Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 240/14449/25

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 240/14449/25 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Нагірняк М.Ф. Суддя-доповідач - Біла Л.М. 20 квітня 2026 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Білої Л.М. суддів: Моніча Б.С. Гонтарука В. М. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : Позивач звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити дії. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2025 року позов задоволено. Суд визнав протиправним протиправним та скасував рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області №262840025296 від 18.04.2025 року про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком та зобов`язав Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити з 11.04.2025 року ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до вимог статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору. Розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції встановив наступні обставини справи. Позивач, народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 . 11.04.2025 року позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". На момент звернення вік позивачки становив 60 років. На підтвердження права на призначення пенсії позивачем були надані, окрім інших, копія трудової книжки серії НОМЕР_1 та копія диплому про вищу освіту. За результатами розгляду звернення позивача відповідач 18.04.2025 року прийняв рішення про відмову у призначення пенсії. Так, відповідачем зроблено висновок про відсутність підстав для зарахування до загального страхового стажу позивача періодів її роботи за даними трудової книжки серії НОМЕР_1 , оскільки зазначення її імені " ОСОБА_2 ", що не відповідає даним її паспорта, в якому її ім`я зазначено " ОСОБА_2 ". Також, вказаним рішенням не зараховано до страхового стажу позивача період навчання з 01.09.1982 року по 13.02.1990 року з тих же самих підстав, а саме не відповідності її імені в дипломі паспортним даним. Не погоджуючись з отриманою відмовою, позивач звернулась до суду з даним позовом. Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог. Надаючи оцінку висновкам суду першої інстанції та доводам апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції враховує наступне. Спірні правовідносини між сторонами по даній справі щодо порядку та підстав призначення пенсії, в тому числі за віком, регулюються правовими нормами Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 9 липня 2003 року №1058-IV (надалі-Закон №1058-IV), що були чинні на день виникнення таких відносин. Частиною першою статті 26 Закону №1058-IV передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу в період з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 роки. Як встановлено з матеріалів справи та не оскаржується сторонами, позивач народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 і станом на день звернення до відповідача з заявою про призначення пенсії, а саме 11.04.2025 року, набула 60 річного віку. На підтвердження наявності у неї права на таке призначення пенсії, пенсійному органу було надано, окрім інших, копія трудової книжки серії НОМЕР_1 та копія диплому про вищу освіту, що підтверджується розпискою-повідомленням про прийняття від позивача заяви та документів. Відмовляючи у призначенні пенсії позивачу, пенсійний орган виходив з того, що відсутні підстави для зарахування до загального страхового стажу позивача періоду роботи з 14.09.1981 року по 13.02.1990 року та періоду навчання з 01.09.1982 року по 13.02.1990 року в Київському інституті інженерів цивільної авіації згідно диплому НОМЕР_2 через те, що ім`я, наведене в трудовій книжці та дипломі, не відповідає даним паспорта позивача. Надаючи оцінку позиції відповідача у спірних правовідносинах, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що остання не узгоджуються із вимогами чинного законодавства. Так, за приписами п. 2.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженій наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 р. №58 (далі Інструкція №58) трудові книжки і вкладиші до них заповнюються у відповідних розділах українською і російською мовами. Заповнення трудової книжки вперше проводиться власником або уповноваженим ним органом. До трудової книжки вносяться, окрім іншого, відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження (п. 2.2 Інструкції №58). Тобто, трудова книжка є за своєю суттю носієм інформації про трудову діяльність, а її видача та заповнення належить до повноважень відповідної посадової особи установи. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 року "Про трудові книжки працівників" № 301, відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність. Тому недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права. Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 року по справі № 677/277/17. Таким чином, позивач, як особа на яку не покладено обов`язку щодо організації ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок, не може нести відповідальність за неправильність, неточність або неповноту внесених до її трудової книжки відомостей, а тому, невірне заповнення трудової книжки не може бути підставою для не зарахування органом Пенсійного фонду України рішення страхового стражу, результатом чого стало обмеження належного соціального захисту громадянина. Наведене узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеній у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17. Як засвідчується матеріалами справи, трудова книжка позивача відображає всю її трудову діяльність з 14.09.1981 року по 15.09.2023 року. В ході вирішення питання про призначення позивачу пенсії за віком відповідачем враховано періоди трудової діяльності з 01.01.1999 року, але не визнано періоди трудової діяльності позивача з 01.01.1999 року, що відображені в цій же трудовій книжці. Жодних обґрунтувань таких дій ні в оскаржуваному рішенні, ні у доводах апеляційної скарги відповідачем не зазначено. Стосовно доводів про неузгодженість інформації стосовно ім`я позивача в паспорті, трудовій книжці та дипломі, то в даному випадку, колегія суддів їх відхиляє як безпідставні та необгрунтовані. По-перше, як вже зазначалося, трудова книжка позивача серії НОМЕР_1 була видана ще 16.09.1981 року, а паспорт - 22.10.2009 року. По цій причині відомості щодо імені позивача, які були внесені до трудової книжки ще 16.09.1981 року, не могли узгоджуватися із відомостями щодо імені позивача, які були зазначені в паспорті Позивача з 22.10.2009 року. По-друге, як вже зазначалося, за приписами п. 2.1 Інструкції №58 трудові книжки і вкладиші до них заповнюються у відповідних розділах українською і російською мовами. Судова колегія погоджується із висновкам суду першої інстанції, що недотримання уповноваженою особо, відповідальною за ведення трудової книжки позивача, вимог українського правопису, що визначають, як правильно передавати мову на письмі, охоплюючи графіку, орфографію (правильне написання слів) при написанні її імені, не можна розцінювати як підставу невизнання частини записів в такій трудовій книжці. Таким чином, допущені недоліки певними особами при оформленні початку трудової діяльності позивача, що призвели до відображення в її трудовій книжці її імені без врахування вимог національного правопису не можуть бути підставою для не врахуванню зазначеного періоду трудової діяльності до її страхового стажу для призначення пенсії за віком. Зазначене свідчить про вірність висновку суду першої інстанції про наявність підстав для врахування періоду роботи позивача з 14.09.1981 року по 13.02.1990 року, який відображений в трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 16.09.1981 року, до страхового стажу, що необхідний для призначення пенсії за віком. Період навчання позивача з 01.09.1982 року по 13.02.1990 року в Київському інституті інженерів цивільної авіації не впливає на її сумарний страховий стаж, так як трудова діяльність, оскільки за цей період вже відображений в її трудовій книжці. Таким чином, відповідачем не спростовано, що загальний страховий стаж позивача сумарно перевищує 32 роки, що в розумінні вимог статті 26 Закону №1058-IV надає право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років. На підставі викладеного, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області №262840025296 від 18.04.2025 року про відмову у призначення позивачу пенсії за віком та наявність підстав для його скасування. Порушене право належним чином відновлено судом першої інстанції шляхом зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити з 11.04.2025 року пенсії за віком відповідно до вимог статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2025 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України. Головуючий Біла Л.М. Судді Моніч Б.С. Гонтарук В. М.