Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 120/14809/25

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 120/14809/25 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Сало Павло Ігорович Суддя-доповідач - Боровицький О. А. 21 квітня 2026 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Боровицького О. А. суддів: Курка О. П. Ватаманюка Р.В. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 22 січня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : Позивач звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 22 січня 2026 року адміністративний позов задоволено частково. Не погоджуючись з даним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити. Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 22.09.2025 позивач ОСОБА_1 звернувся з заявою про призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку на 5 років згідно із ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", як особі, яка потерпіла внаслідок Чорнобильської катастрофи та постійно проживала або постійно працювала у зоні посиленого радіологічного контролю та станом на 01.01.1993 прожила або відпрацювала в цій зоні не менше чотирьох років. За принципом екстериторіальності заяву розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Кіровоградській області, яким прийнято рішення за № 024950010161 від 29.09.2025 про відмову у призначенні пенсії через відсутність необхідного періоду проживання на території зони посиленого радіологічного контролю. Зі змісту рішення видно, що страховий стаж позивача становить 33 роки 10 місяців 12 днів. До страхового стажу не враховано періоди за трудовою книжкою ( НОМЕР_1 ): - з 01.09.1984 по 17.07.1984 (навчання), оскільки не зазначено дату видачі диплому, а документ про освіту не долучено; - з 01.09.1994 по 14.10.1999, оскільки наявне виправлення дати та номеру наказу на прийом. Частково стаж зараховано за даними Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. До уваги не взято довідки про періоди проживання у зоні посиленого радіоекологічного контролю від 08.07.2024 № 182 - з 26.04.1986 по серпень 1989 та від 11.09.2024 № 2024 - з дати народження по 15.12.1986, з 10.06.1987 по 29.06.1987, з 11.07.1989 по 28.08.1989, оскільки відсутні підстави видачі вказаних довідок. Крім того довідка про період навчання в Джуринській середній школі від 05.09.2025 № 143 з 1985 по 1986 роки потребує уточнення, оскільки в трудовій книжці ( НОМЕР_1 ) в період з 01.09.1984 по 17.07.1987 зазначено "навчався в Гніванському СПТУ 12". Наведене спонукало позивача звернутися до суду з відповідним адміністративним позовом. Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон України від 28.02.1991 № 796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон № 796-ХІІ). Статтею 49 цього Закону визначено, що пенсії особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді: а) державні пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`я, яка призначається після виникнення права на державну пенсію. Приписами статті 55 вказаного Закону передбачені умови призначення пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення. Особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV), за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу. Згідно з абзацом 6 пункту 2 частини 1 статті 55 Закону № 796-XII особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років, мають право на зниження пенсійного віку на 2 роки та додатково на 1 рік за 3 роки проживання або роботи, але не більше 5 років. При цьому початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період. Частиною 3 статті 55 Закону № 796-XII визначено, що призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" і цього Закону. Згідно з пунктом 13 розділу XV Прикінцеві положення Закону № 1058-IV у разі якщо особа має право на отримання пенсії відповідно до Законів України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", ";Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та цього Закону, призначається одна пенсія за її вибором. Порядок фінансування цих пенсій встановлюється відповідними законами. Системний аналіз вказаних правових норм свідчить про те, що призначення та виплата пенсій особам, які працювали або проживали в зоні посиленого радіологічного контролю, провадиться у разі вибору цих осіб згідно з нормами Закону № 1058-IV і з урахуванням додаткових пільг, встановлених Законом № 796-XII. Отже, норми спеціального закону в даному випадку застосовуються субсидіарно із нормами загального закону, доповнюють і конкретизують їх. Таким чином, особа, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи та яка постійно проживала або постійно працювала в зоні посиленого радіологічного контролю з моменту аварії на ЧАЕС до 01 січня 1993 року протягом не менше 4-х років, має право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку. При цьому постійне проживання такої особи або постійна робота у зазначеній зоні з моменту аварії по 31 липня 1986 року, незалежно від часу проживання або роботи в цей період, дає особі право на призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку на 2 роки (початкова величина), а також додатково 1 рік за кожні три повні роки проживання або роботи на такій території, але не більше 5 років. Відповідно до частини 2 статті 55 Закону № 796-ХІІ пенсійний вік за бажанням особи може бути знижено тільки за однією підставою, передбаченою цією статтею, якщо не обумовлено інше. При цьому відповідне зниження пенсійного віку, передбачене цією статтею, застосовується також до завершення періоду збільшення віку виходу на пенсію до 1 січня 2022 року. Період збільшення віку виходу на пенсію передбачений статтею 26 Закону № 1058-IV, згідно з якою особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років. Відповідно до частини 2 статті 56 Закону № 796-XII право на пенсію в повному розмірі мають громадяни, віднесені до категорій 1, 2, 3, 4, за умови стажу роботи не менш як: чоловіки - 20 років, жінки - 15 років, із збільшенням пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад встановлений цим пунктом стаж, але не вище 75 процентів заробітку, а громадянам, які відпрацювали за списком № 1, чоловіки - 10 років і більше, жінки - 7 років 6 місяців і більше - не вище 85 процентів заробітку, у разі призначення пенсії на умовах частини другої статті 27 Закону № 1058-ІV. Як зазначено у спірному рішенні про відмову у призначенні пенсії, згідно з наданими заявником документами не підтверджено його право на зниження пенсійного віку. Щодо проживання позивача в зоні посиленого радіологічного контролю, то суд зазначає наступне. Право на пенсію зі зниженням пенсійного віку мають потерпілі від Чорнобильської катастрофи, зокрема особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють в зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років, мають право на зниження пенсійного віку на 2 роки та додатково на 1 рік за 3 роки проживання або роботи, але не більше 5 років (абзац 6 частини 1 статті 55 Закону № 796-XII). Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (далі - Порядок № 22-1). Відповідно до пункту 2.1 Порядку № 22-1 при призначенні пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи, які засвідчують особливий статус особи: посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та довідка про період (періоди) участі в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС за формою, затвердженою постановою Державного Комітету СРСР по праці та соціальних питаннях від 09 березня 1988 року № 122, або довідка військової частини, у складі якої особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, або довідка архівної установи, або інші первинні документи, в яких зазначено період роботи, населений пункт чи об`єкт, де особою виконувались роботи з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями). Тобто, з метою підтвердження права на призначення пенсії на умовах статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", особа має подати одночасно з заявою про призначення пенсії, зокрема, посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи та довідку про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видану органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями). Відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 23.07.1991 № 106, село Джурин Шаргородського району Вінницької області та місто Біла Церква Київської області (де проживав та навчався позивач) відноситься до зони посиленого радіологічного контролю (категорія 4). Частиною 1 статті 44 Закону № 1058-ІV обумовлено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально. Підпунктом 5 пункту 2.1 Порядку № 22-1 передбачено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи, які засвідчують особливий статус особи, зокрема, посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи (за наявності)) та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями) (при призначенні пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"). Згідно зі статтею 9 Закону № 796-XII (в редакції Закону, яка була чинна на момент видачі позивачу посвідчення категорії 4) особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, є, зокрема, потерпілі від Чорнобильської катастрофи - громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи. Відповідно до статті 11 Закону № 796-XII до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать: особи, які постійно проживають або постійно працюють на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше чотирьох років. Статтею 14 Закону № 796-XII передбачено, що для встановлення пільг і компенсацій визначаються такі категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи: особи, які постійно проживають або постійно працюють на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше чотирьох років, - категорія

4. Згідно з частинами третьою-четвертою статті 15 Закону № 796-XII підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях. Видача довідок про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення, про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами, установами та організаціями (військкоматами), а про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення - місцевими Радами народних депутатів на цих територіях. Відповідно до пункту 6 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.08.1992 № 501 (далі - Порядок № 501), який був чинний на момент видачі позивачу посвідчення категорії 4 серії НОМЕР_2 від 15.12.1993, громадянам, які постійно проживають або постійно працюють на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 прожили або відпрацювали у цій зоні не менше чотирьох років, і віднесеним до категорії 4, видається посвідчення коричневого кольору, серія В. Згідно з пунктом 10 Порядку № 501 видача посвідчень провадиться: народним депутатам України, керівним і відповідальним працівникам Секретаріату Верховної Ради України, Адміністрації Президента України, Верховного Суду України, Генеральної Прокуратури, Вищого Арбітражного Суду, Кабінету Міністрів, а також керівникам центральних органів державної виконавчої влади, представникам Президента України в областях і містах Києві та Севастополі, працівникам