Постанова Дніпровський апеляційний суд № 207/6766/25

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/2902/26 Справа № 207/6766/25 Суддя у 1-й інстанції - Подобєд О. К. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 квітня 2026 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого - Городничої В.С., суддів: Макарова М.О., Пищиди М.М., за участю секретаря судового засідання Шаповалової О.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Пономарьов Анатолій Анатолійович, на ухвалу Південного районного суду м.Кам`янського Дніпропетровської області від 15 жовтня 2025 року про забезпечення позову у складі судді Подобєд О.К. у цивільній справі № 207/6766/25 за позовом керівника Кам`янської окружної прокуратури Дніпропетровської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Кам`янської міської ради до ОСОБА_1 про звільнення земельної ділянки шляхом знесення гаражу №8, ВСТАНОВИЛА: У провадженні Південного районного суду м.Кам`янського Дніпропетровської області перебуває вищевказана цивільна справа. 10 жовтня 2025 року керівник Кам`янської окружної прокуратури Дніпропетровської обласної прокуратури подав суду заяву про забезпечення позову, у якій просив: - накласти арешт на нерухоме майно, що є предметом позову, а саме: гараж, загальною площею 27,8 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2523227512040); - заборонити ОСОБА_1 та будь-яким іншим особам, у тому числі суб`єктам державної реєстрації прав (державним реєстраторам, приватним та державним нотаріусам) вчиняти будь-які дії, пов`язані з державною реєстрацією речових прав щодо гаражу, загальною площею 27,8 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2523227512040), відомості щодо якого внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, у тому числі шляхом укладення договорів купівлі-продажу, дарування, міни, про задоволення вимог іпотеко держателя, поділу, об`єднання об`єкта тощо. В обґрунтування цієї заяви позивач зазначив про те, що є ризик подальшого відчуження об`єкту нерухомості, що є предметом цього позову, що в свою чергу призведе до ускладнення або зробить неможливим виконання рішення суду у даній справі. Наголосив на тому, що дана територія уздовж правої берегової лінії річки Дніпро, в районі вул.Поповича, 1, АДРЕСА_3 , зайнята відповідачем під самочинно збудованим гаражем, що є територією земельних насаджень загального користування, тобто, територією, не передбаченою для забудови. Також ця територія розташована в прибрежно-захисній смузі, у відповідності до Водного кодексу України. Вважав такі обставини достатніми для вжиття заходів забезпечення позову саме шляхом накладення арешту на спірне майно та вжиття заборон щодо проведення будь-яких реєстраційниїх дій, без позбавлення відповідача користування цим майном до ухвалення остаточного рішення суду у цій справі, що є співмірним з предметом позову Ухвалою Південного районного суду м.Кам`янського Дніпропетровської області від 15 жовтня 2025 року заяву Керівника Кам`янської окружної прокуратури Дніпропетровської обласної прокуратури про забезпечення позову - задоволено. Накладено арешт на нерухоме майно, а саме: гараж, загальною площею 27,8 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2523227512040). Заборонено ОСОБА_1 та будь-яким іншим особам, у тому числі суб`єктам державної реєстрації прав (державним реєстраторам, приватним та державним нотаріусам) вчиняти будь-які дії, пов`язані з державною реєстрацією речових прав щодо гаражу, загальною площею 27,8 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2523227512040), відомості щодо якого внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, у тому числі шляхом укладення договорів купівлі-продажу, дарування, міни, про задоволення вимог іпотекодержателя, поділу, об`єднання об`єкта тощо (а.с.13 виділених матеріалів справи №207/6766/25). Ухвала суду мотивована співмірністю, достатністю, пропорційністю та доцільністю саме такого заходу забезпечення позову з огляду на зміст заявлених позовних вимог. З цією ухвалою не погодився ОСОБА_1 та через свого представника адвоката Пономарьова А.А. у грудні 2025 року подав апеляційну скаргу, в якій просить задовольнити вимоги апеляційної скарги та скасувати ухвалу суду з відмовою у задоволенні заяви прокуратури, посилаючись на те, що ухвала постановлена з порушенням норм процесуального закону та недотриманням балансу співмірності з предметом позову, як і є очевидною неефективність і невідповідність зв`язку між позовною заявою та заходами забезпечення цього позову (а.