Постанова КЦС ВС № 712/7235/17

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 березня 2026 року м. Київ справа № 712/7235/17 провадження № 61-12519св24 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: судді-доповідача - Ігнатенка В. М. суддів: Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Сердюка В. В., Фаловської І. М. розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Черкаського апеляційного суду від 31 липня 2024 року у складі колегії суддів Василенко Л. І., Карпенко О. В., Новікова О. М. у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа - Служба у справах дітей Черкаської міської ради, про стягнення аліментів та позбавлення батьківських прав, ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог 08 червня 2017 року ОСОБА_2 звернулась до суду із позовом про стягнення аліментів та позбавлення батьківських прав. Позовна заява мотивована тим, що 07 червня 2013 року вона зареєструвала шлюб з ОСОБА_4 , який є громадянином Арабської Республіки Єгипет. Шлюб розірваний рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 11 жовтня 2016 року. Після розірвання шлюбу позивач змінила прізвище ОСОБА_2 на своє дошлюбне - ОСОБА_2 . Вказує, що сторони мають спільного сина ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням виконавчого комітету Черкаської міської ради від 28 лютого 2017 року надано дозвіл на зміну прізвища малолітньому ОСОБА_8 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , на прізвище матері - ІНФОРМАЦІЯ_4 Зазначає, що з дня народження син проживає з нею, перебуває на повному її утриманні, зареєстрований в належній їй квартирі за адресою: АДРЕСА_1 . Батько дитини участі в житті дитини не приймає, матеріально не допомагає, з дитиною не спілкується. Протягом останнього року відповідач неодноразово погрожував викрасти сина з України та вивезти його до Арабської Республіки Єгипет. Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 05 грудня 2016 року місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визначено разом з матір`ю. Позивач зазначає, що відповідач свідомо ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків, не приділяє дитині уваги, не приймає участі в її вихованні, не піклується про її фізичний, духовний та моральний розвиток, не надає коштів на утримання та оздоровлення. Він повністю припинив спілкування з сином та не виявляє жодної зацікавленості його життям. Згідно висновку виконавчого комітету Черкаської міської ради від 05 квітня 2017 року орган опіки та піклування вважав доцільним позбавити батьківських прав Карiма Самiра ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , відносно його малолітнього сина ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . На підставі наведеного, позивач просила суд позбавити відповідача батьківських прав відносно сина та стягнути з відповідача аліменти на дитину у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку відповідача щомісячно до досягнення дитиною повноліття. Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій Заочним рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 25 липня 2017 року ОСОБА_3 позбавлено батьківських прав відносно сина ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 аліменти на сина ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу) відповідача, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 08 червня 2017 року та до повноліття дитини. Стягнуто з ОСОБА_3 до спеціального фонду Державного бюджету України судовий збір у сумі 640,00 грн. Рішення суду мотивовано тим, що батько ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків відносно неповнолітньої дитини, нею не займається, не виховує, не цікавиться її життям та здоров`ям, тому суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову. Ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 23 квітня 2024 року заяву ОСОБА_3 про перегляд заочного рішення від 25 липня 2017 року залишено без задоволення. Постановою Черкаського апеляційного суду від 31 липня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково. Заочне рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 25 липня 2017 року в частині позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав відносно його малолітнього сина ОСОБА_7 скасовано, провадження у цій частині закрито. Заочне рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 25 липня 2017 року в частині стягнення аліментів скасовано та ухвалено в цій частині нове, яким стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 аліменти на сина ОСОБА_7 у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу) відповідача, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 08 червня 2017 року та до повноліття дитини. Суд апеляційної інстанції, зазначив, що спір в частині позбавлення батьківських прав стосується правовідносин між дитиною та батьком, який є громадянином іншої держави - Арабської Республіки Єгипет на момент відкриття провадження у справі постійно не проживав на території України, що виключає безумовну підсудність цього спору судам України за правилами статей 75, 77 Закону України «Про міжнародне приватне право». Короткий зміст вимог касаційної скарги 02 вересня 2024 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку надіслала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Черкаського апеляційного суду від 31 липня 2024 року в частині закриття провадження у справі щодо позовних вимог про позбавлення батьківських прав . У касаційній скарзі заявник просить суд касаційної інстанції скасувати постанову апеляційного суду в частині закриття провадження у справі щодо позовних вимог про позбавлення батьківських прав та залишити рішення суду першої інстанції в цій частині без змін. Постанова Черкаського апеляційного суду від 31 липня 2024 року в частині задоволених позовних вимог про стягнення аліментів не оскаржується та не переглядається в касаційному порядку на підставі статті 400 ЦПК України. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Підставами касаційного оскарження заявник зазначає порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права та необґрунтоване відхилення клопотання заявника про відкладення розгляду справи у зв`язку із обов`язковою участю служби в справах дітей при вирішенні питання про позбавлення батьківських прав (частина друга статті 389, пункт 3 частини третьої статті 411 ЦПК України). Так, у 2017 році вона звернулась до суду першої інстанції з позовом, в якому були об`єднані дві вимоги: стягнення аліментів та позбавлення батьківських прав, а тому суд першої інстанції, з посиланням на частину першу статті 110 Цивільного процесуального кодексу України (в редакції закону, що діяв на час звернення позивача до суду) (далі - ЦПК України), правильно визначив підсудність справи та відкрив провадження. У позові позивач зазначила єдине відоме їй на той момент місце проживання відповідача. Крім того зазначила, що її адвокат під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції заявляв клопотання про відкладення розгляду справи та обов`язкову участь представника служби у справах дітей при вирішенні питання про позбавлення батьківських прав, однак суд апеляційної інстанції клопотання не розглянув. Аргументи інших учасників справи Інші особи, які беруть участь у справі, не скористались своїм правом на подання відзиву на позов у строк, встановлений Верховним Судом в ухвалі про відкриття провадження. Рух справи в суді касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 17 вересня 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Черкаського апеляційного суду від 31 липня 2024 року, витребувано матеріали справи із суду першої інстанції. 05 листопада 2024 року справа надійшла до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду від 20 лютого 2026 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п`яти суддів. Згідно з протоколом автоматизованого визначення складу колегії суддів від 24 березня 2026 року, у зв`язку із перебуванням у відпустці судді Ситнік О. М. для розгляду касаційної скарги визначено колегію суддів: головуючий суддя - Ігнатенко В. М., склад колегії суддів: Карпенко С. О., Мартєв С. Ю., Сердюк В. В., Фаловська І. М.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. Відповідно до частин першої та другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Вивчивши матеріали справи та перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Відповідно до частини першої статті 8 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом. Зазначена норма гарантує реалізацію права особи на доступ до правосуддя та передбачає обов`язок суду дотримуватися встановлених законом правил юрисдикції та підсудності. Під підсудністю у цивільному процесуальному праві розуміють інститут (тобто сукупність правових норм), який регулює віднесення справ, які підлягають розгляду судами цивільної юрисдикції, до відання конкретного суду судової системи України для розгляду по першій інстанції. Тобто, визначити підсудність цивільної справи означає встановити компетентний, належний суд у цій справі. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. За частинами першою, третьою статті 3 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Предметом даного спору є позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів з відповідача, який є громадянином Арабської Республіки Єгипет та не має місця проживання (перебування) на території України, тоді як позивач разом з неповнолітнім сином на день подання позову до суду проживали на території України. У постанові від 17 серпня 2022 року в справі № 613/1185/19 Верховний Суд виснував про те, що серед питань, які має суд вирішити на стадії відкриття провадження у справі, є визначення, чи є повноважним національний суд для розгляду та вирішення спору, а у разі помилкового відкриття провадження у справі з порушенням правил про юрисдикцію спору - закрити таке судове провадження у зв`язку з тим, що він не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства національними судами України. Процесуальне питання, яке повинні вирішити суди та є істотним для врегулювання спору судом України, є те, чи відноситься його вирішення до юрисдикції саме національного суду України, та за яких умов позивач у цій справі має право звернутися до національного суду України (постанова Верховного Суду від 27 листопада 2024 року в справі № 753/13059/23). Якщо спірні правовідносини обтяжені іноземним елементом, то юрисдикція такого спору визначається за спеціальними правилами, закріпленими як у законах України, так і у міжнародно-правових договорах, положення яких є частиною національного законодавства України (постанова Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року в справі № 761/11261/23). Відповідно до статті 414 ЦПК України (в редакції закону, який діяв на час відкриття провадження у справі), підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Аналогічні положення містить стаття 497 ЦПК України в чинній редакції. Відповідно до статті 9 Конституції України, статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору. Відповідно до частини п`ятої статті 8 ЦПК України (в редакції закону, який діяв на час відкриття провадження у справі), у разі невідповідності закону України міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, суд застосовує міжнародний договір. Спірні правовідносини обтяжені іноземним елементом. Вирішуючи питання про підсудність справ з іноземним елементом, суд повинен керуватись не тільки нормами внутрішнього процесуального законодавства, а й колізійними нормами, які містяться перш за все у двосторонніх міжнародних договорах про правову допомогу та інших міжнародних договорах. Оскільки між Україною та Арабською Республікою Єгипет відсутній чинний двосторонній міжнародний договір про правову допомогу та правові відносини у цивільних справах, і Арабська Республіка Єгипет не є Договірною Державою Конвенції про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей, вчиненої 19 жовтня 1996 року у м. Гаага, ратифікованої Верховною Радою України 14 вересня 2006 року, яка набула чинності 1 лютого 2008 року (далі - Гаазька конвенція 1996 року), і яка охоплює питання захисту дітей, батьківської відповідальності та опіки, процесуальні питання, пов`язані з