Постанова 4855 № 320/19408/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/19408/23 Головуючий у 1-й інстанції: Дудін С.О. Суддя-доповідач: Черпак Ю.К. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 квітня 2026 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Черпака Ю.К., суддів Кобаля М.І., Штульман І.В., розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2024 року, прийняту в порядку спрощеного (письмового) позовного провадження без повідомлення та виклику сторін, якою відмовлено у зміні способу і порядку виконання рішення суду у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними бездіяльності та дій, зобов`язання вчинити певні дії, В С Т А Н О В И В: У червні 2023 року ОСОБА_1 (далі - позивач/апелянт/ ОСОБА_1 ) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - відповідач/ГУ ПФУ в м. Києві) про: - визнання протиправною бездіяльності ГУ ПФУ в м. Києві щодо невиконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 вересня 2019 року у справі № 640/20777/18; - зобов`язання ГУ ПФУ в м. Києві виконати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 вересня 2019 року у справі № 640/20777/18 шляхом обчислення ОСОБА_1 пенсії у розмірі 90 % сум грошового забезпечення з 01 січня 2022 року, з урахуванням проведених виплат; - зобов`язання ГУ ПФУ в м. Києві виплачувати ОСОБА_1 пенсію у розмірі 90 % грошового забезпечення, з урахуванням 100 % суми підвищення пенсії, починаючи з 01 січня 2022 року; - визнання протиправними дій ГУ ПФУ в м. Києві, вчинені на обмеження ОСОБА_1 пенсії максимальним розміром в десять прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність; - зобов`язання ГУ ПФУ в м. Києві здійснити перерахунок, провести розрахунок заборгованості та виплату заборгованості з пенсії з 01 січня 2022 року в розмірі, розрахованому відповідно до довідки від 04 серпня 2020 року № 21/3/2-9/878-476, виданої Фінансово-економічним управлінням Служби безпеки України та з врахуванням встановлених законодавство України надбавок без обмеження максимальним розміром пенсії; - зобов`язання ГУ ПФУ в м. Києві виплачувати ОСОБА_1 пенсію без обмеження максимального розміру пенсії в десять прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 29 березня 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправними дії ГУ ПФУ в м. Києві щодо зменшення основного розміру пенсії ОСОБА_1 з 90 % до 70 % сум грошового забезпечення та застосування обмеження пенсії максимальним розміром при проведенні перерахунку та виплати пенсії з 01 квітня 2019 року на підставі довідки Фінансово-економічного управління Служби безпеки України від 04 серпня 2020 року № 21/3/2-9/878-476. Зобов`язано ГУ ПФУ в м. Києві провести перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 , починаючи з 01 квітня 2019 року у розмірі 90 % грошового забезпечення, зазначеного в довідці Фінансово-економічного управління Служби безпеки України від 04 серпня 2020 року № 21/3/2-9/878-476, без обмеження максимальним розміром та з урахуванням проведених раніше виплат. Стягнуто на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 2 147, 20 грн за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - ГУ ПФУ в м. Києві. 03 грудня 2024 року до суду першої інстанції відділом примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) подано заяву про зміну способу і порядку виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 29 березня 2024 року, в якій просив зобов`язання ГУ ПФУ в м. Києві провести перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 , починаючи з 01 квітня 2019 року у розмірі 90 % грошового забезпечення, зазначеного в довідці Фінансово-економічного управління Служби безпеки України від 04 серпня 2020 року № 21/3/2-9/878-476, без обмеження максимальним розміром та з урахуванням проведених раніше виплат, здійснивши шляхом стягнення з ГУ ПФУ у м. Києві на користь ОСОБА_1 виплату однією сумою, яка не підлягає оподаткуванню у сумі 705 918, 07 грн. Обґрунтовуючи необхідність задоволення вимог заяви, відділ примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) послався на те, що на виконанні у відділі перебуває виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа у справі № 320/19408/23, яким зобов`язано ГУ ПФУ у м. Києві здійснити перерахунок та виплату пенсії стягувачу з визначеної дати та у відповідному розмірі. Державним виконавцем відкрито виконавче провадження та надано боржнику строк для добровільного виконання рішення суду, водночас боржника попереджено про відповідальність за його невиконання. Разом із тим, за інформацією боржника, рішення суду фактично виконано лише частково, оскільки здійснено перерахунок пенсії, однак виплата нарахованої заборгованості у сумі 705 918, 07 грн не проведена, а її здійснення поставлено у залежність від наявності відповідних бюджетних асигнувань. Такі обставини свідчать про фактичне невиконання судового рішення у повному обсязі, оскільки саме виплата нарахованих сум є невід`ємною складовою його виконання, а посилання боржника на