Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 460/4437/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 квітня 2026 рокуЛьвівСправа № 460/4437/24 пров. № А/857/19035/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Онишкевича Т.В., суддів Гудима Л.Я., Качмара В.Я., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2025 року у справі № 460/4437/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинення певних дій, суддя у І інстанції Поліщук О.В., час ухвалення рішення не зазначено, місце ухвалення рішення м. Рівне, дата складення повного тексту рішення 14 квітня 2025 року, ВСТАНОВИВ : У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі ГУ ПФУ в Рівненській області), Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській (далі ГУ ПФУ в Полтавській області), у якому просила: - визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ в Полтавській області від 23.01.2024 № 1728500024780 про відмову у призначенні пенсії за віком відповідно до вимог Закону України "Про загальнообов`язкове пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV; - зобов`язати ГУ ПФУ в Рівненській області та ГУ ПФУ в Полтавській області зарахувати до страхового стажу позивачки періоди роботи з 25.12.1989 по 23.10.1991, з 03.01.2000 по 09.03.2005 та призначити пенсію за віком з 13.01.2024. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 14.04.2025 у справі №460/4437/24, ухваленим за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, позов було задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення ГУ ПФУ в Полтавській області про відмову у призначенні пенсії від 23.01.2024 № 1728500024780. Зобов`язано ГУ ПФУ в Полтавській області зарахувати до страхового стажу позивачки періоди трудової діяльності з 25.12.1989 по 23.10.1991, з 03.01.2000 по 09.03.2005 на підставі записів у її трудовій книжці серії НОМЕР_1 (дата заповнення 21.07.1982). Зобов`язано ГУ ПФУ в Полтавській області здійснити призначення пенсії за віком позивачці відповідно до частини 1 статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV, починаючи з 13.01.2024. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. При цьому суд першої інстанції виходив із того, що позивачка не повинна відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків, а несплата страхових внесків не може бути підставою для незарахування до страхового стажу позивачки періодів її роботи на підприємстві. Основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, натомість необхідність підтвердження трудового стажу іншими документами виникає лише у випадку відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній. Такі недоліки як відсутність року наказу про прийняття не можуть слугувати беззаперечним фактом для відмови у зарахуванні спірних періодів до страхового стажу. Позивачка не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, а неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки чи іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії по віку. Окрім того, в ході розгляду справи суд першої інстанції встановив, що саме ГУ ПФУ в Полтавській області безпідставно не зарахувало спірні періоди до страхового стажу позивачки та, як наслідок, прийняло рішення про відмову у призначенні пенсії. Таким чином, саме ГУ ПФУ в Полтавській області необхідно зобов`язати зарахувати спірні періоди роботи до страхового стажу позивачки та прийняти рішення про призначення їй пенсії. У апеляційному порядку рішення суду першої інстанції оскаржено ГУ ПФУ в Полтавській області, яке у своїй скарзі просило таке скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що у реєстрі застрахованих осіб відсутня інформація про сплату страхових внесків, відповідно спірний період роботи не може бути врахований до страхового стажу позивачки. При підтвердженні страхового стажу, зокрема, у період з 01.07.2000 по 31.12.2003 за даними трудової книжки, потрібно звіряти такі дані з відомостями персоніфікованого обліку. За відсутності в системі персоніфікованого обліку відомостей про роботу у період після липня 2000 року до січня 2004 року записи трудової книжки доцільно підтвердити додатковими документами або результатами перевірки, проведеної, в тому числі за заявою власника трудової книжки. Вважає, що суд першої інстанції не врахував зазначене при прийнятті свого рішення. Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України справа розглядається у порядку письмового провадження. Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи із такого. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 17.01.2024 ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) звернулася до ГУ ПФУ в Рівненській області із заявою про призначення пенсії за віком за нормами Закону України "Про загальнообов`язкове пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV. За принципом екстериторіальності заяву позивачки про призначення пенсії від 17.01.2024 направлено для розгляду до ГУ ПФУ в Полтавській області. 