (або) користування учасників, які їх надали. Зокрема, у разі припинення договору простого товариства речі, передані у спільне володіння та (або) користування учасників, повертаються учасникам, які їх надали, без винагороди, якщо інше не передбачено домовленістю сторін. Поділ майна, що є у спільній власності учасників, і спільних прав вимоги, які виникли у них, здійснюється в порядку, встановленому цим Кодексом, тобто в порядку поділу спільної часткової власності. Крім того, учасник, який вніс у спільну власність річ, визначену індивідуальними ознаками, має право у разі припинення договору простого товариства вимагати в судовому порядку повернення йому цієї речі за умови додержання інтересів інших учасників і кредиторів. За загальними правилами, а саме згідно із статтею 651 ЦК Українизміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. В той же час, спеціальна норма права, яка регулює спільну діяльність у виді простого товариства без створення юридичної особи, передбачає припинення договору простого товариства, зокрема, з підстав відмови учасника від подальшої участі у договорі простого товариства або розірвання договору на вимогу одного з учасників, якщо домовленістю між учасниками не передбачено збереження договору щодо інших учасників договір простого товариства припиняється. У даному правочині наявні лише два учасника товариства. У постанові Верховного Суду від 20 липня 2022 року у справі №161/16214/18 (провадження № 61-12609св21) звернуто увагу: "Слід мати на увазі, що термін "припинення договору простого товариства", як і будь-якого іншого договору, є суто умовним. Юридичні факти, перелічені в статті 1141 ЦК України, дійсно припиняють договір, але тільки спільно з іншими юридичними фактами. Тому настання юридичних фактів, названих у статті 1141 ЦК України, не виключає застосування умов договору простого товариства до відносин щодо розрахунків між учасниками та розподілу (повернення) майна. Договір у таких випадках як регулятор відносин між учасниками діє аж до моменту виконання учасниками всіх обов`язків та реалізації прав, передбачених договором. Більше того, він діє аж до моменту виконання обов`язків і реалізації прав, встановлених актами цивільного законодавства, оскільки до змісту цивільно-правового договору входять і ці права та обов`язки (частина 1 статті 628 ЦК України). " Також у постанові Верховного Суду від 27 вересня 2023 року у справі №161/16214/18 (провадження № 61-255св23) суд касаційної інстанції аналізуючи частину першу статті 1141 ЦК України, дійшов висновку, що договір простого товариства припиняється в силу закону з підстав визначених у наведеній нормі. Так, у справі, що є предметом апеляційного перегляду у цій справі сторона позивача стверджує, що 28.09.2020 року позивачем було направлено відповідачеві претензію, в якій повідомлено про те, що ОСОБА_1 відмовляється від договору від 30.01.2020 року та вимагає повернення невикористаної частини одержаних ОСОБА_2 коштів за цим договором у розмірі 20 тисяч доларів США. До матеріалів справи надані докази направлення претензії відповідачеві. Із змісту претензії слідує, що позивач відмовляється від договору, оскільки зі сторони відповідача жодних дій щодо виконання робіт за договором не розпочато в обумовлені договором строки. Сторона відповідача не заперечувала обставину отримання претензії з повідомленням про відмову від договору від позивача та представник відповідача в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції підтвердив цю обставину. Ураховуючи наведене, укладений між сторонами цього спору договір від 30.01.2020 року є припиненим на підставі п. 4 ч. 1 ст. 1141 ЦК України, що в свою чергу є підставою для вирішення питання щодо повернення вкладів учасників. Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Положеннями ст. 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зобов`язанням згідно із ст. 509 ЦК України є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Відповідно до Стаття 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Виконання зобов`язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов`язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов`язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін. Положеннями ст. 530 ЦК України також передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. Як слідує із умов договору, що є предметом цього спору, він не містить визначеного строку договору простого товариства оскільки його виконання обумовлено досягненням спільної мети щодо продажу квартир та розподілу прибутку з урахуванням збільшеної вартості квартири унаслідок спільних дій. Проте договір містить терміни виконання зобов`язань учасників товариства для сторони відповідача щодо термінів виконання робіт, які обумовлені у п. 13 договору, відповідно до яких роботи мали бути розпочаті у лютому 2020 року і проведені у строк від 4 до 6 місяців, та щодо фінансування цих робіт. Тобто, з урахуванням п. 13 договору, роботи мають бути проведені в строк до 30.06.2020 року. Відповідно до доповнення до договору визначено попередню загальну вартість проведення робіт у квартирах, яка становить 372724 долари США та встановлено графік внесення платежів для сторони позивача частинами починаючи з 30.01.2020 року по 15.06.2020 року. Орієнтовна дата