с.14,15 виділених матеріалів справи №207/6766/25). У лютому 2026 року Керівник Кам`янської окружної прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Кам`янської міської ради, скориставшись своїм правом, передбаченим ст. 360 ЦПК України, подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку у застосуванні саме такого заходу забезпечення позову. Вважав, що такий спосіб забезпечення позову безпосередньо має зв`язок із предметом позову, яким є те саме майно, на яке суд першої інстанції наклав арешт та над яким заборонив вчиняти дії щодо реєстрації. Також зазначив, що відповідач має безпосередню можливість відчуження цього майна, що призведе до значного ускладнення чи невиконання рішення суду у цій справі. Застосований судом вид забезпечення позову прокурора направлений на охорону матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій відповідача, не призвів до невиправданих обмежень майнових прав відповідача, і не є обмеженням права власності особи у повній мірі, а лише обмежено право розпорядження спірним майном, що носить тимчасовий характер. Просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін (а.с.38-40 виділених матеріалів цивільної справи №207/6766/25). Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а ухвалу суду залишити без змін, з огляду на наступне. Забезпечуючи позов шляхом накладення арешту на нерухоме майно, а саме: гараж, загальною площею 27,8 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2523227512040), що зареєстрований за ОСОБА_1 , та забороною ОСОБА_1 та будь-яким іншим особам, у тому числі суб`єктам державної реєстрації прав (державним реєстраторам, приватним та державним нотаріусам) вчиняти будь-які дії, пов`язані з державною реєстрацією речових прав щодо спірного гаражу, відомості щодо якого внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, у тому числі шляхом укладення договорів купівлі-продажу, дарування, міни, про задоволення вимог іпотекодержателя, поділу, об`єднання об`єкта тощо, суд першої інстанції мотивував свій висновок тим, що невжиття саме таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду, унеможливити ефективний захист оспорюваних прав на нерухоме майно в обраний позивачем спосіб захисту, а вжиті заходи забезпечення позову є співмірними з позовними вимогами позивача. Колегія суддів погоджується із вказаним висновком районного суду та вважає його обґрунтованим з наступних підстав. Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмету спору. Згідно ч. 3 ст. 150 ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідного права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Судом першої інстанції встановлено, що речове право власності на нерухоме майно об`єкт житлової нерухомості, загальною площею 42,4 кв.м. - гараж № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_3 , зареєстровано за ОСОБА_1 . Предметом спору є звільнення земельної ділянки за зазначеною адресою шляхом знесення гаражу № НОМЕР_1 за спірною адресою. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що надані позивачем письмові докази вказують на реальність спору між сторонами у цій цивільній справі, районний суду правомірно дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення заяви, оскільки вжиті судом першої інстанції заходи забезпечення позову є співмірними з заявленими позовними вимогами, а невжиття заходів забезпечення позову може призвести до утруднення або неможливості виконання рішення у випадку задоволення позовних вимог. Крім того, колегія суддів вважає, що вжиті судом першої інстанції заходи забезпечення позову є тимчасовою мірою, є правомірними, адже стосуються безпосередньо прямої можливості відчужити відповідачем у будь-який спосіб спірне майно, а доводи скаржника про те, що у разі відчуження гаража відповідачем, можливість захисту права на землю не зникає у позивача, колегією суддів відкидаються, адже за висновками Європейського суду, такі дії відповідача, що будуть направлені на завдання подальших звернень державного органу та прокуратури до судів з приводу продовження захисту свого майнового права, призведуть до затягування судових процесів, невиправданого витрачення часу та коштів, а, відтак, і правової невизначеності. Колегія суддів наголошує, що, застосовуючи положення ст. 149-150, 151, 153 ЦПК України, суди повинні враховувати, що при розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Цивільній процесуальний закон не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено виконання рішення при задоволенні позову. Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може призвести до порушення прав та законних інтересів. При цьому ухвалою про забезпечення позову не може вирішуватися спір по суті. Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. При розгляді заяви про забезпечення позову, суд враховує практику Європейського суду з прав людини. Так, згідно п. 43 Рішення по справі «Шмалько проти України» право на суд одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Таким чином, невжиття заходів забезпечення позову, може призвести до утруднення виконання рішення суду, а відтак й до порушення права особи на доступ до правосуддя, в аспекті ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача. Під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення, що є метою забезпечення позову. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття відповідних заходів із тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування останніх зумовлюється обставинами справи, за яких незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі №381/4019/18). Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо його застосування забезпечує: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі №753/22860/17). В постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2024 року у справі № 754/5683/22 зроблено висновки, що ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. Згідно з положеннями ч. 6 ст. 153 ЦПК України залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково. Верховний Суд у постанові від 17 червня 2022 року у справі N 908/2382/21 зазначив, що: "… обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним". Матеріалами справи підтверджується наявність прямого зв`язку між запропонованими позивачем заходами забезпечення позову і предметом позову, існування реальної загрози подальшого відчуження майна та його реконструкції, при цьому такі заходи не матимуть своїм наслідком створення перешкод в користуванні майном відповідача, а тому можна дійти обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення заяви про вжиття заходів забезпечення позову, що також буде узгоджуватись з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 06 жовтня 2022 року у справі № 905/446/22 та від 14 грудня 2022 року у справі № 922/1369/22. Колегія суддів повністю погоджується з висновками суду першої інстанції, що заявником обґрунтовано необхідність обрання як арешту, як виду забезпечення позову, так і заборони вчиняти будь-які дії щодо проведення реєстрації у будь-який спосіб будь-якими державними реєстраторами, оскільки не застосування заходу забезпечення позову у вигляді накладення арешту, як і вжиття заборони на вчинення дій з проведення реєстрації майна, може призвести до утруднення чи невиконання позитивного рішення суду. При цьому судом першої інстанції не встановлено негативних незворотних наслідків для відповідача, як власника цього майна, натомість, зазначено, що такі заходи є тимчасовими та не призвели до позбавлення майнових прав відповідача в цілому, з чим повністю погоджується і колегія суддів. Отже, колегія суддів вважає, що скаржником не було доведено відсутності підстав для вжиття саме таких способів забезпечення позову, як і не було спростовано те, що вжиті заходи забезпечення позову якимось чином негативно вплинули на його майновий стан, чи призвели до позбавлення його цього майна, тому доводи скаржника не спростовують обґрунтовано задоволеної вимоги позивача у вжиті заходу забезпечення позову шляхом накладення арешту на зазначене майно та заборони на вжиття будь-яких дій щодо проведення державної реєстрації цього майна, і не можуть бути належною підставою для скасування оскаржуваної ухвали суду першої інстанції. Судове рішення відповідає вимогам ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки судові процедури повинні бути справедливими і розумними як до відповідача, так і до позивача. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). З огляду на викладене, суд першої інстанції, дослідивши матеріали цивільної справи, заяву про забезпечення позову, її обґрунтування та додані до неї матеріали у їх сукупності, вірно з`ясував фактичні обставини, на яких ґрунтується заява, оцінивши докази, які мають істотне значення для її розгляду і вирішення по суті, з урахуванням наявності спору між сторонами щодо звільнення земельної ділянки від самочинного будівництва, як це вважає позивач, так і вжитих заходів його забезпечення, підстав ризиків невжиття заходів забезпечення позову та їх доказів, що може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду, та дійшов вірного висновку про задоволення заяви позивача про забезпечення позову у зазначені в ухвалі суду від 15 жовтня 2025 року способи. За таких обставин, доводи скаржника щодо відсутності зіставлення судом першої інстанції інтенсивності втручання в право власності з огляду на те, що, на думку скаржника, предметом позову є земельна ділянка, а накладення заходів забезпечення позову на майно є виходом за предмет спору, колегія суддів не може прийняти до уваги та вважає такими, що не спростовують обґрунтованих висновків суду першої інстанції з розгляду заяви позивача про забезпечення позову, адже право на земельну ділянку прямо пов`язане з майновими правами на побудову, що знаходиться на цій земельній ділянці, тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Підстав для скасування ухвали суду та постановлення нової про відмову у задоволенні заяви, як про це просить скаржник, колегією суддів не встановлено. Згідно з ч.1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала судом першої інстанції постановлена з додержанням вимог процесуального закону, а тому підстав для її скасування чи зміни не вбачає. Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, УХВАЛИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Пономарьов Анатолій Анатолійович залишити без задоволення. Ухвалу Південного районного суду м.Кам`янського Дніпропетровської області від 15 жовтня 2025 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Вступна та резолютивна частини постанови проголошені 07 квітня 2026 року. Повний текст постанови складено 15 квітня 2026 року. Головуючий: В.С. Городнича Судді: М.О. Макаров М.М. Пищида