Постанова 4803 № 197/805/25

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/3295/26 Справа № 197/805/25 Суддя у 1-й інстанції - Панчук М. В. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 квітня 2026 року м. Кривий Ріг Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Бондар Я.М., суддів Зубакової В.П., Остапенко В.О. сторони: позивач Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» відповідач ОСОБА_1 розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч.13 ст.7, ч.1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Широківського районного суду Дніпропетровської області від 27 листопада 2025 року, яке ухвалено суддею Панчуком М.В. у с-щі Широке Дніпропетровської області, та повне судове рішення складено 01.12.2025 року, УСТАНОВИВ В серпні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю « Він Фінанс» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором № 79209 від 13.02.2018 у розмірі 20737,09 грн, а також понесених судових витрат. Позов обґрунтовано тим, що 13.02.2018 між ТОВ "Авентус Україна" та ОСОБА_1 було укладено договір № 79209. Відповідно до індивідуальної частини договору № 79209 про надання фінансового кредиту, ТОВ "Авентус Україна", надав відповідачу позику у сумі 3500 грн. ТОВ "Авентус Україна" виконало умови договору про надання фінансового кредиту № 79209 від 13.02.2018 року та перерахувало на рахунок відповідача безготівковим шляхом кошти в розмірі 3500 грн, а відповідач належним чином не виконав взяті на себе зобов`язання щодо повернення суми позики та сплати пені і комісії, внаслідок чого у нього виникла заборгованість. 12 квітня 2018 року між ТОВ "Авентус Україна" та ТОВ "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія" - надалі ТОВ "Він фінанс" (25.07.2024 відповідно протоколу загальних зборів № 1706 перейменовано ТОВ "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія" на ТОВ "Він фінанс") укладено договір факторингу № 1, на підставі чого відбулося відступлення права вимоги за кредитними договорами. 17 липня 2018 року укладено додаткову угоду № 3 та на виконання договору факторингу підписано реєстр прав вимоги № 4 від 17.07.2018 про те, що на умовах вищезазначеного договору право вимоги до ряду боржників в тому числі до ОСОБА_1 за договором про надання фінансового кредиту № 79209 від 13.02.2018 перейшло до нового кредитора - ТОВ "ФК "Довіра та Гарантія" (ТОВ "Він фінанс"). Відповідно до розрахунку заборгованості, що був складений на дату укладення договору відступлення права вимоги № 1 від 12.04.2018, загальна сума заборгованості відповідача перед новим кредитором складає 15845 грн, а саме: сума основного боргу 3500 грн, сума боргу за процентами - 1890 грн, сума боргу за пенею і штрафами 10455 грн. Заборгованість відповідача за кредитним договором № 79209 від 13.02.2018 становить - 15 845 грн. Сума збитків з урахуванням 3% річних 1 427,35 грн. Сума збитків інфляційних втрат за несвоєчасне виконання кредитних зобов`язань - 3 464,74 грн. Разом заборгованість становить - 20 737,09 грн. Рішенням Широківського районного суду Дніпропетровської області від 27 листопада 2025 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Він фінанс" заборгованість за кредитним договором № 79209 від 13 лютого 2018 року у розмірі 11860 (одинадцять тисяч вісімсот шістдесят) гривень 61 копійка. В іншій частині - відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Він фінанс" витрати на правову допомогу у розмірі 3000 грн та сплачений судовий збір у розмірі 1385,50 грн, а разом 4385 (чотири тисячі триста вісімдесят п`ять) гривень 50 копійок. В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог позивача. Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що позивач по справі звернувся до суду з пропуском строку позовної давності, оскільки строк позовної давності розпочався 16.03.2018 та сплив 16.03.2019 року. Таким чином, на момент звернення позивача до суду у 2025 році, строк позовної давності був пропущений більш ніж на три роки, і суд першої інстанції повинен був застосувати наслідки такого пропуску, передбачені статтею 267 ЦК України. Згідно з вказаною нормою, у разі пропуску позовної давності за заявою сторони суд зобов`язаний відмовити у позові. При цьому апелянт зазначає, що Закон України «Про внесення змін щодо строків позовної давності під час воєнного стану», яким передбачено зупинення перебігу позовної давності, набрав чинності 24 лютого 2022 року. Проте на цю дату річний строк позовної давності вже сплив, а отже, зупинення не могло мати зворотної дії та не відновлює строки, які минули до введення воєнного стану. Апелянт також зазначив, про фактичні помилки в рішенні суду, який вказав суму кредиту 7000,00 грн, хоча вона становить 