Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 640/391/22

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/391/22 Суддя (судді) першої інстанції: Абдукадирова К.Е. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 квітня 2026 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: судді-доповідача Аліменка В.О., суддів Безименної Н.В., Вівдиченко Т.Р. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 26 травня 2025 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій, зобов`язати вчинити дії,- В С Т А Н О В И Л А: ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якому просив: - визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 23.07.2021 №262140002678; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати до страхового стажу позивачу період роботи з 26.09.1991 по 11.08.1993 та призначити позивачу дострокову пенсію за віком відповідно до пункту 4 частини 1 статті 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 26 травня 2025 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 23.07.2021 №262140002678. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати до страхового стажу позивача період роботи з 26.09.1991 по 11.08.1993 та повторно розглянути заяву від 16.07.2021 про призначення пенсії за віком відповідно до пункту 4 частини 1 статті 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»,з урахуванням висновків суду у даній справі. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Не погодившись з вказаним рішення, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити у задоволенні позовних вимог. Дану справу розглянуто в порядку письмового провадження, оскільки, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). За змістом частини першої статті 309 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції має бути розглянута протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження. За приписами частини другої статті 309 Кодексу адміністративного судочинства України у виняткових випадках апеляційний суд за клопотанням сторони та з урахуванням особливостей розгляду справи може продовжити строк розгляду справи, але не більш як на п`ятнадцять днів, про що постановляє ухвалу. Згідно з частиною четвертою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі. Пунктом 1 статті 6, ратифікованої Законом України №475/97-ВР від 17 липня 1997 року, Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод закріплено право вирішення спірного питання упродовж розумного строку. Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду, з метою забезпечення повного та всебічного розгляду справи, а також прийняття законного та обґрунтованого рішення з дотриманням процесуальних прав усіх учасників судового процесу, дійшла висновку про наявність підстав для продовження строку розгляду апеляційної скарги на розумний строк. Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скаргавідповідача підлягає залишенню без задоволення, а апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню. Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що Позивач зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . 16.07.2021 позивач звернувся Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про призначення дострокової пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту 4 частини 1 статті 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». За результатами розгляду заяви 31.01.2025 Головним управлінням Пенсiйного фонду України в м. Києві прийнято рішення № 262140002678 від 23.07.2021 про відмову у призначенні пенсії. В рішенні зазначено наступне. Результати розгляду документів, доданих до заяви: за доданими документами до страхового стажу не зараховано: період з 26.09.1991 по 11.08.1993, оскільки наявне виправлення дати наказу про звільнення з роботи; Для зарахування періоду з 26.09.1991 по 11.08.1993 необхідно надати уточнюючу довідку про періоди роботи, видану підприємством, на якому працювала особа, на підставі первинних документів за час виконання роботи. Дата, з якої особа матиме право на пенсійну виплату, 04.12.2029 Позивач не погоджується із вказаним рішенням відповідача про відмову у призначенні пенсії за віком, що і стало підставою для звернення з даною позовною заявою до суду. Переглянувши матеріали адміністративної справи, перевіривши доводи апеляційної скарги у їх сукупності, а також оцінивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла наступних висновків. Правовідносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного та соціального страхування, врегульовані Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (Закон № 1058-IV). Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на такі правовідносини лише у випадках, прямо передбачених цим Законом, а також Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування». Відповідно до частини першої статті 9 Закону № 1058-IV у солідарній системі призначаються такі види пенсійних виплат: пенсія за віком, пенсія по інвалідності, а також пенсія у зв`язку з втратою годувальника. Згідно з частиною першою статті 26 Закону № 1058-IV право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення 60-річного віку за наявності страхового стажу не менше 15 років станом на 31 грудня 2017 року. Водночас пунктом 4 частини першої статті 115 Закону № 1058-IV передбачено право окремих категорій осіб на дострокове призначення пенсії за віком. Зокрема, таке право мають військовослужбовці, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейські, які брали участь у бойових діях, антитерористичній операції, заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі та стримування збройної агресії Російської Федерації, а також у заходах із забезпечення оборони України та захисту населення. Крім того, це право поширюється на осіб, яким встановлено інвалідність унаслідок поранення, контузії чи каліцтва, отриманих під час виконання обов`язків військової