Постанова Перший апеляційний адміністративний суд № 200/7152/25

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 квітня 2026 року справа №200/7152/25 м. Дніпро Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Сіваченка І.В., суддів: Блохіна А.А., Гаврищук Т.Г., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 27 листопада 2025 року (повне судове рішення складено 27 листопада 2025 року) у справі № 200/7152/25 (суддя в І інстанції Лазарєв В.В.) за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області та Артемівського міськрайонного суду Донецької області про зобов`язання вчинити певні дії, УСТАНОВИВ: У вересні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області, в якому просив зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області виплатити загальну суму нарахованої основної заробітної плати за період з 01.03.2023 по 30.06.2025 у розмірі 193301,20 грн у зв`язку зі звільненням з посади спеціаліста з інформаційних технологій Бахмутського міськрайонного суду Донецької області з відрахуванням відповідних сум податків і зборів. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що з 11 листопада 2019 року по 30 червня 2025 року проходив державну службу в Бахмутському (Артемівському) міськрайонному суді Донецької області на посаді спеціаліста з інформаційних технологій. Наказом в.о. керівника апарату Бахмутського міськрайонного суду Донецької області №12-к від 30.06.2025 позивача було звільнено з посади спеціаліста з інформаційних технологій Бахмутського міськрайонного суду Донецької області за угодою сторін відповідно до ч.1 ст.36 КЗпП України. Проте, відповідачем невиплачена нарахована заробітна плата за період з 01.03.2023 до 30.06.2025 у сумі 193 301,20 грн. Позивач вважає, що невиплата заробітної плати при його звільненні порушує його право на належний рівень оплати праці, у зв`язку з чим звернувся до суду за захистом свої прав. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 27 листопада 2025 року у задоволенні позовних вимог відмовлено. Не погодившись з таким судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення місцевого суду, прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування апеляційної скарги наводить практично ті самі доводи, якими вмотивовано позовну заяву. Апеляційний розгляд здійснено в порядку письмового провадження. Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, залишити без задоволення, з таких підстав. ОСОБА_1 , з 11 листопада 2019 року до 30 червня 2025 року працював на посадах державної служби в Бахмутського (Артемівського) міськрайонного суду Донецької області. Наказом в.о. керівника апарату Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 01.03.2023 №18-к тимчасово призупинено дію трудового договору з позивачем. Згідно довідки Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області від 29.09.2025 №623 в період з 01 березня 2023 року до 30 червня 2025 року заробітна плата позивачу не нараховувалась та не виплачувалась. При ухваленні рішення апеляційний суд виходив з наступних мотивів та керувався такими положеннями законодавства. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Виключно законами України визначаються організація і діяльність органів виконавчої влади, основи державної служби, організації державної статистики та інформатики (пункт 12 частини першої статті 92 Основного Закону України). Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд, визначено положеннями Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402). Частинами 1, 3, 4 статті 148 Закону № 1402-VIII передбачено, що фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України. Відповідно до ст. 155 Закону № 1402, організаційне забезпечення роботи суду здійснює його апарат, який очолює керівник апарату. Положення про апарат суду розробляється на підставі типового положення про апарат суду та затверджується зборами суддів відповідного суду. Тимчасове положення про апарат новоутвореного суду затверджується тимчасово виконуючим обов`язки керівника апарату цього суду. Типове положення про апарат суду затверджує Державна судова адміністрація України за погодженням із Вищою радою правосуддя. Правовий статус працівників апарату суду визначається Законом України "Про державну службу" з урахуванням особливостей, визначених цим Законом. Особливості проходження державної служби, служби в органах місцевого самоврядування, особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, представництв іноземних суб`єктів господарської діяльності в Україні, а також осіб, які працюють за трудовим договором, укладеним з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України "Про правовий режим воєнного стану", визначені Законом України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" від 15 березня 2022 року № 2136-IX (далі Закон № 2136-IX) (частина 1 статті 1 цього Закону). Згідно з частинами 2, 3 статті 1 Закону № 2136-IX, на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина передбачених статтями 43, 44 Конституції України. У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю, законів України «Про державну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування», інших законодавчих актів, що регулюють діяльність державних службовців, посадових осіб місцевого самоврядування у частині відносин, врегульованих цим Законом. Відповідно до частини 1 та частини 2 статті 13 Закону № 2136-IX призупинення дії трудового договору - це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором у зв`язку із збройною агресією проти України, що виключає можливість обох сторін трудових відносин виконувати обов`язки, передбачені трудовим договором. Призупинення дії трудового договору може здійснюватися за ініціативи однієї із сторін на строк не більше ніж період дії воєнного стану. У разі прийняття рішення про скасування призупинення дії трудового договору до припинення або скасування воєнного стану роботодавець повинен за 10 календарних днів до відновлення дії трудового договору повідомити працівника про необхідність стати до роботи. Призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин. Призупинення дії трудового договору не може бути прихованим покаранням і не застосовується до керівників та заступників керівників державних органів, а також посадових осіб місцевого самоврядування, які обіймають виборні