Постанова ККС ВС № 742/3209/23

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 квітня 2026 року м. Київ справа № 742/3209/23 провадження № 51-1235км25 Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: головуючого ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_4 , прокурора ОСОБА_5 , захисника ОСОБА_6 , а також в режимі відеоконференції потерпілої ОСОБА_7 , засудженого ОСОБА_8 , розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на вирок Чернігівського апеляційного суду від 16 січня 2025 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018270210001582, за обвинуваченням ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України. Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини За вироком Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 15 квітня 2024 року ОСОБА_8 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 286 КК України та виправдано у зв`язку з відсутністю у його діянні складу кримінального правопорушення. Цивільні позови ОСОБА_9 і ОСОБА_10 про відшкодування шкоди, заподіяної кримінальним правопорушенням, - залишено без розгляду. Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат. Вироком Чернігівського апеляційного суду від 16 січня 2025 року вирок місцевого суду скасовано, ухвалено свій вирок, яким ОСОБА_8 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки із позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 2 роки. На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_8 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки та покладено низку обов`язків, передбачених ст. 76 КК України. Цивільні позови ОСОБА_9 і ОСОБА_10 задоволено, стягнено із ОСОБА_8 на користь ОСОБА_9 73 695 гривень 49 копійок, з яких 13 695 гривень 49 копійок у відшкодування матеріальної шкоди, 30 000 гривень - моральної шкоди, 30 000 гривень - процесуальні витрати; на користь ОСОБА_10 - 121 748 гривень 22 копійки, з яких 51 748 гривень 22 копійки у відшкодування матеріальної шкоди, 40 000 гривень - моральної шкоди, 30 000 гривень - процесуальні витрати. Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат. Суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що ОСОБА_8 21 вересня 2018 року близько 21:30, керуючи технічно справним автомобілем марки Chevrolet Aveo, д.н.з. НОМЕР_1 , та рухаючись проїзною частиною другорядної дороги по вул. Пушкіна в напрямку до вул. Соборної у м. Прилуки Чернігівської області, на нерегульованому перехресті нерівнозначних доріг вул. Київська - вул. Пушкіна, перед початком руху не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, не надав дорогу транспортному засобу, який наближався до зазначеного перехрестя головною дорогою, проявив крайню неуважність до дорожньої обстановки і її зміни, виїхав на вказане перехрестя, внаслідок чого допустив зіткнення з автомобілем марки ВАЗ 211040, д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_11 , який рухався по головній дорозі проїзної частини на вул. Київській у напрямку до вул. Ярмаркової. Унаслідок порушення ОСОБА_8 вимог пунктів 10.1, 16.11 та вимог дорожнього знаку 2.1 «Дати дорогу» Правил дорожнього руху України сталася дорожньо-транспортна пригода, у результаті якої: - пасажирка автомобіля марки Chevrolet Aveo, д.н.з. НОМЕР_1 , ОСОБА_7 отримала тяжкі тілесні ушкодження; - пасажири автомобіля марки ВАЗ 211040, д.н.з. НОМЕР_2 , ОСОБА_10 ОСОБА_9 - тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості; Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Аргументуючи свої вимоги, зазначає, що суд апеляційної інстанції в порушення вимог статей 370 і 419 КПК України належним чином не мотивував свого рішення, не навів ґрунтовного аналізу доказів, досліджених у ході судового слідства та мотивів, з яких він надав цим фактичним даним іншу оцінку, ніж суд першої інстанції. Вважає, що висновки апеляційного суду є припущеннями і не ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження, оскільки дані експертиз та інші фактичні обставини справи не свідчать про те, що умовою та причиною виникнення дорожньо-транспортної пригоди стало саме невиконання ОСОБА_8 вимог ПДР України. На переконання захисника, без належної уваги залишився характер допущених порушень водієм ОСОБА_11 , який керував транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння і рухався із перевищенням допустимої швидкості. Поміж зазначеного, сторона захисту вказує, що призначене ОСОБА_8 покарання є надмірно суворим і не враховує усі дані про особу засудженого. Зокрема, без належної уваги залишилося те, що обвинувачений у своїй діяльності використовує автомобіль, а тому призначення додаткового покарання у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами є невиправданим. На касаційну скаргу прокурор подав письмові заперечення, у яких вказує на безпідставність доводів, викладених у ній, та законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення. Потерпілі ОСОБА_10 та ОСОБА_9 подали письмові заяви, у яких просили касаційну скаргу залишити без задоволення, а вирок апеляційного суду - без змін. Позиції інших учасників судового провадження У судовому засіданні захисник ОСОБА_6 просив задовольнити його касаційну скаргу на викладених у ній підставах. Засуджений ОСОБА_8 підтримав вище вказану касаційну скаргу. Потерпіла ОСОБА_7 також підтримала доводи і вимоги касаційної скарги сторони захисту. Прокурор ОСОБА_5 вважала касаційну скаргу захисника необґрунтованою, просила залишити її без задоволення, а судове рішення без зміни. Мотиви Суду Згідно із ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. Положеннями статей 2, 7, 370, 404, 419 КПК України визначено, що при перегляді оспорюваного вироку апеляційний суд, дотримуючись засад кримінального провадження, зобов`язаний ретельно перевірити всі доводи, викладені в апеляційних скаргах, з`ясувати, чи повно, всебічно та об`єктивно здійснено судове провадження, чи було у передбаченому вказаним Кодексом порядку здобуто докази обвинувачення, чи оцінено їх місцевим судом із додержанням правил ст. 94 цього Кодексу, чи правильно було застосовано закон України про кримінальну відповідальність. Тобто в цьому рішенні слід проаналізувати аргументи скаржників і, зіставивши їх із фактичними даними, наявними у справі, дати на кожен із них вичерпну відповідь. Указаних вимог суд апеляційної інстанції дотримався повною мірою. Як убачається з матеріалів кримінального провадження, орган досудового розслідування інкримінував ОСОБА_8 вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України. Під час судового розгляду місцевий суд, дослідивши наявні в матеріалах кримінального провадження докази та надавши їм відповідну оцінку, дійшов висновку, що доказів, на які посилається сторона обвинувачення, недостатньо для доведення поза розумним сумнівом вчинення обвинуваченим ОСОБА_8 вказаного злочину. Зокрема суд зазначив, що фактичними даними не встановлено, що ОСОБА_11 змінив напрямок та швидкість руху у зв`язку із маневром ОСОБА_8 , а твердження про порушення обвинуваченим вимог п. 10.1, 16.11 та дорожнього знаку 2.1. «Дати дорогу» ПДР України, які є причиною виникнення ДТП із описаними вище наслідками, є всього лиш припущенням. Не погодившись із таким рішенням, прокурор і потерпілі ОСОБА_9 та ОСОБА_10 подали апеляційні скарги, у яких, посилаючись на невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження та істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, порушували питання про його скасування й ухвалення обвинувального вироку. У свою чергу апеляційний суд, провівши судове слідство шляхом повторного дослідження ряду доказів, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційних скарг та заперечення сторони захисту, дійшов висновку, що місцевий суд постановив незаконне судове рішення. Зокрема, під час апеляційного розгляду колегія суддів установила, що саме дії водія ОСОБА_8 , який грубо порушив вимоги пунктів 10.1, 16.11 та вимоги знаку 2.1 «Дати дорогу» ПДР України і виїхав з другорядної на головну дорогу, стали першопричиною ДТП, оскільки створили перешкоду для руху водія ОСОБА_11 , який рухався головною дорогою, у своїй смузі для руху та змусили його змінити швидкість та напрямок руху з метою уникнути зіткнення. Вказані обставини, обґрунтовано свідчать про наявність у діях ОСОБА_8 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, із огляду на наслідки, які настали для потерпілих, виходячи з наступного. Із показань ОСОБА_8 суд