Постанова Сумський апеляційний суд № 577/6557/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 квітня 2026 року м.Суми Справа №577/6557/25 Номер провадження 22-ц/816/1736/26 Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Сидоренко А. П. (суддя-доповідач), суддів - Собини О. І. , Сізова Д. В. за участю секретаря судового засідання - Чуприни В.І. у присутності: представника відповідача - Домбровського С.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Сумського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» - адвоката Чешковського Володимира Анатолійовича на рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 15 січня 2026 року,ухваленого в м. Конотопі у складі судді Рідзевської І.О., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» про стягнення грошових коштів, невиплачених при звільненні та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, повний текст судового рішення складено 21 січня 2026 року, у с т а н о в и в: 05 листопада 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» (далі - АТ «Укрзалізниця»), в якому просила стягнути з відповідача на її користь одноразову матеріальну допомогу в розмірі п`яти середньомісячних заробітків в сумі 63891,20 грн., додаткову матеріальну допомогу в розмірі чотирьох середньомісячних заробітків в сумі 51112,96 грн.,матеріальну допомогу на оздоровлення за 2023-2024 роки в сумі 34272,00 грн. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 81212,56 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачка працювала на посаді оператора станційного технологічного центру оброблення поїзної інформації та перевізних документів служби роботи станцій регіональної філії «Південно-Західна залізниця», який є одним з підрозділів АТ «Українська залізниця», 31 рік 10 місяців 29 днів, звідки звільнилась 30 червня 2025 року за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком на підставі статті 38 КЗпП України. Роботодавцем не було дотримано вимоги ст. 116 КЗпП України, так як з позивачкою не проведено остаточного розрахунку в день звільнення та не були виплачені належні та гарантовані до виплати кошти відповідно до норм діючого у регіональній філії «Південно-Західна залізниця» колективного договору, зокрема: - одноразова матеріальна допомога в розмірі п`яти середньомісячних заробітків; - додаткова матеріальна допомога в розмірі чотирьох середньомісячних заробітків за сумлінну працю на залізничному транспорті; - грошова винагорода в розмірі посадового окладу з нагоди ювілею (60 років); - матеріальна допомога на оздоровлення за 2023 та 2024 роки, які просила стягнути з відповідача. Також, у зв`язку з порушенням відповідачем ст. 116 КЗпП України, просила стягнути середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України з 01 липня 2025 року по день фактичного проведення повного розрахунку, у зв`язку з невиплатою наведених сум, виходячи із середньоденної заробітної плати 567,92 грн. Рішенням Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 15 січня 2026 року позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивачки одноразову матеріальну допомогу в розмірі п`яти середньомісячних заробітків в сумі 63891,20 грн, додаткову матеріальну допомогу в розмірі чотирьох середньомісячних заробітків в сумі 51112,96 грн, матеріальну допомогу на оздоровлення за 2023 рік в сумі 16104,00 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 50544,88 грн, а всього 181653,04 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Стягнуто з відповідача на користь позивачки 1816,52 грн. судового збору. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, представник відповідача в апеляційній скарзі, посилаючись на неповне з`ясування обставин справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позову та не врахував норми трудового законодавства і особливості правового регулювання трудових відносин у період воєнного стану. Зазначає, що при звільненні працівника за власним бажанням остаточний розрахунок включає заробітну плату за фактично відпрацьований час, компенсацію за всі невикористані дні відпустки та інші виплати, передбачені законодавством. Водночас інші виплати можуть встановлюватися підприємством у колективному договорі відповідно до ч. 2 ст. 97, ст. 10, ч. 2 ст. 13 КЗпП України. Виплата матеріальної допомоги при виході на пенсію та на оздоровлення була призупинена не з вини АТ «Укрзалізниця», а була зумовлена обставинами непереборної сили, у зв`язку