Постанова Одеський апеляційний суд № 522/12753/24-Е

Номер провадження: 22-ц/813/4489/26 Справа № 522/12753/24-Е Головуючий у першій інстанції Мурзенко М.В. Доповідач Громік Р. Д. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25.03.2026 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі: головуючого Громіка Р.Д., суддів Комлевої О.С., Сегеди С.М., за участю секретаря Скрипченко Г.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні за відсутності учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Хаджибейського районного суду м. Одеси від 09 грудня 2025 року у справі за поданням представника Хаджибейського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Малоги Дмитра Андрійовича про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі території України керівника Товариства з обмеженою відповідальністю компанія «Альфа» - Прощенка Володимира Євгенійовича, стягувач ОСОБА_1 , ВСТАНОВИВ: 1.

ОПИСОВА ЧАСТИНА Короткий зміст подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України. До суду звернувся представника Хаджибейського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Малоги Дмитра Андрійовича про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі території України керівника ТОВ компанія «Альфа» - Прощенка Володимира Євгенійовича, стягувач ОСОБА_1 . Подання вмотивовано тим, що на примусовому виконанні перебуває виконавче провадження № 77309948 з примусового виконання виконавчого листа № 522/12753/24-Е виданого 29.01.2025 року Приморським районним судом м. Одеси про стягнення з ТОВ «Компанія «Альфа» на користь ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 10 400, 00 грн., що відкрито 20.10.2025 року. 20.10.2025 року на адресу боржника було направлено постанову про відкриття виконавчого провадження № 77309948 та виклик керівника юридичної особи, який був призначений на 27.10.2025 року. Згідно витягу з ДРРП нерухоме майно за боржником не зареєстроване. Згідно відомостей МВС транспортні засоби за боржником не зареєстровані. Згідно відомостей, отриманих в АСВП до банківських установ про отримання інформації, що становить банківську таємницю, а саме, про рахунки, що відкриті за боржником у банківських установах, залишок коштів на рахунках. Згідно відомостей, отриманих в АСВП внаслідок обміну інформації з банківськими установами за боржником відкритий рахунок в АБ «Південний». Кошти на рахунках для виконання вимог виконавчого документу відсутні. 24.10.2025 року державним виконавцем було здійснено вихід за адресою боржника, що зазначена у виконавчому документі. Виходом за адресою м. Одеса, вул. Героїв Крут, 15 було встановлено, що за даною адресою знаходиться бізнес центр «Черьомушки», в якому ТОВ «Альфа» не перебуває, договір про оренду приміщень за зазначеною адресою відсутній. 27.10.2025 року керівник юридичної особи боржника до державного виконавця не з`явився, баланс, звіт про фінансові результати підприємства, декларацію про майно і доходи протягом 5 робочих днів в порушення вимог закону «Про виконавче провадження» не подав. Зазначив, що боржником постанова не виконується, будь-яких пояснень, листів на адресу приватного виконавця боржник не надавав, що свідчить, на думку державного виконавця, про ухилення від виконання боржником зобов`язань за виконавчим документом, що є підставою для встановлення боржнику тимчасового обмеження у праві виїзду за кордон. Короткий зміст ухвали суду першої інстанції. Ухвалою Хаджибейського районного суду м. Одеси від 09 грудня 2025 року у задоволенні подання представника Хаджибейського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Малоги Дмитра Андрійовича про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі території України керівника ТОВ «Альфа» - Прощенка Володимира Євгенійовича, стягувач ОСОБА_1 відмовлено. Короткий зміст та доводи апеляційної скарги. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати оскаржуване судове рішення та постановити нове, яким задовольнити подання у повному обсязі, посилаючись при цьому на порушення норм процесуального права. Апеляційна скарга вмотивована тим, що судом першої інстанції не в повному обсязі досліджено матеріали справи та зроблено помилкові висновки про відмову у задоволенні подання. Сповіщення сторін та заяви у справі. Про судове засідання, призначене на 25 березня 2026 року, сторони були належним чином сповіщені про дату, час та місце слухання справи, однак у судове засідання не з`явились. Відповідно до ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Згідно із ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Відповідно до ч. 7 ст. 268 ЦПК України рішення суду (повне або скорочене) підписується всім складом суду у день його складення і додається до справи. Суддя Комлева О.С. перебувала у відпустці з 06 по 10 квітня 2026 року та з 13 квітня по 17 квітня 2026 року, що підтверджується довідкою відділу кадрової роботи та управління персоналом. Повний текст судового рішення складено 20 квітня 2026 року. 2.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА Позиція апеляційного суду Заслухавши доповідача, розглянувши матеріали справи і доводи, викладені в апеляційній скарзі, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав. Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до припису ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Згідно із ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Статтею 33 Конституції України передбачено, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України за винятком обмежень, які встановлюються законом. Конституційна гарантія вільного пересування фізичної особи не поширюється на випадки, коли суспільні інтереси вимагають правомірного обмеження прав людини, зокрема для захисту прав і законних інтересів інших членів суспільства. Таким чином, для легітимного застосування обмеження фізичної особи в праві вільного пересування, права вільно залишати територію України, таке обмеження повинно бути законним, обґрунтованим та доведеним. Відповідно до п. 19 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження», у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, виконавець має право звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов`язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів. Відповідно до ч. 3 ст. 441 ЦПК України, суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), якщо така особа ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на неї відповідним рішенням, на строк до виконання зобов`язань за рішенням, що виконується у виконавчому провадженні. Ухилення від виконання зобов`язань, покладених судовим рішенням, рішенням іншого органу (посадової особи)", вжите у п. 19 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження», ч. 3 ст. 441 ЦПК України, позначає з об`єктивної сторони такі діяння (дії чи бездіяльність) особи боржника, які полягають у навмисному чи іншому свідомому невиконанні нею зазначених обов`язків. З матеріалів подання вбачається, що нерухоме/рухоме майно за боржником не зареєстровано, боржник серед власників, які володіють значними пакетами акцій емітентів відсутні, державним виконавцем не виявлено коштів та іншого майна боржника, на яке за законом може бути звернено стягнення. За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що виконавцем не надано суду доказів ухилення керівника боржника від виконання судового рішення про стягнення заборгованості за кредитним договором, що є правовою підставою для відмови в задоволенні подання. Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Скаржник не довів обставини, на які посилався як на підставу своєї апеляційної скарги, жодного належного та допустимого доказу на спростування висновків суду першої інстанції не надав. Щодо доводів апеляційної скарги, то колегія суддів зазначає таке. Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права позивача (стягувача) на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. ЄСПЛ, здійснюючи тлумачення ст. 6 Конвенції, зазначає, що право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система договірної сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду одній зі сторін, а тому виконання рішення, має розглядатися як невід`ємна частина "судового процесу" ("Горнсбі проти Греції"). Окрім того, існування боргу, який підтверджений остаточним судовим рішенням, дає особі, на користь якої таке рішення постановлено, підґрунтя для "законного сподівання" на виплату цього боргу і становить "майно" цієї особи у розумінні ст. 1 Першого протоколу Конвенції, а відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, ухваленого на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, передбачене ст. 1 Першого протоколу (рішення ЄСПЛ у справах: "Агрокомплекс проти України", "Іванов проти України"). Водночас, свобода пересування особи гарантована ст. 2 Протоколу №4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до положень ч. 2 якої кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. Разом з тим, ч. 3 вказаної статті передбачено, що на здійснення цього права не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб. У справі "Гочев проти Болгарії" (рішення від 26 листопада 2009 року) ЄСПЛ підсумував принципи, з урахуванням яких має відбуватися оцінка правомірності вжиття заходів щодо обмеження свободи пересування особи у зв`язку з неоплаченими боргами, зазначивши, що таке обмеження має відповідати одразу трьом критеріям: по-перше, має ґрунтуватися на законі, по-друге, переслідувати одну з легітимних цілей, передбачених у ч. 3 ст. 2 Протоколу №4 до Конвенції, і по-третє, бути пропорційним меті його застосування, тобто знаходитися в справедливому балансі між правами людини та публічним інтересом. При цьому у п. 49 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив при вирішенні питання про пропорційність обмеження даного права з метою стягнення неоплачених боргів слід пам`ятати, що таке обмеження може бути виправдано лише тоді, коли воно дійсно сприятиме досягненню переслідуваної мети гарантування повернення вказаних боргів. Аналогічні висновки викладені у рішенні ЄСПЛ від 13 листопада 2003 року у справі "Напияло проти Хорватії" п. п. 78-82). Стаття 2 Протоколу №4 до Конвенції дозволяє втручатися у здійснення особою права на свободу вільного пересування лише у відповідності із законом і в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб, якщо таке втручання було пропорційним. Тобто, для втручання у право боржника на свободу вільного пересування необхідно дотриматися розумного балансу (пропорційності) між правами боржника щодо вільного пересування та правами стягувача на остаточне виконання судового рішення і його правами на борг як на його майно. Відповідно до ч. 4 ст. 441 ЦПК України ухвала про тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути постановлена за поданням державного або приватного виконавця, яким відкрито відповідне виконавче провадження. Ухилення боржника від виконання своїх зобов`язань є оціночним поняттям. Теоретично їх невиконання може бути зумовлене об`єктивними причинами, наприклад, внаслідок відсутності майна, роботи, незадовільного фінансового стану, тривалого відрядження, важкої хвороби тощо. Однак воно може мати й принципово інше походження, суб`єктивне, коли боржник свідомо ухиляється від виконання - має змогу виконати зобов`язання у повному обсязі або частково, але не робить цього без поважних причин. Критерій достатності вжитих боржником з метою належного виконання зобов`язання заходів має визначатися судом і відноситься до його дискреційних повноважень. Юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду передбачені саме за ухилення від виконання зобов`язань, а не за наявність факту їх невиконання. При цьому, під ухиленням від виконання зобов`язань, покладених судовим рішенням слід розуміти такі діяння (дії чи бездіяльність) особи боржника, які полягають у навмисному чи іншому свідомому невиконанні ним таких обов`язків. Колегія суддів зазначає, що належних і допустимих доказів свідомого або навмисного ухилення невиконання обов`язків керівника боржника стороною заявника не надано. Крім того, колегія суддів зазначає, що на момент перегляду ухвали суду у суді апеляційної інстанції виконавче провадження закрите у зв`язку із виконанням судового рішення. Твердження скаржника в апеляційній скарзі про те, що судом першої інстанції порушено норми процесуального закону, не є такими, що порушують розгляд справи по суті. Крім того судова колегія вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги. Подання розглянуто по суті правильно, законних підстав для скасування чи зміни ухвали суду першої інстанції немає. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржувану ухвалу суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, ухвалу постановлено у відповідності до вимог процесуального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, оскаржувану ухвалу суду залишити без змін. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

УХВАЛИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Хаджибейського районного суду м. Одеси від 09 грудня 2025 року залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з моменту її ухвалення та подальшому оскарженню не підлягає. Повний текст судового рішення складено 20 квітня 2026 року. Головуючий Р.Д. Громік Судді: О.С. Комлева С.М. Сегеда