підприємств і організацій, розташованих в зоні відчуження - Міністерством у справах захисту населення від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; іншим потерпілим і учасникам ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС - Радою Міністрів Республіки Крим, обласним, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням районних державних адміністрацій за місцем проживання. Посвідчення видається громадянам, які постійно проживають або постійно працюють на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше чотирьох років, - на підставі довідки встановленого зразка (додаток № 7). З аналізу наведених правових норм висновується, що єдиним документом, що підтверджує статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи, учасника ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС, статус особи, яка постійно проживає або постійно працює на території зони посиленого радіологічного контролю 4 категорії та надає право користування пільгами, встановленими Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", є відповідне посвідчення. Різного роду довідки про період роботи (служби) у зоні відчуження, про евакуацію, відселення, самостійне переселення, про період проживання та роботи на забруднених територіях тощо є лише підставами для визначення в установленому порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або потерпілих від Чорнобильської катастрофи. Такий правовий висновок викладений Верховним Судом у постановах від 21.11.2019 у справі № 572/47/17, від 15.01.2021 у справі № 520/7846/17 та від 21.11.2019 у справі № 572/47/17, та застосовується судом при вирішенні цієї справи в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України. Отже, Законом № 796-XII та Порядком № 501 чітко визначено, що саме посвідчення відповідної категорії є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користування пільгами, визначеними Законом для такої категорії. Відтак єдиним документом, що підтверджує статус громадянина, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користування пільгами, встановленими Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", зокрема призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення "Учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" або "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи". Надаючи особі посвідчення "Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" або "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи" держава визнає за особою право на пільги, встановленні чинним законодавством для власників такого посвідчення. За наведених обставин суд доходить до висновку, що наявність у позивача посвідчення громадянина, який постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю (категорія 4) серії НОМЕР_2 від 15.12.1993, виданого Вінницькою обласною державною адміністрацією, підтверджує той факт, що позивач з моменту аварії на ЧАЕС та станом на 01 січня 1993 року постійно проживав чи постійно навчався у зоні посиленого радіоекологічного контролю не менше 4 років, що дає право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку. Доказів визнання недійсним цього посвідчення як на момент звернення позивача із заявою про призначення пенсії, так і на момент розгляду справи не надано. Крім того, суд наголошує, що наявність у позивача дійсного посвідчення громадянина, який постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю та, відповідно, має право на пільги і компенсації, встановлені Законом України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (категорія 4), свідчить про те, що Вінницькою обласною державною адміністрацією було вже визнано, що період проживання (роботи) позивача у зоні посиленого радіологічного контролю станом на 1 січня 1993 року становить більше 4 років. Таким чином, період проживання позивача у зоні посиленого радіоекологічного контролю на 01.01.1993 становить більше 4 років, що є необхідною умовою для підтвердження права на додаткове зменшення пенсійного віку, передбаченого положеннями статті 55 Закону № 796-XII. Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку про наявність у позивача права на користування пільгами, встановленими Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", зокрема, щодо призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку. Окремо суд звертає увагу і на те, що факт проживання позивача на територіях радіоактивного забруднення підтверджується довідкою Джуринської сільської ради від 11.09.2024 № 240, відповідно до якої позивач проживав у періоди з 08.11.1968 по 15.12.1986, з 10.06.1987 по 29.06.1987 та з 11.07.1989 по 28.08.1989 в населеному пункті с. Джурин Шаргородського району Вінницької області, який, своєю чергою, згідно з чинною на той час класифікацією був віднесений до зони радіоактивного забруднення, а саме до зони посиленого радіоекологічного контролю. Крім того, судом встановлено, що позивач навчався та проживав у м. Біла Церква Київської області (яке у відповідний період також було віднесене до зони радіоактивного забруднення (зони посиленого радіоекологічного контролю)) з 27.09.1989 по 08.04.1992, що підтверджується довідкою від 18.07.2024 № 15.2-03/188, та з 08.04.1992 по 20.07.1994, що підтверджується довідкою від 18.07.2024 № 15.2-03/189. Також довідкою від 16.07.2024 № 48-13/114 підтверджується факт навчання ОСОБА_1 у Білоцерківському сільськогосподарському інституті з 01.09.1989 по 28.07.1994. У спірному рішенні № 024950010161 від 29.09.2025 відповідач послався на довідки від 08.07.2024 № 182 та від 11.09.2024 № 2024, однак зазначені довідки відсутні у