з чим відсутні підстави для покладення на відповідача обов`язку, передбаченого статтею 117 КЗпП України щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Апелянт вказує, що у зв`язку з введенням воєнного стану відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 та прийняттям Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», який набрав чинності 24 березня 2022 року, трудові відносини регулюються з урахуванням установлених цим законом особливостей. На підставі вказаного з березня 2022 року АТ «Укрзалізниця» призупинено здійснення працівникам залізниці додаткових виплат, передбачених галузевою угодою та колективними договорами на період дії правового режиму воєнного стану в Україні. Таким чином додаткові виплати, передбачені Колективним договором ДТГО «Південно-Західна залізниця» на 2001-2005 роки, пролонгована на 2006-2025 роки (далі Колективний договір) були призупинені відповідно до засідання правління АТ «Укрзалізниця» № Ц-54/31 від 14 березня 2022 року . Зазначає, що рішенням правління АТ «Укрзалізниця» від 24 жовтня 2022 року (витяг з протоколу № Ц-54/90) було частково відновлено виплату окремих виплат, передбачених колективними договорами, зокрема одноразової матеріальної допомоги при звільненні у зв`язку з виходом на пенсію, та додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті, виплата якої здійснюється у хронологічній послідовності відповідно до часу виникнення зобов`язання. На підставі цього рішення 05 вересня 2023 року та 06 грудня 2023 року директором з управління персоналом та соціальної політики АТ «Укрзалізниця» затверджено графіки виплати працівникам АТ «Укрзалізниця» одноразової матеріальної допомоги при виході на пенсію, згідно яких працівникам, які вперше звільнилися з роботи у зв`язку з виходом на пенсію в березні 2022 року відповідні виплати провести у грудні 2023 року і т.д. Аналогічне рішення було прийнято й щодо тих працівників в 2023 році рішення правління АТ «Укрзалізниця» 17 липня 2023 року (витяг з протоколу № Ц-85/44 від 17 липня 2023 року) та тих, що звільнилися в 2024 році рішення правління АТ «Укрзалізниця» 14 жовтня 2024 року (витяг з протоколу № Ц-82/62 від 14 жовтня 2024 року), відповідно до якого нарахування і виплата зазначеної допомоги здійснюватиметься в хронологічній послідовності згідно з затвердженими графіками, починаючи з листопада 2024 року. На виконання протокольного рішення № Ц-1-1.5-25/47-25 від 28 березня 2025 року засідання штабу АТ «Укрзалізниця» з ефективності щодо розроблення плану дій з операційної ефективності АТ «Укрзалізниця» та у зв`язку з проведенням заходів щодо оптимізації витрат для забезпечення фінансової стабільності товариства, починаючи з 01 квітня 2025 року та до окремого рішення керівництва, виплати одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівника вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, а також додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті вчергове зупинено. Звертає увагу суду на тимчасовість зупинення окремих видів виплат, передбачених колективним договором, яка полягає в тому, що у працівників АТ «Укрзалізниця» зберігається право на їх отримання, а його реалізація відкладається до закінчення дії правового режиму військового стану, або до прийняття окремих рішень правлінням АТ «Укрзалізниця». Вказує також на те, що посилання суду першої інстанції на постанову Верховного Суду від 05 лютого 2025 року у справі № 211/7338/23 є безпідставним, оскільки відповідне рішення АТ «Укрзалізниця» втратило чинність з 01 липня 2024 року (п. 9 рішення правління від 27 червня 2024 року, протокол № Ц-82/39 Ком.т.). Крім того, зазначає, що суд першої інстанції не врахував пропуск позивачкою строку звернення до суду, оскільки тримісячний строк звернення до суду з цією вимогою закінчився 30 вересня 2025 року. Позивачка звернулася до суду 05 листопада 2025 року, тобто з пропуском установленого законом строку. Вважає посилання позивачки на її добросовісне очікування виплат матеріальної допомоги не є поважною причиною пропуску строку. 03 березня 2026 року від представника позивачки адвоката Осьмака А.В. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. У відзиві зазначає, що доводи апеляційної скарги є необґрунтованими. Посилання апелянта на те, що в умовах воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена, не спростовують висновків суду першої інстанції. Зокрема, рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14 лютого 2022 року було прийнято до набрання чинності Законом № 2136-ІХ, а отже, його застосування в цьому контексті суперечить принципу незворотності дії законів у часі. Сам факт запровадження воєнного стану не скасовує трудових гарантій працівників, а лише допускає можливість їх обмеження виключно у межах та спосіб, визначених законом. Водночас відповідач не надав належних і допустимих доказів неможливості здійснення спірних виплат, обмежившись загальними посиланнями на економічні труднощі. Суд першої інстанції обґрунтовано врахував правову позицію Верховного Суду щодо незаконності призупинення відповідних виплат, передбачених колективним договором, внутрішніми рішеннями роботодавця. Крім того, чинне трудове законодавство не передбачає можливості безстрокового відтермінування обов`язкових виплат, що підлягають здійсненню при звільненні працівника. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою I розділу V ЦПК України. В судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги. Позивачка та її представник повідомлені про час і місце розгляду справи, але в судове засідання не з`явилися. Заслухавши суддю-доповідача, думку представника відповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що наказом № 329/ос від 24 червня 2025 року «Про припинення трудового договору (контракту)» ОСОБА_1 30 червня 2025 року звільнено за власним бажанням у зв`язку із виходом на пенсію за віком на підставі ст. 38 КЗпП. Вказаним наказом постановлено виплатити їй після отримання окремого рішення керівництва АТ «Укрзалізниця», одноразової матеріальної допомоги у розмірі п`яти середньомісячних заробітків та додаткової матеріальної допомоги у розмірі чотирьох середньомісячних заробітків, передбаченої змінами та доповненнями до колективного договору на 2001-2005 р.р., пролонгованого на 2006-2024 р.р., п.8.23. Виплатити шість прожиткових мінімумів на оздоровлення за 2023 рік, за 2024 рік, передбачені п. 3.10 змінами та доповненнями до Колективного договору на 2001-2005 р.р., пролонгованого на 2006-2025 р.р. (а.с. 10). В повідомленні про нараховані та виплачені суми працівнику при звільненні від 30 червня 2025 року, виданого ОСОБА_1 , зазначені види нарахувань та виплачені суми відповідачем при звільненні (а.с.11). Колективний договір Державного територіально-галузевого об`єднання «Південно-Західна залізниця» на 2001-2005 роки, дія якого пролонгована на 2006-2025 роки, відповідно до умов якого: - п. 3.10 працівникам філії, які безпосередньо попрацювали у підрозділах АТ «Укрзалізниця» не менше 6 місяців та подали письмову заяву, надається один раз у календарному році матеріальна допомога на оздоровлення, як правило, разом із настанням щорічної відпустки, у розмірі 6 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених Законом на перше січня звітного року. - п. 8.23 при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, виплачувати одноразову матеріальну допомогу в розмірі п`яти середньомісячних заробітків, а працівникам, які були прийняті на роботу після прийняття даної норми колдоговору (з 15 травня 2007 року), цю допомогу надавати в залежності від стажу роботи на залізничному транспорті, зокрема більше 15 років, п`ять середньомісячних заробітків (а.с.15-28). Відповідно до витягу із протоколу №Ц-54/31 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року, згідно з пп.1.1.4 п.1.1 протоколу - на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, оголошеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022, призупинено виплату інших додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги (а.с.54). Згідно витягу із протоколу №Ц-54/90 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 24 жовтня 2022 року, згідно з пп.13.1, пп.13.2 п.13 вирішено здійснити нарахування та виплату працівникам АТ «Укрзалізниця», які звільнилися/будуть звільнені у період з лютого до грудня 2022 року, одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію та додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті; нарахування та виплату матеріальної допомоги проводити в хронологічному порядку, починаючи з листопада 2022 року, згідно з графіком погашення (а.с. 56). Відповідно до витягу із протоколу Ц-85/44 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 17 липня 2023 року вирішено здійснити нарахування та виплату працівникам АТ «Укрзалізниця», які звільнилися/будуть звільнені у період з січня до грудня 2023 року, одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію та додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті (а.