Постанова КЦС ВС № 757/35972/23-ц

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 квітня 2026 року м. Київ справа № 757/35972/23 провадження № 61-13520св24 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., учасники справи: заявник - Головне управління Державної податкової служби у Запорізькій області, заінтересовані особи: ОСОБА_1 , Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Запорізькій області, в інтересах якого діє Шевченко Юлія Вікторівна, на рішення Печерського районного суду міста Києва від 08 листопада 2023 року в складі судді Григоренко І. В. та постанову Київського апеляційного суду від 05 вересня 2024 року в складі колегії суддів Мережко М. В., Поліщук Н. В., Соколової В. В., ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА Короткий зміст вимог заяви У серпні 2023 року Головне управління Державної податкової служби у Запорізькій області (далі - ГУ ДПС у Запорізькій області) звернулося до суду із заявою про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, стосовно ОСОБА_1 . Заява обґрунтована тим, що ГУ ДПС у Запорізькій області отримано відомості від державного реєстратора про припинення з 09 січня 2020 року підприємницької діяльності платника податків ОСОБА_1 . Відповідно до наказу ГУ ДПС у Запорізькій області від 02 травня 2023 року № 620-п на підставі вимог підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, пункту 75.1 статті 75, підпунктів 78.1.1, 78.1.7 пункту 78.1 статті 78, пункту 52-2 та пункту 69.2 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України (далі - ПК України) від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (зі змінами), пункту 2 частини першої статті 13 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року № 2464-VI (зі змінами), призначено проведення документальної позапланової виїзної перевірки ОСОБА_1 з 09 травня 2023 року тривалістю 5 робочих днів, за період діяльності з 01 січня 2017 року до 08 листопада 2021 року з метою перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, виконання вимог валютного та іншого законодавства та за період діяльності з 01 жовтня 2015 року до 08 листопада 2021 року з питань дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками та правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Для вручення наказу ГУ ДПС у Запорізькій області від 02 травня 2023 року № 620-п та пред`явлення направлень на перевірку від 09 травня 2023 року за № № 973, 974 було здійснено вихід за податковою адресою платника податків, а саме: АДРЕСА_1 , та встановлено факт неможливості проведення позапланової виїзної перевірки у зв`язку з відсутністю ОСОБА_1 за податковою адресою, про що складено акт від 10 травня 2013 року № 487/08-01-24-06/ НОМЕР_1 про неможливість проведення перевірки у зв`язку з указаною обставиною. Зазначена інформація була передана до Головного управління Національної поліції у Запорізькій області та направлено запит про встановлення місцезнаходження платника податків. Крім того, на вказану адресу ОСОБА_1 було направлено запит від 08 травня 2023 року № 17638/6/08-01-24-06-03 про надання інформації та документального підтвердження, який залишився без реагування. Відповідно до інформаційних даних АІС «Податковий блок» платник податків - фізична особа ОСОБА_1 для проведення розрахунків використовував банківський рахунок № НОМЕР_2 , відкритий в АТ КБ «Приватбанк». Для реалізації повноважень податкового органу щодо проведення документальної позапланової виїзної перевірки платника податків, з метою здійснення контролю за додержанням податкового, валютного та іншого законодавства, ГУ ДПС у Запорізькій області просило розкрити щодо ОСОБА_1 інформацію, яка містить банківську таємницю, а саме: зобов`язати АТ КБ «Приватбанк» надати інформацію, що містить банківську таємницю щодо ОСОБА_1 шляхом надання у паперовому або електронному вигляді інформації про рух грошових коштів за розрахунковим рахунком № НОМЕР_2 за період часу з 01 січня 2017 року до 08 листопада 2021 року, який належить ОСОБА_1 , із зазначенням контрагентів, дат проведення операцій, сум та призначень платежів, найменувань, кодів ЄДРПОУ. Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій Печерський районний суд міста Києва рішенням від 08 листопада 2023 року, ухваленим у закритому судовому засіданні, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 05 вересня 2024 року, відмовив у задоволенні заяви. Судові рішення мотивовані тим, що у цій справі заявник не надав належних та допустимих доказів необхідності задоволення заяви про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю. Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи особи, яка її подала 09 жовтня 2024 року ГУ ДПС у Запорізькій області, в інтересах якого діє Шевченко Юлія Вікторівна, через підсистему «Електронний суд» подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Печерського районного суду міста Києва від 08 листопада 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 05 вересня 2024 року у цій справі, у якій представник заявника, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Печерського районного суду міста Києва від 08 листопада 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 05 вересня 2024 року і ухвалити нове судове рішення про задоволення заяви. Також касаційна скарга містить клопотання розглянути справу за участю представника ГУ ДПС у Запорізькій області. Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а також посилається на необхідність відступлення від висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 24 квітня 2023 року у справі № 758/6507/18 (провадження № 61-10185св22) (пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України). Заявник указує на те, що ним вчинено всі необхідні дії щодо встановлення перебування ОСОБА_1 та отримання від нього запитуваної інформації в досудовому порядку, однак останній необхідної інформації заявнику не надав. Заявник вбачає необхідність переглянути позицію Верховного Суду щодо діяльності податкових органів у межах проведення перевірки та вжиття всіх необхідних заходів для розшуку платника податків. Розкриття інформації, яка містить банківську таємницю, повинно бути своєчасним та спрямованим на унеможливлення випадків несплати податків. Інші учасники справи не скористалися правом подання відзиву на касаційну скаргу. Провадження у суді касаційної інстанції Верховний Суд ухвалою від 05 листопада 2024 року у складі колегії суддів Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Фаловської І. М. відкрив касаційне провадження у цій справі, витребував справу із суду першої інстанції. У грудні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду. Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13 квітня 2026 року цю справу призначено судді-доповідачеві Сердюку В. В., судді, які входять до складу колегії: Осіян О. М., Сакара Н. Ю. Фактичні обставини, встановлені судами Суди встановили, що ОСОБА_1 з 01 жовтня 2015 року до 08 листопада 2021 року був зареєстрований як фізична особа-підприємець за адресою: АДРЕСА_1 . Наказом ГУ ДПС у Запорізькій області від 02 травня 2023 року № 620-п на підставі вимог підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, пункту 75.1 статті 75, підпунктів 78.1.1, 78.1.7 пункту 78.1 статті 78, пункту 52-2 та пункту 69.2 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (зі змінами), пункту 2 частини першої статті 13 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року № 2464-VI (зі змінами), призначено проведення документальної позапланової виїзної перевірки ОСОБА_1 з 09 травня 2023 року тривалістю 5 робочих днів, за період діяльності з 01 січня 2017 року до 08 листопада 2021 року з метою перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, виконання вимог валютного та іншого законодавства та за період діяльності з 01 жовтня 2015 року до 08 листопада 2021 року з питань дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками та правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. 08 травня 2023 року на адресу ОСОБА_1 направлено запит № 17638/6/08-01-24-06-03 про надання інформації та документального підтвердження. Для вручення наказу ГУ ДПС у Запорізькій області від 02 травня 2023 року № 620-п та пред`явлення направлень на перевірку від 09 травня 2023 року за № № 973, 974, 10 травня 2023 року було здійснено вихід за податковою адресою ОСОБА_1 : АДРЕСА_1 , проте за вказаною адресою місцезнаходження останнього не встановлено. ГУ ДПС у Запорізькій області складено акт за № 487/08-01-24-06/2842310652 від 10 травня 2023 року про неможливість проведення перевірки у зв`язку з відсутністю платника податків - фізичної особи за податковою адресою. Для встановлення місцезнаходження платника податків ГУ ДПС у Запорізькій області направлено запит № 4001/5/08-01-26-06-03 до Головного управління Національної поліції у Запорізькій області про встановлення місцезнаходження платника податків за податковою адресою. 10 травня 2023 року за № 17913/06/08-01-24-06-03 ГУ ДПС у Запорізькій області направлено запит до Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради про надання відомостей щодо реєстрації місця проживання та інших персональних даних, що містяться в реєстрі територіальної громади/Єдиному державному демографічному реєстрі стосовно ОСОБА_1

