Постанова 4816 № 589/2353/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 квітня 2026 року м.Суми Справа №589/2353/25 Номер провадження 22-ц/816/1809/26 Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Черних О. М. (суддя-доповідач), суддів - Петен Я. Л. , Замченко А. О. розглянувши в письмовому провадженні в приміщенні Сумського апеляційного суду в місті Суми апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Жилкомсервіс» на ухвалу Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 19 червня 2025 року у цивільній справі номер № 589/2353/25 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Жилкомсервіс» про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості з оплати за надані послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкової території, У С Т А Н О В И В: 23 травня 2025 року до Шосткинського міськрайонного суду Сумської області звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Жилкомсервіс» із заявою про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 ( НОМЕР_1 ) заборгованості за послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкової території в розмірі 7753,98 грн, та витрати зі сплати судового збору в розмірі 302,80 грн. Ухвалою Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 19 червня 2025 року відмовлено у видачі судового наказу за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Жилкомсервіс» про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості з оплати за надані послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкової території. Із вказаним судовим рішенням не погодився заявник Товариство з обмеженою відповідальністю «Жилкомсервіс», подав апеляційну скаргу, в якій просив апеляційний суд скасувати ухвалу Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 19 червня 2025 року у справі №589/2353/25 і направити справу для продовження розгляду до Шосткинського міськрайонного суду Сумської області. Доводами апеляційної скарги наведено те, що оскаржувана ухвала суду є незаконною, необґрунтованою, постановленою з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. Спірним питанням у даній справі є стягнення з боржника ОСОБА_1 заборгованості за надані послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкової території за період з 01 лютого 2016 року по 30 квітня 2025 року в сумі 7753,98 грн. Відмовляючи у видачі судового наказу, суд першої інстанції зазначив, що стягувач вказує період виникнення боргу з 01 лютого 2016 року по 30 квітня 2025 року, з вимогою до суду заявник звернувся 23 травня 2025 року, тобто за межами встановленої законом позовної давності та з підстав пункту 5 частини 1 статті 165 ЦПК України відмовив у видачі судового наказу. Не погоджуючись з такими доводами суду першої інстанції, заявник вказує, що строк позовної давності не пропущено, ТОВ «Жилкомервіс» звернулося з вимогою про стягнення заборгованості в межах встановленої законом строку позовної давності. Вказав, що боржником частково було сплачено заборгованість, отже своїми діями остання здійснила переривання перебігу позовної давності. При цьому звернув увагу на те, що у зв`язку з карантином та воєнним станом, перебіг позовної давності був зупинений. Вважає, що суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про наявність спору, оскільки строк позовної давності не пропущений. Просив скасувати ухвалу про відмову у видачі судового наказу та стягнути понесені ним судові витрати за подання апеляційної скарги в розмірі 2662 грн. 40 коп. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо відмови у видачі судового наказу. Згідно з частиною 2 статі 369 ЦПК України апеляційна скарга на вказану ухвалу суду першої інстанції підлягає розгляду судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи, в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без проведення судового засідання. Відповідно до частини 13 статі 7 ЦПК України, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Заслухавши суддю доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до вимог частин 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що у травні 2025 року до Шосткинського міськрайонного суду Сумської області звернулось ТОВ «Жилкомсервіс» із заявою про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) заборгованості за послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкової території в розмірі 7753,98 грн, а також витрат зі сплати судового збору в розмірі 302,80 грн. Відмовляючи у видачі судового наказу, суд першої інстанції виходив з того, що заявником пропущена позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, визначений статтею 256 ЦК України. Апеляційний суд не може погодитися з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до положень ч. 3 ст. 19 ЦПК України наказне провадження призначене для розгляду справ за заявами про стягнення грошових сум незначного розміру, щодо яких відсутній спір або про його наявність заявнику невідомо. Стаття 163 ЦПК України містить вимоги до форми і змісту заяви про видачу судового наказу, недодержання яких, як передбачено ч. 1ст. 165 ЦПК України, є безумовною підставою для відмови у видачі судового наказу. Між тим, пунктом 5 частини 1статті 165 ЦПК України передбачено, що суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо з моменту виникнення права вимоги пройшов строк, який перевищує позовну давність, встановленому законом для такої вимоги, або пройшов строк, встановлений законом для пред`явлення позову в суд за такою вимогою. Положеннями статей 256, 257ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Згідно зі статтями 253, 254ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку. Так, відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України). Відповідно до частин 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Згідно зі ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Відповідно до частин 1, 5 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання. Відповідно до частин 1, 3 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належить, зокрема, часткова сплата боржником, або з його згоди іншою особою, основного боргу та/або сум санкцій. Відповідно до постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23.05.2018 у справі № 663/2070/15-ц, переривання перебігу позовної давності передбачає, що внаслідок вчинення певних дій (або підтвердження визнання боржником боргу чи іншого обов`язку, або подання кредитором позову до одного чи кількох боржників) перебіг відповідного строку, що розпочався, припиняється. Після такого переривання перебіг позовної давності розпочинається заново з наступного дня, після підтвердження визнання боржником боргу чи іншого обов`язку або після подання кредитором позову до одного чи кількох боржників. Крім того, пункт 2 частини 1 статті 263ЦК України передбачає зупинення позовної давності, якщо виконання зобов`язання перешкоджає закон чи інший нормативно-правовий акт. Колегія суддів апеляційного суду звертає увагу на те, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), та воєнного стану законодавець застосував нову конструкцію, якою тимчасово доповнив перелік обставин, які впливають на перебіг позовної давності, а саме: продовження позовної давності. Постановою Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 11.03.2020 №211 з 12.03.2020 на всій території України було встановлено карантин. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30.03.2020 №540-ІХ розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Цей Закон набрав чинності 02.04.2020. Отже початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов`язувати саме з моментом набрання 02.04.2020 чинності Законом №540-ІХ. Подібний правовий висновок сформулювала Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06.09.2023 у справі №910/18489/20. Строк дії карантину неодноразово продовжувався, а скасований був з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 27.06.2023 №651. Отже, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), позовна давність була продовжена з 02.04.2020 до 30.06.2023. Водночас Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022 було введено воєнний стан в Україні із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України. Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався указами Президента України та триває дотепер. Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» від 15.03.2022 №2120-ІХ розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу продовжуються на строк його дії. Закон №2120-ІХ набрав чинності 17.03.2022. Надалі Законом України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» від 08.11.2023 №3450-ІХ пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Закон №3450-ІХ набрав чинності 30.01.2024. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 02.07.2025 у справі №903/602/24 зазначила, що в разі якщо позовна давність не спливла станом на 02.04.2020, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30.06.2023 - на строк дії карантину, а надалі до 29.01.2024 - на строк дії воєнного стану), а з 30.01.2024 перебіг строку звернення до суду зупинився на строк дії воєнного стану. Законом України «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» від 14.05.2025 №4434-ІХ пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України виключено. Закон №4434-ІХ набрав чинності 04.09.2025. Таким чином, в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовна давність) було продовжено від початку воєнного стану до 29.01.2024, а з 30.01.2024 до 03.09.2025 включно перебіг такого строку зупинявся. З поданої до суду заяви про видачу судового наказу вбачається, що стягувач зазначає період виникнення боргу з 01 лютого 2016 року по 30 квітня 2025 року, з заявою про видачу судового наказу заявник звернувся 23 травня 2025 року, таким чином, суд першої інстанції вважав, що заявник звернувся з вимогою про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 за послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкової території за період поза межами встановленої законом позовної давності, тому виніс ухвалу про відмову у видачі судового наказу. Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що згідно поданого розрахунку заборгованості (сводка операцій по особовому рахунку за період лютий 2016 - квітень 2025) боржник ОСОБА_1 сплачувала заборгованість в листопаді 2020 року, що свідчить про визнання нею боргу. Отже, перебіг строку позовної давності розпочинається заново з наступного дня, тобто з грудня 2020 року. Отже, перебіг позовної давності за вимогами заявника про видачу судового наказу був зупинений у період з 02.04.2020 року до 04.09.2025 року, у зв`язку з чим станом на день подання заяви (23.05.2025) загальний строк позовної давності не є пропущеним Відмова суду першої інстанції у видачі судового наказу в даному випадку суперечить завданню цивільного судочинства та не відповідає конституційним принципам щодо гарантованого судового захисту прав, а також доступу до правосуддя, закріпленого Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Відповідно до приписів п. 3, 4 ч. 1ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. Враховуючи наведене, апеляційний суд приходить до висновку, що ухвала суду першої інстанції прийнята з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим, ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню і направленню справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. Стосовно заявленого клопотання апелянта про винесення окремої ухвали, відповідно до вимог ст.262 ЦПК України, відносно судді Левши С.Л. колегія суддів приходить до висновку про необхідність відмови в його задоволенні виходячи з наступного. Окрема ухвала-це рішення, яким суд реагує на виявлені під час розгляду справи порушення закону, причини та умови, що сприяли вчиненню порушення. Верховний Суд у своїй постанові від 13 червня 2024 року у справі №826/3979/18 вказав, що суд має право, а не зобов`язаний постановити окрему ухвалу. Проте, враховуючи особливий статус суду в системі органів, що забезпечують правовий порядок, суд зобов`язаний реагувати на випадки очевидних, умисних або системних порушень закону. Обов`язковими умовами для прийняття окремої ухвали є порушення закону чи іншого нормативно-правового акту із чітким зазначенням такої норми та обґрунтуванням, у чому саме полягає відповідне порушення. Якщо під час розгляду справи встановлено ознаки кримінального правопорушення, суд, постановляючи окрему ухвалу про інформування прокурора або органу досудового розслідування, має вказати, ознаки якого саме кримінального правопорушення ним виявлено, а також обґрунтовувати, покликаючись на докази, які містяться в матеріалах справи, суть кримінального правопорушення. Враховуючи той факт, що завданням суду апеляційної інстанції є перегляд судових рішень судів перших інстанції на предмет їх законності та обґрунтованості, в клопотанні належних і допустимих доказів вчинення кримінального правопорушення чи протиправних та незаконних дій відносно заявника суддею Левшою С.Л. у даній справі ТОВ «Жилкомсерві» не надало, а тому колегія приходить до висновку, що вказане клопотання є необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства України і задоволенню не підлягає. Щодо розподілу судових витрат слід зазначити наступне. Статтею 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Разом з тим, постанова про передачу справи на новий розгляд не є остаточним вирішенням спору по суті, а тому висновки про розподіл судових витрат у такому випадку будуть вважатися передчасними. Це питання повинно вирішуватися тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат. Такий висновок викладено в постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18.05.2020 у справі №530/1731/16-ц. Керуючись статтями 367, 374, 379, 381, 382 ЦПК України,- УХВАЛИВ: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Жилкомсервіс» - задовольнити. Ухвалу Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 19 червня 2025 року у цивільній справі номер № 589/2353/25 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Жилкомсервіс» про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості з оплати за надані послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкової території - скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Головуючий - О. М. Черних Судді: Я. Л. Петен А. О. Замченко