матеріалах цієї справи та позивачем до суду не подавались. За таких обставин суд позбавлений можливості перевірити їх зміст, належність та допустимість, у зв`язку з чим наведені відповідачем доводи щодо цих довідок судом не оцінюються та не беруться до уваги при вирішенні справи. Щодо довідки про період навчання в Джуринській середній школі від 05.09.2025 № 143, яка наявна у матеріалах справи, то суд зазначає таке. Саме по собі зауваження пенсійного органу про те, що довідка № 143 "потребує уточнення", оскільки в трудовій книжці зазначено інший період навчання (у Гніванському СПТУ № 12 у 1984-1987 роках), не є достатньою і правовою підставою для відмови у призначенні пенсії. Довідка № 143 є офіційним документом, виданим уповноваженим закладом/органом у межах його компетенції, і до моменту її спростування або визнання недійсною наділена презумпцією достовірності. Наявність певної неузгодженості між відомостями про навчання у різних закладах, за відсутності інших достовірних даних, не доводить відсутності факту проживання позивача на території відповідної зони, оскільки обставини навчання можуть мати різні пояснення (перехід між закладами, паралельне/заочне навчання, уточнення дат навчального року тощо), а встановлення цих деталей потребує з`ясування та витребування додаткових документів, а не автоматичного неврахування вже наданого доказу. Навіть за наявності у відповідача сумнівів щодо окремих відомостей, принцип належного урядування та обов`язок діяти у спосіб, визначений законом, покладає на орган Пенсійного фонду обов`язок вживати заходів для з`ясування всіх істотних обставин, у тому числі шляхом запиту уточнюючих документів або роз`яснень, а не перекладати негативні наслідки власної неперевіреності на заявника шляхом відмови у призначенні пенсії. Врешті, суд бере до уваги, що факт проживання позивача на територіях, віднесених до зони посиленого радіоекологічного контролю, підтверджується іншими належними доказами, наявними у справі (довідками органів місцевого самоврядування/закладів освіти щодо проживання та навчання у відповідних населених пунктах, які згідно з Переліком віднесені до відповідної зони), а також підтверджується посвідченням категорії

4. Тому довідка № 143 у сукупності з іншими доказами не спростовує, а додатково узгоджується із загальною картиною встановлених судом обставин щодо проживання/навчання позивача на забрудненій території у відповідні періоди, а висновок пенсійного органу про "необхідність уточнення" не може розцінюватися як доведення відсутності права на пільгу. Позицію відповідача щодо неврахування періоду з 01.09.1984 по 17.07.1984 як періоду навчання з підстави незазначення дати видачі диплому та неподання документа про освіту суд вважає необґрунтованою, оскільки зазначені дати є взаємно несумісними. За таких обставин наведений у рішенні період містить очевидну описку та неузгодженість, що свідчить про помилковість висновків пенсійного органу та не може слугувати належною підставою для неврахування відповідного періоду. Щодо неврахування періоду роботи з 01.09.1994 по 14.10.1999 з підстави наявності виправлення дати та номера наказу про прийняття на роботу, то судом встановлено, що у трудовій книжці дійсно міститься виправлення реквізитів наказу про прийняття на роботу, однак у подальшому в ній зазначено правильний номер та дату відповідного наказу, що дає можливість ідентифікувати підставу виникнення трудових відносин та підтверджує факт роботи позивача у спірний період. Сам факт наявності виправлень у трудовій книжці не може бути достатньою та самостійною підставою для неврахування відповідного періоду страхового стажу. Крім того суд зазначає, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у її трудовій книжці, оскільки неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення особи її конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком. Такий правовий висновок висловлений Верховним Судом у постановах від 21.02.2018 у справі № 687/975/17 та від 16.04.2020 у справі № 159/4315/16-а. Вищенаведене додатково підтверджується тим, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 "Про трудові книжки працівників" відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність. Отже, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а тому й не може впливати на її особисті права. Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 у справі № 677/277/17. У постанові від 06.03.2018 у справі № 754/14898/15-а Верховний Суд зауважив, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці. Як вже зазначалося судом, на позивача не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у її трудовій книжці, оскільки неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення особи її конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком. Відтак наявність виправлення у записі про прийняття на роботу за період з 01.09.1994 по 14.10.1999 не може бути достатньою самостійною підставою для неврахування цього періоду до страхового стажу позивача. Отже, суд доходить висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду в Кіровоградській області за № 024950010161 від 29.09.2025 є протиправним і таким, що прийняте без урахування всіх обставин, а тому підлягає скасуванню. Поряд з цим позивач помилково просить визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Кіровоградській області щодо розгляду його заяви про призначення пенсії достроково, адже таку заяву позивача було розглянуто з прийняттям вищевказаного рішення про відмову у призначенні пенсії. Тобто факт протиправної бездіяльності, яку оскаржує позивач, відсутній, а тому відповідні позовні вимоги не можуть бути задоволенню. Водночас суд враховує, що згідно з ч. 2 ст. 9 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Як роз`яснив Верховний Суд України у пункті 3 постанови Пленуму № 14 від 18 грудня 2009 року "Про судове рішення", вихід за межі позовних вимог це вирішення незаявленої вимоги, задоволення вимоги позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять. З цього випливає, що вихід за межі позовних вимог можливий за наступних умов: - лише у справах за позовами до суб`єктів владних повноважень, оскільки лише в цьому випадку відбувається захист прав та інтересів позивача; - повний захист прав позивач неможливий у спосіб, про який просить позивач; повнота захисту полягає в ефективності відновлення його прав; - вихід за межі позовних вимог повинен бути пов`язаний із захистом саме тих прав, щодо яких подана позовна заява. Таким чином, з метою ефективного захисту прав позивача у спірних публічно-правових відносинах суд вважає можливим вийти за межі пред`явлених позовних вимог, визнавши протиправним та скасувавши рішення Головного управління Пенсійного фонду в Кіровоградській області за № 024950010161 від 29.09.2025. Однак, беручи до уваги встановлені обставини справи, за результатами вирішення цього спору суд не вбачає достатніх передумов для покладення на відповідача обов`язку з призначення позивачу пенсії. Суд враховує, що спірне рішення не зводилося виключно до питання підтвердження проживання позивача на території зони посиленого радіоекологічного контролю, а містило комплекс підстав для відмови у призначенні пенсії, зокрема щодо неврахування окремих періодів страхового стажу та зауважень до поданих документівю При цьому позивач у своїй заяві про усунення недоліків адміністративного позову, а також в уточнених позовних вимог фактично наполягає на визнанні бездіяльності відповідача й покладенні на нього обов`язку призначити пенсію, разом з тим не обґрунтувавши таких своїх вимог належним чином, зокрема щодо оскарження усіх наведених у рішенні пенсійного органу мотивів, які стали підставою для надання позивачу відмови та у сукупності впливають на можливість призначення йому пенсії. За таких обставин суд не може перебирати на себе дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень та самостійно робити висновки з питань, які є предметом судового розгляду, і, тим паче, ухвалювати з цих питань рішення. Як зазначено у пп. 5.1. п. 5 Рішення Конституційного Суду України від 29 серпня 2012 року № 16-рп/2012, Конституція України гарантує здійснення судочинства судами на засадах, визначених у ч. 3 ст. 129 цієї Конституції, які забезпечують неупередженість здійснення правосуддя судом, законність та об`єктивність винесеного рішення тощо. Ці засади, як наголосив Конституційний Суд України в абзаці 1 пп. 3.2 п. 3 мотивувальної частини Рішення від 02 листопада 2011 року № 13-рп/2011, є конституційними гарантіями права кожного на судовий захист. Відповідно до висновків Європейського суду з прав людини у рішенні від 18 липня 2006 року у справі "Проніна проти України" (заява № 63566/00), суд зобов`язаний оцінити кожен специфічний, доречний та важливий аргумент, а інакше він не виконує свої зобов`язання щодо п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (параграф 25). Завданням адміністративного судочинства є перевірка правомірності дій суб`єкта владних повноважень, відповідності його рішень критеріям, які пред`являються до рішень суб`єктів владних повноважень та закріплені в частині другій статті 2 КАС України. За результатами розгляду справи, в межах предмету позову та на основі наданих сторонами доказів, суд доходить висновку, що відповідач неналежно розглянув заяву позивача від 22.09.2025 про призначення пенсії та прийняв передчасне і протиправне рішення за № 024950010161 від 29.09.2025, яким відмовив йому у призначенні пенсії. Частиною четвертою статті 245 КАС України передбачено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 цієї статті, суд може зобов`язати відповідача-суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні. Під час розгляду цієї справи суд надав оцінку тим підставам, які перешкоджали призначенню пенсії та з якими не погодився позивач. Разом з тим, у зв`язку із скасуванням оскаржуваного рішення, процедура розгляду питання про призначення позивачу пенсії вважається незакінченою і пенсійний орган, реалізуючи свої законні повноваження щодо призначення пенсії, повинен повторно розглянути заяву позивача та прийняти рішення з урахуванням висновків суду. За змістом частини ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. В силу приписів ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Враховуючи встановлені у справі обставини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення. Щодо інших доводі, колегія суддів зазначає, що у рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії», заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід. Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв`язку з чим підстав для його скасування не вбачається. Інші доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.6 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому відповідно до п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу судове рішення за результатами її розгляду судом апеляційної інстанції в касаційному порядку оскарженню не підлягає. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 22 січня 2026 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає. Головуючий Боровицький О. А. Судді Курко О. П. Ватаманюк Р.В.