Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 400/8531/25

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 14 квітня 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/8531/25 Категорія 113080000Головуючий у суді І інстанції: Гордієнко Т.О. час і місце ухвалення: письмове провадження, м. Миколаїв П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Семенюка Г.В., суддів Федусика А.Г., Шляхтицького О.І., розглянувши у письмовому провадженні у приміщенні П`ятого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2025 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов`язання вчинити певні дії, - встановиВ: Позивач, звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов`язання вчинити певні дії, мотивуючи його тим, що вироком суду від 05.09.2003 він визнаний винним у вчиненні кримінального правопорушення, тому відповідно до ч. 6 ст.37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» був виключений з військового обліку. Позивачу після встановлення застосунку (Резерв+) при формуванні військово-облікового документа в електронній формі стало відомо, що він перебуває на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_2 у місті Миколаєві. Позивач звернувся до відповідача із заявою про виключення його з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів. За результатами розгляду заяви змін чи усунення невідповідності в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів усунуто не було. Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2025 року у задоволенні позову відмовлено. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги. В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що відмовляючи в задоволені позовних вимог, суд першої інстанції не врахував, що у ст. 58 Конституції України зазначено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків пом`якшення відповідальності. Зміни 2024 року не передбачають процедури «повторного взяття на облік» чи «скасування раніше набутого статусу виключеного з обліку». Правовий статус позивача був визначений раз і назавжди на підставі прямої норми Закону (редакція ст. 37, чинна у 2003році). Суд першої інстанції неправильно витлумачив норму Закону, фактично надавши їй зворотну дію, що прямо заборонено Конституцією. На підставі ст. 311 КАС України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення з наступних підстав: Судом першої інстанції встановлено, що вироком Ленінського районного суду міста Миколаєва від 05.09.2003 р. позивач визнаний винним у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.3ст.152, ч.2 ст.153 КК України з призначенням покарання у виді позбавлення волі строком на 5 (п`ять) років 3(три) місяці. Позивач вважає, що він відповідно до ч. 6 ст.37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» повинен був бути виключений з військового обліку. Після встановлення застосунку Резерв+ при формуванні військово-облікового документа в електронній формі позивач дізнався, що перебуває на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_2 у місті Миколаєві, тому він 19.02.2025, 21.05.2025 звертався до відповідача із заявою про внесення змін щодо запису до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів про виключення його з військового обліку; усунення невідповідності, доповнення інформації відносно нього в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів. За результатами розгляду його заяв змін чи усунення невідповідності в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів усунуто не було. Вважаючи дії позивача щодо відмови у внесенні змін щодо запису до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом. Відмовляючи в задоволені позовних вимог, суд першої інстанції зазначив, що виключення позивача з військового обліку у вересні 2003, коли йому було 20 років, повинно було відбутись на підставі чинній на той час норми Закону України Про військовий обов`язок і військову службу». Але суд зазначає, що матеріали справи не містять військово-облікового документа позивача та суду не надано доказів того, чи перебував позивач на обліку до 2003, чи був він виключений з обліку в 2003, в зв`язку із засудженням його до позбавлення волі за вчинення тяжких злочинів. Суд зазначає, що нова редакція статті 37 ЗУ №2232 від 18 травня 2024 встановила нові підстави виключення з військового обліку та взяття на облік. Наслідком нового унормування стало те, що якщо особа, яка була виключена на законних підставах з військового обліку, після того як такі підстави відпали і за умови, що вона відповідає законодавчо встановленим критеріям взяття на військовий облік, підлягає взяттю на такій облік, тому відповідач правомірно взяв на облік військовозобов`язаних позивача. Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду погоджується з означеними висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. В ст.17 Конституції України зазначено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України. Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 "Про введення воєнного стану в Україні" введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався. Воєнний стан в Україні триває й наразі. Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі Закон № 2232). Ч.1-ч.2 ст.1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Згідно ч.5 ст.1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (№2232-ХІІ). Ч.7 ст.1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» встановлено, що виконання військового обов`язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, центри надання адміністративних послуг, центри рекрутингу та районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки). Закон України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993р. №3543-XII (далі - Закон №3543-ХІІ) встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів. Ст.1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" визначено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано. Відповідно до ч.4, ч.5 ст.22 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" громадяни, які перебувають у запасі, завчасно приписуються до військових частин для проходження військової служби у воєнний час або до інших підрозділів чи формувань для виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу. Призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин (військовозобов`язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов`язаних, резервістів Служби зовнішньої розвідки України - відповідний підрозділ Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язаних Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту). Військовий облік громадян України поділяється на облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів.(ч.1 ст.33 ЗУ № 2322). Згідно з частиною першою статті 34 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» персонально-якісний облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів передбачає облік відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов`язаних та резервістів, які узагальнюються в облікових документах та вносяться до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів. Ведення персонально-якісного обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів покладається на відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки. Відповідно до п. 7 ч.5 ст. 37 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу № 2232 (в редакції чинній на момент прийняття судом вироку 05.09.2003) було передбачено, що виключенню з військового обліку у військових комісаріатах підлягають громадяни: г) які були засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжких злочинів. В подальшому, Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку від 11 квітня 2024 р. № 3633-IX, ст. 37 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" була викладена в новій редакції, а саме: виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов`язаних та резервістів розвідувальних органів України - у відповідному підрозділі розвідувальних органів України) підлягають громадяни України, які: 1) померли або визнані в установленому законом порядку безвісно відсутніми або оголошені померлими; 2) припинили громадянство України; 3) визнані непридатними до військової служби; 4) досягли граничного віку перебування в запасі. Ця редакція набрала чинності з 18 травня 2024 р. 16.03.2017 був прийнятий Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів», яким передбачено, що Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів - інформаційно-комунікаційна система, призначена для збирання, зберігання, обробки та використання даних про призовників, військовозобов`язаних та резервістів, створена для забезпечення військового обліку громадян України(ст.1). Адміністратор Реєстру обробляє відомості про призовників, військовозобов`язаних та резервістів від імені держателя Реєстру. Для цього із складу підпорядкованих йому органів визначаються органи адміністрування Реєстру та органи ведення Реєстру.(ст.5). До Реєстру вносяться, обробляються та зберігаються в базі даних Реєстру такі відомості: 1) персональні дані призовників, військовозобов`язаних та резервістів; 2) службові дані призовників, військовозобов`язаних та резервістів.(ст6). Ведення Реєстру включає: внесення запису про призовників, військовозобов`язаних та резервістів до бази даних Реєстру для взяття на облік або при відновленні на військовому обліку з перевіркою відповідності персональних та службових даних призовників, військовозобов`язаних та резервістів існуючим обліковим даним(ст.14). Колегія суддів зазначає, що виключення з військового обліку, це віднесення законодавцем особи до певної категорії, яка на думку законодавця в цей час не підлягає призову на військову службу. Але, це виключення дії саме на час дії відповідного Закону. Зміна законодавцем підстав виключення з військового обліку, та відповідно категорій осіб, які не підлягають призову, відповідно може змінити становище особи. Станом на 2003 рік, позивач користувався звільненням від військового обов`язку на підставі ст. 37 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу № 2232 (в редакції чинній на момент прийняття судом вироку 05.09.2003). Станом на 2024 рік, редакція частини 6 статті 37 Закону № 2232-ХІІ не передбачає такої підстави для виключення з військового обліку як засудження до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину, а тому на позивача покладений військовий обов`язок і відповідач має право взяти його на військовий облік. До того ж, слід зазначити, що матеріали справи не містять військово-облікового документа позивача та суду не надано доказів того, чи перебував позивач на обліку до 2003, чи був він виключений з обліку в 2003, в зв`язку із засудженням його до позбавлення волі за вчинення тяжких злочинів. У своїй апеляційній скарзі апелянт зазначає, що у ст. 58 Конституції України зазначено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків пом`якшення відповідальності. Зміни 2024 року не передбачають процедури «повторного взяття на облік» чи «скасування раніше набутого статусу виключеного з обліку». Правовий статус позивача був визначений раз і назавжди на підставі прямої норми Закону (редакція ст. 37, чинна у 2003році). Суд першої інстанції неправильно витлумачив норму Закону, фактично надавши їй зворотну дію, що прямо заборонено Конституцією. З цього приводу суд апеляційної інстанції зазначає таке. Так, у Рішенні від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 (справа №1-7/99 про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України дійшов висновку про те, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Тобто, дія нормативно-правового акта в часі пов`язується із набранням чинності і з моментом втрати ним юридичної сили. За колом осіб дія нормативно-правового акта поділяється на такі види: загальні (розраховані на все населення), спеціальні (розраховані на певне коло осіб) та виняткові (роблять винятки із загальних і спеціальних). На порядок дії нормативно-правового акта за колом осіб поширюється загальне правило: нормативно-правовий акт діє стосовно всіх осіб, які перебувають на території його дії і є суб`єктами відносин, на яких він розрахований. Коло осіб, на яких поширює свою дію той чи інший нормативно-правовий акт, може визначатися також за ознакою статі, віком, професійної приналежності (наприклад, військовослужбовці), станом здоров`я. Внесення змін до законодавства, яке призводить до погіршення становища особи, може суперечити принципу незворотності дії закону в часі (ст. 58 Конституції України), якщо йдеться про ретроактивну дію закону. Однак, у даному випадку йдеться не про кримінальну або адміністративну відповідальність, а про поновлення військового обліку, що регулюється спеціальним законодавством. Законодавець має право змінювати критерії військового обліку, якщо це відповідає інтересам держави. Враховуючи вищенаведене, колегія суддів зазначає, що у зв`язку із внесенням змін до Закону №2232-XII було звужено коло підстав для виключення з військового обліку. Метою таких змін було розширення кола осіб, щодо яких діє військовий обов`язок, і які мають досвід проходження військової служби та можуть бути використані для доукомплектування Збройних Сил України, тобто збільшення мобілізаційного ресурсу держави. З часу набрання чинності змін до Закону №2232-XII він поширює свою дію на всій території України і розповсюджується на осіб, яких раніше було засуджено до позбавлення волі. Відтак, суд першої інстанції правильно застосував положення Закону № 2232-ХІІ в чинній редакції, а тому правильними є висновки суду про відсутність підстав для задоволення позову. Інші доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. З огляду на вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається. Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , - залишити без задоволення. Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2025 року по справі № 400/8531/25, - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Суддя-доповідач Г.В. Семенюк Судді А.Г. Федусик О.І. Шляхтицький