3500,00 грн. Відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не надходив. Відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що 13 лютого 2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Авентус Україна" та ОСОБА_1 було укладено договір кредиту № 79209. Відповідно до індивідуальної частини договору №79209 про надання фінансового кредиту, ТОВ "Авентус Україна", надав відповідачу грошові кошти в розмірі 3500 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а Клієнт зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом. Сторони погодили фіксовану процентну ставку за користування кредитом - 0,02 % від суми кредиту за кожний день користування кредитом (6,57 % річних) у межах строку надання кредиту. Сукупна вартість кредиту складає 100,54 % від суми кредиту або 3518,90 грн та включає в себе проценти (відсотки) за користування кредитом 0,54 % від суми кредиту або 18,90 грн. Строк дії договору 30 днів. Відповідно до розрахунку заборгованості заборгованість по кредитному договору № 79209 від 13.02.2018 у ОСОБА_1 перед ТОВ "Авентус Україна" станом на дату відступлення прав вимоги становить 15845 грн, з яких 3500 грн - сума боргу за тілом кредиту, 1890 грн - сума боргу за відсотками, 10455 грн - сума боргу за пенею та штрафами. 12 квітня 2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Авентус Україна" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія" укладено договір факторингу № 1, на підставі чого відбулося відступлення права вимоги за кредитними договорами. 17 липня 2018 року укладено додаткову угоду № 3 до договору факторингу № 1 від 12.04.2018, а також підписано реєстр прав вимоги №4 від 17.07.2018, щодо переходу прав вимоги до ряду боржників, в тому числі до ОСОБА_1 за кредитним договором № 79209, до нового кредитора - Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія". Згідно наказу № 55-к від 25.07.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія" було перейменовано у Товариство з обмеженою відповідальністю "Він фінанс". Первісний кредитор виконав умови кредитного договору та перерахував на рахунок Відповідача безготівковим шляхом кошти в сумі 3500 грн, в свою чергу позичальник, не виконав умови кредитного договору щодо повернення кредитних коштів в наслідок чого виникла заборгованість. Частиною 1 статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. У частині 3 статті 203 ЦК України закріплено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України). Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (частина 3статті 215 ЦК України). Відповідно до статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електрону комерцію»). Згідно з частиною 5 статті 11 Закону України «Про електрону комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним. Статтею 12 Закону України «Про електрону комерцію» визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно доЗакону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Відповідно до частини 1статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1048 ЦК України). Частиною 2статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Відповідно до частини 2 статті 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі. Стаття 652 ЦК України дає визначення, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. З урахуванням викладеного слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді Важливо, щоб електронний договір включав всі істотні умови для відповідного виду договору, інакше він може бути визнаний неукладеним або недійсним, у зв`язку з недодержанням письмової форми в силу прямої вказівки закону. Згідно з частиною 1 статті 638 ЦК України, договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Важливо розуміти в якому конкретному випадку потрібно створювати електронний договір у вигляді окремого електронного документа, а коли досить висловити свою волю за допомогою засобів електронної комунікації. Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі. Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом. Відповідно до частини 1 статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа. Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі "логін-пароль", або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення. У постанові Верховного Суду від 22 січня 2020 року в справі № 674/461/16-ц зроблено висновок, що підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами. В даному випадку договір про надання кредиту підписаний відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами спірного правочину. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт Товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позичальником та відповідачем ОСОБА_1 не був би укладений. Сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину, що спростовує доводи апеляційної скарги у цій частині. Доказів протилежного матеріали справи не містять, відповідачем таких не надано та не заперечується факт укладення кредитного договору. З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про факт укладення між сторонами кредитного договору в електронній формі шляхом його підписання відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатора. Оспорюваний договір містить ідентифікаційні дані позичальника (номер та серію паспорта, податковий номер), а без наявності цих даних договір не міг би бути укладеним. Відповідно до ч.ч.1, 3 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом. Статтею 514 ЦК України, встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено за договором або законом. Відповідно до ст.516 ЦК України, заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням. Частиною другої статті 517 ЦК України передбачено, що боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні. Отже, за змістом наведених положень закону, боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору і таке виконання є належним. Відповідно до ст.1082 ЦК України, боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов`язку перед клієнтом. Якщо боржник не сплачував заборгованість за кредитним договором ні новому, ні старому кредитору, внаслідок чого в останнього утворилася заборгованість, правильним є стягнення заборгованості на користь нового кредитора, оскільки неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов`язку погашення кредиту взагалі. Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 06 лютого 2019 року у справі № 667/11010/14-ц. Таким чином, є правильні висновки суду першої інстанції, що 12 квітня 2018 року ТОВ «Авентус Україна» відступило право вимоги ТОВ Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» за договором кредитної лінії №№ 79209 від 13 лютого 2018 року, яке в подальшому змінило назву на ТОВ «Він Фінанс». З індивідуальної частини договору № 79209 про надання фінансового кредиту від 13.02.2018 встановлено, що: отримано кредит у розмірі 3500 грн (п. 1.1 даного договору), що і визнається відповідачем; плата за кредит - 0,02 % від суми кредиту за кожний день користування кредитом (п. 1.2.1 цього договору), (6,57 % річних) у межах строку надання кредиту, зазначеного в пункті 1.4 цього Договору, починаючи з наступного дня після дня надання кредиту; строк дії договору 30 днів, але в будь-якому разі цей Договір діє до повного виконання Клієнтом своїх зобов`язань за цим Договором, кредит надається строком на 30 днів (п. 1.4. цього договору); у разі порушення Клієнтом строків виконання зобов`язань за Договором та у разі, якщо встановлена підпунктом 1.2.1 пункту 1.2 цього Договору процентна ставка за користування кредитом менша ніж 1.8 % від суми кредиту за кожен день користування кредитом, Клієнт зобов`язаний сплатити Товариству процент за користування кредитом у розмірі 1.8 % (один кома вісім процента) від суми кредиту за кожен день користування кредитом, починаючи з першого дня користування кредитом у межах строку надання кредиту, зазначеного в пункті 1.4 цього Договору. При цьому Клієнт розуміє та надає згоду Товариству, що така зміна процентної ставки не є односторонньою зміною умов договору (п. 3.4 цього договору); у випадку прострочення повернення суми кредиту за користування кредитом Клієнт зобов`язаний сплатити Товариству: пеню в розмірі 3% (три процента) від суми кредиту за кожний день прострочення, починаючи з 4 (четвертого) дня прострочення. Строк нарахування пені не може перевищувати 90 (дев`яносто) днів. На 4 (четвертий) день прострочення, крім пені, додатково сплатити штраф у розмірі 100 грн. На 30 (тридцятий) день прострочення, крім пені, додатково сплатити штраф у розмірі 300 грн. На 90 (дев`яностий) день прострочення, крім пені, додатково сплатити штраф у розмірі 500 грн (п. 4.4 цього договору). З картки обліку Договору (розрахунок заборгованості) встановлено, що в межах 30-ти денного строку кредитування, у відповідача з 13.02.2018 по 14.03.2018 виник борг у розмірі 3518,27 грн, з яких тіло кредиту 3500 грн. В подальшому, 15.03.2028 відповідач сплатив 18,90 грн на погашення боргу, при цьому з 15.03.2018 по 17.07.2018 (дата переходу права вимоги - підписано реєстр прав вимоги № 4 від 17.07.2018) виник борг у розмірі 15845 грн, у який увійшли нарахування з тіла кредиту - 3500 грн, проценти - 1890 грн (1908,90 грн - 18,90 грн (платежу від 15.03.2018)), штраф - 900 грн, пеня - 9555 грн. Вказані суми відповідають узгодженим умовам кредитного договору та нараховані у строк, встановлений п. 1.4 індивідуальної частини договору № 79209 про надання фінансового