Постанова Київський апеляційний суд № 199/8589/24

Унікальний номер справи 199/8589/24 Номер апеляційного провадження 22-ц/824/4965/2026 Головуючий у суді першої інстанції С. В. Коробенко Суддя - доповідач у суді апеляційної інстанції Л. Д. Поливач Постанова Іменем України 01 квітня 2026 року місто Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ головуючого Поливач Л. Д. (суддя - доповідач), суддів Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І. секретар судового засідання Комар Л. А. учасники справи заявник ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 заінтересована особа ОСОБА_3 розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_3 , подану представником ОСОБА_4 , на рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 05 листопада 2025 року, ухвалене у складі судді Коробенка С. В., в примішенні Солом`янськогорайонного суду м. Києва, у с т а н о в и в : У жовтні 2024 року ОСОБА_5 звернулася до суду із заявою про видачу обмежувального припису щодо ОСОБА_3 , в якій просила видати обмежувальний припис стосовно ОСОБА_3 , 1981 року народження, яким визначити заходи тимчасового обмеження його прав, а саме зобов`язати ОСОБА_3 усунути перешкоди у користуванні ОСОБА_5 квартирою АДРЕСА_1 , яка є об`єктом права спільної сумісної власності, заборонити ОСОБА_3 перебувати у місці проживання з ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_1 строком на 6 місяців. В обґрунтування заявлених вимог зазначила, що 02 серпня 2003 року між нею та ОСОБА_3 було зареєстровано шлюб у Амур-Нижньодніпровському відділі державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції, актовий запис №

521. Від шлюбу сторони мають двох дітей - старшого сина, який є повнолітнім, та молодшого сина ОСОБА_2 , 2011 року народження. Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 15 квітня 2024 року шлюб між сторонами розірвано. Вказала, що під час перебування у шлюбі сторонами в м. Києві була придбана двокімнатна квартира АДРЕСА_1 , право власності на яку зареєстровано на ОСОБА_3 , що підтверджується інформаційною довідкою № 369153312 від 10 березня 2024 року та витягом № 30018484 про державну реєстрацію прав. Після розірвання шлюбу, вона разом з молодшим сином залишилася проживати у вищезазначеній квартирі, що підтверджується актом про фактичне місце проживання від 15 серпня 2024 року, оскільки іншого житла в м. Києві вони не мають. 13 жовтня 2024 року ОСОБА_3 надіслав їй лист-повідомлення про те, що за її відсутності він змінив замки в спільній квартирі, позбавивши її та сина права користування квартирою та доступу до особистих речей, а також повідомив про намір користуватися автомобілем марки Volvo, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , власником якого є заявник. Також зазначала, що в квартирі залишилися всі її речі та речі дитини, необхідні для повсякденного життя, а також корпоративний ноутбук та телефон, необхідні для роботи, що призвело до позбавлення її права на працю та можливості заробляти на життя. Крім того, як зазначила ОСОБА_5 , на ноутбуці встановлені програми, зокрема «Дія», які містять конфіденційну інформацію. 14 жовтня 2024 року, повернувшись з відрядження, вона біля дверей квартири зустріла двох невідомих чоловіків, які погрожували їй під час спроб потрапити до своєї квартири, разом з адвокатом, яка представляла інтереси ОСОБА_3 , за відсутності самого ОСОБА_3 . За цим фактом було викликано наряд поліції «102», працівниками якої зафіксовано її показання та прийнято заяви про вчинення протиправних дій. Також на камери поліцейських зафіксовано невідомих чоловіків, які перекрили їй доступ до квартири та погрожували силою. Оскільки заявник залишилася без житла, речей та коштів, вона звернулася на гарячу лінію «1500» для постраждалих від домашнього насильства та отримала тимчасовий прихисток у Київському міському центрі гендерної рівності, запобігання та протидії насильству за адресою: АДРЕСА_2 . 15 жовтня 2024 року вона знову намагалася потрапити до квартири, але безуспішно, після чого викликала поліцію та зафіксувала порушення її прав, прояви з боку ОСОБА_3 економічного та психологічного насильства, і була відвезена до центру. 16 жовтня 2024 року ОСОБА_3 повідомив її про його намір зібрати її речі, що знаходяться у квартирі та відправити речі їй «Новою Поштою», що заявник вважає втручанням у особисте життя без її згоди. Заявник вказує, що дії ОСОБА_3 відповідають ознакам домашнього насильства та самоправства, які є кримінально караними відповідно до ст. 126-1 КК України, що визначає домашнє насильство як умисне систематичне вчинення фізичного, психологічного або економічного насильства щодо подружжя чи колишнього подружжя або іншої особи, з якою винний перебуває (перебував) у сімейних або близьких відносинах, що призводить до фізичних або психологічних страждань, розладів здоров`я, втрати працездатності, емоційної залежності або погіршення якості життя потерпілої особи. Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 05 листопада 2025 року заяву ОСОБА_5 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 , про видачу обмежувального припису задоволено. Видано обмежувальний припис строком на 6 місяців відносно ОСОБА_3 . Визначено такі заходи тимчасового обмеження прав ОСОБА_3 та покладено на нього такі обов`язки: зобов`язано ОСОБА_3 усунути перешкоди у користуванні ОСОБА_5 квартирою АДРЕСА_1 , яка є об`єктом права спільної сумісної власності, заборонено ОСОБА_3 перебувати у місці постійного проживання з ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_1 , строком на 6 місяців. Не погоджуючись із рішенням суду ОСОБА_3 через свого представника ОСОБА_4 , подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_5 . В обгрунтування доводів апеляційної скарги зазначено, що суд розглянув справу без належного повідомлення заінтересованої особи про розгляд заяви про видачу обмежувального припису. Судова повістка про призначення судового засідання ані заінтересованій особі, ані його представнику направлена судом не була. Судом першої інстанції, незважаючи на подання двічі заяви про надання доступу до матеріалів справи, представнику заінтересованої особи не було забезпечено такого доступу. Таким чином, заінтересована особа та її представник були безпідставно позбавлені можливості реалізувати процесуальні права, учасника справи, у тому числі і на подання пояснень / заперечень щодо обставин справи. У порушення вимог процесуального законодавства долучено до матеріалів справи докази, які не були завчасно надіслані заінтересованій особі. При цьому сторона заявника подає клопотання про долучення таких доказів, посилаючись на обставини, які законно не могли існувати: наявність відомостей про відсутність в матеріалах справи відеозапису без проведення судового засідання та ознайомлення з матеріалами судової справи, озвучена вимога суду поза межами судового засідання. Крім того вказано, що розгляд справи здійснено з порушенням передбачених процесуальним законодавством строків - через рік після подання заяви. Заявник не надала належних та достатніх доказів, необхідних для обґрунтованого висновку про наявність підстав для видачі обмежувального припису, зокрема відсутні докази, які б підтверджували факт вчинення заінтересованою особою домашнього насильства, не надано обґрунтувань та підтверджень нібито наявності реальної загрози застосування насильства в подальшому. Судом не враховано відсутність повторюваності та відсутність реальних загроз вчинення домашнього насильства. Апелянт вказує, що будь-які звинувачення, описані у заяві, є голослівними та не підтвердженими. В матеріалах справи відсутні належні та достатні докази, які б об`єктивно та поза межами розумного сумніву доводили б факт вчинення ОСОБА_3 домашнього насильства. Окрім цього, відсутні належні та достатні докази, з яких можна було б встановити ризики для постраждалої особи, в тому числі у майбутньому, які б, у свою чергу, свідчили про необхідність (чи можливість) застосування того чи іншого обмеження для ОСОБА_3 . Зважаючи на спір, який існує між сторонами щодо поділу спільного майна подружжя, подання заяви про видачу обмежувального припису є лише спробою заявника створити штучні переваги у такій справі, використати інститут протидії домашньому насильству як спосіб тиску та впливу на вирішення майнового спору. У судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник ОСОБА_2 - ОСОБА_4 підтримав подану апеляційну скаргу, просить задовольнити на підставі викладених в ній доводів. Представник ОСОБА_5 - ОСОБА_6 заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, рішення суду просила залишити без змін як законне та обґрунтоване, посилаючись на викладені у відзиві доводи та надані у суді апеляційної інстанції пояснення. Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представників учасників справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду в межах його апеляційного оскарження, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав. Відповідно до ч. ч. 2, 4 ст. 263 ЦПК України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріаль, кв. АДРЕСА_3 ; ного права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із ч. 1, ч. 2 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог. Згідно положень ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі. За приписами ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Судом встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 2003 року до квітня 2024 року, від якого мають неповнолітнього сина ОСОБА_7 2011 року народження, який проживав з матір`ю. Квартира за адресою АДРЕСА_1 , придбана під час шлюбу, а тому вказане нерухоме майно має ознаки об`єкту спільної сумісної власності подружжя відповідно до статті 60 Сімейного кодексу України, якщо будь - хто з подружжя не доведе іншого. Після розірвання шлюбу заявникразом із сином ОСОБА_7 продовжувала проживати в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , яка є їхнім єдиним житлом у м. Києві. ОСОБА_3 змінив замки на вхідних дверях до вказаної квартири без згоди заявника, позбавивши її доступу до майна та речей, необхідних для життя та роботи, включаючи корпоративну техніку з конфіденційними даними. Суд встановив, що такі дії ОСОБА_3 становлять економічне насильство, оскільки перешкоджають ОСОБА_5 у користуванні майном та позбавляють її можливості заробляти на життя, що є також і психологічним насильством, оскільки викликає у неї страх і емоційну залежність. 