Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 420/2393/25

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 20 квітня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/2393/25 Суддя першої інстанції: Білостоцький О.В. П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Крусяна А.В., суддів Шевчук О.А., Яковлєва О.В., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційні скарги Одеської митниці на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08 вересня 2025 року та додаткове рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2025 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Прінцес Міт» до Одеської митниці про визнання протиправними та скасування рішення про коригування митної вартості товарів та картки відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення, - В С Т А Н О В И В: 23.01.2025 товариство з обмеженою відповідальністю (надалі - ТОВ) «Прінцес Міт» звернулося до суду з позовом до Одеської митниці про визнання протиправними та скасування рішення про коригування митної вартості товарів від 30.12.2024 №UA500110/2024/000158/1, картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 30.12.2024 №UA500110/2024/000400; стягнення суми матеріальних збитків у розмірі 136009,62грн., що є витратами на оплату митно-брокерських послуг. В обґрунтування позову зазначено, що ТОВ «Прінцес Міт» надано відповідачу вичерпний перелік наявних документів, що дозволяють використовувати основний метод визначення митної вартості імпортованих товарів - за ціною контракту відповідно до п.1 ч.1 ст.57 Митного кодексу України, однак відповідач протиправно скоригував митну вартість товарів. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 08.09.2025 позов задоволений частково; визнано протиправним та скасовано рішення Одеської митниці про коригування митної вартості товару від 30.12.2024 №UA500110/2024/000158/1; визнано протиправною та скасовано картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 30.12.2024 №UA500110/2024/000400. В іншій частині позову відмовлено. Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивачем для оформлення товару за першим методом надано всі передбачені законодавством документи для підтвердження ціни товару, що імпортується, а митним органом безпідставно застосовано оскаржуваним рішенням резервний метод визначення митної вартості товару та прийнято картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення. 24.09.2025 ТОВ «Прінцес Міт» подало до суду першої інстанції заяву про розподіл судових витрат на правничу допомогу у розмірі 31000грн. та судового збору у розмірі 26058,15грн. Додатковим рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 30.10.2025 стягнуто з Одеської митниці на користь ТОВ «Прінцес Міт» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15000грн., судовий збір у розмірі 24397,23грн. Не погоджуючись з ухваленими у справі судовими рішеннями, відповідач подав апеляційні скарги, в яких посилається на порушення судом першої інстанції при вирішенні справи норм матеріального та процесуального права, тому просить скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити у задоволенні позовних вимог та стягненні судових витрат. Апелянт посилається на неподання позивачем витребуваних митною службою документів визначених ч.ч.2-4 ст.53 МК України та ненадання можливості упевнитися в достовірності та точності розрахунку заявленої митної вартості, поданих для цілей визначення митної вартості. Крім того, судом першої інстанції порушено принцип пропорційності під час розподілу судових витрат. Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість судових рішень в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що вони не підлягають задоволенню. Судом першої інстанції встановлено, 10.10.2024 фірмою «VP FOODS LLC», США (продавець) та ТОВ «Прінцес Міт» (покупцем) укладено контракт №41, згідно умов якого продавець продає і поставляє покупцю в Україну, а покупець купує і оплачує заморожене та охолоджене м`ясо: птицю, яловичину, включаючи всі види субпродуктів свинячих в асортименті походження: Канада, Бразилія, Польща та інших країн ЄС відповідно до Проформи/Інвойсів до цього Контракту. Згідно п.п.4.5, 5.1, 7.1 вищезазначеного контракту продавець відшкодовує вартість збитків покупцю, а також витрати покупця на перевезення товару до місця оформлення, митне оформлення та інші витрати, пов`язані з оформленням та доставкою товару до місця призначення, підтверджені відповідними документами. Ціна на товар за 1 кг вказується у проформах/інвойсах на кожну окрему поставку товару та визначається на умовах, зазначених у проформах/інвойсах (Incoterms 2020). Доставка та відвантаження товару покупцеві за цим Контрактом проводиться на умовах, зазначених у проформах/інвойсах (Incoterms 2020). /т.1 а.с.96-101/ На виконання умов вищезазначеного договору продавцем поставлено на користь позивача партію товару - субпродукти їстівні великої рогатої худоби. 