Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 695/4633/24

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 695/4633/24 Суддя (судді) першої інстанції: Ушакова К.М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 квітня 2026 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді Оксененка О.М., суддів: Черпака Ю.К., Штульман І.В., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції України на рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 20 жовтня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції України про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, - В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції України, в якому просив: скасувати постанову серії ББА №332037 від 17.11.2024 про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за частиною першою ст. 126 КУпАП. Позов обґрунтовано тим, що висновок поліцейського про наявність в діях позивача складу адміністративного правопорушення здійснено без всебічного, повного і об`єктивного дослідження всіх обставин справи в їх сукупності, відповідальність застосована неправомірно. Рішенням Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 20 жовтня 2025 року - позовні вимоги задоволено. Постанову серії ББА №332037 від 17.11.2024 про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за частиною першою ст. 126 КУпАП скасовано. Провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за частиною першою ст. 126 КУпАП закрито. В апеляційній скарзі, відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог - відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що у відповідності до офіційних даних моторно-транспортного страхового бюро України автомобіль Део Ланос реєстраційний номер НОМЕР_1 , 17.11.2024 не мав чинного полісу обов`язкового страхування. Крім того, позивач не заперечує факт щодо відсутності документу на підтвердження наявності страхування, вважаючи, що він звільнений від даного обов`язку, оскільки є учасником бойових дій, відповідно до посвідчення серії НОМЕР_2 від 30.09.2015. На думку скаржника, оскільки у відповідності до постанови Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 12.02.2025 у справі №695/4535/24, позивача визнано у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ст. ст. 124, 122-4 КУпАП, чим самим підтверджено факт керування транспортним засобом саме позивачем, а транспортний засіб зареєстровано не за позивачем а за іншою особою - ОСОБА_1 , відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 , тому позивач не є особою, яка звільнена від обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності на території України. Згідно п.3 частини першої ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) також у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження. Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням від 30.09.2015. У відповідності до постанови про накладення адміністративного стягнення серії ББА №332037 від 17.11.2024 інспектором СРПП Золотоніського РВП Сергієнком О.І. Наумейка О.В. притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною першою ст. 126 КУпАП та накладено стягнення у виді штрафу в розмірі 425 грн. Підставою для винесення спірною постанови слугувало те, що ОСОБА_1 17.11.2024 року о 17.50 год. по вул. Першотравнева 6 в с. Шабельники керував транспортним засобом «Daewoo Lanos» реєстраційний номер НОМЕР_1 без полісу (договору) обов`язкового страхування наземних транспортних засобів, чим порушив п.п.2.1 «г» Правил дорожнього руху України. Не погоджуючись з таким рішенням відповідача та вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся з цим позовом до суду. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки відповідачем не надано доказів на спростування тверджень позивача та не надано доказів на підтвердження вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 126 КУпАП, зокрема, відповідачем не надано суду та не долучено до оскаржуваної постанови пояснення свідків, фото-, відеофіксації порушення 17.11.2024 позивачем п.п. 2.1 «ґ» Правил дорожнього руху України. Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке. Закон України «Про дорожній рух» регулює суспільні відносини у сфері дорожнього руху та його безпеки, визначає права, обов`язки і відповідальність суб`єктів - учасників дорожнього руху, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, об`єднань, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та господарювання (далі - міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та об`єднань). Згідно статті 14 вказаного Закону учасниками дорожнього руху є особи, які використовують автомобільні дороги, вулиці, залізничні переїзди або інші місця, призначені для пересування людей та перевезення вантажів за допомогою транспортних засобів. До учасників дорожнього руху належать водії та пасажири транспортних засобів, пішоходи, велосипедисти, погоничі тварин. Учасники дорожнього руху зобов`язані, у тому числі, знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху. Єдиний порядок дорожнього руху на всій території України встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306. Відповідно до п. 1.1 Правил дорожнього руху ці Правила відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил. Пунктом 1.3 вказаних Правил закріплено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Згідно п. 1.9 Правил дорожнього руху, особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством. Правилами дорожнього руху встановлено, що водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі, зокрема: - чинний страховий поліс (страховий сертифікат «Зелена картка») про укладення договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів або чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов`язкового страхування у візуальній формі страхового поліса (на електронному або паперовому носії), відомості про який підтверджуються інформацією, що міститься в єдиній централізованій базі даних, оператором якої є Моторне (транспортне) страхове бюро України. Водії, які відповідно до законодавства звільняються від обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів на території України, повинні мати при собі відповідні підтвердні документи (посвідчення) (підпункт «ґ» пункту 2.1); У свою чергу, відповідно до пункту 2.4 Правил дорожнього руху на вимогу поліцейського водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також: а) пред`явити для перевірки документи, зазначені в пункті 2.1; б) дати можливість перевірити номери агрегатів і комплектність транспортного засобу; в) дати можливість оглянути транспортний засіб відповідно до законодавства за наявності на те законних підстав, у тому числі провести з використанням спеціальних пристроїв (приладів) зчитування інформації із самоклейної мітки радіочастотної ідентифікації про проходження обов`язкового технічного контролю транспортним засобом, а також перевірку технічного стану транспортних засобів, які відповідно до законодавства підлягають обов`язковому технічному контролю. Аналогічні положення закріплені і в статті 16 Закону України «Про дорожній рух», згідно якої водій зобов`язаний мати, зокрема при собі та на вимогу поліцейського, а водії військових транспортних засобів - на вимогу посадових осіб військової інспекції безпеки дорожнього руху Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, пред`являти для перевірки посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб, а у випадках, передбачених законодавством, - страховий поліс (сертифікат) про укладення договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Відтак, з аналізу вищевказаних норм вбачається, що законодавством визначено перелік випадків, коли працівник поліції має право вимагати, а водій зобов`язаний надати посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб та страховий поліс для перевірки. Частиною першою статті 126 КУпАП визначено, що керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред`явила для перевірки посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційного документа на транспортний засіб, а також поліса (договору) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката «Зелена картка»), - тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти п`яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Виходячи з наведених вище правових норм, право органів Національної поліції перевіряти наявність документів, зазначених в пункті 2.1 Правил дорожнього руху кореспондується із обов`язком водія мати при собі та на вимогу працівника поліції пред`явити такі документи. Сама по собі їх наявність не спростовує факту адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 126 КУпАП, об`єктивна сторона якого полягає, зокрема, у непред`явленні відповідного документа на вимогу працівників поліції. Разом з тим, підпунктом 13.1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01.07.2004 (в редакції станом на 17.11.2024) передбачено, що учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності та особи з інвалідністю внаслідок війни, що визначені законом, особи з інвалідністю I групи, які особисто керують належними їм транспортними засобами, а також особи, що керують транспортним засобом, належним особі з інвалідністю I групи, у її присутності, звільняються від обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності на території України. Відшкодування збитків від дорожньо-транспортної пригоди, винуватцями якої є зазначені особи, проводить МТСБУ у порядку, визначеному цим Законом. У той же час, обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів (п.1 статті 247 КУпАП). Відповідно, стаття 72 КАС України передбачає, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Згідно статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Отже, фактичні дані, на основі яких встановлюється наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність особи у його вчиненні та інші обставини, встановлюються, зокрема, показаннями технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, свідків, іншими визначеними законодавством доказами. У відповідності до статті 31 Закону України «Про Національну поліцію» поліція може застосовувати превентивні заходи, серед яких: перевірка документів особи; опитування особи; зупинення транспортного засобу; застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису. Статтею 40 вказаного Закону встановлено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою: 1) попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб; 2) забезпечення дотримання правил дорожнього руху. У даному випадку, для підтвердження порушення позивачем Правил дорожнього руху відповідач, відповідно до статті 251 КУпАП, мав би надати, зокрема, відеозапис події, із відповідною фіксацією вчиненого правопорушення тощо. При цьому, слід звернути увагу на те, що постановою судді Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 12.02.2025 у справі № 695/4535/24 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ст. ст. 124, 122-4 КУпАП та накладено на нього стягнення. Підставою для винесення постанови слугувало те, що 17 листопада 2024 о 17 годині 50 хвилин водій ОСОБА_1 в с. Шабельники вул. Першотравнева, 6, керуючи авто Део-Ланос державний номерний знак НОМЕР_1 , не вибрав безпечної швидкості, не справився з керуванням та скоїв наїзд на паркан, внаслідок чого пошкодив транспортний засіб та паркан, чим наніс матеріальних збитків. За правилами частини четвертої статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Однак, відеозапису нагрудної камери патрульного, яка працювала, коли було виявлено адміністративне правопорушення за частиною першою статті 126 КУпАП, до суду першої та апеляційної інстанцій надано не було. Крім того, на час винесення судом першої інстанції рішення, у матеріалах справи були відсутні будь-які інші докази, що встановлюють наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, та винність позивача у його вчиненні. За правилами частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, який відповідачем в даному випадку не виконано. Наведена норма передбачає покладення на відповідача, як суб`єкта владних повноважень, тягаря доказування наявності складу адміністративного правопорушення у діях особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, яка у протилежному випадку вважається добросовісною. Саме по собі описання адміністративного правопорушення у оскаржуваній постанові не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення. Така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб`єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення. Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.08.2019 у справі № 712/12830/16-а та від 26.04.2018 у справі № 338/1/17. При цьому, приписами частини третьої статті 283 КУпАП чітко передбачено імперативний обов`язок відповідача щодо зазначення технічного засобу яким здійснено фото або відеозапис у постанові по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху. Апелянт звертає увагу на те, що згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 власником автомобіля «Daewoo Lanos» реєстраційний номер НОМЕР_1 є ОСОБА_1 , тому позивач не може бути звільнений від обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності на території України. Однак, колегія суддів звертає увагу на те, що у матеріалах справи відсутні будь-які докази здійснення фіксації вчиненого позивачем правопорушення щодо не пред`явлення полісу (договору) обов`язкового страхування наземних транспортних засобів та жодними іншими доказами, як то показами свідків не зафіксовано та не підтверджено жодним допустимим й належним доказом факт вчинення позивачем правопорушення. Відеозаписи, які долучені до матеріалів справи не містять інформації щодо порушення 17.11.2024 позивачем п.п. 2.1 «ґ» ПДР України. У даному випадку, на обов`язок та важливість доведення саме відповідачем як суб`єктом владних повноважень правомірності винесення рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності, правомірності та законності прийнятої постанови вказує Верховний Суд у постановах від 24 квітня 2019 року (справа №537/4012/16-а), від 17.07.2019 (справа №295/3099/17). При цьому, Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 08 липня 2020 року у справі №463/1352/16-а вказав, що у силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи. Отже, згідно принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винуватості особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості. Європейський суд з прав людини, що у своєму рішенні від 10 лютого 1995 року у справі «Аллене де Рібермон проти Франції» підкреслив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов`язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави. Колегія суддів зауважує, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження факту скоєння позивачем адміністративного правопорушення, а є в наявності лише постанова про притягнення до відповідальності, яка у даному випадку є тільки рішенням суб`єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, втім саме по собі описання адміністративного правопорушення у оскаржуваній постанові не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення. Відповідно, суд за відсутності будь-яких належних та допустимих доказів фіксації вчинення позивачем адміністративного правопорушення позбавлений можливості надавати оцінку спірним правовідносинам щодо наявності чи відсутності в діях позивача порушень Правил дорожнього руху. Таким чином, колегія суддів вважає, що факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 126 КУпАП, є не доведеним зі сторони відповідача. Оскільки суть адміністративного правопорушення, не підтверджується належними та допустимими доказами, що в сукупності є підставою для визнання оскарженої постанови про адміністративне правопорушення щодо позивача за вчинення адміністративного правопорушення незаконною та її скасування. Отже, висновок суду попередньої інстанції про наявність підстав для задоволення позову є правильним та таким, що відповідає приписам законодавства, якими врегульовано спірні правовідносини. Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі. Інші доводи апеляційної скарги не спростовують докази, досліджені та перевірені в суді першої інстанції та не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному рішенні. За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи. Отже при ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування. За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 242, 250, 272, 286, 308, 310, 311, 315, 316, 321 КАС України суд, УХВАЛИВ : Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Черкаській області - залишити без задоволення. Рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 20 жовтня 2025 року - залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з моменту її ухвалення та оскарженню не підлягає. Головуючий суддя О.М. Оксененко Судді Ю.К. Черпак І.В. Штульман