початку робіт: 17.02.2020, а орієнтовна дата закінчення робіт: 01.07.2020. Доповненнями до договору у п. 3 передбачено, що суми, не витрачені з попереднього внеску, переносяться на наступний внесок. Судом першої інстанції було встановлено, що 30.01.2020 позивач передав, а відповідач отримав 20 000 доларів США на проведення робіт, що обумовлені Договором від 30.01.2020. Вказане підтверджується підписами Сторін в таблиці Отримання коштів, яка міститься в Договорі від 30.01.2020 та Графіку внесення платежів в Доповненні до Договору. Відповідна обставина щодо виконання позивачем сплати першого внеску відповідно до графіка не спростована відповідачем. Суд першої інстанції також дійшов висновку щодо належного виконання зобов`язань зі сторони відповідача в частині використання наданих позивачем грошових коштів для виготовлення дизайн проектів. З таким висновком суду першої інстанції колегія апеляційного суду погодитись не може з урахуванням наступного. Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц). Як слідує із змісту оскаржуваного рішення, суд першої інстанції визнав доведеним належне виконання відповідачем своїх зобов`язань з огляду на надання до суду розроблених дизайн-проєктів для чотирьох квартир, визначених договором від 30.01.2020, та звітів про витрати до договорів підряду, укладених між ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_3 від 03.02.2020 №НЛ7033, 03.02.2020 №НЛ7015, 03.02.2020 №НЛ70135, 03.02.2020 №НЛ7063 на загальну суму 500 000,00 грн. Не зазначення в цих проєктах дати їх виготовлення, відомостей про замовника та виконавця суд першої інстанції оцінив таким чином, що не свідчать про їх неналежне виконання, оскільки в договорі від 30.01.2020 не обумовлено вимог щодо оформлення таких дизайн-проєктів. Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку про порушення позивачем умов Договору від 30.01.2020, а саме зупинення фінансування робіт згідно узгодженого графіку, а також продажу двох квартир, які є об`єктами цього договору. В той же час, поза увагою суду залишились умови договору від 30.01.2020. Так, згідно із положенням п. 9 договору Сторона 2 зобов`язується надати всі документи, що підтверджують понесені витрати. Відповідно до п. 14 Сторона 2 зобов`язується докласти всіх зусиль для проведення робіт у зазначені строки, не перевищуючи строк у 6 місяців. у п. 15 договору застережено, що Сторона 2 зобов`язується інформувати Сторону 1 про виникнення обставин, що впливають на збільшення строків проведення робіт. Також, положеннями п. 19 договору прямо передбачено, що фінансова звітність Сторони 2 (відповідача) перед Стороною 1 (позивачем) надається згідно з Графіком за день до наступного платежу. Тобто, отримавши 30.01.2020 року грошові кошти у розмірі 20 000 доларів США відповідач мав 28.02.2020 року подати фінансову звітність перед наступним платежем. Матеріали справи не містять жодних доказів у підтвердження належного виконання відповідачем зобов`язань щодо подання у встановлені умовами договору строки, як то фінансової звітності, надання доказів виконання робіт, листування щодо повідомлення про об`єктивні перешкоди, які унеможливлюють своєчасне виконання робіт, тощо. Усі доводи відповідача ґрунтуються виключно на його твердженнях без надання відповідних доказів у підтвердження наведених тверджень. Оскільки обставини щодо виконання відповідачем договірних зобов`язань не визнаються позивачем, такі обставини мають доводитись на загальних підставах. Відповідно до ч.ч. 1, 3, 4 ст. 12, ч.ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Як уже було зазначено вище, за загальними правилами, що висуваються до зобов`язальних правовідносин, у тому числі й договірних, належним виконанням умов договору є не будь-яке виконання на власний розсуд стороною зобов`язальних правовідносин, а виконання зобов`язання: належною стороною, у визначеному об`ємі та у встановлені строки. За таких обставин суттєве значення для вирішення цього спору має доведення відповідачем факту, що виготовлення дизайн-проєктів для чотирьох квартир, визначених договором від 30.01.2020, та звітів про витрати до договорів підряду, укладених між ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_3 від 03.02.2020 №НЛ7033, 03.02.2020 №НЛ7015, 03.02.2020 №НЛ70135, 03.02.2020 №НЛ7063 на загальну суму 500 000,00 грн, бути здійснене згідно умов договору до 28.02.2020 року, або у передбачені п. 13 умов договору строки. Так, як правильно стверджують учасники спору, умови договору не містять регулювання питання щодо форми звітування відповідача за виконані роботи. За звичай, такі звітування можуть оформлятись у будь-якій формі. Однак у разі виникнення спору кожна сторона повинна довести виконання зобов`язань належними доказами, які містять інформацію щодо дати виготовлення робіт, їх обсягу та вартості, оскільки такі умови узгоджені сторонами в договорі. Крім того, відповідні роботи мали бути не тільки виготовлені відповідачем, а й прийняті позивачем. Навіть згідно із поясненнями відповідача вказані дизайнерські проєкти направлені позивачу на його електронну пошту ІНФОРМАЦІЯ_1 і у месенджері на номер телефона НОМЕР_1 , а також отримані ним в офісі відповідача лише 25.11.2020, тобто після отримання відповідачем відмови позивача від договору, що не може свідчити про