відсутність бюджетного фінансування не звільняє його від обов`язку виконати рішення суду. Крім того, заявник звертав увагу, що відповідно до вимог законодавства, у разі невиконання судового рішення протягом встановленого строку державний виконавець зобов`язаний звернутися до суду із заявою про зміну способу і порядку виконання рішення, якщо його виконання у первісний спосіб є ускладненим або фактично неможливим. Посилаючись на положення статті 378 КАС України та статті 33 Закону України «Про виконавче провадження», заявник вказував, що наявні підстави для зміни способу виконання рішення шляхом його конкретизації - зобов`язання боржника здійснити виплату нарахованої, але фактично не виплаченої суми заборгованості шляхом її стягнення. Також заявник обґрунтовував свою позицію практикою Верховного Суду, відповідно до якої ефективний спосіб судового захисту має забезпечувати реальне поновлення порушеного права, а не обмежуватися формальним виконанням рішення, що не призводить до отримання особою належного результату. Зміна способу і порядку виконання рішення суду шляхом визначення конкретного способу його реалізації у вигляді стягнення на користь стягувача нарахованої суми заборгованості є необхідною для забезпечення повного, своєчасного та ефективного виконання судового рішення. Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2024 року відмовлено у задоволенні заяви відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про зміну способу і порядку виконання рішення суду. Мотивами цієї ухвали слугувало те, що зміна способу і порядку виконання судового рішення допускається лише за наявності обставин, які істотно ускладнюють або роблять неможливим його виконання у первісно визначений спосіб, однак така зміна не може призводити до зміни змісту самого судового рішення. Рішення у справі № 320/19408/23 має зобов`язальний характер, оскільки ним ГУ ПФУ в м. Києві зобов`язано провести перерахунок та виплату пенсії позивачу, а не стягнуто з відповідача конкретно визначену грошову суму. Звернення державного виконавця фактично спрямоване на заміну одного способу судового захисту іншим, а саме зобов`язання вчинити певні дії - на стягнення конкретної суми коштів у розмірі 705 918, 07 грн. Така зміна означала б фактичну зміну резолютивної частини рішення по суті, вихід за межі позовних вимог та вирішення питання, яке не було предметом дослідження під час розгляду справи по суті, що не допускається в порядку статті 378 КАС України. Саме по собі невиконання рішення у добровільному порядку та повідомлення боржника про нарахування заборгованості з посиланням на її виплату в межах бюджетних асигнувань не є тією обставиною, яка дає підстави для трансформації зобов`язального рішення у рішення про стягнення коштів. У цьому випадку фактичною причиною ускладнення виконання є не спосіб, визначений рішенням суду, а відсутність належного бюджетного фінансування, на яке зміна способу виконання не може вплинути. Виконання рішень про зобов`язання державного органу вчинити певні дії щодо майна здійснюється в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження», з урахуванням особливостей Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень». Водночас законодавче регулювання не дає підстав вважати, що у такій ситуації суд може замінити зобов`язання провести виплату на безпосереднє стягнення відповідної суми. Грошові кошти у вигляді пенсійної заборгованості, які підлягають виплаті стягувачу, не є власністю територіального органу Пенсійного фонду та не можуть розглядатися як кошти, що вільно перебувають на його рахунках для примусового стягнення. Фактичне виконання такого рішення можливе лише за наявності відповідного бюджетного призначення, а стягнення коштів із рахунків суб`єкта владних повноважень на інші цілі могло б створити ризики для виконання ним покладених функцій. Посилаючись на практику Верховного Суду та Верховного Суду України, суд наголосив, що зміна способу виконання є допустимою лише тоді, коли вона не зачіпає суті рішення. Натомість у цій справі запропонований державним виконавцем спосіб фактично змінює обраний судом спосіб захисту порушеного права, а тому є неприпустимим. Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу та задовольнити заяву. В обґрунтування скарги зазначено, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для зміни способу і порядку виконання рішення, оскільки у цій справі має місце не абстрактне очікування бюджетного фінансування, а тривале і фактичне невиконання судового рішення в частині виплати вже нарахованих сум пенсії. Рішенням суду від 29 березня 2024 року його позов було задоволено повністю, а ГУ ПФУ в м. Києві після відкриття виконавчого провадження саме підтвердило, що на виконання цього рішення здійснило перерахунок пенсії та нарахувало до виплати заборгованість у сумі 705 918, 07 грн, однак фактично ці кошти не виплатило. Суд першої інстанції неповно з`ясував фактичні обставини, оскільки не врахував: з 03 травня 2024 року йому була нарахована