кредиту від 13.02.2018, з огляду на що, суд встановив помилковість доводів відповідача про визначення виключно 30-ти днів кредитного зобов`язання, адже у п. 1.4 цього договору вказано, що строк дії договору 30 днів, але в будь-якому разі цей Договір діє до повного виконання Клієнтом своїх зобов`язань за цим Договором. При цьому, суд звертає увагу, що від кредитора не надходило в строк до 17.07.2018 (дата переходу права вимоги - підписано реєстр прав вимоги № 4 від 17.07.2018) вимоги про повернення кредиту, що слугувало б кінцевим терміном строку кредитування. При цьому суд зазначив, що ч. 3 ст. 551 ЦК України суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення, про що також заявляє відповідач. Тому суд, вважаючи обґрунтованою заборгованість у розмірі тіла кредиту - 3500 грн та відсотків за користування кредитом - 1890 грн, а разом 5390 грн, вважав, заборгованість в розмірі пені та штрафів - 10455 грн є явно неспівмірною, та на підставі ч. 3 ст. 551 ЦК України, зменшив її до 5390 грн, що дорівнює заборгованості за тілом кредиту та відсотками, відповідає принципу верховенства права, та разом становить 10 780 грн та в цій частині частково задовольнив позовні вимоги. Щодо стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих за період з 23.02.2019 по 31.12.2019, суд зазначив, що відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Разом з тим, оскільки позивач обрахував вказані величини із загальної суми боргу - не лише із тіла кредиту, а і від відсотків за користування останнім, пені та штрафу, що не відповідає ч. 2 ст. 625 ЦК України, зокрема ч. 2 ст. 550 ЦК України вказує, що проценти на неустойку не нараховуються. Тому, враховуючи період нарахування таких, застосовані індекси, суд зробив висновок про обґрунтованість стягнення з відповідача на користь позивача 3 % річних у розмірі 315,28 грн (за період 23.02.2019-31.12.2019 3500*3%*312:365:100=89,75 грн, за період 01.01.2020-31.12.2020 3500*3%*366:366:100=105 грн, за період 01.01.2021-23.02.2022 3500*3%*419:365:100=120,53 грн, 89,75+105+120,53=315,28 грн), а щодо інфляційних втрат, розмір становить 3500*1,21866444-3500=765,33 грн, а відтак підлягає стягненню 765,33 грн, а в загальному 1080,61 грн (315,28+765,33=1080,61 грн) та в цій частині підлягає задоволенню. При цьому, суд зазначає, що неповідомлення боржника про зміну кредитора у борговому зобов`язанні не тягне для такого боржника негативних наслідків, а має такий лише щодо кредитора, так як боржник в такому випадку не позбавлений можливості виконати боргове зобов`язання перед первинним кредитором. Однак, у даній справі боржник не виконав своє зобов`язання в будь-якій формі та перед будь-яким кредитором, а відтак доводи останнього про негативні наслідки договору факторингу є необґрунтованим. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, і не може прийняти доводи апеляційної скарги щодо фактичних помилок в рішенні суду, адже описки суду в зазначенні в описовій частині позову про суму кредиту в розмірі 7000,00 грн., замість правильної 3500, 00 грн. не вплинуло на правильні розрахунки суду першої інстанції, який у своїх розрахунках зазначив правильну суму кредиту 3500,00 грн. Таким чином, суд першої інстанції розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні у справі докази, давши оцінку належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності, застосовуючи до визначених правовідносин норми матеріального та процесуального права, правомірно вважав, що позов підлягає частковому задоволенню про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Він Фінанс» заборгованість за кредитним договором № 79209 від 13 лютого 2018 року у загальному розмірі 11860,61 грн, відмовивши в іншій частині позовних вимог. При цьому апеляційний суд враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaariv. Finland, № 49684/99, § 2)). Суд першої інстанції вірно врахував вказані обставини та норми права та ухвалив законне та обґрунтоване рішення про часткове задоволення позову. Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, і не може бути скасовано з підстав, викладених у апеляційній скарзі. Згідно з частиною першою, пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Відповідно до частин першої, другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Згідно зі статтею 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Виходячи зі змісту частини восьмої статті 141 ЦПК України, сторона може подати докази на підтвердження розміру витрат, які вона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, й після судових дебатів, але виключно за наявності сукупності двох умов: по-перше, ці докази повинні бути подані протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, по-друге, сторона