Постанова Одеський апеляційний суд № 522/1996/26

Номер провадження: 33/813/822/26 Номер справи місцевого суду: 522/1996/26 Головуючий у першій інстанції Кривохижа Ю. А. Доповідач Таварткіладзе О. М. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03.04.2026 року м. Одеса Одеський апеляційний суд в особі судді Таварткіладзе О.М., за участю секретаря судового засідання Чередник К.А., осіб, які з`явилися до судового засідання: - ОСОБА_1 , розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову судді Приморського районного суду міста Одеси від 19 березня 2026 року, - В С Т А Н О В И В: Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР 1 № 582187 від 03.02.2026 року, 03.02.2026 року о 14 годині 35 хвилин у м. Одесі по вулиці Канатній 134, повторно протягом календарного року ОСОБА_1 керував транспортним засобом «Renault Logan» д. н. з. НОМЕР_1 , будучи позбавлений права керування постанова ЕНА - 4006671 від 04.02.2025 року, чим порушив п. 2.1.а. ПДР, а саме: керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, за що передбачена відповідальність ч. 5 ст. 126 КУпАП, Постановою судді Приморського районного суду міста Одеси від 19 березня 2026 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП та призначено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 2400 (двох тисяч чотирьохсот) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян у сумі 40 800 грн. 00 коп. (сорок тисяч вісімсот гривень 00 копійок) на користь держави з позбавленням права керування транспортним засобом на строк 5 (п`ять) років, без оплатного вилучення транспортного засобу. Стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 судовий збір на користь держави в розмірі 665 грн. 60 коп. Не погоджуючись з зазначеною постановою суду, ОСОБА_1 подав до суду апеляційну скаргу, в якій просить постанову судді Приморського районного суду міста Одеси від 19 березня 2026 року в частині адміністративного стягнення змінити та призначити йому адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 20400 грн., з позбавленням права керування транспортним засобом на строк 3 роки, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що з вказаною постановою він не погоджується у частині призначеного покарання, вважає його надмірно суворим та таким, що не відповідає обставинам справи. Також вказує, що він не був присутній у судовому засіданні з поважних причин, а саме у зв`язку з виконанням службових обов`язків як військовослужбовець. Про неможливість явки до суду він повідомляв завчасно. Розгляд справи без його участі обмежив його право на захист. Судом не було враховано його особисті обставини, зокрема: проходження військової служби та відрядження поза межами м. Одеси, матеріальні труднощі, відсутність умислу на грубе порушення закону. Призначене покарання у вигляді максимального штрафу та позбавлення права керування строком 5 років є надмірно суворим та не відповідає принципу індивідуалізації покарання. Дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення та доводи апеляційної скарги, заслухавши апелянта, який з`явився у судове засідання, апеляційний суд дійшов до висновку про залишення без задоволення апеляційної скарги з наступних підстав. Порядок притягнення осіб до адміністративної відповідальності встановлений Кодексом України про адміністративні правопорушення. Відповідно ч. 1 ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Приписи ст. 7 КУпАП передбачають, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Згідно до вимог ст. 245 КУпАП, завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом. Оскільки кваліфікація дій ОСОБА_1 та висновки суду про його винуватість у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП, у апеляційній скарзі ОСОБА_1 не оспорюються, то підстави для апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції в цій частині, відповідно до вимог ч.7 ст. 294 КУпАП відсутні. Натомість апелянт не погоджується з видом накладеного на нього адміністративного стягнення в частині розміру штрафу та позбавлення права керування транспортними засобами. За вчинення регламентованого ч.5 ст.126 КУпАП адміністративного правопорушення законодавцем передбачено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі двох тисяч чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортним засобом на строк від п`яти до семи років та з оплатним вилученням транспортного засобу чи без такого. Санкція ч.5 ст.126 КУпАП є безальтернативною та передбачає обов`язкове накладення на правопорушника адміністративного стягнення як у виді штрафу у визначеному розмірі, так і у виді позбавлення права керування транспортними засобами. У законі не вживається поняття наявність посвідчення водія чи його відсутність, мова йде саме про право керування транспортними засобами. Положеннями ст.30 КУпАП прямо регламентовано порядок застосування судами стягнення у виді позбавлення права керування транспортним засобами щодо осіб, які не мають посвідчення водія на право керування транспортними засобами або до таких, які вже позбавлені такого права. Прямо передбачено випадки, коли таке стягнення не застосовується. Також закріплено правила складання вказаного виду адміністративного стягнення у разі вчинення нового адміністративного правопорушення особою, щодо якої застосовано позбавлення права керування транспортним засобом, до закінчення строку дії такого стягнення. Крім того, апеляційний суд зважає на те, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права (ст.8 Конституції України). Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема, норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України. Справедливість одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом, відповідності адміністративного правопорушення і стягнення цілям законодавця і засобам, що обираються для їх досягнення. Окремим виявом справедливості є питання відповідності стягнення вчиненому адміністративному правопорушенню. Категорія справедливості передбачає, що стягнення за адміністративне правопорушення повинно бути домірним. Справедливе застосування норм права є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Принцип рівності всіх громадян перед законом конституційна гарантія правового статусу особи, що поширюється, зокрема, на призначення стягнення. Притягнення особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, до адміністративної відповідальності означає не лише рівність усіх осіб перед законом, а й передбачає встановлення в законі єдиних засад застосування такої відповідальності. Завданням КУпАП є правове забезпечення охорони прав і свобод громадянина, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ, організацій, встановленого правопорядку зміцнення законності, запобіганням правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством. Для здійснення цього завдання КУпАП визначає, які суспільно небезпечні діяння є адміністративними правопорушеннями та які адміністративні стягнення застосовуються до осіб, що їх вчинили. Згідно зі ст.23 КУпАП адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами. Апеляційний суд звертає увагу на те, що безпосередньо у ст.30 КУпАП не встановлено обмежень щодо накладення стягнення у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, коли воно прямо передбачено у санкції статті (санкції частини статті) КУпАП щодо осіб, які на момент вчинення адміністративного правопорушення не мали права керувати транспортними засобами відповідної категорії. Відповідно до вимог ст.33 КУпАП особі, яка вчинила адміністративне правопорушення, стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах, установлених КУпАП та іншими законами України. Суб`єктом передбаченого ч.5 ст.126 КУпАП адміністративного правопорушення є фізична осудна особа, яка досягла 16-річного віку (загальний) і керує транспортним засобом, незалежно від того, чи має вона на це право. Додаткових вимог до суб`єкта, а саме наявність у нього права на керування транспортними засобами ч.5 ст.126 КУпАП не містить. Більш того, апеляційний суд звертає свою увагу на те, що законодавець прямо передбачив відповідальність за ч.5 ст.126 КУпАП у виді санкції позбавлення права керування транспортним засобом до осіб, що повторно протягом року вчинили адміністративне правопорушення передбачене ч.4 ст.126 КУпАП, зокрема, за керування транспортним засобом, будучи позбавленим такого права. Отже, ні норми Загальної частини КУпАП, ні ст.126 КУпАП не містять жодних застережень чи умов застосування додаткового стягнення у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, у тому числі, зумовлених відсутністю у винного посвідчення водія на право керування транспортними засобами. Відповідно до положень ст.15 Закону України «Про дорожній рух» від 30.06.1993 року № 3353-XII право на керування транспортними засобами відповідної категорії підтверджується посвідченням водія транспортного засобу з установленим терміном дії. Забороняється керування транспортними засобами особам, до яких застосовано адміністративне стягнення чи кримінальне покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, протягом строку позбавлення, а також особам, щодо яких державним виконавцем встановлено тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами. Відповідно до п.20 «Положення про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.05.1993 року № 340, передбачено, що позбавлення водіїв права на керування транспортними засобами здійснюється відповідно до законодавства. Виходячи із системного аналізу зазначених норм, апеляційний суд вважає, що правова природа додаткового стягнення у виді позбавлення права керувати транспортними засобами не зводиться виключно до вилучення посвідчення водія та не вичерпується такою дією, а застосовується на певний період, тривалість якого визначається судом, зокрема і згідно санкції відповідної частини ст.126 КУпАП, і полягає у забороні керувати транспортними засобами. Позбавлення права керувати транспортними засобами має відповідати передбаченій ст.23 КУпАП загальній меті будь-якого стягнення. У контексті розглядуваного питання особливої актуальності набуває досягнення мети стягнення щодо запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами, з дотриманням засади справедливості та принципу рівності всіх перед законом. Так, внаслідок порушення особою, незалежно від наявності чи відсутності у неї посвідчення подія, правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту створюється реальна небезпека для життя і здоров`я інших осіб та спричиняється відповідна шкода, а тому додаткове стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами в окремих випадках є необхідним з метою попередження спричинення такою особою шкоди здоров`ю чи навіть смерті іншим особам через порушення нею правил дорожнього руху в майбутньому, а також для дієвого впливу на сприйняття суспільством, у тому числі іншими водіями. При цьому, слід звернути увагу на підвищену суспільну небезпечність дій осіб, які керують транспортними засобами, не маючи достатніх теоретичних і практичних знань та не отримавши у передбаченому законом порядку посвідчення водія, оскільки вірогідність настання дорожньо-транспортної пригоди у такому випаду є значно вищою, а тому попереджувальна мета додаткового стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами у такому випадку набуває особливого значення. Каральна мета такого додаткового стягнення досягається як безпосередньою забороною керувати транспортними засобами (позбавлення суб`єктивного права), так і покладенням на особу обов`язків за ухилення від відбування додаткового стягнення. Підхід щодо неможливості накладення додаткового стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами на особу, яка не отримувала посвідчення водія на право керування транспортними засобами, не відповідає засаді справедливості та принципу рівності всіх перед законом, а також нівелює попереджувальну мету стягнення, а відтак, враховуючи зазначене, особі, яку визнано винуватою у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого відповідною частиною ст.126 КУпАП, суд вправі накладати додаткове стягнення у виді позбавлення права керувати транспортними засобами незалежно від того, чи мала така особа на момент вчинення адміністративного правопорушення отримане у передбаченому законом порядку посвідчення на право керування транспортними засобами відповідної категорії. При накладенні стягнення за дане адміністративне правопорушення на ОСОБА_1 , апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції в повній мірі врахував вимоги, передбачені ст. ст. 23 та 33 КУпАП, а саме: обставини справи, особу винного, і прийшов до вірного та обґрунтованого висновку про те, що на ОСОБА_1 слід накласти стягнення у виді штрафу в розмірі двох тисяч чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 40800,00 (сорок тисяч вісімсот) гривень з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 5 (п`ять) років без оплатного вилучення транспортного засобу, оскільки застосування такого виду стягнення як штраф з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 5 років, буде достатнім для досягнення визначеної ст. 23 КУпАП мети - виховного впливу та запобіганню вчиненню нових правопорушень. Посилання апелянта на те, що під час розгляду справи в місцевому суді були порушені його права, так як розгляд справи було здійснено без його участі, не знайшло свого об`єктивного підтвердження, оскільки ст.268 КУпАП визначений вичерпний перелік категорій справ про адміністративні правопорушення, розгляд яких передбачає обов`язкову участь особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, проте ст.126 КУпАП до цього переліку не входить. Також, апеляційним судом враховується практика Європейського суду з прав людини, яка визначає, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. А тому, місцевий суд дійшов правильного висновку про можливість розгляду справи за відсутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, з чим погоджується і суд апеляційної інстанції. Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків, що зроблені в постанові суду першої інстанції, оскільки зведені лише до незгоди з висновками суду першої інстанції в частині виду застосованого виду адміністративного стягнення без наведення будь-яких обставин, які б ставили під сумнів набутий судом висновок або свідчили б про невірну оцінку судом доказів, наявних в матеріалах справи. Враховуючи наведені обставини, суд дійшов до висновку, що не вбачається підстав для скасування або змінення постанови суду. У відповідності до ч. 8 ст. 294 КУпАП, за наслідками розгляду апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції має право: 1) залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову без змін; 2) скасувати постанову та закрити провадження у справі; 3) скасувати постанову та прийняти нову постанову; 4) змінити постанову. На підставі викладеного й керуючись ст. 293, 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Постанову судді Приморського районного суду міста Одеси від 19 березня 2026 року - залишити без змін. Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає. Повний текст постанови складено: 16.04.2026 року. Суддя Одеського апеляційного суду О.М. Таварткіладзе