14 жовтня 2024 року біля квартири заявника зустріли невідомі чоловіки, які погрожували їй силою, перешкоджаючи доступу до квартири, за участю адвоката ОСОБА_3, що зафіксовано заявами ОСОБА_5 до поліції та відеоматеріалами. Подібні спроби 15 жовтня 2024 року також призвели до виклику поліції, після чого заявниця була вимушена звернутися до центру для постраждалих від насильства за тимчасовим прихистком, оскільки вона фактично залишилась на вулиці, без житла у м. Києві. Повідомлення ОСОБА_3 від 16 жовтня 2024 року про відправку речей заявниці «Новою Поштою» через третіх осіб без її згоди є подальшим психологічним насильством з боку ОСОБА_3 . Також суд встановив, що неповнолітній син колишнього подружжя ОСОБА_8 став свідком і жертвою економічного насильства з боку його батька - ОСОБА_3 , оскільки залишився без доступу до дому, речей та стабільності, що негативно впливає на його психологічний стан і розвиток, ОСОБА_3 було порушено статтю 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої Україною, яка вимагає, щоб у всіх діях щодо дітей першочергова увага приділялася якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Такі дії ОСОБА_3 становлять домашнє насильство економічного та психологічного характеру, створюючи реальну загрозу для здоров`я, безпеки заявниці та дитини. Задовольняючи заяву суд дійшов висновку, що належними та допустимими доказами підтверджено вчинення ОСОБА_3 відносно його колишньої дружини ОСОБА_5 та сина ОСОБА_2 економічного та психологічного насильства, а відсутність фізичного насильства не виключає видачі припису, оскільки закон охоплює всі форми насильства, а превентивний характер припису спрямований на запобігання ескалації.Задоволення заяви суд вважав необхідним для захисту прав заявниці на недоторканність житла та дитини на безпечне середовище. Обмежувальний припис на максимальний строк шість місяців, з урахуванням систематичності дій та наявності дитини, забезпечить усунення перешкод, запобіжить наближенню до місця проживання і дозволить врегулювати майнові спори в інших провадженнях без загрози насильства. Надаючи аналіз висновкам суду першої інстанції, в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне. Основним нормативно-правовим актом, який регулює спірні правовідносини, є Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Цей Закон визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства. Згідно з пунктами 3, 14 та 17 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь. Економічне насильство - форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру. Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 24 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника. Обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов`язків: 1) заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою; 2) усунення перешкод у користуванні майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи; 3) обмеження спілкування з постраждалою дитиною; 4) заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою; 5) заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею; 6) заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб (частина друга статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»). У пункті 7 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи. Згідно з частинами третьою, четвертою статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків. Обмежувальний припис видається на строк від одного до шести місяців. Відповідно до частини десятої статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» у разі порушення кримінального провадження у зв`язку із вчиненням домашнього насильства перелік заходів щодо тимчасового обмеження прав або покладення обов`язків на особу, яка підозрюється, обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, пов`язаного з домашнім насильством, або визнана винною у його вчиненні, а також порядок застосування таких заходів визначаються Кримінальним кодексом України та Кримінальним процесуальним кодексом України. У пункті 9 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» передбачено, що оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи. Згідно з пунктом 3 частини першої статті 350-4 ЦПК України у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності). Відповідно до частини першої статті 350-6 ЦПК України, розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або про відмову в її задоволенні. Таким чином, видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних обставин і наявності ризиків. Під час вирішення заяви про видачу обмежувального припису суди мають надавати оцінку всім обставинам та доказам у справі, вирішувати питання про дотримання прав та інтересів дітей і батьків, а також забезпечити недопущення необґрунтованого обмеження прав у разі безпідставності та недоведеності вимог заяви. Також суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві. Обмежувальний припис використовується як ефективний спосіб захисту від вчинення дій з домашнього насильства, однією з характеристик якого є повторюваність. У постанові Верховного Суду від 09 червня 2022 року у справі № 216/4309/21 (провадження № 61-1199св22) вказано, що «стаття 4 Закону визначає основні засади запобігання та протидії домашньому насильству, стаття 22 Закону - права постраждалої дитини. З огляду на конструкцію та логічну побудову вказаних статей, закон захищає дітей у тому випадку, коли вони є постраждалими. Відповідно до статті 1 Закону, дитина, яка постраждала від домашнього насильства (далі - постраждала дитина), - особа, яка не досягла 18 років та зазнала домашнього насильства у будь-якій формі або стала свідком (очевидцем) такого насильства. Отже, обставини, які визначають статус дитини як постраждалої особи, в тому числі і те, що особа стала свідком (очевидцем) таких подій, мають бути доведені належними та допустимими доказами. Крім того, касаційний суд звертає увагу на те, що докази, що додають до заяви, мають стосуватись місця вчинення домашнього насильства, ризиків безпеки постраждалої особи, вірогідність продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи, тобто докази мають стосуватись обґрунтованих побоювань з приводу того, що особа (кривдник) здатний вдатися до небезпечних проявів домашнього насильства у будь-якому його вигляді - психологічному, фізичному, економічному, тощо. Це можуть бути докази застосування психологічного насильства, приниження гідності, жорстокого поводження з боку заінтересованої особи до заявника, катування, нелюдського поводження, що передбачає спричинення сильних фізичних та душевних страждань, тривалість та системність протиправної поведінки кривдника та докази того, що останній не усвідомлює серйозності негативних наслідків своїх дій, продовжує агресивні дії по відношенню до заявника, не бажає змінювати свою поведінку, а тому існує ризик продовження кривдником таких дій, а отже і необхідність застосування обмежувального припису є обґрунтованими. В якості доказів до заяви можуть додаватись, зокрема, протокол про адміністративне правопорушення, складений уповноваженою особою органів Національної поліції; терміновий заборонювальний припис стосовно кривдника, винесений працівником уповноваженого підрозділу поліції; обмежувальний припис, винесений судом у кримінальному провадженні; інші документи, які засвідчують факт насильства; витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань. Саме по собі звернення заявника до органів поліції, служби у справах дітей та внесення відомостей про кримінальні провадження до ЄРДР не є належними доказами на підтвердження факту вчинення домашнього насильства при розгляді заяви у порядку цивільного судочинства». У постанові Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі № 570/2528/20 (провадження № 61-16103св20) зазначено, що «оцінка ризиків має проводитись за факторами небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства шляхом відібрання свідчень від постраждалої від такого насильства особи, з`ясування обставин конфлікту та виявлення чинників і умов, які створюють або можуть створювати небезпеку для цієї особи. Фактори небезпеки (ризику) щодо вчинення домашнього насильства мають визначатися за результатами оцінки дій кривдника, які свідчать про ймовірність настання летальних наслідків у разі вчинення домашнього насильства з метою виявлення вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті такої особи. […] При оцінці ризиків відповідно до Закону № 2229-VIIIапеляційному суду слід врахувати поведінку особи, як до так і після звернення заявника до суду у розглядуваній справі; з огляду на тривалий час, який минув після подання заяви, з`ясувати чи не відбулось примирення між сторонами; чи є наразі необхідним тимчасове обмеження прав та/або покладення на особу обов`язків передбачених статтею 26 Закону № 2229-VIIIта чи не застосовувались до нього подібні обмежувальні заходи у кримінальному провадженні № 12020180180000749 відповідно до положень частини шостої статті 194 КПК України або статті 911 КК України». Обмежувальний припис є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію, направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки особи з огляду на наявність передбачених законом ризиків. Суд зазначає, що вирішуючи питання про застосування обмежувального припису відповідно до Закону, пріоритет надається безпеці постраждалої особи, а не праву власника особі, яка вчинила домашнє насильство. Вимога, що ґрунтується на застосуванні обмежувального припису залежно від результатів оцінки ризиків, міститься в частині третій статті 26 Закону. Закон не вимагає надавати обґрунтування та перелік факторів, розглянутих у рамках оцінки ризиків, проте стандартом верховенства права є вмотивоване рішення суду. Метою використання інструментів оцінки ризиків є оцінювання летальності та серйозності домашнього насильства з метою запобігання подальшому насильству й керування ризиками. У справі, яка переглядаються, суд встановив, що конфліктна ситуація склалася між колишнім подружжям ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , а саме щодо вчинення домашнього насильства стосовно малолітньої дитини ОСОБА_2 та самого заявника. Суд апеляційної інстанції встановив, що міжколишнім подружжям склалися конфлікті відносини, пов`язані із користуванням нерухомим майном, яке, як вказує