зробила відповідну заяву про розподіл судових витрат до закінчення судових дебатів. Зазначене узгоджується з положенням частини першої статті 182 ЦПК України про те, що учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань при розгляді справи судом. Тобто саме зацікавлена сторона повинна вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Згідно з частиною першою статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги. Договір про надання правової допомоги укладається в письмовій формі. Договір про надання правової допомоги може вчинятися усно у випадках: 1) надання усних і письмових консультацій, роз`яснень із правових питань з подальшим записом про це в журналі та врученням клієнту документа, що підтверджує оплату гонорару (винагороди); 2) якщо клієнт невідкладно потребує надання правової допомоги, а укладення письмового договору за конкретних обставин є неможливим - з подальшим укладенням договору в письмовій формі протягом трьох днів, а якщо для цього існують об`єктивні перешкоди - у найближчий можливий строк. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Договір про надання правової допомоги може укладатися на користь клієнта іншою особою, яка діє в його інтересах. Особливості укладення та змісту контрактів (договорів) з адвокатами, які надають безоплатну правову допомогу, встановлюються законом, що регулює порядок надання безоплатної правової допомоги. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики (стаття 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність). Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Згідно зі статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України від 09 червня 2017 року гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18. В постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц та в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 міститься правовий висновок про те, що розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги у разі надання відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Як вбачається з матеріалів справи, позивачем понесені витрати на надання професійної правничої допомоги № 33 від 22.03.2024 року, додаткову угоду від 22.03.2024 року, детальним описом робіт на суму 5 000 грн. Врахувавши надані представником позивача документи, розрахунок витраченого адвокатом часу щодо надання кожного виду послуг, заперечення сторони відповідача проти стягнення судових витрат, враховуючи часткове задоволення позовних вимог позивача, а також критерії реальності, розумності та співмірності суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення заяви про стягнення понесених витрат на оплату професійної правничої допомоги в розмірі 3000 грн, у зв`язку з чим не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги відповідача про те, що стягнення повної суми без перевірки обґрунтованості витрат є порушенням вимог ч. 10 ст. 141 ЦПК України. Також колегією суддів не приймаються до уваги доводи апеляційної скарги про те, що позивач по справі звернувся до суду з пропуском строку позовної давності, з огляду на наступне. Так, з 02 квітня 2020 року по 30 червня 2023 року - під час дії карантину, встановленого Кабінетом міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст. 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 ЦК, продовжуються на строк дії такого карантину. З 17 березня 2022 року по 29 січня 2024 року - у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені ст. 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 ЦК, продовжуються на строк його дії. Відповідач отримав кредит терміном на 30 днів 13 лютого 2018 року. Строк позовної давності мав закінчитися у лютому 2022 року, але з 02 квітня 2020 року по 30 червня 2023 року строк продовжувався на строк дії такого карантину. Тому строк позовної давності позивачем не пропущено. Отже доводи апеляційної скарги, висновків суду не спростовують, зводяться до власного тлумачення норм матеріального права, а тому не заслуговують на увагу. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами. За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін. Щодо судових витрат, то відповідно до підпунктів "б" та "в" пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, та про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених апелянтом у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає. Керуючись ст. ст. 374, 375, 382, 384 ЦПК України, суд, ПОСТАНОВИВ Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення на рішення Широківського районного суду Дніпропетровської області від 27 листопада 2025 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повне судове рішення складено 20 квітня 2026 року. Головуючий: Судді: