Ухвала КАС ВС № 440/15813/25

УХВАЛА 20 квітня 2026 року м. Київ справа № 440/15813/25 адміністративне провадження № К/990/14511/26 Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Кашпур О.В., перевірив касаційну скаргу адвоката Друзя Віталія Вікторовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 26 січня 2026 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 27 березня 2026 року у справі №440/15813/25 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , третя особа: військова частина НОМЕР_2 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , третя особа: військова частина НОМЕР_2 , в якому просив: - визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у звільненні з військової служби ОСОБА_1 на підставі підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу"; - зобов`язати військову частину військової частини НОМЕР_1 прийняти рішення за результатом розгляду рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини четвертої, абзацу тринадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу" через такі сімейні обставини: необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 26 січня 2026 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 27 березня 2026 року у задоволенні позову відмовлено. 31 березня 2026 року адвокат Друзь Віталій Вікторович, який діє в інтересах ОСОБА_1 через підсистему «Електронний суд» звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 26 січня 2026 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 27 березня 2026 року. Скаржник просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Відповідно до частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі. Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу. Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до пункту 4 частини другої якої у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга, з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав). Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним. Тому касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами, які необхідно вказати у формі, визначеній пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України. Під час перевірки поданої касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 КАС України встановлено, що у якості підстав касаційного оскарження судових рішень скаржник зазначає пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України. Зокрема, скаржник, посилаючись на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, у тексті касаційної скарги зазначає про те, що рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 26 січня 2026 року та постанова Другого апеляційного адміністративного суду від 27 березня 2026 року по справі №440/15813/25 є незаконними та необґрунтованими оскільки суди першої та апеляційної інстанції в оскаржуваних судових рішеннях застосували норму права, а саме підпункт «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-XII, у розумінні відсутності інших членів сім`ї першого або другого ступеня споріднення у батька позивача, положення додатку 19 до Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 10 квітня 2009 року №170, щодо компетенції на надання оцінки акту перевірки сімейного стану військовослужбовця, складеними центрами комплектування військовою частиною та судом, без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, а саме від 07 травня 2025 року у справі №420/30227/24, від 27 лютого 2025 року у справі №380/16966/24, від 26 червня 2024 року у справі №420/23353/23, від 30 травня 2024 року у справі №140/8768/23, від 11 квітня 2024 року у справі №420/16689/23. Проте, Верховний Суд наголошує, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга). Проте, скаржник, посилаючись на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження, обмежився наведенням положень підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-XII, цитуванням окремих постанов Верховного Суду та викладенням власного розуміння того, як ці приписи мали бути застосовані у його справі, однак не навів належного обґрунтування усіх обов`язкових елементів цієї підстави у їх взаємозв`язку. Зокрема, скарга не містить чіткого визначення саме того висновку судів попередніх інстанцій, який, на думку скаржника, суперечить правовому висновку Верховного Суду. Так, замість виокремлення конкретного правового підходу, покладеного судами в основу відмови у позові, скаржник фактично переказує обставини справи, висловлює незгоду з оцінкою доказів та наполягає на власному тлумаченні поняття відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення. Такий спосіб викладення доводів не дає можливості встановити, який саме правовий висновок апеляційного суду щодо застосування відповідної норми права він вважає таким, що відступає від або не враховує позицію Верховного Суду. Водночас, заявляючи про подібність правовідносин, скаржник фактично лише проголошує її існування, але не здійснює того порівняльного аналізу, якого вимагає оскарження за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України. У касаційній скарзі відсутнє належне зіставлення правовідносин у справі, в якій Верховний Суд сформулював висновок, та у цій справі за такими визначальними критеріями, як суб`єктний склад учасників спірних правовідносин, конкретна підстава звільнення з військової служби, характер сімейних зв`язків, коло родичів, наявність чи відсутність інших осіб, здатних здійснювати догляд, а також те юридичне питання, яке було вирішальним для висновку суду у кожній зі справ. Скаржник не показує, що у наведених ним справах і у цій справі йдеться саме про однакову нормативну конструкцію та тотожне питання застосування норми права, а не