Постанова Львівський апеляційний суд № 461/7682/25

Справа № 461/7682/25 Головуючий у 1 інстанції: Стрельбицький В.В. Провадження № 22-ц/811/3469/25 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 квітня 2026 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Копняк С. М., суддів: Бойко С. М., Ніткевича А. В., секретар судового засідання Федчун Н.С., з участю скаржників ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та його представника адвоката Крета О. І., приватного виконавця Бурка А. М., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційні скарги ОСОБА_2 , яка підписана представником Кретом Олегом Ігоровичем, та ОСОБА_1 , на ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 13 жовтня 2025 року, у справі за скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на дії та бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Бурка Арсена Мохаммеда, заінтересована особа: Львівське міське комунальне підприємство «Айсберг», ВСТАНОВИВ: 15 вересня 2025 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до Галицького районного суду м. Львова із єдиною скаргою на дії приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Бурка Арсена Мохаммеда (далі приватний виконавець Бурко А. М.), заінтересована особа: Львівське міське комунальне підприємство «Айсберг» (далі ЛМКП «Айсберг»), в якій просили: - визнати неправомірним та скасувати постанову ВП №78957038 від 27 серпня 2025 року приватного виконавця Бурка А. М. про накладення арешту на депозит «Мій депозитний Пенсійний» до філії Львівське обласне управління АТ «Ощадбанк», що належить ОСОБА_1 та стягнення коштів в сумі 25 354 грн 32 коп.; - визнати неправомірними дії приватного виконавця Бурка А. М. у виконавчому провадженні ВП № 78957038 від 27 серпня 2025 року; В обґрунтування скарги посилалися на те, що на виконанні у приватного виконавця Бурка А. М. перебуває виконавче провадження № 78957038 від 27 серпня 2025 року за судовим наказом № 461/6395/25 від 08 серпня 2025 року про стягнення боргу у сумі 22 511 грн 27 коп. Вказують, що приватний виконавець Бурко А. М. перевищив свої повноваження та здійснив ряд дій не дотримавшись норм процесуального права, завдавши скаржникам істотних та тяжких матеріальних втрат. При цьому, скаржникам завдано великої моральної шкоди. Зокрема, приватний виконавець Бурко А. М. виніс постанову ВП № 78957038 від 27 серпня 2025 року та в цей день не здійснив всіх необхідних дій передбачених статтею 24 Закону України «Про виконавче провадження», а саме не повернув виконавчий документ, оскільки такий на той момент не набрав законної сили. Так, 03 вересня 2025 року на телефон ОСОБА_1 прийшло повідомлення про те, що з її депозиту «Мій депозитний Пенсійний» рахунок № НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 ) філія Львівське обласне управління АТ «Ощадбанк» було стягнуто суму коштів 25 354 грн 32 коп. 03 вересня 2025 року ОСОБА_1 звернулась до АТ «Ощадбанк» щодо зменшення її депозитного рахунку та отримала копію постанови ВП 78957038 від 27 серпня 2025 року, яку вважає протиправною оскільки судовий наказ № 461/6395/25 від 08 серпня 2025 року не набрав законної сили. Стверджують, що приватний виконавець Бурко А.М. порушив норми матеріального права та гарантовану пільгу для осіб з інвалідністю, встановлену пунктом 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», стягнувши суму судового збору. Посилаючись на положення відповідних нормативних актів, доводи та мотиви викладені у скарзі, а також на обставини, які мали місце в процесі виконавчого провадження, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просили таку задовольнити. Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 13 жовтня 2025 року в задоволенні скарги відмовлено. Ухвалу суду оскаржили ОСОБА_2 , подавши в жовтні 2025 року через систему «Електронний суд» апеляційну скаргу, яка підписана представником Кретом О. І., та ОСОБА_1 , яка подала окрему апеляційну скаргу. Апеляційна скарга Гурина В. О. мотивована тим, що, на думку заявника, у приватного виконавця, незважаючи на відмітки про набрання законної сили судовим наказом, не було правових підстав саме 27 серпня 2025 року відкривати виконавче провадження, накладати арешт на майно, стягувати кошти та закінчувати виконавче провадження. Це суперечить частині четвертій статті 4 та частині другій статті 12, частині першій статті 19 Закону України «Про виконавче провадження», а також частині першій статті 170 ЦПК України. Строк на оскарження судового наказу (строку на її подання) сплив 23 вересня 2025 року. Твердження приватного виконавця, що він не повинен перевіряти набрання законної сили судовим рішенням з огляду на дані положення закону є необґрунтованими. Просить скасувати ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 13 вересня 2025 року та ухвалити нову, якою скасувати постанову приватного виконавця про відкриття виконавчого провадження. В обґрунтування поданої апеляційної скарги ОСОБА_1 посилається на те, що оскаржувана ухвала підлягає скасуванню, оскільки є необґрунтованою та незаконною через неповне з`ясування обставин, що мають значення для розгляду справи. Зокрема, суд не вказав на мотиви відхилення аргументів скаржників, викладені в поданій ними скарзі та у відповіді на відзив приватного виконавця Бурка А. М. Також, суд не надав жодної оцінки доказам, на які посилалися скаржники в поданій скарзі та якими обґрунтовувалась їхня позиція. В листопаді 2025 року від приватного виконавця Бурка А. М. надійшов відзив на апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , в якому міститься прохання залишити їх без задоволення, оскаржувану ухвалу без змін. Відзив обґрунтовано законністю оскаржуваної ухвали та безпідставністю доводів апеляційних скарг. Відзив на апеляційну скаргу від ЛМКП «Айсберг» не надходив, що згідно з частиною третьою статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду судового рішення суду першої інстанції. Заслухавши суддю - доповідача, пояснення осіб, які з`явились до суду апеляційної інстанції, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу ОСОБА_2 належить задовольнити частково, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з такого. До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з такого. Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом встановлено, що на примусовому виконанні у приватного виконавця Бурка А. М. перебувало виконавче провадження № 78957038 з примусового виконання судового наказу № 461/6395/58, виданого 08 серпня 2025 року Галицьким районним судом м. Львова про солідарне стягнення із ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ЛМКП «Айсберг» заборгованості по оплаті житлово-комунальних послуг у сумі 22 511 грн 27 коп. та суми сплаченого судового збору, по 100 грн 93 коп. з кожного. Боржником у даному виконавчому провадженні № 78957038 виступала саме ОСОБА_1 . В межах ВП № 78957038 приватним виконавцем Бурком А. М. 27 серпня 2025 року винесено постанову про арешт коштів боржника, відповідно до якої накладено арешт на грошові кошти/електронні гроші, що містяться на відкритих рахунках/електронних гаманцях, а також на кошти/електронні гроші на рахунках/електронних гаманцях, що будуть відкритті після винесення постанови про арешт коштів, крім коштів/електронних грошей, що містяться на рахунках/електронних гаманцях, що мають спеціальний режим використання, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом та належать боржнику: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Згідно платіжної інструкції № 10525 від 27 серпня 2025 року, з рахунку платника ОСОБА_1 № НОМЕР_1 стягнуто на рахунок стягувача - приватного виконавця Бурка А. М. № НОМЕР_3 25 354 грн 32 коп., призначення платежу: стягнення за ВП № 78957038 з виконання виконавчого документа - судовий наказ № 461/6395/25; виданий 08 серпня 2025 року; документ видав: Галицький районний суд м. Львова. З виписки з рахунків в національній валюті ОСОБА_1 вбачається, що 27 серпня 2025 року з рахунку № НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 ) списано 25 354, 32 UAH повна оплата ПІ №JBKLP8ROC3G0A8 від 27/08/2025 на суму 25 354, 32 UAH, стягнення за ВП № 78957038. Відповідно до постанови про закінчення виконавчого провадження №78957038, приватним виконавцем Бурком А. М. виконавче провадження з примусового виконання судового наказу № 461/6395/25, виданого 08 серпня 2025 року Галицьким районним судом м. Львова, закінчено та припинено чинність арешту коштів боржника, що накладений постановою приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Бурка А. М. про арешт коштів боржника № 78957038 від 27 серпня 2025 року, та скасовано інші заходи примусового виконання рішення. Для приватного права апріорі є притаманною така засада як розумність. Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (див: постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі №520/1185/16-ц, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року в справі № 519/2-5034/11, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі № 209/3085/20). Відповідно до частини п`ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. Отже виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції». Згідно зі статтею 129-1 Конституції України, статтею 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України. Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Тобто виконавче провадження є процесуальною формою, що гарантує примусову реалізацію рішення суду, яким підтверджені права та обов`язки суб`єктів матеріальних правовідносин цивільної справи. Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного (приватного) виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень (див. постанову Верховного Суду від 30 жовтня 2024 року в справі № 640/12384/21). У пункті 9 частини першої статті 2 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців є однією з засад виконавчого провадження. Під час виконання судових рішень учасники справи мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду. Відповідно до статті 447-1 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права. Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом (частина перша статті 74 Закону України «Про виконавче провадження»). Право сторони виконавчого провадження на звернення зі скаргою до суду пов`язане з порушенням прав такої сторони під час виконання судового рішення, рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року в справі № 904/7326/17). В своїй послідовній практиці Верховний Суд висновував, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. В порядку судового контролю за виконанням судових рішень такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси сторони виконавчого провадження порушені, а скаржник використовує цивільне судочинство для такого захисту. По своїй суті ініціювання справи щодо судового контролю за виконанням судових рішень не для захисту прав та інтересів є недопустимим (див. постанову Верховного Суду від 22 квітня 2020 року в справі № 641/7824/18). Виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (частина перша статті 18 Закону України «Про виконавче провадження»). Згідно з частиною першою статті 13 Закону України «Про виконавче провадження» та пунктом 6 Розділу І Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5, під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Отже, права та обов`язки виконавців передбачені статтею 18 Закону України «Про виконавче провадження». Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення (пункт 1 частини першої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження»). Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей (абзац перший частини п`ятої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження»). У заяві про примусове виконання рішення стягувач має право зазначити відомості, що ідентифікують боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення (рахунок/електронний гаманець боржника, місце роботи чи отримання ним інших доходів, конкретне майно боржника та його місцезнаходження тощо), рахунки в банках, небанківських надавачах платіжних послуг для отримання ним коштів, стягнутих з боржника, а також зазначає суму, яка частково сплачена боржником за виконавчим документом, за наявності часткової сплати (частина третя статті 26 Закону України «Про виконавче провадження»). Частиною третьою статті 431 ЦПК України визначено, що виконавчий лист, судовий наказ, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - ухвала суду є виконавчими документами. Виконавчий лист, судовий наказ, ухвала мають відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом. Згідно зі частиною першою статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» у виконавчому документі зазначаються: 1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім`я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала; 2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ; 3) повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім`я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи; 4) ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності); реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб - платників податків); 5) резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень; 6) дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню); 7) строк пред`явлення рішення до виконання. У разі якщо рішення ухвалено на користь кількох позивачів або проти кількох відповідачів, а також якщо належить передати майно, що перебуває в