пенсія у меншому, ніж передбачено рішенням суду, розмірі; основний розмір пенсії у пенсійній справі визначено як 66 744, 73 грн, а виплата фактично здійснювалась у значно меншому розмірі через обмеження максимальним розміром; за даними розрахунків пенсійного органу за 2022 та 2023 роки нарахований розмір пенсії становив 30 230, 89 грн, 30 124, 14 грн та 30 163, 89 грн відповідно, тобто суми були визначені, але виплачувались не повністю. Це підтверджує, що проблема полягає не у відсутності самого розрахунку чи неможливості визначити суму, а у невиплаті вже обчислених коштів. З моменту ухвалення рішення відповідач продовжив протиправно обмежувати пенсію максимальним розміром. У зв`язку з цим він вважає неправильним висновок суду, що відсутні підстави для судового контролю чи для зміни способу виконання. Скаржник фактично доводить, що судове рішення не виконується належним чином не лише в частині виплати заборгованості, а й у частині поточних пенсійних виплат, бо пенсійний орган продовжує застосовувати те саме обмеження, яке вже було визнане судом протиправним. Висновок суду про неможливість зміни способу виконання через те, що це нібито змінить суть рішення, є надто формальним. Коли боржник уже здійснив перерахунок, визначив суму заборгованості й офіційно її визнав, то звернення до суду із вимогою про зміну способу виконання шляхом стягнення цієї суми не змінює суті первісного рішення, а лише створює реальний механізм його виконання. Помилковим також є посилання суду на залежність виконання рішення від бюджетних асигнувань, оскільки право особи на пенсійні виплати, вже нараховані на виконання судового рішення, не може ставитися у залежність від бюджетного фінансування, а державний орган не вправі прикриватися відсутністю коштів як підставою для невиконання судового акта. Тому зміна способу виконання є необхідною для ефективного захисту його права та відповідає завданню адміністративного судочинства щодо реального, а не декларативного поновлення порушених прав. При цьому, державним виконавцем були вжиті заходи примусового виконання: відкрито виконавче провадження, накладено штраф на боржника, а згодом і направлено повідомлення до органу досудового розслідування у зв`язку з невиконанням рішення суду. Це свідчить про те, що звичайні інструменти виконавчого провадження виявилися неефективними, а отже подання про зміну способу виконання було обґрунтованим і спрямованим саме на досягнення фактичного виконання рішення. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Апеляційний розгляд справи відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Згідно з частинами першою та другою статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. З метою повного та всебічного встановлення обставин справи, колегією суддів вирішено продовжити на розумний строк її апеляційний розгляд. Перевіривши повноту встановлення фактичних обставин справ та їх правову оцінку, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Надаючи правову оцінку правовідносинам щодо зміни способу і порядку виконання рішення у справі, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з статтею 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Відповідно до частин другої, третьої статті 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Порядок та підстави зміни чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення в адміністративному судочинстві врегульовані статтею 378 КАС України. Відповідно до частин першої-другої статті 378 Кодексу адміністративного судочинства України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду. Заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням стягувача та боржника. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає судовому розгляду. Приписи статті 378 КАС України свідчать про те, що зміна способу і порядку виконання судового рішення є виключним процесуальним інструментом, застосування якого можливе лише за наявності обставин, що істотно ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення у спосіб, визначений судом. При цьому така зміна має допоміжний характер та спрямована виключно на забезпечення реального виконання судового рішення, а не на перегляд чи трансформацію його змісту. Системний аналіз наведених положень свідчить, що межі застосування цього інституту обмежуються необхідністю адаптації способу виконання до об`єктивних умов, які виникли після ухвалення рішення, однак не допускають зміни обраного судом способу захисту порушеного права. Інше тлумачення призвело б до фактичного перегляду судового рішення поза встановленими процесуальними процедурами, що суперечить принципу правової визначеності та остаточності судового акта. Як правильно встановив суд першої інстанції, рішення у справі № 320/19408/23 має зобов`язальний характер, оскільки ним ГУ ПФУ в м. Києві зобов`язано здійснити перерахунок та виплату пенсії позивачу. У межах цього рішення суд не визначав конкретного розміру грошових коштів, які підлягають стягненню, а поклав на відповідача