Постанова 4873 № 910/4825/25

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "03" березня 2026 р. Справа№ 910/4825/25 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Гаврилюка О.М. суддів: Ткаченка Б.О. Суліма В.В. секретар судового засідання Ніконенко Є.С. за участю представників сторін згідно із протоколом судового засідання від позивача: Васильєва А.О.; від відповідача: Кузовлев Р.В. за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа-Лізинг Україна» на рішення Господарського суду міста Києва від 24.07.2025, повний текст рішення складено 20.10.2025 у справі № 910/4825/25 (суддя Плотницька Н.Б.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа-Лізинг Україна» до Акціонерного товариства «Сенс Банк» про визнання недійсним одностороннього правочину За результатами розгляду апеляційної скарги Північний апеляційний господарський суд ВСТАНОВИВ: Короткий зміст рішення місцевого господарського суду 17.04.2025 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа-Лізинг Україна» з вимогами до Акціонерного товариства «Сенс Банк» про визнання недійсним одностороннього правочину. Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.07.2025 у справі № 910/4825/25 в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів Не погоджуючись із рішенням Господарського суду міста Києва від 24.07.2025 у справі № 910/4825/25, Товариство з обмеженою відповідальністю «Альфа-Лізинг Україна» звернулось до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 24.07.2025 у справі № 910/4825/25, та прийняти нове, яким: 1) визнати недійсним односторонній правочин, вчинений АТ «СЕНС БАНК», щодо розірвання укладеного з ТОВ «АЛЬФА-ЛІЗИНГ УКРАЇНА» договору про комплексне обслуговування банківського рахунку №33942232 від 23.01.2019 та закриття рахунку ТОВ «АЛЬФА-ЛІЗИНГ УКРАЇНА» № НОМЕР_1 та 2) зобов'язати АТ «СЕНС БАНК» поновити ділові відносини, продовжити обслуговування рахунку № НОМЕР_1 або відкрити новий рахунок. Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами. Скаржник зазначає про те, що в оскаржуваному рішенні немає навіть і згадки хоч про один аргумент та (або) заперечення, яке позивач наводив в позові, у відповіді на відзив та у письмових додаткових поясненнях, а також не має і згадки щодо наведених аргументів та заперечень відповідача. Скаржник вказує на те, що застосований банком критерій ризику за п.10.118. (клієнтів, засновником (учасником, акціонером) або власником яких прямо чи опосередковано через інші юридичні особи (трасти, інші подібні правові утворення) є держава , що здійснює збройну агресію проти України) не може бути застосований до позивача, оскільки відповідно до структури власності ТОВ «АЛЬФА-ЛІЗИНГ УКРАЇНА» засновники/власники позивача, а саме юридичні особи: ABH Ukraine Limited, ABH Holdings S.A., Unicredit S.P.A., не мають в своїй структурі власності засновників/власників/акціонерів в особі держави чи будь-яких державних органів російської федерації, що підтверджується реєстром акціонерів ABH Holdings S.A. та реєстром істотних акціонерів, що мають право голосу Unicredit S.P.A., сайту https://www.consob.it що підтверджується інформацією з (офіційного сайту державного органу, який відповідає за регулювання фінансового ринку Італії). 1. застосований банком критерій ризику за п.10.204. (клієнтів осіб, кінцевими бенефіціарними власниками/власниками істотної участі (з часткою більше 50%) у яких є особи, унесені до визначених іноземних санкційних списків) не підлягає застосуванню, оскільки в структурі власності ТОВ «АЛЬФА-ЛІЗИНГ УКРАЇНА» відсутні кінцеві бенефіціарні власники з частками більше 50%, які унесені до визначених іноземних санкційних списків, а також відсутні власники істотної участі з частками більше 50%, які унесені до визначених іноземних санкційних списків. Скаржник зазначає про те, що власниками істотної участі в структурі власності ТОВ «АЛЬФА-ЛІЗИНГ УКРАЇНА» є: 1. фізичні особи: М. Фрідман, П. Авен, А. Косогов, 2. юридичні особи: ABH Ukraine Limited, ABH Holdings S.A., з них частку більше 50% мають ABH Ukraine Limited, ABH Holdings S.A., але ці юридичні особи не внесені до жодного іноземного санкційного списку, що підтверджується інформацією з сайту https://www.opensanctions.org (OpenSanctions - це міжнародна база даних осіб та компаній, що мають політичний, кримінальний або економічний інтерес). кінцевими бенефіціарними власниками ТОВ «АЛЬФА-ЛІЗИНГ УКРАЇНА» є М. Фрідман та А. Косогов, але ані М. Фрідман, ані А. Косогов не мають частку володіння 50%, та при цьому А. Косогов не внесений до іноземних санкційних списків, що підтверджується інформацією з сайту https://www.opensanctions.org. Тому жоден власник істотної участі та/або кінцевий бенефіціарний власник не підпадає під ознаки, встановлені в застосованому банком критерію ризику за п.10.204., а отже такий критерій ризику не підлягає застосуванню. Скаржник вважає, що застосований банком критерій ризику за п.10.250. (наявність документально підтверджених відомостей з правоохоронних органів (листа, запити, виїмки, постанови) щодо причетності Клієнта до протизаконної діяльності) також не підлягає застосуванню, оскільки ТОВ «АЛЬФА-ЛІЗИНГ УКРАЇНА» не має