з`ясував, що рухаючись у темну пору доби по другорядній дорозі по вул. Пушкіна на автомобілі Chevrolet Aveo, перед виїздом на вул. Київську, обвинувачений бачив світло фар автомобіля ВАЗ 211040 ОСОБА_11 , який наближався зліва по головній дорозі (вул. Київській). При цьому колегія суддів обґрунтовано поставила під сумнів версію ОСОБА_8 про те, що він вжив усіх заходів щодо безпечного проїзду перехрестя і якби ОСОБА_11 їхав з меншою швидкістю та не змінив напрямок руху, то йому б вдалося безпечно проїхати цю ділянку дороги. Апеляційний суд правильно наголосив на тому, що наведені обвинуваченим аргументи, не звільняли його від обов`язку виконувати вимоги ПДР України та вимоги дорожніх знаків і виключно самовпевненість ОСОБА_8 стала умовою виникнення цієї дорожньо-транспортної пригоди. Крім цього, суд апеляційної інстанції навів належне обґрунтування, чому до показань потерпілої ОСОБА_7 та свідка ОСОБА_12 (пасажирів автомобіля яким керував обвинувачений) слід ставитися критично. Так, суд зазначив, що вказані особи підтвердили, що бачили ліворуч автомобіль ОСОБА_11 , який рухався по головній дорозі. Проте, надана цими учасниками оцінка відстані автомобіля ВАЗ 211040 до перехрестя є лише їх суб`єктивним судженням, яке не свідчить про те, що ОСОБА_8 , як водій, надав правильну оцінку ситуації, що склалася на дорозі. Колегія суддів правильно звернула увагу, що оцінюючи наведені показання місцевий суд безпідставно надав їм перевагу над іншими фактичними даними та ПДР України, залишивши поза увагою, що подія відбулася пізно ввечері, коли відстань до предметів здається більшою, ніж є насправді, а автомобіль ОСОБА_11 не просто стояв на певній відстані, а рухався. Також, суд поставив під сумнів те, що водій Chevrolet Aveo взагалі зупинявся перед перехрестям з метою пересвідчитися у безпеці маневру або зупинився лиш на незначний проміжок часу, тобто не мав реальної можливості оцінити дорожню обстановку. Такий висновок ґрунтується на показаннях тієї ж потерпілої ОСОБА_7 , яка стверджувала, що бачила дорожнє полотно головної дороги і світло автомобіля ВАЗ 211040, який рухався у їх бік, проте перебувала на задньому пасажирському сидінні з правого боку у авто обвинуваченого, тобто мала обмежену можливість спостерігати за проїзною частиною. Із показань потерпілих ОСОБА_10 та ОСОБА_9 (пасажирів автомобіля ОСОБА_11 ) апеляційний суд встановив, що як тільки ОСОБА_11 побачив світло фар Chevrolet Aveo під керуванням ОСОБА_8 , то одразу почав гальмувати. Швидкість ВАЗ 211040 була близько 50-60 км/годину, а Chevrolet Aveo рухався із другорядної дороги і не гальмував. Свідок ОСОБА_11 , водій ВАЗ 211040, наголосив та тому, що коли побачив автомобіль Chevrolet Aveo, то був впевнений що водій надасть йому перевагу у русі, оскільки знаходиться на другорядній дорозі. Коли стало зрозуміло, що ОСОБА_8 продовжує перетинати вул. Київську, то він застосував екстрене гальмування, але уникнути зіткнення не зміг. Крім указаного, апеляційний суд взяв до уваги та надав ґрунтовну оцінку письмовим доказам, які наведено у вироку, зокрема: - протоколу огляду місця події від 21 вересня 2018 року зі схемою; висновкам Чернігівського НДЕКЦ МВС України № 429, № 430 і № 431 від 21 листопада 2018 року, № 152 від 14 квітня 2019 року, № 181 від 15 травня 2019 року, № 287 від 07 серпня 2019 року; висновку Чернігівського відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз №4039/4040/19-24 від 26 грудня 2019 року; висновку експерта Сумського відділення Національного наукового центру «Інститут судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса» Міністерства юстиції України» № 127 від 04 липня 2022 року; висновку експертів за результатами проведення комісійної судової інженерно-транспортної експертизи Київського науково-дослідного інституту судових експертиз №21119/21120/22-52 від 09 лютого 2023 року. Проаналізувавши усі наведені дані, колегія суддів апеляційного суду прийшла до висновку про те, що кожен учасник дорожньо-транспортної пригоди допустив порушення ПДР України. Зокрема встановлено, що водій ОСОБА_8 повинен був діяти відповідно до п.