Постанова 4818 № 646/2801/18

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Єдиний унікальний номер 646/2801/18 Номер провадження 22-ц/818/452/26 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 16 квітня 2026 року м. Харків Харківський апеляційний суд у складі: головуючого судді Мальованого Ю.М., суддів: Маміної О.В., Яцини В.Б., за участю: секретаря судового засідання Шевченко В.Р., представника позивача адвоката Зольнікової В. О., представника відповідача адвоката Андрійко О. В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Основ`янського районного суду м. Харкова від 08 травня 2025 року в складі судді Глоби М.М. по справі № 646/2801/18 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, щодо предмета спору Харківська міська рада, про поновлення порушеного права, В С Т А Н О В И В : У травні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про поновлення порушеного права, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, щодо предмета спору - Харківська міська рада. Позов мотивовано тим, що йому належить житловий будинок АДРЕСА_1 . Вказаний житловий будинок літ. «А-1» та інші надвірні будівлі та споруди розташовані на земельній ділянці площею 896 кв.м., наданій під забудівлю на підставі рішення Червонозаводської районної ради м. Харкова № 173-5 від 12 травня 1964 року. ОСОБА_2 є власником сусіднього домоволодіння АДРЕСА_2 . Відповідач тривалий час систематично порушує добросусідські відносини користувачів сусідніх земельних ділянок, шляхом розширення своєї площі земельної ділянки за рахунок інших земельних ділянок. Межевий розподіл між земельними ділянками АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 проходить по лінії паркана за №

3. По лінії паркану № 3 розташовані належні йому будівлі, а саме: житловий будинок літ. «А-1», з прибудовами, забудови 1935 року, розташований на відстані 1,20 метри від зазначеного паркану, літня кухня літ. «Б», забудови 1960 року, розташована на відстані 0,8 метри від зазначеного паркану, літній душ літ. «Н», забудови 1977 року, розташовані на відстані 0,8 метри від паркану. Зазначені будівлі та споруди не змінювались та не переносилися з часу забудови. ОСОБА_2 частково знищив його будівельні забудови, а саме: паркан, зруйнувавши його остаточно у частині літньої кухні літ. «Б», де складає будівельний матеріал, спираючи його на стіни належній йому літній кухні. Вказував про порушення його прав землекористувача відповідачем, у зв`язку з чим, ОСОБА_1 просив поновити його порушене право на користування земельною ділянкою, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 та зобов`язати ОСОБА_2 поновити його права, шляхом відновлення стану земельної ділянки, яка існувала до порушення його прав та звільнити його земельну ділянку від належних ОСОБА_2 будівельних матеріалів, відновивши межі земельних ділянок за АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 , шляхом поновлення паркану. 11 червня 2018 року ОСОБА_2 подав відзив на позовну заяву, в якому просив позов залишити без задоволення. Відзив мотивовано тим, що внаслідок дій ОСОБА_1 по самовільному визначенню меж ліній між суміжними земельними ділянками, його право користування частиною земельної ділянки порушено. Паркан став непридатним саме з вини ОСОБА_1 , який був зобов`язаний його ремонтувати із встановленням стовпів на своїй території. Вказував, що він своєї згоди на встановлення паркану не давав та вважає, що цей паркан знаходиться на незаконно захопленій ОСОБА_1 частині його земельної ділянки. Рішенням Основ`янського районного суду м. Харкова від 08 травня 2025 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з недоведеності позовних вимог, оскільки спір фактично стосується відновлення меж земельних ділянок, належних позивачу і відповідачу, проте, вказані земельні ділянки за вказаними адресами перебувають у сторін на праві користування, власником яких є територіальна громада Харківської міської ради, тобто земельні ділянки перебувають в комунальній власності. Встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою та не відноситься до компетенції суду, а тому за відсутності доказів порушення меж та накладання земельних ділянок підстави для задоволення позову відсутні. На вказане судове рішення 11 липня 2025 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Ніколаєв Володимир Олександрович, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позов. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність спору про встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Між тим, позовна заява містила вимоги до відповідача про поновлення стану земельної ділянки, що існував до порушення ним цих меж та самовільного знесення паркану, тобто відновлення права, в стані до його порушення відповідно до статті 16 ЦК України. Надані ним докази підтверджують факт порушення його прав, а обраний спосіб захисту є належним та таким, що відповідає суті спірних правовідносин. 