причетності до будь-якої протизаконної діяльності. А враховуючи вищенаведені аргументи позивача щодо спростування застосованих до ТОВ «АЛЬФА-ЛІЗИНГ УКРАЇНА» критеріїв ризику за п.10.118., п.10.204., застосування критерію ризику за п.10.250. викликає об'єктивні сумніви, зокрема з урахуванням недоведеності банком у відзиві причетності ТОВ «АЛЬФА-ЛІЗИНГ УКРАЇНА» до будь-якої протизаконної діяльності та надання будь-яких документально підтверджених відомостей з правоохоронних органів (листа, запити, виїмки, постанови) щодо причетності Клієнта до протизаконної діяльності. Скаржник звертає увагу на те, що Банк, заперечуючи проти аргументів позивача щодо неправильного застосування критеріїв ризику за п. 10.250 (наявність документально підтверджених відомостей з правоохоронних органів (листа, запити, виїмки, постанови) щодо причетності Клієнта до протизаконної діяльності) надав: 3. ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 06.06.2023 у справі №757/22108/23-к зі строком дії до 06.07.2023; 4. ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 23.10.2024 у справі №761/38345/24 зі строком дії до 23.12.2024; 5. ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 21.11.2024 у справі №761/43282/24 зі строком дії до 21.01.2025, однак, на момент такої оцінки ділових відносин з ТОВ «АЛЬФА-ЛІЗИНГ УКРАЇНА», такі ухвали не підлягали врахуванню, оскільки за такими ухвалами сплив строк для тимчасового доступу до речей і документів позивача. Крім того, наявність ухвал про тимчасовий доступ до речей та документів ТОВ «АЛЬФА-ЛІЗИНГ УКРАЇНА», які є в розпорядженні банку, ще не свідчить про причетність ТОВ «АЛЬФА-ЛІЗИНГ УКРАЇНА» до протизаконної діяльності. А для застосування такого критерію ризиків за п. 10.250 недостатньо просто наявності листів, запитів, виїмок, постанов від правоохоронних органів, а потрібно, щоб такі листи, запити, виїмки, постанови підтверджували причетність позивача до протизаконної діяльності. vQXh7VH0HD4AbУзагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу vQXh7VH0HD4AbЗаперечуючи проти доводів апеляційної скарги, відповідач у відзиві на апеляційну скаргу вказав на те, що посилання позивача є хибними, оскільки наведені ним критерії ризиків є абсолютно відмінними від критерію ризику, застосованого відповідачем. В даному випадку відповідачем застосовано свій власний критерій ризику, який жодним чином не пов'язаний із наведеними позивачем критеріями ризиків. Так, пунктом 45 Положення № 65 передбачено, що критерії ризиків визначаються банком самостійно з урахуванням критеріїв ризиків, установлених Національним банком у додатку 19 до цього Положення, типологічних досліджень СУО, результатів національної оцінки ризиків, а також рекомендацій Національного банку. Також відповідач зазначає, що відповідно до листа № 52438/2023 Національного банку України, зазначено зокрема про те, що банкам доцільно у своїй діяльності, крім іншого, додатково передбачити можливість виявлення серед клієнтів осіб, кінцевими бенефіціарними власниками/власниками істотної участі (з часткою більше 50%) у яких є особи, унесені до визначених іноземних санкційних списків. У цьому ж листі Національний банк України звернув увагу на те, що застосування ризик-орієнтованого підходу здійснюється в порядку, визначеному внутрішніми документами з питань фінансового моніторингу суб'єкта первинного фінансового моніторингу. Таким чином, відповідач вказує на те, що позивачем наведені не тільки нерелевантні критерії ризиків по своїй суті, але й такі, які не підлягають порівнянню взагалі. Даний критерій ризику є критерієм, який відповідач власно розробив відповідно до зазначених вище рекомендацій Національного банку України та на підставі зазначеного листа. Відповідач зазначає, що прийняття рішення відповідальним працівником відповідача щодо застосування цього критерію ризику жодним чином не ставиться у залежність від настання строку виконання/дії (або будь-яких інших строків) відповідних документів від правоохоронних органів. Визначальним в даному випадку для прийняття рішення про застосування даного критерію ризику є сам лише факт наявності відповідних документів від правоохоронних органів. Відповідач вважає, що ні в тексті позовної заяви, ні в прохальній частині позову, ні в апеляційній скарзі, ні, навіть в своїх усних поясненнях, які надавались позивачем в суді першій інстанції, він не конкретизував, яке саме рішення Банку він просить визнати недійсним, як і не конкретизував реквізитів такого правочину (його номер, дата вчинення). Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду, справу № 910/4825/25 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Гаврилюк О.М., судді: Майданевич А.Г., Ткаченко Б.О. 13.11.2025 від скаржника до суду надійшло клопотання про доручення документів, а саме платіжної інструкції № 110 від 10.11.2025 у розмірі 7 267,20 грн. Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 24.11.2025, у зв'язку з перебування судді Ткаченка Б.О., який не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), у відрядженні, призначено повторний автоматизований розподіл справи. Згідно з протоколом повторного розподілу судової справи між суддями від 24.11.2025, для розгляду справи № 910/4825/25 визначено колегію суддів у складі: Гаврилюк О.