посади. Призупинення дії трудового договору оформлюється наказом (розпорядженням) роботодавця, в якому, зокрема, зазначається інформація про причини призупинення, у тому числі про неможливість обох сторін виконувати свої обов`язки та спосіб обміну інформацією, строк призупинення дії трудового договору, кількість, категорії і прізвища, ім`я, по батькові (за наявності), реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті) відповідних працівників, умови відновлення дії трудового договору. Наказ (розпорядження) про призупинення дії трудового договору, укладеного з посадовими особами державних органів та органів місцевого самоврядування, роботодавець подає для погодження до військової адміністрації, яка здійснює свої повноваження на відповідній території (військові адміністрації населених пунктів та районні військові адміністрації, а за їх відсутності-обласні). У разі незгоди працівника (працівників) із наказом (розпорядженням) роботодавця про призупинення дії трудового договору працівником або профспілкою за дорученням працівника (працівників) відповідний наказ (розпорядження) може бути оскаржений до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, або його територіального органу, який, вивчивши зміст наказу (розпорядження) та підстави для його видання, за погодженням з військовою адміністрацією може внести роботодавцеві припис про скасування відповідного наказу (розпорядження) або про усунення порушення законодавства про працю іншим шляхом, що є обов`язковим до виконання роботодавцем протягом 14 календарних днів з дня отримання такого припису. Приписи у разі оскарження наказу (розпорядження) про призупинення дії трудового договору, укладеного з посадовими особами, зазначеними в абзаці другому частини другої цієї статті, можуть бути внесені роботодавцеві за погодженням з військовою адміністрацією. Припис центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, або його територіального органу може бути оскаржений роботодавцем протягом 10 календарних днів у судовому порядку. Відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам за час призупинення дії трудового договору у повному обсязі покладається на державу, що здійснює збройну агресію проти України. Отже, достатніми підставами для прийняття роботодавцем рішення про призупинення дії трудового договору є: факт збройної агресії проти України; неможливість обох сторін трудових відносин виконувати обов`язки, передбачені трудовим договором; причинно-наслідковий зв`язок між фактом збройної агресії проти України та неможливістю обох сторін трудових відносин виконувати обов`язки, передбачені трудовим договором. Наказом від 01.03.2023 №18-к тимчасово призупинено дію трудового договору з позивачем. Суд зазначає, що зазначений наказ щодо позивача не був ним оскаржений та не скасований у встановленому законодавством порядку, є чинним та не є предметом оскарження у цій справі. Статтею 94 КЗпП України встановлено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства. Згідно із ст. 2 Закону України «Про оплату праці», основна заробітна плата. Це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата. Це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми. Аналіз вищевказаних норм законодавства вказує, що заробітна плата виплачується працівникові за виконану роботу, а не за сам факт перебування у трудових відносинах. Розпорядженням Голови Верховного Суду від 21.10.2022 № 61, відповідно до частини сьомої статті 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ураховуючи неможливість судом здійснювати правосуддя під час воєнного стану змінено територіальну підсудність судових справ Артемівського міськрайонного суду Донецької області. Згідно листа ДСА України від 16.02.2023 №8-1915/23 враховуючи, що суди, територіальну підсудність судових справ яких змінено, припинили здійснення правосуддя, керівникам апаратів судів необхідно вжити заходів щодо призупинення дії трудових договорів з працівниками апаратів судів, територіальну підсудність судових справ яких змінено, згідно з розпорядженнями Голови Верховного Суду на строк зміни територіальної підсудності відповідного суду. Вказано, що з метою вирішення питання працевлаштування працівників апаратів судів, з якими планується призупинення дії трудового договору, ДСА України та її територіальні управління узагальнили відомості про перелік вакантних посад в апеляційних та місцевих судах України яка є доступною на офіційному веб-сайті ДСА України. Згідно довідки Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області від 29.09.2025 №623 в період з 01 березня 2023 року до 30 червня 2025 року заробітна плата позивачу не нараховувалась та не виплачувалась. Оскільки позивач у спірний період фактично не працював, тобто не виконував свої обов`язки, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність з боку відповідача протиправної бездіяльності щодо невиплати заробітної плати за спірний період. Окрім того, відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам за час призупинення дії трудового договору у повному обсязі покладається на державу, що здійснює збройну агресію проти України. У відповідності до ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина 2 статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України). Суд критично ставиться до довідки №602 від 12.08.2025, оскільки остання містить імітований розрахунок заробітної плати, а отже не є належним доказом нарахування заробітної плати за спірний період. З огляду на наведене, правові підстави для задоволення позову із зазначених в ньому підстав та в межах спірних правовідносин, що виникли між сторонами, - відсутні. Решта доводів та аргументів сторін висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29). Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтувалося на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, місцевий суд дійшов правильного висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків місцевого суду. Відповідно до положень ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статями 291, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 27 листопада 2025 року у справі № 200/7152/25 залишити без змін. Повне судове рішення 23 квітня 2026 року. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Колегія суддів І. В. Сіваченко А. А. Блохін Т. Г. Гаврищук