лише загалом про спори, пов`язані зі звільненням з військової служби за сімейними обставинами. Більше того, частина постанов Верховного Суду, на які скаржник посилається, стосується інших підстав звільнення або інших аспектів застосування статті 26 Закону №2232-XII, що саме по собі вимагало від скаржника окремого пояснення, чому, попри відмінність фактичного та нормативного підґрунтя, викладені там висновки можуть вважатися релевантними для цієї справи. Проте такого обґрунтування скарга не містить. За наведених обставин зазначення скаржником постанов Верховного Суду та загальне посилання на подібність правовідносин не може вважатися належним виконанням вимог до касаційної скарги, поданої на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України. З огляду на викладене, Суд вважає необґрунтованими посилання скаржника на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження. Окрім цього, відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково. Тлумачення положень вказаних норм у їхньому взаємозв`язку дає змогу дійти висновку, що процесуальний закон пов`язує можливість касаційного перегляду у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження тільки з тими юридичними фактами, вичерпний перелік яких викладений у підпунктах «а», «б», «в» та «г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. Згідно ухвали Полтавського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2025 року справу №440/15813/25 призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження. Отже, враховуючи, що ця справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження, для можливості відкриття касаційного провадження процесуальним законом передбачено необхідність обґрунтувати наявність одного з випадків, визначених підпунктами «а»-«г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. При цьому, доведення вищезазначених обставин та, відповідно, права на касаційне оскарження судових рішень у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу. В обґрунтування права на касаційне оскарження скаржник зазначає про наявність виключних обставин, наведених у підпункті «а» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. Зокрема, скаржник зазначає, що справа має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, щодо поняття «відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи» відповідно до абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону №2232-XII та повноважень, щодо надання правової оцінки військовим частинам актів перевірки сімейного стану військовослужбовця наданими центрами комплектування та соціальної підтримки та судами у разі коли судова справа не стосується оскарження вказаного документу. Питання права, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, можуть охоплювати правові явища, що є найбільш суттєвими для такої практики та формування її однаковості. До таких явищ можна віднести систематичне порушення державою норм матеріального та процесуального права які зачіпають інтереси великого кола осіб, що супроводжуються чималою кількістю оскарження таких рішень у подібних справах, тощо. Суд касаційної інстанції відхиляє зазначені доводи скаржника, оскільки скаржником не обґрунтовано, в чому саме полягає фундаментальне значення цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин. У поданій касаційній скарзі відсутні посилання на конкретні справи або їх кількісні показники, які б свідчили про те, що судами сформульовано різну правову позицію при вирішенні справ з аналогічними обставинами справи. Доводи скаржника щодо фундаментального значення цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики зводяться виключно до припущень скаржника та не містять належного обґрунтування. Отже, оцінивши доводи касаційної скарги, колегія суддів констатує, що скаржником не наведено обґрунтованих посилань на підпункти «а»-«г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. Верховний Суд звертає увагу скаржника, що у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження необхідно наводити та обґрунтовувати, як виключні підстави касаційного оскарження передбачені пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України так і загальні підстави передбачені частиною четвертою статті 328 КАС України. Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України). Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку. При цьому, такий недолік касаційної скарги зумовлює її повернення одноособово суддею, без аналізу колегією суддів дотримання решти вимог, визначених статтею 330 КАС України. За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню, як така, що не містить підстав касаційного оскарження з обґрунтуванням того, в чому саме полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення (рішень). На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332 КАС України, У Х В А Л И В : Касаційну скаргу адвоката Друзя Віталія Вікторовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 26 січня 2026 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 27 березня 2026 року у справі №440/15813/25 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , третя особа: військова частина НОМЕР_2 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - повернути особі, яка її подала. Роз`яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом. Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи за допомогою підсистеми ЄСІТС «Електронний кабінет», а у разі його відсутності - на офіційну електронну адресу або засобами поштового зв`язку. Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами, у спосіб їх надсилання до суду. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. Суддя О.В. Кашпур