кількох місцях, чи резолютивною частиною рішення передбачено вчинення кількох дій, у виконавчому документі зазначаються один боржник та один стягувач, а також визначається, в якій частині необхідно виконати таке рішення, або зазначається, що обов`язок чи право стягнення є солідарним (частина друга статті 4 Закону України «Про виконавче провадження»). Частина четверта статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» містить перелік підстав, за яких виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання: рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, не набрало законної сили (крім випадків, коли рішення у встановленому законом порядку допущено до негайного виконання); пропущено встановлений законом строк пред`явлення виконавчого документа до виконання; боржника визнано банкрутом; Національним банком України прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника; юридичну особу - боржника припинено; виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим цією статтею, або якщо стягувач не подав заяву про примусове виконання рішення відповідно до статті 26 цього Закону; виконання рішення не передбачає застосування заходів примусового виконання рішень; стягувач не надав підтвердження сплати авансового внеску, якщо авансування є обов`язковим; виконавчий документ не підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, приватним виконавцем; виконавчий документ пред`явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю; Фондом гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення про початок процедури тимчасової адміністрації або ліквідації банку; відповідно до умов угоди про врегулювання спору (мирової угоди), укладеної між іноземним суб`єктом та державою Україна на будь-якій стадії урегулювання спору або розгляду справи, включаючи стадію визнання та виконання рішення, виконавчий документ не підлягає виконанню або покладені виконавчим документом на боржника зобов`язання підлягають припиненню, незалежно від дати укладення такої угоди. У разі невідповідності виконавчого документа вимогам, передбаченим цією статтею, стягувач має право звернутися до суду чи іншого органу (посадової особи), що видав виконавчий документ, щодо приведення його у відповідність із зазначеними вимогами. Частиною першою статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову. Забороняється звернення стягнення та накладення арешту на кошти на єдиному рахунку, відкритому у порядку, визначеному статтею 35-1 Податкового кодексу України, кошти на рахунках платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, кошти на електронних рахунках платників акцизного податку, на кошти, що перебувають на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статті 15-1 Закону України «Про електроенергетику», на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статті 19-1 Закону України «Про теплопостачання», на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків за інвестиційними програмами, на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для кредитних коштів, відкритих відповідно до статті 26-1 Закону України «Про теплопостачання», статті 18-1 Закону України «Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення», на спеціальному рахунку експлуатуючої організації (оператора) відповідно до Закону України «Про впорядкування питань, пов`язаних із забезпеченням ядерної безпеки», на кошти на інших рахунках боржника, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом (частина друга статті 48 Закону України «Про виконавче провадження»). Відповідно до частини третьої статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» не підлягають арешту в порядку, встановленому цим Законом, кошти, що перебувають на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом. Банк, інша фінансова установа, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у разі надходження постанови виконавця про арешт коштів, що знаходяться на таких рахунках, зобов`язані повідомити виконавця про цільове призначення рахунку та повернути постанову виконавця без виконання в частині арешту коштів, що знаходяться на таких рахунках. Згідно зі статтею 56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі. Статтею 68 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника звертається у разі відсутності в боржника коштів на рахунках у банках чи інших фінансових установах, відсутності чи недостатності майна боржника для покриття в повному обсязі належних до стягнення сум, а також у разі виконання рішень про стягнення періодичних платежів. За іншими виконавчими документами виконавець має право звернути стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника без застосування заходів примусового звернення стягнення на майно боржника - за письмовою заявою стягувача або за виконавчими документами, сума стягнення за якими не перевищує п`яти мінімальних розмірів заробітної плати. Про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника виконавець виносить постанову, яка надсилається для виконання підприємству, установі, організації, фізичній особі, фізичній особі - підприємцю, які виплачують боржнику відповідно заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи. Зазначене правило визначає ті кошти, що складають заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника як особливий об`єкт, на який може бути звернуто стягнення на виконання виконавчого документа, та обмежує таке стягнення відсутністю інших коштів та/або об`єктів для стягнення, видами боргових зобов`язань (періодичні платежі) та сумою стягнення. Зняття арешту з коштів здійснюється виконавцем відповідно до статті 59 Закону України «Про виконавче провадження». Відповідно до частини другої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний зняти арешт з коштів на рахунку боржника не пізніше наступного робочого дня з дня надходження від банку документів, які підтверджують, що на кошти, які знаходяться на рахунку, заборонено звертати стягнення згідно із цим Законом, а також у випадку, передбаченому пунктами 10, 15 частини першої статті 34 цього Закону. Згідно з пунктом 1 частини четвертої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом. Порядок звернення стягнення на пенсію визначається розділом Х «Звернення стягнення на заробітну плату та інші види доходів боржника» Інструкція № 512/5. Абзацом першим пункту 3 розділу X Інструкції № 512/5 (тут і далі - у редакції, чинній на час вчинення оскаржуваних виконавчих дій) передбачено, що про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника виконавець виносить постанову, яка надсилається для виконання підприємству, установі, організації, фізичній особі, фізичній особі - підприємцю за місцем отримання боржником відповідних доходів. Копія зазначеної постанови залишається у виконавчому провадженні на контролі. Виконання банком арешту коштів, що зберігаються на рахунку клієнта, здійснюється за постановою про арешт коштів державного виконавця/приватного виконавця, судовим рішенням (у тому числі рішенням, ухвалою, постановою суду) чи ухвалою слідчого судді, суду, постановленою під час здійснення кримінального провадження. 