Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 440/10954/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 квітня 2026 р. Справа № 440/10954/25 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Жигилія С.П., Суддів: Перцової Т.С. , Макаренко Я.М. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 17.11.2025, головуючий суддя І інстанції: А.Б. Головко, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, повний текст складено 17.11.25 по справі № 440/10954/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (надалі також - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (надалі також - відповідач, ГУПФУ в Полтавській області) у якому просила: - визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах від 11.07.2025 року №163850009625; - зобов`язати нарахувати пенсію за віком з дня подачі заяви та зарахувати до пільгового стажу періоди навчання з 01.09.1992 року по 30.06.1995 року та зарахувати до пільгового стажу періоди роботи з 10.01.1996 року по 05.02.2024 року згідно довідки від 06.05.2024 року № 256 та трудової книжки. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2025 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 11.07.2025 року №163850009625 про відмову у призначенні пенсії. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 02.07.2025 року про призначення пенсії з урахуванням висновків суду та призначити ОСОБА_1 з 27.06.2025 року пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 відповідно до пункту "б" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року №213-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення". У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211,20 грн. Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу, в якій, просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2025 року у справі №440/10954/25 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 . В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що поданими документами не підтверджується стаж роботи позивачки, що дає їй право на зарахування певних періодів роботи до пільгового та призначення пенсії за віком на пільгових умовах Список №2. Крім того, вказує що оскільки позивачка не досягла необхідного пенсійного віку (55 років) право на пенсійну виплату, за наявного страхового стажу та підтверджуючих документів, остання набуде 27.06.2030. Позивач не реалізував своє процесуальне право подання відзиву на апеляційну скаргу. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Враховуючи подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження, справа розглядається в порядку письмового провадження, відповідно до приписів п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, за наявними у ній матеріалами. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, з таких підстав. Судом встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджено копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 . 02.07.2025 року позивач звернулась до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах (список №2). Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 11.07.2025 року №163850009625 відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах у зв`язку з недосягненням особою пенсійного віку 55 років. Крім того, вказано, що до страхового стажу не зараховано: період навчання згідно Диплому IE№005805, оскільки відсутній додаток до нього та згідно записів трудової книжки НОМЕР_2 , оскільки відсутня дата видачі диплому Для зарахування необхідно долучити уточнюючу довідку про період, форму навчання та присвоєну кваліфікацію, видану на підставі первинних документів. До пільгового стажу не зараховано періоди роботи з 10.01.1996 по 05.02.2024, згідно довідки від 06.05.2024 №256, оскільки дана довідка не відповідає формі довідки затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 05.07.2006 №920 (додаток 5), а саме невірне посилання на постанову. ТОВ Центральна збагачувальна фабрика "Селидівська" знаходиться на окупованій території, тому перевірка даного періоду неможлива. Період з 01.01.2005 по 05.02.2024 зараховано згідно індивідуальних відомостей про ЗО. Не погодившись із зазначеним рішенням позивач оскаржила його до суду. Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що записи у трудовій книжці позивача серії НОМЕР_2 про періоди роботи з 10.01.1996 року по 11.03.1996 року, з 14.02.2000 року по 31.12.2001 року, з 01.01.2002 року по 01.02.2009 року, з 02.02.2009 року по 12.10.2010 року, з 13.10.2010 року по 28.02.2018 року, з 01.03.2018 року по 05.02.2024 року є належним доказом роботи позивача на вказаних посадах і у наведений період часу зі шкідливими умовами праці, а отже юридичний факт роботи позивача протягом вказаного періоду часу є підтвердженим належними та допустимими доказами, оскільки спірний період роботи підтверджуються трудовою книжкою позивача, яка є основним документом, що підтверджує стаж роботи. Таким чином, періоди роботи позивача з 10.01.1996 року по 11.03.1996 року, з 14.02.2000 року по 31.12.2001 року, з 01.01.2002 року по 01.02.2009 року, з 02.02.2009 року по 12.10.2010 року, з 13.10.2010 року по 28.02.2018 року, з 01.03.2018 року по 05.02.2024 року повинні бути зараховані до пільгового стажу. В свою чергу, як слідує з розрахунку стажу позивача форми РС-право, вказані періоди зараховані до пільгового стажу позивача за списком № 2 частково, що суперечить висновкам суду. Період навчання також підтверджується записами в трудовій книжці позивача НОМЕР_2 . Отже, час навчання на денній формі у навчальному закладі, що мав місце до 1 січня 2004 року, має зараховуватись до загального страхового стажу, який дає право на призначення пенсії. За таких обставин суд доходить висновку про наявність достатніх підстав для зарахування періоду навчання позивача з 01.09.1992 року по 30.06.1995 року до її страхового стажу. Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що відмова пенсійного органу у зарахуванні позивачу до страхового стажу навчання з 01.09.1992 року по 30.06.1995 року та до пільгового стажу періоду роботи з 10.01.1996 року по 05.02.2024 року є безпідставною та необґрунтованою. За вищевикладених обставин, рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 11.07.2025 року №163850009625 про відмову у призначенні пенсії належить визнати протиправним та скасувати і зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 02.07.2025 року про призначення пенсії з урахуванням висновків суду та призначити ОСОБА_1 з 27.06.2025 року пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 відповідно до пункту "б" статті 13 Закону №1788-XII. Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, враховуючи межі перегляду, передбачені ст. 308 КАС України, апеляційний суд зазначає таке. Частиною 2 статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ та Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV. Згідно з пунктом "б" статті 13 Закону № 1788-ХІІ в редакції, чинній до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 №213-VІІІ (далі - Закон №213-VІІІ), на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи з шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи - жінкам. Статтею 13 Закону № 1788-ХІІ було передбачено зменшення пенсійного віку для чоловіків і жінок відносно загального пенсійного віку (60 років для чоловіків і 55 років для жінок) з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 10 років для працівників, зайнятих повний робочий день на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, та на 5 років для працівників, зайнятих повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці; зменшення пенсійного віку та стажу для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 5 років. Отже, за змістом вищенаведеної норми пенсія за віком на пільгових умовах є особливим видом пенсії, яка призначається конкретній особі на підставі наявного страхового стажу, залежить від праці такої особи в особливих умовах, певно визначений час, призначення якої має відбуватись при досягненні нижчого пенсійного віку. Згідно з пунктом "б" статті 13 Закону № 1788-XII в редакції, чинній після внесення змін Законом № 213-VІІІ, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Таким чином, Законом № 213-VІІІ, який набрав чинності з 01.04.2015, збільшено раніше передбачений пунктом "а" статті 13 Закону № 1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 50 років до 55 років. Крім того, Верховною Радою України прийнято Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" від 03.10.2017 №2148-VIII, яким Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-ІV доповнено розділом XIV-І "Пенсійне забезпечення окремих категорій громадян». Згідно з частиною 1 статті 114 Розділу XIV-І Закону №1058-IV право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону. Відповідно до частини 2 статті 114 Розділу XIV-VIII Закону №1058-IV (в редакції Закону №2148-VIII) на пільгових умовах пенсія за віком призначається: 2) працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Вказана норма є ідентичною за змістом пункту "б" статті 13 Закону № 1788-ХІІ в редакції Закону №213-VIII щодо підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах. 23 січня 2020 року Конституційний Суд України ухвалив рішення №1-р/2020 у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу І, пункту 2 розділу ІІІ „Прикінцеві положення" Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02 березня 2015 року № 213-VIII. Так, пунктом 1 резолютивної частини вищевказаного рішення визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти „б"-„г" статті 54 Закону України „Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII. Згідно з пунктом 2 резолютивної частини цього рішення стаття 13, частина друга статті 14, пункти „б"-„г" статті 54 Закону України „Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеного Рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, у тому числі жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Таким чином, Рішенням № 1-р/2020 КСУ визнав неконституційними окремі положення Закону № 1788-ХІІ, у зв`язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно КСУ встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII. У зв`язку із цим на час виникнення спірних правовідносин Закон № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць для жінок після досягнення 50 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні КСУ). Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом № 1058-ІV з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік для жінок у 50 років, тоді як другий у 55 років. Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 3 листопада 2021 року у зразковій справі № 360/3611/20 (в якій сформовано правові висновки щодо застосування положень статті 13 Закону України від 05.11.1991 № 1788-ХІІ Про пенсійне забезпечення після 23.01.2020) зробила висновок про те, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України»). Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи. Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV. Відтак, колегія суддів зазначає, що відмова ГУПФУ у Львівській області у призначенні позивачу пенсії за віком на пільгових умовах, яка час звернення із заявою про призначення пенсії досягла 50 років, мала страховий стаж роботи 27 років 03 місяці 15 днів, з якого 15 років 10 місяців 14 днів пільгового, у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах з посиланням на недосягнення нею 55-річного пенсійного віку, визначеного пунктом 2 частини другої статті 114 Закону № 1058-ІV, є протиправною, а отже наявні підстави для зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду у Львівській області повторно розглянути заяву від про призначення пенсії на пільгових умовах за Списком №

