Постанова Київський апеляційний суд № 758/6950/25

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД справа №758/6950/25 Головуючий у І інстанції - Войтенко Т.В. апеляційне провадження №22-ц/824/3143/2026 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 квітня 2026 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Приходька К.П., суддів Писаної Т.О., Журби С.О., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Подільського районного суду м. Києва від 30 липня 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укрфінстандарт» до ОСОБА_1 , третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Алекскредит» про стягнення заборгованості за кредитним договором,- установив: У травні 2025 року ТОВ «ФК «Укрфінстандарт» звернулося до Подільського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_1 , третя особа: ТОВ «Алекскредит» про стягнення заборгованості за кредитним договором. Свої позовні вимоги обґрунтовувало тим, що08.03.2020 між ТОВ «Алекскредит» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №3361427, який підписано відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором «PS3361427». Умовами кредитного договору передбачено: сума кредиту - 5000 грн.; строк кредитування - за лояльними покращеними умовами кредитування повне виконання зобов`язань у базовий період: дата початку періоду 08.03.2020 - дата платежу (дата закінчення періоду) 07.04.2020. За загальними умовами кредитування: базовий період: 08.03.2020 - 07.04.2020; спеціальний період 08.04.2020-04.10.2020 весь період кредитування становить 08.03.2020 по 04.10.2020. Таким чином, за лояльними умовами кредитування 30 днів, за загальними умовами кредитування 210 днів, з яких базовий період 30 днів, спеціальний період 180 днів. Розмір процентної ставки за лояльними умовами кредитування до 07.04.2020 - 558,45%; за загальними умовами кредитування до 07.04.2020 - 620,50% річних; до 04.10.2020 - 1095% річних; тип процентної ставки - фіксована для кожного періоду: за лояльними умовами кредитування до 07.04.2020 - 1,53%, за загальними умовами кредитування до 07.04.2020 - 1,70%, до 04.10.2020 - 3%. На банківську картку позичальника було перераховано кредитні кошти у розмірі 5000 грн. 08.10.2020 між ТОВ «Алекскредит» та ним, ТОВ «ФК «Укрфінстандарт», було укладено договір факторингу №LVMM/06-07-2020-71, відповідно до якого ТОВ «Алекскредит» відступило на його користь права вимоги за кредитним договором №3361427. Вказувало, що воно набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які являлись боржниками ТОВ «Алекскредит», включно і до ОСОБА_1 за договором позики №3361427. Зазначало, що відповідач станом на 23.04.2025 має заборгованість перед ним, ТОВ «ФК «Укрфінстандарт», яка становить 31385 грн., та яка складається із заборгованості за договором позики №3361427: - 5000 грн. тіла кредиту; 26385 грн. - залишок заборгованості по процентам за користування позикою, яку не сплачено у позасудовому порядку, що і стало підставою для звернення до суду з даним позовом. Просило суд, стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість у розмірі 31385 грн., судовий збір у розмірі 2422,40грн. та витрати на правничу допомогу у розмірі 6000 грн. Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 30 липня 2025 року зазначений вище позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Укрфінстандарт» заборгованість за Договором про надання кредиту №3361427 від 08.03.2020, укладеним з ТОВ «Алекскредит», у розмірі 31385 грн., судового збору у розмірі 2422,40 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 6000 грн. Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, вважаючи, що при ухваленні оскаржуваного рішення судом порушено норми процесуального та матеріального права, не враховано обставини, які мають суттєве значення для справи. В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що договір про надання кредиту №3361427 було укладено 08.03.2020 року, між ним та ТОВ «Алекскредит». Згідно договору: тіло кредиту 5000 грн., кінцева дата виконання договору: 04.10.2020 рік. Кредитор (позивач) звернувся до суду лише 12.05.2025 року, тобто через 5 років після видачі кредиту, а тому, на її думку, позивач пропустив строк позовної давності. Крім того, вказує, що нарахування на тіло кредиту процентів, штрафів, пені, тощо, понад визначену ч.2, ст.21, абз.1, ч.2, ст.21 ЗУ «Про споживче кредитування», є безпосереднім порушення Закону і є незаконними діями кредитора. Просив суд, скасувати рішення Подільського районного суду м. Києва від 30 липня 2025 року та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. На вказану