п. 10.1, 16.11 та знаку 2.1 «Дати дорогу» ПДР України і у даній дорожній обстановці його дії не відповідали вказаним вимогам. Тобто, перед початком руху ОСОБА_8 необхідно було переконатися, що це буде безпечним, не створить перешкод чи небезпеки іншим учасникам руху, при тому, що на перехресті нерівнозначних доріг водій, що рухається по другорядній дорозі, повинен беззаперечно дати дорогу транспортним засобам, що рухаються по головній дорозі. У той же час у кожному з висновків експерти вказували на те, що водій ОСОБА_11 повинен був діяти відповідно до п. 12.4 та у разі виникнення небезпеки - у відповідності до вимог п. 12.3 ПДР України. Таким чином, надавши належну оцінку всім доказам, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що суд першої інстанції порушив вимоги ст. 94 КПК України, оскільки вибірково оцінив докази, які не дають однозначної відповіді про те, дії якого з водіїв призвели до настання дорожньо-транспортної пригоди, залишив без уваги фактичні дані, які беззаперечно вказують на те, що умовою та причиною виникнення дорожньо-транспортної пригоди стало невиконання саме обвинуваченим вимог ПДР України, що призвело до зіткнення двох транспортних засобів, пасажири яких отримали тілесні ушкодження. Таке порушення призвело до необґрунтованого виправдання ОСОБА_8 , а тому оскаржуваний вирок безумовно підлягав скасуванню. Доводи касаційної скарги захисника ОСОБА_6 про те, що апеляційний суд належним чином не мотивував свого рішення, не навів ґрунтовного аналізу доказів, досліджених у ході судового слідства та мотивів, з яких надав цим фактичним даним іншу оцінку, ніж суд першої інстанції є неспроможними. Так, колегія суддів критично оцінила висновок Чернігівського НДЕКЦ МВС України № 152 від 14 квітня 2019 року, відповідно до даних якого дії водія ОСОБА_11 не відповідали вимогам п. 12.3 ПДР України і з технічної точки зору їх невідповідність цьому пункту ПДР України перебуває у причинному зв`язку із настанням події даної дорожньо-транспортної пригоди та є причиною зіткнення автомобілів, з огляду на те, що експерт у своєму дослідженні керувався тільки даними протоколу огляду місця події та показаннями водія ОСОБА_8 і його пасажирів. Крім цього, апеляційний суд навів докладні мотиви, чому не взяв до уваги висновки Чернігівського відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз №4039/4040/19-24 від 26 грудня 2019 року, де встановлено порушення у діях водія автомобіля ВАЗ ОСОБА_11 . Це рішення зумовлено тим, що експертне дослідження проведене без врахування інформації, яку повідомив ОСОБА_11 та його пасажири. Більше того, апеляційний суд вірно зазначив, що беручи до уваги вищевказаний висновок, місцевий суд не звернув уваги на те, що у своєму дослідженні експерт наголошував, що водій транспортного засобу, що рухається по другорядній дорозі, не повинен змушувати інших учасників дорожнього руху змінювати напрямок або швидкість руху. Скористатися можливістю проїхати перехрестя водночас з транспортним засобом, що рухається по головній дорозі, водій транспортного засобу, що знаходиться на другорядній дорозі, може лише за наявності видимості головної дороги поблизу перехрестя та упевнившись у відсутності транспортних засобів, яким він повинен дати перевагу на перехресті. У той же час під час досудового розслідування, зокрема допиту і проведення слідчих експериментів за участі водія автомобіля Chevrolet Aveo та його пасажирів, не вдалося беззаперечно встановити, що ОСОБА_8 правильно оцінив дорожню обстановку для безпечного перетину головної дороги. Крім цього, колегія суддів звернула увагу на невідповідність даних вказаного висновку експерта, де зазначено про неможливість встановити відповідність дій ОСОБА_11 вимогам п. 12.3 ПДР України, оскільки не встановлені об`єктивні ознаки застосування водієм автомобіля ВАЗ 211040 екстреного гальмування перед зіткненням транспортних засобів. Указане твердження експерта суд апеляційної інстанції обґрунтовано спростував пославшись на те, що протоколом огляду місця події зафіксовані сліди юзу довжиною 19,6 метри, а показання водія ОСОБА_11 та його пасажирів про те, що гальмування він розпочав одразу після виявлення небезпеки, залишилися неспростованими. Також колегія суддів небезпідставно погодилася із доводами апеляційних скарг, про те, що наведений