с.58). Відповідно до витягу із протоколу Ц-82/63 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14 жовтня 2024 року вирішено здійснити виплату одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію (включаючи додаткову матеріальну допомогу за сумлінну працю на залізничному транспорті), яку було призупинено згідно з підпунктом 1.1.4 пункту 1.1 рішення правління від 14 березня 2022 року (а.с.59). Згідно з витягом із протоколу Ц-82/39 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 27 червня 2024 року вирішено зупинити дію окремих положень колективних договорів АТ «Укрзалізниця», регіональних філій, філій, філій та їх структурних (виробничих) підрозділів, якими передбачено надання матеріальної допомоги на оздоровлення, починаючи з 01 липня 2024 року (а.с.61). Відповідно до довідки виробничого підрозділу «Служба роботи станцій» регіональної філії «Піденно-Західна залізниця» АТ «Укрзалізниця» середня заробітна плата за червень 2024 року травень 2025 року становить 14676,78 грн. (а.с.12). Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що права позивачки порушено та відповідачем безпідставно не виплачено на її користь одноразову матеріальну допомогу в розмірі п`яти середньомісячних заробітків, додаткову матеріальну допомогу в розмірі чотирьох середньомісячних заробітків та матеріальну допомогу на оздоровлення за 2023 рік, відмовивши у задоволенні позовних вимог про стягнення допомоги на оздоровлення за 2024 рік як заявлені передчасно. Відхиляючи доводи відповідача про призупинення виплати додаткових виплат на підставі витягу з протоколу правління АТ «Українська залізниця» від 14 березня 2022 року № Ц-54/31, суд зазначив, що Закон України № 2136-ІХ набрав чинності 24 березня 2022 року, тоді як відповідне рішення прийнято 14 березня 2022 року, а тому положення цього Закону не можуть застосовуватися з огляду на вимоги ст. 58 Конституції України щодо незворотності дії нормативно-правових актів у часі. Крім того, постановою Верховного Суду від 05 лютого 2025 року у справі № 211/7338/23 пункт 1.1.4 зазначеного протокольного рішення у частині призупинення додаткових виплат, передбачених Галузевою угодою та колективними договорами, зокрема матеріальної допомоги, визнано незаконним та скасовано. Суд також встановив, що відповідач безпідставно не виплатив позивачці при звільненні відповідні суми матеріальних допомог, які зазначені у наказі про її звільнення від 24 червня 2025 року. Разом з тим, суд вважав безпідставними позовні вимоги про стягнення матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022, 2024 роки, оскільки вони спростовуються доказами наданими представником відповідача. Суд першої інстанції також визначив, що з відповідача підлягає стягненню розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 за період з 01 липня 2025 року по 31 жовтня 2025 року включно, який становить 50544 грн. 88 коп. (567,92 грн. * 89 робочих днів), що не перевищує загального розміру невиплаченої при звільненні заробітної плати, тобто є пропорційним. Суд першої інстанції дійшов висновку, що пропущений позивачкою строк звернення до суду підлягає поновленню. Відповідно до ст. 233 КЗпП України у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, працівник має право звернутися до суду у тримісячний строк з дня одержання письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні. Письмове повідомлення про нараховані позивачці суми при звільненні позивачка отримала 30 червня 2025 року. З огляду на те, що позивачка звернулася до суду 05 листопада 2025 року, нею пропущено строк звернення до суду. Однак, наведені позивачкою підстави про поновлення процесуального строку для звернення до суду, суд першої інстанції визнав поважними, оскільки строк пропуску обумовлений, зокрема, введеним в Україні військовим станом, та становить лише 35 днів, що є незначним строком. Колегія суддів апеляційного суду погоджується з зазначеними висновками місцевого суду, оскільки вони ґрунтується на вимогах чинного законодавства. Спірні правовідносини, що склались між учасниками справи, регулюються Конституцією України та КЗпП України. Статтею 43 Конституції України установлено: кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу. Форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами (стаття 97 КЗпП України). Згідно з