Постанова 4857 № 460/7834/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 квітня 2026 рокуЛьвівСправа № 460/7834/24 пров. № А/857/5525/26 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: судді-доповідача Шинкар Т.І., суддів Довга О.І., Запотічний І.І., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду (головуючий суддя Борискін С.А.) від 08 січня 2026 року у справі № 460/7834/24, ухвалену у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в м. Рівне за адміністративним позовом ОСОБА_1 до депутата Рокитнівської селищної ради Мосейчука Андрія Івановича про визнання депутата винним у порушенні депутатської етики, перевищенні депутатських повноважень, заподіянні моральної шкоди, стягнення моральної шкоди, В С Т А Н О В И В : 18.07.2024 року ОСОБА_1 (далі позивач) звернулася до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до депутата Рокитнівської селищної ради Мосейчука Андрія Івановича (далі відповідач), в якому, з урахуванням заяви про зміну позовних вимог, просила суд: - визнати участь відповідача у комісії Рокитнівської селищної ради по вирішенню земельних спорів, виїзд якої відбувся 10.06.2024 о 12:00 год за адресою: вул. Л. Українки, с. Рокитне, - за заявою ОСОБА_2 , протиправною та зобов`язати його утриматися від подібних дій у майбутньому; - визнати відповідача винним у порушенні депутатської етики; - визнати відповідача винним у перевищенні депутатських повноважень; - визнати відповідача винним у заподіянні моральної шкоди; - стягнути з відповідача компенсацію за вчинення моральної шкоди в розмірі 50000,00 грн. Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 08 січня 2026 року провадження у справі закрито. Закриваючи провадження у справі суд першої інстанції виходив з того, що у цьому випадку відсутній публічно-правовий характер спору, що виник між сторонами, а також те і, що відповідач не наділений публічно-владними управлінськими функціями і не належить до суб`єктів владних повноважень в розумінні КАС України у спірних правовідносинах. Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, просить ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 08 січня 2026 року скасувати і справу передати на розгляд суду першої інстанції. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що депутат Рокитнівської селищної ради, взявши участь у виїзній комісії по вирішенню земельних питань (хоч і не мав на це права, оскільки він входить до складу іншої комісії), щодо вирішення спору між нею та її сусідом, що доведено в матеріалах справи, повинен розглядатися як суб`єкт владних повноважень. А отже, ця справа повинна розглядатися в межах адміністративного судочинства. Враховуючи положення статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів. Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що ухвала суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України відповідає. Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з такого. Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Завданням адміністративного судочинства згідно з частиною 1 статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Пунктами 1, 2 частини 1 статті 4 КАС України визначено, що адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи. Відповідно до пункту 7 частини 1 статті 4 КАС України суб`єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг. Статтею 5 КАС України встановлено право кожного в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист. Пунктом 1 частини 1 статті 19 КАС України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: 1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; 6) спорах щодо правовідносин, пов`язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму; 9) спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов`язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб; 10) спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб. Разом з тим, юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи: 1) що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України; 2) що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства; 3) про накладення адміністративних стягнень, крім випадків, визначених цим Кодексом; 4) щодо відносин, які відповідно до закону, статуту (положення) громадського об`єднання, саморегулівної організації віднесені до його (її) внутрішньої діяльності або виключної компетенції, крім справ у спорах, визначених пунктами 9, 10 частини першої цієї статті (частина 2 статті 19 КАС України). Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій. При визначенні предметної юрисдикції справ суди мають враховувати як предмет та зміст, так і суб`єктний склад такого спору, суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлені вимоги, характер спірних правовідносин, зміст та юридичну природу обставин у справі. Велика Палата Верховного Суду послідовно, як у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 815/6956/15 (провадження № 11-192апп18) так вказала, що участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з`ясовувати, у зв`язку з чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду. Згідно частин першої, другої, четвертої статті 46 КАС України визначено, що сторонами в адміністративному процесі є позивач та відповідач. Позивачем в адміністративній справі можуть бути громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, підприємства, установи, організації (юридичні особи), суб`єкти владних повноважень. Відповідачем в адміністративній справі є суб`єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Отже, якщо одна сторона у межах спірних правовідносин не здійснює владних управлінських функцій щодо іншої сторони, яка є учасником спору, такий спір не має встановлених нормами КАС України ознак справи адміністративної юрисдикції. КАС України регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб`єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів. Як убачається з матеріалів справи, предметом позову в межах цієї адміністративної справи є вимоги ОСОБА_1 до депутата Рокитнівської селищної ради Мосейчука А.І. щодо визнання протиправною його участі 10.06.2024 у роботі комісії Рокитнівської селищної ради по вирішенню земельних спорів і зобов`язання утриматися від подібних дій у майбутньому; порушення відповідачем депутатської етики; перевищення ним депутатських повноважень; заподіяння відповідачем моральної шкоди та стягнення з нього у зв`язку з цим компенсації за таку шкоду. Обставини щодо наявності у відповідача станом на час виникнення спірних правовідносин статусу депутата Рокитнівської селищної ради Сарненського району Рівненської області підтверджуються долученими до матеріалів справи письмовими доказами та визнаються її сторонами, а відтак не є спірними. Водночас, в контексті наведеного апеляційний суд зазначає, що обсяг повноважень та правовий статус депутата сільської, селищної, міської, районної у місті, районної, обласної ради (далі місцева рада) визначаються Конституцією України, законами України Про місцеве самоврядування в Україні від 21.05.1997 №280/97-ВР та Про статус депутатів місцевих рад від 11.07.2002 №93-IV (далі Закон №93-IV). Системний аналіз вказаних вище законодавчих актів свідчить про