служби або у зв`язку із захворюванням, пов`язаним із такими обставинами. Також право на дострокову пенсію мають дружини (чоловіки), які не вступили у повторний шлюб, та батьки військовослужбовців і працівників правоохоронних органів, які загинули або померли під час проходження служби чи після звільнення внаслідок поранень або захворювань, пов`язаних із виконанням службових обов`язків. Аналогічні гарантії поширюються на осіб, яким надано статус учасника бойових дій, осіб з інвалідністю внаслідок війни, а також членів сімей загиблих Захисників і Захисниць України. Для таких осіб пенсія призначається після досягнення чоловіками 55 років, жінками - 50 років за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків і 20 років у жінок. Відповідно до частини першої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж визначається як період, протягом якого особа підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісячно сплачувалися страхові внески в сумі не меншій за мінімальний страховий внесок. Згідно зі статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. У разі її відсутності або відсутності необхідних записів порядок підтвердження трудового стажу визначається Кабінетом Міністрів України. Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (Інструкція № 58), відповідно до якої до трудової книжки вносяться, зокрема, відомості про працівника (прізвище, ім`я, по батькові, дата народження), а також відомості про його трудову діяльність - прийняття на роботу, переведення та звільнення (пункт 2.2 Інструкції). Відповідно до пунктів 2.3 та 2.4 Інструкції № 58 записи у трудовій книжці при звільненні або переведенні мають здійснюватися у точній відповідності до формулювань чинного законодавства із зазначенням відповідної норми закону. Усі записи про прийняття, переведення чи звільнення, а також про заохочення і нагороди вносяться на підставі наказу (розпорядження) не пізніше тижневого строку, а у разі звільнення - у день звільнення, і повинні повністю відповідати змісту такого наказу. Записи у трудовій книжці виконуються арабськими цифрами, із зазначенням дат у форматі день, місяць і рік двозначними числами. Вони мають бути внесені акуратно, із використанням чорнила чорного, синього або фіолетового кольору, та засвідчені печаткою - зокрема, записи про звільнення, а також відомості про нагородження і заохочення. Згідно з пунктом 2.14 Інструкції № 58 у графі 3 розділу «Відомості про роботу» спочатку зазначається повне найменування підприємства, після чого вноситься порядковий номер запису, дата прийняття на роботу та інформація про посаду, структурний підрозділ, професію і кваліфікацію працівника. Найменування професій і посад повинні відповідати Класифікатору професій. Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (Порядок № 637). Відповідно до пункту 1 цього Порядку трудова книжка є основним документом для підтвердження стажу роботи, а за її відсутності стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби чи навчання, а також архівними установами. Пунктом 3 Порядку № 637 передбачено, що у разі відсутності трудової книжки або наявності в ній неточних чи неповних записів для підтвердження стажу можуть використовуватися дані з реєстру застрахованих осіб, довідки, виписки з наказів, особові рахунки, відомості про виплату заробітної плати, письмові трудові договори та інші документи, які містять інформацію про періоди роботи. Відповідно до пункту 20 Порядку № 637, у випадках, коли у трудовій книжці відсутні відомості, необхідні для підтвердження права на пільгову пенсію або пенсію за вислугу років, подаються уточнюючі довідки підприємств або їх правонаступників, у яких обов`язково зазначаються періоди роботи, посада, характер роботи, відповідні нормативні підстави та первинні документи, на підставі яких видано довідку. Стосовно неврахування відповідачем до страхового стажу позивача періоду роботи з 26.09.1991 по 11.08.1993 суд зазначає таке. На підставі дослідження копії трудової книжки встановлено, що 26.09.1991 позивача було прийнято на роботу на монтажну дільницю на посаду стропальника четвертого розряду шляхом переведення, а 11.08.1993 він був звільнений за власним бажанням відповідно до статті 38 Кодексу законів про працю України на підставі наказу № 113-к від 11.08.1993. Суд відхиляє доводи відповідача щодо наявності виправлення у даті наказу про звільнення як підстави для неврахування цього періоду, оскільки відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 відповідальність за ведення, облік та зберігання трудових книжок покладається на керівника підприємства. Отже, можливі порушення при веденні трудової книжки не можуть покладатися на працівника та не можуть впливати на його права. Верховний Суд у постанові від 06.02.2018 у справі № 677/277/17 дійшов висновку, що недоліки у веденні трудової книжки можуть спричиняти негативні наслідки лише для осіб, які допустили такі порушення, але не для особи, яка звертається за призначенням пенсії. Крім того, суд звертає увагу, що орган Пенсійного фонду, розглядаючи заяву позивача про призначення пенсії, не був позбавлений можливості витребувати додаткові документи та перевірити достовірність наданих відомостей відповідно до частини третьої статті 44 Закону № 1058-IV. Також відповідно до пункту 2 частини першої статті 64 Закону № 1058-IV органи Пенсійного фонду мають право здійснювати перевірки документів, поданих для призначення пенсії. Верховний Суд у постанові від 21.02.2018 у справі № 687/975/17 зазначив, що працівник не несе відповідальності за правильність оформлення документів роботодавцем, а недоліки у веденні документації не можуть бути підставою для обмеження права особи на соціальний захист. З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що спірний період роботи був безпідставно не зарахований до страхового стажу позивача, оскільки трудова книжка оформлена належним