05 квітня 2026 року через систему «Електронний суд» ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Андрійко Олена Володимирівна, подав відзив, в якому просив рішення суду залишити без змін. Відзив мотивовано тим, що позивачем не доведено обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог, а саме - розміру та меж земельної ділянки, право користування якою він просить поновити, та порушення його прав саме суміжним землекористувачем. На момент набуття Позивачем права власності на 1/2 частини належного йому домоволодіння по АДРЕСА_1 , розмір земельної ділянки, на якій це домоволодіння розташоване, складав 843 кв.м., а не 896 кв.м., як про це зазначає Позивач у свої позовній заяві. Вказана площа наведена у технічному паспорті від 10 жовтня 1995 року, що спростовує доводи ОСОБА_1 про її більший розмір, оскільки рішення Червонозаводської районної ради м. Харкова від 12 травня 1964 року, на яке посилається позивач як на підставу користування земельною ділянкою площею 896 кв.м. матеріали справи не містять. Сама по собі різниця у площі земельної ділянки, відображена у різних документах, не свідчить про її самовільне зайняття суміжним землекористувачем. Позивачем не доведено, що таке зменшення площі, навіть якщо воно мало місце, відбулося саме внаслідок таких дій. Висновком судової земельно-технічної експертизи не встановлено порушення меж земельних ділянок або їх накладення, також експертом зазначено про неможливість визначення таких обставин у зв`язку з відсутністю необхідної технічної документації. Вимога про «відновлення попереднього стану» у даній справі нерозривно пов`язана з необхідністю встановлення фактичного розташування межі і правового її закріплення, що не входить до компетенції суду. Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача адвоката Зольнікову В. О., яка підтримала апеляційну скаргу, представника відповідача адвоката Андрійко О. В., яка проти скарги заперечувала, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з такого. Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з частинами 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вище вимогам цивільного процесуального законодавства України. Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником житлового будинку АДРЕСА_1 (том 1, а.с. 7). Житловий будинок АДРЕСА_2 належить ОСОБА_2 . За відповідачем зареєстрована земельна ділянка за вказаною адресою площею 597 кв.м. Згідно з листом КП «Харківське міське БТІ» від 17 липня 2014 року № 1300801 за станом на 31 грудня 2012 року житловий будинок з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 на праві власності зареєстровано за ОСОБА_1 в цілому: 1/2 частини на підставі свідоцтва про право на спадщину, посвідченого 6-ю ХДНК 04 квітня 1963 року, реєстровий № 1051; 1/2 частини на підставі договору дарування, посвідченого 1-ю ХДНК 19 липня 1985 року, реєстровий № 1-ДН-849. Згідно з рішенням Червонозаводської райради м. Харкова № 172-5 від 12 травня 1964 року площа земельної ділянки становить 896 кв.м. Фактична площа земельної ділянки за станом на 03 липня 2014 року становить 834 кв.м (том 1, а.с. 9). Відповідно до листа директора Департаменту територіального контролю Харківської міської ради від 25 квітня 2017 року за № 5522/0/226-17 вбачається, що житловий будинок з надвірними будівлями, загальною площею 44,9 кв.м., житловою площею 26, 5 кв.м. по АДРЕСА_2 зареєстровано на праві приватної власності за ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину від 24 грудня 1988 року № 2ДН-1654, договору дарування від 29 грудня 2007 року № 11082 та рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 22 травня 2008 року № 2-1461/08. Також, за ОСОБА_2 зареєстрована земельна ділянка площею 597 кв.м. по АДРЕСА_2 на підставі рішення ВК Червонозаводської районної ради від 19 червня 1956 року №

39. Документи, які посвідчують право власності або користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1 у Департаменті не обліковуються. Проведеним на місцевості оглядом було встановлено, що земельні ділянки по АДРЕСА_1 та по АДРЕСА_2 відмежовані одна від одної парканом та для встановлення наявності чи відсутності факту порушення власником даних земельних ділянок необхідно провести комплекс геодезичних та землевпорядних робіт (том 1 а.с. 21). Листом в.о. директора КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» від 30 березня 2017 року, що загальна площа земельної ділянки по АДРЕСА_1 , згідно рішення виконавчого комітету Червонозаводської райради депутатів трудящих від 12 травня 1964 року за № 172-5, складала 896 кв.м. (рішення в архіві КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» ХМР відсутнє). Згідно акту поточних змін від 03 липня 2014 року, фактична площа земельної ділянки складає 834 кв.м. (том 1 а.с. 12). Відповідно до листа КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» від 02 липня 2009 року за № 1300894, рішенням РВК Червонозаводського району № 39 від 19 липня 1956 року за домоволодінням АДРЕСА_2 закріплена земельна ділянка, площею 1354 кв.м. Рішенням ІНФОРМАЦІЯ_1 від 03 травня 1957 року за рахунок ділянки по АДРЕСА_2 виділено для індивідуального будівництва з облаштуванням окремого виходу на Жихарський в`їзд № 19 земельну ділянку площею 600 м. кв. Рішенням Червонозаводського ВРК № 214 від 16 червня 2009 року рішення РВК № 481 від 03 травня 1967 рок скасовано. Обстеженням від 02 липня 2009 року встановлено, що фактична площа становить 1272 кв.м. (том 1, а.с. 71-78). 20 грудня 2021 року експертом Національного наукового центру «Інституту судових експертиз ім. Засл. Проф. М.С. Бокаріуса» складено висновок № 21224 за результатами проведення земельної-технічної експертизи, відповідно до якого фактичний порядок користування земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 не відповідає правовстановлювальним документам на дану земельну ділянку та вимогам нормативно-правових актів. Визначити порушення землекористування, зокрема порушення меж та накладання земельних ділянок, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 до правовстановлювальних документів на ці земельні ділянки та вимог нормативно-правових актів не надається можливим (том. 1 а.с. 223-237). Відповідно до вказаного висновку при проведенні експертизи, на предмет визначення розташування межі суміжного землекористування відповідно до правовстановлюючих документів необхідні прив`язки капітальних будов сторін до межі суміжного землекористування. Тобто, крапкою відліку при визначенні суміжної межі приймаються капітальні будови. У рішеннях виконкому про виділення громадянам для будівництва індивідуальних житлових будинків, договорах про надання земельних ділянок у безстрокове користування, актах відводу земельної ділянки, державних актах на право приватної власності на земельну ділянку вказуються площа й лнійні розміри земельних ділянок. Прив`язки капітальних будов до меж суміжного землекористування у вищевказаних документах не вказуються. Приймати за крапку відліку огородження земельних ділянок не доцільно, тому що вони можуть змінюватися в часі, тобто зміщатися. При наданні громадянам земельних ділянок у безстрокове користування й виділенні земельної ділянки для будівництва індивідуальних житлових будинків договорами й рішеннями виконкомів до вищевказаних документів прикладається проект забудови, у якому, у тому числі, є план земельної ділянки, із вказівкою площі й лінійних розмірів виділюваної земельної ділянки, а так само із вказівкою прив`язки майбутньої забудови житлового будинку до межі суміжного землекористування. Таким чином, межу суміжного землекористування згідно правовстановлюючих документів, можливо визначити, тільки по вищевказаних проектах забудови. Визначення межі суміжного землекористування можливо тільки шляхом геодезичної зйомки всіх земельних ділянок, розташованих на даній вулиці. Крім того, під час дослідження наданих матеріалів було встановлено, що має місце зміщення межі між будинками АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 у бік домоволодіння АДРЕСА_1 . В наданих матеріалах інвентаризаційних справ та поквартальній зйомці на земельні ділянки АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 не міститься даних стосовно прив`язок будівель і споруд до меж земельних ділянок, що не дає змогу відобразити яким саме чином має проходити межа між суміжними земельними ділянками. Встановити на яку площу відбулося зміщення не надається можливим. Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно з статтею 15 ЦК України об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. У статті 13 Конституції України визначено, що власність зобов`язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству. У статті 78 ЗК України визначено, що право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Відповідно до статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій-сьомій цієї статті) здійснюється за проєктами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Винесення в натуру (на місцевість) меж сформованої земельної ділянки до її державної реєстрації здійснюється за документацією із землеустрою, яка стала підставою для її формування. У разі встановлення (відновлення) меж земельних ділянок за їх фактичним використанням у зв`язку з неможливістю виявлення дійсних меж, формування нових земельних ділянок не здійснюється, а зміни до відомостей про межі земельних ділянок вносяться до Державного земельного кадастру. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї. Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі. Межі суміжних земельних ділянок приватної власності можуть бути змінені їх власниками без формування нових земельних ділянок за технічною документацією із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Згідно з частиною другою статті 90 ЗК України порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом. За положеннями частини другої статті 95 ЗК України порушені права землекористувачів підлягають відновленню у порядку, встановленому законом. Згідно з частинами першою та другою статті 103 ЗК України власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, за яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо). Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив). Відповідно до статті 106 ЗК України власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними. Види межових знаків і порядок відновлення меж визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері земельних відносин. За правилами статті 107 ЗК України основою для відновлення меж є дані земельно-кадастрової документації. Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів. Відповідно до частини другої статті 158 ЗК України виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей. Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Підставою для задоволення позову про усунення перешкод у користуванні власністю є встановлення сукупності певних обставини, а саме: наявність у позивача права власності на майно та наявність перешкод у можливості користування ним своєю власністю. Таким чином, відповідачем за негаторним позовом є лише та особа, яка перешкоджає позивачу у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю, а підставою мають бути посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном, а також факти, що підтверджують дії відповідача у створенні позивачеві перешкод щодо здійснення ним цих правомочностей. При цьому для задоволення вимог власника достатньо встановити факт об`єктивно існуючих перешкод у здійсненні власником своїх правомочностей. Отже, право власності як абсолютне право має захищатися лише у разі доведення самого факту порушення. Такий висновок Верховний Суд виклав у постанові від 27 листопада 2024 року у справі № 701/638/22. Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції, обґрунтовано виходив з відсутності беззаперечних доказів «накладання» земельної ділянки, яка перебуває у користуванні позивача, із земельною ділянкою відповідача. З огляду на викладене, суд першої інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивач не довів суду, що ОСОБА_2 порушує його право на користування спірною земельною ділянкою, і таке право підлягає захисту. Стороною позивача не надано жодних доказів того, що облаштований ним паркан, встановлений із не частковим зайняттям земельної ділянки, що перебуває у користуванні відповідача. Факт користування земельною ділянкою може підтверджуватися правовстановлюючим документом (державний акт на право користування земельною ділянкою - стаття 23 ЗК України 1990 року; витяг із земельно-шнурової книги, реєстрової книги, погосподарської книги - стаття 20 ЗК Української РСР) або документом, що підтверджує фактичне користування земельною ділянкою (матеріали інвентаризації земель, дані бюро технічної інвентаризації тощо) (постанова Верховного Суду від 25 вересня 2023 року у справі № 463/1865/17, провадження № 61-3146св23). Громадяни, які одержали у власність, у тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше діючим законодавством, зберігають права на ці ділянки (пункт 7 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України). Статтями 22, 23 ЗК України 1990 року визначено, що право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів (постанова Верховного Суду від 30 квітня 2025 року у справі № 686/14711/21, провадження № 61-15386св23 Доказів, що ОСОБА_1 було надано у користування земельну ділянку саме площею 896 кв.м. матеріали справи не містять, відповідне рішення органу місцевого самоврядування або інші правовстановлюючі документи матеріали справи не містять. Таким чином, суд першої інстанції, встановивши, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що його право порушене відповідачем, а також доказів, які б беззаперечно вказували на те, що паркан встановлено на його земельній ділянці, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову. Доводи апеляційної скарги про необхідність відновлення стану земельної ділянки, що існував до порушення ним цих меж та самовільного знесення паркану відповідно до статті 16 ЦК України судова колегія відхиляє, оскільки за відсутності встановлених землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі здійснити оцінку правомірності дій землекористувачів та констатувати факт зайняття спірної земельної ділянки не вбачається можливим. Інші доводи апеляційної скарги на висновки суду не впливають, зводяться до необхідності переоцінки доказів, яким судом першої інстанції дана належна оцінка. Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухваленим на підставі норм матеріального та процесуального права, які регулюють спірні правовідносини, тому підстави для його скасування відсутні. Європейський суд з прав людини вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року). Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції немає. Керуючись ст. ст. 367, 374 ч. 1 п. 1, 375, 382, 384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Основ`янського районного суду м. Харкова від 08 травня 2025 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду. Повне судове рішення складено 20 квітня 2026 року. Головуючий Ю.М. Мальований Судді О.В. Маміна В.Б. Яцина