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА Позиція Верховного Суду Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги та врахувавши позиції усіх учасників справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає. Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам процесуального закону оскаржені судові рішення відповідають з огляду на таке. Відповідно до частини першої статті 1076 ЦК України банк гарантує таємницю банківського рахунка, операцій за рахунком і відомостей про клієнта. Відомості про операції та рахунки можуть бути надані тільки самим клієнтам або їхнім представникам. Іншим особам, у тому числі органам державної влади, їхнім посадовим і службовим особам, такі відомості можуть бути надані виключно у випадках та в порядку, встановлених законом про банки і банківську діяльність. За змістом пунктів 4 та 5 частини першої статті 348 ЦПК передбачено, що у заяві до суду про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичної або фізичної особи має бути зазначено: обґрунтування необхідності та обставини, за яких вимагається розкрити інформацію, що містить банківську таємницю, щодо особи із зазначенням положень законів, які надають відповідні повноваження, або прав та інтересів, які порушено; обсяги (межі розкриття) інформації, яка містить банківську таємницю, щодо особи та мету її використання. Згідно з частиною другою статті 350 ЦПК України, якщо під час судового розгляду буде встановлено, що заявник вимагає розкрити інформацію, яка містить банківську таємницю, щодо юридичної або фізичної особи без підстав і повноважень, визначених законом, то суд ухвалює рішення про відмову у задоволенні заяви. Відповідно до статті 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність» інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним або стала відомою третім особам при наданні послуг банку або виконанні функцій, визначених законом, а також визначена у цій статті інформація про банк є банківською таємницею. Банківською таємницею, зокрема, є відомості про банківські рахунки клієнтів, у тому числі кореспондентські рахунки банків у Національному банку України. Пунктом 2 частини першої статті 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність» передбачено, що інформація щодо юридичних та фізичних осіб, яка містить банківську таємницю, розкривається банками, зокрема, за рішенням суду. Підставою для розкриття інформації, яка містить банківську таємницю, є необхідність проведення перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів до державного бюджету суб`єктом господарської діяльності. Своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплата податків та зборів (обов`язкових платежів) здійснюється шляхом проведення органами державної податкової служби планових і позапланових виїзних перевірок, підстави та порядок яких визначені законом. Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що однією з істотних умов договору банківського рахунка є гарантування банком збереження банківської таємниці. Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 23 березня 2023 року у справі № 752/18896/21, від 28 квітня 2025 року у справі № 758/4675/19, від 13 червня 2025 року у справі № 758/2238/18. Органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (стаття 19 Конституції України). Відповідно до підпунктів 20.1.4, 20.1.5 пункту 20.1 статті 20 ПК України контролюючі органи мають право отримувати безоплатно від платників податків, а також від установ Національного банку України, банків та інших фінансових установ довідки у порядку, встановленому Законом України «Про банки і банківську діяльність» та цим Кодексом, довідки та/або копії документів про наявність банківських рахунків, а на підставі рішення суду - інформацію про обсяг та обіг коштів на рахунках, у тому числі про ненадходження в установлені строки валютної виручки від суб`єктів господарювання, інформацію про договори боржника про зберігання цінностей або надання боржнику в майновий найм (оренду) індивідуального банківського сейфа, що охороняється банком. Саме по собі неподання у встановлений строк податкової декларації або їх розрахунків, необхідність перевірки достовірності, повноти нарахування та сплати усіх передбачених ПК України податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства тощо є підставою для ініціювання органами державної податкової служби перевірок, згідно з процедурою, визначеною главою 8 ПК України. У цьому випадку розкриття банківської таємниці можливе в разі доведення органом державної податкової служби обставин, за яких проведення перевірки є неможливим або є інша об`єктивна потреба в розкритті такої таємниці (постанова Верховного Суду від 27 червня 2022 року у справі № 686/17906/21). Відповідно до пункту 75.1 статті 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи. Підпунктом 75.1.2. пункту 75.1 статті 75 ПК України зазначено, що документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків. Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з підстав, визначених цим Кодексом. Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об`єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка. Контролюючі органи мають право звернутися до платників податків та інших суб`єктів інформаційних відносин із письмовим запитом про подання інформації (вичерпний перелік та підстави надання якої встановлено законом), необхідної для виконання покладених на контролюючі органи функцій, завдань, та її документального підтвердження. Інформація про наявність та рух коштів/електронних грошей на рахунках/електронних гаманцях платника податків надається в обсягах більших, ніж передбачено пунктом 73.3 цієї статті, банками, іншими фінансовими установами, небанківськими надавачами платіжних послуг, емітентами електронних грошей контролюючим органам за рішенням суду. Для отримання такої інформації контролюючий орган звертається до суду (пункти 73.3, 73.4 статті 73 ПК України). Відповідно до підпунктів 78.1.7, 78.4 статті 78 ПК України документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких підстав: розпочато процедуру реорганізації юридичної особи (крім перетворення), припинення юридичної особи або підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця, закриття постійного представництва чи відокремленого підрозділу юридичної особи, в тому числі іноземної компанії, організації, порушено провадження у справі про визнання банкрутом платника податків або подано заяву про зняття з обліку платника податків. Про проведення документальної позапланової перевірки керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом (постанови Верховного Суду від 01 вересня 2025 року у справі № 757/26574/23-ц, від 08 вересня 2025 року у справі № 686/31575/24, від 22 вересня 2025 року у справі № 761/23490/24, від 02 березня 2026 року у справі № 757/25789/25-ц). Під час вибору і застосування норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). У цій справі суди встановили, що заявник у заяві посилається на ту обставину, що ГУ ДПС у Запорізькій області отримано відомості від державного реєстратора про припинення з 09 січня 2020 року підприємницької діяльності платника податків ОСОБА_1 , натомість вказані відомості в матеріалах заяви та доданих до неї документів відсутні. Водночас суди встановили, що заявник не надав доказів належного повідомлення платника податків про необхідність надати документи і додаткові пояснення для забезпечення проведення перевірки, а також відмови останнього вчинити відповідні дії, що свідчить про безпідставність вимог заявника про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю. Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, установивши, що заявник не надав достатніх доказів необхідності задоволення заяви про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні заяви ГУ ДПС у Запорізькій області. З таким висновком судів попередніх інстанцій у цій справі колегія суддів Верховного Суду погоджується. Вимогами частини першої статті 400 ЦПК України встановлено, що суд касаційної інстанції переглядає у касаційному порядку судові рішення виключно в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження. Доводи касаційної скарги про необхідність відступлення від висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 24 квітня 2023 року у справі № 758/6507/18 (провадження № 61-10185св22) є необґрунтованими з огляду на таке. У наведеній постанові Верховного Суду зазначено, що підставою звернення до суду, зокрема, органу державної податкової служби із заявою про розкриття банківської таємниці, є дії порушника податкового законодавства і стосовно таких дій для цих органів відповідними спеціальними законами передбачений спосіб реагування, то суд не має підстав для задоволення заяви. Винятком є обґрунтовані посилання заявника на неможливість вчинення ним дій відповідно до способів реагування, передбачених зазначеними законами. Зокрема, це можуть бути обґрунтовані посилання з поданням відповідних доказів про те, що особа, щодо якої вимагається розкриття банківської таємниці, не знаходиться за місцем своєї реєстрації; підтверджена неможливість вручення повідомлення з копією наказу про проведення документальної перевірки тощо. Розкриття банками інформації, яка містить банківську таємницю, в межах цивільної справи можливе лише щодо юридичної або фізичної особи, стосовно якої вимагається розкриття інформації, а не її контрагентів. У випадку посилання на пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України як на підставу касаційного оскарження заявнику необхідно зазначити конкретну норму права, яку неправильно застосовано судом апеляційної інстанції; постанову Верховного Суду, у якій викладено висновок щодо правильного застосування норми права, від якого належить відступити та вмотивоване обґрунтування необхідності такого відступу. Задоволення касаційної скарги на підставі указаних доводів можливе у тому випадку, коли заявник доведе, що висновок, викладений у постанові Верховного Суду, не відповідає правильному тлумаченню і застосуванню конкретної норми. Обов`язковою умовою для цього є подібність умов її застосування з огляду на конкретні