належне виконання зобов`язань у обумовлені сторонами у договорі строки. Жодних доказів про узгодження сторонами продовження строків виконання зобов`язань за спірним договором, матеріали не містять. Суд першої інстанції у оскаржуваному рішенні визнав доведеною обставину, що вказані дизайнерські проєкти направлені позивачу на його електронну пошту ІНФОРМАЦІЯ_1 і у месенджері на номер телефона НОМЕР_1 , а також отримані ним в офісі відповідача 25.11.2020, що підтверджується листуванням в мобільному застосунку Telegram та слідує із змісту скриншотів з електронної пошти, де убачається, що 10.04.2020 та 18.09.2020 надсилались повідомлення щодо візуалізації квартир, які містили прикріплені файли. Суд першої інстанції послався на постанову від 21.06.2023 в справі № 916/3027/21 (провадження № 12-8гс23), де Велика Палата Верховного Суду вирішувала питання про те, чи можуть слугувати доказами факту поставки товару електронні докази у формі електронного листування за допомогою месенджерів («Skype», «Telegram», «Viber», «WhatsApp» тощо) в їх сукупності та системному зв`язку з іншими доказами. Велика Палата Верховного Суду виснувала, що поняття електронного доказу є ширшим за поняття електронного документа. Електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа, в тому числі електронний підпис. Натомість електронний доказ - це будь-яка інформація в цифровій формі, що має значення для справи. Повідомлення (з додатками), відправлені електронною поштою чи через застосунки-месенджери, є електронним доказом, який розглядається та оцінюється судом за своїм внутрішнім переконанням у сукупності з іншими наявними у матеріалах справи доказами. При цьому слід враховувати, що суд може розглядати електронне листування між особами у месенджері (як і будь-яке інше листування) як доказ у справі лише в тому випадку, якщо воно дає можливість суду встановити авторів цього листування та його зміст. Відповідні висновки щодо належності та допустимості таких доказів, а також обсяг обставин, які можливо встановити за їх допомогою, суд робить у кожному конкретному випадку із врахуванням всіх обставин справи за своїм внутрішнім переконанням, і така позиція суду в окремо взятій справі не може розцінюватися як загальний висновок про застосування норм права в подібних правовідносинах. Як слідує із матеріалів цієї справи, сторона позивача заперечувала отримання будь-яких дизайн проектів шляхом листування та заявила вимогу до суду щодо витребування у ОСОБА_2 оригіналів електронного доказу листування між сторонами, яке міститься у мобільному телефоні (або ноутбуці, планшеті) відповідача. Відповідно до ч. 6 ст. 95 ЦПК України якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги. Відповідно до статті 100 ЦПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет). Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, на яку накладено кваліфікований електронний підпис відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги". Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу. Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом. Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу. Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги. До електронних документів відносять графічні зображення, які можуть зберігатися на портативних пристроях, картках пам`яті чи в будь-якому іншому місці збереження даних (наприклад, у мережі Інтернет). Так, електронним доказом може бути інформація з переписки у чаті, на веб-сайті, електронний лист з поштового сервісу тощо. Для фіксування електронного доказу переважно робиться його електронна копія, яка часто має форму скріншота. Тобто скріншот - не оригінал документу, а лише форма фіксування електронного доказу. Тобто, відповідно до положень ч. 6 ст. 95 та ч. 5 ст. 100 ЦПК України суд має перевірити копію електронного документа за клопотанням учасника справи чи з власної ініціативи, витребувавши його оригінал та провівши огляд веб-сайту в приміщенні суду. Якщо це неможливо здійснити - суд не повинен брати такий доказ до уваги. Сторона відповідача до суду першої інстанції оригінал електронного доказу не подала та у суді апеляційної інстанції також підтвердила неможливість подання такого доказу в оригіналі. Інших доказів щодо направлення результатів виконання робіт поштою, шляхом складання акта приймання-передачі виконаних робіт, тощо матеріали справи не містять. Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно із ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов`язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків. Прострочення боржника не настає, якщо зобов`язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора. Як передбачено ст. 615 ЦК України у разі порушення зобов`язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом. Одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання. Внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання частково або у повному обсязі відповідно змінюються умови зобов`язання або воно припиняється. Як уже було зазначено у тексті цієї постанови, договір простого товариства, що є предметом цього спору, припинився в силу закону з підстав визначених у статті 1141 ЦК Україниунаслідок відмови учасника від подальшої участі у договорі простого товариства або розірвання договору на вимогу одного