обов`язок вчинити дії, спрямовані на відновлення порушеного права позивача. Водночас зі змісту заяви державного виконавця, підтриманої апелянтом, вбачається, що фактично заявник просить змінити спосіб виконання рішення шляхом заміни покладеного на відповідача обов`язку вчинити дії на стягнення конкретно визначеної суми коштів у розмірі 705 918, 07 грн. Така зміна не є зміною способу виконання у розумінні статті 378 КАС України, а фактично означає заміну способу судового захисту, обраного судом при вирішенні спору по суті. Доводи апеляційної скарги про те, що відповідна сума була нарахована відповідачем на виконання судового рішення, не змінюють правової природи останнього, оскільки нарахування заборгованості є складовою виконання зобов`язального рішення і не перетворює його на рішення про стягнення грошових коштів. Визначення розміру належних до виплати сум здійснюється відповідачем у межах виконання судового рішення, однак це не означає, що судом було встановлено обов`язок зі сплати саме такої конкретної суми в порядку примусового стягнення. Колегія суддів звертає увагу, що запропонований заявником спосіб виконання фактично спрямований на досягнення результату, який не був предметом судового розгляду при вирішенні справи по суті, а саме - на безпосереднє стягнення грошових коштів із відповідача. Застосування такого підходу виходило б за межі позовних вимог, досліджених судом, та призводило б до зміни резолютивної частини рішення, що є неприпустимим у межах процедури зміни способу виконання. Посилання апелянта на тривале невиконання рішення суду та неефективність заходів виконавчого провадження не спростовують наведених висновків. Сам по собі факт невиконання судового рішення або складність його виконання не може бути підставою для зміни способу захисту порушеного права, визначеного судом. У таких випадках законодавство передбачає інші правові механізми впливу на боржника, зокрема застосування заходів примусового виконання, відповідальності за невиконання судового рішення. Колегія суддів також враховує, що правовідносини, пов`язані з виплатою пенсій, мають публічно-правовий характер та регулюються спеціальним законодавством, у тому числі з урахуванням бюджетних процедур. Водночас зміна способу виконання судового рішення не може використовуватися як інструмент для обходу встановленого порядку фінансування відповідних виплат або для покладення на суд функцій визначення та стягнення бюджетних зобов`язань поза межами розгляду справи по суті. Аргументи апеляційної скарги щодо необхідності забезпечення ефективного захисту порушеного права позивача не заперечуються колегією суддів у принципі, однак не можуть бути реалізовані шляхом зміни виконання судового рішення у спосіб, який суперечить його змісту. Ефективність судового захисту передбачає не лише досягнення результату, але й дотримання встановлених законом процесуальних форм та меж судового розгляду. При цьому суд зауважує, що у разі визначення та невиплати відповідачем конкретної суми заборгованості позивач не позбавлений можливості захисту свого права шляхом звернення до суду із самостійними вимогами про стягнення належних йому коштів, що відповідає усталеній судовій практиці та не суперечить принципу доступу до правосуддя. Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що після вирішення спірних правовідносин законодавець істотно удосконалив механізми судового контролю за виконанням судових рішень. Так, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення положень про судовий контроль за виконанням судових рішень» від 21 листопада 2024 року № 4094-IX, який набрав чинності 19 грудня 2024 року, внесено зміни до статті 378 КАС України, якими, зокрема, передбачено додаткову самостійну підставу для зміни способу і порядку виконання судового рішення. Відповідно до зазначених змін, у разі невиконання суб`єктом владних повноважень судового рішення, яке набрало законної сили, з питань, пов`язаних, зокрема, із перерахунком та виплатою пенсій, протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили, така обставина є підставою для зміни способу виконання рішення шляхом стягнення відповідних сум із такого суб`єкта. Отже, починаючи з 19 грудня 2024 року у позивача виникла процесуальна можливість звернутися до суду із відповідною заявою в порядку статті 378 КАС України (у редакції Закону № 4094-IX) з метою забезпечення ефективного виконання судового рішення. Таким чином, суд першої інстанції, повно і правильно встановив характер спірних правовідносин, надав належну правову оцінку заявленим вимогам та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для зміни способу і порядку виконання судового рішення. Тому згідно із статтею 316 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу суду - без змін. Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2024 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати ухвалення та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач: Черпак Ю.К. Судді: Кобаль М.І. Штульман І.В.