Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 826/13523/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/13523/18 Суддя (судді) першої інстанції: Зеленов А.С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 квітня 2026 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді Оксененка О.М., суддів: Черпака Ю.К., Штульман І.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, - В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві, в якому просила: - визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 27.06.2018 №0103817-1310-2653 щодо податкового зобов`язання по сплаті податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2017 рік в розмірі 55 798,40 грн. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення складене контролюючим органом щодо нарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на нежитлове приміщення є протиправним. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2025 року позовні вимоги задоволено у повному обсязі. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 27.06.2018 №0103817-1310-2653 щодо податкового зобов`язання по сплаті податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2017 рік в розмірі 55 798,40 грн. Відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати вказане судове рішення та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог - задовольнити. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що у межах спірних правовідносин він діяв відповідно до вимог чинного законодавства, так як у власності позивача перебувало нежитлове приміщення з 01.01.2008 по 13.04.2021. Оскільки позивач не зверталась зі звіркою до податкового органу щодо нарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, тому підстави для скасування податкового повідомлення-рішення - відсутні. Згідно п.3 частини першої ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) також у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження. Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку. Як вбачається з матеріалів справи, 01.08.2008 позивач, ОСОБА_1 , придбала за договором купівлі-продажу нежитлової будівлі, що посвідчений Рекуха Л.І. приватним нотаріусом Носівського районного нотаріального округу Чернігівської області та зареєстрований в реєстрі за № 1921, нежитлову будівлю, картоплесховище, що розташована за адресою АДРЕСА_1 . Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №156227532 від 14.02.2019 за позивачем зареєстровано право власності на нежитлову будівлю, картоплесховище загальною площею 1743,7 кв., яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 . 05 липня 2018 року позивачем отримано оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 27.06.2018 №0103817-1310-2653 ГУ ДФС у м. Києві, згідно якого позивачу визначено суму податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельного податку, сплачується фізичними особами, які є власниками нежитлової нерухомості за 2017 рік на суму 55798,40 грн. Відповідач при розрахунку податку на нерухоме майно, відмінне від земельного податку, за 2017 рік застосував ставку податку в розмірі 1 % розміру мінімальної заробітної плати. Не погоджуючись з таким рішенням відповідача та вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся з цим позовом до суду. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що у спірному податковому повідомленні-рішенні відповідачем не зазначено ні об`єкта оподаткування, тобто житлова та/або нежитлова нерухомість, за володіння яким стягується податок, ні ставки податку, ні будь-якого розрахунку податкового зобов`язання. При цьому, оскільки ОСОБА_1 є сільськогосподарським товаровиробником, а відтак не відповідає вимогам, які ставляться до суб`єкта - власника нежитлової нерухомості, для звільнення його від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, тому підстави для винесення податкового повідомлення-рішення - відсутні. Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Податковий кодекс України врегульовує відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства. З 01.01.2015 набрав чинності Закон України від 28.12.2014 №71-VIІI «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», яким, шляхом викладення в новій редакції ст. 266 Податкового кодексу України (далі - ПК України), було введено новий вид податку для громадян України, яким передбачено сплату податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Відповідно до п.п. 266.1.1 п. 266.1 ст. 266 ПК України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі, нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. Підпунктом 266.2.1 п. 266.2 ст. 266 ПК України встановлено, що об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі, його частка. Водночас, базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі, його часток. База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі, їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема, документів на право власності (п.п. 266.3.1, п.п. 266.3.2 п. 266.3 ст. 266 ПК України). За змістом пп. 266.4.2 п. 266.4 ст. 266 ПК України, сільські, селищні, міські ради встановлюють пільги з податку, що сплачується на відповідній території, з об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, громадських об`єднань, благодійних організацій, релігійних організацій України, статути (положення) яких зареєстровані у встановленому законом порядку, та використовуються для забезпечення діяльності, передбаченої такими статутами (положеннями). Згідно п.