Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 756/16151/25

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 756/16151/25 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Диба О.В., Суддя-доповідач Кобаль М.І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 квітня 2026 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Кобаля М.І., суддів Черпака Ю.К., Штульман І.В., при секретарі: Литвин С.В. розглянувши у відкритому судовому без участі сторін апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 17 лютого 2026 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення, - ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду із адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач, ІНФОРМАЦІЯ_2 ) в якому просив: - скасувати постанову у справі про адміністративне правопорушення №ВОБ4117 від 25.09.2025 винесену тимчасово виконуючою обов`язки начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 майором ОСОБА_2 , якою позивача притягнуто до відповідальності, за ч. 3 ст.210 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 25 500 грн., - закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення за відсутністю події та складу адміністративного правопорушення. Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 17 лютого 2026 року у задоволенні зазначеного адміністративного позову відмовлено повністю. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, позивач, через свого представника, звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Сторони в судове засідання не з`явилися, про час, дату та місце слухання справи повідомлялися належним чином. Суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі, зокрема, неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання (п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України). Відповідно до ч. 2 ст.313 КАС України неявка сторін належним чином повідомлені про час, дату та місце розгляду справи, не перешкоджає слухання справи. Справу розглянуто у відкритому судовому засіданні в м. Києві, без фіксації судового процесу, в порядку ч. 4 ст. 229 КАС України. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити повністю, а оскаржуване рішення скасувати, виходячи з наступного. Згідно із п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, постановою тимчасово виконуючою обов`язки начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 майором ОСОБА_2 №ВОБ4117 від 25.09.2025 ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності, за ч. 3 ст. 210 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу розміром 25500 грн. (далі по тексту - оскаржувана постанова). Як зазначено в оскаржуваній постанові, ОСОБА_1 відмовився від медичного огляду для визначення придатності до військової служби за направленням від 25.09.2025, тим самим порушив вимоги абз.4 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Так, ОСОБА_1 визнано винним в скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210 КУпАП. Вважаючи протиправною оскаржувану постанову, а свої права та охоронювані законом інтереси порушеними, позивач звернувся з даним позовом до суду. Суд першої інстанції, приймаючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, дійшов висновку, що матеріали справи не містять будь-яких медичних документів, які б могли підтвердити стан здоров`я позивача, так як і не містять відомостей про проходження ним ВЛК. Також, суд першої інстанції зазначив, що відповідно до п.3 Правил військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, які є додатком до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1487 від 30.12.2022, призовники, військовозобов`язані та резервісти за порушення правил військового обліку та законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, зіпсуття або недбале зберігання військово-облікових документів, яке спричинило їх втрату, притягуються до адміністративної відповідальності згідно із Кодексом України про адміністративні правопорушення. Колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне. Дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків. Відповідно до ст. 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. У відповідності до ст. 245 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі по тексті - КУпАП)(в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності. Згідно п. 1 ст. 247 КУпАП умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події і складу адміністративного правопорушення. Стаття 280 КУпАП встановлює, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Відповідно до ст. 252 КУпАП посадова особа оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. Зі змісту зазначених норм вбачається, що при розгляді справи про адміністративне правопорушення, виходячи з його правової природи та завдання, уповноважена особа має всебічно, повно і об`єктивно з`ясувати обставини справи, зокрема на підставі належних доказів, які підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення. Згідно статті 210-1 КУпАП порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію - тягне за собою накладення штрафу на громадян від трьохсот до п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об`єднань - від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (частина перша). Вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період - тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об`єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (частина ч.3 статті 210-1 КУпАП). Статтею 1 Закону України «Про оборону України» визначено, що особливий період - це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. В силу вимог ч. 1 ст. 1 вищевказаного Закону, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Згідно ч. 10 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов`язані: - уточнити протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, свої персональні дані через центр надання адміністративних послуг або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки; - прибувати за викликом районного (об`єднаного районного), міського (районного у місті, об`єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу розвідувальних органів України для оформлення військово-облікових документів, взяття на військовий облік, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов`язаних та резервістів; - проходити медичний огляд згідно з рішеннями комісії з питань взяття на військовий облік, комісії з питань направлення для проходження базової військової служби або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я Служби безпеки України, а у Службі зовнішньої розвідки України, розвідувальному органі Міністерства оборони України чи розвідувальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України чи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, відповідно; - проходити підготовку до військової служби, військову службу і виконувати військовий обов`язок у запасі; - виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством. Так, згідно Указу Президента України №303/2014 від 17 березня 2014 року «Про часткову мобілізацію» було прийнято рішення про оголошення та проведення часткової мобілізації, а отже з цього періоду в Україні діє особливий період. Відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №2102-ІХ, в Україні введено воєнний стан. З цієї дати діє воєнний стан, а тому порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію є підставою для притягнення до відповідальності за ч.3 статті 210-1 КУпАП. Як вбачається з відзиву на позовну заяву, який міститься в матеріалах справи, 24.09.2025 капітаном поліції ОСОБА_3 було виявлено громадянина ОСОБА_1 , який перебував в розшуку за зверненням ІНФОРМАЦІЯ_4 , та якого було запрошено до ІНФОРМАЦІЯ_3 , про що складено відповідний рапорт поліцейським. Як зазначає відповідач, після прибуття ОСОБА_1 , уповноваженою особою ІНФОРМАЦІЯ_3 йому було видано направлення на проходження ВЛК від 24.09.2025 для визначення придатності до проходження військової служби, надано карту обстеження та медичного огляду громадянина України, який призначається на військову службу під час мобілізації. Проте, позивач відмовився від проходження медичного огляду, посилаючись на відсутність при собі медичних документів (аналізів та висновків лікарів). На думку відповідача, ані в протоколі про адміністративне правопорушення, ні в позовній заяві, позивачем не наведено жодного обґрунтування об`єктивних обставин, які унеможливили проходження останнім ВЛК 24.09.2025, а також позивачем не надано медичних документів (аналізів та висновків лікарів), на необхідності яких він наполягав. Докази, які б могли підтвердити негативний стан здоров`я позивача, який унеможливлює проходження останнім ВЛК відсутні. Разом з тим, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що оскаржуваною постановою ІНФОРМАЦІЯ_2 протиправно притягнув ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210 КУпАП та наклав адміністративне стягнення у вигляді штрафу розміром 25500 грн., оскільки вказана правова норма передбачає відповідальність за порушення правил військового обліку, а не порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, відповідальності за яке, передбачена саме ч. 3 статті 210-1 КУпАП, що помилково не було взято до уваги судом першої інстанції, адже зазначене порушення є самостійною підставою для скасування оскаржуваної постанови. Отже, колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку, що відповідачем не доведено належними і допустимими доказами порушення ОСОБА_1 вимог ч. 10 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та п. 1 Правил військового обліку, які є додатком 2 до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, який затверджений постановою КМУ №1487 від 30.12.2022 року, і як наслідок, факту вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст.210 КУпАП. Щодо доводів відповідача про вчинення адміністративного порушення ОСОБА_1 , як військовозобов`язаним, в особливий період, а саме: відмови від проходження військово-лікарської комісії, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне. Як зазначено відповідачем у відзиві на позовну заяву, підставою притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, за ч. 3 ст. 210 КУпАП, стала відмова останнього, після прибуття 24.09.2025 до ІНФОРМАЦІЯ_3 від проходження медичного огляду, посилаючись на відсутність при собі медичних документів (аналізів та висновків лікарів). Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що згідно з наявними в матеріалах справи доказами, ОСОБА_1 було доставлено 24.09.2025 року, тобто в примусовому порядку, працівниками поліції до поліклініки №1 Оболонського районну міста Києва (Київ, вул. Йорданська, 26). Зазначене спростовує викладені відповідачем обставини про прибуття ОСОБА_1 до поліклініки №1 Оболонського районну міста Києва (Київ, вул. Йорданська, 26), та має суттєве значення для вирішення питання про дотримання посадовими особами відповідача порядку повідомлення ОСОБА_1 про обов`язок проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби. Так, згідно абзацу 4 статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» громадяни зобов`язані проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби, згідно з рішенням військово-лікарської комісії чи відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я Служби безпеки України, а у розвідувальних органах України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону. З аналізу вищезазначених норм вбачається обов`язок громадян проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби згідно, зокрема, рішення відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки. Невиконання такого обов`язку в особливий період тягне за собою відповідальність, передбачену ч. 3 статті 210-1 КУпАП. Надаючи оцінку вказаним обставинам, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що Порядок №560 (в редакції чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин) визначає, зокрема, організацію медичного огляду військовозобов`язаних та резервістів для визначення придатності до військової служби. За викликом районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (Центрального управління або регіонального органу СБУ, відповідного підрозділу розвідувальних органів) резервісти та військовозобов`язані зобов`язані з`являтися у строк та місце, зазначені в повістці, для взяття на військовий облік, уточнення своїх персональних даних, даних військово-облікового документа з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних, резервістів (територіального центру комплектування та соціальної підтримки), проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби (п.21 Порядок № 560). Додатком 11 Порядку № 560 визначено направлення певної форми, для встановлення придатності військовозобов`язаного до проходження військової служби за станом здоров`я, у певному медичному закладі, у зв`язку із призовом на військову службу під час мобілізації, в особливий період. Відповідно до абзаців 3-4 пункту 69 Порядку №560 громадяни України, які перебувають на військовому обліку та з набранням чинності Указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, прибули до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для уточнення своїх облікових даних (адреси місця проживання, номерів засобів зв`язку, адреси електронної пошти (за наявності) та інших персональних даних), на медичний огляд не направляються. На медичний огляд громадяни, які уточнили свої облікові дані, викликаються повісткою. У разі проходження резервістами та військовозобов`язаними медичного огляду під час мобілізації та/або воєнного стану строк дії довідки з висновком щодо придатності до військової служби становить один рік. Положеннями пункту 74 Порядку №560 передбачено, що резервістам та військовозобов`язаним, які підлягають призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, за рішенням керівника районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки видається направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду за формою згідно з додатком

11. При цьому особам віком до 45 років видається направлення щодо визначення їх придатності до проходження військової служби у десантно-штурмових військах, силах спеціальних операцій, морській піхоті. Військовозобов`язаний та резервіст, який виявив бажання проходити військову службу під час мобілізації у вибраній ним військовій частині, направляється на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду керівником районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або командиром військової частини. Направлення реєструється в журналі реєстрації направлень на військово-лікарську комісію за формою згідно з додатком 12 та видається резервісту та військовозобов`язаному під особистий підпис. Під час вручення направлення резервістам та військовозобов`язаним під особистий підпис доводяться вимоги законодавства щодо відповідальності громадян за ухилення від військової служби під час мобілізації, у тому числі за ухилення від проходження медичного огляду за направленням районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, та строк завершення медичного огляду. Викладене свідчить, що процедурі проходження військовозобов`язаним медичного огляду передує: формування повістки про виклик військовозобов`язаного для проходження відповідного огляду та її вручення особі; видача керівником районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду за формою, згідно з додатком 11 до Порядку №560; реєстрація відповідного направлення в журналі реєстрації направлень на військово-лікарську комісію за формою, згідно з додатком 12 до Порядку №560. Разом з тим, доказів видачі повістки ІНФОРМАЦІЯ_2 про виклик військовозобов`язаного ОСОБА_1 , перед видачею направлення на проходження ВЛК, матеріали справи не містять, а відповідачем не надано, ані під час розгляду справи в суді першої інстанції, ані під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції. Крім того, в силу положень пункту 3.5 Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14 серпня 2008 року №402 (далі - Положення №402), військовозобов`язаний під час проведення медичного огляду зобов`язаний надати членам ВЛК ТЦК та СП медичну карту амбулаторного хворого за формою №025/о, затвердженою наказом МОЗ України від 14 лютого 2012 року №110 «Про затвердження форм первинної облікової документації та Інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров`я незалежно від форми власності та підпорядкування», зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 28 квітня 2012 року за №661/20974 (далі - форма №025/о), виписки з медичної документації щодо перенесених захворювань, отриманих травм, поранень тощо, якщо така інформація відсутня в Електронній системі охорони здоров`я (далі - ЕСОЗ). Зазначені документи, а також особові справи офіцерського, сержантського, старшинського і рядового складу запасу ТЦК та СП до початку огляду подає для вивчення у ВЛК. Отже, вказаною нормою пункту 3.5 Положення №402 на військовозобов`язаного покладається обов`язок під час проведення медичного огляду надати членам військово-лікарської комісії медичну карту амбулаторного хворого за формою №025/о, виписки з медичної документації щодо перенесених захворювань, отриманих травм, поранень тощо, якщо така інформація відсутня в