М. - головуючий суддя, судді: Сулім В.В., Майданевич А.Г. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.11.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа-Лізинг Україна» на рішення Господарського суду міста Києва від 24.07.2025 у справі № 910/4825/25. Призначено справу № 910/4825/25 до розгляду у судовому засіданні 13.01.2026. Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 13.01.2026, у зв'язку із перебуванням судді Майданевича А.Г., який не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), на лікарняному, призначено повторний автоматизований розподіл справи. Згідно з протоколом повторного розподілу справи між суддями від 13.01.2026, для розгляду справи № 910/4825/25 визначено колегію суддів у складі: Гаврилюк О.М. - головуючий суддя, судді: Сулім В.В.,Ткаченко Б.О. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.01.2026 прийнято справу № 910/4825/25 до провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя - Гаврилюк О.М., судді: Сулім В.В., Ткаченко Б.О. Судове засідання, призначене на 13.01.2026 об 11:20, не відбулося через відсутність доступу до системи «Електронний суд», що в свою чергу призвело до неможливості проведення технічної фіксації судових засідань. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.01.2026 розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа-Лізинг Україна» на рішення Господарського суду міста Києва від 24.07.2025 у справі № 910/4825/25 призначено на 10.02.2026. У судовому засіданні 10.02.2026 оголошено перерву до 03.03.2026 в режимі відеоконференції. Враховуючи викладене, воєнний стан в Україні та обмеження, спричинені цим станом, з метою повного, всебічного та об'єктивного розгляду справи, з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, справа № 910/4825/25 розглядалась протягом розумного строку. Явка учасників справи та позиція учасників справи Представник позивача у судовому засіданні 03.03.2026 підтримав доводи апеляційної скарги, просив рішення Господарського суду міста Києва від 24.07.2025 у справі № 910/4825/25 та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги. Представник відповідача у судовому засіданні 03.03.2026 заперечив проти доводів апеляційної скарги, просив рішення Господарського суду міста Києва від 24.7.2025 у справі № 910/4825/25 залишити без змін, вимоги апеляційної скарги без задоволення. Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції Як вбачається із матеріалів справи, 23.01.2019 між позивачем та відповідачем укладено договір на комплексне банківське обслуговування №33942232 від 23.01.2019 та відкрито рахунок № НОМЕР_1. Повідомленням від 26.03.2025 відповідач проінформував Товариство з обмеженою відповідальністю «Альфа-Лізинг Україна» про те, що банк, керуючись вимогами частини 1 статті 15 Закону, Положенням № 65, внутрішніми документами банку з питань фінансового моніторингу, з урахуванням результатів здійснених заходів належної перевірки, моніторингу ділових відносин та фінансових операцій, повідомляє про прийняте 06.08.2024 рішення про відмову від підтримання ділових відносин/відмову в обслуговуванні шляхом розірвання ділових відносин/розірвання договору у зв`язку з встановленням неприйнятно високого рівня ризику/ненадання необхідних для здійснення належної перевірки документів чи відомостей/неможливістю здійснення ідентифікації та/або верифікації, а також встановлення даних, що дають змогу встановити кінцевих бенефіціарних власників/подання недостовірної інформації/подання інформації з метою введення в оману банку. Внаслідок прийнятого рішення про відмову від підтримання ділових відносин та обслуговування достроково за ініціативою банку розриваються укладені договори банківського обслуговування/депозитні (вкладні) договори без перерахунку процентів на вклад (депозит) та договори, укладені з метою отримання інших банківських послуг (продуктів), що не передбачають відкриття поточних рахунків (крім кредитних договорів), та закриваються поточні/депозитні та інші рахунки після здійснення завершальних операцій за цими рахунками». В обґрунтування заявлених позовних вимог, позивач зазначає, що повідомлення відповідача від 26.03.2025 не містить правових підстав для одностороннього розірвання договору банківського обслуговування, у зв`язку із встановленням клієнту неприйнятно високого ризику, а відтак позивач вважає, що даний правочин не відповідає положенням статей 203, 215 Цивільного кодексу України та підлягає визнанню недійсним у судовому порядку. Дослідивши матеріали справи, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову, з огляду на наступне. Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2, 4, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні чи скасуванню, виходячи з наступних підстав. За змістом ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами (ч. 3 ст. 202 Цивільного кодексу України). Відповідно до ч. 5 ст. 202 Цивільного кодексу України, до правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов'язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину. Частинами 1, 3 статті 215 Цивільного кодексу України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Відповідно до ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Частинами 1, 3 статті 651 Цивільного кодексу України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим. Статтею 1066 Цивільного кодексу України визначено, що за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Статтею 598 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом. Особливості припинення зобов`язань за правочинами щодо фінансових інструментів, вчиненими на організованому ринку капіталу та поза ним, встановлюються законодавством. Законом можуть бути встановлені випадки, коли припинення зобов`язань на певних підставах не допускається. Згідно з частинами 1, 3 статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим. Відповідно до частини 2 статті 1075 Цивільного кодексу України банк має право вимагати розірвання договору банківського рахунка: 1) якщо сума грошових коштів, що зберігаються на рахунку клієнта, залишилася меншою від мінімального розміру, передбаченого банківськими правилами або договором, якщо така сума не буде відновлена протягом місяця від дня попередження банком про це; 2) у разі відсутності операцій за цим рахунком протягом року, якщо інше не встановлено договором; 3) у випадках, передбачених законодавством, що регулює відносини у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення; 4) в інших випадках, встановлених договором або законом. Частиною 4 статті 1075 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на момент вчинення оспорюваного правочину) визначено, що банк може відмовитися від договору банківського рахунка та закрити рахунок клієнта у разі: відсутності операцій за рахунком клієнта протягом трьох років підряд та відсутності залишку грошових коштів на цьому рахунку; наявності підстав, передбачених Законом України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення». Залишок грошових коштів на рахунку клієнта повертається клієнту; наявності підстав, передбачених Податковим кодексом України. Залишок грошових коштів на рахунку клієнта повертається клієнту. Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 6 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» банки є суб`єктами первинного фінансового моніторингу. Згідно з пунктом 39 статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» неприйнятно високий ризик - максимально високий ризик, що не може бути прийнятий суб`єктом первинного фінансового моніторингу відповідно до внутрішніх документів з питань фінансового моніторингу. У відповідності до частини 1 статті 7 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» суб`єкт первинного фінансового моніторингу зобов`язаний у своїй діяльності застосовувати ризик-орієнтований підхід, враховуючи відповідні критерії ризику, зокрема, пов`язані з його клієнтами, географічним розташуванням держави реєстрації клієнта або установи, через яку він здійснює передачу (отримання) активів, видом товарів та послуг, що клієнт отримує від суб`єкта первинного фінансового моніторингу, способом надання (отримання) послуг. Ризик-орієнтований підхід має бути пропорційний характеру та масштабу діяльності суб`єкта первинного фінансового моніторингу. Згідно з частиною 3 статті 7 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» критерії ризиків визначаються суб`єктом первинного фінансового моніторингу самостійно з урахуванням критеріїв ризиків, встановлених відповідно: Національним банком України - для суб`єктів первинного фінансового моніторингу, щодо яких Національний банк України відповідно до статті 18 цього Закону виконує функції державного регулювання і нагляду; центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, - для інших суб`єктів первинного фінансового моніторингу. Частиною 6 статті 7 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» встановлено, що суб`єкт первинного фінансового моніторингу зобов`язаний встановити неприйнятно високий ризик ділових відносин (фінансової операції без встановлення ділових відносин) стосовно клієнтів у разі, зокрема, неможливості виконувати визначені цим Законом обов`язки або мінімізувати виявлені ризики, пов`язані з таким клієнтом або фінансовою операцією. Відповідно до частини 2 статті 8 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» суб`єкт первинного фінансового моніторингу зобов`язаний, зокрема, забезпечувати відповідно до вимог, встановлених відповідним суб`єктом державного фінансового моніторингу, належну організацію та проведення первинного фінансового моніторингу, що належним чином надасть можливість виявляти порогові та підозрілі фінансові операції (діяльність) незалежно від рівня ризику ділових відносин з клієнтом (проведення фінансових операцій без встановлення ділових відносин) та повідомляти про них спеціально уповноважений орган, а також запобігати використанню послуг та продуктів суб`єкта первинного фінансового моніторингу для проведення клієнтами фінансових операцій з протиправною метою; забезпечувати функціонування належної системи управління ризиками, застосування у своїй діяльності ризик-орієнтовного підходу та вжиття належних заходів з метою мінімізації ризиків; здійснювати