з учасників, якщо домовленістю між учасниками не передбачено збереження договору щодо інших учасників договір простого товариства припиняється. Із матеріалів справи вбачається, що відмова позивача як учасника відповідного договору обумовлена та доведена саме унаслідок порушення відповідачем умов договору в частині своєчасного виконання своїх зобов`язань. Судом першої інстанції також зазначено, що позивачем зупинено фінансування робіт згідно узгодженого графіку Договору від 30.01.2020, також продано дві квартири, які є об`єктами цього договору, відтак порушено умови договору. В той же час, колегія апеляційного суду не може погодитись із висновком суду, що припинення фінансування робіт зі сторони позивача є порушенням умов договору, оскільки таке право позивача ґрунтується на положенні норми ч. 3 ст. 612 ЦК України. Посилаючись у мотивувальній частині оскаржуваного рішення на продаж позивачем двох квартир, суд не указав, яким чином це впливає на вирішення цього спору, а саме щодо встановлення порушення позивачем умов договору. При цьому сторона позивача відповідну обставину заперечує, а сторона відповідача доказів продажу таких квартир не надала. Крім того, позивачем за умовами договору передавались належні йому на праві власності квартири не у власність простого товариства чи у заставу, а як об`єкти для виконання робіт. Відтак, продаж квартир міг бути врахований за умови доведення збільшення за рахунок відповідача робіт, чого встановлено не було. В описовій частині рішення суд першої інстанції також указував на заперечення відповідача проти позову, які полягають у тому, що зупинення виконання робіт було здійснено з ініціативи позивача, оскільки майже через два місяці після укладення договору він повідомив про відсутність у нього на той момент грошових коштів для подальшого фінансування робіт, та звернувся з проханням призупинити їх виконання до моменту наявності необхідного фінансування. Крім того, об`єктивною підставою для неможливості продовження робіт відповідач називав запровадження на всій території України карантину, відповідно до постанов Кабінету Міністрів України, ухвалених з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. У зв`язку з цим підрядників, залучених до виконання відповідних робіт, не було допущено до об`єкта. В той же час, суд першої інстанції наведеним запереченням оцінку не надав, позивач з приводу цього доводів у апеляційній скарзі не наводив, відповідно відповідач також не оскаржив рішення суду першої інстанції щодо неповноти дослідження усіх обставин справи. Суд апеляційної інстанції відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Ураховуючи наведене, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для перевірки обставин, які не були предметом встановлення в суді першої інстанції та не були предметом доводів апеляційної скарги. Сторони цього спору питання щодо юрисдикції не піднімали, проте обов`язок щодо перевірки правильності обраної юрисдикції покладається на суд. Загальні положення про спільну діяльність в Україні регулюються главою 77 ЦК України, що свідчить про належність цього інституту до галузі цивільного права. Обидва учасники правочину є фізичні особи без статусу суб`єкта підприємницької діяльності. Позивач не обґрунтовує свої вимоги порушенням його корпоративних прав. Враховуючи вищезазначене, дана справа підлягає розгляду судом цивільної юрисдикції. Аналогічного висновку з приводу віднесення до юрисдикції цивільного суду справи щодо виконання зобов`язань/наслідків неналежного виконання зобов`язань за договором про спільну діяльність без створення юридичної особи, якщо одним із учасників такого договору є фізична особа, дійшов Верховний Суд у постанові від 30 вересня 2022 року у справі №606/2647/19 (провадження № 61-11479св21). Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю та ухвалення нового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Виходячи з наведеного, рішення суду першої інстанції є помилковим, оскільки ухвалено за неповного встановлення обставин, що мають значення для справи, у зв`язку з чим наявні підстави згідно з п. 1 ч. 1 ст. 376 ЦПК України для його скасування та ухвалення нового судового рішення про задоволення позову про стягнення суми невикористаного авансу у розмірі 20 000 дол. США. Питання щодо розподілу судових витрат, пов`язаних із розглядом справи суд вирішує відповідно до положень статті 141 ЦПК України. Згідно з частинами першою та другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. За таких обставин, апеляційний суд вважає, що відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 18 470 (вісімнадцять тисяч чотириста сімдесят) грн, що складає 7388 грн - сплачений судовий збір при подачі позову та 11082 грн - сплачений судовий збір при подачі апеляційної скарги. Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд, ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 11 вересня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову. Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) 20 000 (двадцять тисяч) дол. США та 18 470 (вісімнадцять тисяч чотириста сімдесят) грн судового збору за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанції. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий Т.О. Писана Судді К.П. Приходько С.О. Журба