п. 266.5.1 п. 266.5 ст. 266 ПК України ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної або міської ради в залежності від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування. З наведених норм Податкового кодексу України вбачається, що підставою для нарахування та сплати податку на нерухоме майно є право власності на відповідну житлову та/або нежитлову нерухомість. При цьому, об`єктом оподаткування може бути як об`єкт нерухомості в цілому, так і його частка. Якщо особа володіє об`єктом на умовах спільної часткової власності (або спільної сумісної власності об`єкта, поділеного в натурі), то й сплачувати податок буде за належну їй частку, а перебування об`єкта житлової нерухомості у спільній сумісній власності може покладати обов`язок щодо сплати податку на нерухоме майно на одного з таких співвласників виключно за їх домовленістю. Як свідчать матеріали справи, 27.06.2018 ОСОБА_1 нараховано податок на нерухоме майно за 2017 податковий період по нежитловій нерухомості за № 0103817-1310-2653 на суму 55798,40 грн, за нежитлову будівлю загальною площею 1743,7 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 у власності з 01.08.2008 по 13.04.2021 (ставка 1%). Відповідно до рішення Носівської міської ради Чернігівської області встановлено, що Рішенням від 09.02.2017 № 10/3/VІІІ внесені зміни до Рішення Носівської міської ради від 06.07.2016 № 5/9/VІІ «Про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки». Згідно рішення від 09.02.2017 № 10/3/VІІІ Носівської міської ради ставка податку на майно за об`єкти нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних осіб, становить 0,5% мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на 01 січня звітного року, що в даному випадку сума нарахованого податку за 2017 рік повинна становити 27899,20 грн. Тобто, розрахований відповідачем в оскаржуваному податковому повідомленні-рішенні розміру податку на нерухомість за 2017 рік є значно вищим за розмір нормативно визначеного можливого податкового зобов`язання позивача, виходячи із обсягу нерухомого майна, яким останній володіє. При цьому, колегія суддів враховує, що приписами підпункту «ж» пункту 266.2.2. п. 266.2 ст. 266 ПК України не є об`єктом оподаткування: будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку. Системне тлумачення підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України свідчить про те, що законодавець у кожному буквеному пункті (від «а» до «л») передбачив конкретні умови, за наявності яких нерухомість не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Кожен з цих випадків не підлягає розширювальному тлумаченню. Більш того, кожен з визначених підпунктом 266.2.2 буквених пунктів має прив`язку або до статусу суб`єкта, який володіє такою нерухомістю (діти-сироти, діти, позбавлені батьківського піклування («д»), суб`єкти господарювання малого та середнього бізнесу («е»), сільськогосподарський товаровиробник («ж»), громадські організації інвалідів та їх підприємства («з»), релігійні організації («и»)), та/або до виду нерухомості, його стану, місця розташування (непридатна до проживання («ґ»), будівлі дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладів («і»), будівлі промисловості («є») тощо). У той же час, буквальний аналіз пункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України свідчить про те, що нерухомість має бути класифікована з прив`язкою до сільськогосподарського товаровиробника. Отже, в розумінні вказаних вимог, нежитлова будівля не підлягає оподаткуванню спірним податком за наявності сумарно наступних умов: така нежитлова будівля віднесена до класу «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000: власником такої будівлі (юридична та фізична особа) є сільськогосподарський товаровиробник; така нежитлова будівля не здається її власником в оренду, лізинг, позичку. У свою чергу, згідно з п. п. 14.1.235 п. 14.1 ст. 14 ПК України сільськогосподарський товаровиробник для цілей глави 1 розділу XIV цього Кодексу - юридична особа незалежно від організаційно-правової форми або фізична особа - підприємець, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання. Тобто, визначення «сільськогосподарський товаровиробник», яке міститься у пп. 14.1.235 п. 14.1 ст. 14 ПК України, застосовується для цілей глави розділу XIV цього Кодексу «Спрощена система оподаткування, облік та звітність», тоді як в даному випадку йдеться про сплату податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (розділ XII «Податок на майно»). До того ж, поняття «сільськогосподарський товаровиробник» також міститься у статті 1 Закону України «Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001 - 2004 років» від 18.01.2001 № 2238-III, під яким законодавець визначає фізичну або юридичну особу, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власновиробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією. З метою визнання осіб такими, що займаються сільськогосподарською діяльністю, законодавцем вживається також поняття «виробники сільськогосподарської продукції». Відповідно до ст. 1 Закону України «Про сільськогосподарський перепис» від 23 вересня 2008 року № 575-VI (далі також - Закон № 575-VI) у редакції до 04 грудня 2020 року, виробники сільськогосподарської продукції - юридичні особи