Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 320/46941/25

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/46941/25 Суддя (судді) першої інстанції: Кочанова П.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 квітня 2026 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Златіна С.В., суддів: Воловика С.В., Кравченка Є.Д., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій, зобов`язати вчинити дії, - В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 (далі - позивач; ОСОБА_1 ) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (далі - відповідач; ГУ ПФ України в м. Києві), в якому просив: - визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо зменшення з 01 січня 2025 року виплати ОСОБА_1 раніше призначеної та перерахованої за рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 вересня 2021 року, яке залишене без змін постановою Шостого Апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2022 року у справі №640/30337/20, пенсії; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві поновити нарахування та виплату ОСОБА_1 раніше призначеної та перерахованої за рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 вересня 2021 року, яке залишене без змін постановою Шостого Апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2022 року у справі №640/30337/20, пенсії, починаючи з 01 січня 2025 року без обмеження її максимальним розміром та без застосування понижуючих коефіцієнтів, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 03 січня 2025 року № 1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану», з урахуванням раніше проведених виплат; - допустити до негайного виконання рішення суду в частині сплати заборгованості за один місяць. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2026 року адміністративний позов задоволено повністю. Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що застосування при обчисленні (перерахунку) розміру пенсій громадян України із числа осіб, які мають право на пенсію за Законом № 1697-VII, положень статті 46 Закону № 4059-IX та Постанови № 1, якими передбачено виплату таких пенсій, із застосуванням коефіцієнтів до суми пенсії, яка перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність (що фактично призводить до обмеження розміру таких пенсій), є протиправним та таким, що обмежує гарантоване право на належний соціальний захист, передбачене статтею 46 Конституції України. Разом з тим, з огляду на соціальний характер спірних правовідносин, необхідність забезпечення ефективного захисту порушеного права позивача та з метою недопущення подальшого порушення його права на своєчасне отримання засобів існування, суд дійшов висновку про необхідність допустити негайне виконання рішення в частині стягнення пенсії у межах суми за один місяць. Не погоджуючись з рішенням Київського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2026 року, ГУ ПФ України в м. Києві подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування заявлених вимог апелянт зазначив, що Постанова №1 неконституційною не визнавалася, а тому позовні вимоги позивача є безпідставними. Орган Пенсійного фонду наголосив, що його дії є правомірними та у спірних правовідносинах пенсійний орган діяв у відповідності до чинного законодавства і в можах своїх компетенцій. З цих та інших підстав апелянт вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм процесуального і матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 березня 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції. Відзиву на апеляційну скаргу у встановлений судом строк не надійшло. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 квітня 2026 року справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження. Згідно з частиною першою статті 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, з наступних підстав. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянином України та перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві, як отримувач пенсії відповідно до Закону України «Про прокуратуру». Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 вересня 2021 року, яке залишене без змін постановою Шостого Апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2022 року у справі №640/30337/20: зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити з 13 грудня 2019 року перерахунок та виплату призначеної позивачу пенсії за вислугу років без обмеження її граничного розміру, з розрахунку 90 % від суми місячної заробітної плати, яка зазначена в довідці Офісу генерального прокурора від 16 червня 2020 року № 21-1227зп та здійснити відповідні виплати з урахуванням фактично сплачених сум. В липні 2025 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві з заявою про проведення виплати пенсії без обмеження максимальним розміром та без застосування положень Постанови №1. Листом Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 17 липня 2025 року №2600-0202-8/128788 за результатом розгляду заяви позивача повідомлено, що статтею 46 Закону України від 19 листопада 2024 року № 4059-IX «Про Державний бюджет України на 2025 рік» (далі - Закон № 4059-IX) передбачено, що пенсії, призначені (перераховані) відповідно до Закону України «Про прокуратуру», розмір яких перевищує десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням до суми перевищення коефіцієнтів у розмірах і порядку, визначених Кабінетом Міністрів України. Відповідно до Постанови №1 з 01 січня 2025 року позивачу нараховано пенсію у сумі 32076 гривень 75 копійок, з урахуванням обмежувальних коефіцієнтів. При цьому, загальний розмір пенсії позивача станом на 01 січня 2025 року становить 56335 гривень 50 копійок. Згідно витягів з пенсійної справи ОСОБА_1 понижуючі коефіцієнти застосовано до суми перевищення розміру 23610 гривень 00 копійок (10 прожиткових мінімумів), а саме: у діапазоні >10-11 визначено суму доплати 1180 гривень 50 копійок; у діапазоні >11-13 визначено суму доплати 1888 гривень 80 копійок; у діапазоні >13-17 визначено суму доплати 2833 гривні 20 копійок; у діапазоні >17-21 визначено суму доплати 1888 гривень 80 копійок; у діапазоні >21 визначено суму доплати 675 гривень 45 копійок. Вважаючи такі дії органу Пенсійного фонду протиправними, ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з цим позовом. Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів виходить з такого. Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Частиною другою статті 64 Конституції України встановлено, що в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції. Згідно статті 3 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ (далі - Указ №64/2022), у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану". В подальшому Указами Президента України строк дії режиму воєнного стану неодноразово продовжувався та діє станом на час розгляду даної справи. Отже, у період дії в Україні воєнного стану, введеного Указом № 64/2022, не передбачено обмежень конституційних права і свободи людини і громадянина, які встановлені ст. 46 Конституції України. Статтею 46 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" від 19 листопада 2024 року № 4059-ІХ установлено, у 2025 році у період дії воєнного стану пенсії, призначені (перераховані), зокрема, відповідно до Закону України "Про прокуратуру" (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), розмір яких (пенсійної виплати) перевищує десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням до суми перевищення коефіцієнтів у розмірах і порядку, визначених Кабінетом Міністрів України. На виконання вказаної норми Кабінетом Міністрів України прийнята постанова від 03 січня 2025 року № 1 "Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану" (далі - Постанова № 1), пунктом 1 якої установлено, що у період воєнного стану у 2025 році пенсії (пенсійні виплати), призначені (перераховані), зокрема, відповідно до Закону України "Про прокуратуру" (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), розмір яких перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням коефіцієнтів до відповідних сум перевищення: до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 11 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,5; до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 11 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 13 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,4; до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 13 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 17 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,3; до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 17 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 21 розмір прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,2; до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 21 розмір прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,1. Для осіб, пенсії яким призначено (перераховано) відповідно до актів законодавства, зазначених в абзаці першому цього пункту, та які мають право на пенсію відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", і в яких розмір пенсії, обчисленої відповідно до частини першої статті 27, абзацу другого частини першої статті 28 і статті 29 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, коефіцієнти застосовуються до відповідних сум перевищення пенсії, призначеної (перерахованої) відповідно до актів законодавства, зазначених в абзаці першому цього пункту, понад суму пенсії, обчислену відповідно до частини першої статті 27, абзацу другого частини першої статті 28 і статті 29 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Пунктом 2 Постанови № 1 установлено, що у період воєнного стану у 2025 році коефіцієнти, визначені пунктом 1 цієї постанови, не застосовуються до пенсій (пенсійних виплат) осіб, які брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, безпосередню участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, брали безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, а також до пенсій в разі втрати годувальника, призначених членам сім`ї загиблих (померлих, зниклих безвісти) таких осіб. Законом України "Про прокуратуру" врегулювано питання пенсійного забезпечення працівників прокуратури. Рішенням Конституційного Суду України №7-р(ІІ)/2019 було визнано неконституційним положення частини дванадцятої статті 86 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року №1697-VII зі змінами, яким передбачено, що умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України та встановлено, що частина двадцята статті 86 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року №1697-VII підлягає застосуванню в первинній редакції. Отже, з 13 грудня 2019 року частина двадцята статті 86 Закону України "Про прокуратуру", відповідно до якої Кабінет Міністрів України мав встановити певний порядок перерахунку пенсії, не діє, а діє її первинна редакція, яка автоматично надає пенсіонерам право на перерахунок пенсії. Конституційний Суд України констатував, що питання пенсійного забезпечення прокурорів, у тому числі умови та порядок перерахунку призначених їм пенсій, має визначати Верховна Рада України законом, а не Кабінет Міністрів України підзаконним актом. До того ж, слід зазначити, що Конституційний Суд України в пункті 4 мотивувальної частини Рішення від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 зазначав, що предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, а тому цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов`язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України (абзац 8 пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007). Крім того, виходячи з того, що предмет регулювання Бюджетного кодексу України (далі - Кодекс), так само, як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, що обумовлено положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України, Конституційний Суд України в Рішенні від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020 дійшов висновку, що Кодексом не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію або скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України (абзацу 8 підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини). Отже, Конституційний Суд України вкотре наголосив на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частини другої статті 19, статті 130 Конституції України. Тому, враховуючи неодноразово викладену Конституційним Судом України юридичну позицію стосовно того, що законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об`єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина. У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони (зокрема, абз. 3, 4 пп. 5.4 п. 5 мотивувальної частини рішення від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008), суд зазначає, що Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів. Як зазначено у Рішенні Конституційного Суду України від 18 червня 2020 року № 5-рп(II)/2020, до судів різних видів юрисдикції висунуто вимогу застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): "закон пізніший має перевагу над давнішим" (lex posterior derogat priori), "закон спеціальний має перевагу над загальним" (lex specialis derogat generali), "закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим" (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість. Водночас, зазначений бюджетний закон фактично обмежує розмір пенсії позивача, що порушує гарантії, закріплені у статті 46 Конституції України. Закон України про Державний бюджет України не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми. Суд вкотре наголошує, що відповідно до статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина; форми і види пенсійного забезпечення. За приписами статті 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (статті 46 Конституції України). Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили щодо інших законів. Згідно пункту 24 частини першої статті 2 Бюджетного кодексу України Закон про Державний бюджет України - закон, який затверджує Державний бюджет України та містить положення щодо забезпечення його виконання протягом бюджетного періоду. Тобто, існує колізія положень двох нормативно-правових актів рівня закону, подолати якими можливо, застосувавши загальний принцип права "спеціальний закон скасовує дію загального закону" (lex specialis derogat generali). Такий підхід використовується у випадку конкуренції норм: коли на врегулювання суспільних відносин претендують загальні та спеціальні норми права. Отже, за таким правовим підходом, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону (lex specialis), тобто Закону України "Про прокуратуру", а положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" вважати загальними нормами (lex generalis). На такий аспект законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у Рішеннях від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України). Суд звертає увагу, що відповідно до частини третьої статті 7 КАС України у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України. Повноваження суду не застосовувати нормативно-правовий акт у разі висновку про його суперечність Конституцій України закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту кореспондує з принципом верховенства права. При цьому, дотримання принципу верховенства права можливе лише за умови застосування судами під час розгляду та вирішення справ законодавчого акта, який відповідає критерію "якості закону". Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі нормативно-правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12 березня 2019 року у справі № 913/204/18, від 10 березня 2020 року у справі № 160/1088/19). При цьому, у випадку суперечності норм підзаконного акта нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу. Вирішуючи питання правомірності застосування пенсійним органом коефіцієнтів зменшення, встановлених статті 46 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" та Постановою № 1, до перерахованої в січні 2025 року пенсії, Верховний Суд у постанові від 11 вересня 2025 року у справі №120/1081/25 дійшов висновку, що застосування при обчисленні (перерахунку) розміру пенсій громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі та інших осіб, які мають право на пенсію за Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", положень ст.46 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" та Постанови № 1, якими передбачено виплату таких пенсій, із застосуванням коефіцієнтів до суми пенсії, яка перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність (що фактично призводить до обмеження розміру таких пенсій), є протиправним та таким, що обмежує гарантоване право на належний соціальний захист, передбачене статтею 46 Конституції України. З огляду на викладені вище обставини справи та їх правове регулювання, колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду вважає, що обмеження ГУ ПФУ в м. Києві з 01 січня 2025 року пенсії позивача шляхом застосування до неї понижуючих коефіцієнтів, визначених пунктом 1 Постанови №1, є протиправним. Враховуючи встановлені вище обставини справи та правове регулювання спірних правовідносин, судова колегія дійшла висновку, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване судове рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а протилежні доводи апеляційної скарги є помилковими та такими, що не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи. Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. За змістом частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статтями 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів - ПОСТАНОВИЛА : Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві - залишити без задоволення. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2026 року - залишити без змін. Розподіл судових витрат не здійснюється. Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені статтями 328, 329 КАС України. Суддя-доповідач С.В. Златін Суддя С.В. Воловик Суддя Є.Д. Кравченко Повний текст судового рішення виготовлено 21 квітня 2026 року.