частиною першою статті 5 Закону України «Про колективні договори і угоди» умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов`язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали. У колективному договорі встановлюються взаємні зобов`язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема: нормування і оплати праці, встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій та ін.); встановлення гарантій, компенсацій, пільг (частина друга статті 13 КЗпП України). За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму. Право на отримання позивачем спірних матеріальних допомог, їх розмір відповідач не оспорює. Проте роботодавець вважає, що мав право прийняти рішення про відтермінування їх виплати, що є тимчасовим заходом, викликаним збройною агресією, для забезпечення сталої роботи товариства. Відповідно до статті 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» у редакції, яка діяла на час спірних відносин (до 13 вересня 2025 року), було передбачено, що на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця. Відповідач посилався на те, що виплата спірних матеріальних допомог, передбачених колективним договором була призупинена на підставі підпункту 1.1.4 пункту 1.1 протокольного рішення правління від 14 березня 2022 року № Ц-54/31 «Про деякі питання оплати праці працівників акціонерного товариства «Укрзалізниця». Судом першої інстанції правильно зазначено в оскаржуваному рішенні, що Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» № 2136-IX набрав чинності 24 березня 2022 року, а тому відповідно до вимог статті 58 Конституції України його положення не могли застосовуватись відповідачем під час прийняття рішення правління від 14 березня 2022 року № Ц-54/31 «Про деякі питання оплати праці працівників акціонерного товариства «Укрзалізниця» в частині призупинення здійснення матеріальних допомог, визначених Галузевими угодами та колективними договорами. Також при оцінці зазначених доводів апеляційної скарги апеляційний суд враховує, що суд першої інстанції установив, що постановою Верховного Суду від 05 лютого 2025 року у справі № 211/7338/23 залишено в силі рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 лютого 2024 року, яким визнано незаконним та скасовано пункт 1.1.4 протокольного рішення № Ц-54/31 Ком.т засідання правління АТ «Українська залізниця» від 14 березня 2022 року у частині призупинення додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, Колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги. Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Єдиного державного реєстру судових рішень (далі - ЄДРСР). За змістом відомостей ЄДРСР у справі № 211/7338/23 Верховний Суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що у порушення вимог Закону України «Про колективні договори і угоди» не ініціювали питання щодо підписання змін/доповнень до діючих колективних договорів в частині призупинення/зміни строків виплати щорічної матеріальної допомоги на оздоровлення, а такі зміни мають вноситись лише за взаємною згодою сторін, але не роботодавцем в односторонньому порядку без погодження з профспілковим органом. Крім того, товариство ухвалило відповідне оспорюване рішення 14 березня 2022 року, з посиланням на статтю 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», який набрав чинності 24 березня 2022 року. Зважаючи на викладене, підпункт 1.1.4 пункту 1.1 протокольного рішення правління від 14 березня 2022 року № Ц-54/31 «Про деякі питання оплати праці працівників акціонерного товариства «Укрзалізниця», який скасовано рішенням суду, яке набрало законної сили, не є підставою для відтермінування виплати позивачу спірних матеріальних допомог. Заявник апеляційної скарги також посилався на те, що помилковим є висновок суду першої інстанції про те, що призупинення виплати матеріальних допомог при виході на пенсію та на оздоровлення відбулось виключно на підставі рішення правління від 14 березня 2022 року, але відповідач в суді першої інстанції посилався і на інші рішення, яким місцевий суд за твердженням апелянта не надав правової оцінки. Відповідачем долучено до матеріалів справи копію протокольного рішення засідання правління АТ «Українська залізниця» № Ц-82/39 Ком.т від 27 червня 2024 року «Про деякі питання впорядкування виплати матеріальної допомоги на оздоровлення в період дії правового режиму воєнного стану» (а.