те, що депутати місцевих рад не наділені публічно-владними управлінськими функціями, а тому не можуть бути відповідачами в адміністративних справах як суб`єкти владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління. Так, відповідно до статті 2 Закону №93-IV (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), депутат сільської, селищної, міської, районної у місті, районної, обласної ради є представником інтересів територіальної громади села, селища, міста чи їх громад, який відповідно до Конституції України і закону про місцеві вибори обирається на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування на строк, встановлений Конституцією України. Депутат місцевої ради як представник інтересів територіальної громади, виборців свого виборчого округу зобов`язаний виражати і захищати інтереси відповідної територіальної громади та її частини - виборців свого виборчого округу, виконувати їх доручення в межах своїх повноважень, наданих законом, брати активну участь у здійсненні місцевого самоврядування. Статтею 3 цього ж Закону визначено, що депутат місцевої ради є повноважним і рівноправним членом відповідної ради - представницького органу місцевого самоврядування. Депутат місцевої ради відповідно до цього Закону наділяється всією повнотою прав, необхідних для забезпечення його реальної участі у діяльності ради та її органів. Діяльність депутата місцевої ради у виборчому окрузі регламентована нормами статей 10, 11 Закону №93-IV, зокрема: підтримання зв`язку з виборцями, місцевою організацією політичної партії, яка висунула його кандидатом у депутати місцевої ради, відповідною територіальною громадою, а також громадськими організаціями, трудовими колективами підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, органами місцевого самоврядування, місцевими органами виконавчої влади, розташованими на відповідній території; не рідше одного разу на півріччя інформування виборців про роботу місцевої ради та її органів, про виконання планів і програм економічного і соціального розвитку, інших місцевих програм, місцевого бюджету, рішень ради і доручень виборців; участь у громадських слуханнях з питань, що стосуються його виборчого округу, в організації виконання рішень ради та її органів, доручень виборців, у масових заходах, що проводяться органами місцевого самоврядування на території громади або виборчого округу; вивчення громадської думки; вивчення потреб територіальної громади, інформування про них ради та її органів, а також безпосередня участь у їх вирішенні. У свою чергу, повноваження депутата місцевої ради у раді визначені положеннями статей 18, 19 Закону №93-IV, до яких належать, зокрема: 1) додержання Конституції та законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, регламенту ради та інших нормативно-правових актів, що визначають порядок діяльності ради та її органів; 2) участь у роботі ради, постійних комісій та інших її органів, до складу яких він входить, всебічно сприяти виконанню їх рішень; 3) виконання доручення ради, її органів, сільського, селищного, міського голови чи голови ради; інформування їх про виконання доручень. Аналіз наведених вище правових норм, як це слушно зауважив суд першої інстанції, дає усі підстави для висновку, що депутат місцевої ради не є ані посадовою, ані службовою особою органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи органу військового управління, а є представником інтересів територіальної громади, виборців свого виборчого округу, обраним для виконання їх доручень в межах повноважень, наданих законом, з метою реалізації функцій і завдань місцевого самоврядування, а отже не наділений публічно-владними управлінськими функціями і не відноситься до суб`єктів владних повноважень. Апеляційний суд зазначає, що спір між сторонами у цій справі фактично виник у зв`язку із незгодою позивача з участю відповідача [депутата Рокитнівської селищної ради] 10.06.2024 у роботі / його присутністю під час роботи комісії Рокитнівської селищної ради по вирішенню земельних спорів за адресою: вул. Л. Українки, 22, с. Рокитне Сарненського району Рівненської області, - куди позивач була запрошена як суміжний землекористувач. Отже, відповідач у межах спірних правовідносин не здійснював публічно-владних управлінських функцій стосовно позивача, а відносини, що склалися між сторонами, не засновані на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні, здійсненні управлінських чи контрольних функцій однією стороною стосовно іншої. Разом з тим, він [відповідач] може нести відповідальність як фізична особа та бути стороною у справі, яка підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Відповідно до частини першої статті 2 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України), завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Наведене кореспондується з положеннями статті 15 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), якою передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Абзацом першим частини першої статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Враховуючи викладене, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що заявлені ОСОБА_1 позовні вимоги про визнання протиправною участі депутата Рокитнівської селищної ради Мосейчука А.І. 10.06.2024 у роботі комісії Рокитнівської селищної ради з вирішення земельних спорів і зобов`язання утриматися від подібних дій у майбутньому, визнання його винним у порушенні депутатської етики та перевищенні депутатських повноважень не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, а також і те, що права позивача можуть бути захищені шляхом звернення у встановленому порядку до загального місцевого суду, який розглядає справи, що виникають із цивільних правовідносин (з дотриманням правил підсудності). Згідно з статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права. Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» вказав: фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з … питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів …». Суд дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, «встановленим законом». Аналогічна позиція висловлена Європейським судом з прав людини у справі «Zand v. Austria» від 12 жовтня 1978 року. З огляду на викладене, надаючи правову оцінку аргументам скаржника, суд апеляційної інстанції, ураховуючи суть спірних правовідносин та їх суб`єктний склад, погоджується з висновком суду першої інстанції, що вказаний спір не має ознак публічно-правового спору та, як наслідок, не може бути предметом справи, віднесеної до адміністративної юрисдикції. У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. З огляду на викладене, враховуючи положення статті 316 КАС України, прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що судом першої інстанції в ухвалі правильно застосовано норми матеріального права та процесуального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають. Керуючись статтями 241, 243, 311, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 08 січня 2026 року у справі № 460/7834/24 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення Головуючий суддя Т. І. Шинкар судді О. І. Довга І. І. Запотічний