заявник, було придбане за спільні сумісні кошти подружжя, проте право власності на це майно зареєстроване за ОСОБА_3 . Проаналізувавши докази, включаючи листи, заяви до поліції, акт про проживання, відповідь центру гендерної рівності, суд вважає, що дії ОСОБА_3 становлять домашнє насильство психологічного та економічного характеру, створюючи реальну загрозу для життя, здоров`я та безпеки заявника та їх сина. Суд дійшов обгрунтованого висновку про те, що у даному випадку неповнолітній син колишнього подружжя став свідком і жертвою насильства, оскільки залишився без доступу до дому, речей та стабільності, що негативно впливає на його психичний стан і розвиток, порушуючи статтю 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої Україною, яка вимагає, щоб у всіх діях щодо дітей першочергова увага приділялася якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. При цьому суд вірно зауважив, що пріоритет захисту скривдженої особи та дитини переважає над запереченнями кривдника. Надані заявником докази є безумовною підставою для застосування судом до ОСОБА_3 спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначені Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Відсутність фізичного насильства не виключає видачі припису, оскільки закон охоплює всі форми насильства, а превентивний характер припису спрямований на запобігання ескалації. ОСОБА_3 не спростовано встановлених судом обставин щодо факту насильства, оскільки пріоритетом у таких справах є захист постраждалої особи та дитини, як це підкреслює стала практика Верховного Суду. Відповідно до пункту 4 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода у наданні суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Відповідно до частини третьої статті 12, частин першої та шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Системний аналіз наведених процесуальних норм дозволяє дійти висновку, що кожна сторона зобов`язана вжити заходів та надати докази на підтвердження тієї обставини, на яку вона посилається як на підставу для задоволення вимоги чи навпаки на заперечення існування такі обставини, а суд, виходячи з наданих сторонами доказів здійснює їх оцінку. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення(частина перша, другастатті 77 ЦПК України). Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним із найважливіших наслідків дії принципу змагальності у цивільному процесі. Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц). Суд зазначає, що стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення. Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц). Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру. Додані до апеляційної скарги докази на спростування зазначених заявником у заяві доводів та встановлених судом у рішенні обставин не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судом апеляційної інстанції. Жодних доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції матеріали справи не містять. Таких доказів не отримано таких доказів судом апеляційної інстанції у ході розгляду справи. Таким чином, встановивши фактичні обставини справи, дослідивши надані учасниками справи докази у їх сукупності з іншими доказами у справі, надавши їм належну правову оцінку, застосувавши наведені вище норми закону, колегія суддів вважає, що ОСОБА_5 доведено наявність обставин, які, відповідно до положень Закону України «Про запобіганню та протидію домашньому насильству» дають підстави для задоволення заяви про видачу обмежувального припису стосовно ОСОБА_3 . Отже, доводи апеляційної скарги щодо відсутності передбачених законом підстав для застосування до ОСОБА_3 заходів тимчасового обмеження його прав ґрунтуються на власному тлумаченні і розумінні спірних правовідносин та положень законодавства, вони не спростовують правильність висновків суду першої інстанції в цій частині і не дають підстав вважати, що судом неправильно застосовано норми матеріального права. Разом з тим, перевіряючи доводи апеляційної скарги в частині повідомлення ОСОБА_3 про розгляд справи у суді першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне. Так, про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи (стаття 211 ЦПК України). Частиною шостою статті 128 ЦПК України передбачено, що судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - разом з копіями відповідних документів, надсилається до електронного кабінету відповідного учасника справи, а в разі його відсутності - разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення або кур`єром за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи. Стороні чи її представникові за їхньою згодою можуть бути видані судові повістки для вручення відповідним учасникам судового процесу. Судова повістка може бути вручена безпосередньо в суді, а у разі відкладення розгляду справи про дату, час і місце наступного засідання може бути повідомлено під розписку. Днем вручення судової повістки є: 1) день вручення судової повістки під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки до електронного кабінету особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Якщо повістку надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, повістка