належну перевірку нових клієнтів, а також існуючих клієнтів; забезпечувати моніторинг фінансових операцій клієнта (у тому числі таких, що здійснюються в інтересах клієнта) на предмет відповідності таких фінансових операцій наявній у суб`єкта первинного фінансового моніторингу інформації про клієнта, його діяльність та ризик, включаючи в разі необхідності інформацію про джерело коштів, пов`язаних з фінансовою(ими) операцією(ями). У пункті 34 статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» визначено, що належна перевірка - заходи, що включають: ідентифікацію та верифікацію клієнта (його представника); встановлення кінцевого бенефіціарного власника клієнта або його відсутності, у тому числі отримання структури власності з метою її розуміння, та даних, що дають змогу встановити кінцевого бенефіціарного власника, та вжиття заходів з верифікації його особи (за наявності); встановлення (розуміння) мети та характеру майбутніх ділових відносин або проведення фінансової операції; проведення на постійній основі моніторингу ділових відносин та фінансових операцій клієнта, що здійснюються у процесі таких відносин, щодо відповідності таких фінансових операцій наявній у суб`єкта первинного фінансового моніторингу інформації про клієнта, його діяльність та ризик (у тому числі, в разі необхідності, про джерело коштів, пов`язаних з фінансовими операціями); забезпечення актуальності отриманих та існуючих документів, даних та інформації про клієнта. Згідно з частиною 2 статті 11 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» суб`єкт первинного фінансового моніторингу зобов`язаний здійснювати кожен із заходів належної перевірки. Обсяг дій при здійсненні кожного із заходів належної перевірки визначається суб`єктом первинного фінансового моніторингу з урахуванням ризик-профілю клієнта, зокрема рівня ризику, мети ділових відносин, суми здійснюваних операцій, регулярності або тривалості ділових відносин. Відповідно до частини 3 статті 12 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» суб`єкт первинного фінансового моніторингу зобов`язаний, наскільки це можливо, проводити аналіз та вивчення підстав і цілей усіх фінансових операцій, що відповідають хоча б одній із таких ознак: є складними фінансовими операціями; є незвично великими фінансовими операціями; проведені у незвичний спосіб; не мають очевидної економічної чи законної мети. Суб`єкт первинного фінансового моніторингу повинен підвищити ступінь і характер моніторингу ділових відносин з метою визначення, чи є такі фінансові операції або дії клієнта підозрілими. За приписами частини 1 статті 15 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» суб`єкт первинного фінансового моніторингу зобов`язаний відмовитися від встановлення (підтримання) ділових відносин/відмовити клієнту у відкритті рахунка (обслуговуванні), у тому числі шляхом розірвання ділових відносин, закриття рахунка/відмовитися від проведення фінансової операції у разі: - якщо здійснення ідентифікації та/або верифікації клієнта, а також встановлення даних, що дають змогу встановити кінцевих бенефіціарних власників, є неможливим або якщо у суб`єкта первинного фінансового моніторингу виникає сумнів стосовно того, що особа виступає від власного імені; - встановлення клієнту неприйнятно високого ризику або ненадання клієнтом необхідних для здійснення належної перевірки клієнта документів чи відомостей; - подання клієнтом чи його представником суб`єкту первинного фінансового моніторингу недостовірної інформації або подання інформації з метою введення в оману суб`єкта первинного фінансового моніторингу; - виявлення у порядку, встановленому відповідним суб`єктом державного фінансового моніторингу, що банк або інша фінансова установа, з якою встановлені кореспондентські відносини, є банком-оболонкою та/або підтримує кореспондентські відносини з банком-оболонкою; - якщо здійснення ідентифікації особи, від імені або в інтересах якої проводиться фінансова операція, та встановлення її кінцевого бенефіціарного власника або вигодоодержувача (вигодонабувача) за фінансовою операцією є неможливим. Згідно з підпунктом 13 пункту 4 розділу I Положення про здійснення банками фінансового моніторингу, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 19.05.2020 № 65 (надалі - Положення), де-рискінг - явище, за якого СПФМ (суб`єкт первинного фінансового моніторингу) відмовляє у встановленні (підтриманні) ділових відносин з клієнтами з метою уникнення ризиків, а не управління ними. Пунктами 11, 12 додатку № 1 до положення передбачено, що банк з урахуванням ризик-профілю клієнта на постійній основі проводить моніторинг ділових відносин та фінансових операцій клієнтів, що здійснюються у процесі таких відносин, щодо відповідності таких фінансових операцій наявній у банку інформації про клієнта, його діяльність та ризик (у тому числі, за потреби, про джерело коштів, пов`язаних із фінансовими операціями) у порядку, визначеному в додатку 1 до Положення. Якщо за результатами моніторингу ділових відносин клієнта банк виявляє підозрілі фінансові операції (діяльність), то банк за потреби вживає заходів щодо переоцінки рівня ризику таких ділових відносин