14.12.2024 ТОВ «Прінцес Міт» подано до Одеської митниці електронну митну декларацію №24UА500110009700U6, у якій митна вартість товару визначена за ціною контракту (перший метод) у розмірі 55 717,72 доларів США. Товар ввезено на умовах поставки CFR UA Chornomorsk на виконання умов контракту 25.05.2022 №25/05/22-94. /т.1 а.с.241-242/ Для підтвердження митної вартості товару позивачем були надані документи, передбачені ст.53 Митного кодексу України: рахунок-фактуру (інвойс) від 21.10.2024; коносамент від 23.10.2024; міжнародний ветеринарний сертифікат від 17.10.2024; міжнародний ветеринарний сертифікат від 17.10.2024; міжнародний ветеринарний сертифікат від 17.10.2024; сертифікат про походження товару від 22.10.2024; зовнішньоекономічний договір (контракт) від 10.10.2024; внутрішній договір (контракт) комісії від 21.02.2023; договір про надання послуг митного брокера від 01.03.2024; інформацію про позитивні результати державних видів контролю при застосуванні Порядку інформаційного обміну між органами доходів і зборів, іншими державними органами та підприємствами за принципом «єдиного вікна» з використанням електронних засобів передачі інформації №12262932. За результатами розгляду поданих підприємством документів відповідачем прийнято рішення від 30.12.2024 №UA500110/2024/000158/1 про коригування митної вартості товарів, в якому митна вартість визначена за резервним методом та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 30.12.2024 №UA500110/2024/000400. /т.1 а.с.90-91, 242-243/ Не погоджуючись з рішенням митного органу про коригування митної вартості товарів та карткою відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення, позивач звернувся з даним позовом до суду. Перевіривши матеріали справи, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог з наступних підстав. Так, за визначенням, наведеним в п.24 ч.1 ст.4 Митного кодексу України (надалі МК України), митний контроль - це сукупність заходів, що здійснюються з метою забезпечення додержання норм цього Кодексу, законів та інших нормативно-правових актів з питань державної митної справи, міжнародних договорів України, укладених у встановленому законом порядку. Відповідно до ч.ч.1 та 2 ст.318 названого Кодексу, митному контролю підлягають усі товари, транспортні засоби комерційного призначення, які переміщуються через митний кордон України. Митний контроль здійснюється виключно органами доходів і зборів відповідно до цього Кодексу та інших законів України. Згідно з ст.49 МК України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Частиною 1 ст.51 МК України встановлено, що митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу. Методи визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту визначені в ст.57 МК України. Визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний. Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу. За приписами ч.1 ст.52 МК України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та главою

9. Стаття 53 МК України визначає, що у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Частина друга вищезазначеної статті містить перелік документів, які підтверджують митну вартість товарів. Такими, зокрема, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій ст.52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування. Згідно ч.3 ст.53 МК України у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини. Частиною 1 ст.54 МК України передбачено, що контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості. Відповідно до п.1 ч.4 ст.54 МК України орган доходів і зборів під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів зобов`язаний, зокрема, здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Відповідно до ч.5 ст.58 МК України ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця. Так, предметом спору у даній справі є перевірка правомірності рішення про коригування митної вартості товарів від 30.12.2024 №UA500110/2024/000158/1 та картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 30.12.2024 №UA500110/2024/000400. В даному випадку, з вказаного рішення вбачається, що заявлену декларантом митну вартість товару не може бути визнано у зв`язку з тим, що заявлено не повні відомості про митну вартість та складові митної вартості достовірно документально не підтверджено. За результатами розгляду митну вартість визначено за резервним методом. В свою чергу, задовольняючи позовні вимоги судом першої інстанції зроблено висновок про те, що позивачем для оформлення товару за першим методом надано всі передбачені законодавством документи для підтвердження ціни товару, що імпортується, а митним органом безпідставно застосовано оскаржуваним рішенням резервний метод визначення митної вартості товару. Так, в оскаржуваному рішенні митного органу про коригування митної вартості товару зазначено, що у наданих до митного оформлення документах (контракті, інвойсі,) відсутні дані щодо такої складової митної вартості товару як витрати на навантаження оцінюваних товарів, пов`язана з їх транспортуванням для ввезення на митну територію України, внаслідок чого неможливо перевірити правильність визначення митної вартості самого товару. Згідно п.