Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 600/519/25-а

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 600/519/25-а Головуючий суддя 1-ої інстанції - Боднарюк Олег Васильович Суддя-доповідач - Моніч Б.С. 20 квітня 2026 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Моніча Б.С. суддів: Білої Л.М. Гонтарука В. М. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 03 лютого 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : І. ІСТОРІЯ СПРАВИ, КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не розгляду рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби на підставі підпункту 8 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 року № 2232-ХІІ як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв`язку утримання військовослужбовцем повнолітньої дитини, яка є особою з інвалідністю I чи II групи; - зобов`язати військову частину НОМЕР_1 розглянути по суті та прийняти рішення про звільнення з військової служби ОСОБА_1 за підпунктом 8 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону "Про військовий обов`язок і військову службу", як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв`язку утримання військовослужбовцем повнолітньої дитини, яка є особою з інвалідністю I чи II групи. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що є військовослужбовцем, призваним за мобілізацією та проходить військову службу. З метою звільнення з військової служби, з рапортом звернувся до відповідача, в якому просив звільнити його з військової служби через сімейні обставини, на підставі підпункту абзацу 8 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», а саме у зв`язку з перебуванням на утриманні у військовослужбовця повнолітньої дитини, яка є особою з інвалідністю 1 групи підгрупи «Б», однак ним отримано протиправну відповідь від ВЧ НОМЕР_1 , в якій зазначено, що рапорт залишено без реалізації. ІІ. ЗМІСТ РІШЕНННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 03.02.2026 у задоволенні позову відмовлено. ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є військовослужбовцем, призваним за мобілізацією та проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 . Звання старший солдат, посада старший майстер відділення регламенту та ремонту систем динамічного захисту взводу спеціальних робіт ремонтної роти бронетанкового озброєння і техніки ремонтно-відновлювального батальйону Військової частини НОМЕР_1 . 15 липня 2024 року позивач подав до безпосереднього командира ВЧ НОМЕР_1 рапорт про звільнення з військової служби через сімейні обставини, на підставі підпункту абзацу 8 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», а саме у зв`язку з перебуванням на утриманні у військовослужбовця повнолітньої дитини, яка є особою з інвалідністю 1 групи підгрупи «Б». До рапорту були додані копії документів, зокрема: паспорт громадянина України НОМЕР_2 , ОСОБА_1 ; картка фізичної особи-платника податків від 06.08.2024 №33960; посвідчення про присвоєння державної соціальної допомоги по інвалідності від 01.04.2024 серія НОМЕР_3 ; витяг з реєстру територіальної громади від 25.03.2024 №2024/002985523; довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією від 21.03.2024 серія 12ААГ №797299; свідоцтво про народження від 17.06.1989 НОМЕР_4 ; паспорт громадянина України (ID-картка) НОМЕР_5 , ОСОБА_2 ; акт обстеження матеріально-побутових умов від 23.04.2024 №83; довідка про склад сім`ї від 29.03.2024 №02-18/845; витяг з єдиного державного демографічного реєстру від 29.08.2018 №7313-1991840-2018; свідоцтво про розірвання шлюбу від 13.10.2006 серія НОМЕР_6 ; 22.07.2024 командиром військової частини НОМЕР_1 розглянуто рапорт позивача від 15.07.2024 та за результатами розгляду якого відмовлено позивачеві у звільненні з військової служби на підставі рапорту від 15.07.2052 та накладена резолюція «Без реалізації, відсутні підстави». Листом від 10.10.2024 року Військової частини НОМЕР_1 повідомлено про те, що позивачем до рапорту долучено лише документи, які підтверджують ступінь споріднення та факт наявності повнолітньої дитини, яка є особою з інвалідністю. Проте, документів, які б підтверджували факт утримання повнолітньої дитини, яка є особою з інвалідністю, долучено не було. Не погоджуючись з такоє відмовою, позивач звернувся до суду з цим позовом. IV. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що законодавцем визначено вичерпний перелік документів, які підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин для звільнення з військової служби у період військового стану. При цьому підтвердженню підлягає лише факт інвалідності дитини та родинні зв`язки, а не факт утримання, як стверджує відповідач у відповіді на запит представника позивача. Разом з тим, суд зауважує, що довідка МСЕК (станом на час прийняття рішення вичерпала свою дію), на яку посилається позивач та на підставі якої ОСОБА_2 встановлено інвалідність в строк 1 рік, не містить жодного посилання на безтермінову необхідність постійного отримання сторонньої допомоги, що очевидно вказує на обмежену часову межами компетенцію комісії з цього питання, у той час як позивач ініціює остаточне звільнення з військової служби. Крім того, згідно зазначеної довідки до акта медико - соціальної експертної комісії серії 12 ААГ № 797299 інвалідність встановлена на строк до 1 квітня 2025 року, тобто станом на день розгляду справи така довідка втратила чинність. V. ДОВОДИ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, неповне з`ясування обставин справи, оскаржив його в апеляційному порядку з вимогою скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким позов задовольнити. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначив, що внаслідок такого надмірного та необґрунтованого затягування розгляду справи суд фактично поставив позивача у гірше становище, оскільки на момент ухвалення рішення строк дії довідки МСЕК уже сплив. Таким чином, негативні наслідки для позивача виникли не з його вини, а виключно внаслідок порушення судом вимог щодо розумних строків розгляду справи. Вважає, що дії ВЧ НОМЕР_1 щодо залишення рапорту ОСОБА_1 без реалізації є протиправними. Законодавцем визначено вичерпний перелік документів, які підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин для звільнення з військової служби у період військового стану. 06 травня 2025 щодо ОСОБА_2 було проведено оцінювання повсякденного функціонування особи та встановлено другу (ІІ) групу інвалідності, що підтверджується витягом з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи № 10464/25/401/В. Тобто на момент прийняття оскаржуваного рішення у ОСОБА_1 були наявні всі підстави для звільнення з військової служби. Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому вказав на правильність висновків суду першої інстанції та просив відмовити в її задоволенні. VI. ОЦІНКА АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ Апеляційний суд, перевіривши доводи апеляційної скарги, виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених ст. 308 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права у спірних правовідносинах, виходить з наступного. Згідно вимог ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Законом України від 24.02.2022 №2102-IX затверджено Указ Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні». Згідно з п. 3 Указу встановлено, що у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30, 34, 38, 39, 41, 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану». У зв`язку з веденням воєнного стану також прийнято рішення щодо проведення загальної мобілізації в Україні. Отже, у зв`язку з військовою агресією російською федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/202 постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який в подальшому продовжувався та діє на момент винесення даного рішення. Загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (тут і надалі у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон №2232-ХІІ). Відповідно до частин першої статті 1 Закону №2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. У частині першій статті 2 Закону №2232-ХІІ встановлено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами (частина четверта статті 2 Закону України №2232-ХІІ). Підстави для звільнення військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації в умовах воєнного стану викладені у частині четвертій статті 26 Закону України №2232-ХІІ. У підпункті «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України №2232-ХІІ визначено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби, зокрема під час дії воєнного стану: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу). Згідно з абз. 9 п. 3 ч. 12 статті 26 Закону України №2232-ХІІ військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, зокрема під час дії воєнного стану, у зв`язку з утриманням військовослужбовцем повнолітньої дитини, яка є особою з інвалідністю I чи II групи. Частиною 7 статті 26 Закону №2232-XII визначено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України. Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджене Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 (далі - Положення № 1153/2008). Відповідно до абзацу 2 пункту 12 Положення № 1153/2008 право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з`єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України. Пунктом 233 Положення № 1153/2008 передбачено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця. Механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту виконання вимог Положення №1153/2008 визначає Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджена наказом Міністра оборони України №170 від 10.04.2009 (далі Інтрукція №170). Відповідно до пункту 12.1 розділу XII цієї Інструкції, звільнення військовослужбовців з військової служби (крім військовослужбовців строкової військової служби) здійснюється посадовими особами, визначеними пунктом 225 Положення №1153/2008. За змістом пункту 225 Положення №1153/2008, звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п`ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», зокрема у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них. Відповідно до пункту 12.11 Інструкції №170 перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби, зазначено у Додатку 19 до Інструкції. Додатком 19 до Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України визначено Перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби. Зокрема передбачено, що при поданні до звільнення з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначено пунктом 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», у разі утримання військовослужбовцем повнолітньої дитини, яка є особою з інвалідністю I чи II групи подаються наступні підтверджуючі документи, а саме: - для підтвердження інвалідності дитини - довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією за формою, визначеною МОЗ, або копія посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або копія пенсійного посвідчення чи копія посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю», в яких зазначено групу та причину інвалідності, або довідка для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою, затвердженою Мінсоцполітики; - для підтвердження родинних зв`язків - копія свідоцтва про народження дитини із зазначенням батьківства (материнства) особи. Як правильно зазначено судом першої інстанції, законодавцем дійсно визначено вичерпний перелік документів, які подаються для підтвердження наявності сімейних обставин, що є підставою для звільнення військовослужбовця з військової служби під час дії воєнного стану. Водночас із системного аналізу положень Інструкції №170 та Додатка 19 до неї вбачається, що у випадку утримання повнолітньої дитини, яка є особою з інвалідністю I чи II групи, підтвердженню підлягають саме факт інвалідності дитини та родинні зв`язки. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вимога відповідача щодо додаткового підтвердження факту утримання повнолітньої дитини з інвалідністю виходить за межі встановленого нормативного регулювання та не ґрунтується на вимогах чинного законодавства. Разом з тим, як обґрунтовано зазначено судом першої інстанції, сам по собі обов`язок батьків утримувати своїх повнолітніх непрацездатних дітей прямо передбачений статтею 198 Сімейного кодексу України, а отже не потребує окремого доказування у межах подання рапорту про звільнення. Таким чином, доводи відповідача щодо ненадання позивачем документів, які підтверджують факт утримання повнолітньої дитини, є такими, що не відповідають змісту правового регулювання спірних правовідносин, у зв`язку з чим обґрунтовано не прийняті судом першої інстанції до уваги. Водночас колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з оцінкою суду першої інстанції щодо довідки МСЕК, наданої позивачем на підтвердження інвалідності дитини. Як встановлено матеріалами справи, відповідно до зазначеної довідки інвалідність ОСОБА_2 встановлена на строк до 01 квітня 2025 року, тобто на визначений та обмежений у часі період, який на момент ухвалення оскаржуваного рішення сплив. Таким чином, на час вирішення спору судом першої інстанції вказаний документ об`єктивно втратив свою чинність як належний та достатній доказ актуального статусу інвалідності у розумінні вимог нормативного регулювання спірних правовідносин. Вказана обставина була обґрунтовано врахована судом першої інстанції при оцінці сукупності доказів у справі та не спростована позивачем шляхом подання до суду належних і допустимих доказів, які б підтверджували безперервність встановлення інвалідності на момент розгляду справи, зокрема шляхом надання оновленого медичного висновку чи іншого документа компетентного органу. При цьому позивач не був позбавлений процесуальної можливості подати відповідні докази до суду першої інстанції. Колегія суддів не приймає доводи апелянта щодо порушення судом першої інстанції вимог статті 258 КАС України в частині строків розгляду справи у спрощеному позовному провадженні, а також пов`язані з цим твердження про істотність такого порушення та його вплив на законність ухваленого судового рішення. Так, положення статті 258 КАС України визначають загальні процесуальні орієнтири щодо строків розгляду справ у спрощеному позовному провадженні, однак самі по собі не встановлюють безумовних правових наслідків у вигляді скасування судового рішення у разі їх недотримання. Відтак перевищення зазначеного строку, за відсутності інших істотних порушень процесуальних гарантій сторін, не свідчить про незаконність чи необґрунтованість ухваленого рішення. Також колегія суддів відхиляє доводи апелянта про те, що тривалий розгляд справи призвів до спливу строку дії довідки МСЕК і, як наслідок, поставив позивача у гірше становище, оскільки зазначені твердження є необґрунтованими та такими, що не ґрунтуються на юридично значимому причинно-наслідковому зв`язку між тривалістю судового розгляду та спливом строку дії медичного документа. Сплив строку дії довідки МСЕК є об`єктивним наслідком перебігу часу, який не залежить від дій суду та не змінює правової оцінки спірних правовідносин. Відповідно, ця обставина не може бути підставою для висновку про незаконність рішення суду першої інстанції або про порушення прав позивача в межах даного спору. При цьому колегія суддів звертає увагу, що позивач не позбавлений права повторно звернутися до військової частини з рапортом про звільнення з військової служби, додавши належні та актуальні медичні документи, які підтверджують наявність відповідних підстав на момент такого звернення. Щодо доводів про бездіяльність військової частини колегія суддів зазначає, що вони спростовуються матеріалами справи. Встановлено, що рапорт позивача був розглянутий у межах визначеного строку, за результатами чого прийнято управлінське рішення про відмову у його задоволенні, оформлене відповідною резолюцією. Отже, відсутня ознака невчинення дій суб`єктом владних повноважень, яка є обов`язковою для кваліфікації бездіяльності. Інші доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди з правовою оцінкою, наданою судом першої інстанції, і не містять посилань на порушення норм матеріального чи процесуального права, які могли б вплинути на правильність вирішення спору. За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову. З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв`язку з чим підстав для його скасування не вбачається. VII. ВИСНОВКИ СУДУ З огляду на викладене, колегія суддів уважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги відповідача колегією суддів не встановлено. Згідно з частини 1 статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права та підстав для його скасування не вбачається, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 03 лютого 2026 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає. Головуючий Моніч Б.С. Судді Біла Л.М. Гонтарук В. М.