вважається врученою у робочий день, наступний за днем її відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про її доставлення (частина восьма 128 ЦПК України). Згідно з частиною тринадцятою статті 128 ЦПК України за наявності відповідної письмової заяви учасника справи, який не має офіційної електронної адреси, та технічної можливості, повідомлення про призначення справи до розгляду та про дату, час і місце проведення судового засідання чи проведення відповідної процесуальної дії може здійснюватися судом з використанням засобів мобільного зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, шляхом надсилання такому учаснику справи текстових повідомлень із зазначенням веб-адреси відповідної ухвали в Єдиному державному реєстрі судових рішень, в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів). У постанові Верховного Суду від 01 листопада 2023 року у справі № 761/20381/21 (провадження № 61-4215св23) зазначено, що відповідно до пункту 2 Порядку надсилання учасникам судового процесу (кримінального провадження) текстів судових повісток у вигляді SMS-повідомлень, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 01 червня 2013 року № 73, текст судової повістки може бути надісланий судом учаснику судового процесу SMS-повідомленням лише після подання ним до суду відповідної заявки. Така заявка оформляється безпосередньо в суді або шляхом заповнення учасником форми, яка розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України. Отже, суд може повідомляти учасника справи про розгляд справи з використанням засобів мобільного зв`язку шляхом надіслання текстових (SMS) повідомлень, однак виключно за наявності відповідної письмової заяви такого учасника. Як вбачається із матеріалів справи, суд повідомляв ОСОБА_3 про розгляд справи шляхом направлення судової повістки на поштову адресу учасника справи: АДРЕСА_1 . Доказів вручення поштового відправлення адресату матераліи справи не містять. Колегією суддів встановлено, що у судове засідання призначене судом на 18 вересня 2025 року заінтересована особа ОСОБА_3 та його представник не з`явились, суд вважав за можливе проводити розгляд справи без їх участі, дійшовши висновку про належне повідомлення ОСОБА_3 про розгляд справи судом. За результатами розгляду справи суд 18.09.2025 перейшов на стадію ухвалення судового рішення, яке оголосив 05.11.2025. Водночас докази належного повідомлення (поштове відправлення, електронний суд) апелянта та/або його представника про дату й час судового засідання - 18 вересня 2025 року, у матеріалах справи відсутні. Так, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення згідно пункту 4 частини першоїстатті 376 ЦПК Україниє порушення норм процесуального права. Установлені обставини є обов`язковою підставою для скасування оскаржуваного рішення відповідно до пункту 3 частини 3 статті 376 ЦПК України. Ураховуючи наведене колегія суддів вважає за необхідне скасувати рішення суду та ухвалити нове судове рішення про видачу обмежувального припису строком на один місяць відносно ОСОБА_3 , та визначити заходи тимчасового обмеження його прав з покладенням на нього обов`язків, а саме зобов`язати ОСОБА_3 не чинити ОСОБА_5 перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_1 , заборонити ОСОБА_3 перебувати у місці проживання з ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_1 , строком на один місяць. При цьому суд апеляційної інстанції обирає мінімальний строк таких обмежень, оскільки такі обмеження вже діють фактично 5 місяців, з моменту ухвалення рішення суду першої інстанції - 05.11.2025 року, яке підлягало негайному виконанню, пройшло майже 5 місяців, а тому фактично обмеження будуть діяти протягом 6 місяців, починаючи з 05.11.2025. Інші доводи апеляційної скарги не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду першої інстанції, та особистого тлумачення заявником норм закону. Питання щодо розподілу судових витрат, пов`язаних із розглядом справи у суді апеляційної інстанції, суд вирішує відповідно до положень статті 141 ЦПК України. Підстав для відшкодування ОСОБА_3 судових витрат діючим ЦПК України не передбачено. Керуючись ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 386, 389 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_3 , подану представником ОСОБА_4 , задовольнити частково. Рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 05 листопада 2025 року скасувати на ухвалити нове судове рішення наступного змісту. Заяву ОСОБА_5 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 задовольнити. Видати обмежувальний припис строком на один місяць відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 . Визначити такі заходи тимчасового обмеження прав ОСОБА_3 , 1981 року народження, та покласти на нього такі обов`язки: зобов`язати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не чинити ОСОБА_5 перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_1 ; заборонити ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебувати у місці проживання з ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_1 , строком на один місяць. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повна постанова складена 14 квітня 2026 року. Судді