23.01.2024 ГУ ПФУ в Полтавській області прийнято рішення № 1728500024780, яким позивачці відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Таку відмову пенсійний орган обґрунтовує відсутністю у позивачки необхідного страхового стажу обсягом не менше 31 року. Так, за наслідками опрацювання поданих позивачкою документів ГУ ПФУ в Полтавській області встановив, що страховий стаж останньої становить 28 років 02 місяці 26 днів. Водночас до страхового стажу не зараховані періоди роботи згідно із записами у трудовій книжці від 21.07.1982 НОМЕР_1 з 25.12.1989 по 23.10.1991, оскільки не вказаний рік в наказі про прийняття; з 03.01.2000 по 09.03.2005, оскільки відсутні дані в ОК-5. Вважаючи рішення ГУ ПФУ в Полтавській області від 23.01.2024 № 1728500024780 протиправним, ОСОБА_1 звернулася до адміністративного суду за захистом своїх прав із позовом, що розглядається. При наданні правової оцінки правильності вирішення судом першої інстанції цього публічно-правового спору оскаржуваним рішенням та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого. Частиною 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно із приписами частини 3 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. З 01.04.1992 введено в дію в повному обсязі Закон України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII). Згідно із Преамбулою, цей Закон відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій; Закон спрямований на те, щоб повніше враховувалася суспільно корисна праця як джерело зростання добробуту народу і кожної людини, встановлює єдність умов і норм пенсійного забезпечення робітників, членів колгоспів та інших категорій трудящих; Закон гарантує соціальну захищеність пенсіонерів шляхом встановлення пенсій на рівні, орієнтованому на прожитковий мінімум, а також регулярного перегляду їх розмірів у зв`язку із збільшенням розміру мінімального споживчого бюджету і підвищенням ефективності економіки республіки. З 01.01.2004 набрав чинності Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV). Згідно із Преамбулою, цей Закон, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом. Як визначено частиною 1 статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Відповідно до частини 2 статті 24 Закону № 1058-IV, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. Також, частиною 4 статті 24 Закону № 1058-IV встановлено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. Згідно із пунктом "а" статті 3 Закону № 1788-XII (тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), право на трудову пенсію мають особи, зайняті суспільно корисною працею, при додержанні інших умов, передбачених цим Законом: особи, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, кооперативах (у тому числі за угодами цивільно-правового характеру), незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, або є членами колгоспів та інших кооперативів, гіг-спеціалісти, які залучені резидентами Дія Сіті за гіг-контрактами відповідно до Закону України "Про стимулювання розвитку цифрової економіки в Україні", - за умови сплати підприємствами та організаціями страхових внесків до Пенсійного фонду України. Відповідно до частини 1 статті 56 Закону № 1788-XII, до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. Крім того, пунктом "а" частини третьої статті 56 Закону № 1788-XII визначено, що до стажу роботи зараховується також будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в`язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків. При цьому, статтею 62 Закону № 1788-XII передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - Порядок № 637) передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Також, пунктом 2 Порядку № 637 встановлено, що у разі коли документи про стаж роботи не збереглися, підтвердження стажу роботи здійснюється органами Пенсійного фонду України на підставі показань свідків. Так, у період з 25.12.1989 по 23.10.1991 порядок ведення трудових книжок визначала Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затверджена Постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 № 162 (далі - Інструкція № 162). Пунктом 1.1 Інструкції № 162 було встановлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників та службовців. Трудові книжки ведуться на всіх робітників і службовців державних, кооперативних та громадських підприємств, установ та організацій, які пропрацювали понад 5 днів, у тому числі на сезонних та тимчасових працівників, а також на позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню. Пунктом 2.2. Інструкції № 162 було передбачено, що заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства у присутності працівника пізніше тижневого терміну від часу прийому на роботу. У трудову книжку вносяться, зокрема: відомості про працівника: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення. Відповідно до пункту 2.3. Інструкції № 162, всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу чи звільнення, а також про нагородження та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого терміну, а при звільненні - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виробляються арабськими цифрами (число та місяць двозначними). Записи виконуються акуратно, пір`яною або кульковою ручкою, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольору. Згідно із пунктом 4.1. Інструкції № 162, при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження та заохочення, внесені в трудову книжку за час роботи на даному підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів. Також пунктом 1.4. Інструкції № 162 було передбачено, що питання, пов`язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання та обліку, регулюються постановою Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС від 06.09.1973 № 656 "Про трудові книжки робітників і службовців" (СП СРСР, 1973 № 21, стаття 115) та цією Інструкцією. Відповідно до пункту 1 постанови Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС від 06.09.1973 №656 "Про трудові книжки робітників і службовців" (далі - Постанова № 656), трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників та службовців. Трудові книжки ведуться усім робітників і службовців державних, кооперативних та громадських підприємств, установ та організацій, які пропрацювали понад 5 днів, у тому числі на сезонних та тимчасових працівників, а також на позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державного соціального страхування. На осіб, які працюють за сумісництвом, трудові книжки ведуться лише за місцем основної роботи. Також, пункт 13 Постанови № 656 визначав, що при звільненні робітника чи службовця всі записи про роботу, нагородження та заохочення, внесені до трудової книжки за час роботи на даному підприємстві, в установі, організації, засвідчуються підписом керівника підприємства, установи, організації або спеціально уповноваженої ним особи та печаткою. При цьому, пункт 18 Постанови № 656 встановлював, що відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберіганні та видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена особа, яка призначається наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а у передбачених законом випадках іншу відповідальність. Зі змісту оскаржуваного рішення від 23.01.2024 № 1728500024780 слідує, що ГУ ПФУ в Полтавській області на підставі трудової книжки позивачки не зарахувало до страхового стажу такі періоди трудової діяльності, зокрема: - з 25.12.1989 по 23.10.1991, оскільки відповідні записи не містять відомостей про рік винесення наказу про прийняття позивачки на роботу; - з 03.01.2000 по 09.03.2005, оскільки відсутні дані в ОК-5. Відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_1 від 21.07.1982, ОСОБА_1 працювала: - у період з 25.12.1989 по 23.10.1991 (01 рік 09 місяців 28 днів) на посаді швачки 2 розряду у військовій частині НОМЕР_2 (записи № 5, 6); - у період з 03.01.2000 по 09.03.2005 (05 років 02 місяці 06 днів) на посаді продавця у приватного підприємця ОСОБА_2 (записи № 12, 13). При цьому запис №5 у трудовій книжці позивачки про період роботи з 25.12.1989 дійсно містить недолік у вигляді відсутності року наказу про призначення, проте запис №6 чітко відображає наказ від 29.10.1991. Дані записи виконані акуратно (не містять виправлень), відображають решту відомостей про розпорядчі документи, на підставі яких зроблені такі записи, засвідчені підписом керівника (уповноваженої особи) підприємства та на основі їх можна чітко встановити межі періоду трудової діяльності позивача, посаду яку він займав та назву місця роботи (підприємства). Таким чином, на думку апеляційного суду, описаний вище недолік у заповненні трудової книжки ОСОБА_1 не є таким, що унеможливлює зарахування періоду роботи з 25.12.1989 по 23.10.1991 до страхового стажу позивачки на підставі відповідних записів у трудовій книжці. З даного приводу суд першої інстанції вірно зазначив, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії. Відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, якій ця трудова книжка належить, а отже, й не може впливати на її особисті права. З огляду на вказане, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, що ГУ ПФУ в Полтавській області безпідставно не зарахував до страхового стажу позивачки період роботи з 25.12.1989 по 23.10.1991 на підставі записів № 5, 6 у її трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 21.07.1982. Перевіряючи судове рішення в частині зарахування до трудового стажу позивачки періодів роботи з 03.01.2000 по 09.03.2005 на посаді продавця у приватного підприємця ОСОБА_2 , апеляційний суд зазначає таке. На виконання Указу Президента України від 04.05.1998 № 401/98 "Про заходи щодо впровадження персоніфікованого обліку відомостей у системі обов`язкового державного пенсійного страхування" (далі - Указ № 401/98), Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову від 04.06.1998 № 794 "Про затвердження Положення про організацію персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування" (далі - Постанова № 794), пунктом 1 якої затверджено Положення про організацію персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Згідно із пунктом 2 Постанови № 794, Уряд доручив Пенсійному фонду разом із Міністерством праці та соціальної політики, Міністерством фінансів та Державною податковою адміністрацією забезпечити з 01.10.1998 впровадження персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. У свою чергу, пунктом 3 Постанови № 794 (в редакції змін, внесених Постановою Кабінету Міністрів України від 16.11.2001 № 1498) встановлено, що починаючи з 1 липня 2002 року обчислення пенсій відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення" здійснюється із заробітку особи за період роботи після 1 липня 2000 року за даними системи персоніфікованого обліку. Аналіз змісту положень Указу № 401/98 та Постанови № 794 дає підстави для висновку про те, що персоніфікований облік у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування було впроваджено в Україні з 01.07.2000. Відтак, до 01.07.2000 обчислення страхового стажу здійснюється на підставі трудової книжки, а з 01.07.2000 на підставі трудової книжки з урахуванням персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування. Відповідно до записів № 12, 13 у трудовій книжці ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 від 21.07.1982, у період з 03.01.2000 по 09.03.2005 вона працювала на посаді продавця у приватного підприємця ОСОБА_2 за трудовим договором № 31 від 01.01.2000, зареєстрованим у Гощанському управлінні Рівненської філії Рівненського обласного центру зайнятості. Записи № 12, 13 у трудовій книжці позивачки про роботу у підприємця ОСОБА_2 виконані акуратно (не містять виправлень, підтирань, закреслень тощо), місять відомості про розпорядчі документи, на підставі яких зроблені такі записи, засвідчені підписом, печаткою підприємця та на основі їх можна чітко встановити межі періоду трудової діяльності позивачки і посаду, яку вона займала. Такі записи додатково засвідченні підписом уповноваженої особи та печаткою Рівненського обласного центру зайнятості. Позивачка разом із заявою про призначення пенсії подала до Пенсійного органу копію трудового договору № 31 від 01.01.2000. Отже, на переконання апеляційного суду, достовірність записів № 12, 13 у трудовій книжці позивачки серії НОМЕР_1 від 21.07.1982 не викликає сумнівів, а тому необхідність підтвердження такого періоду роботи додатковими документами є безпідставним та необґрунтованим. Відтак, судом першої інстанції правильно визначено, що період роботи позивачки у підприємця ОСОБА_2 з 03.01.2000 по 30.06.2000 (до моменту впровадження персоніфікованого обліку) мав бути зарахований до її страхового стажу виключно на підставі записів № 12, 13 у трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 21.07.1982. Щодо тверджень скаржника про неможливість зарахування до страхового стажу позивачки періоду роботи у приватного підприємця ОСОБА_2 з 01.07.2000 по 09.03.2005, оскільки в системі персоніфікованого обліку відсутні відомості про роботу, апеляційний суд виходить із такого. Згідно із абзацом першим частини першої статті 21 Закону № 1058-IV персоніфікований облік у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється з метою обліку застрахованих осіб, учасників накопичувальної системи пенсійного страхування та їх ідентифікації, а також накопичення, зберігання та автоматизованої обробки інформації про облік застрахованих осіб і реалізацію ними права на страхові виплати у солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та накопичувальній системі пенсійного страхування. Для формування інформаційної бази системи персоніфікованого обліку використовуються відомості, що надходять, зокрема від роботодавців та застрахованих осіб (абзаци другий, четвертий, п`ятий частини першої статті 21 Закону № 1058-IV). Як визначено у частині першій статті 1 Закону № 1058-IV, страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. Порядок обчислення та сплати страхових внесків встановлено статтею 20 Закону № 1058-IV. Так, абзацом 1 частини 1 статті 20 Закону № 1058-IV передбачено, що страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі. Відповідно до частини 2 зазначеної статті обчислення страхових внесків застрахованих осіб, зазначених у пунктах 1, 2, 5-7, 9, 10, 12, 15, 17 і 18 статті 11 цього Закону, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески. Згідно із частиною 10 статті 20 Закону № 1058-IV якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом. Нормами статті 106 Закону № 1058-IV передбачено, що відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи. Окрім того, згідно із правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а, наявність в розпорядженні пенсійного органу відомостей про часткову сплату страхових внесків протягом спірного періоду не позбавляє особу права на зарахування усього такого періоду до страхового стажу. Так, предметом судового розгляду колегією суддів касаційної інстанції у справі 490/12392/16-а були подібні спірні правовідносини та стосувалися зарахування до страхового стажу позивача періоду роботи на підприємстві з 03.05.1996 по 08.06.2001. Колегія суддів встановила, що протягом спірного періоду роботи позивача підприємство частково сплатило страхові внески, а саме у березні 1996 року та у вересні-листопаді 1996 року. Разом з тим, надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів констатувала, що внаслідок невиконання підприємством обов`язку по сплаті внесків до Пенсійного фонду України позивач позбавлений соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи на вказаному підприємстві з 03.05.1996 по 08.06.2001, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту. Відтак, постановою Верховного Суду від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а скасовано постанову Одеського апеляційного адміністративного від 22.11.2017 та залишено в силі постанову Центрального районного суду м. Миколаєва від 21.06.2017, якою пенсійний орган було зобов`язано зарахувати до страхового стажу позивача увесь період роботи на підприємстві з 03.05.1996 по 08.06.2001. Аналіз наведених приписів законодавства свідчить про те, що обов`язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника, та вказані внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника таких внесків. Страхові внески є складовою умовою існування солідарної системи і підлягають обов`язковій сплаті. Однак, застраховані особи без сприяння державних органів позбавлені можливості безпосередньо і оперативно впливати на повноту і своєчасність такої сплати, що, фактично, у випадку неповної чи несвоєчасної сплати, означатиме порушення їх прав на призначення (перерахунок) пенсії. Несплата страхових внесків призвела до порушення принципу рівності особи перед законом. Суд першої інстанції вірно зазначив, що часткова сплата страхувальником страхових внесків, так само як несплата страхових внесків взагалі, не може позбавляти позивачку права на включення відповідного періоду роботи до страхового стажу в повному обсязі, оскільки згідно із Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник. Таким чином, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про протиправність відмови ГУ ПФУ в Полтавській області щодо зарахування до страхового стажу спірного періоду роботи позивачки та зобов`язання такий зарахувати. Доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових фактичних обставин, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції. Порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було. З огляду на викладене суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції, вирішуючи цей публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення. Підстав для зміни розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду справи у відповідності до вимог частини 6 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України немає. Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, ПОСТАНОВИВ : апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2025 року у справі №460/4437/24 без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції лише у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя Т. В. Онишкевич судді Л. Я. Гудим В. Я. Качмар