п.4.5, 5.1 контракту від 10.10.2024 №41 продавець відшкодовує вартість збитків покупцю, а також витрати покупця на перевезення товару до місця оформлення, митне оформлення та інші витрати, пов`язані з оформленням та доставкою товару до місця призначення, підтверджені відповідними документами. Ціна на товар за 1 кг вказується у проформах/інвойсах на кожну окрему поставку товару та визначається на умовах, зазначених у проформах/інвойсах (Incoterms 2020). З інвойсу від 21.10.2024 №180/2024 вбачається, що контрагентами обрано наступну умову поставки СFR Чорноморськ. Так, поставка товару на умовах СFR (вартість і фрахт) «Інкотермс 2020» включає в себе всі витрати, які необхідні для доставки товару до порту призначення, в тому числі витрати по навантаженню товару на борт судна та будь-які збори в зв`язку з вивантаженням товару у порту призначення, які за умовами договору покладаються на продавця. Тобто, у разі міжнародних перевезень за умовами CFR саме на продавця покладається обов`язок митного оформлення товару для експорту. Вважається, що продавець виконав постачання, коли товар перетнув борт судна в порту відвантаження. З огляду на зазначене, в даному випадку у підприємства при поданні митної декларації була відсутня необхідність підтвердження витрат на транспортування, оскільки саме продавець зобов`язаний сплатити всі витрати та фрахт, необхідні для доставки товару до вказаного порту призначення. Суд зазначає, що умови поставки за умовами CFR не зобов`язують продавця або покупця здійснити страхування товару, у зв`язку з чим підстав стверджувати, що витрати щодо страхування є складовою митної вартості товару, який поставляється на умовах цього базису поставки, немає. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду по справі 420/2850/19. Крім того, згідно п.8 ч.2 ст.53 Митного кодексу України декларант повинен надати страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування, лише якщо таке страхування здійснювалося. Разом з тим, відповідач обґрунтовано не надав до суду доказів, які підтверджували б страхування імпортованого придбаного товару, оскільки страхування не здійснювалося, що свідчить про безпідставність такого доводу митного органу. Також, митний орган в оскаржуваному рішенні посилався на те, що у інвойсі від 21.10.2024 №180/2024 не вказані умови оплати, внаслідок чого неможливо перевірити правильність визначення митної вартості самого товару. Так, в інвойсі від 21.10.2024 №180/2024 містяться банківські реквізити продавця за контрактом, що свідчить про те, що оплата за товар мала бути здійснена позивачем саме в якості передоплати за товар у розмірі 100% від вартості останнього. На підтвердження зазначеного факту підприємством було надано платіжні інструкції в іноземній валюті №80, №81 та №82. /т.1 а.с.146-148/ Більш того, у процедурах контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару. В свою чергу, умови термінів та розміри оплати безпосередньо ціни товару не стосуються. У зв`язку з цим відомості про умови оплати товару не повинні братися митним органом до уваги під час контролю за митною вартістю, а тому суперечності між цими відомостями не можуть бути підставою для твердження про наявність розбіжностей у даних про митну вартість товару. Аналогічна позиція наведена у постанові Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №803/3649/15. За таких підстав, суд першої інстанції дійшов до вірного висновку, що доводи, які зазначені відповідачем у рішенні про коригування митної вартості, не є підставою для коригування митної вартості товару. Відповідно до ст.ст.189, 190 Господарського кодексу України, ціна є вираженим у грошовій формі еквівалентом одиниці товару (продукції, робіт, послуг, матеріально-технічних ресурсів, майнових та немайнових прав), що підлягає продажу (реалізації), який повинен застосовуватися як тариф, розмір плати, ставки або збору, крім ставок і зборів, що використовуються в системі оподаткування. Ціна є істотною умовою господарського договору. Ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін. Вільні ціни визначаються суб`єктами господарювання самостійно за згодою сторін, а у внутрішньогосподарських відносинах - також за рішенням суб`єкта господарювання. Частина 2 ст. 53 МК України містить вичерпний перелік документів, що підтверджують митну вартість, а тому виявлення розбіжностей в інших документах не надає митниці право направляти декларанту вимогу про надання додаткових документів. Відповідно до наказу Міністерства фінансів України від 24.05.2012р. №598 «Про затвердження форми рішення про коригування митної вартості товарів, Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів та Переліку додаткових складових до ціни договору», митним органом при визначенні митної вартості товарів у графі 33 зазначаються причини, через які митна вартість імпортованих товарів не може бути визначена за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції) та зазначається послідовність застосування методів визначення митної вартості та причин, через які не був