з клієнтом та вживає ПЗНП (посилені заходи належної перевірки) у разі присвоєння високого рівня ризику. Відповідно до пункту 2 Додатку 6 до Положення ПЗНП здійснюються банком до встановлення ділових відносин із клієнтом (проведення фінансової операції без встановлення ділових відносин) під час проведення моніторингу ділових відносин та фінансових операцій клієнта, що здійснюються у процесі таких відносин, та актуалізації банком даних щодо клієнта. За змістом пункту 5 Додатку 6 до Положення банк самостійно визначає види необхідних до вжиття банком заходів та обсяг необхідної додаткової інформації для здійснення ПЗНП. У пункті 6 Додатку 6 до Положення визначено, що банк повинен підвищити ступінь і характер моніторингу ділових відносин із клієнтом з метою визначення, чи є фінансові операції або дії клієнта підозрілими, у разі виявлення фінансових операцій, що відповідають хоча б одній із таких ознак: 1) є складними фінансовими операціями; 2) є незвично великими фінансовими операціями; 3) проведені в незвичний спосіб; 4) не мають очевидної економічної чи законної мети; 5) не відповідають інформації щодо запланованої клієнтом діяльності з використанням послуг банку, отриманої банком від клієнта під час установлення мети та характеру ділових відносин із ним. У пункті 12 Додатку 20 до Положення серед індикаторів підозрілості фінансових операцій визначений такий індикатор як фінансові операції за рахунком фізичної особи не відповідають ризик-профілю клієнта (зокрема віку, професії, доходам). За приписами пункту 1 Додатку 12 до Положення банк зобов`язаний відмовитися від встановлення (підтримання) ділових відносин / відмовити клієнту у відкритті рахунку (обслуговуванні), у тому числі шляхом розірвання ділових відносин, закриття рахунку/відмовитися від проведення фінансової операції у випадках, передбачених частиною першою статті 15 Закону про ПВК/ФТ. Відповідно до пунктів 21, 23 Положення рада банку визначає та затверджує загальні принципи банку щодо дотримання вимог законодавства України з питань ПВК/ФТ в окремому внутрішньому документі у вигляді політики (далі - політика банку з питань ПВК/ФТ). Банк, дотримуючись визначеної радою банку політики у сфері ПВК/ФТ, розробляє та затверджує внутрішні документи з метою виконання вимог законодавства України у сфері ПВК/ФТ, які повинні містити дієві ризик-орієнтовані процедури, порядки, достатні для належної організації та функціонування внутрішньобанківської системи ПВК/ФТ та проведення первинного фінансового моніторингу, функціонування належної системи управління ризиками ВК/ФТ. З положень підпункту 8 пункту 26 розділу ІІІ Положення про здійснення банками фінансового моніторингу слідує, що порядок дій стосовно відмови банку від встановлення (підтримання) ділових відносин/відкриття рахунку (обслуговування), у тому числі шляхом розірвання ділових відносин, закриття рахунку/відмови від проведення фінансової операції у випадках, передбачених Законом про ПВК/ФТ встановлюється банком самостійно у внутрішніх документах із запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення. Як вже зазначалось, у повідомленні банк зазначив, що керуючись вимогами частини 1 статті 15 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», Положенням Положення про здійснення банками фінансового моніторингу, затвердженого постановою НБУ № 65 від 19.05.2020, внутрішніми документами банку з питань фінансового моніторингу, з урахуванням результатів здійснених заходів належної перевірки, моніторингу ділових відносин та фінансових операцій, банк повідомляє позивача про прийняте 26.03.2025 рішення про відмову від підтримання ділових/відмову в обслуговуванні шляхом розірвання ділових відносин/розірвання договору, у зв'язку з встановленням неприйнятно високого рівня ризику/ненадання необхідних для здійснення належної перевірки документів чи відомостей/неможливістю здійснення ідентифікації та/або верифікації, а також встановлення даних, що дають змогу встановлювати кінцевих бенефіціарних власників/подання недостовірної інформації/подання інформації з метою введення в оману банк. За змістом пунктів 34-37 Положення №65 банк зобов`язаний у своїй діяльності застосовувати ризик-орієнтований підхід, що має бути пропорційним характеру та масштабу діяльності банку. Ризик-орієнтований підхід має застосовуватися банком на безперервній основі та забезпечувати виявлення, ідентифікацію, оцінку всіх наявних та потенційних ризиків легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, притаманних діяльності банку (ризик-профілю банку) та його клієнтам, а також передбачати своєчасне розроблення заходів з управління такими ризиками, їх мінімізації. Банк документує процес застосування ризик-орієнтованого підходу таким чином, щоб бути здатним продемонструвати його суть (зокрема те, у чому полягає різниця в підходах), прийняті банком рішення під час його застосування та обґрунтованість таких рішень. Банк, застосовуючи ризик-орієнтований підхід, має утримуватися від необґрунтованого застосування де-рискінгу. Зазначений підхід протирічить ризик-орієнтованому підходу та не сприяє фінансовій інклюзії. Критерії ризиків визначаються банком самостійно з