обставини справи та позиції сторін у справі. Тобто висновок, який викладено у постанові Верховного Суду, і висновок, який, на переконання заявника, має бути здійснений за результатами відступу від правової позиції, повинен стосуватися одних і тих самих норм права (їх сукупності) в ідентичних редакціях. Відступаючи від висновку щодо застосування юридичної норми, суд може шляхом буквального, звужувального чи розширювального тлумачення відповідної норми або повністю відмовитися від її висновку на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши належні способи тлумачення юридичних норм. Отже, має існувати необхідність відступу і така необхідність має виникати з певних визначених об`єктивних причин, такі причини повинні бути чітко визначені та аргументовані, також відступ від правової позиції повинен мати тільки вагомі підстави, реальне підґрунтя, суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності вагомої для цього причини, а метою відступу може слугувати виправлення лише тих неузгодженостей (помилок), що мають фундаментальне значення для судової системи. Обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду можуть бути, зокрема, зміна законодавства; ухвалення рішення Конституційним Судом України або ж винесення рішення Європейського суду з прав людини, висновки якого мають бути враховані національними судами; зміни у правозастосуванні, зумовлені розширенням сфери застосування певного принципу права або ж зміною доктринальних підходів до вирішення питань, необхідність забезпечити єдність судової практики у застосуванні норм права тощо. У контексті наведеного Верховний Суд звертає увагу заявника на те, що відступленням від висновку слід розуміти або повну відмову Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого або ж конкретизацію попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм (пункт 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року в справі № 823/2042/16, провадження № 11-377апп18). Тобто у касаційній скарзі заявник має зазначити, що існуючий висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах потребує видозміни, від нього слід відмовитися або ж уточнити, модифікувати певним чином з урахуванням конкретних обставин його справи. Суд наголошує, що положення пункту 2 частини другої статті 389 ЦПК України передбачають можливість оскарження судових рішень в касаційному порядку у разі, якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні. Тому лише загальні посилання на необхідність відступлення від висновку Верховного Суду, за відсутності вмотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для задоволення касаційної скарги на підставі відповідних її доводів. У цій справі ГУ ДПС у Запорізькій області не наведено обґрунтування необхідності відступлення від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 24 квітня 2023 року у справі № 758/6507/18 (провадження № 61-10185св22). Узагальнене посилання на необхідність відступлення від висновку Верховного Суду, за відсутності вмотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не може вважатися належним обґрунтуванням касаційної скарги, яке дає підстави для її задоволення, оскільки пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України вимагає конкретного та чіткого зазначення висновку Верховного Суду, його змісту, правової позиції, а також співставлення її з висновком суду апеляційної інстанції. З огляду на викладене представник заявника не обґрунтувала необхідність відступлення від сформованих висновків Верховного Суду щодо застосування відповідних норм права у взаємозв`язку із вказаними вище підставами. Проаналізувавши доводи касаційної скарги, суд наголошує, що вони фактично зводяться до незгоди ГУ ДПС у Запорізькій області з наданою судами попередніх інстанцій правовою оцінкою встановленим обставинам у взаємозв`язку із наявними в матеріалах справи доказами. Вважаючи, що суди не надали належної оцінки доказам, позивач намагається довести необхідність зміни такої (на його користь). Однак, по-перше, такі доводи не є тотожними неправильному застосуванню норм права, а по-друге, частина друга статті 389 ЦПК України встановлює певні обмеження у повноваженнях суду касаційної інстанції. Верховний Суд як суд права (а не суд факту) не має повноважень встановлювати фактичні обставини справи та надавати оцінку доказам. Доводи касаційної скарги щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм права не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду справи. Оскільки наведені в касаційній скарзі доводи були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який з дотриманням вимог статей 367, 368 ЦПК України їх перевірив та обґрунтовано спростував, на переконання Верховного Суду, відсутні підстави повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому суд враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»). Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін. Щодо клопотання про розгляд справи за участю представника заявника Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що процедура допуску скарг до розгляду та провадження виключно з питань права, на відміну від того, що стосується питань фактів, може відповідати вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), навіть якщо скаржнику не була надана можливість бути особисто заслуханим апеляційним чи касаційним судом, за умови, якщо відкрите судове засідання проводилось у суді першої інстанції і якщо суди вищої інстанції не мали встановлювати факти справи, а тільки тлумачили відповідні юридичні норми (рішення від 21 жовтня 2010 року в справі «Жук проти України», заява № 45783/05). Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Згідно зі статтею 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. У разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі. Отже, питання виклику учасників справи для надання пояснень у справі вирішується Верховним Судом з огляду на встановлену необхідність таких пояснень. Положеннями частин п`ятої, шостої статті 279 ЦПК України, якою врегульовано порядок розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження в суді першої інстанції, не застосовуються під час касаційного розгляду, оскільки суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права та не вирішує питань доказування у справі і не встановлює обставин справи. ЄСПЛ неодноразово висловлювався з приводу відсутності публічних слухань у судах касаційної інстанції. Вочевидь, «публічний характер провадження у судових органах, згаданих у пункті 1 статті 6 Конвенції, захищає учасників справи від здійснення правосуддя таємно, поза контролем громадськості та є також одним із засобів збереження довіри до судів вищих і нижчих ланок. Публічність через прозорість, яку вона надає правосуддю, сприяє досягненню мети пункту 1 статті 6, а саме справедливому судовому розгляду, гарантія якого є одним із основних принципів будь-якого демократичного суспільства у сенсі Конвенції». Проте публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку, зокрема, і в суді касаційної інстанції. Так, у вказаній справі зазначена гарантія була забезпечена у судах першої й апеляційної інстанцій. Зокрема, тому ЄСПЛ не визнав порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції відсутність публічного розгляду у Федеральному суді Німеччини, який, як і Верховний Суд в Україні, вирішував винятково питання права (рішення від 08 грудня 1983 року в справі «Аксен проти Німеччини», заява № 8273/78). У випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Заявник не представив переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. У певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи. Верховний Суд створив учасникам процесу в цій справі належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів, в яких такий рух описаний. Крім того, кожен з учасників справи мав право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема, з аргументами іншої сторони та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України. З огляду на вказане, а також ураховуючи те, що сторони в справі вже надали аргументи на підтвердження своїх вимог та заперечень, ця справа підлягає без повідомлення та виклику учасників справи. Отже, оскільки ЦПК України передбачає можливість розгляду справи у письмовому провадженні без виклику учасників справи, аргументи про розгляд справи за участю представника заявника у цій справі є непереконливими, тому відсутня необхідність виклику осіб, які беруть участь у справі, для надання пояснень. Частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. Підстав для розгляду справи в судовому засіданні за участю сторін немає. Cуд касаційної інстанції не встановив необхідності надання пояснень сторонами в справі на стадії касаційного перегляду судових рішень, то підстави для розгляду справи в судовому засіданні за участю сторін судом касаційної інстанції відсутні. Щодо судових витрат Оскільки у задоволенні касаційної скарги, на думку колегії суддів, слід відмовити, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає. Керуючись статтями 400, 401, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: У задоволенні клопотання представника Головного управління Державної податкової служби у Запорізькій області Шевченко Юлії Вікторівни про розгляд справи за участю представника заявника відмовити. Касаційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Запорізькій області, в інтересах якого діє Шевченко Юлія Вікторівна, залишити без задоволення. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 08 листопада 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 05 вересня 2024 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає. СуддіВ. В. Сердюк О. М. Осіян Н. Ю. Сакара