Постанова 4824 № 337/3022/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД справа №337/3022/24 Головуючий у І інстанції - Ковбасюк О.О. апеляційне провадження №22-ц/824/3295/2026 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 квітня 2026 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Приходька К.П., суддів Писаної Т.О., Журби С.О., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Подільського районного суду м. Києва від 19 вересня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів, - установив: У травні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів. Свої вимоги мотивував тим, що він є батьком відповідача, є непрацездатною особою, пенсіонером, учасником бойових дій. Розмір отримуваної ним пенсії, після відрахувань із неї аліментів, становить 2789,93 грн., інших джерел доходів він не має. При цьому, він має ряд захворювань, а також вимушений проживати по знайомих та сплачувати комунальні послуги в розмірі 1000-2000 грн. щомісяця. Вказував, що його становище є вкрай нужденним та він потребує сторонньої допомоги, а тому і звернувся із даним позовом до суду. Просив суд, стягнути з ОСОБА_2 на його користь аліменти на його утримання в розмірі 25% від заробітку (доходу) відповідача щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для працездатних осіб, пожиттєво з дати подання позову до суду. Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 19 вересня 2025 року відмовлено у задоволенні зазначеного вище позову. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, оскільки вважає рішення незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що судом першої інстанції не враховано, що після здійснених відрахувань з пенсійних виплат залишок його пенсії є меншим за прожитковий мінімум встановлений законом. Також, судом першої інстанції не враховано та не надано оцінки тому, що він вимушений сплачувати комунальні послуги, що складають від 1000 грн. до 2000 грн. за місяць, в залежності від сезону. Суд першої інстанції помилково дійшов висновку про те, що зазначені ним захворювання не свідчать про те, що він є непрацездатним, оскільки на думку суду першої інстанції він не отримано статусу інваліда внаслідок цих захворювань, проте, таке твердження суду є хибним та необґрунтованим. Сам факт володіння ним земельною ділянкою не свідчить про те, що він отримує з неї прибуток. Крім того, вказує, що наявність у нього статусу учасника бойових не позбавляє його сина обов`язку піклуватись про нього, як про свого непрацездатного батька. Просив суд, скасувати рішення Подільського районного суду м. Києва від 19 вересня 2025 року та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити. На вказану апеляційну скаргу ОСОБА_2 подав відзив, в обґрунтування якого зазначив, що окрім нього, у ОСОБА_1 є ще один повнолітній син- ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проте позивач звернувся із позовом про стягнення аліментів на своє утримання лише до нього, старшого сина. Вказує, що сплата аліментів на утримання неповнолітніх дітей позивача є його обов`язком, як батька відповідно до законодавства України, та не є підставою для того щоб його повнолітні діти сплачували аліменти на його утримання. Позивачем не було надано жодних належних доказів, які б свідчили про те, що розмір отримуваної ним пенсії та іншого доходу, є значно нижчим за розмір його щомісячних витрат. Звертає увагу на те, що ОСОБА_1 , як виявилося, має у власності житловий будинок та земельну ділянку, тобто від здачі земельної ділянки в оренду може отримувати дохід, а тому посилання ОСОБА_1 на ту обставину, що саме володіння ним земельною ділянкою, не свідчить проте, що він отримує від неї дохід не знайшли свого підтвердження, оскільки ОСОБА_1 навмисно не здає в оренду земельну ділянку, щоб з нього не стягувалися аліменти, та навмисно не реєструє право власності на житловий будинок. Позивачем не додано до матеріалів справи доказів того, що він має інвалідність та не має змоги працювати, наведені захворювання якими ніби то страждає апелянт, не є такими, що не дають змогу працювати. Отже, судом першої інстанції зроблено обґрунтований висновок про те, що позивачем не доведено факт потреби в матеріальній допомозі, оскільки його пенсія перевищує прожитковий мінімум, а також він має додаткові доходи від використання майна та іншу нерухомість, яка може приносити дохід. Просив суд, апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення Подільського районного суду м. Києва від 19 вересня 2025 року залишити без змін. Частиною 1 ст. 368 ЦПК України передбачено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. У відповідності до ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Згідно з ч. 3 ст. 369 ЦПК України, з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи. Згідно з п. 1 ч. 4 ст. 274 ЦПК України, в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів та поділ майна подружжя. Згідно ч.13 ст.7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав. Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є батьком відповідача ОСОБА_2 . Крім відповідача у позивача є ще троє дітей - повнолітній син ОСОБА_2 та двоє неповнолітніх дочок - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Позивач проживає окремо від усіх дітей, за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно з рішенням Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 29.09.2014, ухваленого у справі №398/3554/14-ц, з позивача стягуються на користь ОСОБА_6 на утримання дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , аліменти у розмірі 1/3 частини всіх видів заробітку (доходів), але не менше 30% прожиткового мінімуму для неповнолітньої дитини, щомісячно, починаючи з 22.05.2014 та до досягнення найстаршою дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_4 . Позивач є пенсіонером та отримує пенсію за вислугу років довічно, що підтверджується пенсійним посвідченням № НОМЕР_1 , серії НОМЕР_2 , виданим Пенсійним фондом України 25.01.2017. Згідно з довідкою про розмір призначеної і фактично отриманої пенсії, виданою Управлінням з питань виплати ГУ ПФУ в Кіровоградській області від 10.02.2025 за №1100-0403-7/8815 розмір щомісячно нарахованої та фактично виплаченої позивачу пенсії за період з 01.12.2023 по 21.12.2024 склав: -з грудня 2023 року по лютий 2024 року: нараховано - 5579,86 грн., фактично виплачено - 2789,93 грн.; -з березня 2024 року по липень 2024 року: нараховано - 6048,21 грн., фактично виплачено - 3024,11 грн.; -у серпні 2024 року: нараховано - 7048,21 грн., фактично виплачено - 4024,11 грн.; -з вересня 2024 року по грудень 2024 року: нараховано - 6048,21 грн., фактично виплачено - 3024,11 грн. Як вбачається із листа ГУ ПФУ в Кіровоградській області від 28.02.2025, ОСОБА_1 перебуває на обліку у вказаному управлінні з 03.01.2017. Станом на 01.02.2025 розмір його пенсії становить 6048,21 грн. З пенсії ОСОБА_1 проводяться відрахування відповідно до постанови Олександрійського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області від 11.10.2017 ВП №45134371 про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника ОСОБА_1 щодо утримання аліментів на двох дітей у розмірі 1/3 частини всіх видів доходів боржника щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_4 . Відповідно до ст. 50 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на утримання членів сім`ї (аліменти) з пенсії може бути відраховано не більш як 50 відсотків її розміру. Таким чином, починаючи з листопада 2017 року, на підставі вищезазначеної постанови органу державної виконавчої служби та з урахуванням норм Закону, з пенсії ОСОБА_1 здійснюються відрахування аліментів у розмірі 50% його пенсії. Разом з цим, оскільки визначені постановою органу державної виконавчої служби відрахування аліментів у розмірі 50% прожиткового мінімуму на дітей перевищують максимальний розмір відрахувань передбачених Законом, тому відрахування здійснюються у розмірі 50% пенсії та водночас щомісячно нараховується заборгованість по аліментах, яка на даний час становить 20353,19 грн., з урахуванням утриманої суми за лютий 2025 року. Із листа ГУ ДПС у Кіровоградській області №1385/5/1128-12-01-06 від 25.02.205 вбачається, що згідно з інформацією з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела та суми доходів, отриманих від податкових агентів, та/або про суми доходів, отриманих самозайнятими особами, а також суму річного доходу, задекларованого фізичною особою в податкові й декларації про майновий стан і доходи, за період з 01.12.2023 по -01.12.2024 інформація про доходи ОСОБА_1 відсутня. Згідно інформаційно-комунікаційної системи ДПС України ОСОБА_1 є власником земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства загальною площею 2 га, кадастровий номер 3520385500:02:001:0563, яка розташована на території Попельнастівської сільської ради Олександрійського району Кіровоградської області та є платником земельного податку з фізичних осіб. Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено наявності у нього скрутного матеріального стану та потреби у зв`язку з цим у матеріальній допомозі, оскільки досліджені докази свідчать про те, що позивач має постійний та стабільний дохід у вигляді пенсії, розмір якої, навіть з урахуванням стягуваних з позивача аліментів, не є нижчим від розміру відповідного прожиткового мінімуму, встановленого законом. Крім того, позивач має у власності земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства. Таким чином, суд першої інстанції дійшов до висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими, оскільки, позивачем не доведено його право на утримання (аліменти) як непрацездатної особи, яка не забезпечена прожитковим мінімумом. Позивачем не надано доказів того, що йому недостатньо коштів для забезпечення нормального функціонування організму, збереження здоров`я, набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості. З висновками суду першої інстанції погоджується і колегія суддів, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи, а також узгоджуються з вимогами чинного законодавства з огляду на наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. За приписами норм статей 12, 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Статтею 51 Конституції України передбачено, що повнолітні діти зобов`язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів непрацездатних членів сім`ї (ч. 8 ст. 7 СК України). Відповідно до ч. 1 ст. 202 СК України, повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги. Згідно з ч. 3 ст. 172 СК України, якщо повнолітні дочка, син не піклуються про своїх