26 березня 2022 року набрав чинності Закон України від 15 березня 2022 року № 2129-ІХ, яким розділ XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження» доповнено пунктом 10-2, у якому, зокрема, зазначено, що тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану на території України: - фізичні особи можуть здійснювати видаткові операції з рахунків, на кошти яких накладено арешт органами державної виконавчої служби, приватними виконавцями, без урахування такого арешту за умови, якщо сума стягнення за виконавчим документом не перевищує 100 тисяч гривень; - юридичні особи-боржники можуть здійснювати видаткові операції з рахунків, на кошти яких накладено арешт органами державної виконавчої служби, приватними виконавцями, виключно для виплати заробітної плати в розмірі не більше п`яти мінімальних розмірів заробітної плати в місяць на одного працівника такої юридичної особи, а також сплати податків, зборів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування; - припиняється звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника (крім рішень про стягнення аліментів та рішень, боржниками за якими є громадяни Російської Федерації); - визначені цим Законом строки перериваються та встановлюються з дня припинення або скасування воєнного стану. Зміст припису, викладеного у пункті 10-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження», доводить, що Закон не встановлював додаткових заборон чи обмежень на вчинення виконавцем дій з накладення арешту на кошти боржника - фізичної особи на період до припинення або скасування воєнного стану на території України. Цим пунктом лише передбачено, що навіть в разі накладення арешту на кошти боржника - фізичної особи, ця особа може здійснювати видаткові операції за певних умов. Водночас, пункт 10-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження» передбачав тимчасове (на період до припинення або скасування воєнного стану на території України) припинення звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника (крім рішень про стягнення аліментів та рішень, боржниками за якими є громадяни Російської Федерації). Верховний Суд зауважує, що формулювання наведеного абзацу «…звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника» за змістом відсилає до назви розділу IX Закону України «Про виконавче провадження», який так само й називається «Звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника». У цьому розділі містяться правові норми, які визначають умови звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника, порядок відрахування та розмір відрахувань із заробітної плати, пенсії, стипендії та інших доходів боржника, а також передбачено перелік коштів, на які не може бути звернено стягнення. Про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника виконавець виносить постанову. Тобто у розумінні приписів цього розділу під зверненням стягнення мається на увазі саме списання (відрахування) коштів, що становлять заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника. Натомість правила, що регулюють питання накладення арешту на майно (кошти) боржника та зняття такого арешту, містяться в розділі VII Закону України «Про виконавче провадження», який має назву «Порядок звернення стягнення на майно боржника». Норми цього розділу передбачають, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови, зокрема, про арешт майна (коштів) боржника. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна. Отже, приписи розділу VII Закону України «Про виконавче провадження» про звернення стягнення на майно боржника є загальними правилами, а приписи розділу IX цього Закону про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника - спеціальними, оскільки застосовуються лише у визначених випадках, зокрема у разі відсутності в боржника коштів на рахунках у банках чи інших фінансових установах, відсутності чи недостатності майна боржника для покриття в повному обсязі належних до стягнення сум, у разі виконання рішень про стягнення періодичних платежів, а також за виконавчими документами, сума стягнення за якими не перевищує п`яти мінімальних розмірів заробітної плати. Щодо порядку вчинення виконавчих дій, врегульованих розділом IX Закону України «Про виконавче провадження», які полягають у зверненні стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника, приписи пункту 10-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження» передбачають їх тимчасове припинення, а саме на період до припинення або скасування воєнного стану на території України. Безумовно, накладення арешту на кошти (майно) боржника є стадією виконавчого провадження - першим етапом звернення стягнення на майно боржника, питання про накладення якого виконавець вирішує під час відкриття виконавчого провадження. З урахуванням викладеного, ті застереження, що містилися в абзаці 9 пункту 10-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження не можна тлумачити у такий спосіб, що під час воєнного стану на території України припиняються усі виконавчі дії, оскільки це нівелюватиме принцип обов`язковості судових рішень, що набрали законної сили, та призначення інституту виконавчого провадження. Такому тлумаченню відповідає зміст абзаців 7, 8 пункту 10-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження», оскільки наведеними нормами права фактично передбачається можливість накладення арешту виконавцем на кошти боржника. Приписи, які б забороняли накладати арешт на грошові кошти (доходи) боржника, згаданий пункт не містить. Аналогічний правовий висновок викладений в постановах Верховного Суду від 29 вересня 2023 року в справі № 336/1212/23, від 24 січня 2024 року в справі № 338/1549/21, від 26 вересня 2024 року в справі № 338/1549/21. У абзаці 19 пункту 10-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження», у редакції, чинній на час вчинення оскаржуваних виконавчих дій, зазначено, що тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» припиняється звернення стягнення на пенсію, стипендію (крім рішень про стягнення аліментів, про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю внаслідок кримінального правопорушення, та рішень, боржниками за якими є громадяни Російської Федерації). Пункт 10-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження» викладено у наведеній редакції на підставі Закону України від 11 квітня 2023 року № 3048-ІХ, який набрав чинності 06 травня 2023 року. Такі висновки викладено у постанові Верховного Суду від 29 січня 2025 року в справі № 279/809/24. У постанові від 19 травня 2020 року в справі № 905/361/19 Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що «судове рішення є обов`язковим до виконання. У разі невиконання боржником рішення суду добровільно державним або приватним виконавцем здійснюється його примусове виконання. Під час вчинення виконавчих дій виконавець має право накладати арешт на кошти божника, що містяться на його рахунках у банківських установах. Стаття 48 Закону України «Про виконавче провадження» встановлює невичерпний перелік рахунків, на кошти яких накладати арешт заборонено, зазначаючи, що законом можуть бути визначені й інші кошти на рахунках боржника, звернення стягнення або накладення арешту на які заборонено. Отже, виконуючи рішення суду, виконавець може накладати арешт на будь-які кошти на рахунках боржника в банківських установах, крім тих, накладення арешту на які заборонено законом. Саме банк, який виконує відповідну постанову виконавця про арешт коштів боржника, відповідно до частини третьої статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» повинен визначити статус коштів і рахунку, на якому вони знаходяться, та в разі їх знаходження на рахунку, на кошти на якому заборонено накладення арешту, банк зобов`язаний повідомити виконавця про цільове призначення коштів на рахунку та повернути його постанову без виконання, що є підставою для зняття виконавцем арешту із цих коштів згідно із частиною четвертою статті 59 Закону України «Про виконавче провадження»». Також виконавець може самостійно зняти арешт з усіх або частини коштів на рахунку боржника у банківській установі в разі отримання документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом. У постанові від 20 квітня 2022 року в справі № 756/8815/20 Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що «арешт є початковою та окремою стадією провадження щодо звернення стягнення на майно боржника і є сукупністю заходів, що передбачають як наслідок обмеження в праві розпорядження майном, на яке накладається арешт. Виконавець за відсутності відомостей про майно, повідомлених кредитором, повинен самостійно здійснити заходи для виявлення такого майна, у тому числі грошових коштів, що знаходяться на банківських рахунках, і перед накладенням арешту на майно (кошти) боржника повинен отримати відомості про наявність у боржника відповідного майна та коштів. Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку, що державний та/або приватний виконавець перед накладанням арешту повинен з`ясувати суму та статус грошей, що знаходяться на рахунку боржника, і у постанові про накладання арешту серед інших відомостей зазначити про суму коштів, на яку накладається арешт, або зазначити, що арешт поширюється на кошти на усіх рахунках, у тому числі, що будуть відкриті після накладення арешту. Накладання арешту на суми, що перевищують суми, визначені виконавчим документом, та перевищують суми витрат виконавчого провадження, що підлягають стягненню, є незаконним. Стаття 68 Закону України «Про виконавче провадження» визначає кошти, що складають заробітну плату як особливий об`єкт, на який може бути звернуто стягнення на виконання виконавчого документа, та обмежує таке стягнення відсутністю інших коштів та/або об`єктів для стягнення, видами боргових зобов`язань (періодичні платежі) та сумою стягнення. Накладення арешту на кошти, що складають заробітну плату боржника після здійснення утримань із неї за виконавчими документами та понад встановлений законом розмір для відрахувань із заробітної плати, є надмірним тягарем для боржника та порушенням його прав на одержання винагороди за працю та достойні умови життя. Отже, не може бути накладений арешт на кошти, що складають заробітну плату боржника після фактичного здійснення утримань із неї, за виконавчими документами та на усі кошти заробітної плати боржника поза межами дозволених законом розмірів відрахувань із такої заробітної плати, а якщо такий арешт накладений, то він має бути знятий. Водночас на кошти, що знаходяться на рахунках та які не є коштами, що складають заробітну плату, таке обмеження не поширюється. Зняття арешту з коштів, що складають заробітну плату, здійснюється виконавцем на підставі поданих боржником документів, які підтверджують статус коштів, та виключно із заробітної плати, або на підставі повідомлення банку про заборону накладення арешту на такий рахунок. Отже, у випадку, коли на стадії накладення арешту на грошові кошти боржника, що знаходяться на його рахунку та є заробітною платою боржника, виконавцю не вдалося виявити правову природу (статус) цих грошових коштів як коштів, на які накладення арешту заборонено законом, то арешт на такі грошові кошти підлягає зняттю на підставі відповідного повідомлення банку або заяви боржника з наданням ним відповідних документів на підтвердження цього та/або за результатами перевірки зазначених звітів». Зобов`язання виконавця зняти арешт на підставі повідомлення банку не виключає зняття такого арешту на підставі повідомлення боржника та за наслідками здійснення контролю за правильністю стягнення на підставі наданих звітів про стягнення, оскільки відповідно до підпункту 1 частини четвертої статті 59 цього Закону підставами для зняття виконавцем арешту з майна боржника або його частини є отримання ним документального підтвердження, що звернення стягнення на такі кошти боржника заборонено законом. Для боржника надання вказаних підтверджуючих документів є процесуальною можливістю відновити свої права, порушені у зв`язку із накладенням незаконного арешту, а для виконавця зняття такого арешту є здійсненням повноважень для усунення спричинених негативних наслідків. Однак, це не виключає зобов`язання банку при виконанні приписів державного та/або приватного виконавця окремо від боржника повідомити виконавця про неможливість накладення арешту на грошові кошти боржника у зв`язку з забороною, встановленою законом. Відтак, саме банк, який виконує постанову виконавця про арешт коштів боржника, відповідно до частини третьої статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» повинен визначити статус коштів і рахунку, на якому вони знаходяться, та в разі їх обліковування на рахунку, на кошти на якому заборонено накладення арешту, банк зобов`язаний повідомити виконавця про цільове призначення коштів на рахунку та повернути таку постанову без виконання, що є підставою для зняття виконавцем арешту із цих коштів згідно із частиною четвертою статті 59 Закону України «Про виконавче провадження». У разі, якщо банк не повідомив державного виконавця, що рахунок, на якому знаходяться кошти боржника, є рахунком зі спеціальним режимом використання, то дії державного виконавця щодо накладення арешту на кошти на цьому банківському рахунку та їх подальше списання не можна вважати протиправними. Аналогічні висновки викладено в постанові Верховного Суду від 14 серпня 2024 року в справі № 338/1125/23. У постанові Верховного Суду від 09 березня 2026 року в cправі №904/2345/24 викладено такі висновки: «4.9 Положеннями пункту 1 частини 3 статті 18 Закону передбачено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону. 4.10 Аналіз наведеної норми вказує на те, що в межах здійснення виконавчого провадження законодавець наділяє виконавця повноваженням здійснювати перевірку виконання боржниками рішень, які підлягають примусовому виконанню відповідно до цього Закону. 4.11 Здійснення такої перевірки є правом виконавця, реалізація якого залежить від його розсуду, а не імперативно обов`язковою дією у кожному виконавчому провадженні чи перед кожною процесуальною виконавчою дією. 4.12 Крім того, в абзаці 3 частини 2 статті 56 Закону установлено, що постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна. 4.13 Отже, цей Закон установлює чіткі та стислі строки для прийняття виконавцем постанови про арешт майна (коштів) боржника під час відкриття виконавчого провадження або не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна. За цих умов арешт майна (коштів) боржника є процесуальною дією, що має забезпечувальний характер, і вчиняється виконавцем автоматично, без попередньої перевірки стану виконання рішення боржником у розумінні пункту 1 частини 3 статті 18 Закону, оскільки застосування цього заходу безпосередньо пов`язане з настанням визначеного юридичного факту (відкриття виконавчого провадження чи виявлення майна). 4.14 Надзвичайно стислі строки, у межах яких слід застосувати вказаний захід примусового виконання рішень, фактично унеможливлює проведення виконавцем перевірки виконання боржником рішень у цей час. 4.15 Наведене свідчить, що законодавець не пов`язує прийняття постанови про арешт майна (коштів) з проведенням перевірки виконавцем стану виконання боржником рішення, яке підлягає примусовому виконанню. Отож відсутність такої перевірки сама собою не свідчить про порушення виконавцем принципів неупередженості, ефективності, своєчасності і повноти вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні. 4.16 Слід також враховувати, що відповідно до частини четвертої статті 19 Закону сторони зобов`язані невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після настання відповідних обставин, письмово повідомити виконавцю про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником, а також про виникнення обставин, що обумовлюють обов`язкове зупинення вчинення виконавчих дій, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення, зміну місця проживання чи перебування (у тому числі зміну їх реєстрації) або місцезнаходження, а боржник - фізична особа - також про зміну місця роботи. 4.17 Тобто законодавець визначив механізм отримання виконавцем актуальної інформації щодо стану виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню, в разі їх добровільного повного чи часткового виконання боржниками: оперативне інформування виконавця покладається на сторони виконавчого провадження шляхом обов`язкового повідомлення про вказані обставини. 4.18 Настання негативних наслідків для боржника через невиконання покладених на нього Законом обов`язків, зокрема щодо інформування виконавця, не можна розцінювати як результат протиправних дій (бездіяльності) виконавця щодо перевірки виконання боржником рішення під час прийняття постанови про арешт майна (коштів) боржника. 4.19 Аналогічна правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.12.2025 у справі № 580/3888/24». У постанові Верховного Суду від 19 січня 2026 року в cправі №204/9551/18 викладено такі висновки: «47. Разом із тим, у випадках, коли рахунок боржника не має спеціального режиму використання та на нього зараховуються кошти з різним цільовим призначенням (не лише пенсійні/соціальні), банк може не мати інформації про характер таких надходжень і, відповідно, не знати, які саме кошти підлягають арешту, а які - ні. У такому разі арешт підлягає зняттю виконавцем на підставі поданих боржником документів із підтвердженням, що арештовані кошти є саме пенсійними коштами боржника (соціальними виплатами).

48. Суд зауважує, що зобов`язання виконавця зняти арешт на підставі повідомлення банку не виключає зняття такого арешту на підставі повідомлення боржника та за наслідками здійснення контролю за правильністю стягнення на підставі наданих звітів про стягнення, оскільки відповідно до підпункту 1 частини четвертої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» підставами для зняття виконавцем арешту з майна боржника або його частини є отримання ним документального підтвердження, що звернення стягнення на такі кошти боржника заборонено законом.

49. Для боржника надання вказаних підтверджуючих документів є процесуальною можливістю відновити свої права, порушені у зв`язку із накладенням незаконного арешту, а для виконавця зняття такого арешту є здійсненням повноважень для усунення спричинених негативних наслідків. Однак, це не виключає зобов`язання банку при виконанні приписів державного та/або приватного виконавця окремо від боржника повідомити виконавця про неможливість накладення арешту на грошові кошти боржника у зв`язку з забороною, встановленою законом.

50. У разі, якщо банк не повідомив державного виконавця, що рахунок, на якому знаходяться кошти боржника, є рахунком зі спеціальним режимом використання, або боржник не довів належність арештованих коштів до пенсійних (або інших соціальних виплат), то дії державного виконавця щодо накладення арешту на кошти на цьому банківському рахунку та їх подальше списання не можна вважати протиправними. Помилковим є твердження, що саме на виконавця покладений обов`язок здобувати докази для з`ясування правового режиму арештованого банківського рахунку, водночас, як роз`яснено Верховним Судом, обов`язок державного виконавця полягає у знятті арешту з рахунку боржника саме за умови надання такої інформації про рахунок банком або боржником. Подібний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 14.08.2024 у справі № 338/1125/23 та від 10.01.2025 у справі № 755/9274/23, від 19.06.2025 у справі № 922/2424/21.

51. Отже, Верховний Суд вважає обґрунтованим висновок судів попередніх інстанцій про те, за відсутності відповідного повідомлення від банку та/або боржника, із наданням відповідних підтверджуючих документів, виконавцем під час винесення постанови про накладення арешту на грошові кошти боржника не було допущено порушення вимог Закону України «Про виконавче провадження», з огляду на таке.

52. По-перше, на момент винесення постанови про накладення арешту на кошти боржника, розміщені на його рахунках, виконавець діяв у межах наданих йому повноважень, оскільки на той момент не мав інформації про те, що рахунок, про який зазначає скаржник, використовується для отримання пенсійних/соціальних виплат. Закон України «Про виконавче провадження» не покладає на виконавця обов`язку здійснювати попереднє дослідження цільового призначення кожного банківського рахунку боржника до накладення арешту. Частина третя статті 52 зазначеного Закону прямо покладає такий обов`язок на банк - саме він повинен перевірити, чи підпадає рахунок під спеціальний режим, і в разі виявлення цільового призначення, яке виключає арешт, зобов`язаний повідомити виконавця та повернути постанову без виконання.

53. По-друге, арешт накладено у межах суми звернення стягнення. Сам факт накладення арешту на рахунок не є тотожним зверненню стягнення на кошти, що на ньому перебувають. Наявність арешту лише блокує розпорядження коштами, однак не передбачає автоматичного списання пенсій чи інших соціальних виплат, що охороняються законом. Відтак такий арешт може бути знятий після з`ясування спеціального правового режиму рахунку.

54. По-третє, боржник ОСОБА_1 , звертаючись зі скаргою, не довела, що вона надавала виконавцю відповідні документи (які б підтверджували статус коштів на відповідному рахунку) чи заяву про зняття арешту саме з посиланням на цільове призначення рахунку та наявність спеціального режиму використання коштів. Відповідно, виконавець об`єктивно не мав підстав для зняття арешту до моменту, коли б банк або сам боржник не надали відповідної інформації разом з підтверджуючими документами. Крім того, боржник, як сторона, є заінтересованою в захисті цільового призначення своїх рахунків.

55. Отже, висновки судів першої та апеляційної інстанцій у цій частині є обґрунтованими та такими, що ґрунтуються правильному застосуванні норм матеріального права. Відповідно, доводи касаційної скарги у цій частині не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень у справі, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень з цих підстав». Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 грудня 2025 року в cправі № 580/3888/24 вважала за необхідне відступити від висновку Касаційного господарського суду, викладеного в постанові від 01 квітня 2024 року в справі № 4/69/07, щодо застосування пункту 1 частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження», вказавши, що проведення перевірки виконавцем під час здійснення виконавчого провадження виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону, не має імперативного характеру, а є дискреційним повноваженням виконавця, і, відповідно, не є обов`язковою процесуальною дією в кожному випадку. Так, законодавець передбачив чіткий порядок вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні. Державний виконавець наділений відповідними повноваженнями, він повинен дотримуватись цих вимог законодавства з метою забезпечення максимального дотримання засад, передбачених Законом України «Про виконавче провадження». Вчинення державним виконавцем дій, визначених законом для виконання судового рішення, буде вважатися належними у разі вжиття останнім усіх необхідних (можливих) заходів у їх передбаченій нормативно-правовим актом певній послідовності для повного виконання виконавчого документа у встановлені законом строки, з дотриманням прав учасників виконавчого провадження - стягувача та боржника. У постанові Верховного Суду від 22 лютого 2023 року в справі №203/798/20 вказано, що: «Відповідно до статті 2 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження здійснюється з дотриманням, зокрема, таких засад: 1) верховенства права; 3) законності; 5) справедливості, неупередженості та об`єктивності; 6) гласності та відкритості виконавчого провадження. Основоположний принцип верховенства права визнається одним із фундаментальних та непорушних ідеалів сучасних демократій, якого мають дотримуватися усі без винятку інституції громадянського суспільства. У своєму Рішенні від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004 Конституційний Суд України зазначив, що верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Ураховуючи наведені норми права у виконавчому провадженні безумовно має застосовуватися принцип «розумної обачності»». Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України). Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, третя, четверта статті 12, частини перша, п`ята, шоста статті 81 ЦПК України). Відповідно до частини шостої статті 367 ЦПК України в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. У справі, яка переглядається: - суд першої інстанції правильно врахував, що за відсутності підстав для повернення виконавчого документа без прийняття до виконання стягувачу, відкриття виконавчого провадження є наслідком пред`явлення виконавчого документа до виконання, адже на рівні закону не передбачено здійснення виконавцем при відкритті виконавчого провадження перевірки відомостей щодо набрання виконавчим документом, пред`явленим до виконання, законної сили. З матеріалів виконавчого провадження убачається, що на судовому наказі, пред`явленому до виконання, міститься відмітка суду про набрання ним законної сили; - суд апеляційної інстанції у цьому зв`язку також враховує, що постанова про відкриття виконавчого провадження належним боржником у ВП №78957038, а саме ОСОБА_1 , до суду першої інстанції не оскаржувалась як під час розгляду цієї справи, так і шляхом подання окремої скарги; - під час винесення постанови про накладення арешту коштів на рахунки боржника приватний виконавець діяв у межах своїх повноважень, у порядку та у спосіб, що визначені чинним законодавством України, оскільки не мав інформації, що відповідний рахунок, відкритий на ім`я ОСОБА_1 має спеціальне призначення. Не надходило відповідне повідомлення про режим такого рахунку як від банку, так і від самої боржниці, про що також свідчить прийняття постанови про арешт коштів до виконання банком, в якому був відкритий такий рахунок. Банком не повідомлено приватного виконавця про неможливість списання коштів з цього рахунку, оскільки він має спеціальний режим використання, також банком не повідомлено про таке і під час виконання платіжних документів про списання коштів з цього рахунку; - місцевий суд дійшов правильного висновку, що постанова приватного виконавця про арешт коштів боржника є законною, а дії приватного виконавця щодо стягнення з боржника грошових коштів за цією постановою правомірними. Частинами другою та третьою статті 451 ЦПК передбачено, що у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги. В