Ухвала КЦС ВС № 285/2343/24

УХВАЛА 17 квітня 2026 року м. Київ справа № 285/2343/24 провадження № 61-4873ск26 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Луспеника Д. Д., Черняк Ю. В., розглянув касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Пузіна Дениса Миколайовича на ухвалу Житомирського апеляційного суду від 13 березня 2026 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, ВСТАНОВИВ: У квітні 2024 року товариство з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» (далі - ТОВ «Коллект Центр») звернулося до суду з вищевказаним позовом до ОСОБА_1 , в якому просило суд стягнути заборгованість за договором надання позики, в тому числі і на умовах фінансового кредиту № 0987991425 від 26 липня 2019 року в сумі 60 660,00 грн. Рішенням Ємільчинського районного суду Житомирської області 23 жовтня 2024 року позов ТОВ «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Коллект Центр» заборгованість за договором надання позики, в тому числі і на умовах фінансового кредиту № 0987991425 від 26 липня 2019 року в сумі 60 660 грн, сплачений при подачі позовної заяви судовий збір у розмірі 3 028,00 грн, а також витрати на правову допомогу в розмірі 5 000,00 грн. У решті позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням 28 лютого 2026 року через систему «Електронний суд» представник ОСОБА_1 - адвокат Пузін Д. М. подав апеляційну скаргу разом із клопотанням про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції. Матеріали цивільної справи № 285/2343/24 надійшли до суду апеляційної інстанції 09 березня 2026 року. Ухвалою Житомирського апеляційного суду від 13 березня 2026 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ємільчинського районного суду Житомирської області 23 жовтня 2024 року по цивільній справі за позовом ТОВ «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Суд апеляційної інстанції, відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, виходив із того, що наведені представником ОСОБА_1 - адвокатом Пузіним Д. М. підстави пропуску строку (більше року) на апеляційне оскарження є неповажними, а жодних інших підстав для поновлення строків та доказів поважності пропуску строку на апеляційне оскарження заявником не зазначено та не надано. 10 квітня 2026 року представник ОСОБА_1 - адвокат Пузін Д. М. через підсистему «Електронний суд» звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Житомирського апеляційного суду від 13 березня 2026 року (надійшла до суду 13 квітня 2026 року), в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанцій норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та направити справу на новий судовий розгляд. Касаційна скарга обґрунтована тим, що рішення Ємільчинського районного суду Житомирської області від 23 жовтня 2024 року представником відповідача через підсистему «Електронний суд» було отримано 29 січня 2026 року, останній день подачі припадав на 27 лютого 2026 року, а в системі ЄСІТС «Електронний суд» проводились технічні роботи (доказ додавали), тому строк на апеляційне оскарження потребував поновлення. Вказує, що ОСОБА_1 із 1999 року не мешкає за зареєстрованим місцем проживання, а проживає за адресою: АДРЕСА_1 , та рішення не отримував. 08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Перевіривши доводи касаційної скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Пузіна Д. М., колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити з таких підстав. Із оскаржуваного судового рішення, доданих до скарги матеріалів убачається, що касаційна скарга є необґрунтованою, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності оскаржуваної ухвали. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз`яснення рішення чи відмову у роз`ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали. Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається Цивільним процесуальним кодексом України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації. У статті 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Відповідно до частини першої статті 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Застосування передбачених цією нормою правил залежить від виду процесуального строку. У разі, коли процесуальна дія не вчинена у межах строку, встановленого законом, суд може поновити його, якщо строк пропущено з причин, визнаних судом поважними. Статтею 354 ЦПК України передбачено, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу. Згідно з частиною другою статті 358 ЦПК України незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: 1) подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки; 2) пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили. У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод проголошено право на справедливий судовий розгляд. Одним з елементів справедливого судового розгляду є принцип правової визначеності прав і обов`язків сторін спору та неможливість безпідставного поновлення пропущеного процесуального строку для оскарження рішення суду, що набрало законної сили, лише з метою його скасування на шкоду інтересам іншого учасника процесу. Із практики Європейського Суду з прав людини випливає, що судовий розгляд визнається справедливим за умови забезпечення рівного процесуального становища сторін, що беруть участь у спорі. Вимагається, щоб кожній із сторін була надана розумна можливість представляти свою справу у такий спосіб, що не ставить її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом. Поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення без доведеності поважності причин не забезпечувало б рівновагу між інтересами сторін та правову