застосований кожний з методів, що передує методу, обраному митним органом. Аналіз графи 33 рішення про коригування митної вартості товарів, що оскаржується свідчить про те, що відповідач не зазначив жодних конкретних підстав щодо не підтвердження числових значень складових митної вартості імпортованого товару та які саме документи містять розбіжності. Як вбачається зі змісту графи 33 оскаржуваного рішення, попередні методи не застосовуються митницею з наступних причин: основний метод (вартість операції) - неподання усіх необхідних документів, які підтверджують митну вартість товару, невідповідність ціни угоди інформації, що наявна у митного органу. Другорядні: - за ціною договору щодо ідентичних товарів - відсутність інформації за ціною угоди щодо ідентичних товарів; - за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів - відсутність інформації за ціною угоди щодо подібних (аналогічних) товарів; - на основі віднімання вартості - відсутність інформації щодо числового значення витрат для цілей вирахування вартості; - на основі додавання вартості (обчислена вартість) - відсутність інформації щодо складових для обчислення вартості товару. Проте, вказана графа оскаржуваного рішення не містить інформації щодо обґрунтування числового значення митної вартості товарів, відсутнє її коригування, не зазначені факти, які вплинули або повинні були вплинути на таке коригування, щодо обсягів, умови поставки, фактурної вартості, країни походження, методи визначення митної вартості тощо. Відповідачем не надано доказів на підтвердження неможливості застосування усіх попередніх методів визначення митної вартості згідно з вимогами ст.57 МК України, у зв`язку з чим суд дійшов до висновку, що відповідачем необґрунтовано застосовано резервний метод визначення митної вартості товару. Таким чином, позивачем надано достатню кількість документації, яка не містить розбіжностей, дані якої піддаються обчисленню та підтверджують ціну товару, а тому оскаржуване рішення митного органу про коригування митної вартості товарів є протиправним та підлягає скасуванню. Відповідно до ст.252 КАС України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення; 3) судом не вирішено питання про судові витрати. Згідно ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Згідно з ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі. Відповідно до ч.ч.3, 4, 5 ст.143 КАС України якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п`ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, передбаченому частиною третьою цієї статті, суд виносить додаткове рішення в порядку, визначеному статтею 252 цього Кодексу. Згідно ч.7 ст.139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Як вбачається з матеріалів справи, 17.12.2024 між ТОВ «Прінцес-Міт» та Адвокатським об`єднанням «Юріс Феррум» укладено договір про надання правової допомоги №12/24. Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Згідно з ч.3 ст.134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Відповідно до ч.4 ст.134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Так, згідно акту надання правової допомоги від 24.09.2025 №1, загальна вартість послуг адвоката за представництво інтересів позивача у суді першої інстанції склала 31000грн. /т.3 а.с.152-153/ Згідно з ч.9 ст.139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. Відповідно до ч.ч.5, 6 ст.134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи- на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Отже, враховуючи надані стороною позивача докази понесення витрат на правничу допомогу адвоката в суді першої інстанції, зміст і обсяг наданих матеріалів до суду першої інстанції, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції обґрунтовану необхідність зменшення розміру таких витрат до 15000грн., з урахуванням часткового задоволення позовних вимог та дотримання вимог співмірності та обґрунтованості розміру витрат на оплату послуг адвоката, які підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача. Також, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо стягнення з відповідача сплаченого позивачем судового збору за подання позову у розмірі 24397,23грн. Враховуючи викладене, при розгляді справи суд першої інстанції правильно встановив обставини, які мають значення для справи та дотримався норм матеріального та процесуального права, судові рішення першої інстанції в порядку ст.316 КАС України підлягають залишенню без змін. Судові витрати розподіляються відповідно до ст.139 КАС України, якою передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз. Керуючись ст.ст.139, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Одеської митниці залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08 вересня 2025 року та додаткове рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2025 року залишити без змін. Судові витрати за подання апеляційних скарг покласти на Одеську митницю. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня отримання судового рішення. Суддя-доповідач А.В. Крусян Судді О.А. Шевчук О.В. Яковлєв