практиці Верховного Суду також сталим є підхід про те, що відсутність порушеного права боржника є самостійною підставою відмови у задоволенні скарги в порядку судового контролю за виконанням судових рішень (див., наприклад, постанови Верховного Суду від 24 липня 2024 року в справі № 643/19696/19 та від 07 липня 2025 року в справі № 738/1351/17). Оскільки ОСОБА_1 не довела порушень своїх прав як боржника у виконавчому провадженні як при винесенні постанов про арешт коштів, так і під час їх списання з відкритого на її ім`я банківського рахунку, в межах суми стягнення, тобто відсутні підстави для висновку про наявність порушеного права боржника, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні її скарги в порядку судового контролю за виконанням судових рішень. Тобто, доводи апеляційної скарги, які є аналогічні доводам скарги, не знайшли свого підтвердження. Під час апеляційного розгляду, колегія суддів враховує також ту обставину, що на даний момент судовий наказ від 08 серпня 2025 року скасований, судом допущено поворот його виконання, який проведений. Щодо доводів скарги про порушення прав ОСОБА_1 , а саме гарантованої пільги для осіб з інвалідністю, встановленої пунктом 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», у спосіб стягнення з неї суми судового збору, колегія суддів звертає увагу, що такі аргументи не можуть бути предметом перевірки під час здійснення судового контролю, а мали бути враховані під час розгляду заяви про скасування судового наказу, що має місце в даному випадку, а також враховує, що стягнута сума судового збору підлягає поверненню скаржниці у порядку повороту виконання згаданого судового наказу. В частині обґрунтованості скарги про заподіяння приватним виконавцем скаржниці майнової та немайнової (моральної) шкоди, така залежить від доведеності порушень її прав, що у даній справі не встановлено. У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 31 липня 2023 року в справі № 216/5508/20 зроблено такі висновки: «Цивільним процесуальним законодавством визначено спеціальний порядок розгляду скарг, предметом яких є судовий контроль за виконанням судових рішень, який врегульовано Розділом 7 ЦПК України. Згідно зі статтею 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. Інститут судового контролю (Розділ VII ЦПК України) має на меті контроль за дотриманням та поновленням порушених права сторін виконавчого провадження. Відтак, судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах - це особлива форма правосуддя, де процесуальна діяльність суду пов`язана із виконанням судових актів у цивільних справах, яка здійснюється у формі процесуального контролю за законністю рішень, дії або бездіяльності посадових осіб та органів державної виконавчої служби у виконавчому провадженні шляхом розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність виконавців та різних позовів як важливої гарантії захисту права особи після набуття судовим рішенням чинності. У разі відсутності спеціальної норми щодо вирішення певних питань, що виникають при розгляді скарг на рішення, дії або бездіяльність посадових осіб державної виконавчої служби, при розгляді таких скарг мають застосовуватися положення ЦПК України, якими врегульовано аналогічні питання, а саме: про відкриття провадження у справі; щодо кола осіб, які беруть участь у справі, їхніх прав та обов`язків; про судові виклики та повідомлення; про судовий розгляд; щодо апеляційного та касаційного оскарження судових рішень тощо». Правильно встановивши, що ОСОБА_2 не є належним суб`єктом, наділеним правом звернення до суду зі скаргою в межах виконавчого провадження № 78957038, стороною якого він не є, тобто не має цивільної процесуальної дієздатності, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні його скарги, адже в такому випадку його скаргу належало залишити без розгляду. У зв`язку із цим, колегія суддів не убачає підстав для детального аналізу доводів поданої ним апеляційної скарги щодо неправильного, на його думку, вирішення скарги по суті. Колегія суддів погоджується з мотивами місцевого суду про те, що підставою подання ним скарги не може бути перебування у шлюбі з ОСОБА_1 , а відтак належність їм на праві спільної сумісної власності арештованих, а в подальшому списаних, грошових коштів, оскільки у виконавчому провадження, особа, яка подає скаргу в порядку судового контролю повинна мати саме процесуальний статус сторони виконавчого провадження, в межах якого подається відповідна скарга, а в даній справі ОСОБА_2 не є стороною у виконавчому провадженні ВП № 78957038. Відповідно до вимог пунктів 1, 2 та частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення; скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За приписами частини першої статті 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу. З огляду на викладене, апеляційну скаргу ОСОБА_1 належить залишити без задоволення, а апеляційну скаргу ОСОБА_2 , яка підписана представником ОСОБА_4 задовольнити частково, ухвалу суду першої інстанції в частині вирішення вимог скарги ОСОБА_2 скасувати, а скаргу залишити без розгляду; в решті ухвалу суду як законну та обґрунтовану необхідно залишити без змін. Відповідно до статті 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначаються, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд, відповідно, змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України). З урахуванням висновків суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги, а також положень пункту 19 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір», згідно з якими судовий збір не справляється за подання апеляційної та касаційної скарг на ухвалу суду, постановлену за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, або приватного виконавця під час виконання судового рішення, підстави для розподілу судових витрат, які пов`язані з розглядом справи в суді першої інстанції, а також щодо судових витрат осіб, які подали апеляційні скарги, відсутні. Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 377, 382 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,

УХВАЛИВ: апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , яка підписана представником ОСОБА_4 , задовольнити частково. Ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 13 жовтня 2025 року в частині вирішення вимог скарги ОСОБА_2 на дії та бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Бурка Арсена Мохаммеда скасувати, скаргу в цій частині залишити без розгляду. В решті ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 13 жовтня 2025 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Головуючий С.М. Копняк Судді: С.М. Бойко А.В. Ніткевич