визначеність у цивільних правовідносинах, яка є складовою верховенства права, проголошеного статтею 8 Конституції України. Європейський Суд з прав людини зауважив, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, у тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із цим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення Європейського Суду з прав людини у справі «DeGeouffre dela Pradelle v. France» від 16 грудня 1992 року). Необґрунтоване поновлення процесуальних строків на оскарження «остаточного судового рішення» є порушенням принципу res judicata (правової визначеності), про що неодноразово наголошувалося у прецедентній практиці Європейського суду з прав людини. Так, у параграфі 41 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Пономарьов проти України» від 3 квітня 2008 року зазначено, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. Аналогічні висновки викладені Європейським судом з прав людини й у рішеннях у справах «Науменко проти України» від 9 листопада 2004 року, «Полтораченко проти України» від 18 січня 2005 року та «Тімотієвич проти України» від 08 листопада 2005 року. Верховний Суд безальтернативно вказує, що причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування. Судом апеляційної інстанції встановлено, що вирішуючи питання про відкриття провадження, 27 травня 2024 року суд першої інстанції у порядку частини шостої статті 187 ЦПК України отримав відомості про те, що ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 . Ємільчинським районним судом Житомирської області, згідно супровідного листа було направлено ОСОБА_1 копію позовної заяви та копію ухвали про відкриття провадження у справі - 30 липня 2024 року. ОСОБА_1 отримав копію ухвали про відкриття провадження у справі та позовну заяву - 08 серпня 2024 року. Копію судового рішення від 23 жовтня 2024 року ОСОБА_1 було направлено - 24 жовтня 2024 року. Копію рішення Ємільчинського районного суду Житомирської області від 23 жовтня 2024 року ОСОБА_1 отримав особисто - 02 листопада 2024 року. Разом з тим, апеляційна скарга направлена представником відповідача 28 лютого 2026 року, тобто після спливу одного року з дня складення повного тексту рішення. Відповідно до Єдиного державного реєстру судових рішень рішення Ємільчинського районного суду Житомирської області від 23 жовтня 2024 року надіслано судом - 23 жовтня 2024 року, зареєстровано - 24 жовтня 2024 року, забезпечено надання загального доступу - 25 жовтня 2024 року. Житомирський апеляційний суд вірно вказав, що представник ОСОБА_1 - адвокат Пузін Д. М. не здійснював представництво інтересів у суді першої інстанції, тому, строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції обчислюється з дня отримання копії судового рішення ОСОБА_1 , тобто з 02 листопада 2024 року, який закінчився 02 грудня 2024 року. Таким чином, суд апеляційної інстанції, встановивши, що апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення Ємільчинського районного суду Житомирської області від 23 жовтня 2024 року подана з пропуском строку апеляційного оскарження більше ніж на рік, обґрунтовано, відповідно до вимог статті 358 ЦПК України, відмовив у відкритті апеляційного провадження, оскільки у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження. Виключних випадків, передбачених пунктами 1 та 2 частини другої статті 358 ЦПК України, представник заявника Пузін Д. М. не довів. Процесуальний строк апеляційного оскарження, встановлений ЦПК України, забезпечує оперативність цивільного судочинства, є дисциплінуючим фактором регламентації процесуальних дій учасників справи, спрямований на незловживання процесуальними правами. Доводи касаційної скарги, які зводяться до того, що заявником було наведено поважні причини пропуску строку на апеляційне оскарження та які є аналогічними доводам апеляційної скарги, на правильність висновку суду не впливають, оскільки спростовуються встановленими апеляційним судом обставинами. Згідно з частиною першою статті статтею 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута. ЄСПЛ сформував практику, відповідно до якої національними судами пріоритетність має надаватися дотриманню встановлених процесуальним законом строків звернення до суду, також строків апеляційного та касаційного оскарження судових рішень, а поновлення пропущеного строку допускається лише у виняткових випадках, коли мають місце не формальні та суб`єктивні, а об`єктивні та непереборні причини їх пропуску. Такий підхід є складовою частиною принципу правової визначеності у площині запобігання перегляду остаточних судових рішень за відсутності вагомих для цього підстав. Такий правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 вересня 2024 року у справі № 490/9587/18 (провадження № 14-29цс24). Інші доводи касаційної скарги ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм процесуального права й висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають. Відповідно до частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення. Оскільки правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення, тому колегія суддів вважає, що касаційна скарга є необґрунтованою та у відкритті касаційного провадження слід відмовити. Керуючись частинами четвертою та шостою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Пузіна Дениса Миколайовича на ухвалу Житомирського апеляційного суду від 13 березня 2026 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовити. Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подавала касаційну скаргу. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. Судді: Г. В. Коломієць Д. Д. Луспеник Ю. В. Черняк