с. 82), яким передбачено: - на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, уведеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, починаючи з 01 липня 2024 року зупинено дію окремих положень колективних договорів АТ «Укрзалізниця», регіональних філій, філій та їх структурних (виробничих) підрозділів, якими передбачено надання матеріальної допомоги на оздоровлення (підпункт 1.1); - підпункт 1.1.4 пункту 1.1 протокольного рішення правління від 14 березня 2022 року № Ц-54/31 в частині призупинення виплати матеріальної допомоги на оздоровлення втрачає чинність з 01 липня 2024 року (пункт 9). Зміст указаного рішення № Ц-82/39 Ком.т від 27 червня 2024 року вказує на те, що цим рішенням правління Товариства зупинено положення колективних договорів в частині виплати матеріальної допомоги на оздоровлення і лише починаючи з 01 липня 2024 року втратив чинність. При цьому цим рішенням роботодавця не передбачено зупинення положень колективних договорів, які передбачають виплату одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи у галузі при звільненні вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, а також додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті. Інших рішень правління АТ «Укрзалізниця» про зупинення виплати матеріальних допомог, передбачених пунктом 8.23 Колективного договору, відповідачем суду не надано. Лист від 04 квітня 2025 року № Ц-5-1.5-25/122-25 адресований керівникам регіональних філій, філій АТ про призупинення, починаючи з 01 квітня 2025 року до окремого рішення керівництва, виплати матеріальних допомог залежно від стажу роботи у галузі при звільненні вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, а також за сумлінну працю на залізничному транспорті (а.с. 89), апеляційний суд не бере до уваги, оскільки такий лист не є належним доказом зупинення дії окремих положень колективного договору за ініціативою роботодавця у розумінні статті 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (у редакції на час виникнення спірних відносин). Указаний лист на відміну від рішень від 14 березня 2022 року № Ц-54/31 та від 27 червня 2024 року № Ц-82/39 Ком.т не є рішенням правління АТ «Укрзалізниця», містить посилання на те, що таке призупинення здійснюється на виконання протоколу засідання штабу АТ «Укрзалізниця» з ефективності від 28 березня 2025 року № Ц-1-1.5-25/47-25. Натомість рішення роботодавця, яке передбачено статтею 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (у редакції на час виникнення спірних відносин) має ухвалювати виконавчий орган АТ «Укрзалізниця», яким відповідно до пункту 89 Статуту АТ «Укрзалізниця» (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 27 травня 2025 року № 615) є не штаб Товариства з ефективності, а Правління, яке колегіальним виконавчим органом і здійснює управління поточною діяльністю Товариства. З урахуванням викладеного, оскільки підпункт 1.1.4 пункту 1.1 протокольного рішення правління від 14 березня 2022 року № Ц-54/31 в частині призупинення виплати матеріальних допомог, що передбачені колективними договорами скасовано рішенням суду, яке набрало законної сили у справі № 211/7338/23, а рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 27 червня 2024 року № Ц-82/39 Ком.т не містить положень про зупинення виплати матеріальних допомог, передбачених пунктом 8.23 Колективного договору, відповідач допустив порушення прав позивачки і безпідставно відтермінував на невизначений строк виплату позивачці одноразової матеріальної допомоги в розмірі п`яти середньомісячних заробітків (посадових окладів) у зв`язку з виходом на пенсію та додаткову матеріальну допомогу в розмірі чотирьох середньомісячних заробітків (посадових окладів) за сумлінну працю. Виплата матеріальної допомоги на оздоровлення, визначена пунктом 3.10 Колективного договору зупинена рішенням правління АТ «Укрзалізниця» від 27 червня 2024 року № Ц-82/39 Ком.т, починаючи з 01 липня 2024 року, тому на виплату матеріальної допомоги за 2023 рік, тобто за період до його прийняття, указане рішення роботодавця не поширюється. Це також підтверджують дії роботодавця, який матеріальну допомогу на оздоровлення за 2023 рік включив як належну до виплати ОСОБА_1 до наказу № 329/ОС від 24 червня 2025 року про припинення трудових відносин у розмірі, визначеному пунктом 3.10 Колективному договорі, а не у розмірі визначеному підпунктом 1.2 рішенням правління АТ «Укрзалізниця» від 27 червня 2024 року № Ц-82/39 Ком.т. Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивачки одноразової матеріальної допомоги в розмірі п`яти середньомісячних заробітків (посадових окладів) у зв`язку з виходом на пенсію, додаткової матеріальної допомоги в розмірі чотирьох середньомісячних заробітків (посадових окладів) за сумлінну працю та матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023 рік. Щодо доводів апелянта про те, що спірні матеріальні допомоги на оздоровлення та при виході на пенсію не належать до обов`язкових виплат належних працівникові у день звільнення, апеляційний суд зазначає наступне. У постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 Велика Палата Верховного Суду зробила правовий висновок про те, що «виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо)». Викладене дає підстави для висновку про те, що стаття 116 Кодексу законів про працю України зобов`язує роботодавця виплатити працівнику у день його звільнення усі види належних йому від роботодавця виплат, право на які передбачено як законодавством, так і колективним договором, іншими локальними актами. Жодних застережень з приводу того, що належні до виплати звільненому суми мають належати до фонду оплати праці указана норма не містить. Закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать, у тому числі відповідно до умов колективного договору. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП відповідальність. Зазначене відповідає правовому висновку, викладеному Верховним Судом у постанові від 30 червня 2021 року у справі № 759/10613/20. З наведених підстав апеляційний суд відхиляє відповідні доводи апеляційної скарги про те, що матеріальна допомога на оздоровлення та при виході на пенсію не належить до обов`язкових виплат працівнику у день звільнення. Належність таких виплат до фонду заробітної плати правового значення не має. Визначальним є те, чи має працівник станом на дату звільнення право на отримання від роботодавця відповідних виплат. Щодо доводів апеляційної скарги відповідача стосовно пропуску позивачкою строку звернення до суду, передбаченого статтею 233 КЗпП України, колегія суддів вважає їх необґрунтованими, з огляду на таке. Приписами частини другої статті 233 КЗпП України передбачено, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). Справа, яка переглядається, належить до трудового спору про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні відповідно до статті 116 КЗпП України. Отже, тримісячний строк для звернення до суду з вимогами на підставі статті 116 КЗпП України відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України пов`язується не з тим, як за загальним правилом коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а з моментом одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні. У справі, яка переглядається повідомлення про нараховані та виплачені суми працівнику при звільненні ОСОБА_1 отримала 30 червня 2025 року (а.с. 11), а тому, звернувшись до суду із позовом 04 листопада 2025 року (дата направлення позовної заяви поштовим зв`язком), позивачка пропустила строк, визначений приписами частини другої статті 233 КЗпП України. Однак, наведені нею підстави про поновлення процесуального строку для звернення до суду, визнані судом першої інстанції поважними, оскільки строк пропуску обумовлений, зокрема, введеним в Україні військовим станом, тривалість пропуску строку не є значним та становить лише 35 днів, і з такими висновками суду першої інстанції апеляційний суд погоджується. При цьому доводи позивачки про те, що керівництво роботодавця запевнило її та пообіцяло виплату належних при звільненні сум якомога швидше після прийняття відповідного рішення, фактично співпадають з позицією відповідача про тимчасовість зупинення сплати належних при звільненні коштів, а тому сподівання позивачки на реалізацію таких очікувань, які не справдилися, вказують на поважність причин звернення до суду з попуском встановленого законодавства строку. Щодо наявності підстав для стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Відповідач в обґрунтування своїх заперечень щодо невиконання обов`язків, передбачених статтями 47 та 116 КЗпП України, посилається на відсутність його вини та існування обставин непереборної сили, які встановлені висновком Торгово-промислової палати України № 2024/02/0-7/1 від 28 лютого 2022 року. Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. Роботодавець не несе відповідальність, передбачену статтею 117 КЗпП України у разі відсутності його вини, при цьому обов`язок доведення відсутності вини покладається на роботодавця. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 905/857/19 аналізуючи питання підтвердження настання обставин непереборної силу (форс-мажору), дійшла висновку, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно (частина перша статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні»). Єдиний належний документ, який підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов`язань - це сертифікат, виданий у порядку та на підставі статті 14-1 Закону «Про торгово-промислові палати в Україні». У постанові Верховного Суду від 02 квітня 2024 року у справі № 910/9226/23 сформульовано такі загальні висновки щодо застосування положень статті 617 ЦК України, частини другої статті 218 ГК України та статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні»: «Форс-мажорні обставини мають індивідуальний персоніфікований характер щодо конкретного договору та його сторін. Форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за зверненням суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин. Тобто мають індивідуальний персоніфікований характер щодо конкретного договору та його сторін. Форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для конкретного випадку». Відповідач, на якого покладено тягар доказування відсутності вини у виплаті належних позивачу сум в день звільнення, на підтвердження обставини непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на підприємстві на дату звільнення позивача з роботи, надав лист Торгово-промислової палати України № 2024/02/0-7/1 від 28 лютого 2022 року, який не є сертифікатом у розумінні статті 14-1 Закону «Про торгово-промислові палати в Україні», оскільки не містить ідентифікуючих ознак саме до відповідача та конкретного випадку неможливості виконання відповідних зобов`язань перед працівниками. Указаний лист, ураховуючи заперечення позивача, не є достатнім та належним доказом на підтвердження настання обставин непереборної сили на дату звільнення позивачки з роботи як підстави для звільнення відповідача від відповідальності за невиконання обов`язку, визначеного статтею 116 КЗпП України, що свідчить про обґрунтованість вимог позивачки про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на підставі статті 117 КЗпП України. Розмір середнього заробітку визначений місцевим судом, виходячи з кількості робочих днів за період затримки (89 робочих днів) за період з 01 липня 2025 року по 31 жовтня 2025 року включно та виходячи з розміру середньоденної заробітної плати ОСОБА_1 складає 50544 грн 88 коп. (89 днів х 567 грн 92 коп.). Апеляційний суд відповідно до вимог частини першої статті 367 ЦПК України перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Разом з тим, при оцінці співмірності стягнутої на користь позивача суми відшкодування за затримку розрахунку при звільненні, що суд перевіряє незалежно від доводів сторін, апеляційний суд ураховує, що сума стягнутого середнього заробітку (50544 грн 88 коп.) не перевищує розмір заборгованості, яка не виплачена у день звільнення ОСОБА_1 (131108 грн 16 коп.). Позивачка не допускала недобросовісної поведінки, що могла б сприяти збільшенню періоду затримки розрахунку. З огляду на її щоденні майнові втрати внаслідок інфляційних процесів, розмір середнього заробітку визначений місцевим судом не можна вважати таким, що суперечить принципами розумності, справедливості та пропорційності. Зважаючи на викладене, апеляційний суд дійшов висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, на законність та обґрунтованість рішення суду не впливають. Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення (частина перша статті 374 ЦПК України). Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 375 ЦПК України). Висновки суду апеляційної інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги за результатами апеляційного перегляду рішення, свідчать про те, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення в оскаржуваній частині слід залишити без змін. Керуючись вимогами ст.ст. 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» залишити без задоволення, а рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 15 січня 2026 року в оскаржуваній частині залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає. Повний текст постанови виготовлено 21 квітня 2026 року. Головуючий - А. П. Сидоренко Судді: О. І. Собина Д. В. Сізов