всіх організаційно-правових форм господарювання та їх відокремлені підрозділи, фізичні особи (фізичні особи-підприємці, домогосподарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю, передбаченою класифікацією видів економічної діяльності, мають у володінні, користуванні або розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин. Разом з тим, згідно зі ст. 1 Закону № 575-VI, у редакції з 04.12.2020, виробники сільськогосподарської продукції - це сільськогосподарські товаровиробники, фізичні особи (у тому числі домогосподарства, фізичні особи, що здійснюють діяльність, пов`язану з веденням особистого селянського господарства, самозайняті особи у сфері сільського господарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю. Аналіз вищевкладених норм дає підстави до висновку, що наведені вище поняття «сільськогосподарський товаровиробник» не суперечать його визначенню у п. п. 14.1.235 п. 14.1 ст. 14 ПК України, яке, до того ж, має чітко обмежену сферу застосування. Як наслідок, для інших випадків мають бути застосовані субсидіарно норми інших законів у відповідності до положень п. 5.3 ст. 5 ПК України. Аналогічну правову позицію викладено в постановах Верховного Суду від 23.09.2021 у справі № 140/2700/149, від 26.11.2020 у справі № 560/168/19, від 04.03.2021 у справі № 500/2782/18. Згідно зі статтею 1 Закону України «Про сільськогосподарський перепис» виробники сільськогосподарської продукції - це юридичні особи всіх організаційно-правових форм господарювання та їх відокремлені підрозділи, фізичні особи (фізичні особи-підприємці. домогосподарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю, передбаченою класифікацією видів економічної діяльності, мають у володінні, користуванні або розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин. Більш того, положення п. п. «ж» п. п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України, є застосовними в тому числі й для фізичних осіб, свідчить і подальше законодавче уточнення правового регулювання. Так, Законом України від 23.11.2018 № 2628-VIII, п. п. «ж» п. п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України викладено в новій редакції, згідно з якою, не є об`єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку. Тобто, законодавець уточнив з 01.01.2019, що сільськогосподарським товаровиробником є як юридичні, так і фізичні особи. У свою чергу, Наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17.08.2020 № 507 затверджено і введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000 (далі - ДК 018-2000), призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб`єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) в Україні. Об`єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення. Державний класифікатор будівель та споруд є складовою частиною Державної системи класифікації та кодування техніко-економічної та соціальної інформації. У відповідності з ДК 018-2000 до групи «Будівлі промислові та склади» (код 125) належить клас «Будівлі промислові» (код 1251), який включає будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо. До класу «Резервуари, силоси та склади» (код 1252) належать, зокрема, спеціальні склади, складські майданчики, склади універсальні, склади та сховища інші. Виходячи із викладеного, належне позивачу картоплесховище, загальною площею 1743,7 кв.м., яке в даному випадку за своєю природою є будівлею промисловості, відповідно до зазначеного вище, зокрема враховуючи положення Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, не є об`єктом оподаткування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. З урахуванням викладеного, оскільки позивач є сільськогосподарським товаровиробником, а нежитлова будівля, картоплесховище, яка належить позивачу, не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в силу підпункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, тому прийняте відповідачем податкове повідомлення-рішенням від 27.06.2018 №0103817-1310-2653 є протиправним та підлягає скасуванню. При цьому, слід відміити, що отримане позивачем податкове повідомлення-рішення не містить в собі обов`язкових елементів, що визначені згадуваними вище нормами Податкового кодексу України, які серед іншого мають забезпечувати платнику податків можливість встановити як законність такого нарахування, так і в цілому підстави такого нарахування. Таким чином, висновок суду попередньої інстанції про наявність підстав для задоволення позову є правильним та таким, що відповідає приписам законодавства, якими врегульовано спірні правовідносини. Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі. Інші доводи апеляційної скарги не спростовують докази, досліджені та перевірені в суді першої інстанції та не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному рішенні. За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи. Отже при ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування. За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 242, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України суд, УХВАЛИВ : Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві - залишити без задоволення. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2025 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню, відповідно до п. 2 частини п`ятої ст. 328 КАС України. Головуючий суддя О.М. Оксененко Судді Ю.К. Черпак І.В. Штульман