висновок експерта потребує критичної оцінки, оскільки під час цього дослідження, визначаючи момент виникнення для ОСОБА_11 небезпеки, експерт не взяв до уваги всі об`єктивні дані, а проводив розрахунки виходячи тільки із часу, визначеного заїздами за участю водія ОСОБА_8 , пасажирів його автомобіля ОСОБА_13 та ОСОБА_7 , який вони долали з моменту руху після зупинки та до зіткнення. Неврахування показань водія ОСОБА_11 і його пасажирів обґрунтовано поставило під сумнів об`єктивність висновку експерта. Щодо висновку експерта Сумського відділення Національного наукового центру «Інститут судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса» Міністерства юстиції України № 127 від 04 липня 2022 року, апеляційний суд слушно наголосив, що такі фактичні дані помилково визнані місцевим судом неспроможними. Це дослідження проводилось із врахуванням усіх вихідних даних матеріалів кримінального провадження, приймались до уваги показання обох водіїв та пасажирів цих транспортних засобів. Суд апеляційної інстанції обґрунтовано поставив під сумнів висновки місцевого суду про те, що ОСОБА_8 майже завершив маневр перетину головної дороги та залишив смугу руху, і якби ОСОБА_11 здійснював рух у своїй смузі, то зіткнення б не сталося. Ці твердження правильно визнані такими, що не відповідають встановленим у ході слідства обставинам справи та не ґрунтуються на досліджених доказах, оскільки об`єктивних підстав вважати, що ОСОБА_11 із самого початку рухався по головній дорозі, але у смузі зустрічного руху, не встановлено. Таким чином, суд апеляційної інстанції у повній мірі спростував версію про те, що дії водія ОСОБА_8 не створили для ОСОБА_11 перешкоди, не змусили його змінити напрямок та швидкість руху і останній міг просто продовжити рух. Верховний Суд погоджується із висновками, що саме через порушення ОСОБА_8 вимог пунктів 10.1, 16.11 та вимоги дорожнього знаку 2.1 «Дати дорогу» ПДР України сталася дорожньо-транспортна пригода, у результаті якої потерпілі отримали тяжкі та середньої тяжкості тілесні ушкодження. Доводи касаційної скарги захисника про допущені апеляційним судом істотні порушення вимог КПК України в ході касаційного перегляду свого підтвердження не знайшли. Що стосується призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 2 роки слід вказати таке. Санкція ч. 2 ст. 286 КК України надає суду можливість як призначати додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, так і не застосовувати таке покарання до особи. Указане положення закону України про кримінальну відповідальність має альтернативний характер застосування і це питання, як визначив законодавець, суд вирішує на власний розсуд («судова дискреція») залежно від конкретних обставин кримінального провадження, характеру допущених особою порушень вимог ПДР України, їх наслідків, тощо. Дискреційні повноваження суду (його права і обов`язки), надані державою, щодо обрання між альтернативними видами покарань, у встановлених законом випадках, повинні відповідати принципу верховенства права з обов`язковим обґрунтуванням прийнятого рішення у процесуальному документі суду. Наведених вимог закону апеляційним судом було дотримано. Твердження про те, що позбавлення права керувати транспортними засобами позбавить ОСОБА_8 джерела доходу, з огляду на зміст касаційної скарги, є непереконливими та не підтверджені жодними фактичними даними. Таким чином призначене засудженому покарання узгоджується з вимогами статей 50, 65 КК України, за своїм видом, розміром є справедливим, необхідним та достатнім для виправлення ОСОБА_8 і попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень. Правових підстав вважати його явно несправедливим через суворість немає. Вирок суду апеляційної інстанції відповідає вимогам статей 370, 374, 420 КПК України, є законним, обґрунтованим і вмотивованим. Отже, підстави для задоволення касаційної скарги захисника відсутні. Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд у х в а л и в: Вирок Чернігівського апеляційного суду від 16 січня 2025 року щодо ОСОБА_8 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 - без задоволення. Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає. Судді ОСОБА_14 ОСОБА_2 ОСОБА_3