апеляційну скаргу ТОВ «ФК «Укрфінстандарт» подало відзив, в обґрунтування якого зазначило, що заперечення наведені в апеляційній скарзі дублюють заперечення подані у відзиві, будь які докази на підтвердження заперечень відповідачем не надано, що свідчить про їх невірогідність та недоведеність. Відтак, звертаючись до суду з даним позовом у травні 2025 року, воно дотрималося строку звернення до суду. Відповідач не спростовував, що отримав кредитні кошти, заборгованість не погашав. Доводи апеляційної скарги зводились до непогодження з сумою відсотків, проте, доказів того, що відповідач здійснив оплату заборгованості матеріали справи не містять. Вказує, що відсотки за користування кредитом нараховано з урахуванням норм чинного законодавства, нарахування Кредитодавцем штрафів та пені не відбувалось, у зв`язку із чим, заперечення відповідача є такими, що не відповідають дійсності. Просило суд, апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення Подільського районного суду м. Києва від 30 липня 2025 року залишити без змін. Стягнути із ОСОБА_1 на свою користь понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6000 грн. Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. Відповідно до ч.1. ст.369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Згідно ч.13 ст.7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав. Відповідно до ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судом встановлено, що08.03.2020 між ТОВ «Алекскредит» та ОСОБА_1 було укладено договір позики №3361427, за умовами якого кредитодавець надає позичальнику кредит на умовах строковості, зворотності, платності, а Позичальник зобов`язується повернути кредит Кредитодавцю та оплатити за користування кредитом на умовах, що передбачені цим Договором. Відповідно до п. 7.2 договору, підписанням цього договору позичальник підтверджує, що ознайомився з цим договором та правилами, повністю розуміє, погоджується і зобов`язується неухильно дотримуватись своїх обов`язків та виконувати їх. Згідно з п.7.9 договору, цей договір укладено дистанційно, в електронній формі, з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, шляхом надсилання електронного повідомлення про прийняття (акцепт) пропозиції, та підписано накладенням електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Відповідно до положень Закону України «Про електронну комерцію» Договір прирівнюється до укладеного в письмовій формі. Сторонами визначено умови кредиту: сума кредиту - 5000 грн.; строк кредитування - за лояльними покращеними умовами кредитування повне виконання зобов`язань у базовий період: дата початку періоду 08.03.2020 - дата платежу (дата закінчення періоду) 07.04.2020. За загальними умовами кредитування: базовий період: 08.03.2020 - 07.04.2020; спеціальний період 08.04.2020-04.10.2020, весь період кредитування становить 08.03.2020 по 04.10.2020. Таким чином, за лояльними умовами кредитування 30 днів, за загальними умовами кредитування 210 днів, з яких базовий період 30 днів, спеціальний період 180 днів. Розмір процентної ставки за лояльними умовами кредитування до 07.04.2020 - 558,45%; за загальними умовами кредитування до 07.04.2020 - 620,50% річних; до 04.10.2020 - 1 095% річних; тип процентної ставки - фіксована для кожного періоду: за лояльними умовами кредитування до 07.04.2020 - 1,53%, за загальними умовами кредитування до 07.04.2020 - 1,70%, до 04.10.2020 - 3%. Сторони також погодили у п. 3.1 Договору, що строк дії договору встановлюється з дати укладення договору 08.03.2020 року до кінцевої дати виконання договору 04.10.2020 року. Відповідно до п. 3.2, датою укладення договору є дата підписання договору (акцептування позичальником Оферти) та надання кредиту позичальнику. Договір про надання позики №3361427 від 08.03.2020 підписано ОСОБА_1 електронним підписом одноразовим ідентифікатором «PS3361427». 08.03.2020 первісний кредитор перерахував на рахунок відповідача грошові кошти в сумі 5000 грн., що підтверджується довідкою ТОВ «ФК «Елаєнс» від 23.04.2025. Відповідно до розрахунку заборгованості, проведеного позивачем, сума заборгованості за договором №3361427 від 08.03.2020 станом на 23.04.2025 року складає 31385 грн., з яких: прострочена заборгованість за сумою кредиту - 5000 грн.; прострочена заборгованість за процентами - 26385 грн. 08.10.2020 між ТОВ «Алекскредит» та ТОВ «ФК «Укрфінстандарт» було укладено договір факторингу №LVMM/06-07-2020-71, відповідно до якого ТОВ «Алекскредит» відступило на користь ТОВ «ФК «Укрфінстандарт» права вимоги за кредитним договором №3361427. ТОВ «ФК «Укрфінстандарт» набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які являлись боржниками ТОВ «Алекскредит», включно і до ОСОБА_1 за договором позики №3361427, що доводиться Витягом з реєстру боржників від 08.10.2020 року. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не виконано зобов`язань, визначених кредитним договором, порушено умови щодо погашення кредиту та нарахованих відсотків за його користування, у зв`язку з чим позивач, який у встановленому законом порядку набув право вимоги за договором, вправі задовольнити свої вимоги шляхом стягнення непогашеної суми заборгованості. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції виходячи з наступного. Так, основні засади цивільного законодавства визначені у ст.3 ЦК України. Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України. Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору. За правилом ч. 1 ст. 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Відповідно до ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів. У відповідності до ст. 6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України). За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (ч. 2 ст. 639 ЦК України). Абзац 2ч. 2 ст. 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі. Відповідно до правового висновку, висловленого Верховним Судом у постановах від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України). У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України). Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України). Особливості укладання договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» (далі - Закон). Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону, електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (п. 12 ч.1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»). Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону, електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст.11 Закону). Згідно із ч. 6 ст. 11 Закону, відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. За правилом ч. 8 ст. 11 Закону, у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Стаття 12 Закону визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 травня 2021 року у справі №761/35556/14 зроблено висновок, що «невід`ємною складовою правильної правової кваліфікації судами спірних договірних відносин є визначення правової природи договору, який є основою їх виникнення. Виходячи зі змісту ст. 640 ЦК України, залежно від моменту виникнення цивільних прав і обов`язків у сторін договору, законодавець розрізняє договори консенсуальні і реальні. Консенсуальний договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Щодо реальних договорів, для укладення яких, крім згоди сторін, вимагається передання майна або вчинення іншої дії, ч. 2 ст. 640 ЦК України передбачає правило, за яким договір вважається укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України кредитний договір - це договір, за яким банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір за своєю юридичною природою є консенсуальним». У справі, яка переглядається, встановлено, що08.03.2020 між ТОВ «Алекскредит» та ОСОБА_1 було укладено договір позики №3361427. Із змісту вказаного договору вбачається, що він підписаний ОСОБА_1 електронним підписом з використанням одноразового ідентифікатора. Також матеріали справи містять паспорт споживчого кредиту, який також підписаний ОСОБА_1 електронним підписом з використанням одноразового ідентифікатора. Отже, позивачем доведено факт укладення 08.03.2020 між ТОВ «Алекскредит» та ОСОБА_1 договору позики №3361427в електронній формі, який підписаний за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Підписавши вказаний договір, відповідач добровільно погодився на визначені у ньому умови кредитування, взяв на себе відповідні зобов`язання. Відповідно до Закону договори вважаються такими, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, та укладення цих договорів у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача. На виконання умов договору ТОВ «Алекскредит» перерахувало на картковий рахунок ОСОБА_1 кошти в сумі 5000 грн., що підтверджується довідкою ТОВ «ФК «Елаєнс» від 23.04.2025 Надаючи правову оцінку зазначеному, колегія суддів вважає доведеним факт укладення договору позики та отримання ОСОБА_1 кредитних коштів від ТОВ «Алекскредит». При цьому відповідачем вказані обставини не спростовані. Доказів протилежного матеріали справи не містять, як з приводу укладення договору, так і належності відповідачу номеру телефону чи ненадходження на нього смс-кодів, а також отримання зазначених коштів, тобто не спростовано відповідачем, що в силу положень