Ухвала КЦС ВС № 564/715/24

УХВАЛА 09 квітня 2026 року м. Київ справа № 564/715/24 провадження № 61-3572ск25 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Ситнік О. М., Фаловської І. М., розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 02 жовтня 2024 року, додаткове рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 21 жовтня 2024 року у складі судді Цвіркуна О. С. та постанову Рівненського апеляційного суду від 04 березня 2025 року у складі суддів Хилевич С. В., Боймиструк С. В., Ковальчук Н. М. в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання договорів купівлі-продажу недійсними в частині покупця, визнання покупцем за договорами купівлі-продажу та визнання права власності, ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог У лютому 2024 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання договорів купівлі-продажу недійсними в частині покупця, визнання покупцем за договорами купівлі-продажу та визнання права власності на земельну ділянку, кадастровий номер: 5623482602:02:004:0048. В обґрунтування позову зазначив, що 22 січня 2021 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, який був посвідчений приватним нотаріусом Костопільського районного нотаріального округу Рівненської області Гладишем О.А. та зареєстрований у реєстрі під №

82. Пунктами 1.1, 1.2, 1.3, 1.4 договору купівлі-продажу земельної ділянки передбачено, що продавець передав (продав) майно у власність покупцю, а покупець прийняв (купив) майно і сплатив за нього обумовлену грошову суму. Земельна ділянка, що відчужується за цим договором, розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; кадастровий номер: 5623482602:02:004:0048. Призначення земельної ділянки - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка). За умовами пункту 2.1 договору продаж земельної ділянки за домовленістю сторін вчиняється за 12 500 грн., які покупець повністю сплатив продавцю до підписання цього договору. Право власності на земельну ділянку за ОСОБА_1 зареєстровано відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, індексний номер витягу: 241453000 від 22 січня 2021 року, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 56268101 від 22 січня 2021 року. Того ж дня між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, який був посвідчений приватним нотаріусом Костопільського районного нотаріального округу Рівненської області Гладишем О.А. та зареєстрований у реєстрі під №

84. Пунктами 1.1, 1.2, 1.3, 1.4 договору купівлі-продажу земельної ділянки передбачено, що продавець передав (продав) майно у власність покупцю, а покупець прийняв (купив) майно і сплатив за нього обумовлену грошову суму. Земельна ділянка, що відчужується за цим договором, розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; кадастровий номер: 5623482602:02:004:0049. Призначення земельної ділянки: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка). За умовами пункту 2.1 договору продаж земельної ділянки за домовленістю сторін вчиняється за 12 500 грн., які покупець повністю сплатив продавцю до підписання цього договору. Право власності на земельну ділянку за ОСОБА_1 зареєстровано відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, індексний номер витягу: 241455062 від 22 січня 2021 року, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 56268360 від 22 січня 2021 року. Проте, позивач ОСОБА_2 зазначив, що оспорювані договори були укладені в його інтересах, а земельні ділянки придбані на його користь. Він самостійно підшуковував земельні ділянки, домовлявся з продавцями особисто, повністю здійснював оплату за оспорюваними договорами купівлі-продажу земельних ділянок, був присутній при укладенні договорів та у його розпорядженні знаходяться оригінали правовстановлюючих документів. ОСОБА_1 не є належним покупцем за договорами купівлі-продажу земельних ділянок, не сплачував грошових коштів за їх придбання, не був знайомий та не вів жодних переговорів з продавцями про купівлю-продаж земельних ділянок, приховавши справжніх сторін договору. Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій Рішенням Костопільського районного суду Рівненської області від 02 жовтня 2024 року позов ОСОБА_2 задоволено частково. Визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 22 січня 2021 року, посвідчений приватним нотаріусом Костопільського районного нотаріального округу Рівненської області Гладишем О.А. та зареєстрований у реєстрі під №82. Визнано за ОСОБА_2 право власності на земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,25 га, кадастровий номер: 5623482602:02:004:0049. Визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 22 січня 2021 року, посвідчений приватним нотаріусом Костопільського районного нотаріального округу Рівненської області Гладишем О.А. та зареєстрований у реєстрі під №84. Визнано за ОСОБА_2 право власності на земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,25 га, кадастровий номер: 5623482602:02:004:0048. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. Додатковим рішенням Костопільського районного суду Рівненської області від 21 жовтня 2024 року заяву представника ОСОБА_2 - адвоката Михайлова В.О. задоволено частково. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 6 000 грн понесених витрат на професійну правничу допомогу. Постановою Рівненського апеляційного суду від 04 березня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 02 жовтня 2024 року частково скасовано. Відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 про визнання покупцем за договорами купівлі-продажу та визнання права власності на земельну ділянку. В решті рішення суду першої інстанції (в частині визнання договорів купівлі-продажу недійсними) залишено без змін. Постановою Рівненського апеляційного суду від 04 березня 2025 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Євгеюка О. Є. задоволено частково. Додаткове рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 21 жовтня 2024 року змінено, зменшено розмір витрат на професійну правничу допомогу, яка підлягає стягненню із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 із 6 000 грн до 3 000 грн. Короткий зміст вимог касаційної скарги 19 березня 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Євгеюк О. Є. через підсистему «Електронний Суд» направив до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 02 жовтня 2024 року, додаткове рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 21 жовтня 2024 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 04 березня 2025 року. В касаційній скарзі заявник просить суд касаційної інстанції скасувати оскаржувані судові рішення в частині позовних вимог про визнання договорів купівлі-продажу недійсними та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні цих вимог. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме суди застосували норми матеріального права без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 19 червня 2024 року у справі № 910/9948/23, від 04 лютого 2020 року у справі № 914/520/18, від 02 жовтня 2019 року у справі № 587/2331/16-ц, від 07 серпня 2019 року у справі № 193/11/17, від 12 червня 2018 року у справі № 823/378/16 . Вважає, що судами порушені норми процесуального та матеріального права. Зокрема, судом не була з`ясована думка інших учасників справи щодо долучення до матеріалів справи доказу - письмових пояснень свідка ОСОБА_5 , які були покладені в основу оскаржуваного рішення суду першої інстанції. Відтак, вказаний доказ не може вважатися належним та допустимим. Суди порушили принцип диспозитивності судового процесу, оскільки вийшли за межі позовних вимог. Апеляційний суд встановив факти, які не відповідають дійсності Аргументи інших учасників справи 04 червня 2025 року ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Михайлов В. О., подав до Верховного Суду через підсистему «Електронний Суд» відзив на касаційну скаргу, в якому просив постанову Рівненського апеляційного суду від 04 березня 2025 року та додаткову постанову Рівненського апеляційного суду від 04 березня 2025 року залишити без змін, а касаційну скаргу ОСОБА_1 - без задоволення. Інші особи, які беруть участь у справі не скористались своїм правом на подання відзиву на касаційну скаргу. Рух справи в суді касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 04 червня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_6 , в інтересах якої діє адвокат Кононенко А. А., на додаткове рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 10 лютого 2025 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 30 квітня 2025 року та витребувано матеріали справи. 20 березня 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги. Касаційне провадження за касаційною відкрито з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України. Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційне провадження підлягає закриттю з огляду на таке. Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8). Відповідно до частини третьої статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з частиною першою статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення. Верховний Суд як суд касаційної інстанції у цивільних справах із перегляду в касаційному порядку судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, має виконувати повноваження щодо усунення порушень норм матеріального та/або процесуального права, виправлення судових помилок і недоліків, а не нового розгляду справи та нівелювання ролі судів першої та апеляційної інстанцій у чиненні правосуддя та розв`язанні цивільних спорів (абзац п`ятий пункту 7.7 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023). Частина третя статті 389 ЦПК України визначає випадки, за яких рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанова суду апеляційної інстанції не підлягають касаційному оскарженню, а саме не підлягають касаційному оскарженню: 1) рішення, ухвали суду першої інстанції та постанови, ухвали суду апеляційної інстанції у справах, рішення у яких підлягають перегляду в апеляційному порядку Верховним Судом; 2) судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України. Відповідно до частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) справи про стягнення аліментів, збільшення та зменшення їх розміру, припинення стягнення аліментів, оплату додаткових витрат на дитину, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, якщо такі вимоги не пов`язані із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства); 4) справи про розірвання шлюбу; 5) справи про захист прав споживачів, ціна позову в яких не перевищує шістдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Додатково у пункті 2 частини третьої статті 389 ЦПК України конкретизовано випадки, за яких касаційне провадження має бути відкрите попри те, що справу визнано малозначною. Такими випадками, зокрема, є наявність у касаційній скарзі питання права, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики (підпункт «а»); особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи (підпункт «б»); значний суспільний інтерес або винятковість її значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу (підпункт «в»); віднесення судом першої інстанції справи до категорії малозначних помилково (підпункт «г»). Згідно із частиною четвертою статті 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об`єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини. За змістом касаційної скарги встановлено, що предметом позову є визнання договорів купівлі-продажу недійсними в частині покупця, визнання покупцем за договорами купівлі-продажу та визнання права власності на земельну ділянку, кадастровий номер: 5623482602:02:004:0048. У постанові від 25 серпня 2020 року в справі № 910/13737/19 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що майновий позов (позовна вимога майнового характеру) це вимога про захист права або інтересу, об`єктом якої виступає благо, що підлягає грошовій оцінці. Тобто будь-який майновий спір має ціну. Різновидами майнових спорів є, зокрема, спори, пов`язані з підтвердженням прав на майно та грошові суми, на володіння майном і будь-які форми використання останнього. Наявність вартісного, грошового вираження матеріально-правової вимоги позивача свідчить про її майновий характер, який має відображатися в ціні заявленого позову (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2019 року в справі № 907/9/17). Відповідно до пункту 2 частини першої статті 176 ЦПК України ціна позову визначається, зокрема у позовах про визнання права власності на майно або його витребування - вартістю майна. З матеріалів касаційного провадження та судових рішень, які оскаржуються заявником, встановлено, що ціна позову (вартість земельної ділянки з кадастровим номером: 5623482602:02:004:0048) становить 12 500 грн, що не перевищує вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб на день звернення з касаційною скаргою (242 240,00 грн). Вирішення питання про розподіл судових витрат є складовою частиною судового рішення відповідно до пункту 6 частини першої статті 264 та пункту 2 частини п`ятої статті 265 ЦПК України і не змінює віднесення такої справи до категорії малозначних. У касаційній скарзі не зазначено, що розгляд справи в касаційному суді має виняткове значення для відповідача. Посилання заявника на неврахування судами висновків, викладених в постановах Верховного Суду, щодо застосування норми права в подібних правовідносинах є підставою касаційного оскарження судових рішень, передбаченою пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, втім не є доводом, який в розумінні підпунктів «а»-«г» пункту 2 частини третьої статті 389 цього Кодексу підтверджує наявність випадку/випадків, який/які дає/дають право вважати судові рішення в малозначній справі такими, що підлягають касаційному оскарженню. Касаційна скарга хоча й містить доводи щодо порушення судами норм процесуального права, однак підстав, які б слугували обов`язковому скасуванню судових рішень, зазначених в частині першій статті 411 ЦПК України, в ній не зазначено. З урахуванням статусу Верховного Суду, в деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, так як розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду». Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, потрібно вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей. Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року). Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 травня 2019 року у справі № 761/10509/17, провадження № 14-53цс19, зазначила, якщо касаційна скарга прийнята до провадження суду касаційної інстанції помилково, касаційне провадження у справі належить закрити. Вказаний правовий висновок підлягає застосуванню до процесуальних правовідносин, які з огляду на викладене, виникли під час розгляду цієї касаційної скарги. Верховний Суд дослідив та взяв до уваги ціну і предмет позову, складність справи і її значення для сторін і суспільства та не встановив випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, які б свідчили про необхідність перегляду судового рішення у цій справі у касаційному порядку. Оскільки Верховний Суд відкрив помилковокасаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 02 жовтня 2024 року, додаткове рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 21 жовтня 2024 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 04 березня 2025 року в справі з ціною позову, що не перевищує вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, яка не підлягає касаційному оскарженню, то є підстави для закриття касаційного провадження. Відповідно до частини другої статті 396 ЦПК України про закриття касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу. Керуючись статтею 129 Конституції України, статтями 19, 389, 396 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ: Касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 02 жовтня 2024 року, додаткове рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 21 жовтня 2024 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 04 березня 2025 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання договорів купівлі-продажу недійсними в частині покупця, визнання покупцем за договорами купівлі-продажу та визнання права власності,- закрити. Ухвала набирає законної сили з моменту її прийняття і оскарженню не підлягає. Судді: В. М. Ігнатенко О. М. Ситнік І. М. Фаловська