Ухвала КАС ВС № 320/6790/25

УХВАЛА 17 квітня 2026 року м. Київ справа № 320/6790/25 адміністративне провадження № К/990/14350/26 Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Васильєвої І.А., перевіривши касаційну скаргу Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платника на рішення Київського окружного адміністративного суду від 30.04.2025 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 02.03.2026 у справі № 320/6790/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Національна горілчана компанія» до Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,- УСТАНОВИВ: Товариство з обмеженою відповідальністю «Національна горілчана компанія» звернулося до суду з позовом до Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків (далі - відповідач), в якому просило суд: - визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків від 28 жовтня 2024 року №2123/ж10/31-00-07-01-02-25 про збільшення грошового зобов`язання з ПДВ код платежу 14060100 на загальну суму 32 853 806 грн.25 коп. (за податковим зобов`язанням 26 283 045 грн.00 коп., за штрафними ( фінансовими) санкціями - 6 570 761 грн. 25 грн.); - визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків від 28 жовтня 2024 року №2125/ж10/31-00-07-01-02-25 про застосування штрафу за платежем ПДВ код платежу 14060100 на загальну суму 81 600 грн.00 коп. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 30.04.2025, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 02.03.2026 адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків від 28 жовтня 2024 року №2123/ж10/31-00-07-01-02-25 про збільшення грошового зобов`язання з ПДВ код платежу 14060100 на загальну суму 32 853 806 грн.25 коп. (за податковим зобов`язанням 26 283 045 грн.00 коп., за штрафними ( фінансовими) санкціями - 6 570 761 грн. 25 грн.); Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків від 28 жовтня 2024 року №2125/ж10/31-00-07-01-02-25 про застосування штрафу за платежем ПДВ код платежу 14060100 на загальну суму 81 600 грн.00 коп. До Верховного Суду 31.03.2026 надійшла касаційна скарга Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платника на рішення Київського окружного адміністративного суду від 30.04.2025 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 02.03.2026 у справі № 320/6790/25. При вирішенні питання про відповідність касаційної скарги вимогам Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) судом встановлено наступне. Однією з основних засад (принципів) адміністративного судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, визначених законом (частина 3 статті 2 КАС України). Відповідно до частини 1 статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначається підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав). Верховний Суд зазначає, що відповідно до частини 4 статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 2 і 3 статті 353 цього Кодексу. Верховний Суд зауважує, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пунктів 1, 2, 3 частини 4 статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: - норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; висновку судів, який суперечить позиції Верховного Суду; обґрунтування в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга) (для пункту 1 частини 4 статті 328 КАС України); - норми матеріального права, яку неправильно застосовано судом апеляційної інстанції; постанови Верховного Суду, у якій викладено висновок щодо правильного застосування норми права, від якого належить відступити; вмотивованого обґрунтування необхідності такого відступу; висновку, який, на думку скаржника, відповідає правильному тлумаченню і застосуванню цієї норми (для пункту 2 частини 4 статті 328 КАС України); - норми матеріального права, яку неправильно застосовано судом апеляційної інстанції, висновок щодо правильного застосування якої ще не сформульовано Верховним Судом; висновку апеляційного суду, який, на переконання скаржника, є неправильним; обґрунтування у чому полягає помилка суду при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися (для пункту 3 частини 4 статті 328 КАС України). Крім того, при поданні касаційної скарги на підставі пунктів 1-3 частини 4 статті 328 КАС України зазначені скаржником норми права, які на його переконання неправильно застосовано судами, повинні врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо їх застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову та/або заперечень сторін (наприклад, з точки зору порушення їх позивачем/відповідачем). У разі, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо не дослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини 4 статті 328 КАС України), у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому на думку скаржника останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права. Аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині 1 статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини 4 статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення. Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження скаржник не погоджується з рішенням Київського окружного адміністративного суду від 30.04.2025 та постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 02.03.2026, вважає їх необґрунтованими, винесеними без дотримання норм матеріального права п. 44.1 ст. 44, п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п. 201.1, абз. 10 п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України та з порушенням норм процесуального права - ст. ст. 72, 90, 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), без з`ясування всіх обставин справи, що фактично є п. 4 ч. 4 ст. 328 КАС України. Скаржник додає, що при ухваленні рішення у цій справі суд першої інстанції та приймаючи постанову суд апеляційної інстанції посилались на Методичні рекомендації з бухгалтерського обліку запасів, затверджені наказом Міністерства фінансів України від 10 січня 2007 року № 2 (далі Методичні рекомендації №2), які у цій справі не підлягають застосуванню з огляду на нерозповсюдження їх на юридичних осіб, які відповідно до законодавства складають фінансову звітність за міжнародними стандартами фінансової звітності. Відповідно до п. 1.1. Методичні рекомендації №2 - методичні рекомендації з бухгалтерського обліку запасів можуть застосовуватися підприємствами, організаціями та іншими юридичними особами (далі - підприємства) незалежно від форм власності (крім банків, бюджетних установ та підприємств, які відповідно до законодавства складають фінансову звітність за міжнародними стандартами фінансової звітності). Обліковою політикою ТОВ «НАЦІОНАЛЬНА ГОРІЛЧАНА КОМПАНІЯ», затвердженою наказом підприємства від 28.12.2018 № 227 визначено, що у перевіряємому періоді, відповідно до вимог п. 2 ст. 12-1 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», Товариство складає та подає фінансову звітність за Міжнародними стандартами фінансової звітності (МСФЗ). Крім того, відповідно до п. 6.1 Методичних рекомендацій № 2: До тари одноразового використання відноситься тара, яка використовується лише один раз, не підлягає поверненню і не приймається від покупців (паперова, картонна, поліетиленова, мішки, коробки паперові та з полімерних матеріалів, що використовуються для упаковки продукції). Вартість тари одноразового використання, відокремлена в супроводжуючих документах до первісної вартості продукції не включаються, а оприбутковуються за чистою вартістю реалізації, якщо тара реалізується. Міжрегіональним управлінням в ході перевірки встановлено, що в первинних документах, а саме у видаткових накладних визначені дані щодо ящиків, як пакувального матеріалу, та тари без визначення ціни за ящик та загальної вартості реалізації ящиків. При цьому, відповідно до умов п.2.1 додаткової угоди від 20 листопада 2015 року до Договору поставки №201115 від 20 листопада 2015 року покупець ТОВ «Баядера Логістик» погоджується на придбання тари та проведення компенсації її вартості. Відтак, за переконанням скаржника, ототожнення судами першої та апеляційної інстанцій таких понять як «тара» (пляшок скляних), яка є частиною технологічного процесу і її наявність підтверджує готовність продукції до реалізації із пакувальними матеріалами (упаковкою) гофрованою продукцією, яка використовується для транспортування вантажів і яка формує самостійну транспортну одиницю,основним призначенням якої є забезпечення збереження і цілісності товарів на всіх етапах логістики, стало підставою для помилкового висновку судів про те, що Позивач не порушував п. 44.1 ст. 44, п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п. 201.1, абз. 10 п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України це підтверджує недотримання норм матеріального права, а нез`ясування всіх обставин справи до порушення норм процесуального права ст. ст. 72, 90, 242 Кодексу адміністративного судочинства України. Натомість надалі у касаційній скарзі скаржник підкреслює та виділяє п. 3 ч. 4 ст. 328 КАС України, який передбачає відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах. Тобто, скаржник у касаційній скарзі фактично спочатку зазначає підстави касаційного оскарження за п. 4 ч. 4 ст. 328 КАС Україна, а надалі цитує та звертає увагу на підстави касаційного оскарження за п. 3 ч. 4 ст. 328 КАС України (відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах). Однак, Верховний Суд зазначає, що у випадку посилання скаржника на пункт 3 частини 4 статті 328 КАС України, як на підставу касаційного оскарження, останньому необхідно зазначити конкретну норму права, щодо застосування якої у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися. Саме по собі посилання на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження. Разом з цим, скаржником не обґрунтовано, як саме має застосовуватись норма права, щодо застосування якої у подібних правовідносинах відсутній правовий висновок Верховного Суду, який висновок має бути сформульовано судом у даній справі. Доводи касаційної скарги зводяться до викладення фактичних обставин справи, цитування норм податкового законодавства, висловлення незгоди з правовою оцінкою судами наявних у матеріалах цієї справи доказів у сукупності зі встановленими у справі обставинами, переоцінки доказів, що не є належним викладенням підстав касаційного оскарження. Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Слід зазначити, що у касаційній скарзі скаржник повинен навести мотиви незгоди з судовим рішенням з урахуванням передбачених КАС України підстав для його скасування або зміни (статті 351-354 Кодексу) з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку. Касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції. З урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 08.02.2020, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження. Отже, перевіркою змісту поданої у цій справі касаційної скарги встановлено, що у ній не викладені передбачені частиною 4 статті 328 КАС України підстави для оскарження судового рішення апеляційної інстанції в касаційному порядку. Пунктом 4 частини 5 статті 332 КАС України встановлено, що касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку. За наведених обставин касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала. Відповідно до вищенаведеного, керуючись статтями 328, 330, 332, 355, 359 КАС України, УХВАЛИВ: Касаційну скаргу Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платника на рішення Київського окружного адміністративного суду від 30.04.2025 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 02.03.2026 у справі № 320/6790/25 повернути особі, яка її подала. Роз`яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не може бути оскаржена. Суддя І.А. Васильєва