Постанова 4823 № 742/3796/25

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А іменем України 15 квітня 2026 року м. Чернігів Унікальний номер справи № 742/3796/25 Головуючий у першій інстанції Ільченко О. І. Апеляційне провадження № 22-ц/4823/632/26 ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД у складі: головуючого-судді: Онищенко О.І. суддів: Скрипки А.А., Шарапової О.Л. Позивач: ОСОБА_1 Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» Особи, які подали апеляційну скаргу: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» Розглянув у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу на додаткове рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 05 грудня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню (суддя Ільченко О.І.) ухвалене у м. Прилуки, В С Т А Н О В И В: У липні 2025 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню. Заочним рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 20 листопада 2025 року позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» про визнання виконавчого напису такими, що не підлягають виконанню та про повернення стягнутих коштів задоволено: визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений 21 травня 2021 року приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Грисюк Оленою Василівною, зареєстрований в реєстрі за №31468, про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» заборгованості в розмірі 10 959,50 гривень; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» в рахунок повернення стягненого за виконавчим написом, вчиненого 21 травня 2021 року приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Грисюк Оленою Василівною, зареєстрованого в реєстрі за №31468, грошових коштів у розмірі 10 959,50грн, судовий збір сплачений за подачу позову до суду у розмірі 968,96 грн, а всього - 11 928, 46 грн. Додатковим рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 05 грудня 2025 року заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення задоволено частково: стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» на користь ОСОБА_1 , витрати на професійну правову допомогу у розмірі 4000 грн. Додаткове рішення мотивовано тим, що суд першої інстанції під час ухвалення заочного рішення не вирішив питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу оскільки позивач заявив про подання доказів таких витрат після ухвалення рішення і подав їх у строк, передбачений ч. 8 ст. 141 ЦПК України. Оцінивши подані докази з урахуванням критеріїв реальності та розумності витрат на правничу допомогу, а також беручи до уваги незначну складність справи, обсяг виконаних адвокатом робіт і розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви та стягнення з відповідача на користь позивача 4 000 грн витрат на професійну правничу допомогу. В апеляційній скарзі позивач просить скасувати додаткове рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 05 грудня 2025 року та ухвалити нове рішення, яким стягнути з відповідача на його користь витрати на професійну правничу допомогу, понесені в суді першої інстанції, у розмірі 8 500 грн. Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване додаткове рішення ухвалено з порушенням норм процесуального права, оскільки суд першої інстанції безпідставно зменшив розмір витрат на професійну правничу допомогу з 8 500 грн до 4 000 грн, незважаючи на те, що відповідач не подавав клопотання про зменшення таких витрат та не доводив їх неспівмірності. На думку апелянта, з огляду на принцип змагальності, положення частин п`ятої, шостої статті 137, а також правові висновки, викладені у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц та постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2025 року у справі № 275/150/22, суд не був вправі зменшувати розмір витрат на професійну правничу допомогу з власної ініціативи. Відзив на апеляційну скаргу не надійшов. Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справ. Відповідно до вимог ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Оскільки апеляційну скаргу подано лише на додаткове рішення суду в частині розподілу витрат на правничу допомогу, то відповідно апеляційний перегляд здійснюється лише в цій частині. Частиною 1 ст.368 ЦПК України встановлено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. За нормами ст. 268 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Зазначеним вимогам закону додаткове судове рішення суду першої інстанції відповідає. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. Статтею 133 ЦПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема на професійну правничу допомогу, проведенням експертизи. Згідно з ч.2, 3, 8 ст.141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються, зокрема у разі задоволення позову - на відповідача. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Відповідно до ст.137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Для цілей розподілу витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. З матеріалів справи вбачається, що у липні 2025 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, в якому зазначив що орієнтовний розрахунок судових витрат які позивачу очікує понести становить 15000 грн, а докази таких витрат будуть подання протягом п`яти днів після ухвалення судового рішення відповідно до ч.8 ст.141 ЦПК України. Заочним рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 20 листопада 2025 року позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» про визнання виконавчого напису такими, що не підлягають виконанню та про повернення стягнутих коштів задоволено. Питання про судові витрати на правничу допомогу судом не вирішувалось. 