непрацездатних, немічних батьків, з них можуть бути за рішенням суду стягнуті кошти на покриття витрат, пов`язаних із наданням такого піклування. Відповідно до ч. 3 ст. 75 СК України, непрацездатним вважається той із подружжя, який досяг пенсійного віку, встановленого законом, або є особою з інвалідністю I, II чи III групи. За приписами ст. 1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», непрацездатні громадяни - особи, які досягли встановленого цим Законом віку, що дає право на призначення пенсії за віком, у тому числі на пільгових умовах, та дострокової пенсії, або особи з інвалідністю, у тому числі діти з інвалідністю, а також особи, які мають право на пенсію у зв`язку з втратою годувальника відповідно до закону. Пунктом 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», обов`язок повнолітніх дочки, сина утримувати своїх непрацездатних батьків, які потребують матеріальної допомоги (ст. 202 СК), не є абсолютним. При вирішенні питання про стягнення аліментів на утримання батьків слід враховувати, що вказане право батьків, якому кореспондує обов`язок повнолітніх дітей виникає за наявності двох умов: непрацездатності батьків та наявності у них потреби у матеріальній допомозі і не залежить від майнового стану повнолітніх дочки, сина. Звільнення від обов`язку утримувати матір, батька та обов`язку брати участь у додаткових витратах можливі лише коли буде встановлено, що мати, батько ухилялися від виконання своїх батьківських обов`язків, що передбачено ч. 1 ст. 204 СК України. Колегія суддів зауважує, що право на утримання від дочки, сина мати та батько матимуть за умови, якщо вони є непрацездатними та потребують матеріальної допомоги. Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Так, згідно з постановою об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі №212/1055/18-ц, тлумачення ст. 202 СК України свідчить, що обов`язок повнолітніх дітей по утриманню своїх батьків виникає на підставі складу юридичних фактів: 1) походження дитини від матері, батька (кровне споріднення) або наявність між ними інших юридично значущих зв`язків (зокрема, усиновлення); 2) непрацездатність матері, батька; 3) потреба матері, батька в матеріальній допомозі. Зобов`язання повнолітніх дітей по утриманню батьків не виникає у разі відсутності хоча б однієї із вказаних умов. Обов`язок повнолітніх дітей не пов`язується з їх працездатністю і можливістю надавати батькам матеріальну допомогу. Відповідно до частин 1-4 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій Стаття 76 ЦПК України визнає доказами будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 77 ЦПК України). Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Верховний Суд 23 жовтня 2019 року прийняв постанову у справі №917/1307/18, якою розтлумачив сутність принципу змагальності та неможливість застосування учасником справи концепції «негативного доказу» для обґрунтування власної позиції. Верховний Суд зазначив, що принцип змагальності полягає в обов`язку кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження або заперечення власних вимог у спорі. Мається на увазі, що позивач стверджує про існування певної обставини та подає відповідні докази, а відповідач може спростувати цю обставину, подавши власні докази, які вважає більш переконливими. В свою чергу суд, дослідивши надані сторонами докази, та з урахуванням переваги однієї позиції над іншою виносить власне рішення. При цьому сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що їх позиція є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу втрачає сенс уся концепція принципу змагальності. Колегією суддів встановлено, що позивач ОСОБА_1 є батьком відповідача ОСОБА_2 . Проте, доказів того, що позивач є особою з інвалідністю, має ряд захворювань, які не дають змоги працювати, його дохід не дозволяє забезпечити належне лікування, оздоровлення, харчування, проживання, як зазначено в позовній заяві, стороною позивача до матеріалів справи не надано. На підставі викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем на підтвердження обставин, які були б підставою для стягнення аліментів з ОСОБА_2 на його утримання до суду надано не було, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог. Інші доводи апеляційної скарги у переважній більшості є аналогічними доводам, викладеним у позовній заяві та відповіді на відзив, і не спростовують висновків суду першої інстанцій, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині рішення та зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки. Судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Відповідно до положень ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи наведене та доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку про відсутність обґрунтованих правових підстав для скасування оскаржуваного рішення суду, яке ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, з підстав, що зазначені в апеляційній скарзі, а тому, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів,- постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Подільського районного суду м. Києва від 19 вересня 2025 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, окрім випадків, передбачених ч.3 ст.389 ЦПК України. Суддя-доповідач К.П. Приходько Судді Т.О. Писана С.О. Журба