чином, а записи в ній засвідчені відповідно до встановлених вимог. Крім того, у матеріалах справи міститься копія посвідчення позивача як учасника бойових дій від 15.09.2021. Відповідно до підпункту 6 пункту 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення пенсій, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (у редакції від 07.07.2014 № 13-1), до заяви про призначення пенсії додаються документи, що підтверджують право на дострокову пенсію, зокрема посвідчення учасника бойових дій або інші документи, які підтверджують безпосередню участь особи у відповідних заходах із захисту держави. Аналіз наведених вище норм права свідчить про те, що для осіб, яким встановлено статус учасника бойових дій відповідно до пунктів 19, 20 статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», та яким також необхідно також подати документи, на підставі яких встановлено статус учасника бойових дій, визначені Порядком надання статусу учасника бойових дій особам, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 №

413. За п. 19 ч. 1 ст. 6 Закону України від 22.10.1993 № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» учасниками бойових дій визнаються: військовослужбовці (резервісти, військовозобов`язані, добровольці Сил територіальної оборони) Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, військовослужбовці військових прокуратур, особи рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, поліцейські, особи рядового, начальницького складу, військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Державної пенітенціарної служби України, особи, які входили до складу добровольчого формування територіальної громади, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України. Твердження відповідача у спірному рішенні про те, що довідка№5317-Д від 06.11.2024не відповідає Додатку 6 до Порядку (в редакції постанови КМУ від 22.08.2023 № 887), є помилковим з огляду на наступне. Процедуру надання та позбавлення статусу учасника бойових дій осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення чи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, та категорії таких осіб визначає Порядок надання та позбавлення статусу учасника бойових дій осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення чи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 № 413 (Порядок № 413). Надання статусу учасника бойових дій - публічна (електронна публічна) послуга, що надається комісією (міжвідомчою комісією) за заявою, поданою в паперовій або електронній формі, або на підставі документів, поданих командиром (начальником) військової частини (органу, підрозділу), за результатами розгляду якої (яких) приймається рішення про надання (відмову у наданні) статусу учасника бойових дій. (підп. 4 п. 2 Порядку №413). Оскільки належність позивача до особи, яка має статус учасника бойових дій не оскаржувалась, посвідчення не визнано недійсним та не скасовано у встановленому Законом порядку, позивач має право на користування пільгами, встановленими Законом №3551-XII та Законом №1058-ІV, зокрема, пільгами щодо призначення дострокової пенсії за віком. За таких обставин, суд вважає протиправним рішення відповідача про відмову в призначенні пенсії за віком позивачу. Щодо позовних вимогв частині зобов`язання відповідача призначити позивачу дострокову пенсію за віком відповідно до пункту 4 частини 1 статті 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» , суд зазначає наступне. Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Згідно із Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнято Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Дискреційні повноваження- це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визнавати повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акту. У разі наявності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження. Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України. Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень. Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції, адміністративний суд, не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України та не вправі підміняти собою державні органи, компетенція яких чітко регламентована чинним законодавством. Відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення», призначення, розрахунок, нарахування та виплата пенсії здійснюється органами Пенсійного фонду України, тобто, в даному випадку відповідач має виключну компетенцію щодо призначення позивачу пенсії. Суд зазначає, що зобов`язавши відповідача зарахувати періоди роботи позивача до страхового стажу, суд не може зобов`язати призначити пенсію, оскільки саме на пенсійний орган покладено обов`язок обрахування стажу роботи особи та встановлення всіх необхідних умов для призначення пенсії. Вказані вимоги є передчасними, оскільки вказаним діям передує належний розгляд заяви про призначення пенсії. На підставі викладеного, суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні цієї частини позовних вимог. Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя . Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі. Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції Згідно з приписами ч.1 ст.315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. У відповідності до ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та прийнято судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи та обґрунтування апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, з огляду на що, рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін. Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві - залишити без задоволення. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 26 травня 2025 року- без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню, відповідно до п. 2 частини п`ятої ст. 328 КАС України. Суддя-доповідач В.О. Аліменко Судді Н.В. Безименна Т.Р. Вівдиченко