статей 12, 81 ЦПК України є його процесуальним обов`язком. До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18; від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19; від 12 січня 2021 року у справі №524/5556/19, від 07 жовтня 2020 року у справі №127/33824/19 і від 16 грудня 2020 року у справі №561/77/19. Відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованості сума заборгованості за позикою становить 31385грн., з яких: заборгованість за тілом кредиту 5000грн., заборгованість за відсотками 26385грн. Стороною відповідача даний розрахунок не спростовано, не надано власного розрахунку чи доказів виконання боргових зобов`язань. За вказаних обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про доведеність та обґрунтованість позовних вимог та наявність у відповідача заборгованості в розмірі 31385 грн. Доводи апеляційної скарги про те, що до даних правовідносин необхідно застосувати строк позовної давності, оскільки він був пропущений позивачем, є необґрунтованими з огляду на наступне. Згідно зі ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Інститут позовної давності виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», наведених у ст. 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого положеннями ЦПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, має довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше. Згідно з ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Значення позовної давності полягає в тому, що цей інститут забезпечує визначеність та стабільність цивільних правовідносин. Він дисциплінує учасників цивільного обігу, стимулює їх до активності в здійсненні належних їм прав, зміцнює договірну дисципліну, сталість цивільних відносин. Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, які відбулися в далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту зі спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, №22083/93, №22095/93, §51, ЄСПЛ, від 22.10.1996; ZOLOTAS v. GREECE (№o. 2), №66610/09, §43, ЄСПЛ, від 29.01.2013). У постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі №369/6892/15-ц, від 07.11.2018 у справі №372/1036/15-ц, від 18.12.2019 у справі №522/1029/18 та в постановах Верховного Суду від 13.11.2019 у справі №385/1454/15-ц, від 01.10.2020 у справі №912/1672/18 викладені висновки, відповідно до яких позовна давність застосовується лише за умови встановлення наявності порушеного права сторони спору, тому встановивши доведеність порушення цивільного права, за захистом якого особа звернулася до суду, але якщо позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною в справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення. Разом з цим, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), та воєнного стану законодавець застосував нову конструкцію, якою тимчасово доповнив перелік обставин, які впливають на перебіг позовної давності, а саме: продовження позовної давності. Постановою Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 11.03.2020 №211 з 12.03.2020 на всій території України було встановлено карантин. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30.03.2020 №540-ІХ розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Цей Закон набрав чинності 02.04.2020. Отже початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов`язувати саме з моментом набрання 02.04.2020 чинності Законом №540-ІХ. Подібний правовий висновок сформулювала Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06.09.2023 у справі №910/18489/20. Строк дії карантину неодноразово продовжувався, а скасований був з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 27.06.2023 №651. Отже, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), позовна давність була продовжена з 02.04.2020 до 30.06.2023. Водночас Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022 було введено воєнний стан в Україні із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України. Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався указами Президента України та триває дотепер. Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» від 15.03.2022 №2120-ІХ розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу продовжуються на строк його дії. Закон №2120-ІХ набрав чинності 17.03.2022. Надалі Законом України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» від 08.11.2023 №3450-ІХ пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Закон №3450-ІХ набрав чинності 30.01.2024. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 02.07.2025 у справі №903/602/24 зазначила, що в разі якщо позовна давність не спливла станом на 02.04.2020, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30.06.2023 - на строк дії карантину, а надалі до 29.01.2024 - на строк дії воєнного стану), а з 30.01.2024 перебіг строку звернення до суду зупинився на строк дії воєнного стану. Законом України «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» від 14.05.2025 №4434-ІХ пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України виключено. Закон №4434-ІХ набрав чинності 04.09.2025. Таким чином, в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовна давність) було продовжено від початку воєнного стану до 29.01.2024, а з 30.01.2024 до 03.09.2025 включно перебіг такого строку зупинявся. Оскільки в цій справі станом на 09 березня 2020 року позовна давність щодо позовних вимог ТОВ «ФК «Укрфінстандарт» не спливла, то цей строк унаслідок його продовження на строк дії карантину та воєнного стану (до 29.01.2024) й подальшого (з 30.01.2024 до 03.09.2025 включно) зупинення його перебігу на строк дії воєнного стану не є пропущеним. Щодо доводів апеляційної скарги стосовно неспівмірного та несправедливого нарахування відсотків, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне. У правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 зазначено, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання. У постанові Верховного Суду від 04.11.2025 у справі №916/2740/21 зроблено висновок про те, що на відміну від розміру процентів за «користування кредитом», розмір процентів як відповідальності за прострочення виконання грошового зобов`язання може бути зменшений судом. Колегія суддів звертає увагу, що в даному випадку відсотки були нараховані не на підставі ст. 625 ЦК України як відповідальності за прострочення виконання грошового зобов`язання, а на підставі договору позики, тобто вони є платою боржника за користування позикою, а тому їх розмір зменшенню судом не підлягає. Отже, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для скасування ухваленого у цій справі законного та обґрунтованого рішення, а тому, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін. Суд апеляційної інстанції також звертає увагу на те, що у відзиві на апеляційну скаргу представник позивача просить стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Укрфінстандарт» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6000 грн. На підтвердження понесений судових витрат на правову (правничу) допомогу представником позивача було додано до відзиву на апеляційну скаргу: договір про надання правової допомоги №41153878 від 29.01.2025, укладений між ТОВ «ФК «Укрфінстандарт» та адвокатом Білецьким Б.М.; додаткова угода №3298403540 від 09.05.2025до договору про надання правової допомоги №41153878 від 29.01.2025; детальний опис робіт (наданих послуг) №3361427 від 18.11.2025; акт про підтвердження факту надання правничої допомоги адвокатом від 18.11.2025. Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що представник позивача, у відповідності до вимог ЦПК України, надіслав відзив на апеляційну скаргу представнику відповідача - адвокату Племяннікову Б.Д., що підтверджується квитанцією №5140345 про доставку документів до зареєстрованого Електронного кабінету Користувача ЄСІТС. Відповідно до ст. 141 ЦПК України, суд покладає на відповідача витрати позивача на правничу допомогу у розмірі 6000 грн., що обумовлено договором про надання правової допомоги №41153878 від 29.01.2025. Згідно із п. 1 ч. 2 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, рішення суду та додаткове рішення ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права, і не можуть бути скасовані з підстав, викладених у апеляційній скарзі. Оскільки дія оскаржуваного рішення Подільського районного суду м. Києва від 30 липня 2025 року була зупинена ухвалою Київського апеляційного суду від 20 листопада 2025 року та у зв`язку із залишенням рішення суду першої інстанції без змін, необхідно поновити його дію. На підставі викладеного та керуючись ст. 268, 374, 375, 383, 384, 389 ЦПК України, суд,- постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Подільського районного суду м. Києва від 30 липня 2025 року залишити без змін. Поновити дію рішення Подільського районного суду м. Києва від 30 липня 2025 року. Стягнути із ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укрфінстандарт» (код ЄДРПОУ 41153878, Київська область, м. Бровари, вул. Симона Петлюри, 21/1) витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 6000 гривень. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, окрім випадків, передбачених ч.3 ст.389 ЦПК України. Суддя-доповідач К.П. Приходько Судді Т.О. Писана С.О. Журба