ЕСОЗ. Колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку, що відповідачем не доведено належними і допустимими доказами порушення ОСОБА_1 вимог ч. 1 статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», і як наслідок, факту вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст.210-1 КУпАП. Відповідно до пункту 3 частини 3 статті 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд, як адміністративний має право скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення. Пунктом 1 ч.1 ст. 247 КУпАП встановлено, що провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення. З огляду на викладене, враховуючи, що належними та допустимими доказами не підтверджується факт вчинення ОСОБА_1 правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 210 КУпАП України, колегія суддів апеляційного суду доходить висновку про скасування оскаржуваної постанови тимчасово виконуючої обов`язки начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 майором ОСОБА_2 №ВОБ4117 від 25.09.2025 щодо притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, за ч. 3 ст. 210 КУпАП та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу розміром 25 500грн. Окрім того, суд апеляційної інстанції зазначає, що чинним законодавством не передбачено відповідальність військовозобов`язаного за відмову від направлення на медичний огляд військово - лікарською комісією, з метою визначення ступеня придатності до військової служби. Підсумовуючи викладене колегія суддів доходить висновку про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 та їх задоволення, справа про адміністративне правопорушення підлягає закриттю, згідно вимог п.1 ч.1 ст. 247 КУпАП. Згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Як зазначено у постанові Верховного Суду від 26.06.2018 року №127/3429/16-ц, Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», §58, рішення від 10.02.2010 року). Отже, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. У рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються, а в рішенні від 27.09.2010 по справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» - що ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 1 ст. 6 КАС України). Верховенство права є найважливішим принципом правової держави. Змістом цього принципу є пріоритет (тобто верховенство) людини, її прав та свобод, які визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні. Цей принцип закріплено у ст. 3 Конституції України. Окрім того, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 р. N 15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави. Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена в справі «Пономарьов проти України» (пункт 40 мотивувальної частини рішення від 3 квітня 2008 року), в якому Суд наголосив, що «право на справедливий судовий розгляд», яке гарантовано п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. У справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що «стаття 6 Конвенції не зобов`язує держав - учасників Конвенції створювати апеляційні чи касаційні суди. Однак там, де такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6» (пункт 22 мотивувальної частини рішення від 20 липня 2006 року). Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Як зазначено у постанові Верховного Суду від 26.06.2018 року №127/3429/16-ц, Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», §58, рішення від 10.02.2010 року). Колегія суддів апеляційної інстанції доходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються. Аналіз наведених правових положень та вищезазначених обставин справи дає підстави колегії суддів апеляційної інстанції для висновку, що доводи апеляційної скарги є обґрунтованими, а висновки суду першої інстанції помилковими, відповідно оскаржувана постанова є незаконною та підлягає скасуванню. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що судом першої інстанції рішення прийнято з порушення норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з цим, колегія суддів вважає необхідним рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити адміністративний позов в повному обсязі. Відповідно до ч. 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта в ладних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити, у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Як вбачається з матеріалів справи, під час подання позовної заяви та апеляційної скарги позивачем було сплачено судовий збір в розмірі 3028,00 грн., який підлягає стягнення з відповідача, як суб`єкта владних повноважень, на користь позивача, відповідно до ст. 139 КАС України. Керуючись ст.ст. 242, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, Шостий апеляційний адміністративний суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити повністю. Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 17 лютого 2026 року - скасувати. Ухвалити нове рішення, яким адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення задовольнити повністю. Визнати протиправною та скасувати постанову виконуючої обов`язки начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 майором ОСОБА_2 №ВОБ4117 від 25.09.2025, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності, за ч. 3 ст. 210 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу розміром 25 500,00 грн. Закрити провадження по справі за адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 , за ч. 3 ст. 210 КУпАП. Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) витрати на сплату судового збору в розмірі 3028, 00 грн., (три тисячі двадцять вісім грн. 00 копійок). Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та не підлягає касаційному оскарженню. Головуючий суддя: М.І. Кобаль Судді: Ю.К. Черпак І.В. Штульман Повний текст виготовлено 21.04.2026 року