2. Щодо того, що до страхового стажу не зараховано: період роботи з 10.01.1996 року по 05.02.2024 та періоди навчання з 01.09.1992 року по 30.06.1995 рік. Статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Відповідно до п.1.1 Інструкції №162 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих і службовців. Трудові книжки ведуться на всіх робітників і службовців державних, кооперативних і громадських підприємств, установ і організацій, які працювали понад 5 днів, в тому числі на сезонних і тимчасових працівників, а також на позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню. Отже, з аналізу наведених норм слідує, що трудова книжка, в якій містяться всі необхідні та точні записи про періоди роботи, є основним документом, що підтверджує стаж роботи. За наявності такої трудової книжки підтверджувати трудовий стаж іншими документами законодавством не вимагається. Згідно з п.2.2 Інструкції №162 заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства у присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу. У трудову книжку вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: нагородження орденами і медалями, присвоєння почесних звань; заохочення за успіхи в роботі, що застосовуються трудовим колективом, а також нагородження і заохочення, передбачені правилами внутрішнього трудового розпорядку і статутами про дисципліну; інші заохочення відповідно до чинного законодавства; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди. Стягнення до трудової книжки не заносяться. Відповідальність за оформлення та ведення трудової книжки покладено на роботодавця. Трудова книжка оформлюється при першому прийнятті особи на роботу та при подальшому працевлаштуванні на інше місце роботи обміну не підлягає. Такий висновок суду узгоджується з позицією Верховного Суду, наведеною у постанові від 06.02.2018 у справі №677/277/17. Отже, позивач не може нести відповідальність за правильність оформлення трудової книжки роботодавцем та на нього не можуть бути покладені негативні наслідки недотримання роботодавцем вимог щодо правильності заповнення трудової книжки та виправлення помилок у ній. Також, слід наголосити, що Верховного Суду у постанові від 06 квітня 2022 року у справі № 607/7638/17 виклав, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства, а тому вказані обставини не можуть бути підставою для позбавлення позивача конституційного права на соціальний захист в частині призначення пенсії за віком. Відповідно до пунктів 1, 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 №637 (надалі - Порядок №637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків. Пунктом 18 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж встановлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника. Відповідно до п. 20 Порядку № 637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. Системний аналіз викладених вище правових норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. Тобто, надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 20.02.2018 у справі №234/13910/17, від 07.03.2018 у справі №233/2084/17, від 25.04.2019 у справі №593/283/17. Так, відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_2 та довідки ТОВ "Центральна збагачувальна фабрика "Селидівська" № 256 від 06.05.2024 року підтверджується, що позивач у періоди з 10.01.1996 року по 11.03.1996 року, з 14.02.2000 року по 31.12.2001 року, з 01.01.2002 року по 01.02.2009 року, з 02.02.2009 року по 12.10.2010 року, з 13.10.2010 року по 28.02.2018 року, з 01.03.2018 року по 05.02.2024 року працював на посадах, які передбачені Списком

2. Таким чином, трудова книжка позивача та довідка ТОВ "Центральна збагачувальна фабрика "Селидівська" № 256 містять усі необхідні відомості щодо характеру виконуваної роботи та умов праці, які підтверджують зайнятість на роботах, що включені до Списку №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими та особливо важкими умовами праці. Така зайнятість дає право на пенсію за віком на пільгових умовах. Посилання відповідача на той факт, що довідка № 256 містить невірне посилання на постанову, а тому не зараховано періоди роботи з 10.01.1996 по 05.02.2024 не може бути підставою незарахування трудового стажу, оскільки це є надмірним формалізмом та вказані помилки не можуть нівелювати відомості трудової книжки, позбавивши позивача права на належне пенсійне забезпечення з урахуванням набутого стажу. Верховний Суд у постанові від 30.09.2019 у справі №638/18467/15-а зазначив, що формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист. Крім того, згідно з частиною 3 статті 56 Закону №1788 до стажу роботи зараховується навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі. Згідно диплому молодшого спеціаліста серії НОМЕР_3 від 30.06.1995 року та додатку до диплома позивач в 1992 року вступила до Краматорського машинобудівного коледжу технікуму та в 1995 році закінчила повний курс за спеціальністю ливарне виробництво чорних та кольорових металів. Період навчання також підтверджується записами в трудовій книжці позивача НОМЕР_2 . Отже, час навчання на денній формі у навчальному закладі, що мав місце до 1 січня 2004 року, має зараховуватись до загального страхового стажу, який дає право на призначення пенсії. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів доходить висновку про наявність достатніх підстав для зарахування періоду навчання позивача з 01.09.1992 року по 30.06.1995 року до її страхового стажу. Підсумовуючи викладене вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскаржуване рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 11.07.2025 року №163850009625 про відмову у призначенні пенсії є протиправним та підлягає скасуванню. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 02.07.2025 року про призначення пенсії з урахуванням висновків суду та призначити ОСОБА_1 з 27.06.2025 року пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 відповідно до пункту "б" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року №213-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення". Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції. Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області - залишити без задоволення. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 17.11.2025 по справі № 440/10954/25 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя (підпис)С.П. Жигилій Судді(підпис) (підпис) Т.С. Перцова Я.М. Макаренко