24 листопада 2024 року, у межах п`ятиденного строку, позивач подав до суду докази витрат на правничу допомогу з клопотанням про ухвалення додаткового рішення. Відповідно до договору про надання правничої допомоги від 19 липня 2025 року він надав повноваження адвокату Фесик І.А. представляти його інтереси в усіх судах України, що підтверджується ордером на надання правничої (правової) допомоги (а.с. 12, 41, 42). Згідно з розрахунком гонорару від 20 листопада 2025 року та актом наданих послуг від 21 листопада 2025 року, позивачу у суді першої інстанції надано правничу допомогу вартістю 8 500 грн, що включає: ознайомлення з документами тривалістю 40 хвилин вартістю 1 000 грн, усна консультація тривалістю 20 хвилин вартістю 500 грн, складання позовної заяви тривалістю 4 години вартістю 6 000 грн, оформлення позовної заяви з додатками в системі «Електронний суд» тривалістю 20 хвилин вартістю 500 грн, а також складання клопотання вартістю 500 грн (а.с. 43, 44). Додатковим рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 05 грудня 2025 року заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення задоволено частково: стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» на користь ОСОБА_1 , витрати на професійну правову допомогу у розмірі 4000 грн. Верховний Суд у постановах від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19, від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц, від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 виклав правову позицію, згідно з якою витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт перший частини другої статті 137 ЦПК України). Так, Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц). Для суду не є обов`язковими зобов`язання, що склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, який передбачає сплату адвокату певного гонорару, в контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи це питання, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність (пункт 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18). У додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 206/6537/19 зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України. Частково задовольняючи заяву про ухвалення додаткового рішення, суд першої інстанції виходив із доведеності факту надання позивачеві професійної правничої допомоги. Водночас, визначаючи розмір витрат, що підлягають компенсації за рахунок відповідача, суд урахував характер і складність спору, обсяг виконаних адвокатом робіт, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження та, застосувавши критерії визначені частиною третьої статті 141 ЦПК України, дійшов обґрунтованого висновку про зменшення суми відшкодування до 4 000 грн. Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не був вправі визначити до відшкодування менший розмір витрат на професійну правничу допомогу за відсутності клопотання іншої сторони, колегія суддів відхиляє. Із змісту статей 137, 141 ЦПК України вбачається, що питання зменшення витрат на професійну правничу допомогу за критерієм їх неспівмірності та питання розподілу судових витрат не є тотожними. Якщо частини п`ята, шоста статті 137 ЦПК України регулюють можливість зменшення витрат на правничу допомогу за клопотанням іншої сторони, то положення статті 141 цього Кодексу покладають на суд обов`язок перевірити, чи пов`язані заявлені витрати з розглядом справи, а також чи є їх розмір обґрунтованим і пропорційним до предмета спору. У додатковій постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц Велика Палата Верховного Суду, на яку посилається апелянт, водночас зазначила, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат, а також критерію розумності їхнього розміру. Аналогічно Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 звернула увагу на те, що для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом і клієнтом, оскільки при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, з урахуванням не лише факту їх понесення, а й їх необхідності та розумності. Доводи апеляційної скарги щодо незастосування судом першої інстанції правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 13 березня 2025 року у справі № 275/150/22, колегія суддів також відхиляє, оскільки у цій справі суд першої інстанції, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, виходив із критеріїв, визначених частиною третьою статті 141 ЦПК України, з урахуванням характеру спору, складності справи, порядку її розгляду та обсягу виконаних адвокатом робіт. За таких обставин висновок суду першої інстанції про стягнення 4 000 грн витрат на професійну правничу допомогу є обґрунтованим. Враховуючи викладене, доводи апеляційної скарги правильності висновків суду першої інстанції щодо наявності підстав для часткового задовольняючи заяви про ухвалення додаткового рішення не спростовують, додаткове рішення суду постановлено з дотриманням норм процесуального права, а тому підстави для його скасування відсутні. Керуючись ст.ст. 141, 258, 263, 270, 374, 375, 382, 384, 389, 390, 391 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а додаткове рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 05 грудня 2025 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, протягом 30 днів з дня складення повної постанови. Головуючий: Судді: