Постанова Черкаський апеляційний суд № 696/1711/25

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Номер провадження 22-ц/821/944/26Головуючий по 1 інстанції Справа №696/1711/25 Категорія: 304090000 Білопольська Н. А. Доповідач в апеляційній інстанції Фетісова Т. Л. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 квітня 2026 року м. Черкаси Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів цивільної палати: суддя-доповідачФетісова Т. Л. судді Карпенко О. В., Новіков О. М. розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника позивача Попова Є. В. на заочне рішення Кам`янського районного суду Черкаської області від 09.02.2026 (повний текст складено 09.02.2026, суддя в суді першої інстанції Білопольська Н. А.) у цивільній справі за позовом АТ «Таскомбанк» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості, в с т а н о в и в : у грудні 2025 року АТ «Таскомбанк» звернулося до суду з позовом, яким просило стягнути з відповідача на свою користь кредитну заборгованість за договором монобанк від 24.04.2024 у розмірі 62 591,21 грн, з яких 29 395,98 грн за тілом кредиту; 2,78 грн за процентами; 33 192,45 грн по комісії, та судові витрати, мотивуючи про те, що ОСОБА_1 , як позичальник, не виконав належним чином свої зобов`язання по кредитному договору, внаслідок чого у нього перед банком утворилася заборгованість, про стягнення якої порушено питання в даній справі. Заочним рішенням Кам`янського районного суду Черкаської області від 09.02.2026 позов у справі задоволено частково та стягнуто з відповідача на користь банку заборгованість за кредитним договором від 24.04.2024 у розмірі 29 398,76 грн, з яких 29 395,98 грн за тілом кредиту, 2,78 грн за відсотками, з посиланням на те, що позичальник за укладеним договором має невиконані зобов`язання по поверненню отриманих кредитних коштів та нарахованих відсотків. Водночас суд першої інстанції відхилив позовні вимоги про стягнення заборгованості за комісіє, оскільки її встановлено як щомісячну плату за послуги банку, які за законом повинні надаватись безоплатно, отже такі умови договору є нікчемними. Позивачем подано на вказане рішення суду першої інстанції 16.03.2026 апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. В обґрунтування вказано на те, що сторони при укладенні кредитного договору належним чином погодили сплату позичальником щомісячної комісії за його обслуговування, що не заборонено ЗУ «Про споживче кредитування». Факт виконання кредитного договору свідчить про визнання відповідних правовідносин з боку відповідача. Вказане узгоджується із правовими висновками ВП ВС у постанові від 13.07.2022 у справі № 496/3134/19, де вказано, що чинним законодавством відповідачу надано право отримувати плату за обслуговування кредиту, оскільки таке прямо передбачено ЗУ «Про споживче кредитування», а тому немає підстав для визнання Кредитного договору в цій частині недійсним. У постанові ВС від 20.09.2024 у справі № 331/2974/23 вказано, що Верховний Суд, перевіривши оспорювану умову кредитного договору щодо комісії за здійснення операції по видачі кредиту, її розмір та розмір процентів за користування кредитом, які є складовими плати за користування кредитом, а також суму кредиту, не вбачає дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду споживача та не вважає спірну умову несправедливою. Скаржник наголошує також на тому, що після укладення кредитного договору позичальник від нього протягом 14 днів не відмовився та продовжив користуватися кредитними коштами на запропонованих умовах. Так як суд першої інстанції недостатньо дослідив матеріали справи, це призвело до ухвалення необґрунтованого рішення, що не підтверджується наявними у справі доказами. У відзиві на апеляційну скаргу позивача відповідач ОСОБА_1 просив суд її відхилити як безпідставну, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, оскільки воно є законним та належним чином обґрунтованим. У відповіді на вказаний відзив позивач наполягав на доводах своєї скарги, яку просив задовольнити із зазначених у ній підстав. Заслухавши доповідь судді, вивчивши та обговоривши наявні докази по справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків. За правилами ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Як вбачається зі змісту позовної заяви, предметом позову є стягнення заборгованості у сумі меншій тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Ураховуючи доводи апеляційної скарги позивача, предметом апеляційного перегляду у цій справі є висновки суду першої інстанції щодо позовних вимог про стягнення заборгованості за комісією по кредиту, а в іншій частині рішення суду першої інстанції не переглядається. Відповідно до положень ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим . Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. При розгляді справи встановлено, що 24.04.2024 між АТ «ТАСКОМБАНК» та відповідачем ОСОБА_1 шляхом підписання заяви-договору про надання споживчого кредиту № 4031090-022 укладено кредитний договір, за умовами якого відповідач отримав кредит на споживчі потреби у розмірі 32 070,00 грн строком на 24 місяці, з процентами за користування кредитом 0,01 річних та комісією за обслуговування кредитом 6,9% щомісячно (а.с. 5-8). Водночас до заяви-договору про надання споживчого кредиту № 4031090-022 від 24.04.2024 АТ «ТАСКОМБАНК» та ОСОБА_1 підписано додаток № 1, в якому встановлений графік платежів з обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (а.с. 10-11). Окрім того, позивач надав суду виписку по особовому рахунку по кредитному договору № 4031090-022, з якої вбачається, що клієнт ОСОБА_1 за період з 24.04.2024 по 02.09.2025 активно користувався кредитними коштами (а.с. 16-23). Внаслідок невиконання відповідачем своїх зобов`язань за кредитним договором у відповідача утворилась заборгованість, яка, як вбачається з розрахунку заборгованості, станом на 02.09.2025 складає 62 591,21 грн, з яких 29 395,98 грн за тілом кредиту, в тому числі прострочена; 2,78 грн за процентами, в тому числі прострочена; 33 192,45 грн за комісією, в тому числі прострочена (а.с. 15). 10.09.2025 АТ «ТАСКОМБАНК» направило письмову вимогу (повідомлення) відповідачу ОСОБА_1 про погашення заборгованості, однак у наданий строк (протягом тридцяти днів з моменту одержання повідомлення) заборгованість відповідачем погашена не була (а.с. 13). Аргументуючи про наявність непогашеної кредитної заборгованості, банком було пред`явлено позовні вимоги у даній справі. Правовідносини між сторонами, які виникли на підставі вищенаведених фактичних обставин, регламентуються такими правовими нормами. Згідно положень ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно ст. 10561 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Як передбачено ст. 627 ЦК України, відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Відповідно до положень ст.ст.526, 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином і в установленні строки відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а згідно ст.629 ЦК України - договір є обов`язковим для виконання сторонами. Також статтею 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. На час розгляду справи кредитний договір, за яким відповідач отримав кредит, є чинним, недійсним у судовому порядку не визнавався, сума боргу по тілу кредиту та нарахованим відсоткам за користування кредитними коштами позичальником наданими доказами не спростовується. Відповідно до положень ст.ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. Враховуючи викладене вище правове регулювання та встановлені при розгляді цієї справи фактичні обставини, апеляційний суд приходить до висновку про те, що суд першої інстанції, встановивши, що відповідач, як позичальник, отримав кредитні кошти за договором та не повернув їх у визначені строки разом із нарахованими відсотками, отже має непогашену заборгованість, вірно вказав про те, що позовні вимоги про стягнення коштів є обґрунтованими. З такими висновками суду першої інстанції в цій справі апеляційний суд погоджується повністю, адже вони підтверджуються наявними у справі доказами та ґрунтуються на встановлених фактичних обставинах та правому регулюванні правовідносин сторін, що виникли на підставі кредитного договору. Надаючи оцінку аргументам скаржника про безпідставне відхилення судом першої інстанції позовних вимог про стягнення заборгованості за комісією по кредиту, апеляційний суд враховує таке. Пунктом 1.4 заяви-договору про надання споживчого кредиту 4031090-022 від 24.04.2024 сторони обумовили, що за користування кредитом позичальник сплачує комісію за обслуговування кредиту щомісячно в розмірі 6,9% . Проте, як слушно зауважив суд першої інстанції, ні у цій заяві-договорі, ні в інших наявних у справі доказах немає переліку додаткових та супутніх банківських послуг, за які встановлена така щомісячна комісія. Тобто матеріалами справи не підтверджено які саме послуги надаються позичальнику за сплачувану ним комісію, у чому саме полягає «обслуговування кредиту» банком, як підстава для нарахування комісії позивачем не доводиться. Такі обставини при апеляційному перегляді справи по суті скаржником не заперечуються та не спростовуються. Так у договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються приписи законодавства про захист прав споживачів (ч. 2 ст. 627 ЦК України у редакції ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг», який набрав чинності 16.10.2011). Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом (ч. 3 ст. 1054 ЦК України у вказаній редакції). Відповідно до ч. 2 ст. 8 ЗУ «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо. На виконання вимог, у тому числі п. 4 ч. 1 ст. 1 та ч. 2 ст. 8 вказаного Закону Правління НБУ постановою від 08.06.2017 № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Відповідно до п. 5 цих Правил банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил. Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальними витратами за споживчим кредитом є витрати споживача, уключаючи комісії. Тож наведеними нормами права передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту. Споживач - це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних із підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (п. 22 ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про захист прав споживачів»). ЗУ «Про захист прав споживачів» застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування» (ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів»). Відтак, як вірно вказав суд першої інстанції, згідно ст.ст. 11, 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить ЗУ «Про споживче кредитування». Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача. Таким чином, для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві. Відповідно до ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк самостійно встановлює процентні ставки та комісійну винагороду за надані послуги. Після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит (ч.ч. 1, 2 ст. 11 ЗУ «Про споживче кредитування»). Відповідно до ч. 5 ст. 12 ЗУ «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 496/3134/19 зазначено, що комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності ЗУ «Про споживче кредитування» (10.06.2017), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 ЗУ «Про споживче кредитування». Таким чином суд першої інстанції у даній справі обґрунтовано прийшов до висновку про те, що комісія за обслуговування кредитної заборгованості без визначення того, які саме послуги за неї надаються, ґрунтується на несправедливих умовах договору, які є нікчемними в силу закону, а відповідна заборгованість нараховано безпідставно. Апеляційний суд не може погодитися з аргументами скаржника про те, що сторони у договорі належним чином погодили усі його умови та наявність відповідних правовідносин підтверджується фактом виконання умов договору з боку позичальника, адже зазначене не доводить того, які саме послуги надає банк позичальнику за встановлену у договорі комісію. Іншими словами зі змісту кредитного договору вбачається, що позичальник має сплатити на користь банку комісію за «обслуговування кредиту» без аргументації щодо того, які саме дії банк вчиняє в інтересах позичальника за сплату таких коштів. За таких обставин вважати відповідні умови кредитного договору справедливими підстав не має, адже вимога про сплату коштів комісії позичальнику без надання будь-яких послуг банку за таку проплату свідчитиме про істотний дисбаланс у правах та обов`язках сторін кредитних правовідносин. У аспекті викладеного вище, аргументи скаржника про те, що сплата позичальником щомісячної комісії за обслуговування кредиту не заборонена ЗУ «Про споживче кредитування», не свідчать про обґрунтованість відповідних вимог банку, адже зазначену комісію банком нараховано без вчинення будь-яких дій щодо позичальника, пов`язаних із обслуговуванням його кредитного договору. Посилання скаржника на правовий висновок ВП ВС у постанові від 13.07.2022 у справі № 496/3134/19, де вказано, що чинним законодавством відповідачу надано право отримувати плату за обслуговування кредиту, оскільки таке прямо передбачено ЗУ «Про споживче кредитування», а також на правовий висновок у постанові ВС від 20.09.2024 у справі № 331/2974/23 про те, що оспорювана умова кредитного договору щодо комісії за здійснення операції по видачі кредиту, її розмір та розмір процентів за користування кредитом, не свідчить про дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача, не дає суду апеляційної інстанції у даній справі підстав для висновку про необґрунтоване відхилення судом першої інстанції позовних вимог щодо нарахування комісії, оскільки позивачем не доведено за які саме послуги таку комісію має сплачувати позичальник. Інших доводів, які б свідчили про те, що спір у справі суд першої інстанції вирішив невірно, подані сторонами апеляційні скарги не містять. Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Отже заочне рішення Кам`янського районного суду Черкаської області від 09.02.2026 у даній справі слід залишити без змін, а апеляційну скаргу представника позивача без задоволення. На підставі ст.141 ЦПК України у зв`язку з відхиленням вимог апеляційної скарги витрати скаржника по сплаті судового збору за апеляційний перегляд справи до відшкодування не підлягають. Керуючись ст. ст. 141, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, у х в а л и в : апеляційну скаргу відхилити. Заочне рішення Кам`янського районного суду Черкаської області від 09.02.2026 у даній цивільній справі залишити без змін. Витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд справи скаржнику не відшкодовувати. Постанова апеляційного суду набирає чинності з дня ухвалення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення в порядку та за умов, визначених цивільним процесуальним законодавством. Повну постанову складено 21.04.2026. Суддя-доповідач Судді