урахуванням критеріїв ризиків, установлених Національним банком у додатку 19 до Положення №65, типологічних досліджень, результатів національної оцінки ризиків, а також рекомендацій Національного банку. Банк визначає пріоритетність/значущість розроблених критеріїв ризику, враховуючи можливі наслідки/вплив таких ризиків, та встановлює їм відповідну питому вагу для здійснення подальшої оцінки рівня ризику (пункти 45, 46 Положення №65). Суб'єкт первинного фінансового моніторингу зобов'язаний встановити неприйнятно високий ризик ділових відносин (фінансової операції без встановлення ділових відносин) стосовно клієнтів у разі: неможливості виконувати визначені цим Законом обов'язки або мінімізувати виявлені ризики, пов'язані з таким клієнтом або фінансовою операцією; наявності обґрунтованих підозр за результатами вивчення підозрілої діяльності клієнта, що така діяльність може бути фіктивною (частина 6 статті 7 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення»). Банк установлює неприйнятно високий ризик ділових відносин (фінансової операції без встановлення ділових відносин) стосовно клієнтів у випадках, визначених частиною шостою статті 7 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», в інших випадках, визначених банком самостійно у внутрішніх документах банку з питань ПВК/ФТ, а також щодо: 1) клієнтів (осіб), щодо яких у банку за результатами вивчення підозрілої діяльності клієнта є обґрунтовані підозри про здійснення ними операцій ВК/ФТ, інших злочинів; 2) клієнтів (осіб), щодо яких у банку є підстави вважати, що вони є компаніями-оболонками (пункт 61 розділу IV Положення №65). Неприйнятно високий ризик - це максимально високий ризик, що не може бути прийнятий суб`єктом первинного фінансового моніторингу відповідно до внутрішніх документів з питань фінансового моніторингу (пункт 39 частини 1 статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення»). Як вже зазначалось, положення ст. 15 Закону №361-IX уповноважують банк правом відмовитися в односторонньому порядку від ділових відносин з клієнтами з неприйнятно високим ризиком, проте банк зобов`язаний підтвердити існування правових підстав для встановлення неприйнятно високого ризику. Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.01.2024 у справі № 922/1253/23. Отже, банки зобов'язані встановити неприйнятно високий ризик ділових відносин стосовно клієнтів у разі, зокрема, неможливості виконувати визначені Законом України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» обов'язки або мінімізувати виявлені ризики, пов'язані з таким клієнтом, а також щодо клієнтів (осіб), щодо яких у банку за результатами вивчення підозрілої діяльності клієнта є обґрунтовані підозри про здійснення ними операцій з легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму та/або фінансування розповсюдження зброї масового знищення. У разі встановлення для клієнта (групи клієнтів) неприйнятно високого ризику, банк в тому числі у порядку статті 15 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» зобов'язаний відмовитись від договірних відносин з таким (такими) клієнтами. З огляду на викладене, приписи статті 15 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» (як спеціальний закон) прямо наділяє відповідача (банк) обов`язком відмовитися в односторонньому порядку від ділових відносин з клієнтами з неприйнятно високим ризиком, в тому числі шляхом розірвання договорів, водночас, позивачем не доведено суду належними та допустимими доказами на підтвердження наявності правових підстав для визнання недійсним одностороннього правочину, а саме: про присвоєння неприйнятно високого ризику та прийняття рішення про відмову у встановленні/підтриманні ділових відносин з 26.03.2025, а також закриття банківського рахунку, відповідно до норм ст. 215 ЦК України, тобто доводи позивача про наявність підстав для визнання недійсним одностороннього правочину про відмову від підтримання ділових відносин/відмову в обслуговуванні шляхом розірвання договору, є безпідставними. Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Відповідно до ст.ст. 76-79 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Враховуючи викладене, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів апеляційного господарського суду, погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позову та зазначає, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується із доводами апеляційної скарги, враховуючи викладене та наступне. Так, відповідно до п. 30 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» кінцевий бенефіціарний власник - будь-яка фізична особа, яка здійснює вирішальний вплив (контроль) на діяльність клієнта та/або фізичну особу, від імені якої проводиться фінансова операція. Кінцевим бенефіціарним власником для юридичних осіб є будь яка фізична особа, яка здійснює вирішальний вплив на діяльність юридичної особи (в тому числі через ланцюг контролю/володіння). Тобто, як вбачається із наведеного Закону, частка щодо кінцевого бенефіціарного власника не визначається. Скаржник безпідставно посилається на п. 5 розділу 1 «Критерії ризику та типом клієнта» Додатку 19 до Положення про здійснення банками