вирішення даного спору, регулюються Законом України «Про міжнародне приватне право». Закон України «Про міжнародне приватне право» встановлює порядок урегулювання приватно-правових відносин, які хоча б через один зі своїх елементів пов`язані з одним або кількома правопорядками, іншими, ніж український правопорядок, зокрема, визначає підсудність судам України справ з іноземним елементом. Підсудність судам України справ з іноземним елементом визначається на момент відкриття провадження у справі, незважаючи на те, що в ході провадження у справі підстави для такої підсудності відпали або змінилися, крім випадків, передбачених у статті 76 цього Закону (частина перша статті 75 Закону України «Про міжнародне приватне право»). Статтею 76 Закону України «Про міжнародне приватне право» (в редакції закону, який діяв на час відкриття провадження у справі), визначено, що суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у таких випадках: 1) якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених у статті 77 цього Закону; 2) якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, або знаходиться філія або представництво іноземної юридичної особи - відповідача; 3) у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України; 4) якщо у справі про сплату аліментів або про встановлення батьківства позивач має місце проживання в Україні; 5) якщо у справі про відшкодування шкоди позивач - фізична особа має місце проживання в Україні або юридична особа - відповідач - місцезнаходження в Україні; 6) якщо у справі про спадщину спадкодавець у момент смерті був громадянином України або мав в Україні останнє місце проживання; 7) дія або подія, що стала підставою для подання позову, мала місце на території України; 8) якщо у справі про визнання безвісно відсутнім або оголошення померлим особа мала останнє відоме місце проживання на території України; 9) якщо справа окремого провадження стосується особистого статусу або дієздатності громадянина України; 10) якщо справа проти громадянина України, який за кордоном діє як дипломатичний агент або з інших підстав має імунітет від місцевої юрисдикції, відповідно до міжнародного договору не може бути порушена за кордоном; 11) якщо у справі про банкрутство боржник має місце основних інтересів або основної підприємницької діяльності на території України; 12) в інших випадках, визначених законом України та міжнародним договором України. Крім того, підсудність судам України є виключною у справах з іноземним елементом, якщо у справі, яка стосується правовідносин між дітьми та батьками, обидві сторони мають місце проживання в Україні (пункт 2 частини першої статті 77 Закону України «Про міжнародне приватне право»). Відповідно до частини першої статті 67 Закону України «Про міжнародне приватне право» зобов`язання щодо утримання, які виникають із сімейних відносин, крім випадків, передбачених статтею 66 цього Закону, регулюються правом держави, у якій має місце проживання особа, яка має право на утримання. На час відкриття провадження у цій справі відповідач, який є громадянином Арабської Республіки Єгипет, вже не проживав на території України, що встановлено судом апеляційної інстанції. Вказаними нормами Закону України «Про міжнародне приватне право» не передбачено можливості національних судів приймати до свого провадження і розглядати справи по позбавлення батьківських прав, відповідачем за яким є громадянин іншої держави, який не має місця проживання або місцезнаходження в України. Слід зазначити, що міжнародна підсудність - це розмежування компетенції між судовими органами тієї чи іншої держави щодо розгляду і вирішення певних категорій справ з іноземним елементом. При вирішенні питання про міжнародну підсудність суд повинен встановити межі власної компетенції. Під територіальною юрисдикцією (підсудністю) слід розуміти повноваження місцевого суду щодо здійснення правосуддя у цивільних справах на певній території. Територіальна підсудність визначає просторові межі діяльності конкретного суду. Простіше кажучи, вона вказує, до якого саме суду (районного, міського чи міськрайонного) потрібно подавати позов, залежно від місця проживання сторін або знаходження майна. Отже, питання територіальної підсудності (статті 28 ЦПК України та статті 110 ЦПК України (в редакції закону, який діяв на час відкриття провадження)) є похідним від наявності міжнародної юрисдикції. Оскільки в даному випадку спір про позбавлення батьківських прав відповідача не підпадає під юрисдикцію національних судів, визначення територіальної підсудності за правилами статей 28 ЦПК України, статті 110 ЦПК України (в редакції закону, який діяв на час відкриття провадження) не має правового значення. Отже, правовий статус відповідача як іноземного громадянина та його місце проживання поза межами України мають визначальне значення для встановлення юрисдикції, а тому суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що питання батьківських прав виходить за межі компетенції національних судів у даному провадженні, що є підставою для закриття провадження у справі. Посилання суду апеляційної інстанції на Закон України «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року» № 2783-IX від 01 грудня 2022 року є помилковим, оскільки такий не підлягає застосуванню у спірних правовідносинах, однак це не вплинуло на правильність висновків суду щодо закриття провадження у справі в частині позовних вимог про позбавлення батьківських прав. Висновок за результатами розгляду касаційної скарги Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржене судове рішення в частині закриття провадження у справі щодо позовних вимог про позбавлення батьківських прав без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують. Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Постанову Черкаського апеляційного суду від 31 липня 2024 року в частині закриття провадження у справі щодо позовних вимог про позбавлення батьківських прав, залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач В. М. Ігнатенко Судді С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В. В. Сердюк І. М. Фаловська