фінансового моніторингу, затвердженого постановою Національного банку України № 65 від 19.05.2020 року (надалі «Положення № 65» ), а також на п. 7 розділу 2 «Критерії ризику за типом клієнта» Критеріїв ризиків легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму та фінансування розповсюдження зброї масового знищення, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 465 від 28.12.2022, оскільки відповідачем застосовано критерій ризику, який жодним чином не пов'язаний із наведеними позивачем критеріями ризиків, з огляду на те, що пунктом 45 Положення № 65 передбачено, що критерії ризиків визначаються банком самостійно з урахуванням критеріїв ризиків, установлених Національним банком у додатку 19 до цього Положення, типологічних досліджень СУО, результатів національної оцінки ризиків, а також рекомендацій Національного банку. При цьому, колегія суддів апеляційної інстанції наголошує на тому, що внутрішні документи банку з питань фінансового моніторингу є документами з обмеженим доступом. Тобто, банк не ознайомлює клієнтів із внутрішніми документами, у даному випадку критеріями ризику, з метою уникнення легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення. Також колегія суддів апеляційної інстанції враховує те, що ухвали слідчих є самостійними підставами для застосування щодо позивача високого критерію ризику, а наявність кримінальних проваджень, в яких фігурують клієнти банків, навіть без постановлених у таких кримінальних провадженнях вироків, можуть слугувати підставами для застосування до таких клієнтів відповідних критеріїв ризиків з боку банків, і відповідно, присвоєння таким клієнтам статусу неприйнятно високого ризику з подальшою відмовою від продовження ділових відносин. Дослідивши матеріали справи, колегія суддів апеляційної інстанції, враховуючи викладене вище, дійшла висновку про те, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків, викладених у рішенні Господарського суду міста Києва від 24.07.2025 у справі № 910/4825/25, наведене місцевим судом мотивування є достатнім для обґрунтування свого рішення за аргументами та доказами, які наявні у матеріалах справи. При цьому, рівень деталізації судом своїх доводів в будь-якому разі не призвів до неправильного вирішення справи, тому підстави для скасування рішення Господарського суду міста Києва від 24.07.2025 у справі № 910/4825/25, відсутні. Колегія суддів апеляційної інстанції вважає доводи скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі необґрунтованими, такими, що спростовуються матеріалами справи та не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, наведені доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції та зводяться до переоцінки доказів та встановлених судом обставин. Враховуючи викладене, доводи скаржника, викладені у апеляційній скарзі не знайшли свого підтвердження при апеляційному перегляді оскаржуваного рішення та не спростовують висновків, викладених у рішенні Господарського суду міста Києва від 24.07.2025 у справі № 910/4825/25. З приводу решти доводів скаржника, викладених в його скарзі, колегія суддів звертає увагу, що такі аргументи враховані апеляційним судом, при цьому оскаржуване рішення є вмотивованим, місцевим судом зазначено з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтуються його висновки, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Хаджинастасиу проти Греції»). Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV (3477-15) «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України). Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76 Господарського процесуального кодексу України). Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (частини 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України). Таким чином, скаржником не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції. Отже, підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення прийняте відповідно до вимог процесуального та матеріального права, підстав для його скасування або зміни не вбачається. Таким чином, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа-Лізинг Україна» на рішення Господарського суду міста Києва від 24.07.2025 у справі № 910/4825/25 задоволенню не підлягає. Рішення Господарського суду міста Києва від 24.07.2025 у справі № 910/4825/25 слід залишити без змін. З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладається на скаржника в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Керуючись ст. 269, 270, 275, 281, 282, 283, 284, Північний апеляційний господарський суд, -

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа-Лізинг Україна» на рішення Господарського суду міста Києва від 24.07.2025 у справі № 910/4825/25 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 24.07.2025 у справі № 910/4825/25 залишити без змін.

3. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

4. Справу № 910/4825/25 повернути до Господарського суду міста Києва. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням приписів п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України. Текст постанови складено та підписано 23.04.2026. Головуючий суддя О.М. Гаврилюк Судді Б.О. Ткаченко В.В. Сулім